Ключові слова: гіпертонічна хвороба, гомоцистеїн, ліпіди, вітаміни В2, В6, В12, зв’язок

Артеріальна гіпертензія (АГ) є важливим фактором ризику розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС). За даними Фремінгемського дослідження, у хворих віком 65–94 роки із систолічним (САТ) артеріальним тиском (АТ) 180 мм рт. ст. і більше ризик розвитку ІХС у 3–4 рази вищий, ніж у пацієнтів із САТ менше 120 мм. рт. ст., і в 2–3 рази вищий у хворих з діастолічним АТ (ДАТ) понад 105 мм рт. ст., ніж у пацієнтів з ДАТ менше 75 мм. рт. ст. З кожним підвищенням САТ на 20 мм рт. ст. вірогідність розвитку мозкового інсульту зростає приблизно вдвічі [1]. Порушення обміну ліпідів є ще одним фактором ризику виникнення серцево-судинних захворювань. Проте, за даними деяких авторів [10, 14], менше двох третіх випадків атеросклеротичного ураження судин можна пов’язати з відомими генетичними або екзогенними факторами ризику.

Серед факторів ризику, на які звернули увагу останнім часом, особливе місце належить гіпергомоцистеїнемії (ГГЦ), яка за деякими даними, тісніше, ніж гіперхолестеринемія пов’язана з ураженням судин [8, 10, 15]. Доведено, що підвищення концентрації гомоцистеїну (ГЦ) у плазмі крові на 5 ммоль/л підвищує ризик виникнення ІХС у чоловіків на 60 %, у жінок – на 80 % [12]. За даними мета-аналізу, підвищення показників ГЦ асоціюється з підвищенням ризику виникнення серцево-судинних захворювань майже на 70 % та ризику розвитку цереброваскулярних уражень – на 150 % [12].

ГЦ – це сірковмісна амінокислота, що утворюється при метаболізмі (деметиляція) харчового метіоніну, який міститься у тваринному білку. Серед причин підвищеного рівня ГЦ – поліморфізм метилентетрагідрофолатредуктази та інших ферментів метаболізму ГЦ, зокрема, поява варіантів білків зі зниженою ферментативною активністю. Не менш значущою причиною ГГЦ є дефіцит фолату, піридоксину, вітаміну В12, рибофлавіну, мікронутрієнтів, які контролюють обмін ГЦ, забезпечуючи кофакторами ферменти, що беруть участь в обміні та деградації ГЦ [6, 7, 12]. Враховуючи знач ну поширеність дефіциту вітамінів навіть серед населення економічно розвинених країн, не виникає сумнівів, що саме мікронутрієнтна недостатність може бути провідною причиною ГГЦ [4]. За даними мультицентрових досліджень в Європі, ризик виникнення серцево-судинних захворювань у пацієнтів з ГГЦ зростає на 50 % через дефіцит фолату у чоловіків і у 2 та 3 рази – через дефіцит піридоксину відповідно у чоловіків та жінок під час менопаузи [13]. Найчастіше дефіцит вітаміну В12, фолієвої кислоти та піридоксину спостерігають у осіб похилого віку – у 23–62 %, і майже так само часто у них реєструють ГГЦ [5, 9]. Забезпеченість населення України цими вітамінами та поширеність ГГЦ серед здорових осіб і хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) раніше не вивчали, як не досліджували і зв’язок між забезпеченістю організму вітамінами та рівнем ГЦ з іншими факторами ризику, зокрема з ліпідами сироватки крові.

Метою роботи було дослідити вміст гомоцистеїну і ліпідів у крові хворих на ГХ та оцінити їх забезпеченість вітамінами В2, В6, В12.

Матеріал і методи

У дослідну групу (основну) увійшли 142 пацієнти з ГХ II–III стадії, віком 30–70 років, у середньому (55,7±0,8) року. Чоловіків було 74 (52,1 %), жінок – 68 (47,9 %). Діагноз ГХ верифікували за даними клінічного обстеження, добового моніторування АТ, після виключення симптоматичних гіпертензій. Контрольну групу становили 210 практично здорових осіб. Групи були репрезентативні за віком та статтю. У всіх досліджених провели опитування щодо наявності у них хронічних чи спадкових захворювань, шкідливих звичок, особливостей дієти.

Вміст загального холестерину (ХС), ХС ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) та тригліцеридів у сироватці крові визначали уніфікованими методами. Вміст ХС ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) розраховували за формулою Friedwald:

Рівень загального ГЦ визначали після утримання від їжі впродовж 12 год методом високоефективної рідинної хроматографії на апараті “Hewlett Packard” (США) після відновлення дисульфідів трибутилфосфіном та наступною їх дериватизацією з парахлормеркурібензоатом [О.В. Ільченко та ін. Патент на винахід № 47645 А. 7.А61В5/145. Україна, 2002].

Забезпеченість організму рибофлавіном визначали за активністю в еритроцитах рибофлавінозалежного ферменту глутатіонредуктази та ступеня його активації при додаванні коферменту ФАД. Підвищення величини ФАД-ефекту понад 20 % розцінювали як ознаку дефіциту рибофлавіну, а значення ФАД-ефекту в межах 15–20 % – як ознаку його субнормальної забезпеченості [3]. Забезпеченість піридоксином оцінювали за визначенням активності піридоксинозалежного ферменту – аспартатамінотрансферази в гемолізаті еритроцитів і ступеня активації ферменту при додаванні піридоксальфосфату, так званий ПАЛФ-ефект [3]. Підвищення ПАЛФ-ефекту понад 80 % вважали ознакою нестачі вітаміну В6, а його значення в межах 75–80 % – критерієм вираженої нестачі [3]. Забезпеченість вітаміном В12 оцінювали за екскрецією метилмалонової кислоти, концентрацію якої в сечі визначали шляхом діазотування з паранітроаніліном [2]. Екскрецію метилмалонової кислоти нижче 20 мкг/г креатиніну сечі розцінювали як ознаку оптимальної забезпеченості вітаміном В12, у межах 20–25 мкг/г креатиніну – як ознаку субнормальної забезпеченості, вище 25 мкг/мг – як ознаку нестачі вітаміну В12. За даними літератури, рівень метилмалонової кислоти починає зростати вже тоді, коли вміст кобамідних коферментів у крові ще не змінюється.

Обробку первинного матеріалу проводили з використанням універсальних статистичних програм “Exсel 5.0” до персонального комп’ютера. Для оцінки різниці між групами застосовували параметричний t-критерій Стьюдента, при визначенні зв’язків між показниками – кореляційний та факторний аналіз, при порівнянні частоти змін – критерій Фішера. Достовірною вважали різницю при Р<0,05. Результати наведені у вигляді М±m.

Результати та їх обговорення

При обстеженні здорових осіб виявили, що рівень ГЦ, як і загального ХС, ХС ЛПНЩ та тригліцеридів у крові закономірно зростає зі збільшенням віку обстежених. Також спостерігають тенденцію до переважання рівня ГЦ у чоловіків (табл. 1). Отримані нами результати, які свідчать про залежність рівня ГЦ від віку та статі, відповідають даним літератури [12].

Таблиця 1 Рівень гомоцистеїну та ліпідів у плазмі крові у практично здорових осіб

Примітка. Різниця показників достовірна порівняно з такими: * – у хворих до 30 років; ° – у жінок (P<0,05–0,01).

Зіставляючи рівень ГЦ та ліпідів крові у пацієнтів контрольної та основної груп (табл. 2) відзначають статистично значуще підвищення рівня ГЦ, загального ХС, ХС ЛПНЩ і тригліцеридів та зниження рівня ХС ЛПВЩ у хворих з ГХ, особливо III стадії. Найбільш чітку різницю у змінах рівня ГЦ та проатерогених порушень ліпідного спектра крові, що наростали із зростанням тяжкості ГХ, спостерігали при порівнянні частоти виявлення змін (табл. 3). Це може свідчити про те, що прогресу вання ГХ пов’язане з фактом підвищення рівня ГЦ та атерогенними змінами ліпідів крові, а не зі ступенем цього підвищення. Суттєво, що найвищі показники рівня ГЦ спостерігали у пацієнтів з ГХ III стадії з наявністю в анамнезі кількох тромботичних епізодів (ішемічний мозковий інсульт, інфаркт міокарда).

Таблиця 2 Рівень гомоцистеїну та ліпідів у плазмі крові пацієнтів з гіпертонічною хворобою та осіб контрольної групи

Примітка. * – різниця показників достовірна порівняно з такими у пацієнтів контрольної групи (P<0,05). Те саме в табл. 3.

Таблиця 3 Частота виявлення змін рівня гомоцистеїну та ліпідного спектра у пацієнтів з гіпертонічною хворобою та осіб контрольної групи

Оцінка забезпеченості організму рибофлавіном, піридоксином і вітаміном В12 у практично здорових осіб та у пацієнтів з ГХ показала, що недостатність або низьку забезпеченість піридоксином спостерігають у 21 % здорових осіб зрілого віку, рибофлавіном – у 20 %, вітаміном В12 – також у 20 %. Крім цього, простежується достовірний кореляційний зв’язок між рівнем ГЦ і забезпеченістю піридоксином, рибофлавіном та вітаміном В12 (відповідно r=0,40; 0,35 та 0,37). У хворих з ГХ аналогічного віку та статі ступінь недостатності вітамінів був більш значущим і частота виявлення дефіциту вітамінів достовірно більшою: для піридоксину – 69 %, для рибофлавіну – 62 % і для вітаміну В12 – 61 % (відповідно r=0,44; 0,40 та 0,44). Більш виражений дефіцит вітамінів був у хворих з ГХ III стадії: дефіцит рибофлавіну – у 80 % і вітаміну В12 – у 81 % пацієнтів. Наявність суттєвого кореляційного зв’язку між підвищеним рівнем ГЦ та забезпеченістю вітамінами свідчить про важливу роль дефіциту вітамінів В2, В6, В12 у виникненні ГГЦ і у прогресуванні серцево-судинних захворювань. Експериментальні роботи дають можливість припустити, що ГЦ токсично впливає на клітини ендотелію, сприяючи утворенню ліпідних перекисів, викликає оксидативне пошкодження артерій, пошкоджує судинний матрикс та підсилює проліферацію гладком’язових клітин [11].

Більш детальний аналіз показав, що у значної частини обстежених осіб дефіцит вітамінів був комбінованим. У групі хворих з ГХ (n=142) лише 40 (28 %) пацієнтів мали оптимальну забезпеченість вітамінами В2, В6 та В12, у 53 (37 %) виявляли дефіцит одного з вітамінів і у 49 (35 %) – полівітамінну недостатність.

При розподілі обстежених за цими ознаками на групи було встановлено, що саме полівітамінна недостатність відіграє важливу роль у формуванні ГГЦ (табл. 4), і ця роль суттєво посилюється у хворих з ГХ. Із 110 пацієнтів з ГХ і рівнем ГЦ понад 10 мкмоль/л полівітамінну недостатність реєстрували у 83 %. Залежність рівня ГЦ у плазмі крові від забезпеченості організму вітамінами В2, В6, В12 виявляють найбільш чітко при зіставленні частоти виявлення ГГЦ та ступеня недостатності вітамінів. Навіть у здорових осіб при дефіциті одного із зазначених вітамінів ГГЦ спостерігали в 2,5 разу
частіше, ніж у осіб з оптимальною забезпеченістю вітамінами, а при полівітамінній недостатності – у 3,6 разу частіше. Аналогічна спрямованість зберігалася і у хворих з ГХ. Значно менше забезпеченість організму вітамінами впливає на рівень ліпідів, хоча у групі хворих з ГХ і недостатністю вітамінів виявлене збільшення кількості пацієнтів зі зміненим ліпідним спектром.

Таблиця 4 Вміст гомоцистеїну та ліпідів залежно від рівня забезпеченості вітамінами пацієнтів з гіпертонічною хворобою

Примітка. * – різниця показників достовірна порівняно з такими у пацієнтів з оптимальною забезпеченістю вітамінами (Р<0,05).

Щоб оцінити вплив дефіциту кожного вітаміну на рівень ГЦ і ліпідів, в обох групах обстежених провели факторний аналіз, який дав змогу визначити ступінь впливу кожного чинника у відсотках. Факторний аналіз підтвердив, що як у здорових, так і у хворих з ГХ, забезпеченість організму вітамінами найбільше впливала на рівень ГЦ, причому сила впливу кожного з вітамінів була приблизно однаковою. Вплив вітамінів на ліпідний спектр був меншим і для більшості з них однаковим як у здорових, так і у хворих на ГХ. Проте, привертає увагу більший вплив дефіциту вітамінів на рівень ХС ЛПВЩ у пацієнтів з ГХ порівняно зі здоровими особами.

Таким чином, проведене дослідження показало, що поширеність ГГЦ серед хворих з ГХ досить висока (особливо при ГХ III стадії), що спричиняє атеросклеротичну трансформацію стінки судини.

Оскільки ГЦ є одним із факторів, які призводять до пошкодження ендотелію стінки судини, сприяючи розвитку атеросклерозу та прогресуванню ГХ, хворих на ГХ з підвищеним рівнем ГЦ слід відносити до групи високого ризику.

Наявність у здорових осіб ГГЦ, пов’язаної з недостатністю вітамінів, визначає необхідність корекції дієти і додавання полівітамінних комплексів, з віднесенням цього контингенту обстежених в групу ризику розвитку серцево-судинних захворювань.

Висновки

1. Порушення обміну гомоцистеїну та ліпідів, яке закономірно наростає з віком, спостерігають як у здорових осіб, так і у хворих з гіпертонічною хворобою, особливо у чоловіків. Проте, статистично значуще підвищення рівня гомоцистеїну, загального холестерину, холестерину ЛПНЩ і тригліцеридів та зниження холестерину ЛПВЩ простежується у хворих з ГХ, особливо III стадії.
2. Дефіцит вітамінів В2, В6, В12 спостерігають у значної частини здорових осіб (відповідно у 20, 21 та 20 %). У хворих з гіпертонічною хворобою частота виявлення нестачі вітамінів значно вища – відповідно у 62, 69 та 61 %, особливо у пацієнтів з гіпертонічною хворобою III стадії (дефіцит рибофлавіну – у 80 %, вітаміну В12 – у 81 %). Між показниками забезпеченості організму вітамінами та рівнем гомоцистеїну існує достовірний кореляційний зв’язок.
3. Полівітамінна недостатність є одним із вагомих чинників формування гіпергомоцистеїнемії. Її виявляють у 83 % хворих з гіпертонічною хворобою, саме серед них реєструють велику кількість пацієнтів з підвищеним рівнем гомоцистеїну і з порушеннями обміну ліпідів.
4. Вплив недостатності вітамінів на показники ліпідного обміну у здорових осіб та пацієнтів з гіпертонічною хворобою був меншим, проте у хворих з гіпертонічною хворобою простежують зв’язок між ступенем забезпеченості організму вітамінами та рівнем холестерину ЛПВЩ.

1. Сидоренко Б.А., Преображенский Д.В. Гипертоническая болезнь в пожилом возрасте: распространенность, клиничес кое значение и медикаментозная терапия // Кардіологія. – 1999. – № 12. – С. 71-76.
2. Снегирева Л.В., Арешкина Л.Я. Метод определения метилмалоновой кислоты // Прикладная биохимия и микробиология. – 1972. – Т. 8, № 3. – С. 363-366.
3. Методы оценки и контроля витаминной обеспеченности населения / под ред. В.Б. Спиричева. – М.: Наука, 1984. – 170 с.
4. Chan S.J., Chang C.N., Hsu J.C. et al. Homocysteine, vitamin B(6), and lipid in cardiovascular disease // Nutrition. – 2002. – Vol. 18, № 7. – P. 595-598.
5. Herrmann W., Schorr H., Bodis M. et al. Role of homocysteine, cystathionine and methylmalonic acid measurement for diagnosis of vitamin deficiency in high-aged subjects // Europ. J. Clin. Invest. – 2000. – Vol. 30, № 12. – P. 1083-1089.
6. Matthews R.G. Methylenetetrahydrofolate reductase: A common human polymorphism and its biochemical implications // Chem. Rec. – 2002. – Vol. 2, № 1. – P. 4-12.
7. Medina M., Urdiales J.L., Amores-Sanchez M.I. Roles of homocysteine in cell metabolism: old and new functions // Europ. J. Biochem. – 2001. – Vol. 268, № 14. – P. 3871-3882.
8. Nygard O., Nordrehaug J.E., Refsum H. et al. Plasma homocysteine levels and mortality in patients with coronary artery disease // New Engl. J. Med. – 1997. – Vol. 337, № 4. – P. 230-236.
9. Ortega R.M., Jimenez A., Andres P. et al. Homocysteine levels in elderly spanish people: influence of pyridoxine, vitamin B12 and folic Acid intakes // J. Nutr. Health Aging. – 2002. – Vol. 6, № 1. – P. 69-71.
10. Pearson T.A. New tools for coronary risk assessment: what are their advantages and limitations? // Circulation. – 2002. – Vol. 105, № 7. – P. 886-892.
11. Piolot A., Nadler F., Parez N., Jacotot B. L’homocysteine: ses liens avec les maladies cardiovasculaires ischemiques // Rev. Med. Interne. – 1996. – Vol. 17, № 1. – P. 34-45.
12. Selhub J. Homocysteine metabolism // Ann. Rev. Nutr. – 1999. – Vol. 19. – P. 217-246.
13. Verhoef P., Meleady R., Daly L. et al. Homocysteine, vitamin status and risk of vascular disease; effects of gender and menopausal status. European COMAC Group // Europ. Heart J. – 1999. – Vol. 20, № 17. – P. 1234-1244.
14. Welch G.N., Loscalzo J. Homocysteine and atherothrombosis // New Engl. J. Med. – 1998. – Vol. 338. – P. 1042-1050.
15. Wilson P.W., D’Agostino R.B., Levy D. et al. Prediction of coronary heart disease using risk factor categories // Circulation. – 1998. – Vol. 97. – P. 1837-1847.

Relation of homocysteine and lipids level to status of vitamins В2, В6, В12 in patients with essential hypertension

I.I. Andrushko, V.K. Serkova

The aim of the study was to investigate the content of homocysteine (HC) and lipids in blood of patients with essential hypertension (EH) and to estimate their supply with vitamins В2, В6, В12. The investigated group consisted of 142 patients with EH of the II–III stages, among them 74 (52,1 %) were males and 68 (47,9 %) – females, aged from 30 to 70 years, the mean age was (55,7±0,77) years. The control group consisted of 210 practically healthy people. The results of the investigation showed that there was a significant number of persons with aberrant HC and lipid levels among healthy patients, as well as among patients with EH. This number of persons increased with age (mainly in men) and progressed according to the increase of the severity of EH. The significant number of hyperhomocysteinemia and proatherogenic shifts in lipid spectrum of blood in healthy persons and the patients with EH were caused by vitamin deficiency (the deficit of vitamins В2, В6 and В12 was revealed in 20, 21 and 20 % healthy persons and in 62, 69 and 61 % patients with EH, relatively). In conclusion, the progression of EH is associated with increase of HC level and atherogenic changes of blood lipids, that, in most instances, was caused by micronutrient factors, namely by deficiency of vitamins В2, В6 and В12.