|
Проблемна стаття / Problem article
В проблемной статье представлены существующие классификации дислипопротеинемий.
Клиническая классификация предполагает выделение первичных и вторичных
форм гиперлипопротеинемий, а первичные, в свою очередь, подразделяются
на моногенные и полигенные. В соответствии с клинической классификацией
дислипидемий Украинского научного общества кардиологов (2003), уровни липидов
крови считают патологически повышенными, если показатель общего холестерина
(ХС) превышает 6,2 ммоль/л (240 мг/дл), ХС липопротеинов низкой плотности
(ЛПНП) і 4,1 ммоль/л (160 мг/дл) и триглицеридов і 2,3 ммоль/л (200 мг/дл).
Целевой уровень ХС, прежде всего, связан с прогнозом заболевания, то есть
риском развития коронарных событий за определенный период времени. С этой
целью для каждого больного по специальной методике рассчитывается соответствующая
категория коронарного риска и целевой уровень ХС ЛПНП с учетом других факторов
риска. |
|
Оригінальні дослідження / Original articles
|
Атеросклероз, ішемічна хвороба серця / Atherosclerosis,
ischemic heart disease
В статье показано, что показатели электрокардиографии высокого разрешения
имеют высокую диагностическую значимость для оценки риска развития фибрилляции
предсердий у больных пожилого возраста с ишемической болезнью сердца. Этот
метод позволяет диагностировать анатомические и функциональные изменения
в миокарде, являющиеся дополнительными маркерами зоны негомогенного проведения.
Применение данного метода в сочетании с эхокардиографической оценкой структурно-функционального
состояния левого предсердия позволяет выделить группу пациентов с высокой
степенью риска развития фибрилляции предсердий.
Перкутанные коронарные вмешательства (ПКВ) могут использовать у больных
с поражением как одной, так и нескольких венечных артерий. Наиболее активно
для восстановления коронарного кровотока используют методики коронарного
стентирования (КС) и перкутанной транслюминальной коронарной ангиопластики
(ПТКА). В исследование включены 300 пациентов до и после КС и 60 пациентов
до и после ПТКА. Поражение одной венечной артерии было обнаружено у 117
(39 %) пациентов из группы стентирования, и у 39 (65 %) пациентов из группы
ангиопластики. Всем больным проведено КС или ПТКА. Стабильное ремоделирование
пораженного сегмента венечной артерии на фоне адекватной антиагрегантной
и антикоагулянтной терапии, возможность безопасного использования баллонов
высокого давления делают методику КС более безопасной и клинически эффективной.
Кроме того, отдаленные наблюдения за пациентами после ПТКА свидетельствуют,
что перечисленные преимущества удерживаются в группе КС в течение периода
наиболее активного образования рестенозов и почти в 3 раза снижают уровень
рестенозов в течение 24 мес наблюдения.
Течение инфаркта миокарда у больных с артериальной
гипертензией
В.И. Коломиец, Е.Б. Брежнева, Е.А. Марусенко,
А.И. Некраса, Н.О. Захарова, Н.А. Самохвалова |
The course of myocardial infarction in
patients with arterial hypertension
V.I. Kolomiyets, Ye.B. Brezhneva, Ye.А.
Мarusenko, А.I. Nekrasa, N.О. Zakharova, N.А. Samokhvalova |
Цель работы заключается в изучении особенностей течения инфаркта миокарда
(ИМ) у больных с артериальной гипертензией (АГ) в зависимости от наличия
факторов риска и качества антигипертензивной терапии, предшествовавшей
развитию ИМ. Обследованы 48 пациентов с ИМ и АГ. Выделено 5 групп больных
с различной длительностью гипертензивного анамнеза. С учетом качества антигипертензивной
терапии до развития ИМ больные распределены на три группы: лечившие АГ
постоянно, эпизодически и не лечившие АГ. Результаты исследования указывают
на то, что АГ является фактором риска ИМ, однако длительность гипертензивного
анамнеза существенно не влияет на его течение. Обширность и локализация
ИМ у пациентов с АГ, в основном, зависят от сопутствующих заболеваний,
среди которых ведущее место занимает сахарный диабет. Тяжесть и количество
развивающихся осложнений ИМ у больных с АГ обратно коррелируют с качеством
антигипертензивной терапии. Из числа обследованных адекватное лечение АГ
до развития ИМ получали 18,8 % больных. |
Артеріальні гіпертензії / Arterial hypertension
Проведено аналіз результатів лікування пацієнтів у спеціалізованому
стаціонарі Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України у період
1997–1998 рр. та результати анкетування цих пацієнтів через п’ять років.
У дослідження включено 411 хворих (середній вік (53,2±1,3) року) з артеріальною
гіпертензією (АГ) різного ступеня. Середня тривалість АГ на момент госпіталізації
становила (10,30±0,07) року. Рівень артеріального тиску (АТ) при госпіталізації
становив (177,8±1,5)/(104,7±0,8) мм рт. ст. Середній строк перебування
хворих у стаціонарі – (14,0±5,3) доби. Наприкінці стаціонарного періоду
лікування нормалізацію АТ спостерігали у 42,2 % пацієнтів. Серед них 59,1
% мали на момент госпіталізації тяжку АГ. АТ найчастіше нормалізувався
у групах пацієнтів, які отримували монотерапію або приймали два препарати
(58 і 43,2 %), і рідше – у групі хворих, яким призначали чотири препарати
та більше (15 %). Найчастіше у складі комбінованої і монотерапії призначали
інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту – відповідно 70,2 та 38,4
%, антагоністи кальцію – 54,8 та 25,9 %, b-блокатори – 43,4 та 23,2 %.
Через 5 років після виписки із стаціонару регулярно антигіпертензивні препарати
приймали лише 55,5 % пацієнтів, незважаючи на суворі рекомендації дотримуватися
режиму прийому. Основним чинником нерегулярного прийому у 40 % випадків
була висока ціна ліків. Серед препаратів, які пацієнти приймали через 5
років після виписки із стаціонару, переважали ті ж групи, що призначалися
у відділенні, але значно зростала відносна кількість хворих, які приймали
препарати центральної дії (клонідин чи похідні раувольфії). Після виписки
із стаціонару 64,8 % пацієнтів припиняли регулярно приймати ліки або замінювали
їх на інші. Основними причинами цього були: у 33,3 % пацієнтів – порада
іншого лікаря, у 26,8 % пацієнтів– висока ціна ліків, 26,1 % пацієнтів
не змогли пояснити причину. При цьому, у таких випадках, як за даними самих
хворих, так і за даними повторного вимірювання АТ у відділенні, контроль
АТ був незадовільним.
Регресс гипертрофии левого желудочка сердца у
больных с эссенциальной артериальной гипертензией и сахарным диабетом под
влиянием моксонидина
А.И. Дядык, А.Э. Багрий, И.Н. Цыба, М.В. Хоменко,
К.В. Жуков, О.В. Самойлова, О.А. Приколота, К.Р. Тюркян |
Moxonidine induces regression of left ventricular
hypertrophy in essential hypertensive patients with diabetes mellitus
A.I. Dyadyk, А.E. Bagriy, I.N. Tsiba, М.V.
Khomenko, К.V. Zhukov, О.V. Samoilova, О.A. Prikolota, К.R. Tyurkyan |
В проспективном рандомизированном исследовании изучено влияние на структуру
и функцию левого желудочка (ЛЖ) длительного (в течение 6 мес) применения
селективного агониста I1-имидазолиновых рецепторов моксонидина по сравнению
с блокатором кальциевых каналов амлодипином у 38 больных с эссенциальной
артериальной гипертензией (АГ) в сочетании с сахарным диабетом II типа
в состоянии компенсации. При использовании моксонидина в дозах 0,4–0,8
мг/сут через 4 мес лечения отмечено умеренное уменьшение частоты сокращений
сердца с (78,4±7,3) до (71,3±6,4) в 1 мин (Р< 0,05) без дальнейшего
существенного урежения ритма. Содержание глюкозы, общего холестерина и
триглицеридов крови имело тенденцию к снижению в процессе лечения. Уровень
индекса массы миокарда ЛЖ достоверно снизился через 4 мес лечения (на 8
%, Р<0,05) с тенденцией к дальнейшему уменьшению через 6 мес терапии
(на 9 %). В ходе лечения моксонидином не было отмечено изменений фракции
выброса, улучшались параметры трансмитрального кровотока. Существенных
различий во влиянии на уровень артериального давления, биохимические показатели,
массу миокарда ЛЖ, параметры систолической и диастолической функции ЛЖ
между группами больных, получавших терапию моксонидином и амлодипином,
не было.
У 70 хворих з гіпертонічною хворобою (ГХ) методом ехокардіографії і
доплерехокардіографії дослідили стан діастолічної (ДФ) та систолічної функції
ЛШ і провели добове моніторування артеріального тиску (АТ). Усіх хворих
розділили на 3 групи залежно від ступеня гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ):1-ша
група – 32 хворих без ГЛШ, з індексом маси міокарда ІММ ЛШ менше 125 г/м2;
2-га група – 21 хворий з помірною ГЛШ (ІММ ЛШ 125–170 г/м2); 3-тя група
– 17 хворих зі значною ГЛШ (ІММ ЛШ більше 170 г/м2). Виявлено, що зі збільшенням
ступеня ГЛШ відповідно погіршується ДФ ЛШ , що збігається з наявністю достовірних
кореляційних зв’язків між ІММ ЛШ, товщиною його стінок та показниками ДФ
ЛШ. Ступінь ГЛШ впливав також на взаємозв’язки між показниками ДФ ЛШ: у
хворих зі значною ГЛШ зникав зв’язок між тривалістю періоду ізоволюмічного
розслаблення і швидкісними показниками наповнення ЛШ. На тлі прогресування
ГЛШ збільшувався негативний вплив підвищення АТ на стан ДФ ЛШ та на розслаблення
ЛШ.
Обстеження 142 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) та 210 практично
здорових осіб виявило значну поширеність серед них порушень обміну гомоцистеїну
(ГЦ) та ліпідів, яка закономірно зростала з віком і переважно у осіб чоловічої
статі. Зростання рівня ГЦ та проатерогенних порушень у ліпідному спектрі
прогресувало у міру наростання тяжкості ГХ. Субнормальний рівень ГЦ та
гіпергомоцистеїнемію реєструють відповідно у 11 та 10 % здорових осіб та
у 30 і 44 % пацієнтів з ГХ. Ці порушення значною мірою є наслідком дефіциту
вітамінів В2, В6, В12 (нестачу цих вітамінів виявлено відповідно у
20, 21 та у 20 % здорових осіб і відповідно у 62, 69 та 61 % хворих на
ГХ). У групі хворих з ГХ лише 40 (28 %) з 142 мали оптимальну забезпеченість
вітамінами В2, В6 та В12; у 53 пацієнтів (37 %) виявили дефіцит одного
з вітамінів і у 49 (35 %) хворих – полівітамінну недостатність. Дефіцит
вітамінів корелював з підвищеним рівнем ГЦ. Вплив вітамінної недостатності
на ліпідний спектр був меншим як у здорових, так і у пацієнтів з ГХ.
Цель исследования – изучение изменений суточной структуры артериального
давления (АД) и морфо-функциональных характеристик сердца в зависимости
от приверженности к лечению у участников ликвидации последствий Чернобыльской
катастрофы. Исследования выполнены у 64 больных с мягкой и умеренной артериальной
гипертензией, которые принимали эналаприла малеат постоянно, эпизодически
или прекращали прием после госпитального лечения. Осуществляли суточное
мониторирование АД, электро-, эхо-, допплеркардиографическое исследования
в контрольный период, после курса госпитального лечения и через 12 мес.
Установлено, что при постоянном лечении у больных сохранялся достигнутый
гипотензивный эффект, нормальный суточный профиль АД, уменьшились толщина
задней стенки левого желудочка, толщина межжелудочковой перегородки и индекс
массы миокарда левого желудочка сердца. При эпизодическом приеме препаратов
достигнутый эффект постепенно снижался, возрастали вариабельность, средние
значения АД за сутки, в дневное и ночное время, индекс времени, величина
и скорость утреннего подъема АД. У 1/3 больных уменьшился суточный индекс
до уровня 0–10 %. У больных, которые прекращали лечение, эффект снижался,
имели место случаи развития сердечной недостаточности и сердечно-сосудистых
осложнений. Решение проблемы приверженности больных к лечению – необходимое
условие эффективного контроля АД и снижения риска развития сердечно-сосудистых
осложнений. |
|
Серцева недостатність / Heart failure
Цель работы – определение содержания провоспалительных цитокинов, в
частности фактора некроза опухолей-a (ФНО-a) и интерлейкина-6 (ИЛ-6) в
крови у больных с диастолической сердечной недостаточностью (СН), установление
их связи с морфо-функциональным состоянием левого желудочка (ЛЖ) и толерантностью
к физической нагрузке. Обследованы 26 пациентов с изолированной диастолической
СН (II–IV функциональный класс по NYHA, фракция выброса ЛЖ более 45 %),
возникшей вследствие артериальной гипертензии и/или хронических форм ИБС,
а также 10 здоровых лиц. Содержание ФНО-a и ИЛ-6 было достоверно выше в
группе пациентов с диастолической СН по сравнению с таковой в контрольной.
Содержание ФНО-a и ИЛ-6 было достоверно ниже в контрольной группе, чем
у пациентов с нарушенной релаксацией ЛЖ и рестрикцией/«псевдонормализацией».
Уровень ФНО-a был достоверно выше в группе рестрикции/«псевдонормализации»,
чем в группе с нарушенной релаксацией ЛЖ, в то время как содержание ИЛ-6
в этих группах достоверно не различалось. Таким образом, при диастолической
СН, возникшей на фоне ИБС и/или артериальной гипертензии, уровни концентрации
ФНО-a и ИЛ-6 в сыворотке крови повышены. Выраженность повышения уровня
ФНО-a находится в прямой зависимости от степени тяжести СН по критериям
NYHA, а также зависит от типа диастолической дисфункции ЛЖ.
Целью настоящего исследования явилось изучение дозозависимого влияния
ингибитора ангиотензинпревращающего фермента фозиноприла на кардиогемодинамические
характеристики и клинический статус при длительной терапии больных с клинически
выраженной сердечной недостаточностью (СН) вследствие ИБС. Обследованы
64 пациента с клинически выраженной СН II–III функционального класса по
классификации NYHA в возрасте 46–68 лет. В две клинические группы были
включены по 32 пациента, получавших фозиноприл в низкой (10–15 мг в сутки
внутрь) и высокой (20–30 мг в сутки внутрь) дозах. Средняя длительность
лечения составила 5 мес. Всем больным были проведены эхокардиография, тест
с шестиминутной ходьбой по общепринятым методикам, а также оценка качества
жизни и выраженности клинических проявлений СН. Применение низких и высоких
доз фозиноприла оказывает сопоставимое благоприятное влияние на клинический
статус, толерантность к физической нагрузке и качество жизни больных с
клинически выраженной СН. Дозозависимое действие фозиноприла улучшает кардиогемодинамические
характеристики у пациентов с клиническими проявлениями дисфункции левого
желудочка.
Мета дослідження полягала в оцінці переносимості та ефективності селективного
b-адреноблокатора (b-Б) метопрололу у пацієнтів з помірною і тяжкою хронічною
серцевою недостатністю (ХСН) залежно від віку. У відкрите дослідження включили
74 пацієнтів із ХСН III–IV функціонального класу за NYHA із систолічною
дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду Ј 35 %). Вік хворих становив
38–74 роки, з них 16 (21,6 %) хворих були віком до 44 років, 26 (35,1 %)
– 45–59 років, 32 (43,2 %) – 60–74 роки. Після стабілізації клінічного
стану через 6–8 днів до стандартної терапії додавали метопрололу тартрат.
Дозу препарату підбирали шляхом повільного титрування. Початкова доза метопрололу
становила 6,25 мг 2 рази на добу, далі кожні 2 тиж її підвищували на 12,5
мг до цільової дози 100 мг. На початку лікування, через 3, 6, 12 міс спостереження
оцінювали толерантність до фізичного навантаження, якість життя, здійснювали
комплексне ехокардіографічне дослідження, визначали рівень норадреналіну
та адреналіну в сироватці крові імуноферментним методом. Встановлено, що
кількість пацієнтів, які досягли цільової дози протягом заздалегідь визначеного
періоду титрування, була найнижчою в групі пацієнтів похилого віку. Переносимість
і ефективність метопрололу в усіх вікових групах залежала від досягнутої
дози. Призначення препарату вже через 3 міс забезпечувало покращання стану
хворих, що виявлялося в зменшенні функціонального класу ХСН, покращанні
толерантності до фізичного навантаження та якості життя. Продовження терапії
до 6 міс супроводжувалося зменшенням розмірів серця, покращанням систолічної
функції, зменшенням індексу маси міокарда лівого шлуночка. Зниження рівня
катехоламінів відзначали вже через 3 міс після початку терапії. Таким чином,
переносимість метопрололу пацієнтами всіх вікових груп залежала від вихідної
вираженості ХСН, рівня артеріального тиску, ступеня порушення систолічної
функції, початкового рівня норадреналіну. Ефективність b-Б залежала від
досягнутої середньодобової дози препарату і була більшою в групі пацієнтів,
які досягли цільових доз. Позитивні клініко-гемодинамічні ефекти метопрололу
однаково виражені в усіх вікових групах, у тому числі у пацієнтів похилого
віку.
Мета дослідження – встановити патогенетичний зв’язок між гіперінсулінемією
і артеріальною гіпертензією (АГ), хронічною серцевою недостатністю (ХСН),
порушеннями ліпідного та пуринового обміну, особливості патогенезу АГ і
ХСН у пацієнтів із синдромом інсулінорезистентності. Обстежено 82 пацієнти
з АГ і ХСН ІІІ–ІV функціонального класу за NYHA, у тому числі 50 – із синдромом
інсулінорезистентності і 32 – без синдрому інсулінорезистентності. Для
хворих на АГ, ускладнену ХСН, із синдромом інсулінорезистентності характерним
є тяжкий перебіг АГ і ХСН, формування найбільш прогностично несприятливих
типів ремоделювання лівого шлуночка. Встановлені такі фактори ризику тяжкого
перебігу АГ і ХСН у хворих із синдромом інсулінорезистентності: базальна
гіперінсулінемія, стимульована гіперінсулінемія, абдомінальне ожиріння,
гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія і гіперурикемія. На підставі
розроблених скринінгових діагностичних критеріїв синдром інсулінорезистентності
на першому етапі слід запідозрити при наявності у хворого на АГ з клінічними
симптомами застійної ХСН: тяжкою АГ з рівнем артеріального тиску (АТ) вище
180/110 мм рт. ст.; абдомінальним ожирінням ІІ–ІІІ ступеня; гіпертригліцеридемією
з рівнем тригліцеридів у крові понад 2,2 ммоль/л; гіперурикемією з вмістом
у крові сечової кислоти понад 6,5 мг/дл (0,45 ммоль/л). На другому етапі
діагностики необхідно провести пероральний тест на толерантність до глюкози
з одночасним дослідженням вмісту імунореактивного інсуліну натщесерце і
після навантаження глюкозою, а також добове моніторування АТ та ехокардіографію.
Мета роботи – вивчити клініко-функціональну ефективність молочних сухих
сумішей для нутритивної підтримки хворих з тяжкою хронічною серцевою недостатністю
(ХСН) та серцевою кахексією (СК). Обстежено 20 пацієнтів віком у середньому
(54,15+2,69) року з тяжкою ХСН ІІІ клінічної стадії, систолічною дисфункцією
лівого шлуночка та ознаками СК. Усі пацієнти отримували базисну терапію
в індивідуально доцільних дозах згідно з чинними рекомендаціями і не мали
ознак застою. Визначали масу тіла (МТ), індекс маси тіла (ІМТ), проводили
тест із 6-хвилинною ходьбою (Т6Х) і вивчали силу та витривалість м’язів
нижніх кінцівок до та після 4 тиж застосування нутритивної підтримки сухими
молочними сумішами в уніфікованих дозах. У хворих достовірно (Р<0,01)
збільшилися МТ, ІМТ, подовжилася дистанція Т6Х та збільшилися показники
сили та витривалості м’язів – розгиначів та згиначів ніг. Позитивні зрушення
були вірогідно більш вираженими у пацієнтів, у котрих дози b-адреноблокаторів
та інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту у структурі базисної
терапії наближувалися до цільових: у них були достовірно більшими прирости
МТ, ІМТ, дистанції Т6Х, сили та витривалості м’язів-розгиначів. Виявлено
пряму залежність зміни величини сили і витривалості м’язів-розгиначів від
приросту МТ. Таким чином, застосування у хворих з тяжкою ХСН та СК нутритивної
підтримки впродовж 4 тиж на фоні стандартної базисної терапії забезпечує
достовірне збільшення «сухої» маси тіла, підвищення толерантності до фізичного
навантаження та покращання показників сили та витривалості м’язів нижніх
кінцівок. Вираженість позитивних змін вища у випадках наближення доз стандартної
медикаментозної терапії до цільових. Приріст маси тіла на фоні нутритивної
підтримки корелює зі збільшенням сили та витривалості м’язів-розгиначів
нижніх кінцівок.
Цель исследования состояла в изучении возможностей применения каптоприла
для лечения больных с хронической сердечной недостаточностью (ХСН), если
его назначение не приводит к снижению артериального давления; возможностей
назначения каптоприла у пациентов с ХСН и гипотензией; особенностей влияния
каптоприла на гемодинамику и его применения при диастолической сердечной
недостаточности. В исследование включены 84 пациента с ХСН в возрасте 48–69
лет. Установлено, что каптоприл улучшал клинические параметры и насосную
функцию сердца, независимо от наличия снижения артериального давления.
Каптоприл в суточной дозе 12,5 мг может назначаться для лечения ХСН при
гипотензии (уровень систолического давления более 90 мм рт. ст.). Признаки
улучшения функционального состояния у больных с изолированной диастолической
сердечной недостаточностью зависели от степени исходного повышения артериального
давления. |
Хвороби міокарда / Myocardial diseases
Изучение иммунных реакций на кардиальный тропонин
и биологической активности антител у больных с дилатационной кардиомиопатией
В.Н. Коваленко, О.М. Федоркова, В.И. Бобык,
Л.Л. Сидорик, Д.В. Рябенко, Г.Х. Мацука |
Investigation of immune reactions to cardiac
troponin and biological activity of antibodies in patients with dilated
cardiomyopathy
V.N. Kovalenko, O.M. Fedorkova, V.I. Bobyk,
L.L. Sidorik, D.V. Ryabenko, G.Kh. Matsuka |
Проведено исследование иммуногенности кардиального тропонинового комплекса
при дилатационной кардиомиопатии (ДКМП). Выявлено, что при ДКМП происходит
достоверное повышение уровня антитропониновых антител. Афинно очищенные
антитела, выделенные из сыворотки больных с ДКМП, оказывают активирующее
влияние на активность АТФазы в кальциевой среде актомиозинового комплекса,
чувствительного к ионам кальция. Результаты проведенных исследований показали,
что данное функциональное влияние антител является дозозависимым. |
|
Популяційна кардіологія / Population cardiology
У статті узагальнено питання методології оцінки вартості медичної допомоги
хворим кардіологічного профілю. Наводяться методи економічного аналізу
й оцінки соціально-економічних аспектів вартості та ефективності різних
видів медичної допомоги. Показано, що планування обсягу медичної допомоги
у закладах охорони здоров’я терміново потребує вдосконалення процесу ціноутворення
шляхом оптимізації (адаптації) механізму розрахунку цін і створення адекватних
галузевих лікувально-діагностичних протоколів. |
|
Спостереження з практики / Case report
Распространенность коронарного атеросклероза в возрастной группе 20–45
лет у женщин достоверно ниже, чем у мужчин. Данный феномен принято ассоциировать
с более благоприятным спектром липидов крови, а также с возможным антиатеросклеротическим
и ангиопротекторным действием эстрогенов у женщин репродуктивного возраста.
С периодом угасания репродуктивной функции тесно связано нарастание клинических
проявлений как первичных, так и вторичных дислипидемий. Наиболее часто
встречающимися являются первичные полигенные гиперлипидемии (ГЛП), и только
10–15 % случаев приходится на первичные моногенные ГЛП, среди которых наиболее
часто выявляют семейную комбинированную гиперлипидемию (СКГ). Приводится
клинический случай проявления семейной комбинированной ГЛП после гормонозаместительной
терапии. Имело место неблагоприятное сочетание формирующегося дефицита
эстрогенов в период пременопаузы, ацикличных метроррагий, вынудивших использовать
назначение гестагенов, и отягощенной наследственности, что в совокупности
проявилось в виде манифестирования клинических симптомов СКГ. Приводится
результат липидоснижающей терапии аторвастатином с достижением благоприятного
липидоснижающего, антигипертензивного и косметического эффектов. |
|
Огляди / Reviews
Реперфузионные аритмии (РА) возникают как результат сложных клеточных,
метаболических и локальных электрофизиологических изменений, которые сопровождают
открытие венечной артерии в условиях острого инфаркта миокарда. В то же
время они являются проявлением реперфузионного повреждения. Такие РА, как
ускоренный идиовентрикулярный ритм и желудочковая тахикардия, являются
непрямым маркером реперфузии. Ведется интенсивный поиск фармакологических
интервенций, способных не только прекратить РА, но и защитить миокард от
реперфузионного повреждения.
В последнее десятилетие широко обсуждают проблему внезапной сердечной
смерти. Среди современных подходов к профилактике внезапной сердечной смерти
особое внимание привлекают имплантируемые кардиовертеры-дефибрилляторы
(ИКД). В обзоре рассматривают результаты применения препаратов антиаритмического
действия и без такового в ряде крупных многоцентровых исследований, в которых
изучали эффективность медикаментозной терапии для первичной и вторичной
профилактики внезапной сердечной смерти. Применение реваскуляризации венечных
артерий и радиочастотной абляции не оправдало ожиданий, уступая по эффективности
применению ИКД и медикаментозных средств. Приведены критерии применения
ИКД у больных с различными проявлениями ИБС.
В статье представлены данные о частоте встречаемости различных форм
цереброваскулярных заболеваний у лиц, страдающих фибрилляцией предсердий
(ФП). Показаны основные механизмы развития цереброваскулярных нарушений
при этом заболевании. Представлена стратегия лечения и профилактики мозгового
инсульта, у больных с ФП, основанная на данных рандомизированных исследований
и клинической практики. ФП осложняет течение ишемического инсульта, летальность
в этом случае также повышается. Значительную часть ФП не диагностируют,
в ряде случаев ФП обнаруживают после мозговых катастроф. Для уменьшения
частоты цереброваскулярных осложнений при ФП необходимо использовать антитромботические
и антиаритмические препараты.
В обзорной статье представлены современные концепции патогенеза атеросклероза
и механизма формирования его клинических проявлений. На основе результатов
многоцентровых исследований и других данных литературы обсуждаются актуальные
проблемы гиполипидемической терапии статинами (показания, дозы, сроки назначений,
выбор оптимального препарата).
Расширение показаний к применению статинов для лечения и профилактики
сердечно-сосудистых заболеваний – одно из важнейших достижений кардиологии
в последние годы. Растущее значение статинов в фармакотерапии связано с
открытием новых механизмов их действия, не связанных с влиянием на липиды.
В дискуссионной статье рассматриваются реальная потребность в применении
статинов, возможности внедрения соответствующих рекомендаций в Украине,
соотношение стоимости и эффективности этих препаратов, причины низкой податливости
к лечению. |
Новини кардіології / New of cardiology
Порівняння результатів лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого
ферменту і діуретиками у пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією
L.M.H. Wing, C.M. Reid, P. Ryan, L.J. Beilin, M.A.
Brown, G.L.R. Jennings, C.I. Johnston, J.J. McNeil, G.J. Macdonald, J.E.
Marley, T.O. Morgan, M.J. West, для групи Другого Австралійського національного
дослідження артеріального тиску (ANBP 2) |
A Comparison of Outcomes with Angiotensin-Converting–Enzyme Inhibitors
and Diuretics for Hypertension in the Elderly
L.M.H. Wing, C.M. Reid, P. Ryan, L.J. Beilin, M.A. Brown, G.L.R. Jennings,
C.I. Johnston, J.J. McNeil, G.J. Macdonald, J.E. Marley, T.O. Morgan, M.J.
West, for the Second Australian National Blood Pressure Study Group |
Інформація / Information
Ювілеї / Jubilees
a |