Ключові слова: ішемічна хвороба серця, фактори ризику, іонізуюча радіація, доза іонізуючої радіації, ризик

Проблема вивчення епідеміології ішемічної хвороби серця (ІХС) є актуальною з огляду на високий рівень смертності та інвалідності внаслідок цієї патології. Відомо, що за період 1996–1997 рр. смертність від ІХС зросла на 11,2 % у чоловіків та на 14,7 % – у жінок [4]. Первинна інвалідність внаслідок ІХС становить у цілому по країні 31,7 % усіх випадків інвалідності внаслідок хвороб системи кровообігу, в м. Києві цей показник сягає 39 % [4]. У цих умовах вивчення впливу факторів ризику, зокрема радіаційного фактора, на розвиток ІХС набуває дедалі більшого значення. Є повідомлення про підвищений ризик розвитку ІХС у радіаційно опромінених осіб [1, 2, 3]. Для висвітлення цієї проблеми ми використали результати обстеження когорти учасників аварійних робіт на Чорнобильській АЕС у 1986–1987 рр.

Мета нашої роботи – аналіз впливу доз іонізуючого випромінювання, віку, часу перебування під ризиком на поширеність ІХС у когорті учасників ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС (УЛНК) у 1986–1987 рр.

Матеріал і методи

Використано результати комплексного обстеження 1394 УЛНК, занесених до клiнiко-епідеміологічного реєстру (КЕР) потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Для цих осіб відомі дозові навантаження (доза опромінення на все тіло). Розподіл обстежених УЛНК на вікові групи на час обстеження був нормальним (некоригований коефіцієнт Колмогорова–Смірнова D=0,055, Р<0,01; коефіцієнт Колмогорова–Смірнова у модифікації Lilliefors – maxD=0,055, Р<0,01; коефіцієнт W(Shapiro)=0,97, Р=1,21E-37). Розподіл на вікові групи на початок опромінення також був нормальним.

Розподіл обстежених на групи залежно від дози опромінення був пуасонівським, коефіцієнт Poisson l становив 2,16. Про приналежність розподілу обстежених УЛНК на групи (за дозою зовнішнього опромінення всього тіла) до пуасонівських свідчать також коефіцієнти Колмогорова–Смірнова (D=0,04, Р<0,05) і c2 (c2=25,51, Р<0,001).

Результати статистично обробляли за допомогою пакетів програм “Statistica” для “Windows”, Epi Info 5.01. Вивчали вплив на частоту розвитку ІХС таких факторів, як період (рік) обстеження, вік обстежених в роках (враховано вік на момент обстеження і вік на момент опромінення), доза зовнішнього опромінення (на все тіло), час перебування під ризиком (час від початку радіаційного впливу до обстеження), тривалість періоду участі у ліквідації наслідків катастрофи, тривалість участі у 1986–1987 рр. Вивчено динаміку поширеності ІХС.

Результати та їх обговорення

За допомогою рангового аналізу встановлено наявність зв’язку між періодом обстеження (роком обстеження) і поширеністю ІХС (Rank R=0,096 при t=3,59 і Р<0,001) (рис. 1).
 

Рис. 1. Частота розвитку ІХС у динаміці для різних вікових груп.

Достовірне зростання в цілому частоти розвитку різних форм ІХС відбувалося за рахунок її зростання в усіх вікових групах УЛНК в 1986–1987 рр. (Rank R – залежно від групи – 0,128–0,185, Р<0,001), крім групи УЛНК віком 60 років і більше на момент обстеження (Р=0,64). Відсутність зростання частоти розвитку ІХС для найстаршої вікової групи пояснюється високою вихідною частотою розвитку ІХС для цієї групи.

Встановлено, що середній вік УЛНК з ІХС становив 56,45 року, УЛНК без ІХС – 44,8 року (t=20,28, Р<0,0001). Таким чином, як і очікувалося, виявлено зв’язок між віком обстежених і частотою розвит ку ІХС. Подібна закономірність для неопромінених осіб відома: зростання ризику розвитку ІХС з віком продовжують фіксувати нові популяційні дослідження [ 5].

Відзначено достовірний зв’язок між поширеністю ІХС і приналежністю до вікової групи на момент опромінення. Для УЛНК старшого віку абсолютний ризик розвитку ІХС був достовірно вищим (табл. 1). Подібна закономірність також була прогнозована заздалегідь, з огляду на відоме зростання поширеності ІХС з віком.

Таблиця 1 Частота розвитку ІХС (випадків на 1000 осіб) в обстеженій групі УЛНК залежно від віку у період опромінення

Проаналізовано вплив радіаційного опромінення на поширеність ІХС. Доза зовнішнього опромінення УЛНК – хворих на ІХС – була достовірно вищою, ніж в УЛНК, у яких відсутні дані нозології. Середнє дозове навантаження для УЛНК у період 1986–1987 рр., хворих на ІХС, становило 27,78 сЗв, УЛНК без ІХС – 20,56 сЗв (t=3,83, Р<0,001). Встановлено, що відносний ризик розвитку ІХС для осіб, опромінених у дозі 0,45 Зв і більше, становив 1,84 (1,38; 2,44), Р<0,001 порівняно з дозовою групою до 0,05 Зв, у групі опромінених у віці 30–39 років відносний ризик для дозової страти 0,25 – до 0,449 Зв порівняно зі стратою опромінених у дозі до 0,05 Зв становив 2,58 (1,15; 5,8), Р=0,017, а для дозової страти 0,45 і більше Зв – 2,46 (1,02; 5,97), Р=0,039. Таким чином, доведено, що для опромінених у вищій дозі ризик розвитку ІХС є більшим у віддаленому періоді. Подібні результати отримані і іншими авторами [3].

Вік УЛНК на період опромінення, доза зовнішнього опромінення, час перебування під ризиком є факторами, що увійшли до розробленої нами моделі абсолютного ризику розвитку ІХС в УЛНК (віком до 60 років у період опромінення). Модель має вигляд:

де r – абсолютний ризик розвитку ІХС; v – вік у період опромінення; t – час перебування під ризиком; d – доза опромінення.

У табл. 2 наведено параметри моделі (1) абсолютного ризику розвитку ІХС для УЛНК. Лінеаризована для обмеженого діапазону значень крива залежності абсолютного ризику розвитку ІХС від дози і віку на час опромінення наведена на рис. 2.

Таблиця 2 Параметри моделі (1) імовірності розвитку ІХС для УЛНК у період 1986–1987 рр. віком до 60 років у період опромінення

Примітка. Коефіцієнт Фішера (F)=111,49, Р<0,001.

Рис. 2. Лінеаризована крива залежності абсолютного ризику розвитку ІХС від дози і віку на час опромінення для УЛНК.

Встановлено, що ексцес абсолютного ризику (на 1000 УЛНК) становив 196,18 на 1 Зв, RR – 2,91 на 1 Зв.

Результати моделювання дозволяють стверджувати, що радіаційне опромінення є фактором ризику розвитку ІХС, аддитивним до віку, тобто радіаційний вплив прискорює розвиток ІХС.

Таким чином, у період обстеження в групі УЛНК у 1986–1987 рр. спостерігали зростання в динаміці поширеності нозологій, які належать до групи ішемічної хвороби серця.

Встановлено, що відносний ризик розвитку ІХС в УЛНК у 1986–1987 рр. більший для груп, доза опромінення у яких була вищою. Доведено, що радіаційне опромінення є фактором ризику розвитку ІХС, аддитивним до віку, тобто радіаційний вплив прискорює розвиток ІХС. Ризик розвитку ІХС адекватно описує модель, яка враховує вік у період опромінення, час перебування під ризиком і дозу.

Виходячи з виявленого зв’язку між віком обстежених, часом їх перебування під ризиком, дозою опромінення і ризиком розвитку ІХС, можна про гнозувати подальше збільшення захворюваності УЛНК на ІХС у найближчі роки за рахунок збільшення часу перебування під ризиком.

Література

1. Антипова С.Н., Коржунов В.М. Смертность мужчин-ликвидатров последствий аварии на ЧАЭС в Беларуси в 1993–1999 гг. // Медицинские последствия Чернобыльской катастрофы: итоги 15-летних исследований // Материалы 3-й Междунар. конф. (4–8 июня 2001 г., Киев) // Междунар. журн. радиационной медицины. – 2001. – Т. 3, № 1–2. – С. 153.
2. Бузунов В.А., Страпко Н.П., Пирогова Е.А. и др. Эпидемиология неопухолевых заболеваний у участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС // Междунар. журн. радиационной медицины. – 2001. – Т. 3, № 1–2. – С. 169.
3. Иванов В.К., Цыб А.Ф., Иванов С.И., Максютов М.А. и др. Ликвидаторы Чернобыльской катастрофы: радиационно-эпидемиологический анализ медицинских последствий. – М.: Галанис, 1999. – 312 с.
4. Корнацький В.М. Проблема серцево-судинної захворюваності в перспективі обов’язкового державного медичного страхування (соціально-економічні та юридичні аспекти) // Укр. кардіол. журн. – 2000. – № 3. – С. 71-73.
5. Никитин Ю.П., Казека Г.Р., Бабин В.П., Малютина С.К. Распространенность ишемической болезни сердца у лиц с гиперинсулинемией (популяционное исследование) // Кардиология. – 2001. – № 1. – С. 12-15.

Effect of age and radiation dosage on prevalence of ischemic heart disease in the Chernobyl clean-up workers

V.O. Buzunov, P.A. Fedirko, M.J. Antomonov, N.I. Stryi, S.O. Kalenyk, G.V. Kostiuk

The objective was to analyze the influence of ionizing radiation dose, age and the time after exposure on IHD prevalence in the cohort of Chernobyl clean-up workers. The results of complex examinations of 1394 Chernobyl clean-up workers have been analyzed. The influence of such factors as external radiation dose, age of examined persons at the times of irradiation and examination, time after exposure, clean-up work duration on IHD frequency has been studied, as well as IHD prevalence dynamics. A reliable increase in IHD prevalence during the period of the study has been noted. The absolute risk of this pathology is reliably higher for senior age groups. The IHD prevalence in different dose-age groups has been studied and it has been proven that the risk of IHD development in a remote period is higher with greater doses. An absolute risk of IHD development model has been worked out, with main risk factors being age at the irradiation moment, radiation dose and time after exposure. It has been found that the IHD absolute risk excess for exposed persons was 196,18 per 1000 persons, 1 Sv. The relative risk was 2,91 per 1 Sv. In conclusion, the IHD risk is described adequately by the model including age at the irradiation moment, radiation dose and time after exposure. The irradiation is an IHD risk factor additional to age.