КЛЮЧОВІ СЛОВА: варіабельність ритму серця, інфаркт міокарда, холтерівське моніторування ЕКГ, госпітальний прогноз, систолічна дисфункція міокарда

Оцінка варіабельності ритму серця (ВРС) чутливо відображає вплив вегетативної нервової системи (ВНС) на роботу серця і є одним з визнаних методів прогнозування виживання пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ІМ) [4, 5, 7, 14, 16, 18]. Встановлено, що ризик виникнення раптової серцевої смерті у післяінфарктний період сильніше залежить від стану ВРС, ніж від інших визнаних провісників прогнозу виникнення аритмічних ускладнень, зокрема, шлуночкових аритмій високих градацій, середньої частоти скорочень серця (ЧСС) за добу, пізніх шлуночкових потенціалів та підвищеної дисперсії інтервалу Q-T [15, 16]. Незважаючи на це, невирішеними залишаються чимало теоретичних та практичних аспектів використання показників ВРС, зокрема встановлення взаємозв’язків ВРС з демографічними, клінічними і гемодинамічними особливостями хворих з ІМ та визначення найбільш інформативних показників ВРС.

Метою нашого дослідження стало визначення оптимального обсягу дослідження варіабельності ритму серця у хворих з інфарктом міокарда на основі порівняння інформативності різних показників варіабельності ритму серця для прогнозування несприятливого перебігу захворювання та виникнення ускладнень під час госпітального періоду.

Матеріал і методи

Серед 436 пацієнтів з першим гострим ІМ, послідовно госпіталізованих в інфарктне відділення Львівського обласного кардіологічного центру у 2002–2004 рр., у 273 хворих на 7–10-ту добу після початку захворювання проводили холтерівське моніторування ЕКГ з оцінкою ВРС у біполярних відведеннях за Небом. Дослідження передбачало оцінку часових та спектральних показників ВРС: SDNNindex, SDANN, rMSSD, pNN50, VLF, LF, HF, LF/HF, згідно з узгодженими міжнародними рекомендаціями [15]. Застосовували холтерівську систему “Сольвейг” з моніторами 03100 та 03500 (Україна). На основі результатів холтерівського моніторування ЕКГ було відібрано 115 (101 чоловік і 14 жінок) хворих з першим гострим ІМ віком 27–71 рік (медіана віку – 55 років). Критеріями включення у дослідження були такі дані: синусовий ритм не більше 9 шлуночкових екстрасистол за годину, відсутність інших шлуночкових порушень ритму та надшлуночкових тахіаритмій, кількість надшлуночкових екстрасистол не більше 100 за добу, відсутність ознак гострої лівошлуночкової недостатності 2-го класу і вище (за T. Killip, 1969). Гострий ІМ діагностували на основі клінічних, інструментальних та лабораторних даних, згідно з критеріями, запропонованими консенсусом Європейського товариства кардіологів та Американської колегії кардіологів [17]. У 5 (4,8 %) хворих відзначено супутній інсулінонезалежний цукровий діабет 2-го типу в стадії компенсації. У дослідження не включали пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла, атріовентрикулярною блокадою будь-якого ступеня, вродженими та набутими вадами серця, супутньою патологією нирок та печінки, дихальною недостатністю різного ступеня, онкологічними та інфекційними захворюваннями, артеріальною гіпертензією 2-го і 3-го ступеня у післяінфарктний період (рівень артеріального тиску (АТ) при кількох вимірюваннях – 160/100 мм рт. ст. і більше).

Ехокардіографічне дослідження серця проводили у В-режимі на ехокардіографі “Sonоline Versa Plus” (“Siemens”, Німеччина), використовуючи секторний датчик 3,5 МГц. Сумарну скоротливість міокарда лівого шлуночка (ЛШ) оцінювали за 16 сегментами з використанням шкали: нормальна скоротливість – 1 бал, гіпокінезія – 2 бали, акінезія – 3 бали, дискінезія – 4 бали. Індекс маси міокарда (ІММ) ЛШ розраховували як відношення маси міокарда ЛШ, визначеної за формулою ASE-cube [6], до площі поверхні тіла. При ІММ ЛШ 125 г/м2 і більше визначали гіпертрофію ЛШ [9].

Усі пацієнти отримували стандартизовану терапію нітратами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, b-адреноблокаторами, антиагрегантами, антикоагулянтами. Впродовж добового моніторування ЕКГ пацієнти не отримували внутрішньовенних форм препаратів з групи нітратів. Тромболітичну терапію у групі обстежених не проводили.

В обстеженій групі 58 (50,4 %) осіб були курцями, у 67 (58,3 %) хворих відзначено артеріальну гіпертензію до виникнення ІМ, у 58 (50,4%) осіб – стенокардію напруження II–ІII функціонального класу. Гіперхолестеринемію, ожиріння та сімейний анамнез, обтяжений раннім виникненням ІХС, виявлено відповідно у 43 (37,4 %), 55 (47,8 %) та 68 (59,1 %) пацієнтів. На початку захворювання типовий ангінозний напад спостерігали у 84 (73,0 %) хворих, атипову клінічну картину ІМ – у 31 (27,0 %) пацієнта. У 70 (60,9 %) хворих діагностовано ІМ з зубцем Q, у 45 (39,1 %) – ІМ без зубця Q. Передню локалізацію некрозу спостерігали у 69 (60,0 %) осіб, систолічну дисфункцію ЛШ – у 21 (18,3 %) пацієнта, гіпертрофію ЛШ – у 69 (60,0 %) осіб, аневризму ЛШ – у 14 (12,1 %) хворих. Медіана індексу руху стінки ЛШ, оціненого за 16 сегментами, становила 1,375 (1,0–2,5). У 28 (24,3 %) осіб виникла рання післяінфарктна стенокардія. Ознаки ішемії при холтерівському моніторуванні ЕКГ були виявлені у 11 (9,6 %) пацієнтів.

У контрольну групу увійшли 33 (22 чоловіка і 11 жінок) здорових особи віком 42–68 років (медіана віку – 59 років), яким проводили холтерівське моніторування ЕКГ з визначенням показників ВРС.

Статистичну обробку даних виконували за допомогою пакета прикладних програм Statistica for Windows 5,0. Оскільки групи були різні за чисельністю і розподіл більшості параметричних показників у них не відповідав закону нормальності (згідно з тестом Шапіро–Вілкса), то їх описували за медіаною (нижній–верхній квартилі) і порівнювали за допомогою непараметричного критерію Манна–Уїтні. Для порівняння якісних характеристик (таблиці частот) застосовували критерій c2. Для оцінки взаємозв’язків ВРС із клініко-гемодинамічними характеристиками пацієнтів з гострим ІМ був проведений однофакторний та багатофакторний кореляційний аналіз на всьому масиві хворих (n=115). Для коректного порівняння показників ВРС у пацієнтів з ІМ та здорових осіб була здійснена корекція за віком. Визначали чутливість, специфічність, позитивну і негативну передбачувальну цінність показників ВРС для прогнозування розвитку систолічної дисфункції або аневризми ЛШ.

Результати та їх обговорення

Після корекції за віком з метою порівняння показників ВРС до досліджуваної групи пацієнтів з ІМ увійшло 105 осіб (91 чоловік та 14 жінок) віком 41–71 року (медіана віку – 57 років). Досліджувана і контрольна групи статистично достовірно не відрізнялися за віком (табл. 1).

Таблиця 1 Порівняльна характеристика показників варіабельності ритму серця у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та здорових осіб

Примітка. * – різниця показників достовірна порівняно з такими у контрольній групі (Р<0,05–0,001). акт. – активний період доби, пас. – пасивний період доби.

При порівнянні показників ВРС у пацієнтів з гострим ІМ та здорових осіб було виявлене суттєве зниження часових та спектральних показників ВРС у хворих з ІМ. Утім, вираженість цих змін відрізнялася для окремих показників ВРС. У хворих з ІМ найбільш вираженим було зниження показника SDANN (Р<0,001) протягом 24 год, а також в активний і пасивний періоди доби. Достовірним було також зниження показників SDNNindex і pNN50 за 24 год (для обох показників Р<0,05). Привертав увагу той факт, що показник SDNNindex достовірно відрізнявся у досліджуваній і контрольній групах переважно в активний період доби (Р<0,05), не відрізнявся – у пасивний період доби. Натомість, зміни показників pNN50 та rMSSD відзначали лише у пасивний період доби (Р<0,01). Очевидно, зазначені показники можуть свідчити про різні аспекти порушень вегетативного балансу, що потрібно враховувати при їх інтерпретації. Аналіз спектральних показників ВРС дозволив виявити достовірне зниження усіх компонентів спектра у хворих з ІМ. В активний період доби у хворих з ІМ спостерігали достовірне (Р<0,05) зниження показників VLF та LF, за відсутності достовірних змін показника HF. Однак найбільш значні відмінності зафіксовано для співвідношення LF/HF (Р<0,001). Отримані дані можна пояснити виснаженням механізмів вегетативної регуляції ритму серця та симпатичною “денервацією” серця [1]. У пасивний період доби найбільш значні відмінності виявлено для показника HF (Р<0,001), що відображає зниження парасимпатичної активності на фоні вегетативної “денервації” серця.

Для оцінки визначальних факторів ВРС у пацієнтів з гострим ІМ та їх можливої залежності від клініко-гемодинамічних характеристик проведено однофакторний та багатофакторний кореляційний аналіз на всьому масиві обстежених хворих (n=115). Результати регресійного аналізу свідчили про негативну залежність більшості часових показників ВРС від віку. Найбільш вираженим був негативний зв’язок з віком показника SDNNindex за 24 год (r=-0,37, Р<0,05), а також в активний і пасивний періоди доби (табл. 2). Серед спектральних показників було виявлено зворотний кореляційний зв’язок з віком показників VLF (r=-0,23, Р<0,05) і LF (r=-0,29, Р<0,05). Найбільш сильний негативний кореляційний зв’язок спостерігали між середньою ЧСС за 24 год та SDNNindex (r=-0,53, Р<0,05). Відзначали також кореляційний зв’язок ЧСС з іншими часовими та спектральними показниками ВРС: rMSSD (r=-0,25, Р<0,05), VLF (r=-0,50, Р<0,05), LF (r=-0,40, Р<0,05). Величина фракції викиду (ФВ) ЛШ була прямо пов’язана з SDNNindex (r= 0,28, Р<0,05), VLF (r=0,27, Р<0,05) та співвідношенням LF/HF (r=0,24, Р<0,05). Спостерігали зворотні кореляційні зв’язки між показниками ВРС та сумарною скоротливістю міокарда ЛШ, зокрема SDNNindex у пасивний період доби (r=-0,30, Р<0,05), VLF (r=-0,23, Р<0,05) та LF/HF (r=-0,23, Р<0,05). Водночас, не було виявлено достовірної залежності ВРС від розмірів камер серця та ІММ ЛШ. Отримані результати дають підстави вважати, що вік, ЧСС, ФВ та глобальна скоротливість міокарда можуть впливати на показники ВРС у хворих з ІМ. Очевидно, глобальна систолічна дисфункція міокарда, старший вік і тахікардія сприяють зниженню показників ВРС у хворих з ІМ.

Таблиця 2 Взаємозв’язок показників варіабельності ритму серця з віком, систолічною функцією та глобальною скоротливістю міокарда ЛШ у хворих з інфарктом міокарда (n=115)

Примітка. * Р<0,05–0,001. акт. – активний період доби, пас. – пасивний період доби.

Для оцінки сукупного впливу факторів, які мали значущий зв’язок із показниками ВРС, було проведено багатофакторний аналіз методом множинної регресії. При урахуванні віку хворих, ЧСС, наявності ІМ з зубцем Q чи без нього, ФВ та індексу руху стінки міокарда ЛШ було виявлено, що незалежними факторами, які визначали величину SDNNindex, були вік (В=-0,41, P<0,001) та ЧСС (В=-0,52, P<0,001). Натомість достовірність зв’язку з цим показником наявності ІМ з зубцем Q чи без нього була пограничною (В=-0,12, P=0,12). Суттєва (P<0,05) залежність ВРС від наявності ІМ з зубцем Q чи без нього та сильна залежність розмірів ІМ від ФВ та індексу руху стінки ЛШ дали підстави виключити ці характеристики з рівняння регресії. У цьому випадку вплив наявності ІМ з зубцем Q чи без нього на SDNNindex став достовірним (В=-0,16, P=0,03).

При аналізі методом множинної регресії значущого впливу наявності ІМ з зубцем Q чи без нього на показники SDANN, rMSSD, pNN50 не було виявлено. Незалежними факторами, які мали достовірний зв’язок із цими показниками ВРС, були лише вік і ЧСС, а зв’язок ЧСС з показником SDANN був лише погранично достовірним (P=0,09).

При аналізі визначальних факторів спектральних показників ВРС встановлено, що лише показник VLF достовірно залежав від віку (В=-0,2682, P<0,01), ЧСС (В=-0,47, P<0,001) та наявності ІМ із зубцем Q чи без нього (В=-0,18984, P<0,05). На показник LF достовірно впливали вік (В=-0,32288, P<0,01) та ЧСС (В=-0,39122, P<0,001). Серед досліджених факторів жоден достовірно не впливав на HF. Отже, достовірний зв’язок між наявністю ІМ іззубцем Q чи без нього та ВРС був виявлений лише для показників SDNNindex та VLF. Відсутність зв’язку показників LF, HF та їх співвідношення при одноразовому дослідженні ВРС з наявністю ІМ із зубцем Q чи без нього, глобальною скоротливою функцією міокарда, а також виражені коливання цих показників (за яких неможливо визначити їх межовий рівень) можуть свідчити про низьку інформативність одноразового дослідження спектральних показників ВРС для оцінки перебігу ІМ та діагностики його ускладнень.

Лише вік та ЧСС достовірно впливали на SDANN, rMSSD, pNN50 та LF. Вплив віку на показники ВРС у хворих з гострим ІМ можна пояснити зниженням чутливості синусового вузла до вегетативних впливів, послабленням активності центрів вегетативної регуляції та зниженням чутливостібарорефлексу в осіб старшого віку [3, 13]. Результати багатофакторного аналізу свідчать про необхідність диференційного підходу до інтерпретації ВРС у пацієнтів з ІМ різного віку. В нашій країні користуються нормами показників ВРС для здорових осіб різних вікових груп, запропонованими О.В. Коркушком та співавторами [3], згідно з якими SDNNindex у здорових осіб віком 40–59 років у активний період доби становить (51,6±1,7) мс, у пасивний період – (56,5±1,8) мс, віком 60–80 років – відповідно (45,0±1,7) і (49,7±2,3) мс. Отримані нами результати вказують, що величини SDNNindex та pNN50 збігаються із вказаними нормами. Зокрема, медіана SDNNindex в активний період доби у групі обстежених здорових осіб становить 52,7 мс, у нічний час – 57,2 мс, медіана pNN50 у нічний час – 9,8 мс, а величина pNN50 в активний період є дещо нижчою, ніж запропоновані норми, і становить 6,3 мс. Отримані нами величини медіани rMSSD та SDANN у групі здорових також збігаються із запропонованими нормами та стандартами аналізу ВРС [15]. Вони становлять відповідно 23,8 і 113,6 мс в активний період та 32 і 163 мс у пасивний період.

Механізми взаємозв’язку між ЧСС і ВРС є складними. При збільшенні середньої тривалості інтервалу R-R зростають показники ВРС. Але у хворих з ІМ цей зв’язок зберігається не завжди. Зокрема, у пацієнтів з гострим коронарним синдромом і ЧСС понад 60 за 1 хв на фоні прийому атенололу або метопрололу, незважаючи на зниження ЧСС, не спостерігали достовірних змін показників ВРС [2]. Достовірне збільшення ВРС на фоні прийому b-адреноблокаторів спостерігали лише при збільшенні середньої тривалості R-R на 15 % і більше, тоді як без такого приросту, незважаючи на зменшення ЧСС, зміни ВРС були протилежними [8]. Загалом, на відміну від ЧСС, оцінка ВРС дає цілісне уявлення про стан вегетативної регуляції ритму серця. Наявність кореляційного зв’язку між ВРС і ЧСС свідчить про гармонійне функціонування вегетативної нервової системи, а його втрата – про формування вегетативного дисбалансу.

Заключним етапом роботи стало визначення інформативності різних показників ВРС для прогнозування виникнення систолічної дисфункції ЛШ (ФВ 40 % і менше), розвитку аневризми ЛШ, появи післяінфарктної стенокардії та ішемії при холтерівському моніторуванні за час перебування у стаціонарі, що загалом може визначати госпітальний перебіг захворювання. При межовому значенні 35 мс показник SDNNindex характеризувався низькою чутливістю (38,0 %) і позитивною передбачувальною цінністю (44,4 %), але водночас високою специфічністю (89,3 %) і негативною передбачувальною цінністю (86,6 %). Подібні результати отримані для показників SDANN примежовому рівні 70 мс та rMSSD при межовому рівні 15 мс (табл. 3). Показник pNN50 не був інформативним для прогнозування систолічної дисфункції ЛШ. Найбільшу чутливість, позитивну передбачувальну цінність і негативну передбачувальну цінність для прогнозування систолічної дисфункції ЛШ мав показник SDNNindex, найбільшу специфічність – rMSSD. При аналізі спектральних показників ВРС лише VLF та LF/HF чітко корелювали із систолічною функцією ЛШ у кінці госпітального періоду спостереження. Для визначення інформативності цих показників для прогнозування виникнення систолічної дисфункції були встановлені межові величини: для VLF – 900 мс2, для LF/HF – 1,9. Для показника VLF характерна висока специфічність (89,4 %) та висока негативна передбачувальна цінність (88,4 %). Для показника LF/HF характерна найвища чутливість серед усіх показників (61,9 %) та найвища негативна передбачувальна цінність (89,4 %). Отримані дані свідчать про те, що наявність вищих за межові показників ВРС інформативна для виявлення хворих із збереженою систолічною функцією ЛШ та, ймовірно, відносно низьким ступенем ризику.

Таблиця 3 Інформативність показників варіабельності ритму серця для прогнозування виникнення систолічної дисфункції лівого шлуночка у хворих з гострим інфарктом міокарда (n=115)

 
Одночасне урахування показників SDNNindex, SDANN та rMSSD дозволило підвищити специфічність методу до 94,7 %, тобто більше, ніж для будь-якого окремого показника. Отже, для прогнозування виникнення систолічної дисфункції ЛШ доцільно враховувати не лише SDNNindex (який найсильніше залежав від ФВ у кореляційному аналізі), а й показники SDANN і rMSSD. При аналізі спектральних показників для прогнозування систолічної дисфункції необхідно звертати увагу на співвідношення LF/HF та показник VLF.

Для прогнозування виникнення аневризми ЛШ у хворих з ІМ рівні чутливості і позитивної передбачувальної цінності показників SDNNindex і SDANN були низькими (табл. 4). Натомість, ці показники характеризувалися високими рівнями специфічності і негативної передбачувальної цінності. Показники rMSSD та pNN50, а також усі спектральні показники ВРС не були інформативними для прогнозування виникнення аневризми ЛШ. З огляду на це, для відокремлення пацієнтів, які, ймовірно, не матимуть післяінфарктної аневризми ЛШ, перевагу слід надавати SDNNindex та SDANN.

Таблиця 4 Інформативність SDNNindex для прогнозування виникнення аневризми лівого шлуночка у хворих з гострим інфарктом міокарда (n=115)

 
Достовірних зв’язків між показниками ВРС та наявністю післяінфарктної стенокардії чи ішемії під час холтерівського моніторування ЕКГ (які могли б впливати на госпітальний прогноз при ІМ) не встановлено.

Впливу систолічної дисфункції на показники ВРС присвячено чимало досліджень [10–12]. Утім, на сьогодні залишаються суперечливими питання про доцільність визначення всіх показників при аналізі ВРС та належної їх інтерпретації. Отримані нами результати дають підстави вважати, що обсяг обстеження чітко залежить від поставлених клініцистом завдань, і акцент на найбільш важливих показниках дає можливість швидко орієнтуватися практичному лікарю у конкретній ситуації. Нами встановлено, що не всі показники ВРС мають однакову інформативність для оцінки госпітального перебігу ІМ. Наприклад, для прогнозування розвитку систолічної дисфункції у пацієнтів з ІМ достатній обсяг дослідження ВРС включає визначення SDNNindex, SDANN, rMSSD, LF/HF та VLF. Тоді як для прогнозування розвитку післяінфарктної аневризми ЛШ достатньо оцінити SDNNindex та SDANN.

Таким чином, серед показників ВРС у пацієнтів з гострим ІМ найбільш вираженим було зниження SDANN і LF/HF. Вік і ЧСС незалежно впливали на показники ВРС. Наявність ІМ з зубцем Q чи без нього впливала на показники SDNNindex і VLF. Для показників SDNNindex, SDANN і rMSSD, LF/HF та VLF характерні висока специфічність та негативна передбачувальна цінність у прогнозуванні виникнення систолічної дисфункції міокарда ЛШ під час госпітального періоду. Поєднане застосування цих показників дозволяє підвищити специфічність дослідження ВРС до 94 %. Показники SDNNindex і SDANN інформативні також для прогнозування розвитку післяінфарктної аневризми ЛШ.

Література

1. Воронков Л.Г., Богачова Н.В. Клінічне значення варіабельності серцевого ритму при хронічній серцевій недостатності // Анализ вариабельности ритма сердца в клинической практике: Матер. І междунар. науч. конф. – К.: ИПЦ “Алкон”, 2002. – С. 31-32.
2. Зуйков Ю.А., Явелов И.С., Аверков О.В. и др. Влияние бета-блокаторов (атенолола и метопролола) на вариабельность ритма сердца зависит от частоты сердечных сокращений до лечения // Кардиология. – 1998. – № 6. – С. 30-36.
3. Коркушко О.В., Писарук А.В., Шатило В.Б. и др. Анализ вариабельности ритма в клинической практике. – К., 2002. – 191 с.
4. Явелов И.С., Зуйков Ю.А., Деев А.Д. и др. Опыт изучения вариабельности ритма сердца при острых коронарных синдромах // Рос. кардиол. журн. – 1999. – № 1. – С.1-9.
5. Casolo G., Stroder P., Signorini C. et al. Heart rate variability during the acute phase of myocardial infarction // Circulation. – 1992. – Vol. 85. – Р. 2073-2079.
6. Devereux R.B., Alonso D.R., Lutas E.M. et al. Echocardiographic assessment of left ventricular hypertrophy: comparison to necropsy findings // Amer. J. Cardiology. – 1986. – Vol. 57. – Р. 450-458.
7. Hussain S., Siddique S., Saboor Q.A. Heart rate variability in early phase of acute myocardial infarction and convalescence // J. Coll. Phys. Surg. Pak. – 2003. – Vol. 13. – P. 302.
8. Kjekshus J. Importance of heart rate in determining beta-blockersefficacy in acute and long-term acute myocardial infarction intervention trials // Amer. J. Cardiology. – 1986. – Vol. 57. – Р. 43-49.
9. Koren M.J., Devereux R.B., Casale P.N. et al. Relation of left ventricular mass and geometry to morbidity and mortality in uncomplicated essential hypertension // Ann. Intern. Med. – 1991. – Vol. 114. – Р. 345-352.
10. Lombardi F., Sandrone G., Mortara A. et al. Linear and nonlinear dynamics of heart rate variability after acute myocardial infarction with normal and reduced left ventricular ejection fraction // Amer. J. Cardiology. – 1996. – Vol. 77. – Р. 1283-1288.
11. Monmeneu J.V., Chorro F., Bodi V. et al. Relationships between heart rate variability, functional capacity, and left ventricular function following myocardial infarction: an evaluation after one week and six months // Clin. Cardiology. – 2001. – Vol. 24. – Р. 313-320.
12. Odemuyiwa O., Malik M., Farrell T. et al. Comparison of the predictive characteristics of heart rate variability index and left ventricular ejection fraction for all-cause mortality, arrhythmic events and sudden death after acute myocardial infarction // Amer. J. Cardiology. – 1991. – Vol. 15. – Р. 434-439.
13. Sosnowski M., MacFarlane P.W., Czyz Z. et al. Age-adjustment of HRV measures and its prognostic value for risk assessment in patients late after myocardial infarction // Int. J. Cardiology. – 2002. – Vol. 86. – P. 249-258.
14. Tapanainen J.M., Bloch Thomsen P.E., Kоber L. Fractal analysis of heart rate variability and mortality after an acute myocardial infarction // Amer. J. Cardiology. – 2002. – Vol. 90. – P. 564.
15. Task Force of the European Society of Cardiology and the North American Society of Pacing and Electrophysiology. Heart Rate Variability. Standards of measurements, physiological interpretation, and clinical use // Circulation. – 1996. – Vol. 93. – Р. 1043-1065.
16. Task Force on Sudden Cardiac Death of the European Society of Cardiology // Eur. Heart J. – 2001. – Vol. 22. – Р. 1374-1450.
17. The Joint European Society of Cardiology and American College of Cardiology committee. A consensus document on the redefinition of myocardial infarction // Eur. Heart J. – 2000. – Vol. 21. – Р. 1502-1513.
18. Wichterle D., Simek J. Prevalent low-frequency oscillation of heart rate: novel predictor of mortality after myocardial infarction // Circulation. – 2004. – Vol. 110. – Р. 1183-1190.

Determinants and diagnostic value of heart rate variability parameters in patients with acute myocardial infarction

U.P. Chernyaha-Royko, О.J. Zharinov, M.S. Sorokivsky, І.М. Тumak

Decreased heart rate variability (HRV) is an independent predictor of poor long-term outcome after myocardial infarction (MI). The aim of this study was to establish the optimal amount of HRV investigation in patients with MI by means of comparison of diagnostic value of different HRV parameters to estimate the clinical course of the disease and probability of complications during hospital period. 24-hour Holter ECG monitoring and HRV analysis were performed in 115 patients (age 27–71 ys) with MI and preserved sinus rhythm 7–10 days after MI; B-mode echocardiography was done before patient discharge. 33 patients were included into a control group. Covariate and multivariate analysis were conducted to evaluate the relationship between HRV measures, demographic and hemodynamic data in patients with MI. The comparison of HRV measures in patients with MI and the control group demonstrated significantly decreased SDANN and LF/HF ratio in MI patients. The age and heart rate were the main determinants of most HRV parameters in patients with acute MI; however, Q or non-Q MI influenced only on SDNN index and VLF. High levels of specificity and negative predictive value of HRV were revealed for prediction of left ventricular systolic dysfunction or aneurysm. There were no statistically significant relationships between HRV and postinfarction angina or signs of ischemia during Holter ECG monitoring. It was established that SDNN index, SDANN, rMSSD, LF/HF and VLF provide reliable estimate of hospital prognosis in patients with MI.