Атеротромбоз вінцевих артерій призводить до розвитку гострого коронарного синдрому (ГКС). Одним із патогенетичних механізмів дестабілізації атеросклеротичної бляшки є запалення [4]. Відомо, що інгібітори ГМГ-коензим А-редуктази (статини) знижують активність запалення в атеросклеротичній бляшці, стабілізують функцію ендотелію судини та мають антитромботичну дію [1, 2, 6–8, 10, 13, 19]. Ці неліпідні ефекти статинів передують їх ліпідознижувальній дії. Маркер гострої фази запалення – С-реактивний білок (СРБ) – є незалежним предиктором несприятливого перебігу та виходу у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) [9, 15, 18]. Також є дані про зниження ризику виникнення несприятливих серцевих подій у хворих з ІХС під впливом лікування статинами [3, 5, 12, 14, 16].

У дослідженнях MIRACL, PROVE-IT та A to Z була доведена ефективність терапії великими дозами статинів у пацієнтів з ГКС. У той же час відзначали й більшу кількість побічних явищ при використанні великих доз статинів [8, 9, 19].

Даних про ефективність і доцільність раннього лікування терапевтичними дозами статинів хворих похилого віку з гострим інфарктом міокарда із зубцем Q (Q-ГІМ) недостатньо, тому це питання залишається нез’ясованим, але не менш актуальним [17].

Мета дослідження – оцінити ефективність та безпечність раннього використання симвастатину в дозі 20 мг на добу у хворих на гострий інфаркт міокарда із зубцем Q.

Матеріал і методи

У дослідження включили 110 хворих віком понад 55 років з Q-ГІМ, які були госпіталізовані у перші 24 год від початку захворювання. Методом випадкової вибірки було виділено дві групи: основну – 55 осіб, які, починаючи з першої доби після початку Q-ГІМ, окрім базисної терапії з використанням антитромбоцитарних препаратів, b-адреноблокаторів та інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту(АПФ), отримували симвастатин (симгал, “IVAX”, Чехія) у дозі 20 мг на добу; контрольну – 55 осіб, які, починаючи з першої доби після початку Q-ГІМ, отримували тільки основну терапію (табл. 1).

Таблиця 1 Основна терапія у хворих на гострий інфаркт міокарда із зубцем Q

У дослідження не включали хворих з гострою лівошлуночковою недостатністю (ГЛШН) ІІІ та IV класу за Killip, постійною формою миготливої аритмії, клапанними пороками серця, злоякісними новоутвореннями, супутніми хронічними запальними процесами у стадії загострення. Вік хворих основної групи становив 57–71 рік (у середньому (62,90±1,36) року), контрольної групи – 55–77 років (у середньому (65,1±1,52) року). Групи суттєво не відрізнялися за віком та статтю, часткою пацієнтів з ГІМ передньої локалізації (в основній групі – 50,9 %, в контрольній – 43,6 %), а також за часткою пацієнтів з інфарктом міокарда (ІМ) в анамнезі (відповідно 14,5 і 18,2 %), зі стенокардією в анамнезі (відповідно 49,1 і 52,7 %) та із супутньою артеріальною гіпертензією (65,5 % в обох групах).

Усі пацієнти під час гострої стадії захворювання перебували на стаціонарному лікуванні в реанімаційному і двох інфарктних відділеннях Клінічного об’єднання швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровська. Діагноз Q-ГІМ встановлювали на підставі стандартних клінічних, електрокардіографічних і біохімічних критеріїв (ESC, 2003). Локалізацію ГІМ визначали за даними електрокардіографії. Всім хворимпризначали базисну терапію, що включала аспірин або клопідогрель (у разі непереносності аспірину), b-адреноблокатори, інгібітори АПФ, нефракціонований гепарин або низькомолекулярні гепарини, нітрати, за показаннями – наркотичні і ненаркотичні анальгетики, діуретики (див. табл. 1). Обидві групи достовірно не відрізнялися за базисною терапією та часткою хворих, яким було проведено тромболітичну терапію (відповідно 14,5 і 12,7 %). Період спостереження становив 3 міс.

Комплексну клінічну оцінку хворих проводили на підставі вивчення скарг, анамнезу та фізикального обстеження. Інструментальну діагностику здійснювали у стаціонарі та амбулаторно. Первинний огляд, інструментальне та лабораторне обстеження пацієнтів проводили у перші 24 год від початку захворювання під час госпіталізації. Повторне інструментальне та лабораторне обстеження проводили через 21 добу від початку Q-ГІМ. Плановий амбулаторний візит пацієнтів здійснювали через 3 міс спостереження.

З інструментальних методів дослідження при госпіталізації, через 21 добу та через 3 міс терапії використовували електрокардіографію та ехокардіографію з доплерокардіографією за допомогою апарата “HDI 1500” (“Phillips”, Нідерланди).

На підставі лабораторних даних при госпіталізації, через 21 добу та через 3 міс після початку захворювання визначали показники ліпідограми (рівні загального холестерину (ЗХС), холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), низької щільності (ХС ЛПНЩ) та тригліцеридів (ТГ)) та рівні продукції супероксиданіону (СА) в нейтрофільній та моноцитарній популяціях (за Park): спонтанний та індукований атерогенними циркулюючими імунними комплексами (ЦІК). Також оцінювали резерв активації (РА) фагоцитів, тобто зміну рівня продукції СА під впливом стимуляції ЦІК у процентах. При госпіталізації і через 3 міс після початку захворювання визначали кількісні рівні СРБ та інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) високочутливими ІФА методами за допомогою наборів “DAI” (США) та “HyCult biotechnology” (Нідерланди). Рівні ЗХС, ХС ЛПВЩ та ТГ визначали за допомогою біохімічних наборів “Human” (Німеччина) методом спектрофотометрії. Рівень ХС ЛПНЩ розраховували за формулою Фрідевальда:

Безпечність терапії оцінювали шляхом визначення за стандартними методиками функціонального стану печінки (за рівнями АлАТ і АсАТ) та нирок – (за рівнем креатиніну).

Статистичний аналіз проводили за допомогою програм SPSS 11.0 for Windows (SPSS Inc.) таProphet 5.0. Достовірність розходжень визначали з використанням непарного t-тесту. Тривалість життя без проявів серйозних серцевих подій (смерть, повторний нефатальний ІМ та післяінфарктна стенокардія) оцінювали за допомогою аналізу виживаності за Капланом–Мейером і порівнювали методом логарифмічного ранжирування. Результати вважали статистично значущими, якщо Р<0,05. Діагноз рецидиву або повторного ІМ встановлювали на підставі наявності клінічних симптомів (типовий ангінозний біль або його еквівалент), нових змін ЕКГ (елевація сегмента ST та виникнення нових патологічних зубців Q) та/або нового підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) та її МВ-фракції (МВ-КФК) у крові. Діагноз післяінфарктної стенокардії встановлювали при наявності ангінозного болю, що потребує введення наркотичних анальгетиків та/або інфузії нітропрепаратів, і відсутності підвищення активності МВ-КФК та КФК в крові.

Результати та їх обговорення

Протягом 3 міс в основній групі померло 2 (3,6 %) пацієнти, у контрольній – 6 (10,9 %) пацієнтів. Повторний нефатальний ІМ спостерігали у 7 (12,7 %) хворих основної групи і у 8 (14,5 %) хворих контрольної групи, розвиток післяінфарктної стенокардії – відповідно у 9 (16,4 %) і у 13 (23,6 %) хворих. Групи достовірно відрізнялися тільки за кількістю пацієнтів із ранньою післяінфарктною стенокардією (Р=0,037). З огляду на малий обсяг вибірки в дослідженні, ми об’єднали серйозні серцеві події (смерть, повторний нефатальний ІМ і післяінфарктну стенокардію) в одну групу та оцінили цей загальний клінічно значущий показник. У основній групі відзначено 18 серйозних серцевих подій, у контрольній – 27. Ця різниця (в основному за рахунок кількості випадків післяінфарктної стенокардії) виявилася статистично достовірною (Р=0,023). Таким чином, у проведеному дослідженні групи достовірно відрізнялися за комбінованим показником серйозних серцевих подій (смерть, повторний нефатальний ІМ і рання післяінфарктна стенокардія). На рис. 1 показана виживаність пацієнтів упродовж 3 міс без проявів серйозних серцевих подій.

Вираженість проявів ГЛШН протягом госпітального періоду оцінювали за класифікацією Killip. Через 21 добу лікування у значно меншої кількості хворих відзначали ознаки ІІІ класу у групі пацієнтів, які приймали симвастатин (табл. 2).

Рис. 1. Динаміка виживаності пацієнтів без серйозних серцевих подій під впливом терапії симвастатином.

Таблиця 2 Динаміка проявів ГЛШН протягом госпітального періоду у хворих на гострий інфаркт міокарда із зубцем Q під впливом терапії симвастатином

Примітка. * – різниця показників достовірна порівняно з такими у пацієнтів контрольної групи (Р<0,05). Те саме в табл. 3.

Через 3 міс лікування прояви та ступінь хронічної серцевої недостатності оцінювали за класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця (1964). Часткахворих з ХСН І функціонального класу була достовірно вищою у основній групі (63,7 %), ніж у контрольній (50,9 %). Також у групі пацієнтів, які приймали симвастатин, було достовірно менше хворих з ХСН ІІ функціонального класу, ніж у контрольній (відповідно 34,5 та 43,6 %). Кількість пацієнтів з ХСН ІІІ функціонального класу була недостовірно меншою у основній групі. Пацієнтів з ХСН ІV функціонального класу в обох групах через 3 міс спостереження не було. Таким чином, через 3 міс терапії у групі хворих, які не отримували симвастатин, частка пацієнтів з більш тяжкими проявами ХСН була достовірно більшою.

Динаміка фракції викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) протягом 3 міс, визначена за модифікованим методом Simpson, використовується як маркер вираженості клінічних проявів серцевої недостатності (табл. 3).

Таблиця 3 Динаміка фракції викиду лівого шлуночка у хворих на гострий інфаркт міокарда із зубцем Q під впливом терапії симвастатином

При госпіталізації величина ФВ ЛШ достовірно не відрізнялася у пацієнтів основної та контрольної груп. Через 21 добу та через 3 міс лікування у пацієнтів, які приймали симвастатин, ФВ ЛШ була достовірно вищою.

Для оцінки активності ушкодження міокарда цитотоксичними вільними радикалами досліджували динаміку продукції СА у НСТ-тесті (спонтанної та індукованої) нейтрофілами та моноцитами за період лікування (табл. 4, 5).

Таблиця 4 Динаміка кількості нейтрофілів, які продукують супероксиданіон, та резерву їх активації у хворих на гострий інфаркт міокарда із зубцем Q під впливом терапії симвастатином

Примітка. Різниця показників достовірна порівняно з такими: * – при госпіталізації; ° – у пацієнтів контрольної групи (Р<0,05). Те саме в табл. 5.

Таблиця 5 Динаміка кількості моноцитів, які продукують супероксиданіон, та резерву їх активації у хворих на гострий інфаркт міокарда із зубцем Q під впливом терапії симвастатином

 
Групи достовірно не відрізнялися за показниками спонтанної та стимульованої антигеном продукції СА через 21 добу та через 3 міс лікування, але у пацієнтів основної групи вже через 3 тиж достовірно підвищувався РА нейтрофілів порівняно з початковим. Через 3 міс лікування цей показник ще більше підвищувався, на відміну від групи контролю, і різниця між групами стала достовірною. Подібні зміни спостерігали і щодо кількості моноцитів.

При розподілі типів продукції СА фагоцитами на сприятливі та несприятливі до сприятливих віднесли нормальну продукцію (РА до 50 %) та за типом помірної активації (РА 50–100 %), до несприятливих – суперактивацію (РА більше 100 %) та переактивацію (стимульована антигеном продукція СА менша, ніж спонтанна) клітин. Під впливом терапії через 21 добу в групі лікування симвастатином, на відміну від контрольної, переважали сприятливі типи продукції СА нейтрофілами (відповідно 75 та 40 %) та моноцитами (відповідно 77 та 37 %). Таку ж ситуацію спостерігали і через 3 міс лікування: у нейтрофільній популяції – 82 та 43 %, у моноцитарній – 84 та 39 % (рис. 2, 3). Різниця між групами виявилася статистично достовірною. Таким чином, раннє (з перших 24 год розвитку) лікування симвастатином хворих з Q-ГІМ сприяло підвищенню РА нейтрофілів та моноцитів без підвищення рівня спонтанної продукції СА через 21 добу та через 3 міс лікування з переважанням частки пацієнтів із сприятливою продукцією СА, що зменшує ступінь цитотоксичного ушкодження міокарда в умовах повторного виникнення ішемії при подальшому перебігу ІХС та послаблює прозапальні стимули і тригери можливої дестабілізації бляшки.

 
Рис. 2. Типи продукції супероксиданіону нейтрофілами через 21 добу (а) та 3 міс (б) від початку лікування.

 
Рис. 3. Типи продукції супероксиданіону моноцитами через 21 добу (а) та через 3 міс (б) від початку лікування.

Рівень СРБ (норма – 0,068–8,2 мг/л) при госпіталізації виявився недостовірно вищим у пацієнтів основної групи, ймовірно за рахунок більшої частки пацієнтів з ІМ передньої локалізації та більшим ураженням міокарда в цій групі. Протягом лікування рівень СРБ достовірно знизився в обох групах (в основній – з (73,95±10,69) до (17,43±4,69) мг/л; в контрольній – з (57,05±13,03) до (14,02±3,05) мг/л), але у групі хворих, які отримували симвастатин, зниження концентрації СРБ було достовірно більшим (на (70,16±10,01) %), ніж у контрольній групі (на (64,06±9,87) %). Рівень ІЛ-6 через 3 міс спостереження достовірно знизився порівняно з початковим у пацієнтів, які приймали симвастатин (з (62,31±15,31) до (26,90±1,36) пг/мл), на відміну від контрольної групи (з (74,98±12,25) до (73,17±18,72) пг/мл). Також через 3 міс лікування у пацієнтів основної групи рівень ІЛ-6 був достовірно нижчим, ніж у хворих групи контролю. Таким чином, доведено здатність лікування симвастатином знижувати активність гострофазової запальної відповіді у хворих з Q-ГІМ.

Узагальнюючи отримані дані щодо неліпідних ефектів симвастатину, можна зазначити, що це додаткове лікування гальмує активацію подальшої специфічної гуморальної відповіді на ушкодження атеросклеротичної бляшки. Так, при відносно однаковому ступені зниження рівня СРБ в обох групах, рівень ІЛ-6 у контрольній групі практично не змінився, а в групі лікування симвастатином досяг нормальних величин.

Через 21 добу вміст ЗХС крові у основній групі достовірно знизився (з (5,48±0,17) до (4,51±0,18) ммоль/л), на відміну від контрольної (з (5,18±0,16) до (4,85±0,17) ммоль/л); рівень ХС ЛПНЩ – відповідно з (3,37±0,17) до (2,57±0,14) ммоль/л та з (3,24±0,14) до (3,05±0,17) ммоль/л. Рівень ЗХС у контрольній групі, ймовірно, знизився за рахунок дотримування більшістю хворих антиатерогенної дієти. Рівні ХС ЛПВЩ та ТГ достовірно не змінилися.

Протягом терапії переносність препарату була задовільною, підйомів АлАТ та АсАТ втричі або більше, а також значного підвищення рівня креатиніну зафіксовано не було.

Нещодавно закінчилося декілька досліджень, в яких доведено позитивний вплив призначення високих доз статинів у хворих на ГКС, найбільші з них – MIRACL, PROVE-IT та A to Z. У дослідженні MIRACL (n=3086), яке було одним з перших багатоцентрових трайлів з використанням статинів у хворих на ГКС без елевації сегмента ST, порівнювали ефекти аторвастатину в дозі 80 мг на добу та плацебо. Терапію починали в строки від 24 до 96 год від початку госпіталізації. Під впливом аторвастатину вміст СРБ знизився за 16 тиж лікування на 83 % (з 11,5 до 1,9 мг/л), а в групі плацебо – на 74 % (з 11 до 2,9 мг/л), тобто ступінь зниження достовірно відрізнявся. Рівень ІЛ-6 знизився в обох групах майже однаково: в групі аторвастатину – на 55 % (з 7,6 до3,3 пг/мл), а в групі плацебо – на 53 % (з 7,5 до 3,4 пг/мл) [11]. Наприкінці дослідження обидві групи суттєво відрізнялися за показником рівня ХС ЛПНЩ (1,9 ммоль/л у групі аторвастатину та 3,2 ммоль/л у групі плацебо). Проаналізовано вплив терапії на кінцеві точки: аторвастатин в дозі 80 мг на добу значно знижував частоту повторних госпіталізацій (на 26 %) та інсультів (на 50 %) і недостовірно – частоту ІМ (на 10 %), зупинок серця (на 18 %) та клінічно вираженої серцевої недостатності (на 6 %) [19].

У дослідженні PROVE-IT (n=4162) порівнювали режими терапії високими дозами аторвастатину (80 мг/доб) та середніми дозами правастатину (40 мг/доб). У це дослідження вже були включені пацієнти з ІМ з елевацією сегмента ST, період спостереження становив у середньому 2 роки (18–36 міс). Також одним з критеріїв включення хворих у дослідження був рівень ЗХС при госпіталізації нижче 6,21 ммоль/л або менше 5,18 ммоль/л у тих, які раніше приймали статини. Терапія починалася в першу добу від початку симптомів ГКС. Під впливом терапії аторвастатином рівень СРБ за час дослідження знизився з 12,3 до 1,3 мг/л, що було достовірно нижче, ніж у пацієнтів, які приймали правастатин (з 12,3 до 2,1 мг/л). Також у групі інтенсивної терапії статинами наприкінці дослідження був достовірно нижчим показник ХС ЛПНЩ (знизився з 2,74 до 1,6 ммоль/л), ніж у групі лікування стандартними дозами (знизився з 2,74 до 2,46 ммоль/л). За впливом на первинну кінцеву точку (смерть від усіх причин чи велика судинна подія) терапія з використанням високих доз була більш ефективною, ніж стандартна (зниження ризику – 16 %), також відзначали достовірні переваги у впливі на частоту виникнення деяких вторинних точок, а саме нестабільної стенокардії (зниження на 29 %), реваскуляризації (зниження на 14 %) та комбінованої точки – смерть, ІМ і ургентна реваскуляризація (зниження на 25 %). Однак у деяких категорій пацієнтів, а саме у хворих похилого віку (65 років і більше), хворих, які до госпіталізації отримували статини, та у пацієнтів з ІМ з елевацією сегмента ST, значних переваг інтенсивної терапії статинами за впливом на первинну точку не відзначали (HR наближалося до 1,0) [8]. Це може свідчити на користь недоцільності такого режиму лікування у зазначених категорій пацієнтів, тому що підвищується ризик розвитку побічних явищ та невиправдано зростає вартість лікування.

У дослідженні A to Z, фазі Z (n=4497) порівнювали режими ранньої терапії високими дозами (40 мг/доб, а через 1 міс – 80 мг/доб) симвастатину та відстроченої терапії стандартними дозами (20 мг/доб через 4 міс спостереження). В це дослідження також включали і пацієнтів з ГКС із елевацією сегмента ST. Період спостереження становив 6–24 міс. За впливом на рівень СРБ переваг ранньої інтенсивної терапії симвастатином над відстроченою не було (відповідно 1,5 та 1,8 мг/л). Також не було переваг у впливі на рівень ХС ЛПНЩ наприкінці дослідження (відповідно 1,63 та 1,99 ммоль/л). За впливом на кінцеву первинну точку (серцево-судинна смерть, нефатальний ІМ, повторна госпіталізація з приводу ГКС та інсульт) відзначено перевагу ранньої інтенсивної терапії над відстроченою тільки на рівні тенденції (зниження на 11 %, Р=0,14). Однак значно підвищився ризик виникнення міопатій (0,4 % хворих та жодного в групі відстроченої терапії, Р=0,02) [9].

Загалом, на нашу думку, порівняльний аналіз результатів цих досліджень свідчить на користь раннього початку лікування у хворих з Q-ГІМ високими терапевтичними дозами статинів (еквівалентними дозам симвастатину близько 40 мг/доб).

У нашому дослідженні були отримані позитивні результати ранньої (з перших 24 год від початку ГІМ) терапії симвастатином у дозі 20 мг/доб у пацієнтів віком понад 55 років щодо впливу на комбіновану кінцеву точку (смерть, повторний ІМ та післяінфарктна стенокардія). Також виявлено позитивний вплив цієї терапії на ліпідні та неліпідні (прозапальні та цитотоксичні) фактори прогресування захворювання без розвитку будь-яких побічних явищ. Цей позитивний вплив, можливо, пов’язаний з більшою чутливістю пацієнтів похилого віку до статинів.

Висновки

1. Таким чином, рання (з першої доби) терапія симвастатином у дозі 20 мг/доб у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда із зубцем Q є достатньою для пригнічення гострого неспецифічного запалення та подальшої активації специфічної гуморальної відповіді, а також зниження напруженості ступеня продукції цитотоксичних вільних радикалів обома популяціями фагоцитів.
2. Застосування симвастатину у дозі 20 мг на добу виявилося ефективним у досягненні цільових рівнів загального холестерину та холестерину ліпопротеїдів низької щільності.
3. Додаткова терапія достовірно покращує подальший клінічний перебіг захворювання переважно за рахунок зменшення частоти виникнення післяінфарктної стенокардії та вираженості проявів гострої і у подальшому хронічної серцевої недостатності на тлі покращення скорочувальної функції міокарда.
4. Терапія симвастатином у дозі 20 мг на добу виявилася безпечною щодо впливу на функцію печінки та нирок.

1. Амосова Е.Н. Гиполипидемическая терапия при ишемической болезни сердца // Укр. кардіол. журн. – 2002. – № 6. – С. 13-17.
2. Карпов Ю.А., Сорокин Е.В. Атеросклероз и факторы воспаления: нелипидные механизмы действия статинов // Русс. мед. журн. – 2001. – Т. 9, № 10. – С. 21-25.
3. Пархоменко А.Н., Лутай Я.М., Брыль Ж.В. Безопасность и эффективность раннего применения симвастатина у больных с острыми коронарными синдромами без элевации сегмента ST на электрокардиограмме // Укр. кардіол. журн. – 2002. – № 6. – С. 19-23.
4. Пархоменко А.Н., Лутай Я.М., Пономарева Г.В., Брыль Ж.В. Диагностическое и прогностическое значение маркера системного воспаления С-реактивного протеина у больных с острыми коронарными синдромами // Укр. кардіол. жур. – 2002. – № 1. – С. 3-6.
5. Фомичева О.А., Демидова А.К., Сорокин Е.В. Влияние трехмесячного лечения симвастатином на показатели липидного обмена и С-реактивный белок у больных стабильной ИБС // Русс. мед. журн. – 2003. – Т. 11, № 19. – С. 18-22.
6. Bonetti P., Lerman L., Napoli C. et al. Statin effects beyond lipid lowering – are they clinically relevant? // Eur. Heart J. – 2003. – Vol. 24. – P. 225-248.
7. Bustos C., Hernandez-Presa M.A., Ortego M. et al. HMG-CoA reductase inhibition by atorvastatin reduces neointimal inflammation in a rabbit model of atherosclerosis // J. Amer. Coll. Cardiology. – 1998. – Vol. 32, № 7. – P. 2057-2064.
8. Cannon C.P., Braunwald E., McCabe C.H. et al. Comparison of intensive and moderate lipid lowering with statins after acute coronary syndromes // New Engl. J. Med. – 2004. – Vol. 350. –P. 15-25.
9. De Lemos J.A., Blazing M.A., Wiviott S.D. et al. Early іntensive vs a delayed conservative simvastatin strategy in patients with acute coronary syndromes // JAMA. – 2004. – Vol. 292. – P. 1307.
10. Keaney J. Value of inflammation for predicting unstable angina // New Engl. J. Med. – 2002. – Vol. 347. – P. 55-57.
11. Kinlay S., Schwartz G., Olsson A. et al. High dose atorvastatin enhances the decline of inflammatory markers in patients with acute coronary syndromes in the MIRACL study // Circulation. – 2003. – Vol. 108. – P. 1560-1566.
12. Libby P., Ridker P., Masery A. Inflammation and atherosclerosis // Circulation. – 2002. – Vol. 105. – P. 1135-1143.
13. Mulvihill N.Т., Foley J.В. Inflammation in acute coronary syndromes // Heart. – 2002. – Vol. 87. – P. 201-204.
14. Ridker P. High-sensitivity C-reactive protein: potential adjunct for global risk assessment in the primary prevention of cardiovascular disease // Circulation. – 2001. – Vol. 103. – P. 1813-1818.
15. Ridker P.M., Rifai N., Pfeffer M.A. et al. Long-term effects of pravastatin on plasma concentration of C-reactive protein. The cholesterol and recurrent events (CARE) investigators // Circulation. – 1999. – Vol. 100. – P. 230-235.
16. Rosensen R.S., Tangey C.C., Casey L. Inhibition of proinflammatory cytokine production by pravastatine // Lancet. – 1999. – Vol. 353. – P. 983-984.
17. Ryan Т.J., Antman Е.М., Brooks N.Н. et al. АСС/AHA Guidelines for the management of patients with acute myocardial infarction. А report of the American College of Cardiology/ American Heart Association Task Force on practice guidelines (Committee on management of acute myocardial infarction) // Circulation. – 1999. – Vol. 100. – P. 1016-1030.
18. Scandinavian Simvastatin Survival Study Group. Randomized trial of cholesterol lowering in 4444 patients with coronary heart disease: the Scandinavian Simvastatin Survival Study (4S) // Lancet. – 1994. – Vol. 344. – P. 1383-1389.
19. Schwartz G., Olsson A., Ezekowitz M. et al. Effects of atorvastatin on early recurrent ischemic events in acute coronary syndromes: the MIRACL study: a randomized controlled trial // JAMA. – 2001. – Vol. 285. – P. 1711-1718.

Efficacy of early treatment with simvastatin in patients with acute Q-wave myocardial infarction

G.V. Dzyak, O.A. Koval, P.O. Kaplan

The aim of the study was to estimate the efficiency and safety of early treatment with simvastatin in patients with acute Q-wave myocardial infarction (AMI). 110 patients with Q-AMI in the age of more than 55 years admitted in the hospital during first 24 hours after the beginning of disease were included in the study. 55 persons randomly received simvastatin in a daily dose 20 mg, 55 persons – only the basic therapy. Groups were comparable by age, sex and basic therapy. All patients underwent ECG and echocardiography at admission, in 21 days and 3 months after AMI. Among laboratory data, lipid spectrum, levels of superoxide anion production in neutrophylic and monocytic populations, levels of immunoglobulins were determined. At admission in the hospital and 3 months after AMI the levels of highly sensitive C-reactive protein and interleukin-6 were determined. Safety of therapy was estimated by hepatic markers and serum creatinine level. The number of serious cardiac events during 3 months was less in patients that received simvastatin. Left ventricular ejection fraction was significantly higher in these patients at 21st day and 3rd month of the treatment. Early treatment with simvastatin in a daily dose 20 mg in patients with AMI was effective and safe. Influence on non-lipid factors of coronary atherothrombosis including acute phase inflammation markers was not dependent from hypolipidemic effect of the drug.