КЛЮЧОВІ СЛОВА: артеріальна гіпертензія, сегментарна діастолічна дисфункція, типи ремоделювання лівого шлуночка

Артеріальна гіпертензія належить до найбільш поширених захворювань серцево-судинної системи. Близько 30 % населення України має підвищений артеріальний тиск (АТ). Останнім часом спостерігають зростання захворюваності на артеріальну гіпертензію як в Україні, так і в усьому світі в цілому. Прогноз у хворих з підвищеним АТ залежить від ступеня його підвищення та від інших супутніх чинників ризику. У дослідженнях останніх років показано, що ризик розвитку серцево-судинних ускладнень достовірно зростає у чоловіків і у жінок з АТ 129/84 мм рт. ст. порівняно з таким в осіб з оптимальним рівнем АТ (менше 120/80 мм рт. ст.). Цей ризик ще більше зростає в осіб з високим нормальним АТ (130–139/85–89 мм рт. ст.) порівняно з таким в осіб з нормальним АТ [1]. На VII Об’єднаному комітеті США із запобігання, визначення і лікування підвищеного АТ (2003) був запропонований новий термін “прегіпертензія” для тих осіб, у яких рівень систолічного АТ становить 120–139 мм рт. ст., діастолічного – 80–89 мм рт. ст. Як було визначено на засіданні комітету, цей термін не означає захворювання, а лише визначає категорію осіб, АТ яких можуть розцінювати як ризик розвитку серцево-судинних ускладнень, але які раніше не розглядалися як такі, що потребують профілактичного лікування.

Метою нашого дослідження було визначення стану внутрішньосерцевої гемодинаміки в осіб, які мають високий нормальний АТ.

Матеріал і методи

У дослідження було включено 30 пацієнтів (17 чоловіків і 13 жінок) з рівнем АТ 120/89–139/80 мм рт. ст., які раніше не отримували антигіпертензивної терапії, а також 15 добровольців з нормальним АТ. Вік становив у середньому (35±5) років, тривалість підвищення АТ – у середньому 9–14 міс.

Усім хворим проведено повне фізикальне обстеження, визначали зріст і вагу, вимірювали АТ у положенні сидячи після 5 хв відпочинку (3 рази з інтервалом 2–3 хв на одній і тій самій руці протягом усього періоду спостереження), частоту скорочень серця за 1 хв, реєстрували ЕКГ у стані спокою у 12 загальноприйнятих відведеннях. Ехокардіографічне дослідження проводили на апараті “Philips Sonos 7500” (Німеччина) за стандартною методикою у М- і В-режимах, а також за допомогою тканинної доплерографії. При М-модальному режимі визначали кінцево-діастолічний (КДР) і кінцево-систолічний (КСР) розміри лівого шлуночка (ЛШ), товщину міжшлуночкової перегородки (ТМШП) і задньої стінки (ТЗС) ЛШ. Для розрахунку кінцево-систолічного (КСО) та кінцево-діастолічного (КДО) об’ємів ЛШ використовували метод L.E. Teichholz, визначали фракцію викиду (ФВ) ЛШ. Масу міокарда (ММ) ЛШ обчислювали за формулою R.A. Devereux (1977). Індекс ММ (ІММ) ЛШ розраховували як відношення ММ ЛШ до площі поверхні тіла за формулою D. Dubois. За верхню межу норми ІММ ЛШ були вибрані величини, рекомендовані Європейським товариством кардіологів і Європейським товариством з гіпертензії (2003) як норма: 110 г/м2 для жінок і 125 г/м2 для чоловіків. Відносну товщину міокарда (ВТМ) визначали за формулою:

Згідно з результатами ІММ ЛШ і ВТМ визначали такі типи геометрії ЛШ: нормальна – ІММ ЛШ у нормі і менше, ВТМ менше 0,45; ексцентрична гіпертрофія ЛШ (ГЛШ) (ЕГЛШ) – ІММ ЛШ більше норми, ВТМ менше 0,45; концентрична ГЛШ (КГЛШ) – ІММ ЛШ більше норми, ВТМ 0,45 і більше; концентричне ремоделювання ЛШ (КРЛШ) – ІММ ЛШ у нормі і менше, ВТМ 0,45 і більше. Використовуючи імпульсно-хвильовий і тканинний доплерівський режими, оцінювали стан діастолічної функції ЛШ. Аналізувалитакі показники: швидкість раннього діастолічного наповнення ЛШ (Е та Е_тд), швидкість наповнення в систолу передсердя (А та А_тд), час ізоволюмічного розслаблення (IVRT). Розраховували відношення швидкісних характеристик (Е/А та Е_тд/А_тд). Ознакою діастолічного порушення у пацієнтів з нормальною ФВ ЛШ (45 % і більше) вважали відношення Е/А менше 1.

Статистичну обробку проводили на персональному комп’ютері із застосуванням програми Excel. Були використані як стандартні методики статистики (визначення середніх, стандартних відхилень, стандартних помилок), так і відомий критерій значущості (критерій Стьюдента).

Результати та їх обговорення

Залежно від величин АТ усі пацієнті були розподілені на три групи: до 1-ї (контрольної) увійшли здорові добровольці з систолічним АТ від 115–130 мм рт. ст. і діастолічним 70–80 мм рт. ст.; до 2-ї – пацієнти з систолічним АТ 135–139 мм рт. ст. і діастолічним – 75–80 мм рт. ст.; до 3-ї – пацієнти з систолічним АТ 115–130 мм рт. ст. і діастолічним – 85–89 мм рт. ст. Усі пацієнти були зіставні за віком, зростом і вагою, частотою скорочень серця (ЧСС) 69–80 за 1 хв. Клінічна характеристика пацієнтів на момент включення в дослідження наведена в табл. 1.

Таблиця 1 Характеристика пацієнтів

У пацієнтів 2-ї і 3-ї груп виявлена ГЛШ. Гіпертрофія була більш вираженою у пацієнтів 2-ї групи, ніж у пацієнтів 3-ї групи (табл. 2). Показники ІММ ЛЖ у пацієнтів 3-ї групи були у межах норми ((123±5) г/м2), тоді як у пацієнтів 2-ї групи цей показник перевищував норму (135±7 г/м2).

Таблиця 2 Ехокардіографічні показники обстежених пацієнтів

При аналізі типів ремоделювання ЛШ у 13 (86,7 %) пацієнтів 3-ї групи переважала нормальна геометрія ЛШ, у 2 (13,3 %) – ЕГЛШ. У 3 (33 %) пацієнтів 2-ї групи відзначали КГЛШ, у 5 (20 %) – ЕГЛШ, у 7 (46,7 %) – нормальну геометрію серця(рис. 1 і 2). Концентричне ремоделювання у обстежених осіб не виявлене.

Рис. 1. Типи ремоделювання міокарда лівого шлуночка у пацієнтів 2-ї групи.

Рис. 2. Типи ремоделювання міокарда лівого шлуночка у пацієнтів 3-ї групи.

У 20 (66,7 %) пацієнтів з високим нормальним АТ (2-ї і 3-ї груп) за допомогою тканинної доплерографії виявлено порушення сегментарної діастолічної функції ЛШ, незважаючи на нормальне співвідношення піків А і Е, величину IVRT, отримані за допомогою ехокардіографії у М- і В-режимах, що можна розцінювати як початкові прояви порушення діастолічної функції.

Висновки

1. Якщо у пацієнта протягом більш як 12 міс відзначають високий нормальний артеріальний тиск (130–139/85–89 мм рт. ст.), то це означає, що маса міокарда лівого шлуночка перевищує нормальні величини (більше (170±20) г).
2. У обстежених з високим нормальним систолічним артеріальним тиском (120–139 мм рт. ст.) реєструють більш виражений ступінь гіпертрофії лівого шлуночка і спостерігають різні типи ремоделювання. А при високому нормальному діастолічному артеріальному тиску (80–89 мм рт. ст.) спостерігають менш виражену гіпертрофію лівого шлуночка і переважно нормальну геометрію лівого шлуночка. Концентричне ремоделювання лівого шлуночка не відзначали у осіб з високим нормальним артеріальним тиском.
3. У 20 (66,7 %) хворих із систолічним артеріальним тиском 120–139 мм рт. ст. і діастолічним 80–89 мм рт. ст. була порушена сегментарна діастолічна функція лівого шлуночка.
4. Тканинна доплерографія дозволяє виявляти ранні порушення діастолічної функції лівого шлуночка у пацієнтів з високим нормальним артеріальним тиском.

1. Долженко М.Н. Принципи доказової медицини в лікуванні артеріальної гіпертензії: аналіз результатів досліджень ASCOT-BPLA і ALLHAT // Практична ангіологія. – 2005. – № 1. – С. 38-43.
2. Денисюк В.І., Іванов В.П. Клінічна фоно- і ехокардіографія: Практичне керівництво. – Вінниця: Логос, 2001. – С. 228.
3. Денисюк В.І., Іванов В.П. Нова класифікація типів ремоделювання лівого шлуночка // Матер. VI конгр. кардіологів України. – К.: Моріон, 2000. – С. 328.
4. Рекомендації Українського товариства кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії. – К., 2004. – С. 54.
5. Сіренко Ю.М. Артеріальна гіпертензія: виявлення та стратифікація ризику // Практична ангiологiя . – 2005. – № 1. – С. 62-66.
6. Galderisi M., Petrocelli A., Alfeni A. Impact of ambulatory blood pressure on left ventricular diastolic dysfunction in uncomplicated systemic hypertension // Amer. J. Cardiology. – 1996. – Vol. 77. – P. 597-601.
7. Ganau A., Devereux R.B., Roman M.J. et al. Patterns of left ventricular hypertrophy and geometric remodelling in essential hypertension // J. Amer. Coll. Cardiology. – 1992. – Vol. 19.– P. 1550-1558.
8. The Seventh Report of the Joint National Committee in Prevention, Detection, Evaluation and Treatment of High Blood Pressure. US Department of Health and Human Service. NIH Publication No. 03-5233, 203. P. 33-34.
9. 1999 WHO–ISH guidelines for the management of hypertension // J. Hypertension. – 1999. – Vol. 11. – P. 905-916.

Diagnosis of myocardial hypertrophy and types of heart remodeling in patients with high normal level of blood pressure

G.V. Dzyak, L.V. Meleshchik

The aim of the study was to determinate the status of intracardiac hemodynamics in persons with high normal level of blood pressure (BP). The study included 30 patients (17 men and 13 women) with levels of BP from 120/89 to 139/80 mm Hg, which never received antihypertensive therapy, and also 15 volunteers with normal level of BP. The status of intracardial hemodynamics (global and regional diastolic function, left ventricle (LV) hypertrophy, types of remodeling of LV) was investigated by means of echocardiography research and Doppler tissue method. Depending on level of BP, the patients were divided into 3 groups: 1 – a control group, consisting of healthy volunteers with systolic BP 115–130 mm Hg and diastolic BP 70–80 mm Hg; 2 – patients with systolic BP 135–139 mm Hg and diastolic BP 75–80 mm Hg; 3 – patients with systolic BP 115–130 mm Hg and diastolic BP 85–89 mm Hg. In case high normal level of BP (130–139/85–89 mm Hg) persisted for more than 12 months, left ventricular mass exceeded normal values. Hypertrophy of LV and pathologic types of LV remodeling were more prevalent at high normal levels of systolic BP (120–139 mm Hg). Borderline levels of diastolic BP (80–89 mm Hg) were less often associated with LV hypertrophy and changes of LV geometry. Concentric remodeling didn’t occur at borderline levels of blood pressure. 20 (66,7 %) patients with borderline levels of blood pressure had regional diastolic dysfunction. Tissue Doppler method revealed early changes of LV diastolic function in patients with borderline levels of blood pressure.