19 серпня 2006 р. помер видатний український кардіолог професор Георгій Вікторович Яновський. Пішов з життя блискучий клініцист, непересічний науковець, світла та щира людина.

Георгій Вікторович народився 28 листопада 1924 р. у м. Києві. Він є рідним онуком одного з корифеїв київської терапевтичної школи – академіка Ф.Г. Яновського.

Життя Г.В. Яновського тісно пов’язане з Інститутом кардіології (Інститутом клінічної медицини – до 1976 р.), в якому він почав працювати з 1947 р. – санітаром, медбратом, а після закінчення Київського медичного інституту в 1953 р. – лікарем. У стінах інституту він підготував і у 1960 р. захистив кандидатську дисертацію, у 1967 р. – докторську.

У 1964 р. Г.В. Яновському присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника, а в 1984 р. – вчене звання професора. З 1979 до 1992 р. Георгій Вікторович очолював у Інституті кардіології ім. М.Д. Стражеска відділення функціональної діагностики (з 1985 – функціональної діагностики та серцевої недостатності), а з 1992 р. працював головним науковим співробітником відділення серцевої недостатності.

Професор Г.В. Яновський – яскравий представник української кардіологічної та терапевтичної школи. Широке коло його наукових інтересів стосувалося, насамперед, вивчення патогенетичних механізмів та розробки нових підходів до діагностики ревматизму, ішемічної хвороби серця, артеріальної гіпертензії, кардіоміопатій, доклінічної стадії серцевої недостатності. Визнаним, у тому числі і далеко за межами України, та донині актуальним є цикл робіт Г.В. Яновського і його учнів, присвячений вивченню центральної та внутрішньосерцевої гемодинаміки, кисневого обміну у стані спокою та при фізичному навантаженні у хворих з ішемічною хворобою серця та гіпертонічною хворобою. Світовою на той час (1989–1991 рр.) новизною відзначені дослідження Георгія Вікторовича та його співробітників секреторної активності міокарда (натрійуретичного пептиду і компонентів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи) при ішемічній хворобі серця та артеріальній гіпертензії.

Професор Г.В. Яновський зробив великий науковий внесок у впровадження у вітчизняну кардіологічну практику сучасних методів інструментальної діагностики – ехокардіографії, навантажувальних тестів, спіроергометрії, коронароангіографії. Результати відповідних наукових досліджень професора та його учнів узагальнені у фундаментальній монографії “Клинико-инструментальная диагностика поражений сердца и венечных сосудов” (у співавторстві з М.К. Фуркало та І.К. Следзевською, 1990). За цю книгу Г.В. Яновський разом із співавторами удостоєний премії імені М.Д. Стражеска НАН України. Він є автором понад 300 наукових публікацій, у тому числі 4 монографій, численних методичних рекомендацій та патентів на винаходи. Під його керівництвом виконані 16 кандидатських та 3 докторських дисертації.

Попри свої видатні досягнення у науці Георгій Вікторович вважав себе, перш за все, лікарем. Не випадково його клінічні заслуги відзначені у 1992 р. – йому присвоїли звання заслуженого лікаря України. Його діагностичний талант та унікальні людські якості завжди викликали захоплення у колег та учнів, вдячність і любов у численних пацієнтів усіх куточків України.

Георгій Вікторович був енциклопедично обізнаною, душевно тонкою людиною, одним з представ ників української, київської, культурної еліти. Спілкування з ним збагачувало та зігрівало.

До останніх днів свого життя Георгій Вікторович продовжував активно працювати, складати творчі плани. Неможливо змиритися з тим, що його вже немає серед нас. Щирий уклін та вічна Вам пам’ять, дорогий учителю.

Колектив Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска, редакція Українського кардіологічного журналу, колеги та учні глибоко сумують з приводу смерті Г.В. Яновського і висловлюють щире співчуття його родині.