Ключові слова: гострий інфаркт міокарда, маркери запалення, С-реактивний білок, фактор некрозу пухлини a, прогноз

Протягом останнього десятиріччя були досягнуті значні успіхи у лікуванні гострого інфаркту міокарда (ГІМ), але, на жаль, захворюваність і смертність, пов’язані з цією патологією, залишаються високими і на цей час [8, 23]. Відомо, що летальність у групі хворих, які мали високий ризик виникнення ускладнень у госпітальний період, є значною і становить близько 20 % протягом року [15]. У численних дослідженнях доведено, що проведення реваскуляризації міокарда та агресивної медикаментозної терапії саме у цієї категорії хворих є найбільш доцільним та сприяє зниженню летальності і покращанню якості життя після перенесеного ГІМ [11, 24]. До найбільш вагомих незалежних факторів ризику летальності впродовж 30 діб після перенесеного ГІМ належать наявність гострої лівошлуночкової недостатності (ГЛШН), розвиток ішемічних ускладнень протягом госпітального періоду, раннього ремоделювання і дилатації лівого шлуночка (ЛШ) та розвиток пізніх шлуночкових аритмій (після 48 год) [9, 18, 30]. Ці ускладнення госпітального періоду захворювання можна з упевненістю вважати еквівалентами високого ризику серцевої смерті у післяінфарктний період, або ж сурогатними кінцевими точками.

Рання стратифікація ризику виникнення ускладнень у хворих з ГІМ залишається важливою клінічною задачею. Відомо, що маркери системного запалення, активація яких пов’язана із нестабільністю атеросклеротичної бляшки, можуть використовуватися для оцінки госпітального перебігу ГІМ та віддаленого прогнозу. За даними глобального реєстру гострих коронарних подій (GRACE), оцінку рівня лейкоцитозу було проведено у понад 8000 хворих при госпіталізації з приводу ГІМ (у тому числі з зубцем Q) або нестабільної стенокардії та було доведено, що висока кількість лейкоцитів (більше 10Ч109/л) у периферичній крові пов’язана злетальністю та розвитком серцевої недостатності (СН) упродовж 30 діб. При цьому також встановлено, що підвищення кількості лейкоцитів на 1Ч109/л супроводжується зростанням ризику смерті на 6 % та розвитку СН на 7 % у всіх вікових групах – як у чоловіків, так і у жінок.

Результати численних досліджень свідчать про негативний вплив С-реактивного білка (СРБ), фактора некрозу пухлини a (ФНП-a) та інших маркерів запалення на перебіг ГІМ у госпітальний період та на віддалені результати лікування цих хворих [3, 5, 6, 10, 12, 19–21, 25, 32], але сучасні дані про діагностичні рівні маркерів запалення та їх самостійну прогностичну роль суперечливі.

Метою роботи було вивчити вплив факторів системного запалення – С-реактивного білка, фактора некрозу пухлини a та рівня фібриногену – на розвиток ранньої постінфарктної стенокардії, рецидиву гострого інфаркту міокарда, формування гострої аневризми лівого шлуночка, виникнення або персистування гострої лівошлуночкової недостатності, частоту реєстрації небезпечних шлуночкових тахіаритмій та розвиток серцевої смерті у госпітальний період.

Матеріал і методи

Проведено аналіз клініко-анамнестичних характеристик та лабораторних даних 1017 хворих з ГІМ із зубцем Q, які були госпіталізовані у період із січня 1992 до червня 2006 р. у відділення реанімації та інтенсивної терапії Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України. Діагноз ГІМ встановлювали на підставі клінічних, електрокардіографічних та лабораторних критеріїв, які збігаються з рекомендаціями Комітету експертів ВООЗ та Європейського товариства кардіологів [29].

Критеріями виключення з дослідження були пізня госпіталізація (після перших 24 год від розвитку симптомів захворювання), наявність в анамнезі хронічних запальних захворювань або гострих запальних захворювань протягом 1 міс до госпіталізації. До аналізу також не включали хворих, які померли у перші 24 год від початку ГІМ. Характеристика досліджених хворих за демографічними та анамнестичними даними, локалізацією та глибиною ГІМ, інструментальними та лабораторними показниками, частотою виникнення ускладнень перебігу госпітального періоду ГІМ, наведена в табл. 1.

Таблиця 1 Xарактеристика пацієнтів з гострим інфарктом міокарда із зубцем Q, пролікованих у стаціонарі (n=714)

Примітка. ФВ – фракція викиду; КДІ – кінцево-діастолічний індекс; ХС – холестерин; ТГ – тригліцериди; ХСН – хронічна серцева недостатність; ФШ – фібриляція шлуночків; ШТ – шлуночкова тахікардія; РПІС – рання післяінфарктна стенокардія.

До аналізу було включено 717 хворих. У досліджуваній групі вивчали клініко-анамнестичні характеристики пацієнтів, проводили двомірну ехокардіографію та стандартне лабораторне обстеження, яке включало визначення рівня кардіоспецифічних ферментів у динаміці, глюкози, холестерину, тригліцеридів, креатиніну, кількості лейкоцитів, та інших біохімічних показників. На 1-шу добу захворювання було визначено рівень фібриногену у 714 хворих. Рівні СРБ, ФНП-a та частоту розвитку ускладнень було оцінено відповідно у 223 та 134 хворих. Концентрацію фібриногену визначали за методом Рутберга у модифікації Баркагана [1]. Рівень СРБ визначали імунотурбідиметричним методом [2] з використанням діагностичного набору “Cormay” (Польща) за допомогою багатофункціонального біохімічного аналізатора. Визначення рівня ФНП-a проводили на напівавтоматичному імунологічному фотометрі твердофазним імуноферментним методом з використанням набору реагентів “Pro Con ФНО-a” (Росія).

Характеристика проведених лікувальних заходів у загальній групі хворих наведена в табл. 2.

Таблиця 2 Терапія хворих з гострим інфарктом міокарда із зубцем Q у госпітальний період (n=714)

Примітка. АПФ – ангіотензинперетворюючий фермент.

Реперфузійну терапію проводили у 69,1 % пацієнтів, з них у 52,8 % – тромболітичну терапію. Всі хворі отримували стандартну терапію, яка включала гепарини (у тому числі низькомолекулярні), дезагреганти (у тому числі тієнопіридини), b-адреноблокатори, за наявності передньої локалізації ГІМ та/або артеріальної гіпертензії – інгібітори АПФ або блокатори рецепторів ангіотензину ІІ 1-го типу, нітрати. Діуретики та антиаритмічні препарати призначалися за наявності показань.

Статистичний аналіз проводили за допомогою SPSS11.0, з використанням непараметричного теста Уілкоксона, теста Фішера, c2-теста Мантел-Хенсела, багатофакторного регресійного аналізу. Найбільш прогностично значущі рівні фібриногену, СРБ та ФНП-a визначали за допомогою ROC-кривих [22]. ROC-криві оцінювали за загальноприйнятими критеріями.

Результати та їх обговорення

Фібриноген

Виявлено, що у хворих з РПІС рівень фібриногену при госпіталізації був значно вищим, ніж у хворих, які мали неускладнений перебіг захворювання (серединний рівень, або медіана – 3,25 г/л порівняно з 3,0 г/л, Р<0,05). Рівень фібриногену був також вищим і у хворих з рецидивом ГІМ, але ця різниця не досягла статистичної достовірності, ймовірно за рахунок відносно низької частоти рецидивів ГІМ (табл. 3). Роль підвищення рівня фібриногену як маркера розвитку ішемічних подій підтверджується тим, що цей показник був значно вищим при реєстрації комбінованої кінцевої точки – РПІС та/або рецидиву ГІМ (Р<0,05). Для вивчення частоти розвитку ішемічних подій залежно від рівня фібриногену хворих було розподілено на підгрупи за тертилями. При цьому виявлено, що частота розвитку РПІС є найбільшою у групі з високим рівнем фібриногену (табл. 4).

Таблиця 3 Рівень фібриногену, ФНП-a та СРБ на 1-шу добу ГІМ та розвиток ускладнень у госпітальний період ГІМ (тест Манна–Уітні)

Таблиця 4 Частота розвитку ускладнень у хворих з ГІМ залежно від рівня фібриногену, ФНП-a та СРБ (c2-тест)

 
Відомо, що фібриноген є досить чутливим, але неспецифічним маркером запалення та тісно пов’язаний з коагуляційним каскадом: призводить до синтезу фібрину та є одним з ключових факторів у процесі агрегації, та бере участь в утворенні зв’язків між молекулами глікопротеїнів IIb–IIIa [16]. Необхідно зазначити, що продукти деградації фібриногену пошкоджують ендотелій судин та викликають його дисфункцію. Вищезгадані механізми, ймовірно, зумовлюють зростання частоти ішемічних подій при високому початковому рівні фібриногену.

Існують численні дані літератури про вплив підвищеного рівня фібриногену на прогноз хворих з гострими коронарними синдромами, але, за даними різних авторів, діагностичні та прогностично значущі рівні цього показника суттєво відрізняються [3, 28, 32]. За результатами проведеного дослідження нами було встановлено, що найбільш інформативним є рівень фібриногену вище 3,23 г/л (чутливість – 64,7 %, специфічність – 59,8 %). При перевищенні зазначеного рівня відносний ризик (ВР) виникнення РПІС зростав у 2,7 разу (ВР [95 % довірчий інтервал (ДІ)] 2,72 [1,50–4,94], P=0,001). Але цей показник був слабким предиктором виникнення несприятливих подій, про що свідчать дані, отримані за допомогою ROC-кривої. Незважаючи на достовірність, площа під кривою менше 0,7 підтверджує те, що прогностична цінність тесту є обмеженою (рис. 1а). Подібні дані були отримані при визначенні цього параметру для комбінованої кінцевої точки РПІС та/або рецидиву ГІМ.
 

а)

б)

Рис. 1. Оцінка прогностичного значення рівнів фібриногену (а) і ФНП-a (б) щодо розвитку ранньої постінфарктної стенокардії (ROC-крива).

У той же час, не було виявлено суттєвого впливу рівня фібриногену на розвиток інших фатальних або нефатальних ускладнень (персистування або розвиток ГЛШН, рецидив ГІМ, формування ранньої постінфарктної аневризми, реєстрацію фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії після 24 год від розвитку симптомів ГІМ, комбіновані кінцеві точки – рецидив ГІМ/смерть та ГЛШН/смерть).

Фактор некрозу пухлини a

Рівень ФНП-a було визначено у 134 хворих з ГІМ при госпіталізації, перед проведенням тромболітичної та антикоагулянтної терапії. Виявилося, що цей показник був значно вищим у групі хворих, у яких госпітальний перебіг ГІМ ускладнився розвитком РПІС (серединний рівень 38,00 пг/л порівняно з79,5 пг/л, Р=0,005). Також зареєстровано тенденцію до підвищення рівня цього показника при розвитку небезпечних для життя аритмій (табл. 3).

Дані про частоту розвитку РПІС та шлуночкових аритмій, залежно від рівня ФНП-a при госпіталізації, наведені в табл. 4. РПІС та стійкі шлуночкові тахіаритмії спостерігали найчастіше при високих (понад 49,67 пг/л) вихідних рівнях ФНП-a. Найбільша чутливість (99 %) та специфічність (63,6 %) були притаманні ФНП-a понад 47,8 пг/л. Показник мав значну прогностичну цінність (площа під ROC-кривою 0,80, 95 % ДІ [0,64–0,95]). Достовірність ROC-кривої була граничною (Р=0,079) у зв’язку з досить низькою частотою розвитку ФШ/ШТ після першої доби ГІМ. Негативний вплив на інотропну функцію міокарда та індукція апоптозу, пов’язані із зростанням рівня ФНП-a, найбільш вірогідно, сприяють подальшому патологічному ремоделюванню ЛШ та створюють умови для формування аритмогенного субстрату, що може пояснити частішу реєстрацію злоякісних шлуночкових аритмій у групі хворих з високим вихідним рівнем ФНП-a (понад 49,67 пг/л) [7, 17]. Ця гіпотеза підтверджується зростанням КДІ на 10-ту добу в 3-му тертилі хворих порівняно з хворими 1-го тертиля з нижчим рівнем ФНП-a (менше 30 пг/л) (відповідно (50,75±1,27) і (47,67±1,75) пг/л, Р=0,016), незважаючи на зіставні показники КДІ на 1-шу добу ГІМ.

У прогнозуванні РПІС найбільш інформативним виявився рівень ФНП-a понад 61,5 пг/л. При перевищенні діагностичного рівня ризик розвитку РПІС зростав у 9 разів (ВР [95 % ДІ] 9,24 [2,22–18,3], Р=0,002). Чутливість та специфічність у прогнозуванні цього показника становить відповідно 70 та 79,8 %. Значна прогностична цінність цього показника підтверджена при побудуванні ROC-кривої (рис. 1б). Відомо, що ФНП-a продукується різноманітними клітинами, зокрема макрофагами, ендотеліальними клітинами, клітинами гладенької мускулатури, є одним з провідних прозапальних цитокінів та стимулює міграцію лейкоцитів у зону ушкодження [13, 14, 31]. Підвищена продукція ФНП-a може призводити до ушкодження клітин ендотелію судин та нестабільності атеросклеротичної бляшки, що зумовлює зростання частоти розвитку ішемічних подій у хворих з високим рівнем ФНП-a.

При подальшому вивченні взаємозв’язку рівня ФНП-a з частотою розвитку ускладнень у госпітальний період ГІМ достовірних відмінностей щодо летальності, рецидивування ГІМ, розвитку або персистування ГЛШН, формування постінфарктної аневризми ЛШ та частоти реєстрації комбінованих кінцевих точок не виявлено.

C-реактивний білок

Рівень СРБ у 1-шу добу ГІМ було визначено у 223 хворих. За результатами дослідження виявлено високе прогностичне значення рівня СРБ щодо розвитку і персистування ГЛШН та щодо госпітальної летальності (див. табл. 3, 4).

У групі хворих, у яких перебіг ГІМ ускладнився стійкою ГЛШН, спостерігали значно вищий вихідний рівень СРБ, ніж при неускладненому перебігу (серединний рівень відповідно 44,00 і 21,0 мг/л, Р=0,002). Частота ГЛШН у ранній постінфарктний період (після 5–10-ї доби) була найвищою у групі хворих із високим рівнем СРБ (понад 36,13 мг/л) та становила 14,5 %. Але і при значно нижчих показниках СРБ ризик розвитку або персистування ГЛШН був також суттєво підвищеним. Нами було визначено, що рівень СРБ понад 28,3 мг/л призводить до зростання частоти ГЛШН у 6,8 разу (ВР [95 % ІД] 6,81 [2,22–20,85], Р<0,001). При такому рівні СРБ частота стійкої ГЛШН становила 18,4 %, тоді як при нижчих показниках – лише 3,2 %. Чутливість та специфічність СРБ більше 28,3 мг/л у виділенні групи пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку або персистування ГЛШН становили відповідно 82 та 60,2 %. Рівень СРБ мав достовірно високе прогностичне значення (рис. 2).
 

а)

б)

Рис. 2. Оцінка прогностичного значення рівня СРБ щодо персистування або розвитку ГЛШН (а) та летальності (б) у госпітальний період ГІМ (ROC-крива).

Необхідно зазначити, що у хворих з рівнем СРБ понад 36,13 мг/л було виявлено значне зниження систолічної функції ЛШ у 1-шу добу ГІМ (фракція викиду ЛШ (44,73±0,93) та (46,56±1,29) % відповідно у 3-му та 1-му тертилях, Р=0,001), що може бути наслідком зниженої перфузії міокарда, впливу на розмір некрозу або прямого кардіодепресивного ефекту СРБ [4, 5].

При оцінці результатів дослідження у групі хворих з високим рівнем СРБ (понад 36,13 мг/л) було також виявлено підвищення частоти розвитку РПІС (див. табл. 4). За допомогою даних ROC-кривої було визначено рівень СРБ з найкращими прогностичними властивостями (СРБ більше 38,5 мг/л), чутливістьякого становила 50 %, специфічність – 71,5 %. Цей показник мав граничну прогностичну цінність, про що свідчить площа під ROC-кривою 0,61 (Р=0,091).

Летальність у загальній виборці хворих, у яких визначали рівень СРБ, становила 3,6 % (8 хворих). Серед причин смертності найбільш поширеною був розрив міокарда ЛШ (5 випадків) та рецидив ГІМ (2 випадки). Такий низький рівень смертності можна пояснити виключенням хворих, які померли у перші 24 год ГІМ, хворих з пізньою госпіталізацією та наявністю запальних захворювань. Було виявлено значне зростання серцевої смертності при високому рівні СРБ. При СРБ понад 36,13 мг/л летальність становила 8,1 % (див. табл. 4), незважаючи на застосування сучасної терапії у цій підгрупі: всі хворі отримували дезагреганти, 44,6 % хворих отримували статини, 81,7 % – інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, 11,8 % – блокатори рецепторів ангіотензину, 98,6 % – b-адреноблокатори, 70,8 % – реперфузійну терапію. Але необхідно зазначити, що незважаючи на відсутність достовірних відмінностей у групах хворих, розподілених на тертилі за рівнем СРБ у супутній медикаментозній терапії та майже однакову частоту застосування реваскуляризації, хворим з високим рівнем СРП (понад 36,13 мг/л) перкутанні втручання проводилися значно рідше, ніж пацієнтам з нижчими (менше 12,4 мг/л) рівнями СРБ (6,9 та 16,9 %). На жаль, оцінка незалежного впливу СРБ на летальність хворих виявилася неможливою через недостатню для проведення регресійного аналізу кількість подій. Тому можна лише припустити, що частіше застосування ранньої інвазивної тактики лікування могло б сприяти нівелюванню негативного ефекту підвищеного рівня СРБ та покращанню прогнозу хворих.

Найбільш прогностично значущим щодо госпітальної летальності виявився рівень СРБ понад 44,7 мг/дл, реєстрація якого була пов’язана із значним зростанням ризику смерті (ВР [95 % ДІ] 12,2 [2,3–51,5], Р=0,001). Чутливість та специфічність цього показника становила відповідно 75 та 80 %.

При проведенні регесійного аналізу з урахуванням методу реперфузійної терапії зберігалася прогностична роль СРБ щодо розвитку або персистування ГЛШН та комбінованої точки ГЛШН/смерть (рис. 3). Дані, отримані при покроковому регресійному аналізі, свідчать про високе прогностичне значення підвищеного рівня СРБ щодо розвитку цих ускладнень, незалежно від віку хворих, наявності хронічної серцевої недостатності, постінфарктного кардіосклерозу та артеріальної гіпертензії в анамнезі, ознак ГЛШН у 1-шу добу ГІМ та проведення реваскуляризаційної терапії.

Рис. 3. Оцінка незалежного прогностичного значення рівня СРБ щодо розвитку або персистування ГЛШН та летальності хворих на ГІМ із зубцем Q (логарифмічний покроковий регресійний аналіз).

Достовірних даних про кореляцію рівня СРБ з частотою розвитку інших ускладнень (рецидиву ГІМ, формування аневризми ЛШ, виникнення небезпечних для життя шлуночкових тахіаритмій) отримано не було.

Відомо, що СРБ є білком гострої фази запалення, який не лише швидко реагує на запальні стимули, але має самостійний патогенетичний вплив на процеси дестабілізації атеросклеротичної бляшки, тромбоутворення та постінфарктного ремоделювання [26, 27]. Дані літератури свідчать про те, що підвищений рівень СРБ пов’язаний з погіршенням перфузії міокарда, вищою частотою ішемічних ускладнень, значним ризиком розвитку серцевої недостатності у постінфарктний період та з високим рівнем летальності [4, 5, 12, 19, 25, 27]. Результати проведеного дослідження узгоджуються з даними інших дослідників та дозволяють виділити прогностично значущі рівні СРБ, притаманні популяції хворих в Україні.

Висновки

1. Факторами ризику розвитку ранньої постінфарктної стенокардії є підвищення рівня фібриногену при госпіталізації (Р=0,001), високі концентрації фактора некрозу пухлини a (Р=0,002) та С-реактивного білка (p<0,05). Найвищу чутливість та специфічність (відповідно 70 та 79,8 %) у виявленні хворих з високим ризиком розвитку ранньої постінфарктної стенокардії має фактор некрозу пухлини a вище 61,5 пг/л.
2. Підвищення рівня фактора некрозу пухлини a є маркером розвитку злоякісних шлуночкових тахіаритмій після першої доби гострого інфаркту міокарда.
3. Підвищення концентрації С-реактивного білка (понад 28,3 мг/л) є прогностично значущим незалежним фактором розвитку або персистування гострої лівошлуночкової недостатності протягом госпітального періоду.
4. Високий рівень С-реактивного білка (понад 44,7 мг/л) пов’язаний з ризиком госпітальної летальності хворих (Р=0,001).

1. Меньшиков В.В., Делекторская Л.Н., Золотницкая Р.П. и др. // Лабораторные методы исследования в клинике: Справочник под ред. В.В. Меньшикова. – М.: Медицина, 1987. – 368 с.
2. Becker W., Rapp W., Schenk H.G., Striko K. Methoden zur quantitativen Bestimmung von plasmaproteinen durch immunprаzipitation // Z. Klin. Chem. Klin. Biochem. – 1968. – № 6. – P. 113-122.
3. Bennermo M., Held C., Hamsten A. et al. Prognostic value of plasma C-reactive protein and fibrinogen determinations in patients with acute myocardial infarction treated with thrombolysis // J. Intern. Med. – 2003. – Vol. 254, № 3. – P. 244-250.
4. Berton G., Cordiano R., Palmieri R. et al. C-reactive protein in acute myocardial infarction: association with heart failure // Amer. Heart J. – 2003. – Vol. 145, № 6. – Р. 1094-1101.
5. Celik T., Iyisoy A., Kursaklioglu H. et al. The impact of admission C-reactive protein levels on the development of poor myocardial perfusion after primary percutaneous intervention in patients with acute myocardial infarction // Coron. Artery Dis. – 2005. – Vol. 16, № 5. – P. 293-299.
6. De Sutter J., De Buyzere M., Gheeraert P. et al. Fibrinogen and C-reactive protein on admission as markers of final infarct size after primary angioplasty for acute myocardial infarction // Atherosclerosis. – 2001. – Vol. 157, № 1. – P. 189-196.
7. De Meules J.E., Pigula F.A., Mueller M. et al. Tumor necrosis factor and cardiac function // J. Trauma. – 1992. – Vol. 32. – P. 686-692.
8. Eagle K.A., Goodman S.G., Avezum A. et al. Practice variation and missed opportunities for reperfusion in ST-segment-elevation myocardial infarction: findings from the Global Registry of Acute Coronary Events (GRACE) // Lancet. – 2002. – Vol. 359. – P. 373-377.
9. Figueras J., Pena C., Soler-Soler J. Thirty day prognosis of patients with acute pulmonary oedema complicating acute coronary syndromes // Heart. – 2005. – Vol. 91, № 7. – P. 889-893.
10. Foussas S.G., Zairis M.N., Lyras A.G. et al. Early prognostic usefulness of C-reactive protein added to the thrombolysis in myocardial infarction risk score in acute coronary syndromes // Amer. J. Cardiology. – 2005. – Vol. 15, № 96. – P. 533-537.
11. Grines C.L., Browne K.F., Marco J. et al. A comparison of immediate angioplasty with thrombolytic therapy for acute myocardial infarction. The primary angioplasty in myocardial infarction study group // New Engl. J. Med. – 1993. – Vol. 328. – P. 673-679.
12. Hoffmann R., Suliman H., Haager P. et al. Association of C-reactive protein and myocardial perfusion in patients with ST-elevation acute myocardial infarction // Atherosclerosis. – 2006. – Vol. 186, № 1. – P. 177-183.
13. Irwin M.W., Mak S., Mann D.L. et al. Tissue expression and immunolocalization of tumor necrosis factor a in postinfarction dysfunctional myocardium // Circulation. – 1999. – Vol. 99. – P. 1492-1498.
14. Lucchesi B.R., Werns S.W., Fantone J.C. The role of the neutrophil and free radicals in ischemic myocardial injury // J. Mol. Coll. Cardiology. – 1989. – Vol. 21. – P. 1241-1251.
15. McGovern P.G., Pankow J.S., Shahar E. et al. Recent trends in acute coronary heart disease mortality, morbidity, medical care, and risk factors. The Minnesota heart survey investigators //New Engl. J. Med. – 1996. – Vol. 334. – P. 884-890.
16. Meade T., Vickers M., Thompson S. et al. The effect of physiological levels of fibrinogen on platetet aggregation // Thromb. Res. – 1985. – Vol. 38. – P. 527-534.
17. Meldrum K.K., Burnett A.L., Meng X., et al. Liposomal delivery of heat shock protein 72 into renal tubular cells blocks nuclear factor-B activation, tumor necrosis factor-a production, and subsequent ischemia-induced apoptosis // Circ. Res. – 2003. – Vol. 92. – P. 293-299.
18. Moss A.J., Zareba W., Hall W.J. et al. Prophylactic implantation of a defibrillator in patients with myocardial infarction and reduced ejection fraction // New Engl. J. Med. – 2002. – Vol. 346. – P. 877-883.
19. Mullner M., Schreiber W. et al. The association between C-reactive protein on admission and mortality in patients with acute myocardial infarction // J. Intern. Med. – 2000. – Vol. 247, № 3. – P. 341-345.
20. Pietila K.O., Harmoinen A.P., Jokiniitty J., Pasternack A.I. Serum C-reactive protein concentration in acute myocardial infarction and its relationship to mortality during 24 months of follow-up in patients under thrombolytic treatment // Eur. Heart J. – 1996. – Vol. 17, № 9. – P. 1345-1349.
21. Ridker P.M., Rifai N., Pfeffer M. et al. for the Cholesterol and recurrent events (CARE) investigators. Elevation of tumor necrosis factor-a and increased risk of recurrent coronary events after myocardial infarction // Circulation. – 2000. – Vol. 101. – P. 2149-2159.
22. Rosner B. Fundamentals of biostatistics. – 5th ed. – Duxbury, 2000. – C. 792.
23. Steg P.G., Goldberg R.J., Gore J.M. et al. Baseline characteristics, management practices, and in-hospital outcomes of patients hospitalized with acute coronary syndromes in the Global Registry of Acute Coronary Events (GRACE) // Amer. J. Cardiology. – 2002. – Vol. 90. – P. 358-363.
24. Stenestrand U., Wallentin L. Early revascularization and 1-year survival in 14-day survivors of acute myocardial infarction: a prospective cohort study // Lancet. – 2002. – Vol. 359. – P. 1805-1811.
25. Suleiman M., Aronson D., Reisner S.A. et al. Admission C-reactive protein levels and 30-day mortality in patients with acute myocardial infarction // Amer. J. Med. – 2003. – Vol. 115, № 9. – P. 695-701.
26. Takahashi T., Anzai T., Yoshikawa T. et al. Serum C-reactive protein elevation in left ventricular remodeling after acute myocardial infarction – role of neurohormones and cytokines // Int. J. Cardiology. – 2003. – Vol. 88, № 2–3. – P. 257-265.
27. Tommasi S., Carluccio E., Bentivoglio M. et al. C-reactive protein as a marker for cardiac ischemic events in the year after a first, uncomplicated myocardial infarction // Amer. J. Cardiology. – 1999. – Vol. 83, № 12. – P. 1595-1599.
28. Toss H., Lindahl B., Siegbahn A. et al. Prognostic influence of increased fibrinogen and C-reactive protein levels in unstable coronary artery disease. FRISC Study Group: Fragmin during instability in coronary artery disease // Circulation. – 1997. – Vol. 96. – P. 4204-4210.
29. Van de Werf F., Ardissino D., Betriu A. et al. Management of acute myocardial infarction in patients presenting with ST-segment elevation // Eur. Heart J. – 2003. – Vol. 24. – P. 28-66.
30. Volpi A., Cavalli A., Santoro E., Tognoni G. for the GISSI Investigators. Incidence and prognosis of secondary ventricular fibrillation in acute myocardial infarction: evidence for a protective effect of thrombolytic therapy // Circulation. – 1990. – Vol. 82. – P. 1279-1288.
31. Warner S.J.C., Libby P. Human vascular smooth muscles: target for and source of tumor necrosis factor // J. Immunology. – 1989. – Vol. 142. – P. 100-109.
32. Ziakas A., Gavrilidis S., Giannoglou G. et al. In-hospital and long-term prognostic value of fibrinogen, CRP, and IL-6 levels in patients with acute myocardial infarction treated with thrombolysis // Angiology. – 2006. – Vol. 57. – P. 283-293.

In-hospital prognostic valule of inflammatory response markers in patients with acute Q-wave myocardial infarction

О.М. Parkhomenko, O.S. Gurjeva, Zh.V. Bryl, O.I. Irkin, O.V. Shumakov, S.M. Kozhukhov, O.A. Skarzhevskii

We have evaluated prognostic value of factors of systemic inflammatory response in regards in-hospital cardio-vascular mortality after acute myocardial infarction (AMI), development of early postinfartion angina (EPA), formation of left ventricular (LV) aneurism, registration of life-threatening ventricular arrhythmias, development of persistency of acute LV failure (ALVF). Admission fibrinogen levels were assessed in 714 pts, C-reactive protein (CRP) – in 223 pts, TNF-a – in 134 pts. High CRP level (>44,7 mg/l) was predictive of in-hospital death (P<0,05). Elevated CRP level was significant independent predictor of persistenсy or new onset of ALVF. Risk factiors for development of EPA were high admission levels of fibrinogen (P=0,001), TNF-a (P=0,002) and CRP (P<0,05). TNF-a level greater 61,5 pg/l on admisson had highest sensitivity and specificity in terms of EPA development. We also found relationship between higher admission TNF-a level and increased frequency of malignant ventricular arrhythmias after first day of AMI.