Фактори ризику розвитку шлуночкових тахіаритмій та ефективність раннього призначення інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту для запобігання їх виникненню у хворих на гострий інфаркт міокарда із зубцем Q*

О.М. Пархоменко, О.С. Гур'єва, О.І. Іркін, О.В. Шумаков, О.А. Скаржевський, С.М. Кожухов

Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: гострий інфаркт міокарда, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків, інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту

Незважаючи на значні досягнення в лікуванні гострих коронарних синдромів, гострий інфаркт міокарда (ГІМ) є одним з найважливіших чинників серцево-судинної летальності [1, 14, 19, 31]. Причиною раптової зупинки кровообігу у хворих з ГІМ найчастіше бувають шлуночкові порушення ритму [23, 38], особливо за умов наявності постінфарктного ремоделювання та дисфункції лівого шлуночка (ЛШ) [21, 28, 38]. У деяких випадках раптова смерть (РС) настає внаслідок прогресування структурних змін в ушкодженому міокарді або безпосередньо після розвитку ішемічного епізоду [8, 19, 28]. У великих рандомізованих дослідженнях (CAMIAT, DIAMOND, EMIAT, TRACE) наведено дані, що свідчать про значну частоту кумулятивної одно- або дворічної летальності з аритмічних причин і про поступове зменшення з часом летальності з причин, не пов’язаних із розвитком аритмій [7, 13, 16, 17, 38]. При цьому рання індентифікація факторів ризику розвитку фібриляції шлуночків (ФШ) або стійких шлуночкових тахікардій (ШТ) досі залишається актуальною клінічною проблемою.

Частота розвитку шлуночкових аритмій у постінфарктний період підвищується при зростанні вираженості структурних, електрофізіологічних та нейрогормональних змін [8, 23, 28–30, 39]. При виявленні дисфункції ЛШ у хворих з ГІМ активація ангіотензин-альдостеронової системи, поряд із іншими факторами, є одним із найважливіших механізмів у прогресуванні постінфарктного ремоделювання ЛШ. Позитивний ефект інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) щодо ремоделювання ЛШ, зниження частоти розвитку повторних гострих коронарних синдромів, необхідності проведення невідкладної реваскуляризації міокарда, зниження летальності та частоти госпіталізацій з приводу серцевої недостатності було доведено в багатьох довготривалих клінічних дослідженнях після перенесеного ГІМ [17, 22]. Перші експериментальні дані щодо впливу ІАПФ на частоту розвитку шлуночкових тахіаритмій були отримані ще в 80-х роках минулого сторіччя. Існують суперечливі дані про механізми дії, електрофізіологічні та клінічні ефекти ІАПФ у профілактиці аритмій [3–6, 11, 12, 15, 24–27, 34–37]. На цей час немає результатів великих рандомізованих досліджень, які свідчили б про ефективність раннього призначення ІАПФ у запобіганні РС або смерті, пов’язаної з розвитком аритмій як первинної кінцевої точки, але існують численні позитивні свідчення про ефективність цієї групи препаратів, у тому числі дані метааналізу [9, 5, 17, 21, 33]. Зовсім нещодавно було виявлено, що тривале призначення раміприлу у хворих з високим ризиком без ознак дисфункції ЛШ є ефективним у зниженні частоти реєстрації фатальної або нефатальної зупинки кровообігу [32]. Це може свідчити про додаткові механізми дії ІАПФ, не пов’язані з впливом на ремоделювання ЛШ.

Мета роботи – вивчення ефективності раннього призначення інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту в запобіганні розвитку шлуночкових тахіаритмій.

Ми проаналізували бази даних обстеження та лікування 1392 хворих на ГІМ з зубцем Q, які були госпіталізовані у 1-шу добу захворювання у відділення реанімації та інтенсивної терапії Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України в 1992–2005 рр. У перші 12 год від початку симптомів ГІМ 940 хворих було госпіталізовано та включено в аналіз факторів ризику розвитку ФШ/ШТ після 1-ї доби захворювання. В аналіз включали хворих, які померли протягом першої доби після госпіталізації. Лікування хворих наведено в табл. 1.

Таблиця 1 Призначення лікування хворим з ГІМ у період 1992–2005 рр.

Діагноз ГІМ встановлювали за загальноприйнятими критеріями [2].

Двомірну ехокардіографію проводили у першу добу ГІМ 681 хворому. Фракція викиду (ФВ) менше 40 % за даними ехокардіографії свідчила про наявність систолічної дисфункції. Нестабільна стенокардія напередодні ГІМ визначалася за наявності ангінозного болю, який виник уперше в житті, болю у стані спокою або зростання функціонального класу стенокардії напруження, які виникли протягом тижня перед розвитком ГІМ.

Комбінованою кінцевою точкою була реєстрація ФШ або ШТ через 24 год від початку госпіталізації. Стійку ШТ визначали при її тривалості понад 30 с або при наявності порушень гемодинаміки.

Для оцінки впливу раннього призначення ІАПФ на розвиток ФШ/ШТ після першої доби ГІМ хворі були розподілені на дві групи. До 1-ї групи увійшли пацієнти, яким ІАПФ було призначено протягом перших 24 год після госпіталізації (n=512), до 2-ї –хворі, які не отримували ІАПФ або починали їх отримувати через 5 діб від початку ГІМ (n=295). Критерієм виключення було призначення блокаторів рецепторів ангіотензину, прийом ІАПФ перед госпіталізацією, або пізнє призначення ІАПФ (через 2–4 доби).

Статистичний аналіз проводили з використанням c2-тестів Мантела–Хенсела або точного тесту Фішера та багатофакторного покрокового логарифмічного регресійного аналізу за допомогою пакета статистичних програм SPSS 10.0.

З 940 хворих, які були госпіталізовані протягом 12 год від розвитку ГІМ, епізоди нефатальної ФШ у першу добу ГІМ були зареєстровані у 4,0 % хворих, стійка ШТ – у 4,8 %, нестійка ШТ – у 4,5 % хворих. Через 2–30 діб ФШ або ШТ було зареєстровано у 4,7 % хворих з ГІМ.

Було виявлено, що ризик пізніх (через 1 добу від початку госпіталізації) ФШ/ШТ у хворих з ГІМ був пов’язаний з наявністю хронічної серцевої недостатності (ХСН) в анамнезі (відносний ризик (ВР) [95 % довірчий інтервал (ДІ)] 2,56 [1,12; 5,86], Р<0,05), ГІМ передньої локалізації (ВР [95 % ДІ] 2,04 [0,96; 4,79], Р=0,067), розвитком кардіогенного шоку у першу добу ГІМ (ВР [95 % ДІ] 3,87 [1,17; 12,82], Р<0,05) та з реєстрацією цих порушень ритму протягом 24 год від початку госпіталізації (ВР [95 % ДІ] 2,92 [1,1; 7,78], Р<0,05). Ці фактори впливали на частоту розвитку шлуночкових тахіаритмій незалежно один від одного та від віку хворих, артеріальної гіпертензії в анамнезі, частоти застосування b-адреноблокаторів та проведення реперфузійної терапії. Виявилося також, що у хворих з рецидивом больового синдрому у першу добу ГІМ частота розвитку ФШ/ШТ у госпітальний період також була значно вищою (відповідно 6,9 і 2,6 %, Р<0,01), що, можливо, було пов’язано із частішою неадекватною реперфузією у таких хворих (табл. 2).

Таблиця 2 Фактори ризику розвитку ФШ/ШТ через 1 добу від початку ГІМ із зубцем Q

Примітка. * – різниця показників достовірна порівняно з такими при відсутності фактора. ГЛШН – гостра лівошлуночкова недостатність; ШЕС – шлуночкова екстрасистолія.

У хворих з наявністю небезпечних для життя шлуночкових тахіаритмій ФВ ЛШ під час госпіталізації була значно нижчою (відповідно (39,10±1,47) і (43,30±0,34) %, Р<0,01), кінцево-діастолічний індекс був вищим (відповідно (78,5±3,9) і (69,70±0,69) мл/м2, Р<0,05). Також було підтверджено, що у хворих із систолічною дисфункцією ЛШ у першу добу ГІМ ризик розвитку ФШ/ШТ через 1 добу був значно вищим (ВР [95 % ДІ] 2,38 [1,04; 5,44], Р<0,05).

Закономірно, що у хворих з ФШ/ШТ через 1 добу від початку ГІМ у першу добу частіше реєстрували ФШ або стійку ШТ (відповідно 23,1 і 6,95 %, Р<0,01) та ШЕС високих градацій (Lawn III–IV) (відповідно 66,7 і 32,5 %, Р<0,01). Крім цього, у групі хворих з пізньою ФШ/ШТ також частіше спостерігали рецидив ГІМ (відповідно 25,5 і 5,4 %, Р<0,01).

При порівнянні частоти розвитку ФШ/ШТ залежно від методу проведення реперфузійної терапії статистично значущих відмінностей виявлено не було: ФШ/ШТ через 1 добу від початку ГІМ реєстрували у 5,4 % хворих після тромболітичної терапії та у 3,9 % хворих після перкутанних втручань.

Не виявлено впливу віку, індексу маси тіла, куріння, наявності цукрового діабету, артеріальної гіпертензії, постінфарктного кардіосклерозу, нестабільної стенокардії або стенокардії напруження на частоту розвитку шлуночкових тахіаритмій.

При вивченні лабораторних показників було виявлено, що у хворих з ФШ/ШТ були вищими рівні глюкози (відповідно (7,80±0,45) і (6,90±0,08) ммоль/л, Р<0,05) та креатиніну (відповідно (111,40±9,24) і (92,60±1,09) мкмоль/л, Р<0,05) при госпіталізації.

Для подальшого вивчення незалежного впливу факторів ризику злоякісних шлуночкових тахіаритмій було проведено додатковий покроковий регресійний аналіз (рис. 1). Негативний вплив на частоту виникнення ФШ/ШТ через 1 добу мали систолічна дисфункція при госпіталізації (ВР [95 % ДІ] 2,55 [1,01; 6,49], Р<0,05), рецидив больового синдрому (ВР [95 % ДІ] 2,80 [1,11; 7,06], Р<0,05) та епізод ФШ/ШТ у першу добу (ВР [95 % ДІ] 6,47 [2,30; 18,16], Р<0,001). Вплив цих факторів не залежав від віку хворих, наявності ХСН в анамнезі, цукрового діабету та стенокардії в анамнезі. Отже, ХСН не мала самостійного прогностичного значення при доданні у регресійну модель такого фактора, як систолічна дисфункція ЛШ.

Рис. 1. Фактори ризику розвитку ФШ/ШТ через 1 добу від початку ГІМ у госпітальний період.

Дані дослідження свідчать про вплив дисфункції ЛШ на розвиток ФШ/ШТ у ранній постінфарктний період. Непрямим свідченням цього є також більша частота ХСН у таких хворих та частота розвитку кардіогенного шоку при госпіталізації. Проте у дослідженні MERIT-HF виявили, що частота розвитку ФШ/ШТ не пов’язана із вираженістю серцевої недостатності [10], що також було підтверджено і в нашому дослідженні.

За нашими даними, рецидив больового синдрому в першу добу ГІМ є незалежним фактором ризику розвитку шлуночкових тахіаритмій та може віддзеркалювати роль неадекватної реперфузії у механізмі їх виникнення. Нестабільність атеросклеротичної бляшки також є одним із чинників аритмогенезу. За даними літератури ознаки активного атеросклеротичного процесу були знайдені при паталогоанатомічному дослідженні у хворих, у яких настала РС, що підтверджує гіпотезу про достовірність вкладу ішемічних епізодів у розвиток небезпечних для життя шлуночкових аритмій [18].

З огляду на тривалий період дослідження, зміни у тактиці лікування хворих за цей час проаналізовано в табл. 1. Раннє призначення ІАПФ було впроваджено у клінічну практику у відділенні ще у 1992 р., тому виявилося, що значна кількість хворих отримувала ІАПФ з перших 24 год від часу госпіталізації. Каптоприл використовували найчастіше: 51 % хворих отримували цей препарат у дозі (25,1±1,1) мг у першу добу ГІМ; 24 % хворих – еналаприл у дозі (11,7±0,6) мг/добу, 18,7 % – периндоприл у дозі (3,20±0,15) мг/добу, 6 % хворих – інші ІАПФ. Вищезазначені дози поступово збільшували протягом лікування у відділенні реанімації та інтенсивної терапії майже вдвічі.

З 295 хворих 2-ї групи 273 не отримували ІАПФ протягом проаналізованого періоду (30 діб) та у 22 хворих ІАПФ призначали через 5–10 діб, тобто перед переведенням до відділення реабілітації.

Хворі, яким призначали ІАПФ, були старші за віком, частіше мали надлишкову вагу та артеріальну гіпертензію або цукровий діабет в анамнезі (табл. 3). ІАПФ призначали частіше також при ГІМ передньої локалізації та при наявності ознак ГЛШН при госпіталізації. У 1-й групі значно рідше реєстрували епізоди ФШ/стійкої ШТ, кардіогенний шок або рецидив болю у першу добу ГІМ.

Таблиця 3 Характеристика хворих з ГІМ із зубцем Q

Примітка. * – різниця показників достовірна порівняно з такою у 1-й групі (Р<0,05).

Раннє призначення ІАПФ приводило до значного зниження ризику розвитку злоякісних шлуночкових аритмій (ВР [95 % ДI] 0,39 [0,2; 0,7], Р<0,05) переважно за рахунок зниження частоти ФШ. При подальшому аналізі для усунення впливу різниці у клінічних характеристиках хворих на результати дослідження було побудовано регресійні моделі. Після врахування віку та інших характеристик хворих, які могли б вплинути на тактику призначення ІАПФ (ХСН в анамнезі, артеріальна гіпертензія, інфаркт міокарда передньої локалізації), виявилося, що вплив ІАПФ на частоту розвитку ФШ/ШТ не втрачає статистичної достовірності (ВР [95 % ДІ] 0,43 [0,2; 0,9], p<0,05). Врахування частоти призначення b-адреноблокаторів не знижувало достовірності отримуваних результатів. При покроковому аналізі також було встановлено, що протекторний ефект призначення ІАПФ протягом першої доби після госпіталізації не залежав від віку хворих, наявності ХСН, гіпертонічної хвороби, локалізації ГІМ, частоти реєстрації ФШ/ШТ у першу добу, наявності симптомів кардіогенного шоку при госпіталізації та проведення реваскуляризаційної терапії (рис. 2).

ВР (95% ДІ)

Концепція про можливість запобігання розвитку шлуночкових тахіаритмій, пов’язаних з ішемією/реперфузією, розглядалася багатьма дослідниками ще з 80-х років [3, 4, 15, 24, 25, 35]. Незважаючи на відсутність прямого антиаритмічного ефекту, були висловлені припущення про різні достовірні протиаритмічні механізми дії ІАПФ. У нашому дослідженні було виявлено ефективність раннього призначення ІАПФ з метою профілактики ФШ/ШТ у хворих з ГІМ із зубцем Q. Цей ефект був присутній незалежно від наявності ХСН в анамнезі, ГІМ передньої локалізації, симптомів кардіогенного шоку, що може свідчити про те, що ІАПФ впливають не лише на дисфункцію та процеси ремоделювання ЛШ, а й на інші механізми. Ця гіпотеза підтверджується даними дослідження HOPE, в якому було продемонстровано ефективність раміприлу в зниженні частоти розвитку нефатальної зупинки кровообігу або РС у хворих без дисфункції ЛШ та ознак серцевої недостатності [32]. Незважаючи на те, що були описані численні негативні ефекти ангіотензину ІІ, які могли б сприяти аритмогенезу, цей пептид не є самостійним чинником розвитку шлуночкових аритмій [4, 25, 36]. Декілька експериментальних досліджень продемонстрували протиаритмічну дію ендогенного брадикініну, з чим, можливо, і пов’язані позитивні ефекти ІАПФ [4, 25, 36]. Експериментальні дані також переконують у тому, що ІАПФ здатні обмежувати розмір інфаркту, мають антиапоптозну дію на кардіоміоцити та знижують рівень норадреналіну [6, 20, 36]. Механізми антиаритмічного ефекту ІАПФ досі не з’ясовані повністю, але результати нашого дослідження та дані літератури свідчать на користь застосування цього класу ліків з метою профілактики злоякісних шлуночкових порушень ритму в ранній постінфарктний період.

Проведене дослідження має певні обмеження, оскільки наведений аналіз був ретроспективним. Необхідно зазначити, що в нерандомізованих дослідженнях за допомогою регресійних методик можна усунути більшість можливих розбіжностей у клініко-анамнестичних характеристиках, притаманних групам порівняння, але остаточно врахувати всі фактори за допомогою математичного моделювання вдається не завжди.

Треба також наголосити, що дослідження було довготривалим, за цей час змінилися лікувальні підходи. З огляду на невисоку частоту подій (ФШ/ШТ), регресійний аналіз не дозволив детально визначити незалежний вплив інших методів лікування в одній математичній моделі та провести аналіз у підгрупах, залежно від виявлених факторів ризику розвитку шлуночкових тахіаритмій.

1. Незалежними факторами ризику розвитку фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії у ранній постінфарктний період є кардіогенний шок, рецидив больового синдрому в першу добу гострого інфаркту міокарда та систолічна дисфункція при госпіталізації. Ці клінічні показники є корисними для виділення хворих з високим ризиком розвитку шлуночкових тахіаритмій та для раннього призначення відповідної терапії.
2. Незважаючи на те, що проведене дослідження не було рандомізованим, отримані дані свідчать про ефективність раннього призначення інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту в профілактиці пізніх шлуночкових тахіаритмій.

1. Коваленко В.М., Криштопа Б.П., Корнацький В.М. Проблема здоров’я та оптимізації медичної допомоги населенню України. – К., 2002. – 202 с.

2. Alpert J.S., Thygesen K., Antman E., Bassand J.P. Myocardial infarction redefined-a consensus document of The Joint European Society of Cardiology/American College of Cardiology Committee for the redefinition of myocardial infarction // J. Amer. Coll. Cardiol. – 2000. – Vol. 36, №3. – P. 959-969.

3. Birincioglu M., Aksoy T., Olmez E., Acet A. Protective effect of ACE inhibitors on ischemia-reperfusion-induced arrhythmias in rats: is this effect related to the free radical scavenging action of these drugs? // Free Radic. Res. – 1997. – Vol. 27, № 4. – P. 389-396.

4. Brunner F., Kukovetz W.R. Postischemic antiarrhythmic effects of angiotensin-converting enzyme inhibitors. Role of suppression of endogenous endothelin secretion // Circulation. – 1996. – Vol. 94, № 7. – P. 1752-1761.

5. Budaj A., Cybulski J., Cedro K. et al. Effects of captopril on ventricular arrhythmias in the early and late phase of suspected acute myocardial infarction. Randomized, placebo-controlled substudy of ISIS-4 // Eur. Heart J. – 1996. – Vol. 17, № 10. – P. 1506-1510.

6. Bussmann W.D., Micke G., Hildenbrand R., Klepzig H. Captopril in acute myocardial infarction. Beneficial effects on infarct size and arrhythmias // Presse Med. – 1995. – Vol. 24, № 7. – P. 345-350.

7. Cairns J.A., Connolly S.J., Roberts R., Gent M. Randomised trial of outcome after myocardial infarction in patients with frequent or repetitive ventricular premature depolarisations: CAMIAT. Canadian Amiodarone Myocardial Infarction Arrhythmia Trial Investigators // Lancet. – 1997. – Vol. 349. – P. 675-682.

8. Canty J.M. Jr, Suzuki G., Banas M.D. et al. Hibernating myocardium: chronically adapted to ischemia but vulnerable to sudden death // Circ. Res. – 2004. – Vol. 94, № 8. – P. 1142-1149.

9. Domanski M.J., Exner D.V., Borkowf C.B. et al. Effect of angiotensin converting enzyme inhibition on sudden cardiac death in patients following acute myocardial infarction. A meta-analysis of randomized clinical trials // J. Amer. Coll. Cardiology. – 1999. – Vol. 33, № 3. – P. 598-604.

10. Effect of metoprolol CR/XL in chronic heart failure: Metoprolol CR/XL Randomised Intervention Trial in Congestive Heart Failure (MERIT-HF) // Lancet. – 1999. – Vol. 353. – P. 2001-2007.

11. Gilat E., Girouard S.D., Pastore J.M. et al. Angiotensin-converting enzyme inhibition produces electrophysiologic but not antiarrhythmic effects in the intact heart // J. Cardiovasc. Pharmacology. – 1998. – Vol. 31, № 5. – P. 734-740.

12. Hemsworth P.D., Pallandi R.T., Campbell T.J. Cardiac electrophysiological actions of captopril: lack of direct antiarrhythmic effects // Brit. J. Pharmacol. – 1989. – Vol. 98, № 1. – P. 192-196.

13. Julian D.G., Camm A.J., Frangin G. et al. Randomised trial of effect of amiodarone on mortality in patients with leftventricular dysfunction after recent myocardial infarction: EMIAT. European Myocardial Infarct Amiodarone Trial Investigators // Lancet. – 1997. – Vol. 349. – P. 667-674.

14. Kannel W., Sorlie P., McNamara P. Prognosis after initial myocardial infarction: the Framingham study // Amer. J. Cardiology. – 1979. – Vol. 44. – P. 53-59.

15. Kingma J.H., de Graeff P.A., van Gilst W.H. et al. Effects of intravenous captopril on inducible sustained ventricular tachycardia one week after experimental infarction in the anaesthetized pig // Postgrad. Med. J. – 1986. – Vol. 62. – P. 159-163.

16. Kober L., Thomsen P.E., Moller M. et al. on behalf of the Danish Investigations of Arrhythmia and Mortality on Dofetilide (DIAMOND) Study Group. Effect of dofetilide in patients with recent myocardial infarction and leftventricular dysfunction: a randomized trial // Lancet. – 2000. – Vol. 356. – P. 2052-2058.

17. Kober L., Torp-Pedersen C., Carlsen J. et al. for the Trandolapril Cardiac Evaluation (TRACE) Study Group: A clinical trial of the angiotensin-converting-enzyme inhibitor trandolapril in patients with left ventricular dysfunction after myocardial infarction // New Engl. J. Med. – 1995. – Vol. 333. – P. 1670-1676.

18. Leach I.H., Blundell J.W., Rowley J.M., Turner D.R. Acute ischaemic lesions in death due to ischaemic heart disease. An autopsy study of 333 cases of out-of-hospital death // Eur. Heart J. – 1995. – Vol. 16. – P. 1181-1185.

19. Orn S., Cleland J.G., Romo M. et al. Recurrent infarction causes the most deaths following myocardial infarction with left ventricular dysfunction // Amer. J. Med. – 2005. – Vol. 118, № 7. – P. 752-758.

20. Ozer M.K., Sahna E., Birincioglu M., Acet A. Effects of captopril and losartan on myocardial ischemia-reperfusion induced arrhythmias and necrosis in rats // Pharmacol. Res. – 2002. – Vol. 45, № 4. – Р. 257-263.

21. Pfeffer M., Braunwald E. Ventricular remodeling after myocardial infarction: experimental observations and clinical implications // Circulation. – 1990. – Vol. 81. – P. 1161-1172.

22. Pfeffer M., Braunwald G., Moye L. et al. on Behalf of the SAVE Investigators. Effect of captopril on mortality and morbidity in patients with left ventricular dysfunction after myocardial infarction: results of the Survival and Ventricular Enlargement Trial // New Engl. J. Med. – 1992. – Vol. 327. – P. 669-677.

23. Priori S.G., Aliot E., Blomstrom-Lundqvist C. et al. Task Force Report. Task Force on Sudden Cardiac Death of the European Society of Cardiology // Eur. Heart J. – 2001. – Vol. 22. – P. 1374-1450.

24. Rochette L., Ribuot C., Belichard P. et al. Protective effect of angiotensin converting enzyme inhibitors (CEI): captopril and perindopril on vulnerability to ventricular fibrillation during myocardial ischemia and reperfusion in rat // Clin. Exp. Hypertens. A. – 1987. – Vol. 9, № 2–3. – P. 365-368.

25. Shimada Y., Avkiran M. Attenuation of reperfusion arrhythmias by selective inhibition of angiotensin-converting enzyme/kininase II in the ischemic zone: mediated by endogenous bradykinin? // J. Cardiovasc. Pharmacol. – 1996. – Vol. 27, № 3. – P. 428-438.

26. Singh S.N., Karasik P., Hafley G.E. et al. Electrophysiologic and clinical effects of angiotensin-converting enzyme inhibitors in patients with prior myocardial infarction, nonsustained ventricular tachycardia, and depressed left ventricular function. MUSTT Investigators. Multicenter UnSustained Tachycardia Trial // Amer. J. Cardiollogy. – 2001. – Vol. 87, № 6. – P. 716-720.

27. Sogaard P., Gotzsche C.O., Ravkilde J. et al. Ventricular arrhythmias in the acute and chronic phases after acute myocardial infarction. Effect of intervention with captopril // Circulation. – 1994. – Vol. 90, № 1. – P. 101-107.

28. Solomon S.D., Zelenkofske S., McMurray J.J. et al. Sudden death in patients with myocardial infarction and left ventricular dysfunction, heart failure, or both // New Engl. J. Med. – 2005. – Vol. 352, № 25. – P. 2581-2588.

29. Sutton M., Lee D., Rouleau J.L. et al. Left ventricular remodeling and ventricular arrhythmias after myocardial infarction // Circulation. – 2003. – Vol. 107, № 20. – P. 2577-2582.

30. Swann M.H., Nakagawa H., Vanoli E. et al. Heterogeneous regional endocardial repolarization is associated with increased risk for ischemia-dependent ventricular fibrillation after myocardial infarction // J. Cardiovasc. Electrophysiology. – 2003. – Vol. 14, № 8. – P. 873-879.

31. Taylor G.J., Humphries J.O., Mellits E.D. et al. Predictors of clinical course, coronary anatomy and left ventricular function after recovery from acute myocardial infarction // Circulation. – 1980. – Vol. 62, № 5. – P. 960-970.

32. Teo K.K., Mitchell L.B., Pogue J. et al. Effect of ramipril in reducing sudden deaths and nonfatal cardiac arrests in high-risk individuals without heart failure or left ventricular dysfunction // Circulation. – 2004. – Vol. 110, № 11. – P. 1413-1417.

33. The Acute Infarction Ramipril Efficacy (AIRE) Study Investigators. Effect of ramipril on mortality and morbidity of survivors of acute myocardial infarction with clinical evidence of heart failure // Lancet. – 1993. – Vol. 3. – P. 821-828.

34. Tuininga Y.S., Wiesfeld A.C. et al. Electrophysiological changes of angiotensin-converting enzyme inhibition after myocardial infarction // J. Card. Fail. – 2000. – Vol. 6, № 2. – P. 77-79.

35. Van Gilst W.H., De Graeff P.A., Kingma J.H. et al. Captopril reduces purine loss and reperfusion arrhythmias in the rat heart after coronary artery occlusion // Eur. J. Pharmacology. – 1984. – Vol. 100, № 1. – P. 113-117.

36. Wang L.X., Ideishi M., Yahiro E. et al. Mechanism of the cardioprotective effect of inhibition of the renin-angiotensin system on ischemia/reperfusion-induced myocardial injury // Hypertens. Res. – 2001. – Vol. 24, № 2. – P. 179-187.

37. Wang Y.G., Lu Z.Y. Effect of captopril on membrane currents of ventricular myocytes // J. Tongji Med. Univ. – 1995. – Vol. 15, № 4. – P. 209-211.

38. Yap Y.G., Duong T., Bland M. et al. Temporal trends on the risk of arrhythmic vs. non-arrhythmic deaths in high-risk patients after myocardial infarction: a combined analysis from multicentre trials // Eur. Heart J. – 2005. – Vol. 26, № 14. – P. 1385-1393.

39. Zoni-Berisso M., Molini D., Viani S. et al. Noninvasive prediction of sudden death and sustained ventricular tachycardia after acute myocardial infarction using a neural network algorithm // Ital. Heart J. – 2001. – Vol. 2, № 8. – P. 612-620.

Надійшла 22.12.2006 р.

Risk factors of development ventricular arrhythmias after Q-wave myocardial infarction and preventive efficacy of early administration of angiotensin-converting enzyme inhibitors

O.M. Parkhomenko, O.S. Gurjeva, O.I. Irkin, O.V. Shumakov, O.A. Skarzhevsky, S.M. Kozhuchov