Украинская баннерная сеть

Імунореактивність у хворих на стабільну стенокардію в динаміці комплексного лікування із застосуванням симвастатину

О.М. Ломаковський, Т.І. Гавриленко, О.М. Корніліна, Л.В. Якушко, М.І. Лутай

Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: стабільна стенокардія, лікування, симвастатин, імунореактивність

На сьогодні інгібітори 3-гідрокси-3-метилглутарил-коензим А-редуктази – статини – є основною групою препаратів для лікування, первинної і вторинної профілактики атеросклерозу та ішемічної хвороби серця (ІХС). Основний результат терапії статинами – зниження захворюваності та смертності від серцево-судинних захворювань. Ліпідознижувальний механізм дії статинів полягає у пригніченні синтезу холестерину в печінці та підвищенні кількості рецепторів до ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), що сприяє видаленню холестерину з циркулюючої крові. Ліпідні ефекти статинів сприяють нормалізації порушень з боку судинної системи у хворих з гіперхолестеринемією. У відповідь на зниження рівня ліпідів покращується функція ендотелію та зменшується ступінь оксидантного стресу [7, 13, 18].

Згідно із сучасними даними важливу роль у прогресуванні атеросклерозу та розвитку його ускладнень відіграє імунне запалення в атеросклеротичній бляшці. Тривала персистенція антигенів, зокрема модифікованих ЛПНЩ – вільних або у складі циркулюючих імунних комплексів, має велике значення для еволюції атеросклеротичного ураження, цитокінового обміну між Т-лімфоцитами та моноцитами/макрофагами, активація останніх вивільнює гідролітичні ензими, цитокіни, хемокіни, фактори росту [19]. Запалення різко змінює подальший обмін ЛПНЩ у стінці судин – фактор некрозу пухлини a (ФНО-a), інтерлейкін(ІЛ)-1, посилюють зв’язування ЛПНЩ з ендотелієм та гладком’язовими клітинами [16].

Окрім холестеринознижувальних, статини мають плейотропні властивості, зокрема протизапальну та антитромботичну. Більшість плейотропних ефектів статинів опосередковується через зниження синтезу мевалонату та багатьох ізопреноїдних проміжних метаболітів, що мають різну біологічну дію. Зниження продукції ізопреноїдів посилює активність ендотеліальної NO-синтази, зменшує продукцію супероксиданіон-радикала і пероксинітриту, які посилюють адгезію лейкоцитів. Статини є сильними антиоксидантами, підвищують експресію ферментів з антиоксидантними властивостями, окиснювальну стійкість ЛПНЩ, зменшують захоплення окиснених ліпопротеїнів макрофагами за рахунок пригнічення експресії клітинного гена скавенджер-рецепторів СD36. Статини зменшують активацію клітин запалення за рахунок пригнічення активації МСР-1 [8], зменшення експресії ІЛ-8 [11], гальмування синтезу металопротеїназ [9], пригнічення функції NK-клітин [10].

Метою роботи було вивчення стану гуморальної та клітинної ланок імунітету, цитокінпродукуючої здатності мононуклеарів периферійної крові, інтенсивності імунного запалення та аутосенсибілізації у хворих на стабільну стенокардію під впливом комплексного лікування із застосуванням симвастатину.

Матеріал і методи

Обстежено 20 хворих на стабільну стенокардію II–III функціонального класу (ФК) (середній вік (60,7±7,8) року). Діагноз ІХС встановлювали за даними клінічних проявів захворювання (синдром стенокардії) та позитивної проби з дозованим фізичним навантаженням. ФК хворих визначали за даними подвійного добутку на висоті фізичного навантаження. Хворих обстежували до лікування симвастатином (симгалом, «Teva», Ізраїль) та через 2 міс від початку лікування. Доза препарату становила 40 мг на добу. Всі пацієнти до призначення симвастатину та на період його прийому отримували стандартну антиангінальну терапію (нітрати, аспірин, антагоністи кальцію), що виключає вплив антиангінальної терапії на показники імунної системи.

Матеріалом дослідження була периферійна кров, яку брали натщесерце. Функціонально-метаболічну активність моноцитів (МЦ) визначали за допомогою тесту відновлення нітросинього тетразолія

(НСТ-тест) з урахуванням резервних можливостей клітин [14], функціональний резерв (ФР) оцінювали за різницею індукованого пірогеналом (1,25 мкг/мл) НСТ-тесту (іНСТ) та спонтанного НСТ-тесту (сНСТ); кількість лімфоцитів периферійної крові з СD40+- та СD154+- рецепторами визначали на проточному цитофлюориметрі «Весton Diсkenson» (США) з використанням моноклональних антитіл виробництва «Caltag» (США) згідно з інструкцією виробника; інтенсивність проліферативної відповіді лімфоцитів на стимули: неспецифічний – фітогемагглютинін (ФГА) та специфічний антиген з тканини аорти здорової (Аз) – в реакції бласттрансформації (РБТЛ) [5].

Титр циркулюючих у сироватці крові протиаортальних антитіл (Ат) визначали в реакції споживання комплементу за Кондрашовою [1].

Рівні ІЛ визначали за методом імуноферментного аналізу: рівні ІЛ-6, ФНП-a – з використанням тест-систем виробництва «ProCon» (Росія); ІЛ-10, ІЛ-8, g-інтерферону (g-ІНФ) – «Diaclone» (Франція) у супернатантах мононуклеарів периферійної крові (МНПК) (спонтанних та індукованих), які отримували після 24 год інкубації при температурі 37 °С (концентрація культурального середовища клітин становила 1,0 млн в 1 мл).

Вміст С-реактивного білка (СРБ), sCD40L, IgE у сироватці крові визначали за допомогою імуноферментних тест-систем виробництва «Diagnostic Automation» (Канада), «Diaclone» (Франція), «ХЕМА» (Росія), «Bender MedSystems» (Австрія).

Системну обробку даних проводили с використанням програми Exсel Microsoft. Достовірність відмінностей визначали за t-критерієм Стьюдента.

Результати та їх обговорення

Отримані дані свідчать про позитивний вплив препарату на функціональний стан МЦ крові (табл. 1). Спостерігали зниження підвищеного початкового внутрішньоклітинного киснезалежного метаболізму МЦ на тлі достовірного зростання (на 44,8 %) їх функціонального резерву, що, ймовірно, свідчить про зменшення напруженості імунітету в загальній групі хворих на стабільну стенокардію під впливом даного статину.

Таблиця 1. Вплив симвастатину на внутрішньоклітинний киснезалежний метаболізм моноцитів, клітинну та гуморальну аутосенсибілізацію, рівень маркерів системного запалення та по­верхневих антигенів лімфоцитів у хворих на стабільну стенокардію

Примітка. Різниця показників достовірна порівняно з такими: * – у практично здорових донорів; ° – до лікування (Р<0,05). Те саме в табл. 2, 3.

Найбільш виражений позитивний ефект симвастатину спостерігали при найбільш порушених початкових показниках функціонально-метаболічної здатності МЦ. Так, у хворих із значно підвищеним початковим рівнем внутрішньоклітинного киснезалежного метаболізму МЦ ((21,0±1,6) % при нормі (10,4±1,1) %) цей показник знизився до (14,7±2,5) %. При цьому значно знижений функціональний резерв

МЦ нормалізувався (з (7,0±4,5) до (30,7±8,2) %, Р<0,05). У хворих, у котрих функціонально-метаболічна здатність МЦ була нормальною, значних змін після лікування не спостерігали (відповідно (8,3±2,5) і (11,7±0,8) % до лікування, Р>0,05). Функціональний резерв МЦ у цих хворих також не змінювався: (31,2±2,5) порівняно з (32,9±2,8) % до лікування, Р>0,05.

Під впливом симвастатину в загальній групі хворих на стабільну стенокардію спостерігали незначне підвищення здатності лімфоцитів до бласттрансформації (РБТЛ) у відповідь на ФГА, хоча показники РБТЛ після курсу лікування залишалися зниженими щодо контрольного показника. Однак у 9 (45 %) хворих значно знижена проліферативна здатність лімфоцитів після лікування нормалізувалася.

Під впливом симвастатину у 64,7 % хворих загальної групи спостерігали незначне зменшення специфічної клітинної сенсибілізації, яку виявляли в реакції бласттрансформації у присутності специфічного тканинного антигена (Аз). При цьому спостерігали тенденцію до зниження кількості бластних форм лімфоцитів з (5,6±0,8) до (4,8±0,5) %. У хворих, у яких виявляли позитивну специфічну аутосенсибілізацію (понад 5 % бластів), відзначали найбільше зниження кількості сенсибілізованих до антигену Аз лімфоцитів – з (7,8±0,6) до (4,7±0,5) % (Р<0,05) (у 90,9 % випадків).

Титр циркулюючих у сироватці крові протиаортальних антитіл у хворих на стабільну стенокардію через 2 міс лікування зменшився з (7,4±1,1) до (6,8±0,8) ум. од. (на 8,1 %). У хворих, у яких відзначали позитивну клітинну сенсибілізацію за даними РБТЛ, титр Ат до Аз на початку лікування становив (6,0±1,7) ум. од., після лікування – (5,0±1,7) ум. од., залишаючись високим щодо контролю (зниження становило 16,7 %).

Одним з факторів, що ініціюють імунне запалення при атеросклерозі, найчастіше можуть бути антитіла до окиснених ліпопротеїнів (окЛП), які накопичуються у стінці судин. У 60,0 % хворих на стабільну стенокардію, у яких рівень Ат-окЛП був значно підвищеним на початку лікування, після курсу лікування спостерігали достовірне їх зменшення (на 30,0 %) – з (330,2±12,3) до (231,25±10,40) mU/ml (Р<0,05). Вивчення маркерів, які свідчать про імунозапальні процеси, показало, що застосування симвастатину в лікуванні хворих на стабільну стенокардію призводило до незначного зниження (на 8,3 %) вмісту IgE в сироватці крові у 80 % пацієнтів. Найбільше зниження спостерігали у хворих з рівнем IgE понад 100 МО/мл (з (273,1±57,0) до (246,9±55,8) МО/мл, Р<0,05); у решти хворих з нормальним рівнем IgE (до 100 МО/мл) зниження було незначним (з (36,5±4,8) до (36,4±3,2) МО/мл, Р>0,05).

Лікування хворих на стабільну стенокардію із застосуванням симвастатину протягом 2 міс приводило до зменшення концентрації основного запального маркера СРБ (на 27,4 %, Р<0,05). Під впливом лікування рівень СРБ у хворих з початковим нормальним рівнем СРБ (менше 3 мг/л) залишився в межах норми, у хворих з помірно підвищеним рівнем СРБ (3 –10 мг/л) спостерігали незначне зменшення початкового рівня (з (5,89±1,40) до (5,57±1,70) мг/л). Найбільший позитивний ефект – суттєве зниження рівня СРБ (з (13,25±2,00) до (5,87±1,30) мг/л) – відзначено у хворих на стабільну стенокардію, які мали дуже високий рівень цього протеїну (більше 10 мг/л).

У патогенезі атеросклерозу, в імунній відповіді та імунному запаленні важливу роль відіграє система CD40/CD40L [7, 9, 12, 15]. Це пов’язано з тим, що CD40-рецептор експресується не тільки на В-лімфоцитах, а й на клітинах ендотелію, макрофагах, фібробластах, гладком’язових клітинах, викликає прозапальну та протромботичну відповідь. До

казом цих реакцій є секреція запальних цитокінів, експресія молекул адгезії, активація металопротеїназ та тканинного фактора. CD40L посилює оксидантний стрес, стимулює продукцію реакційних радикалів кисню, викликає посилення експресії та продукції хемоатрактантів (ІЛ-8, МІР-1a, МСР-1) у середині атероми, а це, у свою чергу, сприяє хронічному запаленню. CD40L пригнічує міграцію ендотеліальних клітин, індукція яких була викликана васкулярним ендотеліальним фактором росту (VEGF), і тим самим призводить до зниження реендотелізації. Тригерами експресії CD40 та CD40L можуть бути модифіковані (окиснені) ліпопротеїни, інфекційні патогени, g-інтерферон (g-ІФН) тощо. Взаємодія CD40/CD40L в комбінації з g-ІФН посилює розвиток Тh1-імунної відповіді і пригнічує Тh2-імунну відповідь [10, 11].

При аналізі даних щодо вивчення фенотипу поверхневих маркерів лімфоцитів у хворих на стабільну стенокардію під впливом симвастатину спостерігали достовірне зниження кількості клітин з CD154-антигенами (див. табл. 1), що експресуються на активованих Т-клітинах (CD40L/CD154) і залучені у Т-залежну В-клітинну диференціацію та активацію.

Велике значення в розвитку імунозапальної реакції відіграє розчинний CD40-ліганд (sCD40L). Підвищений рівень sCD40L можна розглядати як наслідок різних етапів запального процесу, який включає тромботичний та запальний компоненти. Як вважає P. Andre [6], можна розглядати три основні функції sCD40L: 1) запалення – sCD40L індукує продукцію прозапальних цитокінів у стінці судини і матриксних металопротеїназ із резистентних клітин в атеромі; 2) тромбоз – sCD40L стабілізує тромб, збагачений тромбоцитами; 3) рестеноз – sCD40L є інгібітором реендотелізації ушкоджених судин, що сприяє активації та проліферації гладком’язових клітин.

Наші дослідження показали, що концентрація sCD40L у сироватці крові зменшилася з (4,89±1,25) до (2,80±0,68) нг/мл (Р>0,05) тільки у половини хворих на стабільну стенокардію. У хворих, у сироватці яких визначали вищий за контрольний показник рівень sCD40L ((5,36±1,18) нг/мл), виявляли й вищу за норму абсолютну та відносну кількість клітин з поверхневим антигеном CD154 (CD40L) – (1,34±0,15)·109/л та (61,0±4,0) %. Після курсу лікування симвастатином ці показники достовірно знизилися відповідно до (0,61±0,24)·109/л та (27,2±8,6) % (Р<0,05). Рівень sCD40L у сироватці крові хоча й зменшився у цих хворих, однак меншою мірою (до (4,78±0,58) нг/мл). У групі хворих, у яких рівень sCD40L був нормальним ((1,87±0,61) нг/мл), абсолютна та відносна кількість CD154+-клітин змінювалася відповідно з (1,00±0,21)·109/л до (0,51±0,10)·109/л, Р<0,05) та з (66,6±2,3) до (29,9±2,4) %, Р<0,05), спостерігали коливання рівня sCD40L у межах норми.

Ініціація, підтримка та прогресування запального процесу пов’язані з цитокінами. Відомо, що основним джерелом утворення прозапальних цитокінів у хворих на стабільну стенокардію є активовані мононуклеарні клітини (МЦ і лімфоцити) та судинний ендотелій [4]. Ми провели оцінку продукції про- та протизапальних цитокінів мононуклеарами у хворих на стабільну стенокардію під впливом симвастатину (табл. 2).

Таблиця 2. Вплив симвастатину на цитокініндуковану здатність мононуклеарів периферійної крові у хворих на стабільну стенокардію

Примітка. Чисельник – спонтанна продукція, знаменник – індукована продукція.

Вивчення рівня прозапальних цитокінів – ФНП-a, ІЛ-6 та ІЛ-8 in vitro у хворих загальної групи показало, що застосування симвастатину впродовж 2 міс приводило до незначного зниження спонтанної продукції ФНП-a (P>0,05) і найбільш суттєвого – продукції ІЛ-6 та ІЛ-8 мононуклеарними клітинами периферійної крові у хворих на стабільну стенокардію. У хворих з високим рівнем продукції ФНП-a (73,6 %) спостерігали більш суттєве його зниження (з (286,5±64,5) до (139,1±26,0) пг/мл, Р<0,05), резервні можливості зростали з (42,4±13,2) до (108,2±20,1) %.

Спонтанна продукція ІЛ-10 у хворих на стабільну стенокардію в 11 разів перевищувала спонтанну і в 5,1 разу – індуковану секрецію цитокіну в групі практично здорових донорів. При додатковій активації клітин не було відзначено зростання продукції ІЛ-10, що свідчить про низькі резервні можливості клітин крові до синтезу цього цитокіну у хворих на стабільну стенокардію, а спонтанна секреція мононуклерів була на межі функціональних можливостей. ІЛ-10 є багатофункціональним цитокіном: незважаючи на те, що ІЛ-10 вважають основним цитокіном з імуносупресивними властивостями, йому притаманні також деякі імуностимулюючі властивості (підсилює синтез оксиду азоту активованими макрофагами, експресію рецептора для фактора активації тромбоцитів лейкоцитами) [2]. Поряд з тим, що ІЛ-10 здатний обмежувати локальний запальний процес, максимальні рівні ІЛ-10 визначаються за ускладненого перебігу інфаркту міокарда, при підвищенні ступеня порушень параметрів гемодинаміки та клінічно тяжкому стані хворих.

Рівень спонтанної продукції g-ІФН у хворих на стабільну стенокардію перевищував контрольний рівень в 2,2 разу; при активації клітин крові його продукція підвищувалася в 20,4 разу. Після лікування симвастатином рівень спонтанної продукції g-ІФН знизився і наблизився до показника контролю, рівень індукованої продукції достовірно знизився відносно початкового рівня.

Як було відзначено раніше [17], sCD40L індукує продукцію прозапальних цитокінів, а тому було важливо спробувати встановити ступінь активності мононуклеарів крові за продукцією ними цитокінів залежно від рівня sCD40L в сироватці крові під впливом лікування (табл. 3). До групи А увійшли хворі на стабільну стенокардію, у яких вміст sCD40L в сироватці крові був нормальним або помірно підвищеним, до групи Б увійшли хворі на стабільну стенокардію (20 %), у яких рівень sCD40L був значно вищим (в 2,9 разу) за показники контрольної групи.

Таблиця 3. Цитокінпродукуюча здатність мононуклеарів крові залежно від рівня розчинних CD40L у хворих на стабільну стенокардію

У хворих групи Б продукція запальних цитокінів in vitro значно перевищувала контрольні показники: ФНП-a – в 4 рази, ІЛ-6 – в 15,8 разу, ІЛ-8 – в 2,7 разу. У хворих групи А зростання цих показників було менш значним: відповідно в 2,5, 8,8 та 2,4 разу. Секреція ІЛ-10 також була високою, як у хворих групи А, так і у хворих групи В (відповідно в 11,6 і 10,2 разу).

Після курсу комплексної терапії із симвастатином протягом 2 міс продукція ФНП-a у хворих групи Б достовірно зменшилася до нормального рівня, а початково знижені резервні можливості клітин-продуцентів суттєво підвищилися. Секреція мононуклеарами крові ІЛ-6, ІЛ-8 та ІЛ-10 достовірно знизилася, однак межі фізіологічної норми досягнуто не було. Це свідчить про значне зниження ступеня імунозапальної реакції. У хворих групи А під впливом лікування спостерігали лише тенденцію до зниження продукції запальних цитокінів. Секреція ІЛ-10 достовірно зменшилася відносно початкового рівня, що можливо пов’язано з меншою потребою в його основній (протизапальній) функції.

Таким чином, при застосуванні впродовж 2 міс симвастатину в дозі 40 мг на добу в лікуванні хворих на стабільну стенокардію спостерігали зменшення ферментативно-метаболічної активності моноцитів та підвищення резервних можливостей клітин за показниками НСТ-тесту, що свідчить про зменшення напруженості імунітету. Кількість клітин з CD154-рецепторами зменшувалася, що може також сприяти зменшенню патологічного впливу взаємодії CD40/CD40L.

Відзначено позитивну динаміку імунологічних показників, які характеризують аутосенсибілізацію організму, в першу чергу, зменшився ступень клітинної сенсибілізації у відповідь на «аортальний» антиген за показниками РБТЛ. Титр циркулюючих протиаортальних антитіл знижувався повільніше. Виявлено зменшення (на 30,0 % від початкових даних) рівня антитіл до окиснених ЛПНЩ у сироватці крові у 60,0 % хворих на стабільну стенокардію.

Спостерігали нормалізацію спонтанної та індукованої продукції g-ІФН. Зменшення рівня g-ІФН після лікування приводило до зниження експресії антигену CD154 на активованих Т-лімфоцитах, однак у сироватці крові рівень розчинних молекул CD154 залишався підвищеним. Зменшення кількості CD154+-клітин свідчить про зниження активації клітин, а це, у свою чергу, викликає, за нашими даними, зменшення оксидантного стресу і продукції реакційних радикалів кисню (зниження спонтанного НСТ-тесту та підвищення резервних можливостей МЦ).

Отже застосування ліпідознижувального препарату симвастатину в комплексному лікуванні хворих на стабільну стенокардію може сприяти послабленню імунопатологічного стану – зменшенню імунозапальних та аутоімунних реакцій. Цим досягається ефект імунореабілітації, який може бути отриманий без впливу саме на імунну систему, за рахунок лікування патологічних станів (у нашому випадку нормалізації ліпідного обміну), які безпосередньо можуть сприяти розвитку імунного дисбалансу [3].

Висновки

У хворих на стабільну стенокардію під впливом комплексного лікування із застосуванням симвастатину (симгалу) спостерігали:

Література

  1. Аутоиммунные процессы и их роль в клинике внутренних болезней / Под ред. Е.Ф. Чернушенко и др. – К.: Здоровья, 1985. – 160 с.

  2. Дем’янець С.В. Роль протизапального інтерлейкіну-10 у патогенезі атеросклерозу // Укр. кардіол. журн. – 2002. – № 6. – С. 100-105.

  3. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. – К.: Полиграф Плюс, 2006. – С. 235.

  4. Мазуров В.И., Смолов С.В., Зарайский М.И. Иммунологические механизмы в патогенезе коронарного атеросклероза // Терапевт. арх. – 2005. – № 9. – С.24-28.

  5. Cтефани Д.Ф., Вельтищев Ю.Е. Клиническая иммунология и иммунопатология детского возраста. – М.: Медицина, 1996. – С. 372.

  6. Andre P., Nannizzi-Alaimo L., Prasad S., Phillips D. Platelet-derived CD-40L // Circulation. – 2002. – Vol. 106. – P. 896-899.

  7. Babior B.M. NADPH oxidasc: an update // Blood. – 1999. – Vol. 93. – Р. 1464-1476.

  8. Bustos C., Hernandez-Presa M., Ortego M. et al. HMG-CoA reductase inhibition by atorvastatin reduces neointimal inflammation in a rabbit model of atherosclerosis // J. Amer. Coll. Cardiology. – 1998. – Vol. 32. – P. 2057-2064.

  9. Crisby M., Nordin-Fredriksson G., Shah P. et al. Pravastatin treatment increases collagen content and decreases lipid content, inflammation, metalloproteinases, and cell death in human carotid plaques: implication for plaque stabilization // Circulation. – 2001. – Vol. 103. – P. 926-933.

  10. Cutts J., Bankhurst A. Suppression of lymphoid cell function in vitro by inhibition of 3-hydroxy-3-methylglutaril coenzyme A reductase by lovastatin // Int. J. Immunopharmacol. – 1989. – Vol. 11. – P. 863-869.

  11. Hernandez-Presa M., Martin-Ventura J., Ortego M. et al. Atorvastatin reduces the expression of cyclooxygenase-2 in a rabbit model of atherosclerosis and in cultured vascular smooth muscle cells // Atherosclerosis. – 2002. – Vol. 160. – P. 147-153.

  12. Mach F., Schonbeck U., Sukhova C.K. et al. Functional CD40 ligand is expressed on human vascular endothelial cells, smooth muscle cells and macrophages: implications for CD40-CD40 ligand signaling in atherosclerosis // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. – 1997. – Vol. 94. – P. 6930-6932.

  13. Mohazzab K.M., Kaminski P.M., Wolin M.S. NADH oxidoreductase is a major source of superoxide anion in bovine coronary artery endothelium // Amer. J. Physiology. – 1994. – Vol. 266. – P. 2568-2572.

  14. Рark B., Fikring S., Smithwick B. Infection and nitrobluetetrazolium reduction by neutrophils // Lancet. – 1988. – № 2. – P. 532-534.

  15. Phipps R.P. Atherosclerosis: the emerging role of inflammation and the CD40-CD40 ligand system // Proc. Natl. Acad. Sci. USA. – 2000. – Vol. 97. – P. 6930-6932.

  16. Ross R. Atherosclerosis:an inflammatory disease // New Engl. J. Med. – 1999. – Vol. 340. – Р. 115-126.

  17. Schonbeck U., Libby P. The CD40/CD154 receptor/ligand dyad // Cell. Mol. Life Sci. – 2001. – Vol. 58. – P. 4-43.

  18. Van Kooten C., Banchereau J. CD40-CD40 ligand: a multifunctional receptor-ligand pair // Adv. Immunol. – 1996. – Vol. 61. – P. 1-77.

  19. Wolin M.S. Interactions of оxidants with vascular signaling systems // Arterioscler. Thromb. Vasc. Biol. – 2000. – Vol. 20. – Р. 1430.

Надійшла 22.01.2007 р.

 

The immune reactivity in patients with stable angina pectoris under complex treatment with simvastatin

A.N. Lomakovsky, T.I. Gavrilenko, E.M. Kornilina, L.V. Yakushko, M.I. Lutay

The immunologic observation was carried out in 20 patients with stable angina pectoris (SAP) before and after 2 months of treatment with simvastatin. Normalization of metabolic activity of monocytes was established in 95 % SAP patients; a decrease of pathologic high level of IL-6, IL-8, IL-10 – in 85 % patients; decrease of TNF a secretion – in patients with its initially high level. Most decrease of CRP level was detected in patients with moderate and its high initial level (3–10 mg/l and >10 mg/l). Decrease of CD154-lymfhocytes quantity and degree of cell autosensibilization to aortic antigen was revealed.