КЛЮЧОВІ СЛОВА: ішемічна хвороба серця, хронічне обструктивне захворювання легень, кардіогемодинаміка, метопролол

Однією з основних проблем сучасної медицини є поліморбідність, зумовлена тенденцією до загального постаріння населення, “омолодженням” та хронізацією хвороб, підвищенням ролі ушкоджуючих чинників навколишнього середовища [5]. Проблема особливостей перебігу різних захворювань при їх поєднанні пов’язана з певними труднощами у постановці діагнозу та особливо – підборі медикаментозної терапії [2].

Ішемічна хвороба серця (ІХС) в індустріально розвинених країнах і Україні є одним з найбільш розповсюджених захворювань, яке посідає перше місце серед причин смерті [1]. Не менш важливою є проблема хронічних обструктивних захворювань легень (ХОЗЛ), що є четвертою за значущістю причиною смерті серед населення України [5]. Поширеність ХОЗЛ у нашій країні становить близько 3000 випадків на 100 000 населення і щорічно зростає на 8 % [5].

У наш час відзначають збільшення кількості хворих з поєднанням ІХС та ХОЗЛ [5]. Відомо, що обидва захворювання мають спільні фактори ризику: активне та пасивне куріння, літній вік, чоловіча стать, ожиріння [2]. Одночасна наявність ХОЗЛ та ІХС призводить до синдрому “взаємного обтяження” [5]. Так, серед хворих з такою поєднаною патологією обмежено непрацездатними є 40–45 % і повністю непрацездатними – 8–10 % [1].

Проблемою є і лікування таких пацієнтів. У терапії ІХС широко застосовують b-адреноблокатори, завдяки їх антиангінальному, антигіпертензивному та антиаритмічному ефектам, можливості контролю частоти скорочень серця (ЧСС) у хворих з фібриляцією передсердь та позитивному впливу на прогноз хворих, які перенесли інфаркт міокарда, та хворихіз серцевою недостатністю [4, 16]. Традиційно вважається, що ХОЗЛ є протипоказанням до застосування b-адреноблокаторів (щонайменше відносним), оскільки може викликати погіршення бронхіальної прохідності, а бронхіальна астма – абсолютним, тому, що ці препарати здатні спровокувати напад бронхіальної астми [20].

Це стосується головним чином неселективних b-адреноблокаторів, таких як пропранолол, здатних у хворих з ХОЗЛ викликати суттєве погіршення показників бронхіальної прохідності та зменшувати вираженість бронходилaтуючого ефекту ізопретеренолу [13, 14]. У зв’язку з цим застосування препаратів цієї групи у хворих з бронхіальною астмою та ХОЗЛ визнано небажаним [17]. Інша ситуація з кардіоселективними b-адреноблокаторами, що мають більш ніж у 20 разів більшу спорідненість до b1-адренорецепторів, ніж до b2-адренорецепторів [12]. У ряді невеликих, за кількістю включених хворих, досліджень показано, що у хворих з бронхіальною астмою легкого та помірного ступеня не у фазу загострення та ХОЗЛ (окрім тяжкої форми) одноразовий або нетривалий прийом метопрололу, атенололу або бісопрололу, небівололу в субтерапевтичних дозах не має вираженого несприятливого впливу на симптоми бронхообструкції та опір повітроносних шляхів [18, 20], при цьому враховували показники об’єму форсованого видиху за 1 с (ОФВ1) та бронходилатуючу дію b-агоністів [14].

Подібні дані були отримані в метааналізах рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень застосування кардіоселективних b-адреноблокаторів у вигляді гострих проб або терапії від 3 днів до 2,5 міс у хворих з легкими та помірними реактивними захворюваннями повітроносних шляхів [20] таХОЗЛ [9]. Проте у більшість цих досліджень, за виключенням поодиноких [18], не входили хворі з тяжким ХОЗЛ, а також пацієнти із супутньою ІХС, у жодному не вивчали ефект тривалої (понад 3 міс) терапії селективними b-адреноблокаторами на функцію зовнішнього дихання (ФЗД) та його особливості залежно від тяжкості ХОЗЛ. Крім того, безпечність b-адреноблокаторів у хворих з ХОЗЛ, особливо при тяжкому його перебігу стосується ймовірного негативного впливу не тільки на ФЗД, а і на кардіогемодинаміку з огляду на наявність у таких хворих легеневої гіпертензії (хоча і незначної) та систолічної дисфункції правого шлуночка. Останній аспект є практично не вивченим.

Метою дослідження стала оцінка впливу лікування метопрололом хворих на ішемічну хворобу серця у поєднанні з хронічним обструктивним захворюванням легень різного ступеня вираженості на функціональний стан серцево-судинної системи, кардіогемодинаміку та стан бронхіальної прохідності.

Матеріал і методи

Під нашим наглядом перебувало 38 хворих на ІХС у поєднанні з ХОЗЛ. Вік пацієнтів – 48–72 роки (у середньому (64,0±1,9) року). Із них чоловіків було 28 (73,7 %), жінок – 10 (26,3 %). Обстежено також 32 здорові особи віком 42–55 років (у середньому (48,6±5,2) року), в тому числі 19 (59 %) чоловіків та 13 (41 %) жінок, які становили контрольну групу.

Діагноз ІХС було підтверджено при проведенні тредміл-тесту у 22 хворих, холтерівського моніторування ЕКГ – у 15, стрес-ехокардіографії з добутамі-ном – у 12, черезстравохідної кардіостимуляції – у 3 пацієнтів. При проведенні спіральної комп’ютерної томографії за методом A. Agatston [6] у 38 хворих виявлено кальцій у вінцевих артеріях. Хворі страждали на стабільну стенокардію напруження І–ІІ функціонального класу (ФК), серцеву недостатність ІІА стадії зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка (ЛШ). Для діагностики ХОЗЛ, крім клінічних даних (задуха, кашель), враховували ОФВ1, індекс Тиффно (ОФВ1/життєва ємність легень (ЖЕЛ)), максимальну об’ємну швидкість 25–75 (МОШ 25–75).

За ступенем тяжкості ХОЗЛ хворі були розділені на три групи, згідно з класифікацією, затвердженою МОЗ України наказом № 433 від 3.07.06: 1-ша група – 13 хворих з ХОЗЛ ІІ стадії, 2-га група – 15 па-цієнтів з ХОЗЛ  ІІІ стадії – 15, 3-тя – 10 осіб з ХОЗЛ IV стадії. Супутню артеріальну гіпертензію (АГ) І–ІІ ста-дій спостерігали у 31 (81,6 %) хворого. У дослі-дження не включали хворих на ХОЗЛ І стадії та ХОЗЛу фазу загострення, хворих із супутньою АГ ІІІ стадії, фракцією викиду (ФВ) ЛШ менше 45 %, цукровим діабетом.

Відповідно до рекомендацій Європейського товариства кардіологів [16] всі хворі отримували базисну терапію для лікування ІХС, яка включала ?-ад-реноблокатор метопролол (егілок-ретард, «Egis», Угорщина), починаючи з 25 мг на добу з поступовим підвищенням дози відповідно до переносності, передусім, з урахуванням впливу на симптоми ХОЗЛ, ЧСС та артеріальний тиск (АТ) під контролем лікаря, до 100 мг на добу, як максимальної дози, що гарантує збереження кардіоселективності [12]. За наявності АГ хворі отримували інгібітор ангіо-тензинперетворюючого ферменту лізиноприл (лізиноприл-ратіофарм, «Ratiopharm», Німеччина), починаючи з 5 мг на добу з поступовим підвищенням дози до 20 мг двічі на добу до нормалізації АТ. При стабільній стенокардії напруження ІІ ФК хворі отримували ізосорбіду динітрат (нітросорбід, «Борщагівський ХФЗ», Україна) 40 мг на добу. Всі хворі приймали також аспірин 80–160 мг на добу.

З метою лікування ХОЗЛ всі хворі отримували ?-агоніст сальбутамол (вентолін, «Glaxo Wellcome»,           Великобританія) 100–200 мкг залежно від тяжкості ХОЗЛ 2–6 разiв на день, відхаркувальні препарати (амброксол, бромгексин), та при ІІІ–ІV стадії ХОЗЛ – інгаляційний кортикостероїд беклометазон (беклазон-еко,  «IVAX», США) у дозі 100 мкг – тричі на день. Тривалість спостереження хворих – 6 міс. Протягом періоду спостереження дози препаратів суттєво не змінювалися.

Усім хворим здійснювали загальноклінічне обстеження, визначали дистанцію 6-хвилинної ходьби, реєстрували ЕКГ у 12 відведеннях, проводили рентгенографію органів грудної порожнини, пульсоксиметрію (визначення рівня сатурації кисню – SaO2), доплерехокардіографію з оцінкою систолічної функції лівого та правого (ПШ) шлуночків, ФЗД.

Рівень SaО2 визначали транскутанним методом на апараті «Datascope® Passport™ model EL» («Datascope», США).

Доплерехокардіографію проводили на апараті «Toshiba SSA 380A Powervision» («Toshiba», Японія) за загальноприйнятою методикою. Для вивчення систолічної функції ПШ визначали передньозадній у парастернальному, поперечний у верхівковому доступах розміри ПШ і фракцію укорочення (ФУ). Вимі-рювали також діаметр кореня легеневої артерії, поперечний (РПП попер.) і повздовжній (РПП повзд.) в апікальному доступі розміри правого передсердя (ПП), товщину міжшлуночкової перегородки (ТМШП) і товщину вільної стінки ПШ. Систолічний тиск у легеневій артерії (СТЛА) визначали за допомогою доплерівського дослідження з обчисленням трикуспідального градієнта тиску (р) при наявності трикуспі-дальної регургітації. Для розрахунків використовували формулу: СТЛА = р ± тиск у ПП. За величину тиску в ПП приймали 5 мм рт. ст. за умови, що спадання нижньої порожнистої вени (НПВ) після глибокого вдиху становило понад 50 %. Якщо спадання НПВ було менше 50 %, за величину тиску в ПП приймали 15 мм рт. ст. [2]. В одномірному режимі визначали товщину задньої стінки (ТЗС), а також перед-ньозадній розмір лівого передсердя (ЛП) у парастернальному доступі. Визначали кінцево-діастолічний і кінцево-систолічний об’єми ЛШ, розраховані за Simpson і приведені до одиниці площі поверхні тіла обстежених (кінцево-діастолічний (КДІ) і кінцево-систолічний (КСІ) індекс), а також ударний (УІ) і серцевий (СІ) індекси, ФВ ЛШ.

Дослідження ФЗД проводили на апараті «Pneu-mo-cardio analyzer PKA-1530» (Німеччина) з визначенням ЖЕЛ, форсованої ємності легень (ФЖЕЛ) та ОФВ1, індекса Тиффно, МОШ 25–75 і пікової об’ємної швидкості (ПОШ). На підставі оцінки даних усіх методик робили висновок про наявність і вираженість змін функції легень за тим чи іншим типом за загальноприйнятими критеріями і стадію ХОЗЛ.

Обстеження хворих проводили двічі – перед включенням у дослідження та через 6 міс лікування.

Достовірність розбіжностей показників у групах оцінювали за допомогою непараметричних методів (за Колмогоровим–Смірновим), кореляційний аналіз проводили за допомогою лінійного коефіцієнту кореляції Пірсона на комп’ютері «Celeron 650» з програмним забезпеченням SPSS 11.

Результати та їх обговорення

Лікування хворих метопрололом жодного разу не призвело до бронхообструктивних ускладнень, зокрема посилення задишки, що зумовило б відміну препарату чи зменшення дози. Добова доза становила 25–100 мг, у середньому – (62,5±25,0) мг. Причиною застосування метопрололу у дозі менше 100 мг/доб було зменшення ЧСС до 60 за 1 хв і менше. У 31 (81,0 %) хворого було досягнуто ознак b-адреноблокади (ЧСС у спокої близько 60 за 1 хв). Зменшення нападів частоти стенокардії спостерігали у 38 (100 %) пацієнтів. При цьому у 11 (29 %) хворих ФК стенокардії зменшився на один, а у 4 (11 %) пацієнтів напади повністю припинилися.

Показники, отримані при лікуванні всіх груп, порівнювали з даними обстеження осіб контрольної групи. У хворих 2-ї та 3-ї груп на початку обстеження відзначали тахікардію, яка частково була пов’язана з лікуванням інгаляційними b-агоністами та сприяла підвищенню потреби міокарда у кисні, що є небажаним для ІХС (табл. 1). На тлі лікування метопрололом середня ЧСС спокою в усіх трьох групах суттєво зменшилася (на 14,6 за 1 хв (19,7 %) – у 1-й групі, на 21,1 за 1 хв (26,8 %) – у 2-й та на 27,1 за 1 хв (29,9 %) – у 3-й групі, Р<0,001 для всіх трьох груп) і досягла рівня приблизно 60 за 1 хв, що було нижче, ніж у здорових (Р<0,001). Суттєво знизилися також середні величини САТ та ДАТ (Р<0,001 для всіх трьох груп), які практично досягли цільових рівнів. Це свідчило про досягнення суттєвого зменшення потреби міокарда у кисні, що є основою антиангінального клінічного ефекту b-адреноблокаторів.

Таблиця 1 Показники гемодинаміки у хворих на ІХС у поєднанні з ХОЗЛ залежно від тяжкості ХОЗЛ до та після лікування з включенням метопрололу

Примітка. САТ – систолічний артеріальний тиск, ДАТ – діастолічний артеріальний тиск; ДНПВ – діаметр нижньої порожнистої вени. Різниця показників достовірна порівняно з такими: * – у контрольній групі; ° – до лікування; D – у 1-й групі; а – у 2-й групі (P<0,05–0,001). Те саме в табл. 2, 3.

При аналізі показників систолічної функції ЛШ через 6 міс у хворих було виявлено, що КДІ, який у пацієнтів усіх трьох груп був нижчим, ніж у здорових (Р<0,05, див. табл. 1), без достовірної різниці між групами, не змінювався під впливом лікування. Таку ж закономірність спостерігали і щодо УІ. Зниження КДІ, притаманне хворим з ХОЗЛ [2], обумовлене екстракардіальними чинниками (підвищенням внутрішньогрудного тиску) та редукцією судинного русла легень при цьому захворюванні [2].

ФВ, як інтегральний показник систолічної функції ЛШ, залишилася незмінною. Це, ймовірно, пов’язано з відсутністю ознак систолічної серцевої недостатності до лікування та з відносно невеликою добовою дозою метопрололу. Привертало увагу значне (Р<0,05) зниження СІ у спокої у хворих 2-ї та особливо 3-ї групи, пов’язане зі зменшенням ЧСС в умовах з вихідним зниженням УІ. Це може бути небажаним, передусім, з огляду на зменшення постачання киснем посилено функціонуючих дихальних м’язів. На нашу думку, це обмежує використання b-адреноблокаторів у хворих на ХОЗЛ тяжкого та помірного ступеня та є обґрунтуванням необхідності використання субтерапевтичних доз, незважаючи на те, що при цьому втрачається можливість зниження ЧСС.

Вихідний рівень СТЛА у пацієнтів всіх трьох груп був помірно вищим, ніж у здорових, (Р<0,05, див. табл. 1), особливо це було вираженим при ХОЗЛ IV стадії (на 157,8 порівняно з 74,3 % у пацієнтів з ХОЗЛ ІІ стадії та 83,9 % – ІІІ стадії, Р<0,001), що збігається з даними літератури [2]. Після лікування ми не отримали достовірних змін середніх величин цього показника у всіх трьох групах (Р>0,05). Суттєво не змінилися розміри ПШ, які були достовірно збільшені порівняно з нормою (Р<0,05 у 1-й, Р<0,001 – у 2-й та 3-й групах), що було особливо вираженим у пацієнтів з ХОЗЛ ІІІ та IV стадій (Р<0,001порівняно з ІІ стадією). Початково знижена у хворих всіх трьох груп ФУ ПШ (Р<0,05) суттєво не змінилася. Початково обстежені хворі з ХОЗЛ мали помітні ознаки систолічної дисфункції ПШ, що характерно для хронічного легеневого серця [2].

Відзначена нами відсутність несприятливого впливу терапії метопрололом на ці показники має велике клінічне значення. В літературі є лише поодинокі відомості про вплив метопрололу на показники систолічної функції ПШ у хворих з ХОЗЛ. Так, P.E. Fenster і співавтори (1983) не виявили суттєвого впливу на ФВ ПШ терапії метопрололом у дозі 200 мг на добу у 6 хворих на ХОЗЛ з ОФВ1 менше 60 % від належного, за результатами радіонуклідної вентрикулографії [13].

Виявлено достовірне (Р<0,05) зниження інтегрального показника функціонального стану хворих – дистанції 6-хвилинної ходьби до лікування залежно від стадії ХОЗЛ (табл. 2). Великою мірою це пов’язано з наявністю саме легеневої недостатності, оскільки показники систолічної функції ЛШ у цієї категорії хворих були змінилися незначно. Початкові середні величини SaO2 у 2-й та 3-й групах у спокоїбули нижчими, ніж у здорових (Р<0,05 для пацієнтів 2-ї та Р<0,001 для 3-ї груп). У ході лікування з використанням метопрололу в жодній групі суттєво не змінилися як дистанція 6-хвилинної ходьби, так і рівень SaO2 у спокої та після навантаження (всі Р>0,05, табл. 2). Цей факт, що виявлений нами вперше, має важливе клінічне значення.

Таблиця 2 Дистанція 6-хвилинної ходьби та рівень SaO2 у хворих на ІХС у поєднанні з ХОЗЛ залежно від тяжкості ХОЗЛ до та після лікування з включенням метопрололу

Під впливом лікування метопрололом ці показники не змінилися.

Як вже зазначалося, хворі були поділені на групи саме за основним показником функції зовнішнього дихання – ОФВ1, і тому зміни всіх показників ФЗД до лікування метопрололом віддзеркалювали стадію ХОЗЛ (табл. 3).

Таблиця 3 Характеристика функції зовнішнього дихання у хворих з ІХС у поєднанні з ХОЗЛ залежно від тяжкості процесу до та після лікування метопрололом

На тлі лікування метопрололом відзначено погіршення окремих показників – МОШ75 та ПОШ (зниження відповідно на 19,1 та 16,1 %, Р<0,05, див. табл. 3) при ХОЗЛ IV стадії, тобто у найбільш тяжких хворих. У хворих 1-ї та 2-ї груп (ІІ та ІІІ стадії ХОЗЛ) показники бронхообструкції під впливом метопрололу не погіршилися, на що вказують і деякі автори [8, 10, 15, 18, 21]. Таким чином, застосування метопрололу ретарду в добовій дозі 25–100 мг (у середньому – 62,5 мг/доб) для лікування ІХС у хворих із супутньою ХОЗЛ ІІ–ІІІ стадій не погіршує показники зовнішнього дихання, тоді як при більш виражених порушеннях бронхіальної прохідності, що відповідає IV стадії ХОЗЛ, відзначається посилення ознак бронхообструкції. Цей факт, а також добра клінічна переносність препарату та відсутність, перш за все, його негативного впливу на показники систолічної функції ПШ та СТЛА, дозволяє застосовувати, за наявності показань, метопролол у субклінічних дозах у хворих з ХОЗЛ ІІ–ІІІ стадії. Це надзвичайно важливо не тільки для отримання симптоматичного, перш за все, антиішемічного ефекту, а і для покращання прогнозу хворих, які перенесли інфаркт міокарда та/або страждають на коронарогенну хронічну серцеву недостатність, оскільки в деяких багатоцентрових дослідженнях було переконливо доведено можливість терапії метопрололом покращувати виживаність та запобігати виникненню повторних інфарктів міокарда [11, 21] та раптової коронарної смерті [19] у цієї категорії хворих. За результатами проведеного нами дослідження хворим з ХОЗЛ IV стадії терапія метопрололом, навіть у субтерапевтичних дозах, є протипоказаною у зв’язку із здатністю препарату погіршувати бронхіальну прохідність та значно знижувати серцевий індекс у спокої за рахунок негативної хронотропної дії, хоча суттєвого несприятливого впливу на функціональний стан хворих, рівень SaO2 та показники систолічної функції ПШ у спокої не спостерігали. Проте таких хворих серед пацієнтів з ХОЗЛ відносно небагато.

Значний інтерес для подальших досліджень має питання переносності у хворих з ХОЗЛ більш високих доз метопрололу, спроможних більш суттєво зменшувати підвищену при цьому захворюванні ЧСС, яка є на сьогодні важливим фактором серцево-судинного ризику [3].

Висновки

1. Тривале лікування хворих на ішемічну хворобу серця з фракцією викиду понад 45 % та супутнім хронічним обструктивним захворюванням легень II–IV стадій із включенням метопрололу ретарду в середній добовій дозі 62,5 мг сприяє зменшенню частоти скорочень серця та зниженню початково підвищеного артеріального тиску і суттєво не впливає на рівень систолічного тиску в легеневій артерії та показники систолічної функції правого та лівого шлуночків. При хронічному обструктивному захворюванні легень ІІІ та IV стадій відзначається зниження серцевого індексу в спокої відповідно на 24,1 та 32,3 % за рахунок зменшення компенсаторної тахікардії.
2. У хворих на ішемічну хворобу серця із супутнім хронічним обструктивним захворюванням легень ІІ–ІІІ стадій тривала терапія метопрололом ретардом у середній добовій дозі 62,5 мг не викликає змін показників функції зовнішнього дихання, у той час як у хворих із хронічним обструктивним захворюванням легень IV стадії вони помірно (на 16,1–19,1 %) погіршуються, за відсутності суттєвих змін насиченості капілярної крові киснем у спокої та при фізичному навантаженні і толерантності до навантаження у пробі з 6-хвилинною ходьбою.
3. Метопролол ретард може застосовуватися при лікуванні ішемічної хвороби серця у хворих із хронічним обструктивним захворюванням легень I–III стадії.

1. Козлова Л.И., Бузунов Р.В., Чучалин А.Г. Хронические обструктивные болезни легких у больных ишемической болезнью сердца: 15-летнее наблюдение // Терапевт. арх. – 2001. – № 3. – С. 27-32.
2. Кривенко В.И. Морфофункциональное состояние левых отделов сердца у больных хроническим обструктивным бронхитом // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики: Зб. наук. статей. – Вип. 6. – Запоріжжя. – 2000. – С. 207-214.
3. Лутай М.И., Амосова Е.Н., Пархоменко А.Н. Клинические потребности и инновационные перспективы терапии ИБС // Матер. Міжнар. кардiол. форуму “Кардіологія: вчора, сьогодні, завтра”. – Здоров’я України. – 2006. – № 17 (150). – С. 10-11.
4. Мостовий Ю.М. Частота скорочень серця як предиктор серцево-судинних ускладнень у хворих на хронічнi обструктивнi захворювання легень // Здоров’я України. – 2006. – № 2 (159). – С. 12-13.
5. Палеев Н.Р., Черейская Н.К., Афанасьєва І.А. та ін. Рання діагностика ішемічної хвороби серця у хворих хронічними обструктивними захворюваннями легенів // Терапевт. арх. – 1999. – № 9. – С. 52-56.
6. Синицын В.Е., Устюжанин Д.Ю. Мультиспиральная компьютерная томография: исследование коронарных артерій // Болезни сердца и сосудов. – 2006. – Т. 1, № 1. – С. 25-30.
7. Стан здоров’я народу України у зв’язку із хворобами системи кровообігу та можливі шляхи його покращання. Аналітично-статистичний посібник для лікарів – кардіологів, ревматологів, терапевтів загальної практики / За ред. В.М. Коваленка. – К., 2004. – 124 с.
8. Abraham Т.А., Hasan F.M., Fenster P.E., Marcus FI. Effect of intravenous metoprolol on reversible obstructive airways disease // Clin. Pharmacol. Therapy. – 1981. – № 29 (5). – P. 582-587.
9. Andrus M.R., Holloway K.P., Clark D.B. Use of beta-blockers in patients with COPD // Ann. Pharmacotherapy. – 2004. – Vol. 38. – P. 142-145.
10. Camsar A., Arzkan S., Avan C. et al. Metoprolol, a selective b-blocers, can be used safely in coronary artery disease patients with chronic obstructive pulmonary disease // Heart and Vessels. – 2003. – Vol. 18. – Р. 188-192.
11. Chen J., Radford M.J., Wang Y. et al. Effectiveness of beta-blocker therapy after acute myocardial infarction in elderly patients with chronic obstructive pulmonary disease or asthma // J. Amer. Coll. Cardiology. – 2001. – Vol. 37. – P. 1950-1956.
12. Farmaceutisch compas. Medische farmaceutische voorlichting. Ziekenfondsraad: Amstelveen, the Netherlands // Chest. – 2005. – Vol. 127, № 3. – P. 818-824.
13. Fenster P.E. Hasan F.M., Abraham T. Woolfenden J. Effect of metoprolol on cardiac and pulmonary function in chronic obstructive pulmonary disease // Clin. Cardiology. – 1983. – № 6 (3). – Р. 125-129.
14. Hanneke J. van der Woude, Zaagsma J., Postma D.S. et al. Detrimental effects of beta-blockers in COPD // Chest. – 2005. – Vol. 127, № 3. – P. 818-824.
15. Hjalmarson A., Elmfeldt D., Herlitz J. et al. Effects on mortality of metoprolol in acute myocardial infarction: a double-blind randomized trial // Lancet. – 1981. – Vol. 2. – Р. 823-827.
16. Kim F., Garsia M.A., Ardissin D. et al. Guidelines of management of stable angina pectoris: executive summary // Eur. Heart J. – 2006. – Vol. 27. – P. 1341-1381.
17. Kotlyar E., Keogh A.M., Macdonald P.S. et al. Tolerability of carvedilol in patients with heart failure and concomitant chronic obstructive pulmonary disease or asthma // J. Heart Lung Transplant. – 2002. – Vol. 21. – P. 1290-1295.
18. Lynda M. Do beta-blockers worsen respiratory status for patients with COPD? // J. Family Practice. – 2005. – Vol. 5. – P. 124-125.
19. MERIT-HF study Group. Effect of metoprolol CR/XL in chronic heart failure. Metoprolol CR/XL randomized intervention trial in congestive heart failure (MERIT-HF) // Lancet. – 1999. – Vol. 353. – P. 2001-2007.
20. Salpeter S., Ormiston T.M., Salpeter E.E. Cardioselective b-blocers in patients with reactive airway disease: a metaanalysis // Ann. Intern. Med. – 2002. – Vol. 137. – P. 715-725.
21. The MIAMI trial research group. Metoprolol in acute myocardial infarction (MIAMI) a randomized placebo-controlled international trial // Eur. Heart J. – Vol. 6. – P. 1985.

K.M. Amosova, L.F. Konoplyova, D.S. Sichinava, І.A. Susak

We evaluated the impact of metoprolol therapy, prescribed for patients with IHD and associated chronic obstructive pulmonary disease (COPD) of different intensity on cardiac hemodynamics, functional state of cardiovascular system and state of bronchial permeability. We examined 38 patients with IHD and associated COPD and 32 asymptomatic people. The patients suffered from the stable angina pectoris of functional class (FC) І–ІІ, heart failure ІІА stage with preserved left ventricular systolic function. IHD was diagnosed by means of treadmill test, Holter ECG monitoring, stress echocardiography with dobutamine, esophageal pacing, spiral computer tomography. COPD identification was based on the respiratory function (RF) indicators. All patients received basic therapy to treat IHD, which included metoprolol-retard, starting with 25 mg daily, with gradual increase of a dose up to 100 mg daily. Arterial hypertension was treated by lisinopril, stable angina pectoris of functional class IІ –by isosorbide dinitrate; COPD therapy included inhalations of b-agonist, expectorants, while COPD of stages ІІІ–ІV required inhalation of corticosteroid beklometazone. The patients have been kept under medical observation for 6 months. Metoprolol therapy resulted in no bronchial-obstructive complications. 38 patients demonstrated reduced angina attacks frequency. Angina transformed into a lower functional class in 11 patients, while 4 patients reported no more attacks. The levels of blood pressure have also significantly decreased. The therapy made no impact on hemodynamic parameters in any of the groups. However, metoprolol worsened minute rate of expiratory flow (MREF) 75 and peak expiratory flow rate (PEFR) at COPD of stage IV. In the patients with COPD stages ІІ and ІІІ, the indicators of bronchial obstruction haven’t changed under metoprolol therapy. In conclusion, metoprolol-retard in daily dose from 25 up to 100 mg (62,5 mg/day on average) is possible in patients with IHD and associated COPD of stage ІІ–ІІІ, as it doesn’t affect the respiratory function indicators. Metoprolol is not recommended for the patients with COPD of stage IV.