Ключові слова: рівень здоров'я, смертність, соціально-економічні реформи, програма «Здоровий спосіб життя»

Зміцнення здоров'я і вдосконалення системи його охорони, як світова проблема сьогодення, знаходить відображення в національних та офіційних документах Всесвітньої організації охорони здоров'я. Європейська політика щодо цього на XXI ст., визначаючи стратегію і тактику розбудови регіональних систем, передбачає, перш за все, зменшення захворюваності, інвалідності і смертності населення, збільшення тривалості якісного життя.

Рівень здоров'я народу України на межі століть, обумовлений кризовими явищами в економіці, кваліфікується як незадовільний, що супроводжується зростанням смертності, особливо серед працездатних, значною інвалідизацією, скороченням народжуваності, значними параметрами захворюваності.

Поступове зростання смертності почалося з 1975 р. і вже у 1985 р. загальний коефіцієнт смертності в Україні (12,1 %) став найбільшим серед країн Європи (10,5 %). Пік темпу зростання припадає на 1991–1995 рр. (27,5 % протягом 1985–1995 рр.). Надалі в Україні спостерігається подальше зростання смертності (на 3,9 % за період 1995–2003 рр.), у той час як у країнах Євросоюзу – зменшення (на 4,0 %). У 2003 р. показник смертності в Україні перевищує такий у країнах Євросоюзу у 1,6 разу.

Найбільшу проблему становлять хвороби системи кровообігу, смертність від яких за період 1995–2004 рр. зросла на 13,3 % та перевищує середньоєвропейський показник вдвічі, а країн Євросоюзу – в 3,6 разу (відповідно 964,6; 474,1 і 271,3 на 100 тис. населення на 01.01.2003 р.).

Прогнозування основних показників оцінки здоров'я до 2025 р. свідчить про складність цього процесу в Україні та необхідність комплексного адекватного впливу на державному та регіональному рівнях.

Обмеженість фінансування системи охорони здоров'я та інші чинники негативно впливають на рівень надання медичної допомоги, погіршення її доступності, створюють труднощі у впровадженні передових технологій діагностики і лікування.

Разом з цим, здоров'я нації – основа держави. Економічний розвиток, фінансування заходів, спрямованих на охорону здоров'я, добробут громадян – прямо залежні від здоров'я народу. Зменшення фінансування заходів, спрямованих на охорону здоров'я, приводить до зниження виробництва продуктивних сил (здоров'я і життя), а відтак – до спаду економіки і значить – до відсутності коштів на відтворення виробничих сил держави. Стратегія соціально-економічних реформ має передбачати орієнтацію всіх сфер суспільства на створення здорових умов життя, особливо умов праці, на поширення здорового способу життя, тобто на прийняття і реалізацію стратегії ВООЗ «Здоров'я для всіх», що впроваджується в багатьох країнах. Вона передбачає поліпшення здоров'я населення шляхом орієнтації всіх напрямків соціально-економічної політики на вирішення цієї проблеми, посилення профілактичного напрямку в охороні здоров'я та інших сферах діяльності, доступність медичної допомоги для всіх соціальних верств населення. Рівень здоров'я населення – інтегральний показник соціального благополуччя. Оцінка прогресивних перетворень на шляху досягнення «здоров'я для всіх» здійснюється на основі постійного моніторингу показників здоров'я та факторів, які його обумовлюють.

Незважаючи на певні зусилля, ще не вдалося досягти повного виконання жодного з її завдань. Тому держава повинна взяти на себе обов'язки в збереженні і покращанні природних, соціальних та економічних умов якісного життя людини – виробника національного продукту, державного економічного добробуту, гарантії державної безпеки.

Зазначимо, що організаційні заходи в умовах обмеженого бюджетного фінансування галузі охорони здоров'я є не достатньо ефективними, оскільки рівень здоров'я і середня тривалість якісного життя продовжують знижуватися, а подальше прилаштування до реального державного фінансування може призвести до руйнації ще існуючої системи.

У складний перехідний період перебудови і реформування галузі вдалося зберегти кадровий потенціал України та ліжковий фонд і домогтися якісних зрушень (табл. 1).

Таблиця 1 Ресурси та діяльність закладів cистеми МОЗ

За період 1995–2005 рр. кількість лікарень зменшилася на 1036 одиниць, ліжок – на 33,8 %, забезпеченість їх у розрахунку на 10 тисяч населення знизилася з 119,4 у 1995 р. до 87,2 у 2005 р., хоча і перевищує показники окремих країн Європи, якщо не враховувати в них мережу соціальних ліжок (табл. 1, 2).

Таблиця 2 Забезпеченість населення України лікарняними ліжками

Відзначено також зміни в забезпеченні населення ліжками у кардіальних відділеннях. Кількість їх зменшилася за 10 років на 4013 (20 %), лише в трьох областях України спостерігається їх збільшення: Закарпатській, Івано-Франківській та Чернігівській, а в Тернопільській відбулося їх зменшення майже у 2 рази (табл. 3).

Таблиця 3 Забезпеченість населення ліжками в кардіальних відділеннях

Державна підтримка щодо запобігання смертності та інвалідності дорослого та працездатного населення внаслідок серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань ґрунтується на тому, що профілактична робота значно ефективніша за соціальними наслідками, ніж клінічний підхід до розв'язання проблем. Розрив, який існує між профілактичною і клінічною медициною сьогодні, та підхід до принципів профілактики хронічних неінфекційних хвороб взагалі і серцево-судинних зокрема, не дає змоги на сучасному етапі розвитку суспільства підвищити рівень здоров'я населення України такою мірою, як це зроблено в багатьох розвинених країнах. Звичайно, первинна профілактика потребує великих матеріальних ресурсів, але в будь-якому разі це значно менше від тих збитків, які має суспільство сьогодні.

На підставі епідеміологічних досліджень ВООЗ розробила концепцію «факторів ризику» та популяційну стратегію боротьби з ними. У кінці 60-х і на початку 70-х років ХХ ст. у багатьох індустріально розвинених країнах на державному рівні були розроблені і впроваджені програми боротьби з факторами ризику. Вважається, що саме цей факт і призвів до поступового і тривалого зменшення захворюваності, смертності і збільшення тривалості життя.

Найголовнішим завданням на теперішній час є розробка і запровадження на державному та регіональному (АР Крим, обласному, м. Київ, м. Севастополь) рівнях програми «Здоровий спосіб життя». Ця програма повинна включати міжнародний досвід боротьби з факторами ризику, мати конкретні точки впливу і вихідні результати. Безумовно, що вона повинна мати відповідне фінансування, конкретну відповідальність і безпосередній контроль на державному і муніципальному рівнях. Набутий досвід свідчить, що кошти, які вкладаються у первинну профілактику, окупаються в розмірі 1:10.

Серед різноманітних стратегій політики в галузі охорони здоров'я перспективними вважаються:

1. Зміщення акценту з медичних на соціальні аспекти, що в цілому мають значно більший вплив на поширення хвороб.
2. Підвищення доступності (територіальної, фінансової тощо) та якості медичної допомоги для населення.
3. Активізація профілактичної спрямованості у сфері боротьби з туберкульозом, онкологічними захворюваннями та ВІЛ-інфекцією.
4. Розвиток міжвідомчої взаємодії, спрямованої на активне виявлення та надання допомоги громадянам із груп ризику (соціально-незахищені верстви населення, в'язні, особи, які вживають наркотики тощо) з обов'язковим залученням соціальних служб;
5. Формування у населення поведінки, спрямованої на самозбереження.

• здійснити аналіз стану виконання чинних державних цільових програм, за результатами якого розробити та прийняти відповідні оновлені Національні цільові програми, що базуватимуться на сучасних міжнародних підходах до розв'язання зазначених проблем і передбачатимуть систематичну міжвідомчу взаємодію із залученням громадськості та світового співтовариства;
• на державному рівні розробити індикатори якості й ефективності та механізми відповідальності за організацію протидії соціально-небезпечним хворобам для всіх рівнів виконавчої влади;
• розширити мережу закладів та кабінетів первинної медико-санітарної допомоги, що мають взяти на себе значну частку заходів щодо профілактики та виявлення на переважно ранніх етапах розвитку випадків захворювання.

За розрахунками фахівців, крайня необхідність надання медикаментозної допомоги обраховується в цінах на 1.01.2001 р. у межах 10 млрд грн щорічно, або більше 200 грн на одного жителя.

На даний час вітчизняна промисловість виробляє лише менше половини від потрібної кількості ліків основних фармакологічних груп. Препарати, які імпортуються, не компенсують створеного дефіциту, а за своєю вартістю значно дорожчі, чим ще більше поглиблюють проблему доступності, як наслідок – погіршується стан здоров'я населення – основи виробничих сил – економічного розвитку держави.

Разом з тим, в Україні кожен другий житель страждає на серцево-судинну патологію, понад 1 млн – на психічні розлади, близько 1,5 млн – на онкологічні хвороби, понад 750 тис. – на туберкульоз і т. д.

Незважаючи на збільшення в останні роки випуску ліків вітчизняними виробниками і освоєння деяких нових, проблема забезпечення важливими лікарськими засобами залишається гострою.

Для прикладу: забезпечення серцево-судинними препаратами вітчизняного виробництва становить 60 %, для лікування психічних розладів – 40 %, протипухлинними – 55 %, протитуберкульозними – близько 50 %, аналгетиками – 60 % і т. д. Ця категорія хворих потребує особливо тривалого лікування різними дорогими препаратами.

Отже, найбільш масові ураження хворобами практично лише наполовину забезпечені мінімальною можливою медикаментозною терапією: протиаритмічними, психотропними, гормональними, антигрибковими, протизапальними, спазмолітичними, жовчогінними, кровозамінними, ферментними препаратами тощо. Не налагоджено виробництво сучасних наркотичних, більшості дитячих, тромболітичних та інших із 55 найважливіших груп.

Найбільш актуальні проблеми забезпечення лікарськими засобами:

1. Значна частина потреб фінансується за рахунок пацієнтів.
2. Державні витрати на охорону здоров'я є недостатніми.
3. Широко розповсюджене самолікування через обмежені доходи.
4. Система безкоштовного забезпечення недостатньо фінансується.
5. Державне виробництво не витримує конкуренції ціни і якості.

Відповідно до висновку фахівців в економічному аспекті для України вигідно налагодження виробництва необхідних ліків за участю іноземних інвестицій та використання сучасних технологій.

За розрахунками, ціни лікарських засобів, які передбачається виготовляти в Україні, будуть щонайменше вдвічі нижчі, ніж ціни на аналогічні препарати, що зараз імпортуються, а організація виробництва ліків дозволить також сприяти створенню нових робочих місць, що важливо при економічних негараздах та наявності безробіття.

Проте головним є привнесення в Україну сучасних технологій для випуску ліків згідно з міжнародними вимогами, забезпечення населення та закладів охорони здоров'я найнеобхіднішими ліками.

Таким чином, необхідно налагодити вітчизняне виробництво фармацевтичних препаратів у оптимальному варіанті, орієнтуючись на досвід країн Європейського регіону, виходячи із принципів:

1. Система охорони здоров'я повинна мати можливість забезпечувати доступність лікарських засобів для всіх громадян. Ціна повинна бути реальною, як для держави в цілому, так і для громадян.
2. Використання лікарських засобів, які суттєво впливають на стан здоров'я нації, має бути раціональним та обґрунтованим.
3. Як і в країнах Західної Європи, доступ громадян до лікарських засобів в основному має забезпечуватися державним фінансуванням.
4. Витрати на лікарські засоби, подібно до Європейського регіону, мають становити 10–25 % від бюджету на охорону здоров'я.
5. Вільний ринок лікарських засобів, як і в країнах Європейського Союзу, повинен бути упорядкованим, регламентованим, з видачею патентів та ліцензій, тобто із належною реєстрацією для реалізації.

Отже, в галузі охорони здоров'я оптимальним вважається варіант моделі із контрольним пакетом акцій на збереження і покращання здоров'я населення, що має забезпечувати гарантований мінімум комплексних заходів охорони здоров'я в цілому та належну первинну допомогу зокрема. Ефективність вкладених коштів має бути гарантована необхідними для цього Законами, внесеними для розгляду і прийнятими професійним державним органом галузі – Міністерством охорони здоров'я України за пропозиціями його головних спеціалістів.

Problems of health and current directions of its improvement

Yu.A. Gaydayev, V.М. Kоrnatsky

On the background of crisis phenomena in economy on the verge of the centuries the level of health of people of Ukraine is qualified as unsatisfactory. This is accompanied by growth of a death rate, especially among working age, significant invalidity, reduction of birth rate, large morbidity. Gradual growth of death rate has begun since 1975. The rate of mortality growth achieved its peak in 1991–1995. Later the mortality continued to increase, while in the countries of the European Union its reduction was observed. In 2003 the parameter of death rate in Ukraine exceeded such in the countries of the European Union by 1,6 times. Cardiovascular diseases constituted the largest problem. The mortality caused by them increased by 13,3  % during period 1995–2004. It exceeded the same parameter in Central European countries by two times, in countries of the European Union – by 3,6 times. Prognosis of the basic health estimates till 2025 testifies to complexity of this process in Ukraine and necessity of complex influence at the state and regional levels. Limited financing of public health system and other factors negatively influence level of medical aid, its availability, create difficulties regarding introduction of diagnosis and treatment technologies. Thus, strategy of social and economic reforms should provide direction of all spheres of society at creation of healthy conditions of a life, especially working conditions, at distribution of healthy mode of life, acceptance and realization of WHO strategy «Health for all». The most important task now is to develop and introduce the programme «Healthy mode of life» at state and regional levels.