Мета дослідження – оцінка клінічної ефективності впровадження освітньої програми навчання пацієнтів у школі хворого на гіпертонічну хворобу (ШХГ) як психолого-педагогічного засобу реабілітації у комплексі відновлювального лікування хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) в умовах санаторію.

Обстежено 59 хворих з ГХ II–III стадії (27 чоловіків і 32 жінок), які проходили курс відновлювального лікування у клінічному санаторії «Великий Луг». Середній вік хворих становив (57,3±10,2) року. Пацієнти були розподілені на дві групи: основну – 30 осіб, що пройшли навчання у ШГХ, та контрольну – 29 осіб, що не брали участі в освітній програмі ШГХ. 

Усім хворим на початку та на 21–22-й день реабілітаційного курсу проведено комплексне клініко-лабораторне й інструментальне обстеження із дослідженням показників електрокардіографії, ехокардіографії, добового моніторування артеріального тиску (АТ) й ЕКГ, центральної і периферичної гемодинаміки, електролітів, ліпідного спектра крові, а також тестів оцінки психо-вегетативних розладів: рівня тривожності за шкалою Гамільтона, тонусу і реактивності вегетативної нервової системи.

Виявлено, що загальний середній вихідний рівень тривоги в пацієнтів з ГХ був досить високим – (28,0±0,4) бала. Наприкінці курсу лікування із навчанням у ШГХ у 78 % пацієнтів досягли значного, порівняно з контрольною групою, зниження рівня та симптомів тривожності за всіма шкалами: тривожний настрій – на 75,6 %, напруга – на 81,3 %, соматичні симптоми – на 66,7 %, серцево-судинні симптоми – на 85,8 %, вегетативні симптоми – на 81,2 %, із підвищенням мотивації та прихильності до лікування, впевненості у результатах соматотропної терапії.

В основній групі встановлено достовірну позитивну динаміку об'єктивних показників: зниження систолічного (з (181,66±10,85) до (153,33±12,68) мм рт. ст., Р<0,05) і діастолічного (з (102,33±4,30) до (88,66±8,60) мм рт. ст., Р<0,05) АТ при достовірному регресі добової кількості ішемічних та аритмічних епізодів на фоні покращання параметрів центральної і периферичної гемодинаміки, стану вегетативної нервової системи, електролітного та ліпідного обміну.

Таким чином, результати проведених дослі-джень демонструють високу клінічну ефектив-ність застосування психолого-педагогічних заходів у формі освітньої програми ШГХ при проведенні реабілітації хворих з ГХ в умовах санаторію, що представляє перспективу для подальшого дослідження.

Влияние квинаприла на уровень суточной протеинурии и артериального давления у больных c хронической болезнью почек ІІ стадии
Аллау Гадир
Днепропетровская государственная медицинская академия

Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента оказывают выраженное нефропротекторное действие у больных с хронической болезнью почек (ХБП) и артериальной гипертензией, что проявляется уменьшением протеинурии и замедлением снижения скорости клубочковой фильтрации (СКФ), а также более поздними морфологическими изменениями.

Цель работы – оценка эффективности терапии с использованием квинаприла у больных с ХБП ІІ стадии и влияния на уровень суточной протеинурии и артериального давления (АД).

Обследовано 30 больных с ХБП ІІ стадии в возрасте 18–50 лет (средний возраст – (34,2±2,34) года). Критерии включения: АД 140/90 мм рт. ст. и больше, уровень протеинурии больше 300 мг/сут и меньше 1,5 г/сут, СКФ больше 60 и меньше 90 мл/мин. В терапию включали квинаприл в дозе 10 мг 1 раз в сутки, затем дозу увеличивали до 20–40 мг/сут в 2 приема под контролем АД. Срок наблюдения – 4 нед. Ежедневно контролировали уровень АД и суточной протеинурии, содержание креатинина в сыворотке крови и рассчитывали СКФ по формуле Cockroft–Gault. Использовали стандартные методы исследования.

В исходном состоянии средний уровень систолического АД (САД) составил (162,4±5,6) мм рт. ст., диастолическое АД (ДАД) – (102,6±5,5) мм рт. ст. В конце наблюдения целевой уровень АД достигнут у 23 (76,6 %) пациентов: по САД – у 24 (78,3 %), ДАД – 25 (83,3 %) при средней дозе квинаприла (18,2±2,1) мг/сут. В ходе исследования зарегистрировано снижение САД на (20,4±3,8) мм рт. ст. (p<0,01), ДАД – на (11,6±2,8) мм рт. ст. (p<0,01) при относительном снижении показателя соответственно на 12,6 и 11,3 %. Через 4 нед использования квинаприла достоверно уменьшился уровень суточной протеинурии с (1,3±0,2) до (0,40±0,09) г/сут, что составило (0,88±0,09) г/сут (Р<0,01) и 81,5 % снижения. Уменьшение протеинурии ниже порогового уровня 300 мг/сут зарегистрировано у 3 больных (10 %), при уровне меньше 1 г/сут уменьшение составило 52,1 % (Р<0,05), больше 1 г/сут – 98,8 % (Р<0,01). Отмечена положительная тенденция снижения содержания креатинина в сыворотке крови с (143,6±3,3) до (135,5±2,6) ммоль/л (Р>0,05) и увеличение СКФ с (66,0±1,4) до (68,5±1,6) мл/мин (Р>0,05).

Квинаприл продемонстрировал высокую антигипертензивную активность у больных с ХБП ІІ стадии и положительное влияние на уровень протеинурии, что свидетельствует о нефропротекторных свойствах препарата и возможности его использования у данной категории больных.

Вплив санаторно-курортного лікування на деякі ланки патогенезу у хворих з різними формами артеріальної гіпертензії
К.Д. Бабов, М.Л. Кирилюк, Б.А. Насибуллін, Т.В. Старчевська, А.С. Ручкіна, О.Я. Олешко
Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології

Обстежено 45 хворих на артеріальну гіпертензію, з яких 27 чоловіків та 18 жінок віком у середньому (57,6±2,0) року, середня тривалість захворювання становила (5,7±3,0) року. Згідно із завданням дослідження пацієнти були рандомізовані за віком, статтю та генезом захворювання на дві групи: перша – 35 осіб з есенціальною артеріальною гіпертензією, друга – 10 осіб з нирковою артеріальною гіпертензією.

У всіх обстежених з артеріальною гіпертензією визначали комплекс біохімічних показників та активності систем, патогенетично значущих щодо генезу артеріальної гіпертензії, на початку та наприкінці лікування: тригліцериди, холестерин загальний, альфа-ліпопротеїди (a-ЛП), бета-ліпопротеїди (b-ЛП), активність антиоксидантної системи – за інтегральним показником загальної антиоксидантної активності (ЗАА), та рівня ендогенного a-токоферолу, перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) – за рівнем комплексного метаболіту – малонового діальдегіду (МДА), сумарний вміст адреналіну та норадреналіну в еритроцитах визначали цитохімічним методом за методикою М.Ю. Коломийца.

Результати біохімічних досліджень обробляли статистично з використанням параметричних та непараметричних методів аналізу. Достовірність відмінності враховували з використанням t-критерію Стьюдента.

Оцінюючи стан загальних захисних сил організму за показниками системи ПОЛ/ЗАА та ліпідограми і вмісту сумарних катехоламінів, встановлено зниження ЗАА паралельно з активацією ПОЛ; підвищений рівень сумарних катехоламінів, який превалював у хворих першої групи; загальний підвищений вміст атерогенних фракцій b-ЛП.

Таким чином, проведені дослідження показали, що розвиток есенціальної та ниркової артеріальної гіпертензії супроводжується змінами енергетичного обміну та системи ПОЛ/ЗАА, які мають односпрямований характер і свідчать про загальність патогенетичних ланок різних типів артеріальної гіпертензії.

Вплив аторвастатину і периндоприлу на показники ішемії міокарда у хворих з ІХС та ізольованою систолічною АГ
В.С. Березіна
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Метою роботи було вивчення динаміки показників ішемії міокарда у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС), поєднану з ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією (ІСАГ), під впливом лікування аторвастатином і периндоприлом.

Обстежено 30 хворих (21 жінка і 9 чоловіків) на ІХС, стабільну стенокардію напруження ІІ– ІІІ функціонального класу, поєднану з ІСАГ ІІ– ІІІ стадії. Вік хворих – 60–74 роки. Хворим призначали терапію аторвастатином у дозі 10 мг/доб та периндоприлом у дозі 4 мг/доб. До лікування, через 3 та 6 міс лікування хворих обстежували клінічно, визначали показники ішемії міокарда за даними холтерівського моніторування ЕКГ.

Через 3 і 6 міс спостереження зменшилася кількість нападів стенокардії на тиждень та потреба в сублінгвальному прийомі нітрогліцерину на тиждень (Р<0,001). За даними холтерівського моніторування ЕКГ через 3 міс лікування аторвастатином і периндоприлом кількість хворих, що мали хоча б один епізод ішемії міокарда, зменшилася на 40 %, через 6 міс – на 50 %. Загальна кількість епізодів ішемії достовірно зменшилася через 3 міс лікування (Р<0,01), через 6 міс спостерігали зменшення на 63,10 % (Р<0,001). Загальна тривалість епізодів ішемії зменшилася через 3 міс лікування на 38,29 % (Р<0,01), через 6 міс – на 55,08 % (Р<0,001). Тривалість больової (БІМ) та безбольової (ББІМ) ішемії міокарда у пасивний період доби достовірно зменшилася через 3 міс лікування (Р<0,001), зменшення тривалості ББІМ та ББІМ в активний період доби ми визначали через 6 міс лікування (Р<0,001). Антиангінальна дія комбіна-ції аторвастатину і периндоприлу обумовлена антиішемічним ефектом периндоприлу за рахунок зниження продукції ангіотензину ІІ і підвищення продукції оксиду азоту, а також за рахунок плейотропних ефектів статинів: судинорозширювальної, антиішемічної, антипроліферативної, антитромботичної, протизапальної та антиоксидантної дій.

Отже, у хворих на ІХС, поєднану з ІСАГ, через 3 та 6 міс прийому аторвастатину і периндоприлу спостерігали достовірний антиангінальний ефект, достовірно зменшувалася тривалість БІМ та ББІМ.

Доцільність проведення ХМ ЕКГ для діагностики стрес-індукованої ішемії міокарда
В.О. Бобров, Л.В. Клименко, О.В. Боброва
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ

Починаючи з середини 50-х років минулого століття ішемічна хвороба серця (ІХС) посідає чільне місце серед хвороб системи кровообігу, тому в наш час у більшості країн світу набула епідемічного характеру.

Мета дослідження – визначити доцільність використання холтерівського моніторування (ХМ) для діагностики стрес-індукованої ішемії міокарда та обґрунтування вибору антиангінальної терапії.

Для досягнення поставленої мети досліджено 2 групи хворих зі стрес-індукованою ішемією віком 37–65 років: 20 хворих з ІХС та есенціальною гіпертензією (1-ша група) та 20 хворих з ІХС та цукровим діабетом (2-га група). Для визначення стрес-індукованої ішемії міокарда ми використовували метод ХМ ЕКГ, який є одним із найбільш чутливих методів оцінки ефективності антиішемічної терапії у пацієнтів, у яких на початку лікування спостерігали ішемічну депресію сегмента ST.

За даними клінічного обстеження провокуючими факторами у 10 хворих 1-ї та 8 осіб 2-ї групи відзначали соматичні фактори ризику. Психосоціальні фактори ризику: хронічний (професійний) стрес, соціальна ізоляція, агресивна поведінка (готовність до суперечок), депресія (страх), несприятливі соціо-економічні умови ми спостерігали у 4 хворих 1-ї та у 5 хворих 2-ї групи.

При ХМ ЕКГ ішемічні зміни сегмента ST реєстрували у 9 пацієнтів 1-ї та 18 хворих 2-ї групи, що дало підставу думати про більш виражені зміни міокарда та свідчило про беззаперечний вплив цукрового діабету на більш несприятливий перебіг ІХС у цієї групи хворих.

Проведене комплексне обстеження хворих свідчило про доцільність ХМ ЕКГ для діагностики стрес-індукованої ішемії міокарда.

Клінічні ефекти лосартану у хворих з есенціальною гіпертензією та синдромом інсулінорезистентності
В.О. Бобров, О.Г. Обертинська, О.В. Боброва
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ

Метою дослідження було оцінити вплив терапії лосартаном на показники чутливості тканин до інсуліну та на метаболічні процеси.

Обстежено 30 хворих з есенціальною гіпертензією (ЕГ) ІІ стадії віком 34–66 років. Трива-лість ЕГ становила в середньому (5,00±0,51) року. Практично в усіх (95 %) хворих була надлишкова маса тіла (індекс Кетле становив 25 кг/м2 і вище). Усім хворим проводили терапію лосартаном у дозі 50–100 мг на добу. Тривалість курсу терапії – 8 тиж. В усіх хворих визначали рівень глюкози, імунореактивного інсуліну (ІРІ), оксиду азоту (NO) та ліпідний спектр крові. Концентрацію ІРІ визначали радіоімунологічним методом за допомогою наборів реактивів «Ріо-ИНС-ПГ 125І» (Бєларусь), а глюкози – стандартним ферментативним методом. Усім хворим визначали показник HOMA-IR за формулою: [інсулін натще (мкод/мл) · глюкоза натще (ммоль/л)/22,5]. Ста-більні метаболіти NО визначали за методом L.K. Green. Обстеження виконували до прийому терапії та через 8 тиж від початку прийому (таблиця).

Таблиця Динаміка показників рівня глюкози, інсуліну, холестерину та оксиду азоту у хворих з есенціальною гіпертензією

Таким чином, терапія лосартаном позитивно впливає на метаболічні процеси (зменшує інсулі-норезистентність та поліпшує функцію ендотелію). Лосартан може бути рекомендований як безпечний антигіпертензивний препарат у хворих із синдромом інсулінорезистентності.

Механизм нагрузочного натрийуреза при сольчувствительной и сольрезистентной эссенциальной гипертензии
К.А. Бобрышев, С.Н. Тюрина
Национальный медицинский университет им. М. Горького, г. Донецк

Цель – изучить взаимосвязь артериального давления (АД) и натрийуреза на фоне острой объёмно-солевой нагрузки у больных с эссенциальной гипертензией (ЭГ) с различной солевой чувствительностью.

Обследованы 48 больных с ЭГ II стадии в остром тесте согласно модифицированному протоколу C. Grim, который состоит из фазы объемно-солевой нагрузки (2000 мл 0,9 % раствора NaCl внутривенно капельно) и последующей фазы объемно-солевой депривации (120 мг/сут фуросемида, внутрь, в 3 приёма). До фазы объемно-солевой нагрузки и в течение 5 ч после ее начала через каждый час измеряли уровень АД и собирали мочу. Определяли почечную экскрецию натрия (UNaV) и клиренс эндогенного креатинина.

По результатам теста все пациенты были разделены на сольчувствительных (n=25), среднее систолическое АД (САД) которых изменялось на 10 мм рт. ст. и более, и сольрезистентных (n=23), САД которых изменялось менее чем на 10 мм рт. ст. До проведения теста между уровнем АД и UNaV в обеих группах отмечали слабую и недостоверную корреляцию (r=0,231, p>0,05, у сольчувствительных и r=0,199, p>0,05, у сольрезистентных). На фоне объемно-солевой нагрузки у сольчувствительных пациентов данная корреляция становилась достоверной и существенно более тесной (r=0,425, p<0,05), тогда как у сольрезистентных больных эта взаимосвязь практически не изменялась (r=0,224, p>0,05). Подтверждением причинной связи между САД и UNaV в группе сольчувствительных лиц служит сходная динамика взаимосвязи между скоростью клубочковой фильтрации (СКФ) и UNaV. Так, если до нагрузки соответствующий коэффициент корреляции составлял 0,453 (p<0,05), то при введении солевого раствора он увеличился до 0,668 (p<0,01). У сольрезистентных пациентов изменений тесноты связи не обнаружено (r=0,433 до нагрузки и r=0,386 после нагрузки, p<0,05 для обоих сопоставлений). В то же время связь между UNaV и его канальцевой реабсорбцией становилась слабее в сольчувствительной группе (r=-0,652, p<0,05, до нагрузки и r=-0,444, p<0,05, после нагрузки) и более тесной в сольрезистентной группе (r=-0,609, p<0,05, до нагрузки и r=-0,763, p<0,05, после нагрузки).

У сольчувствительных больных с ЭГ объемно-солевая нагрузка обусловливает развитие прессорного натрийуреза, тогда как прирост натрийуреза у сольрезистентных пациентов развивается преимущественно за счет канальцевого компонента экскреции натрия.

Значення проби з дозованим фізичним навантаженням для виявлення ризику розвитку серцевої недостатності у хворих з постінфарктним кардіосклерозом
І.П. Вакалюк, М.А. Оринчак, І.І. Вакалюк, П.П. Звонар
Івано-Франківський державний медичний університет

Мета – вивчення функціонального стану серця у хворих на артеріальну гіпертензію зі стабільною стенокардією і перенесеним інфарктом міокарда.

Спостереження здійснювали за 26 хворими з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця (25 чоловіків і 1 жінка). Середній вік хворих становив (53,30±18,00) року. Стандартну антигіпертензивну і антиангінальну терапію регулярно отримували 22 хворих (інгі-бітори ангіотензинперетворюючого ферменту, b-адреноблокатори, нітрати, ацетилсаліцилова кислота, статини), 4 пацієнти лікувались не регулярно. Проводили навантажувальний тест на велоергометрі, рентгенографію органів грудної клітки з метою виявлення застійних явищ у малому колі кровобігу, ехокардіографію та ЕКГ.

У вихідному стані у 12 пацієнтів спостерігали підвищення артеріального тиску і 135/85 мм рт. ст. Рентгенологічний кардіоторакальний ін-декс становив (0,499±0,042), в контролі (0,501±0,025) (Р>0,05). За даними ехокардіографії ознак систолічної і діастолічної дисфункції лівого шлуночка не відзначали, фракція викиду становила (53,30±2,10) %. Тривалість фізичного тесту становила 4’06”–16’30”. У всіх хворих при максимальному навантаженні відзначали депресію сегмента ST різною мірою. Причиною зупинки вправи в 30,76 % випадках була поява депресії сегмента ST більше 2,0 мм; у 31,50 % випадках – напад стенокардії і депресія ST більше 1,0 мм; у 30,00 % випадках – поява задишки і депресія ST більше 1,0 мм; у 7,74 % випадках – поява бігемінії, запаморочення і депресія ST. Стенокардія і задишка з'являлась переважно у пацієнтів, які раніше лікувались несистематично. На 3-й хвилині (50 Вт) і на початку 4-ї хвилини (75 Вт) депресія ST більше 2 мм виявлена в 10 (38,50 %) випадках; серед них у 7 (70,00 %) пацієнтів з'являлася задишка. Час відновлення до 3 хв відзначали в 7 (26,90 %) випадках, до 5 хв – в 17 (65,38 %) випадках у хворих з нападом стенокардії і до 7 хв – в 2 (7,69 %) випадках із бігемінією. Рання поява стенокардії, задишки і вираженої депресії ST потребує довшого часу відновлення.

Вплив анемічного синдрому на розвиток порушень ритму та провідності у хворих похилого віку з ХСН ішемічного генезу ІІІ–ІV функціонального класу
А.М. Василенко, С.О. Шейко, В.А. Василенко
Дніпропетровська державна медична академія

Анемічний синдром (АС), що виникає на фоні ішемічної хвороби серця (ІХС) у хворих похилого віку сприяє зростанню ішемії, дисфункції міокарда, прогресуванню хронічної серцевої недостатності (ХСН).

Мета дослідження – вивчити вплив АС на розвиток порушень ритму та провідності у хворих похилого віку з ХСН ішемічного генезу.

Проведено добове моніторування ЕКГ, рівня гемоглобіну та концентрації еритропоетину в сироватці крові у 217 хворих (72 жінки та 145 чоловіків) віком (65,3±5,18) року з ХСН І–ІV фун-кціонального класу ішемічного генезу з проявами АС (основна група) і 37 хворих (12 жінок та 25 чоловіків) з клінічною маніфестацією ХСН ішемічного генезу без АС (група порівняння). Аналіз даних показав, що при рівні гемоглобіну менше 100 г/л та достовірному збільшенні рівня еритропоетину до (153,14±17,21) mU/мл часті-ше (35,7 %), порівняно з цим показником (26,9 %) у групі хворих з рівнем гемоглобіну 100–120 г/л і значеннями еритропоетину (116,51±13,27) mU/мл реєструється фібриляція передсердь, шлуночкова екстрасистолія (21,1 проти 17,4 %), короткі пароксизми шлуночкової тахікардії (23,6 проти 2,7 %). Порівняльний аналіз результатів показав, що у хворих основної групи частіше (31 %), порівняно з даним показником в групі хворих з ХСН без анемії (11 %) реєструється атріовентрикулярна блокада типу Мобіц-ІІ. У цих хворих вона схильна до переходу в високоступеневу блокаду з проведенням 2:1, 3:1.

Отримані дані вказують на негативний вплив АС на розвиток порушень серцевого ритму та провідності у хворих похилого віку з ХСН III– IV функціонального класу.

Стабилизация атеросклеротического процесса в сосудах мозгового бассейна – реальность при адекватном лечении гипертонической болезни
И.В. Выхованюк, Н.В. Тхор, С.Ю. Зотов, Е.В. Афанасьева, Е.Г. Грушевская
Кардиологическая клиника «Серце і судини», г. Киев

Патогенетической основой ишемического инсульта у больных c гипертонической болезнью (ГБ) является стенозирующий атеросклероз главных мозговых артерий (Д.Н. Джибладзе, 2005; Ji-G. Wang, 2006). В предыдущих исследованиях нами установлено, что длительное эффективное антигипертензивное лечение в сочетании со статинами у больных c ГБ ІІ стадии приводит к достоверному замедлению возрастания толщины комплекса интима-медиа (И.В. Выхованюк и соавт., 2007). Тем не менее, у большинства этих больных диагностируют стенозирующий атеросклероз в сосудах брахиоцефального бассейна (О.В. Лагода, 2002; K. Herholtz, 1990). В связи с этим изучение динамики изменений в сформировавшихся атеросклеротических бляшках у подобных больных на фоне вышеуказанного лечения представляет несомненный научный и практический интерес.

Обследованы 117 больных с ГБ ІІ стадии (38 женщин и 79 мужчин) по классификации ВОЗ. Средний возраст обследованных составлял (54,6±4,8) года. После общеклинического и лабораторного обследования всем больным была проведена эхокардиография и дуплексное ультразвуковое сканирование главных мозговых артерий. В исследование были включены только те больные, у которых был диагностирован хотя бы в одном сосуде стеноз 20–70 %. Всем больным было подобрано эффективное антигипертензивное лечение, позволяющее достичь целевого уровня артериального давления (АД) (систолическое АД – 135 мм рт. ст. и менее, диастолическое АД – 85 мм рт. ст. и менее). Больные разделены на две сопоставимые группы. В 1-ю группу вошли 56 больных, принимавших только антигипертензивную терапию, во 2-ю – 61 больной, принимавший антигипертензивное лечение и адекватные дозы статинов. Через каждые 6 мес лечения у всех больных исследовали липиды и проводили дуплексное сканирование сосудов брахиоцефального бассейна. Пациенты наблюдались в течение 24 мес, и в финишную статобработку были включены данные только тех, кто выполнил протокол исследования.

У всех больных выявляли только твердые атеросклеротические бляшки, из них изоэхогенные были у 45 (38,5 %) больных, гиперэхоген-ные – у 75 (61,5 %) больных. Отмечено, что во 2-й группе больных по сравнению с больными 1-й группы после 6 мес лечения замедляется рост бляшек, а через год наступает их стабилизация. Причем у 1/3 больных этой группы через 24 мес лечения уменьшилась толщина бляшек, что способствовало снижению степени стенозирования главных мозговых артерий. В 1-й группе больных такую тенденцию не наблюдали.

Таким образом, обнаружение у больных с ГБ в сосудах мозгового бассейна твердых атеро-склеротических бляшек является объективным критерием для обязательного назначения им статинов независимо от уровня липидов, естественно, одновременно с проводимой эффективной антигипертензивной терапией.

Особенности церебральной гемодинамики в процессе длительной оптимизации артериального давления и липидного спектра у больных с гипертонической болезнью
И.В. Выхованюк, Н.В. Тхор, С.Ю. Зотов, Е.В. Афанасьева, Е.В. Черноусова, Е.Г. Грушевская
Кардиологическая клиника «Серце і судини», г. Киев

Известно, что практически у всех больных с гипертонической болезнью (ГБ) II стадии диагностируют поражения в экстра- и интрацеребральных сосудах. Из них в большинстве случаев (60–70 %) регистрируют стенозирующий атеросклероз, в остальных (30–40 %) – нестенозирующий. Стабилизации или замедления прогрессирования данного процесса у таких больных можно достичь путем постоянного контроля артериального давления на целевом уровне и одновременной оптимизации липидного спектра.

Изучение особенностей церебральной гемодинамики и прогрессирования атеросклероза в этом сосудистом бассейне в процессе длительного (24 мес) эффективного антигипертензивного и антигиперлипидемического лечения у больных с ГБ II стадии явилось целью настоящего сообщения.

Обследованы 58 больных (36 женщин и 22 мужчины) в возрасте 36–69 лет (в среднем (52,9±4,3) года) с ГБ II стадии. После общеклинического и лабораторного обследования им была подобрана адекватная антигипертензивная и антигиперлипидемическая медикаментозная терапия. Больных с уровнем общего холестерина меньше 6,0 ммоль/л в исследование не включали. Контроль осуществляли с помощью изучения липидного спектра и ультразвукового дуплексного сканирования сосудов брахиоцефального бассейна на аппарате «8А 9900» (Южная Корея) через 6, 12 и 24 мес лечения. При этом определяли утолщение комплекса интима-медиа на 1 см ниже бифуркации общей сонной артерии справа и слева, наличие стенозов, а также пиковую систолическую скорость кровотока, максимальную конечную диастолическую скорость кровотока и индексы периферического сопротивления.

Достигнуто замедления прогрессирования как стенозирующего, так и нестенозирующего атеросклеротического процесса в сосудах этого бассейна и оптимально-возможная нормализация перфузии головного мозга с учетом исходных параметров церебральной гемодинамики в данной группе больных. Результаты сравнивали с таковыми в группе контроля, состоящей из больных с ГБ II стадии, не получавших статинов.

Влияние комбинации лацидипина и кандесартана на активность антиоксидантных ферментов у больных с артериальной гипертензией и избыточной массой тела
Н.Н. Герасимчук, О.Н. Ковалева
Харьковский национальный медицинский университет

Цель работы – определение содержания супероксиддисмутазы (СОД) и каталазы у больных с артериальной гипертензией (АГ) и избыточной массой тела на фоне терапии лацидипином в сочетании с кандесартаном.

В условиях стационара обследованы 30 пациентов в возрасте 40–68 лет (в среднем (56,16±7,19) года) с АГ 1–3-й степени. Группу контроля составили 16 практически здоровых лиц. Состояние антиоксидантной системы оценивали по активности СОД и каталазы в сыворотке крови.

Активность СОД, обеспечивающей инактивацию супероксидного анион-радикала, и каталазы была достоверно снижена по сравнению с группой контроля.

Анализ полученных результатов показал, что через 14 сут терапии (n=30) лацидипином (лаципил 2; 4 мг) в сочетании с кандесартаном (кандесар 4; 8; 16 мг) повышается активность СОД в сыворотке крови на 27,5 % ((0,532±0,155) мккатал/л по сравнению с уровнем до лечения (0,417±0,111) мккатал/л) и каталазы на 27,1 % ((4,45±1,38) мккатал/л по сравнению с уровнем до лечения (3,5±1,7) мккатал/л, Р<0,05). Через 2 мес терапии (n=10) продолжала повышаться активность СОД – на 37,3 % ((0,563±0,127) мккатал/л) по сравнению с уровнем до лечения (Р<0,05), каталазы – на 26,7 % ((4,26±1,65) мккатал/л) (Р=0,05).

Выводы: 1) у больных АГ и избыточной массой тела снижается активность антиоксидантной системы; 2) лечение лацидипином в сочетании с кандесартаном сопровождается снижением напряженности оксидантного стресса.

Продукція цитокінів моноцитами/макрофагами периферійної крові у хворих на гіпертонічну хворобу
Л.В. Глушко, С.В. Федоров, О.С. Вербовська, Н.В. Чаплинська
Івано-Франківський державний медичний університет

Дисфункція ендотелію, яку спостерігають при артеріальній гіпертензії, є наслідком негативного впливу на васкулярний ендотелій низки чинників, серед яких не останню роль відіграє клітинний.

Метою роботи було вивчення спонтанної продукції моноцитами ряду цитокінів – інтерлейкіну-1b (ІЛ-1b), інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) та інтерлейкіну-8 (ІЛ-8) – у хворих на гіпертонічну хворобу.

Обстежено 36 хворих на гіпертонічну хворобу та 19 практично здорових осіб, що склали групу контролю. Моноцити з периферійної крові виділяли за методом H. Recalde. Для визначення функціональної активності моноцитів та продукції ними цитокінів проводили інкубацію клітин у середовищі 199 протягом доби при температурі 37 °С в атмосфері 5 % вуглекислого газу і 95 % атмосферного повітря.  Рівень цитокінів визначали в супернатанті, отриманому після центрифугування, методом імуноферментного аналізу.

Отримані дані свідчать про те, що у хворих на гіпертонічну хворобу спонтанна продукція моноцитами ІЛ-1b в 1,3 разу, ІЛ-6 на 28,9 %, ІЛ-8 в 1,5 разу перевищувала аналогічні показники у контрольній групі. Причому продукція прозапальних цитокінів була вища у хворих із супутньою ішемічною хворобою серця. Згадані цитокіни самостійно чи опосередковано здатні спричиняти виникнення дисфункції ендотелію – одного з провідних факторів артеріальної гіпертензії.

Отже, при гіпертонічній хворобі спостерігають підвищену функціональну активність моноцитів/макрофагів, які здатні спричиняти дисфункцію ендотелію. Вивчення кореляційних зв'язків між спонтанною продукцією прозапальних цитокінів та маркерів дисфункції ендотелію, шляхи її медикаментозної корекції – перспектива майбутніх досліджень.

Застосування лерканідипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в поєднанні зі стенокардією напруження
Л.В. Глушко, С.В. Федоров, О.С. Вербовська, Н.В. Чаплинська
Івано-Франківський державний медичний університет

У численних наукових дослідженнях переконливо продемонстровано значущість підвищеного артеріального тиску (AT) як фактора ризику розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС), інсульту, хронічної серцевої недостатності (ХСН). ІХС посідає одне з перших місць у структурі захворюваності і смертності населення України. Поєднання АГ та ІХС є однією з основних причин розвитку ХСН.

Метою нашого дослідження було вивчення впливу антагоніста кальцію дигідропіридинового ряду III покоління лерканідипіну гідрохлориду (леркамен, «Berlin-Chemie», Німеччина) на кліні-ко-гемодинамічні показники у хворих з АГ та ІХС, стенокардією напруження.

Обстежено 46 хворих (20 жінок і 26 чоловіків) віком 45–65 років (у середньому (54,6±5,3) року) з есенціальною АГ II–III стадії та ІХС (стабільна стенокардія напруження II–III функціонального класу) і 10 практично здорових осіб. Ехокардіографію проводили за допомогою ультразвукової системи з доплером «LOGIQ 500» («Kranzbjhler»). Добове моніторування AT та ЕКГ проводили за допомогою монітора «Cardiotens-01» («Меdi-tech», Угорщина). Оцінювали антигіпертензивний та антиішемічний ефект до та через 2 міс лікування лерканідипіном у середній добовій дозі 10 мг на тлі попереднього лікування еналаприлом.

Результати: до лікування рівень AT становив у середньому (162,3±0,7)/(96,5±0,6) мм рт. ст. Під впливом лікування спостерігали зниження систолічного AT на (9,8±1,6) мм рт. ст. (Р<0,01) та діастолічного AT – на (4,8±1,2) мм рт. ст. (Р<0,05). Кількість ангінозних нападів зменшилась на 26 %. Під впливом лерканідипіну систолічна функція лівого шлуночка (ЛШ) у хворих суттєво не змінювалася, натомість спостерігали нормалізуючий вплив на показники діастолічного наповнення ЛШ, а саме достовірне збільшення періоду ізоволюмічного розслаблення міокарда: з (0,046±0,008) до (0,068±0,003) с (Р<0,01),зростання максимальної швидкості діастолічного наповнення (Е) ЛШ на 18,9 % (Р<0,02), відношення піків максимальної швидкості раннього та пізнього діастолічного наповнення Е/А під впливом лікування зросло на 26,4 % (Р<0,002). Добовий ритм AT оцінювали за ступенем нічного зниження AT (CHЗ). До лікування за результатами дослідження було встановлено, що добовий профіль АТ «dipper» відзначали у 39,8 % хворих, «non-dipper» – у 36,5 %, «night-peaker» – у 23,7 %. Після проведеного лі-кування спостерігали збільшення кількості паціє-нтів з добовим профілем АТ «dipper» до 54,3 %, а також зменшення кількості пацієнтів з профілем «non-dipper» до 24,8 % і з профілем «night-peaker» – до 20,9 %.

Отже, лерканідипін є сучасним ефективним антигіпертензивним та антиішемічним препаратом з хорошим профілем переносності у хворих на стабільну стенокардію напруження із супут-ньою АГ.

Фактори несприятливого прогнозу у хворих на стабільну стенокардію із супутньою АГ
Л.В. Глушко, Н.В. Чаплинська, С.В. Федоров
Івано-Франківський державний медичний університет

Мета – оцінити прогностичну роль показників ліпідограми, перекисного окиснення ліпідів, індексу маси тіла (ІМТ), індексу маси міокарда лівого шлуночка (ІММ ЛШ) у хворих на стабільну стенокардію (СС) із супутньою артеріальною гіпертензією (АГ).

Обстежено 34 хворих на СС ІІ–ІІІ функціо-нального класу (ФК) (І група), 66 хворих на СС ФК ІІ–ІІІ із супутньою АГ (ІІ група) та 20 здорових осіб. Середній вік пацієнтів – (61,03±1,87) року. Визначали показники ліпідограми, вміст гідроперекисів в атерогенних класах ліпопротеїнів (ЛП) (спектрофотометричним методом після осадження їх із сироватки крові гепарином у присутності Са+2), індекс маси тіла (ІМТ), ІММ ЛШ (за формулою R.B. Devereux), проводили ехокардіографію (за допомогою ультразвукової системи з доплером «LOGIQ 500» («Kranzbuh-ler»). Статистичну обробку показників проводили з використанням прикладного пакету комп'ю-терних програм «Microsoft Ecxel».

Згідно з показниками ліпідограми у II групи рівні загального холестерину (ЗХС) і триацилгліцеридів (ТГ) були вищими, ніж у І групі, і становили відповідно (5,97±0,35) і (2,36±0,11) ммоль/л порівняно з (4,52±0,27) ммоль/л (Р<0,01) та (1,89±0,09) ммоль/л (Р<0,01). Вміст гідроперекисів в атерогенних класах ЛП у хворих ІІ групи становив (6,01±0,23) DД232/мл і був достовірно вищим порівняно з таким у І групі – (4,52±0,61) DД232/мл (Р<0,01). Зростання ІМТ відзначено в обох групах хворих порівняно зі здоровими (Р<0,05). Частка пацієнтів з ожирін-ням була вищою у хворих ІІ групи (36,4 % порівняно з 23,5 % (Р<0,05) у І групі). ІММ ЛШ у хворих ІІ групи становив (152,36±3,27) г/м2 і був на 16,0 % (Р<0,01) вищим, ніж у І групі. Між ІМТ та ІММ ЛШ у хворих на СС із супутньою АГ існував прямий кореляційний зв'язок (r=0,57; Р<0,05). Аналізуючи дані анамнезу, виявили, що інфаркт міокарда перенесли 12 (35,2 %) хворих на СС і 45 (68,2 %) (Р<0,01) хворих на СС із супутньою АГ; ішемічний інсульт – 6 (17,6 %) хворих І групи та 18 (27,3 %) (Р<0,05) хворих ІІ групи.

Таким чином, у хворих на СС ІІ–ІІІ ФК із супутньою АГ, порівняно з хворими І групи, виявляли зростання рівнів ЗХС і ТГ, гідроперекисів в атерогенних класах ЛП, підвищення ІМТ, що корелювало з ІММ ЛШ, більшу частоту розвитку серцево-судинних ускладнень в анамнезі. Отже, такі пацієнти мають гірший прогноз життя. Вони потребують більш ретельного нагляду лікаря і проведення терапії, спрямованої на корекцію показників ліпідограми та перекисної модифікації атерогенних класів ЛП, маси тіла, рівнів артеріального тиску з урахуванням геометрії ЛШ.

Значення корекції дефіциту синтезу оксиду азоту в запобіганні розвитку гіпертензивної нефропатії
Н.В. Грона, О.В. Боброва, В.В. Коломієць
Донецький національний медичний університет ім. М. Горького;
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ

Мета дослідження – оцінити роль корекції дефіциту ниркового та системного синтезу оксиду азоту (NO) в попередженні розвитку гіпертензивної нефропатії.

Хворих на гіпертонічну хворобу II стадії розподілили на дві групи по 50 осіб в кожну: I групу становили хворі з незначним зниженням ниркового кровотоку (НК), II – зі значним (на 47,2 %) зниженням НК порівняно з таким у I групі. До  та після 30-денного прийому еналаприлу (20–40 мг на добу) та 90-денного додаткового прийому метопрололу (50–100 мг на добу) у I групі і небівололу (5–10 мг на добу) у II групі оцінювали показники моніторування артеріального тиску (АТ), за допомогою ультразвукового методу ниркову гемодинаміку та дисфункцію ендотелію (за приростом діаметра плечової артерії (ПА) в умовах реактивної гіперемії, ниркову концентрацію метаболітів NOх і мікроальбумінурію (МАУ).

Показники добового моніторування АТ у хворих обох груп достовірно не відрізнялися. У хворих II групи екскреція NOх була меншою (на 44,3 %) (Р<0,05), що свідчить про сумарно системне та ниркове утворення NO, дисфункція ендотелію була більш виражена за даними приросту діаметра ПА (нижче на 39,7 %), МАУ – більшою (на 29,4 %). У хворих обох груп спостерігали однакове ефективне зниження АТ. На тлі терапії еналаприлом у хворих I групи, на відміну від хворих II групи, достовірно (Р<0,05) підвищувався НК на 18,3 %, майже до нормальних значень, збільшення екскреції NOх, зменшення дисфункції ендотелію та майже повне усунення МАУ при зниженні її рівнів на 20,4 % (Р=0,04).

На тлі додаткового прийому небівололу у хворих II групи спостерігали підвищення НК на 25,3 % (Р<0,05) і екскреції NOх на 48,8 % (Р<0,01), зниження опору ниркових судин на 26,2 % і дисфункції ендотелію за рахунок підвищення на 39,3 % (Р<0,05) ступеня дилатації ПА, а також завдяки додатковій стимуляції небівололом внутрішньониркового синтезу NO на 22,5 % зменшилася МАУ (Р=0,04).

Отже у хворих на есенціальну гіпертензію корекція дефіциту ниркового синтезу оксиду азоту на тлі комбінованої блокади ренін-ангіотензинової та симпатоадреналової системи оптимізує АТ, покращує ниркову гемодинаміку і знижує екскрецію альбуміну, що запобігає розвитку і прогресуванню гіпертензивної нефропатії.

Нарушения углеводного и пуринового обмена и ожирение у больных с ИБС на фоне метаболического синдрома
М.Н. Грунченко, А.Б. Тверетинов
ГУ «Институт терапии им. Л.Т. Малой» АМН Украины, г. Харьков

До сих пор не установлено, в какой мере ожирение зависит от наличия или отсутствия синдрома гипергликемии (ГГ). Мочевая кислота, как свидетельствуют результаты современных исследований, может выступать дополнительным неблагоприятным прогностическим фактором.

Цель исследования: уточнить возможную взаимосвязь нарушений углеводного и пуринового обмена с выраженностью ожирения у больных с ишемической болезнью сердца (ИБС).

Обследованы 65 пациентов (47 мужчин и 18 женщин) в возрасте 32–72 лет (в среднем – (53±2) года) с ИБС и ожирением. Клиническим проявлением ИБС у обследованных лиц была стабильная стенокардия напряжения І–IV функциональных классов. Верификацию больных с метаболическим синдромом (МС) проводили с использованием критериев Международной диабетической федерации (2005). Уровни глюкозы и мочевой кислоты определяли соответственно глюкозооксидантным и фосфорно-вольфрамовым методами.

В зависимости от содержания глюкозы и мочевой кислоты в плазме венозной крови натощак больные разделены на четыре группы:

І группа (n=14) – уровни глюкозы и мочевой кислоты в норме, ІІ группа (n=17) – нормальный уровень глюкозы в сочетании с повышенным уровнем мочевой кислоты, ІІІ группа (n=15) – повышенный уровень глюкозы при нормальном уровне мочевой кислоты, IV группа (n=19) – повышенное содержание в крови глюкозы и мочевой кислоты.

Среди 36 (55,4 %) больных с гиперурикемией (ГУ) полную форму МС наблюдали у 11 (30,5 %) пациентов, неполную – у остальных 25 (69,5 %) лиц. Среди 34 (52,3 %) больных с ГГ полную форму МС выявлено в 12 (35,3 %) обследованных, у 22 (64,7 %) – неполной формы МС. Полную форму МС преимущественно имели женщины – 15 из 23 обследованных. Причем при полной форме МС, который сопровождался ГУ (n=11), 6 (54,5 %) больных были женского пола. При уровне мочевой кислоты у мужчин более 0,42 ммоль/л риск возникновения МС увеличивался в 2,45 раза, в то время как у женщин при концентрации мочевой кислоты выше 0,34 ммоль/л это увеличение было менее выраженным – в 1,7 раза. При поиске возможной взаимосвязи нарушений углеводного и пуринового обмена с выраженностью такого признака МС, как окружность талии, не установлено достоверных отличий между группами.

ГУ ассоциировалась с достоверно большей избыточной массой тела. При этом у пациентов ІІ группы последняя была на 8,6 % (Р<0,05) выше, чем у больных І группы. Наличие у пациента как ГГ, так и ГУ (IV группы) сопровождалось достоверным увеличением выраженности ожирения. Индекс массы тела у пациентов IV группы на 10,5 % (Р<0,05) был выше аналогичного у больных II группы. Больные с изолированной ГГ (ІІІ группа) по индексу массы тела не отличались от пациентов II группы.

Данные корреляционного анализа свидетельствуют о взаимосвязи степени ожирения и ГУ лишь при условии наличия ГГ (rII=0,39; p<0,05 и rIV=0,47; p<0,01). При этом уровень мочевой кислоты в определенной мере зависел от содержания глюкозы в сыворотке крови (rII=0,34; p<0,05 и rIV=0,49; p<0,01).

Выраженность такого признака МС, как ожирение связана с сочетанием двух метаболических нарушений – ГГ и ГУ. Возможно, в этой ситуации мочевая кислота выступает в роли дополнительного фактора, который усиливает влияние ГГ на выраженность ожирения.

Мозковий кровоток і структура сонних артерій у хворих на ГХ І–ІІ стадій (за даними дуплексного сканування та мультиспіральної комп'ютерної томографії головного мозку)
О.В. Гулкевич, Є.П. Свіщенко, Н.М. Макомела
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ;
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

Мета роботи – вивчити особливості мозкового кровотоку та структури сонних артерій у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) І–ІІ стадій за даними дуплексного сканування та мультиспіральної комп'ютерної томографії головного мозку (МСКТ).

Обстежено 112 хворих на ГХ І та ІІ стадій (середній вік – 48,8 року) та 22 особи з нормальним артеріальним тиском (група контролю) відповід-ного віку та статі. Проведене комплексне обстеження включало дуплексне сканування загальних (ЗСА) і внутрішніх (ВСА) сонних артерій, при цьому визначали діаметр ЗСА, ВСА, товщину комплексу інтима-медіа (ТКІМ), систолічну (СШК) і діастолічну (ДШК) швидкість кровотоку, розраховували індекс цереброваскулярної резистивності (ІЦВР). Ці ж показники (крім діаметра та ТКІМ) визначали в середній мозковій артерії. При проведенні МСКТ головного мозку за програмою перфузіографії визначали швидкість мозкового кровотоку у лобних та потиличних частках головного мозку.

У хворих на ГХ І–ІІ стадій були достовірно більші діаметр сонних артерій та ТКІМ порівняно з такими в осіб контрольної групи (відповідно 7,67 і 6,71 мм, P<0,001, та 1,00 і 0,63 мм, P<0,001). При цьому швидкості кровотоку по сонних артеріях були достовірно нижчими, ніж у осіб контрольної групи (СШК ЗСА відповідно 48 і 50 см/с, P<0,002; СШК ВСА – 48 і 57 см/с, P<0,001; ДШК – 16 і 17 см/с, P>0,05; ДШК ВСА – 21 і 24 см/с, P<0,02). Середні показники СШК та ДШК по середніх мозкових артеріях достовірно не відрізнялися в обох групах, що може свідчити про збереження ауторегуляції мозкового кровотоку у хворих на ГХ І–ІІ стадій. В обстежених хворих виявлено достовірно більші величини ІЦВР досліджуваних судин, що свідчить про підвищення опору церебральних артерій у цих хворих. Проведена МСКТ показала, що у хворих на ГХ І– ІІ стадій достовірно нижча швидкість мозкового кровотоку у лобних та потиличних частках, ніж в осіб контрольної групи (у лобній частці – відповідно 44,4 і 56,8 мл·100 г-1·хв-1; у потиличній – 48,4 і 64,0 мл·100 г-1·хв-1).

Таким чином, у пацієнтів з гіпертонічною хворобою І–ІІ стадій спостерігають ремоделювання ЗСА та ВСА, що полягає у збільшенні їх діаметра і ТКІМ, зменшенні їх еластичності та підвищенні резистивності. Для хворих на ГХ І–ІІ стадій характерне зниження швидкості кровотоку в екстракраніальних артеріях та гіпоперфузія головного мозку (за даними МСКТ).

Клінічна ефективність периндоприлу та аторвастатину при тривалому лікуванні ІХС та ізольованої систолічної артеріальної гіпертензії
В.І. Денисюк, В.С. Березіна
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Мета дослідження – вивчити клінічну ефективність інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту периндоприлу та протисклеротичного препарату аторвастатину у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) у поєднанні з ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією (ІСАГ).

Обстежено 30 хворих віком 58–76 років з ІХС – стабільною стенокардією напруження ІІ– IV функціональних класів у поєднанні з ІСАГ. Проводили аналіз клініко-інструментальних методів дослідження, таких як вимірювання артеріального тиску (АТ), реєстрація ЕКГ, доплерографія плечової артерії, ехокардіографія в М- і В-режимах, визначали ліпідний спектр крові до та через 3 і 6 міс після початку лікування.

Для корекції виявлених змін використовували периндоприл у дозі 4 мг/добу, аторвастатин (атокор) у дозі 10 мг/добу впродовж 6 міс.

В обстежених хворих до лікування визначали достовірне підвищення АТ, збільшення вмісту ліпопротеїнів низької (ЛПНГ) і дуже низької (ЛПДНГ) густини, зниження ліпопротеїнів високої густини (ЛПВГ) та порушення ендотелійзалежної та ендотелійнезалежної вазодилатації плечової артерії (Р<0,05).

У хворих на ІХС у поєднанні з ІСАГ після проведеного лікування через 3 і 6 міс спостерігали достовірне зниження АТ до цільового рівня, зменшення нападів стенокардії, вмісту ЛПНГ, ЛПДНГ, збільшення ЛПВГ (Р<0,05). Поряд з цим відзначали суттєве покращення ендотелійза-лежної та ендотелійнезалежної вазодилатації плечової артерії (Р<0,05).

Отримані результати дослідження свідчать про ефективність проведеної терапії в обстежених хворих.

Особливості периферійних судинних реакцій у хворих з артеріальною гіпертензією та метаболічним синдромом
В.І. Денисюк, Г.І. Хребтій
Вінницький обласний госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни

Метою нашого дослідження було встановлення взаємозв'язку факторів ризику розвитку атеросклерозу та особливостей периферійних судинних реакцій. На сьогоднішній день обстежено 48 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ)

ІІ стадії, віком 45–60 років (у середньому (55,0±5,9) року). Для діагностики метаболічного синдрому (МС) користувалися критеріями АТР ІІІ (ІІІ звіту освітньої програми з холестерину, 2001). У 26 хворих діагностовано МС (1-ша група). До 2-ї групи увійшли 22 хворих на ГХ ІІ стадії з нормальною масою тіла (індекс маси тіла (ІМТ) – (23,70±0,29) кг/м2). До третьої, контрольної, ввійшли 14 осіб з нормальним рівнем артеріального тиску та без ознак ожиріння (ІМТ – (22,90±0,38) кг/м2).

При оцінюванні впливу різних факторів, таких як дисліпідемія, зміна показників вуглеводного обміну, наявність артеріальної гіпертензії (АГ) і атеросклерозу, на характер судинних реакцій у пробі ендотелійзалежної вазодилатації (ЕЗВД) плечової артерії (ПА) виявлено низку закономірностей у пацієнтів з МС. Так, відзначено зворотну кореляційну залежність з ІМТ (R=-0,42, р<0,001), АГ (R=-0,28, р=0,014), рівнем тригліцеридів і ліпопротеїдів дуже низької густини (R=-0,28, р<0,001). Можливим етіологічним фактором зменшення вазодилатації є виникнення інсулінорезистентності (IP), котра може спричинити розвиток вторинних судинних ефектів.

При проведенні ультрасонографії встановлено, що вихідний діаметр ПА в 1-й групі становив (4,4±0,2) мм (Р<0,01); у 2-й – (4,1±0,2) мм (Р<0,05); у контрольній – ( 3,9±0,2) мм (Р<0,01). ЕЗВД в 1-й групі становила (4,8±0,8) % (Р<0,01); у 2-й – (8,4±0,2) % (Р<0,05); у контрольній – (10,4±0,6) % (Р<0,01). Величина ендотелійнезалежної вазодилатації (ЕНВД) у 1-й групі становила (16,5±2,1) % (Р<0,01); у 2-й – (14,0±1,5) % (Р<0,05); у контрольній – (17,6±1,3) % (Р<0,01).

Таким чином, у хворих на ГХ ІІ стадії, за даними дослідження, виявлено порушення ЕЗВД ПА і зниження чутливості ПА до напруження зсуву, незалежно від наявності МС, хоча більш виражені були у хворих із супутнім МС.

Наявність ендотеліальної дисфункції у пацієнтів з МС може бути маркером атеросклерозу. З огляду на «німе» протікання атеросклерозу в осіб з МС за наявності ІР, очевидно, що необхідно на ранньому етапі виявляти порушення вазодилатації у цієї категорії хворих. Тому дослідження функції ендотелію, безперечно, необхідне і в подальшому для розробки чітких критеріїв ранньої доклінічної діагностики захворювань, визначення вираженості процесу і розробки патогенетично обґрунтованої лікувальної тактики.

Суточный профиль артериального давления и состояние липидного обмена у женщин, перенесших преэклампсию
Г.В. Дзяк, З.К. Алексеенко, Т.Г. Останина
Днепропетровская государственная медицинская академия

Риск развития сердечно-сосудистых заболеваний у женщин репродуктивного возраста относительно невысок, однако, согласно эпидемиологическим исследованиям, каждая десятая женщина детородного возраста в Украине имеет повышенное артериальное давление (АД).

Цель исследования – определить суточный профиль АД и состояние липидного обмена у женщин, перенесших преэклампсию.

Обследована 31 женщина в возрасте 22– 39 лет (в среднем (29,5±4,3) года), срок после родов 1–8 лет (в среднем (3,9±2,8) года). Первородящих было 23 (74,2 %), повторнородящих – 8 (25,8 %). Среди повторнородящих преэклампсию в предыдущих родах отмечали у 3 (37,5 %) женщин, АГ – у одной (12,5 %) женщины. Наследственность, отягощенная АГ, выявлена у 25 (80,6 %) женщин, из них у 5 (20 %) женщин наследственность отягощена по двум линиям. Суточный профиль АД оценивали по результатам суточного мониторирования АД. У 4 (12,9 %) женщин впервые диагностирована мягкая АГ с сохраненным циркадным ритмом АД («dipper») в сочетании с высокой вариабельностью систолического и диастолического АД преимущественно в активный период, выраженной гиперсимпатикотонией и умеренным повышением показателей «нагрузки давлением» в течение суток. У остальных 27 (87,1 %) женщин отмечали нормотонию. Дислипидемия диагностирована у 12 (38,7 %) женщин, при этом наблюдали как изолированное повышение уровня общего холестерина ((6,15±0,82 ммольл), триглицеридов ((2,53±0,51) ммольл) и холестерина липопротеинов низкой плотности (ХЛПНП) ((4,27±0,75) ммольл), так и сочетанное повышение уровней общего холестерина и триглицеридов (8,3 %), общего холестерина и ХЛПНП (50 %), общего холестерина, триглицеридов и  ХЛПНП (16,7 %).

Проведенное исследование позволяет предварительно отнести женщин, перенесших преэклампсию, к группе повышенного риска развития АГ и прийти к заключению о необходимости обязательного динамического диспансерного наблюдения за ними с целью своевременного выявления и коррекции АГ и дислипидемии.

Суммарный кальциевый индекс: влияет ли сахарный диабет 2-го типа на степень его развития?
М.Н. Долженко, Н.А. Перепельченко, О.А. Шараевский, С.Н. Мымренко
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика МЗ Украины, г. Киев;
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Цель работы – выявить корреляционную связь между кальциевым индексом (КИ) и маркерами активности атеросклеротического процесса у пациентов с субкомпенсированным сахарным диабетом (СД) 2-го типа.

Обследованы 30 больных с ишемической болезнью сердца (ИБС), стенокардией напряжения II–ІІІ функционального класса, гипертонической болезнью (ГБ) II стадии с сопутствующим СД 2-го типа, в возрасте в среднем (60,0±2,4) года, с индексом массы тела в среднем (25,8±8,1) кг/м2. Уровень  гликозилированного гемоглобина превышал (HbA1) 6,5 %, глюкозы – 6,1 ммоль/мл. Пациенты получали гипогликемические препараты (диабетон, амарил, глибенкламид), селективные b-адреноблокаторы, аспирин, ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента, нитраты. Проводили мультиспиральную компьютерную томографию венечных сосудов с применением контраста «Омнипак» («Smart Score») с концентрацией 350 мг/мл вводимого внутривенно со скоростью 4,5 мл/с в объеме 150 мл. Толщина среза составила 0,625 мм, ориентация среза – поперечная. Исследование проводили на аппарате «GE Light Speeol 16». Оценивали суммарный КИ по методу Агатстона. Проводили анализ следующих биохимических показателей крови: С-реактивного протеина (СРП), общего холестерина крови (ОХС), триглицеридов, липопротеидов высокой, низкой и очень низкой плотности, индекса атерогенности (ИА), глюкозы крови натощак и HbA1c, на полуавтоматическом биохимическом анализаторе «Cormay Plus» с использованием стандартных наборов «Cormay Plus» (Польша).

Была выявлена высокая корреляция между КИ и HbA1 (r=0,822); КИ и CРП (r=0,852); КИ и ОХС (r=0,79); КИ и ИА (r=0,799).

Таким образом, выявлено высокую корреляционную зависимость между суммарным КИ и показателями гликемии, липидного обмена и СРП у больных с ИБС и СД 2-го типа.

Втрати трудового потенціалу в Україні при хворобах систем кровообігу та економічні наслідки від них
А.П. Дорогой
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

За визначенням ООН, трудовий потенціал є основою національної безпеки будь-якої країни. Відтворення трудового потенціалу відбувається за рахунок розвитку людського потенціалу, який залежить від рівня народжуваності і передчасної смертності (смертності в працездатному віці) або так званої передбачуваної смерті, якій можна запобігти.

З середини 80-х років ХХ ст. в Україні проявляється дисбаланс між цими біологічно важливими факторами – народжуваність почала поступово зменшуватися, а смертність, навпаки, зростати. Демографічна проблема поступово переросла в демографічну кризу, яка тепер має всі ознаки депопуляції населення України. Демографічна структура населення з прогресивної і стаціонарної поступово перетворилася в регресивну.

Станом 01.01.2006 року в Україні кількість осіб віком до 14 років становить 6 764 682, віком 50 років і більше – 15 611 720. Частка осіб віком 50 років і більше перевищує частку осіб віком до 14 років у 2,3 разу, тобто на поточний період в Україні склався регресивний тип населення, при якому чисельність населення стрімко скорочується і скорочуватиметься в майбутньому.

Виходячи з цього, ми бачимо розв'язання проблеми розвитку трудового потенціалу через збільшення народжуваності і покращання демографічної ситуації до рівня позитивного природного приросту населення. Проблема збереження трудового потенціалу вирішується через зменшення рівня передчасної смерті.

Перший напрямок – демографічний. Він має довгостроковий, стратегічний характер. За законами демографії позитивний приріст людського потенціалу можна очікувати не раніше ніж через два-три покоління, тобто через 40–60 років.

Другий напрямок – короткостроковий, поточний. Він спрямований на збереження існуючого трудового потенціалу зменшення рівня передчасної смерті.

У загальній структурі смертності населення країни на хвороби системи кровообігу (ХСК) в 2006 р. припадало 63,4 % від усіх померлих і 29,4 % серед працездатних. Найбільшу смерт-ність при ХСК спричиняла ішемічна хвороба серця і цереброваскулярна патологія (відповідно 66,9 і 21,5 % серед усіх померлих, 53,7 і 19,6 % серед працездатних).

Мета нашого дослідження полягала в аналізі тенденцій втрат трудового потенціалу в потенційно не прожитих роках (ПНР) через передчасну смертність населення при найважливіших соціально значущих причинах за 2006 р.

Серед 182 410 осіб, померлих у працездатному віці, ХСК стали причиною смерті у 53 710 (29,4 %). Найбільший відсоток померлих припадав на вік 55–59 років – 43,4 %. Від травм, отруєнь та інших наслідків дії зовнішніх причин померло 47 667 (26,1 %) працездатних осіб. Найбільший відсоток смертей припадав на вік 45–49 років – 17,6 %. Новоутворення стали причиною смерті 26 515 працездатних осіб (14,5 %).

Втрати трудового потенціалу від усіх причин смерті в віці 16–59 років становили 2 612 013,5 ПНР, від ХСК – 566 221,5 (21,7 % до всіх ПНР), від травм, отруєнь та деяких інших наслідків дії зовнішніх причин – 1 136 513,5 (43,5 %), від новоутворень – 472 130,0 (18,1 %). Разом три причини призводять до 83,3 % всіх поточних втрат ПНР.

Виходячи з ВВП України на 2006 р. – 537 667 млн грн і ВВП на 1 працюючого за рік – 26 169,066 грн ми зробили економічні розрахунки збитків через втрати трудового потенціалу країни від передчасної смерті у віці 16–59 років. У 2006 р. вони становили 68 353 453 674 грн.

Бюджет МОЗ України на 2007 р. становив 4 274 199 700 грн*. З наведеного випливає, що економічні збитки через втрати трудового потенціалу країни у віці 16–59 років перевищували бюджет МОЗ України в 16 разів, у віці 16–64 ро-ки – у 22,8 разу. Потенційно економічні збитки у віці 16–59 років перевищували бюджет АМН України (975 946,3 тис. грн) у 70,0 разів, у віці 16–64 роки – у 99,8 разу.

Отже, для ефективної роботи системи охорони здоров'я України бюджет МОЗ повинен складати як мінімум 13 % ВВП країни.

Постановою Кабінету міністрів України від 31 травня 2006 р. № 761 затверджена «Державна програма запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань на 2006–2010 роки». Вважаємо, що розроблені заходи в межах реалізації цієї програми будуть сприяти збереженню трудового потенціалу країни, звичайно, при відповідному організаційному та фінансовому забезпеченні.

Тривалість життя і смертність населення України від хвороб, що характеризуються підвищеним кров'яним тиском
А.П. Дорогой
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Починаючи з 2005 р., статистику смертності населення України визначають відповідно до МКХ-10. У зв'язку з цим до хвороб, що характеризуються підвищеним кров'яним тиском (I10-I15), відносять есенціальну (первинну) гіпертензію (I10), гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу з переважним ураженням серця (I11), гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу з переважним ураженням нирок (I12), гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу з переважним ураженням серця і нирок (I13), а також вторинну гіпертензію (I15). Порівняно зі статистикою смертності, що існувала до цього часу, зі звітності вилучені поєднані стани з ішемічною хворобою серця (ІХС) (I20-I25). До цереброваскулярних хвороб (I60-I69) включено стани із згадуванням про гіпертензію (I10-I15). Отже, йдеться про статистику смертності населення від так званої «чистої» гіпертензії, без асоційованих станів з іншою патологією. Якщо в попередні роки можна було проводити аналіз смертності від всіх форм артеріальної гіпертензії (АГ), в тому числі випадки смерті на фоні АГ і без неї при ІХС та цереброваскулярній патології, то тепер такий аналіз став недоступним. Фактично в 2005–2006 рр. порів-няно з 2004 р. було вилучено з аналізу 87 108 випадків смертей на фоні АГ і залишилося для поточного аналізу лише 615–623 випадки смерті від «чистої» гіпертензії, тобто 0,7 %!

В умовах, коли в нашій країні АГ стала со-ціально значущою патологією, а з 4 лютого 1999 р. Указом Президента України № 117/99 запроваджена «Програма профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні», обмеження статистичної інформації на державному рівні, яке унеможливлює проводити об'єктивний моніторинг базових показників здоров'я населення, включаючи тривалість життя померлих та втрати трудового потенціалу, – просто незрозумілий і недоречний крок.

Метою дослідження було запровадження моніторингу смертності населення України при хворобах, що характеризуються підвищеним кров'яним тиском, та визначення тривалості життя померлих від цих хвороб. Для цього ми використали дані Держкомстату та Центру медичної статистики МОЗ України.

З табл. 1 видно, що за останні два роки смертність від хвороб, що характеризуються підвищеним кров'яним тиском, зросла в цілому на 2,0 %. Серед міського поселення цей показник становив 5,7 %, у чоловіків – 6,9 %, у жінок – 3,9 %. У сільській місцевості смертність населення, навпаки, знизилася на 4,8 % (у чоловіків – на 8,1 %, у жінок – на 0,8 %). Беззаперечно, що ці дані свідчать не про покращення лікування пацієнтів у сільській місцевості, а про відсутність належного обліку хворих з АГ і про недоліки посмертної діагностики. Такий висновок опосередковано підтверджують дані табл. 2.

Таблиця 1 Смертності населення України при хворобах, що характеризуються підвищеним кров'яним тиском

Таблиця 2 Тривалість життя померлих від хвороб, що характеризуються підвищеним кров'яним тиском

З табл. 2 видно, що за вказаний період тривалість життя померлих від АГ в містах зросла на 1,7 %, в селах – лише на 0,2 %, тобто цей показник був в 8,5 разу нижчий.

У чоловічого населення міста тривалість життя в 3,7 разу була більшою, ніж у чоловіків у сільської місцевості. Тривалість життя померлих жінок у містах збільшилася на 1,2 %, а у селах зменшилася на 2,6 %.

Таким чином, наведені дані свідчать про збільшення тривалості життя населення на тлі хвороб з підвищеним кров'яним тиском переважно у містах. Лікувально-профілактична робота в сільській місцевості ще не досягла позитивних результатів.

Тривожні і депресивні розлади в кардіологічній практиці
А.П. Дорогой
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Поширеність розладів психіки та поведінки (клас V, F00-F99 за МКХ-10), особливо депресивних епізодів (F32), рекурентних депресивних розладів (F33), стійких розладів настрою (афективних) (F34) та невротичних, пов’язаних із стресом, і соматоформних розладів (F40-F48) зростає з кожним роком. Причому таку тенденцію спостерігають у більшості розвинених країн світу. Саме тому ВООЗ проголосила 2001 р. роком психічного здоров'я: «Психічне здоров'я: нове розуміння, нова надія». Проведені під егідою ВООЗ дослідження показали, що психопатологічні розлади в загальномедичній практиці виявляють у 24 % пацієнтів, депресивні розлади – у 21 %.

Депресія за останні роки трансформувалася із психіатричної в загальномедичну і до деякої міри суспільну проблему. Згідно з проведеними епідеміологічними дослідженнями, психопатологічні розлади в загальномедичній практиці становлять 30–57 %. Виявлена при первинному обстеженні депресивна, тривожна і змішана симптоматика у пацієнтів з серцево-судинною патологією збільшує ризик смерті та кардіоваскулярних катастроф в 1,5–2 рази.

Стрес-індуковані стани (дистрес) і депресію розцінюють як незалежні фактори ризику (ФР) розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС) і цереброваскулярної патології. Між ними існує тісний зв'язок. Стрес-індуковані стани виступають як ФР розвитку серцево-судинних захворювань, а серцево-судинна патологія може бути причиною розвитку соматизованих психопатологічних розладів. Крім цього, депресію вважають важливим прогностичним фактором виживання і скорочення тривалості життя хворих з гострим інфарктом міокарда, гострими коронарними симптомами і мозковими інсультами, тяжкого клінічного перебігу серцево-судинної патології, низької прихильності пацієнтів до медикаментозного лікування, інвалідності і смертності.

Незважаючи на очевидність і важливість цих питань, у загальномедичній і кардіологічній практиці депресивні розлади діагностують лише у 5 % пацієнтів.

Метою дослідження було встановлення в амбулаторно-поліклінічних умовах реальної поширеності тривожно-депресивних розладів серед пацієнтів кардіологічного профілю. Скринінг проводили за анкетою M.A. Whooley, в якій було два запитання.

1. Чи часто протягом останнього місяця вас турбували знижений настрій, почуття пригніченості та безвихідь?
2. Чи часто протягом останнього місяця вас турбували зниження зацікавленості та задоволення від роботи, яку ви виконуєте?

Відповідь пацієнтів на перше і друге запитання повинна була бути «так» або «ні». Позитивна відповідь на одне або два запитання свідчила як мінімум про наявність соматизованих тривожно-депресивних психопатологічних розладів типу «малої» депресії.

Обстежено 211 пацієнтів віком 18–70 років (117 чоловіків і 94 жінки). У 135 пацієнтів відзначали артеріальну гіпертензію (АГ), в тому числі в поєднанні з ІХС – у 46, з ускладненим перебігом (цукровий діабет, фібриляція передсердь, перенесене гостре порушення мозкового кровообігу) – у 27, з АГ I–II стадій стабільного перебігу – у 62. ІХС відзначали у 30 пацієнтів, з них було 8 пацієнтів з постінфарктним кардіосклерозом (ПІК), 26 – з нейроциркуляторною дистонією (НЦД), 20 – з різними кардіопатіями (КМП). В групі пацієнтів з позитивною відповіддю на запитання проводили додаткове психоневрологічне обстеження, лікування і спостереження.

Позитивну відповідь у пацієнтів з хворобами системи кровообігу (ХСК) спостерігали в 49,8 % випадків, з НЦД – у 34,6 %, з КМП – у 66,0 %. При всіх формах АГ на запитання позитивно відповіли 48,9 % пацієнтів, при поєднанні АГ та ІХС – 63,0 %, при ускладненому перебігу АГ – 41,6 %. У пацієнтів з ІХС позитивну відповідь отримано у 60,5 %, при наявності ПІК – у 80,7 % випадків.

У пацієнтів з ХСК з віком частота позитивних відповідей на перше запитання скринінгу зростала з 20,0 % у віці 18–39 років до 33,3 % у віці понад 60 років, на друге – відповідно з 14,3 до 41,4 %. Аналогічну тенденцію спостерігали у пацієнтів з ІХС та АГ.

Призначення анксиолітиків і антидепресантів при ХСК в загальнотерапевтичній і кардіологічній практиці було низьким, близько 4,7 %. У пацієнтів з АГ, яким до базової терапії призначали антидепресанти, відзначали редукцію психосоматичної симптоматики і збільшення прихильності до лікування.

Методологические подходы к стратификации общего сердечно-сосудистого риска при артериальной гипертензии
И.В. Дроздова
Крымский республиканский НИИ физических методов лечения и медицинской климатологии им. И.М. Сеченова, г. Ялта

Цель исследования – определить место психологических особенностей и стрессов у больных с артериальной гипертензией (АГ) в стратификации общего сердечно-сосудистого риска. Отрытое контролируемое исследование охватывало 427 больных с эссенциальной АГ I и II стадии. Факторы риска определяли посредством анкетно-опросного метода с применением специально разработанной анкеты, личностные особенности больных с АГ изучали при помощи Миннесотского многостороннего личностного теста, качество жизни определяли при помощи «Способа оценки качества жизни, преимущественно у лиц с артериальной гипертензией», уровень стрессов у больных с АГ изучали при помощи списка стрессовых ситуаций. Наиболее распространенными факторами риска у больных с АГ были стрессы, наследственность, отягощенная сердечно-сосудистыми заболеваниями, низкая физическая активность, злоупотребление углеводами, высшее образование и высокий социально-экономический статус. Эти лица отмечали значительное количество стрессов в своей жизни, которые повышали невротизацию, астению, депрессию и ухудшали качество их жизни. Значимыми для прогрессирования АГ являлись такие факторы риска, как ДАД, возраст, шизоидность, психастения, стрессы, связанные со здоровьем, социальное положение, индекс массы тела, стрессы аффективных связей, истерия, употребление значительного количества соли, курение, стрессы профессиональной жизни, мужественность-женственность. Доказано, что такие факторы риска, как личностные особенности, стрессы, высокий социальный статус, возраст, избыточная масса тела, злоупотребление солью и курение существенно ухудшают прогноз при АГ.

Морфо-функціональний стан серця, електрична гомогенність міокарда у постінсультних хворих із супутнім пост-інфарктним кардіосклерозом і цукровим діабетом 2-го типу
Л.М. Єна, В.Є. Кондратюк
ДУ «Інститут геронтології» АМН України, м. Київ

Мета роботи – вивчення особливостей системної та інтракардіальної гемодинаміки, структурно-функціонального стану серця у постін-сультних хворих із супутнім цукровим діабетом (ЦД) і постінфарктним кардіосклерозом (ПІКС).

Обстежено хворих, що перенесли ішемічний інсульт у басейні лівої або правої середньої мозкової артерії: у 26 хворих (1-ша група) відзначали ЦД, у 6 (2-га група) – ЦД і ПІКС. Вік хворих – у середньому відповідно (61,2±1,8) і (61,3±2,1) року. Усім хворим виконували векторелектрокардіографію (ВЕКГ), ЕКГ високого підсилення (ЕКГ ВП) і доплерехокардіографію. Хворі обох груп були зіставні за тривалістю гіпертонічної хвороби, реабілітаційного періоду і перебували на стандартній терапії.

Хворі обох груп були зіставні за рівнем АТ, частотою скорочень серця. Величини ударного і серцевого індексів у хворих 2-ї групи були достовірно менше, ніж такі у 1-й групі, – відповідно (33,1±3,6) і (42,4±1,8) мл/м2 та (2,4±0,3) і (3,1±0,1) л·хв-1·м-2, що відображається у розподілі пацієнтів за типами системної гемодинаміки. У пацієнтів 2-ї групи виявляли переважно гіпокінетичний тип кровообігу (66,7 %) при його відсутності у хворих 1-ї групи. Еукінетичний тип кровообігу достовірно частіше спостерігали у хворих 1-ї групи, порівняно з 2-ю групою (84,6  і 16,7 %). Частота виявлення гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) збільшувалася при супутньому ЦД і ПІКС (відповідно 81 і 100 %). Частка пацієнтів з концентричною ГЛШ у 2-й групі була достовірно більша, ніж у 1-й (відповідно 83,3 і 38,5 %). Розміри порожнини, стінок, маса міокарда і рівень глобальної скорочувальної функції лівого шлуночка (ЛШ) не відрізнялися між групами. Усі хворі 1-ї групи мали діастолічну дисфункцію ЛШ за типом його аномального розслаблення. На відміну від цього, у хворих 2-ї групи відзначали переважно рестриктивний тип порушення (67 %). Величина Е/А у пацієнтів 2-ї групи була більшою, ніж у хворих 1-ї групи, на 71,8 % (Р<0,05), що свідчить про більш тяжкі порушення функції розслаблення ЛШ. Величини максимальних векторів (МВ) петель ВЕКГ достовірно не відрізнялися у групах. Величина сумарного кута відхилення МВ петлі Р у хворих 2-ї групи була менше, ніж у 1-й, на 95,7° (Р<0,05). У хворих 2-ї групи у горизонтальній площині відзначали більші величини кута відхилення МВ петлі QRS, ніж у хворих 1-ї, на 61,1° (Р<0,05). У пацієнтів 2-ї групи у горизонтальній площині величина кута QRS-T на 64,1° була більшою, ніж у хворих 1-ї (Р<0,05). За даними ЕКГ ВП частота виявлення пізніх потенціалів передсердь в обох групах була високою і зіставною (відповідно 85 і 83 %). Пізні потенціали шлуночків виявляли частіше у 2-й групі, ніж у 1-й (відповідно 100 і 62 %).

Таким чином, відновний період ішемічного інсульту характеризується порушеннями системної та інтракардіальної гемодинаміки, структурного стану серця, що асоціюється з погір-шенням гомогенності процесів де- та реполяризації шлуночків, вираженість яких збільшується при наявності у пацієнтів ЦД 2-го типу та хронічної ішемічної хвороби серця: постінфарктного кардіосклерозу.

Поширеність дисліпідемії серед інших коригованих факторів ризику в пацієнтів з артеріальною гіпертензією
І.І. Єрмакович, В.А. Чернишов
ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої» АМН України, м. Харків

Мета роботи – дослідити поширеність дисліпідемії (ДЛП) та її фенотипів серед інших коригованих факторів ризику (ФР) у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ).

Обстежено 1023 пацієнти (526 чоловіків і 497 жінок) віком 25–67 років (у середньому (45,8±3,9) року) – представників організованої популяції м. Харкова. Обстеження здійснено у відділі популяційних досліджень Інституту терапії ім. Л.Т. Малої АМН України. В комплекс обстеження включали такі методи: вимірювання артеріального тиску (АТ) методом Короткова, антропометричні вимірювання – визначення зросту, маси тіла, обчислення індексу маси тіла (ІМТ), визначення вмісту в сироватці крові глюкози глюкозооксидазним методом та сечової кисло-ти – фосфорновольфрамовим методом, визначення рівнів загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів високої густини – ферментативним методом. Вміст холестерину у складі ліпопротеїдів низької густини розраховували за формулою W.T. Friedewald, фенотипування ДЛП здійснювали за класифікацією D.S. Fredrickson із сучасними доповненнями. Отримані дані оброблено методами варіаційної статистики.

Із всієї кількості обстежених нормальний АТ реєстрували у 27,8 % осіб; підвищений рівень АТ як одиничний ФР – у 9,1 %; підвищений АТ і підвищений ІМТ – у 7,9 %; у 34 обстежених підвищені АТ і ІМТ поєднувалися з тютюнопалінням. Поєднання АГ з підвищеним ІМТ і гіперглікемією (ГГ) виявлено у 5,4 % осіб. Поєднання АГ з підвищеним ІМТ і гіперурикемією (ГУ) спостерігали у 9,7 % обстежених. У решти 6,1 % пацієнтів відзначали поєднання АГ з підвищеним ІМТ, ГГ та ГУ. В усіх цих групах проаналізовано поширеність ДЛП та її фенотипів. Зі всієї кількості обстежених нормоліпідемію виявлено в 29,3 % випадків, ДЛП ІІа типу – у 27,5 % обстежених, ДЛП ІІb типу – у 9,8 % осіб, ДЛП IV типу – у 17,8 % пацієнтів і гіпоальфахолестеринемію (ГАХС) – у 15,6 % обстежених.

У 6,5 % осіб ГАХС була ізольованою, у 9,1 % пацієнтів ГАХС поєднувалася з іншими фенотипами ДЛП: ІІа – 2,4 %, ІІb – 2,3 %, IV – 4,4 %. В осіб з нормальним АТ ДЛП виявлено у 9,9 % обстежених (6,8 % – ДЛП ІІа типу, 3,1 % – ДЛП IV типу), у пацієнтів з АГ – у 60,8 % випадків.

ДЛП ІІа типу був найбільш поширеним серед пацієнтів, у яких АГ поєднувалися з підвищеним ІМТ і тютюнопалінням (11,9 %). Серед цих пацієнтів порівняно з іншими групами також максимально поширеними були інші фенотипи ДЛП: ІІb – 4,8 %, IV – 7,0 %, ізольована ГАХС – 4,7 %. Поєднання ГАХС з ДЛП ІІа, ІІb і IV фенотипу було найбільш поширеним серед цих пацієнтів (відпо-відно 1,9, 1,1 і 2,6 %).

ДЛП є найбільш поширеним супутнім ФР у пацієнтів з АГ. Наявність ДЛП в осіб з нормальним АТ та її найбільша поширеність серед пацієнтів з поєднанням модифікованих ФР (АГ, підвищений ІМТ, тютюнопаління) є підставою для активної цілеспрямованої програми профілактики.

Субклінічний гіпотиреоз як незалежний предиктор розвитку атеросклерозу та гіпертонічної хвороби в жінок у період менопаузи
Є.Х. Заремба, І.С. Шатинська-Мицик
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Мета роботи – вивчити особливості функціо-нального стану гіпофізарно-тиреоїдної системи та ліпідного спектра крові, встановити їх патогенетичну роль у прогресуванні атеросклерозу та гіпертонічної хвороби (ГХ) в жінок у період менопаузи, розробити методи корекції виявлених порушень.

Обстежено 50 жінок в період постменопаузи з ГХ ІІ–ІІІ стадії, вік становив у середньому (53,2±4,6) року. Проміжок часу після останньої менструації становив (23,4±4,0) міс. Хворих рандомізували на три групи, зіставні за віком та тривалістю постменопаузи. До 1-ї групи увійшли 30 жінок хворих на ГХ із субклінічним гіпотиреозом (СКГ), яким проводили стандартне лікування та гормонозамісну терапію (ГЗТ) L-тироксином у малих дозах, до 2-ї – 30 жінок із ГХ та СКГ, які одержували стандартне лікування. В контрольну групу увійшли 20 жінок, хворих на ГХ без СКГ. Досліджували ліпідний спектр крові, рівні фолікулостимулюючого (ФСГ), лютеїнізуючого (ЛГ), тиреотропного (ТТГ) гормонів і вільного тироксину (fТ4) за допомогою радіоімунологічного аналізу (РІА).

Гормональний профіль у всіх жінок відпові-дав періоду постменопаузи: спостерігали високі рівні ЛГ ((36,3±4,5) МО/л) та ФСГ ((51,8±6,9) МО/л). У 1-й і 2-й групах рівні ТТГ та fТ4 свідчили про наявність СКГ. У всіх трьох групах виявлено порушення ліпідного спектра крові. У жінок із СКГ виявляли гіперліпідемію ІІа типу, у жінок без СКГ – гіперліпідемію ІІb типу. Після проведення ГЗТ L-тироксином протягом 3 міс нормалізувалися показники ліпідного спектра: достовірно знизився рівень загального холестерину та ліпопротеїдів низької густини (ЛПНГ) (Р<0,01). Рівень тригліцеридів достовірно не змінився. Встановлено, що рівень ЛПНГ позитивно корелює з рівнем ТТГ і негативно з рівнем fT4. У групі хворих, які одержували стандартне лікування, достовірних змін ліпідного спектра не спостерігали. На тлі проведення ГЗТ на 14-й день лікування рівні ТТГ достовірно знизилися і досягли верхньої межі норми через 3 міс від початку лікування.

Отже, для оцінки індивідуального ризику ГХ в обстеження пацієнтів із СКГ необхідно включати аналіз ліпідного спектра крові. ГЗТ L-тироксином достовірно впливає на ліпідний спектр крові.

«Ефект післядії» інтервальної нормабаричної гіпокситерапії у молодих хворих на «м’яку» есенціальну АГ з низькою прихильністю до лікування
Г.А. Ігнатенко, І.В. Мухін, Г.С. Такташов, К.С. Щербаков
Донецький національний медичний університет ім. М. Горького

Результати лікування чоловіків молодого віку, хворих на м'яку есенціальну артеріальну гіпертензію (АГ), залишаються незадовільними через низьку прихильність до медикаментозної терапії.

Мета роботи полягала в аналізі ефективності медикаментозного і безмедикаментозного лікування АГ у молодих чоловіків з низькою прихильністю до лікування.

У дослідження включено 18 хворих чоловічої статі віком 19–29 років з м'якою АГ 1–2 ступеня і низькою комплаєнтністю до лікування.

У 1-й групі (n=5) хворі отримували базовий препарат, яким частіше був або b-адреноблокатор, або інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. У 2-й групі (n=13) хворі додатково до ліків отримували щоденні сеанси інтервальної нормабаричної гіпокситерапії (ІНБГТ) тривалістю 45–60 хв.

ІНБГТ проводили за допомогою гіпоксикатора «ГИП 10-1000-0» («Трейд Медикал», Росія). Наприкінці 1-го і 2-го місяців лікування проводили холтерівське моніторування артеріального тиску (АТ) для оцінки частоти досягнення оптимального АТ (Ј 120/80 мм рт. ст.). Надалі протягом 2-го місяця оцінювали «ефект післядії» ІНБГТ, описаний у літературі.

Через 1 міс лікування встановили, що оптимального АТ було досягнуто у 4 (80 %) хворих 1-ї групи і 100 % – другої. Протягом 2-го місяця після закінчення сеансів ІНБГТ на тлі навіть нерегулярного медикаментозного лікування цільові рівні АТ відзначали у 60 % хворих 1-ї групи, у 92,3 % – 2-ї.

Таким чином, на наш погляд, наявність «ефекту післядії» гіпокситерапії, навіть у хворих з поганою прихильністю до медикаментозного лікування, дозволила протягом наступного місяця отримати кращі результати лікування.

Вплив інтервальної нормабаричної гіпокситерапії на легеневу гіпертензію у хворих із ГБ і ХОЗЛ
Г.А. Ігнатенко, І.В. Тов, М.К. Пола, А.О. Фаєрман
Донецький національний медичний університет ім. М. Горького

Проблема сукупної кардіо-пульмональної патології полягає як у взаємному погіршенні перебігу захворювань, так і в неможливості призначати адекватне лікування кожного з них через виникнення ускладнень.

Мета роботи полягала в аналізі впливу інтервальної нормабаричної гіпокситерапії (ІНБГТ) на показники тиску крові в легеневій артерії у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) I–II стадії із супутнім хронічним обструктивним захворюванням легенів (ХОЗЛ) 1–2 стадії.

У дослідження включено 15 хворих з ГХ I– II стадії з супутнім ХОЗЛ 1–2 стадії, яких було розподілено на дві групи. До 1-ї включили 7 хворих, що отримували стандартну терапію – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту або антагоніст кальцію, діуретик, інгаляційні b2-агоніст і глюкокортикоїд. До 2-ї групи увійшли 8 хворих, які, окрім такої самої терапії,  отримували щоденні сеанси ІНБГТ протягом 30 днів за допомогою гіпоксикатора «ГИП 10-1000-0» («Трейд Медікал», Росія). Середній тиск крові в легеневій артерії вимірювали за транстрикуспідальним кровотоком (ехокардіограф з доплерівським датчиком «Vivid 3», США).

У 1-й групі величина середнього тиску в легеневій артерії до лікування становила (25,2±0,9) мм рт. ст., після лікування – (24,1±1,1) мм рт. ст. (t=0,8, p=0,3); у 2-й групі – відповідно (22,9±0,5) і (16,1±1,4) мм рт. ст. (t=4,5, p=0,03).

Таким чином, додаткове призначення ІНБГТ до медикаментозної терапії сприяє статистично достовірному зменшенню середнього тиску крові в легеневій артерії і більш ефективне, ніж традиційне лікування.

Профілактика когнітивних розладів у хворих на артеріальну гіпертензію
Л.А. Ільницька, І.В. Шумлянський, О.С. Дячук, В.Є. Придюк, О.В. Яцик
Рівненський обласний клінічний лікувально- діагностичний центр імені Віктора Поліщука;
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Проблема профілактики когнітивних розладів є надзвичайно актуальною, з огляду на значну поширеність, високу соціальну значущість та обмежені можливості терапії. Профі-лактичні заходи повинні бути спрямовані на корекцію відомих факторів ризику когнітивних порушень.

Одним із найважливіших факторів ризику розладів пізнавальних функцій мозку є захворювання серцево-судинної системи, зокрема артеріальна гіпертензія. Неконтрольоване підвищення артеріального тиску призводить до розвитку хронічної ішемії мозку, лакунарних інфарктів та мікрокрововиливів. Це створює передумови для розвитку дисциркуляторної енцефалопатії у хворих на артеріальну гіпертензію з низькою прихильністю до лікування. Судинна мозкова недостатність сама по собі може призводити до когнітивних розладів, або посилювати порушення, пов'язані з первинним дегенеративним процесом мозку. Серед інших причин порушення пізнавальних функцій мозку слід виділити також атеросклероз магістральних артерій головного мозку, цукровий діабет, гіперхолестеринемію.

Метою роботи було визначення доцільності дослідження когнітивних функцій у хворих на артеріальну гіпертензію та застосування комбінованої терапії для попередження деменції.

Обстежено 237 хворих на гіпертонічну хворобу II стадії з проявами дисциркуляторної енцефалопатії І ступеня. Критеріями виключення були: наявність інфаркту міокарда, порушення мозкового кровообігу в анамнезі, порушення ритму серця (фібриляція передсердь, екстрасистолія), хронічної серцевої недостатності. Середній вік хворих становив (58,2±2,7) року, серед обстежених було 112 (47,3 %) жінок та 125 (52,7 %) чоловіків. Усім пацієнтам проводили загальний аналіз крові, сечі, біохімічний аналіз крові, ЕКГ, ехокардіографію, офісне вимірювання артеріального тиску (АТ) та добовий моніторинг АТ, транскраніальну доплерографію судин та дуплексне сканування екстракраніальних судин з визначенням товщини комплексу інтима-медіа, огляд очного дна, при потребі магнітнорезонансну терапію. Для оцінки когнітивних функцій використовували скринінговий тест малювання годинника. Усі пацієнти отримували антигіпертензивні препарати, ефективність яких для профілактики деменції була доведена у масштабних рандомізованих міжнародних дослідженнях: 154 (65,0 %) хворих  отримували комбінацію периндоприлу і індапаміду (ноліпрел та ноліпрел-форте, «Серв'є», Франція); 49 (20,7 %) хворих – антагоніст кальцію лерканідипін у добовій дозі 10 мг (леркамен, «Берлін-Хемі», Німеччина); 34 (14,3 %) – епросартан у добовій дозі 600 мг (теветен, «Солвей-Фарма»). Усім пацієнтам був проведений експрес-тест малювання годинника для виявлення когнітивних порушень. Оцінку тесту проводили за 10-бальною шкалою. За результатами тесту було виявлено таке: 76 (32,1 %) хворих виконали тест без помилок – 10 балів; 107 (45,1 %) хворих виконали тест з незначними помилками – 9 і 8 балів; 54 (22,8 %) пацієнти на малюнку вказали неправильний час або просто обвели необхідний час – 7 і 6 балів. Таким чином, у 67,9 % хворих відзначали легкі когнітивні розлади. Цій категорії пацієнтів додатково до антигіпертензивного лікування додавали препарати, які містять екстракт гінкго-білоба (танакан у добовій дозі 120 мг, гілоба з фітосомами у добовій дозі 80 мг). Зазначені препарати мають вазопротекторну дію, покращують мікроциркуляцію, мають антиоксидантні властивості, покращують когні-тивну та сенсорну функцію мозку. Тривалість прийому препаратів становила 6 міс. Після проведеної терапії пацієнти цієї групи повторно виконували тест малювання годинника. Було виявлено, що 23 (14,2 %) пацієнти із 161 виконали тест без помилок і отримали 10 балів, 98 (60,9 %) отримали 9 і 8 балів, 40 (75,1 %) – 7 балів.

Висновки: 1) у хворих на гіпертонічну хворобу доцільно проводити тести для виявлення когнітивних порушень з метою визначення групи ризику; 2) препарати, що містять екстракт гінкго-білоба, позитивно впливають на концентрацію та стійкість уваги, мають ноотропну дію.

Фактори ризику гіпертрофії лівого шлуночка у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та метаболічним синдромом
Г.Б. Каспрук, О.І. Мітченко, В.Ю. Романов, Т.В. Бєляєва
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Гіпертрофію лівого шлуночка (ГЛШ) частіше виявляють у пацієнтів із метаболічним синдромом (МС), ніж без нього. Метою нашого дослі-дження було виявлення факторів ризику виникнення ГЛШ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) та МС.

Обстежено 190 пацієнтів з АГ ІІ ступеня, середній вік – (54,0±0,7) року. Середній індекс маси тіла (ІМТ) становив (32,9±5,9) кг/м2. У 27 (14 %) пацієнтів відзначали цукровий діабет. Усі пацієнти були розподілені на чотири групи залежно від статі (114 жінок та 76 чоловіків) та залежно від віку: менше 50 років та більше 50 років. Проводили антропометричні, біохімічні та ехокардіографічні дослідження. Наявність ГЛШ визначали при використанні відношення маси лівого шлуночка (МЛШ) до зросту пацієнтів у степені 2,7, як рекомендовано у хворих з ожирінням (АТЕ 2005), діагностику МС проводили згідно з рекомендаціями IDF (2005). Статистичний аналіз проводили з використанням пакету аналізу «Microsoft Excel» та програми «SPSS 10».

У чоловіків виявлено достовірну пряму кореляцію МЛШ з віком (r=0,31; p<0,01), на відміну від жінок (r=0,17; нд). ГЛШ у жінок виникає переважно у більш старших вікових групах і виявляється у 5,7 разу частіше у віці понад 50 років, ніж у віці менше 50 років. У чоловіків ГЛШ з'являється у більш ранньому віці, а після 50 років вона виявляється тільки у 2,2 разу частіше, ніж до 50 років. Встановлено різницю у виявленні різних типів ГЛШ у віковому аспекті. Так, у жінок віком понад 50 років на 26 % частіше, ніж у більш молодих, виявляють концентричну ГЛШ, а у чоловіків – на 28 % частіше виявляють ексцентричну ГЛШ. Виявлено прямий достовірний кореляційний зв'язок МЛШ з рівнем глюкози у чоловіків (r=0,45; p<0,001) та жінок віком понад 50 років (r=0,25; p<0,05). Тільки у жінок існує кореляція МЛШ з відносною товщиною стінок лівого шлуночка (r=0,21; p<0,05) та індексом інсулі-норезистентності НОМА (r=0,21; p<0,05). Проведено покроковий багатофакторний регресійний аналіз залежності МЛШ від варіант, з якими виявлено найбільш тісну кореляцію: ІМТ (r=0,48; p<0,001), середньодобовий рівень систолічного (САТ) (r=0,39; p<0,001) та діастолічного (ДАТ) (r=0,32; p<0,001) артеріального тиску, тривалість АГ (r=0,24; p<0,01), рівень глюкози (r=0,32; p<0,001), індекс НОМА (r=0,29; p<0,001), стать (r=0,35; p<0,001) та вік (r=0,16; p<0,05) пацієнтів. Без врахування статі пацієнтів виявлено, що МЛШ залежить лише від ІМТ (p<0,001), та рівню глюкози (p<0,001). При виключенні впливу ІМТ, крім залежності від рівня глюкози, виявляється зв'язок із тривалістю АГ (p=0,03). У жіночого контингенту достовірний зв'язок МЛШ виявлено лише з ІМТ, а при виключенні його впливу з'являється залежність від рівня глюкози (p=0,025) та тривалості АГ (p=0,018). У чоловіків найбільшою є залежність МЛШ від рівня глюкози (p=0,003) та ІМТ (p=0,031), а при врахуванні рівня глюкози виявляється також вплив середнього рівня ДАТ (p<0,001), САТ (p=0,05), віку (p=0,017) та тривалості АГ (p=0,028) на МЛШ.

Отже, виявлені гендерні та вікові особливості формування ГЛШ у пацієнтів із МС. При врахуванні множинних факторів ризику виникнення ГЛШ виявлено, що найважливішими її чинниками у пацієнтів із МС є збільшення ІМТ у жінок та рівня глюкози у чоловіків.

Пульсовое давление и смертность от сердечно-сосудистых заболеваний (Данные 20-летнего проспективного наблюдения)
Е.А. Кваша
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Цель работы – изучить взаимосвязь пульсового давления (ПД) и смертности от сердечно-сосудистых заболеваний (ССЗ).

В исследование включены 3019 мужчин и женщин в возрасте 40–59 лет, прошедшие эпидемиологическое обследование по стандартной методике ВОЗ в 1978–1982 гг. В течение 20 лет за всеми обследованными велось проспективное наблюдение с ежегодным установлением жизненного статуса и верификацией случаев смерти.

За 20 лет зарегистрировано 1133 случая смерти, в 645 (56,9 %) случаях причиной смерти было ССЗ. Анализ средних значений ПД в группах с разным жизненным статусом свидетельствует о достоверно более высоких значениях этого показателя среди мужчин и женщин, умерших от ССЗ (соответственно (52,4±0,7) и (59,5±5,4) мм рт. ст.).

Анализ относительного риска (ОР) смерти от ССЗ в группах лиц с разными значениями ПД свидетельствует о том, что значимый прирост показателей смертности от ишемической болезни сердца (ИБС), сосудистых поражений головного мозга (СПГМ) и ССЗ в целом отмечают у мужчин при величине 50 мм рт. ст. и больше, у женщин – 60 мм рт. ст. и больше. Наиболее выражены изменения ОР для СПГМ. Так, прирост в 10 мм рт. ст. после граничных значений сопровождается увеличением ОР смерти от СПГМ у мужчин в 3, 6 и 8 раз, а у женщин – в 4 и 11 раз. Для ИБС предельные значения ОР составляют соответственно 3,5–3,3.

Несмотря на более низкие величины абсолютного риска смерти на всех отрезных точках ПД у женщин, расчет атрибутивного риска показывает, что добавочная смертность, обусловленная ПД больше 50 мм рт. ст. не зависит от гендерной принадлежности и составляет для ИБС 51,7 % у мужчин и 46,2 % у женщин; для СПГМ – соответственно 75,5 и 74,7 %; ССЗ в целом – 57,6 и 54,1 %. С учетом распространенности высокого ПД среди обследованных, вклад этого фактора в смертность на популяционном уровне составляет 30,0 % у мужчин и 32,1 % у женщин.

Таким образом, пульсовое давление как у мужчин, так и у женщин имеет высокую прогностическую значимость и может использоваться как критерий отбора пациентов с высоким риском сердечно-сосудистой смертности, требующих контроля и интенсивного лечения.

Артеріальна гіпертензія та ішемічна хвороба серця: принципи патогенетичної терапії
Ю.Г. Кияк, О.Ю. Барнетт
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Артеріальна гіпертензія (АГ) – один з найпоширеніших факторів ризику ішемічної хвороби серця (ІХС). Ступінь підвищення систолічного артеріального тиску (АТ) корелює з розвитком інфаркту міокарда (ІМ), а величина пульсового – визначає ризик коронарної смертності. Вони суттєво впливають на ремоделювання міокарда і є предикторами апоптозу судинного ендотелію і кардіоміоцитів (КМЦ).

Мета дослідження – вивчити вплив антигі-пертензивних препаратів з доведеною васкуло- і кардіопротекторною дією на досягнення цільового тиску, попередження процесів апоптозу і зменшення ознак серцевої недостатності (СН).

Обстежено 58 пацієнтів віком 48–79 років з АГ 2–3 ступеня та ІІ–ІІІ стадією захворювання. У половини з них відзначали післяінфарктний кардіосклероз із систолічною дисфункцією лівого шлуночка. Всі пацієнти отримували індивідуально підібрані дози периндоприлу і амлодипіну, у більшості випадків: карведилол, спіронолактон та індапамід. До і після лікування проводили ехокардіографічне обстеження, визначали рівень фактора некрозу пухлин a (ФНП-a) та маркерів апоптозу лімфоцитів і моноцитів (СД 95). Вивчали ультраструктурні зміни в міокарді у 26 паці-єнтів, зіставних за віком і тяжкістю АГ, які померли від ІМ. Тканину для дослідження отримували шляхом експрес-некропсії міокарда інтактних і колоінфарктних ділянок лівого шлуночка протягом 10–15 хв після біологічної смерті пацієнтів.

Патоморфологічні зміни в мікроциркуляторному руслі міокарда пацієнтів з АГ, які померли від ІМ, полягали у гіпертрофії і гіперплазії судинного ендотелію і гладеньком'язових клітин (ГМК) артеріол, що призводило до звуження і облітерації просвіту мікросудин з розвитком гіпоперфузії, гібернації та ішемії. У ремодельованих ендотеліоцитів і ГМК спостерігали тенденцію до апоптозу, набряку і некрозу, що призводило до руйнування мікросудин, активації тромбоутворення і прогресуючої ішемії КМЦ з подальшим апоптозом або некрозом деяких із них. На цьому тлі активувалися фібробласти і ГМК. Останні проліферували в периваскулярному просторі і мігрували у товщу міокарда, синтезуючи колагенові фібрили і еластичні волокна. Застосування вказаних антигіпертензивних препаратів дало можливість досягти цільових показників АГ у всіх пацієнтів, знизити рівень ФНП-a і показники апоптозу клітин крові (що корелює з апоптозом ендотеліоцитів) та зменшити прояви СН.

Отже у пацієнтів з АГ та ІХС застосування периндоприлу у поєднані з амлодипіном і карведилолом, а також з спіронолактоном та індапамідом дає оптимальний антигіпертензивний і кардіопротекторний ефект, у тому числі при ішемічній кардіоміопатії.

Взаємозв’язок між показниками структури та функції лівого передсердя і трансмітрального кровотоку в пацієнтів з гіпертонічною хворобою та ІХС
В.М. Коваленко, М.Г. Ілляш, Н.В. Довганич, О.Г. Несукай
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Наявність гіпертонічної хвороби (ГХ) та гіпертрофії лівого шлуночка (ЛШ), особливо концентричної (КГЛШ), призводить як до діастолічної дисфункції ЛШ, так і до збільшення лівого передсердя (ЛП). Наявність супутньої ішеміч-ної хвороби серця (ІХС) у цих хворих може сприяти погіршенню діастолічного наповнення ЛШ та функції ЛП.

Мета роботи – вивчити кореляційні зв'язки між показниками ремоделювання ЛП та транс-мітрального кровотоку (ТМК) у пацієнтів з ГХ та в поєднанні з ІХС. Обстежено 20 хворих з ГХ ІІ стадії (1-ша група), 13 хворих з ГХ ІІ стадії та ІХС (2-га група). Середній вік хворих становив (57,3±4,7) року. Пацієнтам проводили ехокардіографію в М-, В-режимі та режимі імульсно-хвильової доплерографії. У всіх пацієнтів реєстрували КГЛШ та порушення діастолічного наповнення за типом анормального розслаблення міокарда ЛШ.

Аналіз показників структурно-функціонального стану ЛП показав, що у пацієнтів 2-ї групи достовірно більшими були величини кінцеводіастолічного (КДО) та кінцевосистолічного об'ємів ЛП (у середньому відповідно на 12,3 і 32,2 %), розміри та площа ЛП в діастолу та систолу (в середньому відповідно на 6,2 і 9,8 %; 10,6 і 19,4 %) порівняно з такими в 1-й групі. При цьому були достовірно меншими показники фракції викиду (ФВ) ЛП (у середньому на 22,5 %), кінетичної роботи ЛП – на 24 %, систолічного індексу спорожнення (СІС) – в середньому на 25 % порівняно з такими в 1-й групі.

Виявлено, що у пацієнтів 1-ї групи більші розміри ЛП можуть розглядатися як компенсаторний механізм у підтриманні діастолічного наповнення, при цьому спорожнення ЛП в умовах його дилатації потребує більшого показника роботи ЛП за більший інтервал часу, що є можливим при збільшенні систолічного спорожнення ЛП.

Це підтверджувалося результатами кореляційного аналізу, який виявив достовірний прямий зв'язок між величинами КДО ЛП та інтегралів лінійної швидкості в період систоли передсердя (VTI А) (r=0,66, p<0,01), та фракцією наповнення ЛШ в систолу передсердя (АFF) (r=0,47, p<0,05), прямий кореляційний зв'язок між VTI A та роботою ЛП (r=0,74, p<0,002), площею ЛП (r=0,53, p<0,05), розміром ЛП в діастолу (r=0,51, p<0,05), та СІС (r=0,48, p<0,05). Крім того, спостерігали достовірний кореляційний зв'язок між показником тривалості періоду наповнення ЛШ в систолу передсердя та показниками роботи ЛП (r=0,55, p<0,05) і площі ЛП в діастолу (r=0,58, p<0,01).

У пацієнтів 2-ї групи наявність більших величин об'ємів та розмірів ЛП при менших показниках його функції (ФВ, СІС) та відсутність достовірних кореляційних зв'язків між показниками, що вивчались, може свідчити про погіршення компенсаторних можливостей ЛП в підтриманні адекватного діастолічного наповнення ЛШ при наявності ГХ та супутньої ІХС.

Функція ендотелію у хворих з ІХС у поєднанні з гіпертонічною хворобою та часторецидивуючою формою фібриляції передсердь
О.В. Ковальчук
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

 Мета дослідження – вивчення ендотеліальної функції судин: ендотелійзалежної (ЕЗВД) та ендотелійнезалежної вазодилатації (ЕНВД) у хворих на ішемічну хворобу (ІХС) з частими нападами фібриляції передсердь (ФП) порівняно з хворими з нечастими нападами аритмії за допомогою тесту Целемаєра–Соренсена.

Обстежено 114 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) ІІ стадії та інструментально верифікованою стабільною формою стенокардії напруження ІІ–ІІІ функціональних класів (ФК), віком у середньому (57,4±0,8) року, з частими нападами ФП. До групи порівняння увійшли 32 хворих на ІХС, зі стабільною стенокардією напруження ІІ– ІІІ ФК, з нечастими нападами ФП, віком у середньому (55,2±1,4) року. Судинорухову функцію плечової артерії вивчали за допомогою дуплексного ультрахвильового сканування. Так, у пацієнтів з частими рецидивами ФП відзначали зменшення вихідної величини внутрішнього діаметра плечової артерії (Р<0,0001) і збільшення швидкості кровотоку (Р<0,0001). При цьому також суттєво меншим було відношення вихідної величини діаметра плечової артерії до швидкості кровотоку в пацієнтів з частими рецидивами ФП (Р<0,0001), ніж у групі порівняння. У обстежених хворих обох груп виявлені інструментальні ознаки порушення ЕЗВД плечової артерії (медіана приросту діаметра після декомпресії), однак у групі з частими рецидивами ФП цей показник був достовірно нижчим (відповідно 5,1 і 8,6 %, Р=0,009). Крім того, в групі з частими рецидивами ФП виявлено більш тяжке порушення ЕНВД плечової артерії (після прийому нітрогліцерину) – медіана приросту діаметра артерії становила відповідно 10,5 і 22,5 % (Р<0,0001). Відзначали збільшення товщини комплексу інтима-медіа в групі з частими нападами ФП (відповідно 0,9 і 0,7 мм, Р=0,0001). Проведений аналіз свід-чив про значні порушення ЕЗВД та ЕНВД, а також більш тяжке структурне ремоделювання центральних судин у групі хворих з частими рецидивами ФП.

Влияние приема кальция на состояние обмена магния у больных с эссенциальной гипертензией и остеоартрозом
В.В. Коломиец, В.В. Красеха-Денисова
Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького

Цель исследования – оценить влияние приема кальция на состояние обмена магния, суточный профиль артериального давления (СПАД) и функцию эндотелия у больных с эссенциальной гипертензией в сочетании с остеоартрозом.

У 42 больных с гипертонической болезнью ІІ стадии со СПАД типа «non-dippers» (n=25) и «night-peakers» (n=17), до и через неделю приема 0,25 ммоль глюконата кальция на 1 кг массы тела в сутки на фоне эффективной антигипертензивной терапии амлодипином оценивали состояние кишечной абсорбции и почечной экскреции кальция и магния в условиях перорального кальциевого и магниевого тестов и их суточной экскреции, СПАД, содержание метаболитов оксида азота (мNO) спектрофотометрически с реактивом Гриса, функцию эндотелия ультразвуковым методом по степени эндотелийзависимой релаксации плечевой артерии на фоне реактивной гиперемии.

Курс приема глюконата кальция сопровождался значительным увеличением кишечной абсорбции кальция, скорость которой возросла с (2,18±0,10) до (3,27±0,17) мкмоль·л-1·мин-1 (Р<0,05) и снижением скорости кишечной абсорбции магния с (1,33±0,09) до (1,05±0,04) мкмоль·л-1·мин-1 (Р<0,05). Суточная почечная экскреция обоих минералов после курса приема кальция увеличилась (Р<0,05): кальция – на 106,8 %, магния – на 94,9 %. В условиях перорального нагрузочного теста с кальцием и магнием почечная экскреция кальция возросла в меньшей степени (на 73,3 %), чем до приема кальция (на 112,5 %), в то время как почечная экскреция магния заметно увеличилась (на 24,7 %; Р<0,05) за счет подавления его канальцевого транспорта, о чем свидетельствовал прирост уровня экскретируемой фракции на 2,1 % (Р<0,05). Дисфункция эндотелия, отражающая недостаточный синтез эндотелием оксида азота, выявлена у всех больных до приема препарата кальция, но степень вазорелаксации на фоне реактивной гиперемии достоверно снизилась у больных со СПАД типа «night-peakers» (-(2,3±0,2) %), как и содержание мNO в крови (на (3,7±1,3) мкмоль/л; Р<0,05).

Таким образом, включение препаратов кальция в терапию остеоартроза у больных с эссенциальной гипертензией вызывает нарушения в состоянии обмена магния, более выраженные у больных с типом СПАД «night-peakers», которые сопровождаются увеличением степени дисфункции эндотелия и требуют коррекции.

Структурно-функціональний стан серця у постінсультних хворих із супутнім цукровим діабетом 2-го типу
В.Є. Кондратюк
ДУ «Інститут геронтології» АМН України, м. Київ

Сьогодні у світі зберігаються тенденції до зростання поширеності цереброваскулярних захворювань і, в першу чергу, ішемічного інсульту. Життєвий прогноз у цієї категорії хворих зумовлений наявністю супутніх патологій, зокрема гіпертонічної хвороби (ГХ), цукрового діабету (ЦД) 2-го типу, значно поширених у осіб старших вікових груп. Відомо, що структурно-функціо-нальний стан серця має суттєвий вплив на перебіг і прогноз реабілітаційного періоду у пацієн-тів, що перенесли інсульт.

Мета дослідження – вивчення особливостей структурно-функціонального стану серця у постінсультних хворих із супутнім ЦД 2-го типу.

Обстежено 85 хворих на ГХ, що перенесли ішемічний інсульт без ЦД (1-ша група), 26 – з ЦД (2-га група). Вік хворих становив у середньому відповідно (62,7±1,0) і (61,2±1,8) року. Усім вимірювали артеріальний тиск (АТ), проводили доплерехокардіографію. Хворі обох груп були зіставні за тривалістю ГХ, реабілітаційного періоду і приймали стандартну терапію.

Обстежені хворі 1-ї і 2-ї груп були зіставні за рівнями АТ: систолічний, діастолічний і пульсовий становили відповідно (150±2), (87±1) і (63±1) і (151±4), (86±2) і (65±3) мм рт. ст. Між групами достовірно не відрізнялися величини ЧСС, ударного та хвилинного об'ємів крові лівого шлуночка (ЛШ), загального опору судин. Частота виявлення ГЛШ за даними ехокардіографії у пацієнтів 1-ї і 2-ї груп була високою і не збільшувалася при супутньому ЦД (відповідно 87 і 81 %). Ексцентричний і концентричний типи геометрії ЛШ виявляли з частотою відповідно 43,5 і 43,5 % у 1-й групі та 42,3 і 38,5 % – у 2-й. Спостерігали тенденцію до збільшення частоти виявлення гіпертрофії ЛП: у хворих 2-ї групи – 84,6 %, 1-ї – 65,9 %. Розміри камер і стінок ЛШ в систолу і діастолу не відрізнялися між групами, що відображалося як зіставний помірний ступінь ГЛШ (індекс маси міокарда ЛШ – відповідно (159,1±3,79) і (165,5±8,7) г/м2). При збережених рівнях систолічної функції ЛШ (фракція викиду ЛШ у хворих становила відповідно (60,2±0,6) і (61,6±0,8) %), відзначали різний ступінь порушення діастолічної функції ЛШ. Так, відношення швидкості раннього діастолічного наповнення ЛШ до піз-нього (Е/А – маркер діастолічної дисфункції ЛШ) виявилося єдиним показником-розбіжністю між структурно-функціональним станом серця пацієнтів 1-ї і 2-ї груп. В усіх хворих 2-ї групи діастолічна функція ЛШ була за типом його аномального розслаблення, про що свідчила достовірно менша величина Е/А, – відповідно (0,71±0,04) і (0,84±0,04) ум. од.

Таким чином, істотною ознакою структурно-функціонального стану серця у постінсультних хворих із супутнім ЦД порівняно з пацієнтами, що перенесли ішемічний інсульт без ЦД, було більш виражене погіршення діастолічної функції ЛШ.

Маркери надмірного накопичення колагену при формуванні гіпертензивного серця
М.П. Копиця, Н.В. Біла, Н.В. Тітаренко
ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої» АМН України, м. Харків

Розвиток інтерстиціального фіброзу при формуванні гіпертензивного серця відіграє важливу роль у діастолічній дисфункції лівого шлуночка (ЛШ). Найбільш доступним неінвазивним способом діагностики інтерстиціального фіброзу міокарда є визначення маркерів підвищеного синтезу колагену в сироватці крові.

Метою дослідження було вивчити зміни тканинного інгібітора металопротеїназ-1 (ТІМП-1) і трансформуючого фактора росту b1 (ТФР-b1) як маркерів підвищеного синтезу колагену позаклітинного матриксу міокарда залежно від типу геометрії ЛШ у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ).

Обстежено 69 хворих, у яких було вперше діагностовано АГ (середній вік – 53,5 (47,5– 58,5) року), і 20 практично здорових осіб (серед-ній вік – 47 (41,5–55) років). Рівні ТІМП-1 і ТФР-b1 в сироватці крові визначали за допомогою імуноферментного методу (відповідно «BioSource International, Inc.», США, і «DRG Instruments GmbH», Німеччина). В групі обстежених хворих були визначені основні типи ремоделювання ЛШ: нормальна геометрія (НГ), концентричне ремоделювання (КР), концентрична гіпертрофія (КГ), ексцентрична гіпертрофія (ЕГ). Рівень ТФР-b1 при цих типах ремоделювання становив: НГ – 19 (15,6–19,3) нг/мл, КР – 18,9 (17,5–19,8) нг/мл, КГ – 21,85 (19,7–24,8) нг/мл, ЕГ – 23,1 (19,3–24,8) нг/мл. У групі хворих з КГ та ЕГ рівень ТФР-b1 достовірно перевищував аналогічний у контрольній групі (17,6 (17,7–19,5) нг/мл) та у хворих з НГ та КР. Рівень ТІМП-1 залежно від типу ремоделювання ЛШ становив: НГ – 407,32 (389–431,9) нг/мл, КР – 401,8 (371,4–429,4) нг/мл, КГ – 407,3 (388–444) нг/мл, ЕГ – 415,6 (389,8–432,2) нг/мл (контрольна група – 377,52 (348,7–388,7) нг/мл – достовірно нижчий рівень, Р<0,05). Достовірно вищий рівень ТІМП-1 був у хворих з ЕГ, КГ та КР (Р<0,05).

Отже, підвищений вміст ТІМП-1 і ТФР-b1 в сироватці крові хворих на АГ здебільшого при наявності гіпертрофії ЛШ свідчить про вплив цих факторів на ремоделювання ЛШ шляхом розвитку інтерстиціального фіброзу. Першим на гемодинамічний стрес реагує ТІМП-1. Фіброгенний вплив ТФР-b1 реалізується в процесі формування гіпертрофічних типів ремоделювання ЛШ.

Прогностическое значение вариантов ремоделирования сердца у подростков с первичной артериальной гипертензией и у лиц 25–35 лет
Н.М. Коренев, Л.Ф. Богмат, В.В. Никонова, Е.М. Носова
ГУ «Институт охраны здоровья детей и подростков» АМН Украины, г. Харьков

Цель – изучить характер морфо-функциональной перестройки сердца у больных молодого возраста с артериальной гипертензией (АГ) для определения прогноза течения АГ.

У 50 подростков 14–17 лет с первичной АГ (ПАГ), у 20 лиц молодого возраста (до 25 лет) и у 20 лиц среднего возраста (до 35 лет) с АГ проводили эхокардиографию в В-режиме.

При оценке морфо-функциональных параметров сердца в исследуемых группах выявлено достоверное увеличение диаметра левого предсердия с возрастом (соответственно (4,06±0,91), (2,56±0,04) и (2,66±0,04) см, Р<0,001), что может свидетельствовать о формировании у этих исследуемых диастолической дисфункции левого желудочка. Отмечали также достоверное увеличение диаметра левого желудочка (соответственно (6,65±1,64), (4,92±0,05) и (5,04±0,05) см, Р<0,001) и значительное утолщение миокарда задней его стенки (соответственно (1,36±0,33), (0,65±0,02) и (0,67±0,01) см, Р<0,001), что повлекло за собой достоверное увеличение массы миокарда левого желудочка (ЛЖ) у лиц средней возрастной группы (соответственно (178,77±10,04), (108,86±7,95) и (126,32±5,16) г, Р<0,001) и индекса массы миокарда ЛЖ (соответственно (99,09±5,50), (67,30±6,20) и (87,32±4,18) г/м2, Р<0,001).

Таким образом, у лиц молодого возраста (25–35 лет) с АГ, имевших ПАГ в подростковом возрасте, происходит структурно-функциональная перестройка миокарда, характеризующаяся развитием диастолической дисфункции и формированием гипертрофии и дилатации левых отделов сердца, что может способствовать формированию осложнений – ишемической болезни сердца и инфаркта миокарда в молодом возрасте.

Оценка эффективности антагонистов рецепторов ангиотензина II у больных с артериальной гипертензией и хроническим обструктивным заболеванием легких
А.Н. Корж, С.В. Краснокутский, Г.И. Кочуев
Харьковская медицинская академия последипломного образования

Артериальная гипертензия (АГ) у больных с хроническим обструктивным заболеванием лёгких (ХОЗЛ) представляет одно из частых коморбидных состояний в клинике внутренних болезней и является предметом конструктивного взаимодействия интернистов, кардиологов, пульмонологов. Целью исследования явилось изучение эффективности и безопасности длительного лечения лозартаном у больных с АГ в сочетании с ХОЗЛ.

Антигипертензивная эффективность и переносимость лозартана в суточной дозе 50–100 мг изучены у 30 больных (16 мужчин и 14 женщин) в возрасте 29– 63 лет (в среднем (57,24±5,75) года) с мягкой и умеренной АГ. У 16 больных, составивших основную группу, в течение 3 лет и более отмечали обострения ХОЗЛ. Контрольную группу составили 14 больных с АГ без ХОЗЛ.

Через 12 нед на фоне монотерапии по данным клинического измерения АД в обеих группах было отмечено достоверное снижение систолического и диастолического артериального давления (АД). Достоверно более высокий уровень пульсового АД отмечен до начала лечения при наличии сопутствующей легочной патологии. После 4 нед терапии целевой уровень систолического АД (САД) был достигнут у 43 %, диастолического (ДАД) – у 40 % больных. Через 12 нед терапии её эффективность по критерию достижения целевого АД составила 77 % по САД, 67 % – по ДАД, 63 %  – по обоим показателям. Увеличение числа больных с полной нормализацией АД произошло за счет нарастания антигипертензивного эффекта в период от 4-й к 12-й неделе терапии, при этом ни у одного больного ДАД не снижалось ниже 70 мм рт. ст., что свидетельствует о плавном нарастании антигипертензивного эффекта в отношении САД и ДАД.

Лозартан в суточной дозе 50–100 мг однократно в сутки сравнимо эффективен как у больных с АГ, так и у больных с сопутствующей патологией бронхолегочной системы. Длительное применение лозартана у больных с бронхолегочными заболеваниями способствует нормализации симпатоадреналовой системы, что проявляется в уменьшении пульсового давления на 26 %. У больных с сопутствующими ХОЗЛ лечение лозартаном в целом хорошо переносится.

Роль эндотелина-1 в нарушении интраренального кровотока по данным допплерографии почечных сосудов при гипертонической болезни
О.В. Коркушко, В.А. Визир, И.Б. Приходько, Р.Л. Кулинич
Институт геронтологии АМН Украины, г. Киев;
Запорожский государственный медицинский университет

Цель – изучить патогенетическое значение изменения уровня эндотелина-1 в процессах нарушения внутрипочечной гемодинамики у больных с гипертонической болезнью (ГБ).

Обследованы 53 больных в возрасте 28– 71 года с ГБ I–II стадии с уровнем АГ 1–3-й степени, различного кардиоваскулярного риска, без систематической антигипертензивной терапии, у которых в результате комплексного клинико-анамнестического и инструментально-лабораторного обследования отсутствовали данные, свидетельствующие о наличии клинически значимых заболеваний почек. Состояние почечной гемодинамики изучали на аппарате «Sono-line Versa Plus» («Siemens», Германия) с применением цветного допплеровского картирования и импульсной волновой допплерографии датчиком 2,5 МГц. Кровоток в почечных артериях исследовали на уровне сегментарных (СВПА) и междолевых ветвей (МДВПА) почечных артерий и в спектральном допплеровском режиме, оценивали линейные скоростные показатели кровотока и расчетные показатели периферического сопротивления сосудов: систоло-диастолическое отношение скоростей (S/D), пульсационный индекс (PI) и индекс резистентности (RI). Уровень эндотелина-1 (без экстракции) исследовали на планшетном полуавтоматическом анализаторе «DigiScan» («Asys Hitech», Австрия), используя наборы фирмы «Biomedica» (Австрия) в соответствии с инструкцией. Данные представлены в виде медианы и межквартильного диапазона (25–75 центили). Результаты исследования обработаны с применением статистического пакета программы «SPSS 16», «Microsoft Excel 2003», «STATISTICA for Windows 7.0» (StatSoft Inc.).

Мы разделили полученные значения уровня эндотелина-1 на квартили (первому квартилю соответствовала нижняя четверть всей совокупности величин эндотелина-1 (менее 0,737 фмоль/мл), второму – 0,737–1,0 фмоль/мл, третьему – 1,0–1,56 фмоль/мл, четвертому – более 1,56 фмоль/мл). Далее, проанализировав значения показателей PI, RI и S/D СВПА и МДВПА отдельно по каждому из квартилей, мы пришли к выводу, что наибольшие значения приведенных параметров васкулярной резистентности наблюдали в третьем и четвертом (верхнем) квартилях, составляя для МДВПА соответственно 2,523 (2,308–2,556), 0,604 (0,567– 0,609) и 0,933 (0,916–0,945) усл. ед. и 2,581 (2,299–2,577), 0,933 (0,916–0,945) и 0,957 (0,952–1,01) усл. ед. С целью оценки характера взаимосвязи и построения функциональной зависимости между изучаемыми переменными, мы провели регрессионный анализ, в ходе которого в качестве независимого аргумента рассматривали уровень эндотелина-1, а в качестве зависимой переменной – величину PI МДВПА, индекс пульсации Гослинга. Полученное соотношение между переменными с достаточной степенью точности и адекватности аппроксимировалось моделью логистической регрессии: PIМВППА=0,9078+0,1905·lg(эндотелин-1) при R=0,896; R2=0,803; нормир. R2=0,799; p<0,001. Указанные данные позволяют отметить важную роль дисфункции эндотелия в изменении резистивности почечных сосудов при ГБ, одного из важных механизмов формирования гипертензивной нефропатии.

Зниження функції нирок і діастолічна функція лівого шлуночка у хворих з цукровим діабетом та ішемічною хворобою серця
Ю.В. Корсак, М.М. Кишко, Й.І. Пічкар, О.П. Плиска, О.М. Крафчик
Ужгородський національний університет;
Обласна клінічна лікарня, м. Ужгород;
Закарпатський обласний кардіологічний диспансер

Діастолічну дисфункцію (ДД) лівого шлуночка (ЛШ) часто виявляють у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу з ішемічною хворобою серця (ІХС). Діабетичне ураження нирок є прогредієнтним і призводить до хронічної ниркової недостатності.

Мета дослідження – виявити зв'язок між ДД ЛШ і показником функції нирок у діабетиків із супутньою ІХС.

Обстежено 146 хворих з ЦД 2-го типу та ІХС – 58 (39,7 %) жінок і 88 (60,3 %) чоловіків. Середній вік хворих – (56,60±7,91) року, тривалість ЦД – (6,60±5,64) року, ІХС – (4,70±4,08) року. Для виявлення ДД ЛШ застосовували трансторакальну ехокардіографію та доплерехокардіографію трансмітрального кровотоку (n=146) і, за можливості, кровотоку в правій легеневій вені (n=78). Функцію нирок оцінювали за швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) за формулою Cockroft–Gault. Залежно від ШКФ сформовано дві групи: 1-ша група (n=90) – хворі зі збереженою функцією нирок (ШКФ і 90 мл/хв); 2-га група (n=56) – хворі зі зниженою функцією нирок (ШКФ < 90 мл/хв).

Встановлено, що у 1-й групі хворих частота виявлення ДД ЛШ становить 94,5 %, у 2-й – 100 %. У чоловіків 1-ї групи частота розвитку початкової ДД ЛШ (64,2 %) істотно більша (Р=0,044), а вираженої ДД ЛШ (10,4 %) істотно менша (Р=0,012), ніж у чоловіків 2-ї групи (відповідно 42,9 і 33,3 %). У жінок 1-ї групи частота розвитку вираженої ДД ЛШ (0–1,2 %) істотно менша, ніж у чоловіків (Р=0,004), а у жінок 2-ї групи частота розвитку початкової ДД ЛШ (88,6 %) суттєво більша (Р=0,0002), а частота вираженої ДД ЛШ (0–1,2 %) істотно менша (Р=0,00002), ніж у чоловіків.

Висновки: 1) у хворих з ЦД 2-го типу та ІХС зниження ШКФ свідчить про наявність ДД ЛШ, причому у чоловіків виражену ДД ЛШ спостерігають на 45,7 % частіше, ніж у жінок (Р=0,0011); 2) у жінок зниження ШКФ не є обов'язковим маркером порушень діастолічної функції ЛШ.

Особливості нейрогуморальної регуляції центральної гемодинаміки у хворих з есенціальною гіпертензією та інсулінорезистентністю
В.С. Корчинський
Центральний військовий клінічний санаторій «Хмільник», м. Хмільник

Мета дослідження – вивчити можливий взаємозв’язок між основними пресорними гормонами, показниками вегетативного тонусу і центральної гемодинаміки у хворих з есенціальною гіпертензією (ЕГ) та інсулінорезистентністю (ІР).

Обстежено 40 хворих з ЕГ ІІ стадії без цукрового діабету і порушеної толерантності до глюкози, з індексом маси тіла до 30 кг/м2. До контрольної групи включено 30 здорових осіб. Групи зіставні за віком і статтю хворих. Рівні інсуліну (ІРІ), кортизолу (ККП), активність реніну плазми (АРП), ангіотензину II (АII), альдостерону (КАП) у крові визначали за радіоімунним методом. Показники вегетативного тонусу: варіаційний розмах (Дх), індекс вегетативної рівноваги (ІВР), амплітуда моди (АМо) вивчали методом варіаційної пульсометрії, параметри центральної гемодинаміки методом ехокардіографії і тетраполярної грудної реографії. ІР верифікували за величиною індексу Caro, що не перевищував 0,33.

Величина маркера ІР у хворих з ЕГ становила 0,25±0,03; у контрольній групі – 0,38±0,02 (Р<0,01). Виявлене достовірне підвищення рівнів АРП (Р<0,01), АII (Р<0,05), ІРІ (Р<0,01) порівняно з контрольною групою. Одночасно спостерігали зменшення парасимпатичного тонусу (Дх–Р<0,01) зі значною активацією автономного і центрального рівнів симпатичного відділу (ІМ – Р<0,05; ІВР – Р<0,01). Показник симпатикотонії (АМо) негативно корелював із серцевим індексом (СІ) і позитивно із загальним периферійним опором (ЗПО). Характер цих зв’язків, ймовірно, свідчить про переважний вплив медіаторної ланки симпатоадреналової системи. Прямий кореляційний зв’язок АІІ з СІ (r=0,75; р<0,01 ) зумовлений позитивним інотропним ефектом АІІ, модуляцією симпатичної активності. Відзначали позитивну кореляцію ІРІ із ЗПО (r=0,52; Р<0,05). Підвищений рівень ІРІ міг інгібірувати Ca2+ і Na+/K+-насоси і активувати Na+/K+ протитранспорт, що супроводжувалося підвищенням скоротливості судин. ІРІ також позитивно корелював з АМо (r=0,58; Р<0,05), що може свідчити про потенціювання пресорних ефектів катехоламінів.

Слід зазначити, що в контрольній групі кореляційні зв’язки між показниками вегетативного тонусу і центральної гемодиниміки не виявляли, що зумовлено урівноваженістю симпатичного і парасимпатичного впливів, а у досліджуваних гормонів проявлялися міжгормональні взаємодії.

Таким чином, проведене дослідження виявило не тільки особливості нейрогуморального і вегетативного профілів при ЕГ з ІЗ, а й встановило зростання прямих регуляторних ефектів АІІ, ІРІ на показники центральної гемодинаміки.

Функциональное состояние почек у больных c гипертонической болезнью с ожирением и без него по данным 11-летнего наблюдения
T.И. Koстыря, E.П. Свищенко, O.И. Солодяникова
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Цель – установить особенности динамики функционального состояния почек у больных с гипертонической болезнью с ожирением и без него по данным 11-летнего наблюдения.

Нами было проведено двукратное обследование с 11-летним интервалом и определение функционального состояния почек с помощью реносцинтиграфии (РСГ) у 79 больных с гипертонической болезнью: 22 пациента без ожирения при первом обследовании (1-я группа) и 77 пациентов с ожирением (2-я группа). Пациентов с индексом массы тела (ИМТ) больше 30 кг/м2 при первичном исследовании рассматривали как пациентов с ожирением. Функциональное состояние почек (РСГ с I¹³¹ гиппураном для определения эффективного почечного плазмотока (ЭПП) и технецием^99m ДТПА для определения скорости клубочковой фильтрации (СКФ) определяли всем пациентам при исходном исследовании, а также через 11 лет (в среднем с интервалом в 10,2–13,6 года). Антигипертензивную терапию отменяли за неделю до обследования.

При первичном обследовании фильтрационная фракция (ФФ), время максимального накопления радиофармпрепарата (Tmax) и время полувыведения радиофармпрепарата (TЅ) достоверно не отличались между группами. 11-летний период наблюдения ассоциировался с увеличением артериального давления (АД) в обеих группах (на 13,6/8,3 мм рт. ст. у пациентов 1-й группы и на 16,9/11,4 мм рт. ст. во 2-й), ЭПП снизился соответственно на 7,3 мл·мин^-1·год^-1 (Р<0,05) и 12,3 мл·мин^-1·год^-1 (Р<0,02). СКФ снизилась на 1,9 мл·мин^-1·год^-1 (Р<0,01) в 1-й группе и на 2,8 мл·мин^-1·год^-1 (Р<0,05) во 2-й группе. TЅ увеличилось в обеих группах (соответственно на (16,9±1,5) и (38,7±3,0) %) также, как и почечное сосудистое сопротивление (ПСС) (соответственно на (32,9±4,2) и (37,7±4,5) %).

Taблица Динамика показателей функции почек в зависимости от индекса массы тела у больных с ГБ в течение 11 лет

Анализ динамики функционального состояния почек в зависимости от ИМТ показал, что в группе больных с ожирением наблюдали более выраженное снижение ЭПП, СКФ, увеличение Tmax и TЅ по сравнению с группой без ожирения. Очевидно, артериальная гипертензия и ожирение – взаимосвязанные агенты, которые ассоциируются с повышенным риском поражения органов-мишеней.

Нейрогуморальные эффекты квинаприла и его комбинации с кандесартаном у больных с хронической сердечной недостаточностью
Г.И. Кочуев, А.Н. Корж, М.Н. Кочуева, С.В. Краснокутский, Н.Н. Васькив
Харьковская медицинская академия последипломного образования

Целью исследования явилось сравнительное изучение влияния терапии ингибитором АПФ (ИАПФ) квинаприлом и его комбинации с блокатором рецепторов ангиотензина II (БРА) кандесартаном на активность нейрогуморальных систем у больных с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) II–III функционального класса (ФК).

Обследованы 50 больных с артериальной гипертензией III стадии в возрасте 51–73 лет с гипертензивным сердцем и ХСН II–III ФК (NYHA). Больные были разделены на две группы по 25 человек в соответствии с типом лечебного вмешательства: больные 1-й группы получали квинаприл в дозе 20 мг/сут, 2-й – квинаприл в той же дозе и кандесартан в дозе 16 мг/сут. Период наблюдения составил 4 мес. Всем больным до начала терапии, через 2 и через 4 мес определяли уровни норадреналина (НА), ангиотензина II (АТ II), альдостерона (АС) и мозгового натрий- уретического пептида (МНУП) иммуноферментным методом.

Результаты исследования показали, что в группе пациентов, получавших квинаприл, через 4 мес терапии достоверной динамики уровня АТ II не отмечено. Этот факт, вероятно, связан с развитием эффекта «ускользания» и реактивацией образования АТ II. В обеих группах больных отмечено снижение уровня НА, более выраженное у пациентов, получавших квинаприл (с 625 до 402 пг/мл, Р<0,05). В группе комбинированного лечения зафиксирован рост концентрации АТ II и снижение уровня АС. Содержание МНУП статистически значимо уменьшалось в обеих группах (Р<0,05), причем более выражено в гру-ппе комбинированной терапии. Комбинированное использование ИАПФ квинаприла и БРА  кандесартана является эффективным способом контроля активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы у больных с ХСН II–III ФК.

Ендотелійзалежні фактори системи гемостазу та фібринолізу при лікуванні симптоматичної ниркової артеріальної гіпертензії
В.І. Кошля, С.М. Дмитрієва, Ю.О. Кліцунова, С.Г. Пузік, І.І. Мироненко, Н.К. Сосєдкіна, О.С. Кульбачук, Н.Т. Івахненко, О.О. Кравченко, С.В. Шватченко
Запорізька медична академія післядипломної освіти

У 26 хворих на симптоматичну ниркову артеріальну гіпертензію (АГ) І та ІІ ступеня досліджено вплив S-амлодипіну бесилату (азомексу) на ендотелійзалежні показники системи гемостазу і фібринолізу. З метою контролю була обстежено 30 здорових осіб відповідної статі та віку.

Проведені дослідження показали, що активність протеїну С та антитромбіну ІІІ до початку лікування при проведенні венооклюзивного тесту (ВОТ) мала тенденцією до зменшення активності протеїну С і антитромбіну ІІІ, а після проведення ВОТ відзначали тенденцію до зниження активності протеїну С та антитромбіну ІІІ, однак дані показники не досягали рівня у здорових осіб. Стан фібринолітичної ланки також характеризувався наявністю дисфункції ендотелію, що проявлялося прогресуючим зростанням ступеня АГ та збільшенням відносно здорових вмісту інгібітора тканинного активатора плазміногену-1 (ІТАП-1) та плазміногену як до проведення ВОТ, так і після нього.

Після проведеного курсу лікування азомексом у дозі 2,5–5 мг на добу протягом 3 міс відзначали позитивні зрушення в обох ланках дисфункції ендотелію, що проявлялося зростанням активності протеїну С, антитромбіну ІІІ та зниженням вмісту ІТАП-1 і плазміногену. При цьому у всіх групах було досягнуто цільових рівнів артеріального тиску.

Таким чином, проведені дослідження свід-чать про те, що S-амлодипіну бесилат істотно покращує функціональний стан ендотелію та активує його антикоагулянтну і фібринолітичну ланки.

Формирование лептинорезистентности у больных с ГБ: влияние нарушений углеводного обмена
О.Ю. Кулик, Е.И. Митченко, В.Ю. Романов, А.Я. Илюшина, Л.В. Якушко
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеска» АМН Украины, г. Киев

Цель: изучить уровни лептина и уровни рецепторов к лептину (sOB-R) у пациентов с гипертонической болезнью (ГБ) в зависимости от нарушений углеводного обмена (УО) и количества признаков метаболического синдрома.

Обследованы 70 пациентов с ГБ, 43 женщины (средний возраст – (51,5±1,9) года) и 27 мужчин (средний возраст – (48,7±2,7) года), которые составили четыре клинические группы: 1-я группа – пациенты с ГБ и сахарным диабетом (СД); 2-я группа – пациенты с ГБ и нарушенной толерантностью к углеводам (НТГ); 3-я группа – пациенты с ГБ и инсулинорезистентностью (ИР) без СД и НТГ; 4-я группа – пациенты с ГБ без нарушений УО. Методы исследования включали: индекс массы тела, окружность талии (ОТ), суточный мониторинг артериального давления, эхокардиографию, уровни лептина, уровни sOB-R, глюкозы, инсулина, с определением индекса HOMA натощак. При индексе HOMA больше 2,77 определяли наличие ИР.

Типичным признаком для всех анализируемых групп было изменение уровней лептина и sOB-R в зависимости от нарушений УО. У мужчин и женщин 1-й группы были зарегистрированы более высокие уровни лептина, чем у пациентов 4-й группы: у женщин соответственно (64,0±7,7) и (27,9±5,7) нг/мл, у мужчин – (47,7±5,5) и (8,1±0,9) нг/мл (Р<0,05). У пациентов нарушения УО сопровождаются увеличением абдоминального ожирения, что ассоциируется с увеличением уровней лептина и уменьшением концентрации sOB-R. У женщин 4-й группы ОТ составила (87,4±3,9) см, что достоверно отличалось от ОТ пациенток 1-й группы ((101,2±2,1) см. У мужчин 4-й группы ОТ составила (92,7±4,8) см, что достоверно отличалось от ОТ ((109,9±4,6) см) пациентов 1-й  группы. Выявленная гиперлептинемия у пациентов с ГБ может рассматриваться как предиктор развития лептинорезистентности вследствие возможного полиморфизма гена sOB-R, проявлением которого является снижение уровней данных рецепторов. Прогрессивное ухудшение УО от ИР до СД сопровождалось уменьшением уровней sOB-R у женщин (с (17,5±0,1) в 3-й группе до (15,0±0,4) нг/мл в 1-й группе) и у мужчин (соответственно с (21,3±0,7) до (15,8±0,5) нг/мл). Нами проводился анализ показателей УО в зависимости от количества признаков метаболического синдрома. Концентрация sOb-R рецепторов была меньшей ((14,4±2,0) нг/мл), а уровень лептина самым высоким ((54,8±16,9) нг/мл) у женщин, которые имели наибольшее количество признаков МС (4), что ассоциировалось с максимальными проявлениями ИР по данным НОМА-индекса. По современным представлениям снижение уровней sOb-R рецепторов и повышение фракции свободного лептина являются маркерами лептинорезистентности, которая независимо связана с проявлениями ИР и АО. Такую же тенденцию наблюдали в мужских группах, где наблюдали обратную зависимость между уровнями sOb-R рецепторов и проявлениями гиперлептинемии и ИР. Самая высокая концентрация лептиновых рецепторов ((17,5±2,7) нг/мл) была выявлена у больных с наличием одного критерия метаболического синдрома. Прогрессирование признаков гиперлептинемии ((81,9±23,9) нг/мл) и ИР ассоциировалось с тенденцией к уменьшению уровней sOb-R рецепторов, которые были самыми низкими ((14,4±2,0) нг/мл) у пациентов с 4 признаками метаболического синдрома.

Таким образом, выявленную гиперлептинемию у пациентов с ГБ можно рассматривать как предиктор развития лептинорезистентности вследствие возможного полиморфизма гена sOB-R, проявлением которого является снижение уровней рецепторов к лептину, что ассоциируется с увеличением проявлений нарушений УО, с сохранением гендерных отличий. Выявлено, что независимо от пола, прогрессирование признаков метаболического синдрома сопровождается увеличением уровней лептина наряду с формированием резистентности к лептину, маркером которой является снижение лептиновых рецепторов.

Зміни рівнів кальційрегу- люючих гормонів під впливом комплексного лікування у хворих на артеріальну гіпертензію
І.Г. Купновицька, Н.В. Губіна, О.С. Вербовська
Івано-Франківський державний медичний університет

Мета роботи – оцінка функціонального стану щитоподібної залози і прищитоподібних залоз у хворих на АГ І та ІІ стадій на підставі вивчення рівня їх гормонів у крові та обґрунтування застосування йодиду калію в комплексній терапії артеріальної гіпертензії (АГ).

Обстежено 70 хворих на АГ віком 21–59 ро-ків (в середньому (51,80±1,69) року). Згідно з класифікацією АГ залежно від уражень органів-мішеней, ухваленою VIII Конгресом кардіологів України (2007), хворі були розподілені на дві групи: до І групи увійшли 25 хворих (у 8 діагностовано АГ І стадії, у 17 – ІІ стадії), котрим на фоні базисної терапії призначали метопрололу тартрат у дозі (28,36±0,82) мг/добу; до ІІ групи – 26 хворих (у 10 діагностовано АГ І стадії, у 16 – ІІ стадії), яким на фоні базисної терапії призначали метопролол в аналогічній дозі та калію йодид по 100 мкг/добу. До контрольної групи ввійшли 20 хворих, що отримували базисну терапію (діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, сартани, статини). Вміст ПТГ і КТ в сироватці крові визначали імуноферментним методом.

При АГ І стадії після проведеного лікування у пацієнтів І групи концентрація ПТГ зменшилася в 1,46 разу, у хворих контрольної групи – в 1,4 разу. У пацієнтів ІІ групи рівень ПТГ зменшився в 2,26 разу (Р<0,001). При ІІ стадії АГ після лікування концентрація ПТГ у пацієнтів ІІ групи зменшилася в 1,29 разу, у контрольній групі – в 1,1 разу (Р>0,05), у хворих ІІ групи – в 2,2 разу (Р<0,05). При АГ І стадії після проведеного лікування концентрація КТ у пацієнтів І групи зменшилася в 2,49 разу (Р<0,05), у хворих ІІ групи – в 3,4 разу (Р<0,001), у той час як у контрольній групі – в 1,3 разу (Р>0,05). При АГ ІІ стадії концентрація КТ теж знижувалася: відповідно в 2,13 і в 2,32 разу у хворих І та ІІ груп (Р1,2<0,05), в контрольній групі лише в 1,3 разу.

Таким чином, під впливом комплексної терапії метопрололом та калію йодидом спостерігали зменшення безсимптомної гіперфункції прищитоподібних залоз та зниження підвищеної концентрації КТ.

Артеріальна гіпертензія і монотерапія
І.Г. Купновицька, О.Ф. Дзвіняцька, З.С. Андрійців, А.Л. Сапатий, І.П. Кутинська
Івано-Франківський державний медичний університет

Метою роботи була оцінка ефективності бетакору (ЗАТ «Київський вітамінний завод») і бетаксололу (локрен, «Sanofi-Aventis», Франція).

У дослідження включено 86 пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) ІІ стадії. Всі хворі розподілялися на дві групи по 43 особи в кожній. Пацієнти І групи залежно від вираженості клі-нічних проявів захворювання приймали бетакор у добовій дозі 10–20 мг, ІІ – у відповідних дозах бетаксолол. Курс лікування становив 21 день. Ефективність досліджуваних препаратів оцінювали, враховуючи динаміку показників електрокардіограми та добового моніторування арте-ріального тиску (АТ).

У результаті лікування припинення болю голови відзначили 86,0 % осіб І групи, у 69,7 % зникло відчуття серцебиття при навантаженні і у 100 % (із 44,2 % від загальної кількості) у спокої, перебої в роботі серця з 17 хворих до кінця лікування відзначав тільки 1 пацієнт, запаморочення жоден. Кількість осіб, що стверджували ефективність референтного препарату за аналогічними клінічними характеристиками, була приблизно такою ж, як у основній групі. Динаміку клінічних характеристик підтверджували результати добового моніторування АТ. Крім достовірного зменшення величин АТ на фоні терапії обома препаратами, відзначали нормалізацію його добового профілю. Так, добовий індекс (ДІ), що до лікування у І групі становив (9,60±4,12) %, у групі контролю – (9,00±3,86) %, після лікуван-ня – відповідно (12,60±5,24) та (13,20±5,64) %. Ці цифри були зумовлені нормалізацією в ході лікування добового профілю у 70 % пацієнтів «non-dipper» І групи та у 74 % – ІІ групи.

Отже, препарат бетакор виробництва ЗАТ «Київський вітамінний завод» має добру антигіпертензивну активність, що проявляється в позитивній динаміці клінічного перебігу захворювання, нормалізації величин АТ та його добового профілю, а також антиаритмічними властивостями у пацієнтів з гіпертонічною хворобою

ІІ стадії і може застосовуватися для лікування таких хворих, як монотерапія, так і у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами.

Особливості лікування остеоартрозів у пацієнтів з артеріальною гіпертензією
І.Г. Купновицька, І.П. Кутинська, Л.В. Ковальчук, О.Ф. Дзвіняцька, З.С. Андрійців
Івано-Франківський державний медичний університет

Артеріальну гіпертензію (АГ) діагностують у 40–50 % дорослого населення України, а остеоартроз виявлено у 10–15 % осіб віком понад 60 років. З постарінням населення обидва захворювання взаємообтяжують одне одного. Хоча розвиток остеоартрозу і не впливає на життєвий прогноз, як АГ, але поєднана патологія є однією з основних причин значного зниження якості життя пацієнтів, передчасної втрати працездатності та смертності.

Метою дослідження було порівняти ефективність препарату диклофенак натрію і німесуліду у пацієнтів з АГ та супутньою суглобовою патологією. Об’єктом дослідження було 30 хворих на помірну АГ, поєднану з остеоартрозом, які були розподілені на дві репрезентативних групи залежно від лікування. Всі хворі як базове лікування отримували еналаприл і гідрохлоротіазид у середній дозі відповідно (8,00±1,23) і (20,00±2,56) мг протягом 7–8 діб. Пацієнти І групи, крім основної терапії, приймали диклофена у дозі 100 мг двічі на добу, а хворі ІІ групи – німесулід у дозі 100 мг двічі на добу протягом тижня. Вираженість больового синдрому оцінювали в балах за системою ВАШ, а варіабельність артеріального тиску (АТ) – за допомогою добового моніторування АТ.

На початку лікування інтенсивність больового синдрому становила у пацієнтів І групи – (7,8±0,5), ІІ групи – (9,6±0,4) бала (Р<0,05), рівень АТ відповідав помірній АГ. Після проведеного лікування вираженість остеоартрозу за сумою всіх індексів у пацієнтів І групи зменшилася в середньому до (5,2±0,6) бала, а в ІІ групі – до (4,8±0,4) бала. Результати добового моніторування АТ свідчать, що середня варіабельність денного систолічного АТ становила (16,6±0,8) мм рт. ст. у хворих з тяжкістю остеоартрозу за сумою всіх балів суглобового синдрому (больового, суглобового, запального і обмеження рухів у суглобі) більше 10 балів і достовірно (Р<0,01) перевищувала середню варіабельність денного САТ (12,1±0,5) мм рт. ст.) у хворих з тяжкістю остеоартрозу за сумою балів менше 5.

У результаті дослідження встановлено, що німесулід швидше викликає стійку клінічну та лабораторну ремісію остеоартрозу у хворих, ніж диклофенак. Крім того, порівняно з диклофенаком, він проявляв більш ранній знеболювальний ефект та за даними добового моніторування АТ не призводив до значних його коливань протягом доби.

Фактори несприятливого прогнозу у хворих на гіпертонічну хворобу з концентричною гіпертрофією лівого шлуночка
О.Г. Купчинська, Л.І. Зелененька
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Останні клінічні дослідження велику увагу приділяють серцево-судинному ремоделюванню при гіпертонічній хворобі (ГХ). Доведено, що у хворих з концентричною гіпертрофією лівого шлуночка (КГЛШ) частота розвитку серцево-судинних ускладнень (ССУ) найвища. Проте, які чинники сприяють швидкому летальному наслідку у хворих на ГХ з вихідною КГЛШ, досі не з’ясовано. Тому метою дослідження було на підставі ретроспективного аналізу виділити можливі фактори несприятливого прогнозу у хворих на ГХ з вихідною КГЛШ за 15–20 років.

Дослідженням було охоплено 33 пацієнти на ГХ з вихідною КГЛШ. Усім хворим було проведено ехокардіографію в режимах М- та секторального сканування за загальноприйнятою методикою. Масу міокарда лівого шлуночка (ММЛШ) розраховували за формулою Penn Convention, а індекс ММЛШ (ІММЛШ) – як відношення ММЛШ до площі поверхні тіла.

Повторне дослідження (через 15–20 років) вдалося провести 17 особам у тих самих умовах. Решта 16 осіб (усі чоловічої статі) упродовж 15–20 років померли від ССУ. Серед причин смерті були: гостре порушення мозкового кровообігу, гострий інфаркт міокарда, раптова смерть, розшаровуюча аневризма аорти, тромбоемболія легеневої артерії. Всіх хворих було розподілено на групи. У І групу ввійшли хворі, які залишилися живими на момент повторного обстеження, в ІІ групу – померлі. Дані порівняльного аналізу деяких вихідних показників пацієнтів обох груп представлені в таблиці.

Примітка. ЧСС – частота серцевих скорочень, САТ – систо-лічний артеріальний тиск, ДАТ – діастолічний артеріальний тиск, Ао – ширина аорти.

Проведено аналіз поширеності гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ). Кількість пацієнтів із значною ГЛШ (ІММЛШ>170 г/м2) в ІІ групі становила 56,3 %, в той час як у І групі – 35,3 %. Частота розвитку серцево-судинної смерті (за 15–20 років) у хворих на ГХ з вихідною КГЛШ становила 48,5 %.

Отже, несприятливий прогноз у хворих на ГХ з вихідною КГЛШ асоціюється з початковою тяжкою артеріальною гіпертензією (рівнем ДАТ>110 мм рт. ст.), значною ГЛШ (ІММЛШ>170 г/м2), відносним збільшенням ширини аорти (в межах значень норми) та збільшенням рівня кортизолу в крові понад нормальні значення (вдвічі).

Рентгенконтрастные нефропатии при ишемической болезни сердца, пути профилактики, возможности ацетилцистеина
А.В. Курята, Н.И. Бардаченко
Днепропетровская государственная медицинская академия

Хроническая почечная недостаточность (ХПН) нередко встречается во врачебной практике. Если диагностика и лечение этого синдрома достаточно хорошо разработаны, то при ведении пациентов с сочетанной патологией часто возникают трудности. Особое место среди сочетанных состояний занимает ишемическая болезнь сердца (ИБС), поскольку пациенты с нарушением функции почек значительно чаще умирают от сердечно-сосудистых осложнений, чем от собственно терминальной почечной недостаточности (ТПН). При проведении коронарной ангиографии у пациентов с ХПН повышается риск острой почечной недостаточности, вызванной рентгеноконтрастными веществами, – так называемой рентгенконтрастной нефропатии.

Цель исследования – оценка функционального состояния почек у больных с ишемической болезнью сердца, которые подвергаются ангиографическому исследованию венечных артерий, и эффективность использования N-ацетилцистеина для профилактики почечных осложнений.

Проанализировано ретроспективно 523 истории болезни пациентов, находящихся на лечении в кардиологическом отделении, которым по показаниям было проведено ангиографическое исследование венечных сосудов. Из них были выделены 38 (7,3 %) пациентов, которые перед рентгенконтрастным исследованием венечных артерий имели снижение скорости клубочковой фильтрации менее 90 мл/мин. Методом случайной выборки пациенты были распределены на две группы: 1-ю составили 19 больных, которым перед проведением коронарографии осуществляли профилактическое введение N-ацетилцистеина (за 1 ч до проведения коронарографии вводили N-ацетилцистеин (600 мг внутривенно струйно)), 2-ю – 19 пациентов без предварительного введения данного препарата.

Использование N-ацетилцистеина обусловило более низкий уровень отрицательной динамики креатинина в 1-й группе (средний уровень креатинина повысился на 4,7 % (со (149,8±5,1) до (156,9±4,7) мкмоль/л, Р>0,05)) по сравнению с обычной тактикой проведения коронарографии без предварительного введения данного препарата во 2-й группе (средний уровень креатинина повысился на 6,6 % (со (150,2±2,1) до (159,9±2,2) мкмоль/л, Р<0,02).

Таким образом, профилактическое использование внутривенного введения N-ацетилцистеина обеспечило дополнительный положительный эффект относительно предупреждения повышения уровня креатинина крови.

Артериальная гипертензия, длительность ее течения и формирование микроальбу-минурии у больных с ХСН
А.В. Курята, А.А. Мирошниченко
Днепропетровская государственная медицинская академия

Цель – изучить частоту встречаемости микроальбуминурии (МАУ) у пациентов с артериальной гипертензией (АГ) и ИБС в зависимости от уровня артериального давления (АД) и от длительности АГ.

Обследовано 26 больных (12 мужчин и 14 женщин)  в возрасте 46–69 лет с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) ІІ–ІІІ функционального класса (по NYHA), с фракцией выброса больше 45 %, обусловленной АГ в сочетании с ИБС. Все больные были распределены на две группы в зависимости от уровня АД: 1-я группа – 10 больных с АД < 160/100 мм рт. ст., 2-я – 16 больных с АД і 160/100 до 180/110 мм рт. ст. Дополнительно оценивали влияние длительности установленного диагноза АГ до 5 лет и более 5 лет. Верификацию ХСН, ИБС и АГ осуществляли по стандартным критериям. Хронической болезни почек не выявлено. В контрольную группу вошли 10 практически здоровых лиц. Уровень МАУ определяли иммунотурбодиметрическим методом с использованием реактива «I.S.E. S.r.l.» («LOT 097900», Италия). Нормальные значения установили в диапазоне 0–25 мг/л. Материалы статистически обработаны с определением t-критерия Стьюдента.

В контрольной группе МАУ не выявлена.  В 1-й группе МАУ наблюдали у 3 (25 %) больных при уровне экскреции альбумина (16,48±6,01) мг/л, а во 2-й группе – у 6 (42 %) больных, (20,03±5,92) мг/л (Р>0,05). У пациентов со стажем АГ менее 5 лет МАУ зарегистрирована у 1 больного (10 %) при среднем уровне экскреции альбумина (8,91±3,56) мг/л. В свою очередь, при длительности установленного диагноза АГ более 5 лет частота регистрации МАУ составила 50 % и достоверно превышала показатели на 170 % по сравнению со стажем АГ менее 5 лет (средний уровень 24,10±5,89); Р<0,01.

Таким образом, наличие АГ – достоверный фактор формирования МАУ у больных с ХСН и ИБС по сравнению с практически здоровыми лицами. Ведущим фактором, влияющим на МАУ, является длительность АД, а не степень его повышения.

Рівень артеріального тиску та особливості кардіогемодинаміки у хворих похилого віку з ХСН залежно від розвитку аортального стенозу
О.В. Курята, О.С. Митрохіна, Ю.С. Кушнір, Л.В. Деменко
Дніпропетровська державна медична академія;
КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечнікова»

Неревматичний аортальний стеноз (АС) у літніх хворих має клінічні та морфологічні відмінності від типового ревматичного АС. Його роль у розвитку хронічної серцевої недостатності (ХСН) неоднозначна і потребує подальшого вивчення.

Мета – встановити частоту реєстрації арте-ріального тиску (АТ), його рівень, вплив АТ та віку на ступінь АС та особливості кардіогемодинаміки у хворих з ХСН залежно від наявності або відсутності гемодинамічно некритичного АС.

Обстежено 38 хворих віком понад 60 років з ХСН ІІ–ІІІ функціонального класу з наявністю АС та без нього. Середній вік незалежно від статі становив (72,6±1,06) року. Хворі розподілені на дві групи: 1-ша група – пацієнти з ХСН без АС (44,7 %), 2-га – з ХСН у поєднанні з АС (55,3 %). Усім хворим проводили доплерехокардіографію на апараті «HDI-1500» («Philips», США) в М-режимі за стандартною методикою. Ступінь тяжкості стенозу визначали за градієнтом тиску на аортальному клапані та площею отвору. Діастолічну дисфункцію, згідно з рекомендаціями робочої групи Європейського товариства кар-діологів (1998), верифікували при фракції викиду (ФВ) понад 45 % без вираженої дилатації шлуночка.

Встановлено, що в групі з ХСН без АС переважно реєструють підвищений АТ, а в групі з наявністю АС – оптимальний або низький рівень АТ. Так, у 1-й групі середній рівень систолічного АТ (САТ) становив (144±5) мм рт. ст., діастолічного АТ (ДАТ) (96±3) мм рт. ст., а в 2-й групі – від-повідно (118±3) і (78±2) мм рт. ст. Взаємозв’язку між тривалістю артеріальної гіпертензії та ступенем АС не було встановлено, але виявлено позитивний кореляційний зв’язок між віком та ступенем АС (r=0,23; Р>0,05). Достовірної різниці між ФВ в обох групах не виявлено. Проте зі збільшенням тяжкості АС у хворих похилого віку зареєстровано зростання частоти діастолічної дисфункції (при легкому ступені АС – 32,4 %, при помірному ступені – 67,6 %).

Таким чином, встановлено, що наявність АС впливає на рівень АТ, а ступінь його вираженості залежить від віку. Прогресування обструкції виносного тракту лівого шлуночка сприяє збільшенню частоти реєстрації діастолічної дисфункції у хворих похилого віку.

Медико-експертна допомога хворим на гіпертонічну хворобу
О.М. Лисунець, І.Я. Ханюкова, Н.М. Бірець
Український державний НДІ медико-соціальних проблем інвалідності, м. Дніпропетровськ

Одне з провідних місць серед причин інвалідності внаслідок хвороб системи кровообігу посідає гіпертонічна хвороба (ГХ). Проте останнім часом її показники залишаються стабільними та мають тенденцію до зниження (показник первинної інвалідності на 10 тис. працездатного населення зменшився з 1,2 у 2003 р. до 1,0 у 2007 р.). На це, безумовно, вплинули заходи з виконання Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні і певним чином впровадження до практичної діяльності служби медико-соціальної експертизи Індивідуальних програм реабілітації інвалідів внаслідок ГХ, розроблених в Українському державному НДІ медико-соціальних проблем інвалідності. Відіграв позитивну роль і прийнятий 6 жовтня 2005 р. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», що здійснює правове регламентування питань реабілітації інвалідів. З метою визначення стану надання медико-експертної допомоги інвалідам унаслідок ГХ проведено аналіз даних медико-експертної документації та комплексного клініко-експертного обстеження в клініці Інституту інвалідів цієї категорії протягом 2003–2007 рр. Кількість інвалідів унаслідок ГХ, що були направлені до кардіологічного відділення інституту з різних регіонів України для проведення комплексної клініко-експертної діагностики і винесення експертного висновку, залишалася майже без змін. Проте чітко простежуються позитивні зміни в наданні медико-експертної допомоги цьому контингенту хворих. По перше, кількість хворих на ГХ, направлених в інститут по оскарженню рішення МСЕК, щорічно зменшується. Так у 2003 р. такі хворі становили 21 % від усіх експертних хворих, а у 2007 р. їх питома вага зменшилася до 11 %. Це свідчить про систематичне підвищення знань лікарів лікувально-профілактичних закладів і медико-експертних комісій (МСЕК) з питань медико-соціальної експертизи при ГХ та про підвищення обізнаності з інструктивно-методичними матеріалами стосовно даної патології. Ще одна позитивна тенденція стосується зменшення питомої ваги змін експертних рішень МСЕК у інвалідів унаслідок ГХ після комплексного обстеження в клініці інституту (з 9 % у 2003 р. до 2 % – у 2007 р.). Кожний випадок відміни рішення МСЕК підлягав детальному аналізу та клініко-експертному розгляду причин: невірна оцінка функціонального стану хворого, недостатнє обстеження хворого та ін. Таким чином, безумовно простежуються певні позитивні зміни щодо стану надання медико-соціальної допомоги інвалідам унаслідок ГХ. Проте на сьогоднішній день чекають вирішення питання ефективної соціальної та професійної реабілітації інвалідів даного контингенту.

Влияние метопролола с лево-вращающим изомером на суточную динамику АД и ЭКГ, функциональное состояние эндотелия, уровень агрегации тромбоцитов у больных пожилого возраста с ГБ и ИБС
В.Ю. Лишневская, Л.А. Павленко
ГУ «Институт геронтологии АМН Украины», г. Киев

Одним из наиболее распространенных заболеваний в пожилом возрасте является артериальная гипертензия (АГ). Около 50 % лиц в возрасте 60–69 лет и более 75 % в возрастной группе старше 70 лет имеют повышенный уровень артериального давления (АД). Одновременно с нормализацией динамики суточного АД важным критерием эффективности антигипертензивной терапии у пожилых пациентов является влияние препаратов на состояние перфузии органов и тканей, определяющую роль в обеспечении которой играет функциональное состояние эндотелия и форменных элементов крови.

В указанном аспекте представляет интерес изучение эффективности влияния левовращающего (S) метопролола на динамику АД и ЭКГ, функциональное состояние эндотелия и тромбоцитов у больных пожилого возраста с АГ.

Обследовано 38 больных в возрасте 60– 74 лет с диагнозом: гипертоническая болезнь II стадии. Диагноз был установлен по результатам холтеровского мониторирования и суточного мониторирования АД с помощью комбинированного регистратора «Кардиотехника-4000 АД» (Россия).

Исследование проводили до и после терапии в течение 3 мес препаратом S-метопролола. Средняя суточная эффективная доза при монотерапии составила в среднем 25 мг. Функциональное состояние эндотелия изучали путем проведения проб с ацетилхолином (эндотелийзависимая вазодилатация) и нитроглицерином (эндотелийнезависимая вазодилатация) на лазерном допплеровском флоуметре «ЛАКК-2» (Россия) на средней трети внутренней поверхности предплечья и нижней трети внутренней поверхности голени. Агрегационную активность тромбоцитов изучали на двухканальном лазерном анализаторе агрегации тромбоцитов «230LA» («Биола», Россия) турбидиметрическим методом. Оценивали уровень индуцированной агрегации тромбоцитов. В качестве индуктора использовали АДФ в конечной концентрации 5 мкмоль/л.

На первом этапе обследования у всех больных отмечали повышение среднесуточного САД ((168,2±2,4) мм рт. ст.) и среднесуточного ДАД ((93,2 ±1,6) мм рт. ст). На фоне терапии препаратом были достигнуты целевые уровни среднесуточного САД ((130,12±2,20) мм рт. ст.) и среднесуточного ДАД ((80,40±1,45) мм рт. ст.) Также имело место уменьшение частоты возникновения эпизодов экстрасистолии.

Кроме того, на фоне приема препарата отмечали значительное улучшение функционального состояния эндотелия и снижение уровня спонтанной и индуцированной агрегации тромбоцитов.

Таким образом, полученные данные позволяют сделать выводы о том, что S-метопролол приводит не только к нормализации уровня АД, но и обладает дополнительным эндотелиопротекторным, антитромботическим действием, что позволяет предположить позитивное влияние препарата на прогноз жизни больных пожилого возраста с гипертонической болезнью.

Опыт использования новых технологий в измерении артериального давления у пациентов с различными нарушениями ритма сердца
Е.В. Левчук, О.С. Сычев, О.А. Епанчинцева
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Цель – изучение технологии определения аритмичного пульса (PAD: Pulse arrhythmia detection) во время измерения артериального давления (АД) у пациентов с различными нарушениями ритма на примере прибора «Microlife BP-3BT0» (Швейцария).

В исследование было включено 1608 пациентов в возрасте 18–78 лет (средний возраст составил (58±13) года). 1029 обследованных имели симптомы различных нарушений ритма: у 319 (31 %) пациентов была зафиксирована суправентрикулярная эстрасистолия; у 494 больных (48 %) – фибрилляция предсердий; у 216 пациентов (21 %) – желудочковая экстрасистолия.

Каждому пациенту проводили по три поочередных измерения АД контрольным прибором и тестируемым – «Microlife BP-3BT0». Интервал между измерениями АД составлял 30–60 с. Во время измерения АД проводили регистрацию ЭКГ в 12 отведениях. В качестве контрольного прибора использовали ртутный сфигмоманометр «ERKA 3000» (Германия). ЭКГ регистрировали с помощью 12-канального комплекса «МИДА» (Украина). Измерения АД проводили согласно рекомендациям Европейского общества по борьбе с артериальной гипертензией.

Средний уровень АД, полученный контрольным прибором, составил (138±24)/(81±15) мм рт. ст. Средний уровень АД, полученный тестируемым прибором с РАD-технологией, составил (142±26)/(78±13) мм рт. ст.

У пациентов с зафиксированной суправентрикулярной экстрасистолией (2 и более), аритмичный пульс при измерении АД прибором, оснащенным РАD-технологией, определялся в 78 % случаев. При наличии частой наджелудочковой экстрасистолии (5 и более) наличие аритмии определялось в 82 % случаев. У обследованных с желудочковой экстрасистолией нарушения ритма сердца РАD-технологией были обнаружены в 83 % измерений. При частой желудочковой экстрасистолии – в 87 %. У пациентов с фибрилляцией предсердий индикатор аритмии появлялся в 65 % случаев.

Прибор «BP 3BT0-AP» компании «Microlife» (Швейцария) предназначен для осциллографического измерения кровяного давления и предоставляет дополнительную возможность анализировать частоту и ритм пульса одновременно с измерением АД с помощью PAD-технологии. Он обладает точностью измерения АД у пациентов с различными нарушениями ритма и может использоваться в домашних условиях, в поликлиниках и стационарах как скрининговый метод для выявления различных аритмий во время измерения АД.

Особенности гемодинамики у беременных с артериальной гипертензией, осложненной преэклампсией
И.С. Лукьянова, Е.С. Малиновская, Т.Р. Вержанская
ГУ «Институт педиатрии, акушерства и гинекологии АМН Украины», г. Киев

Артериальная гипертензия (АГ) является одной из важнейших проблем акушерской кардиологии. Это обусловлено большим количеством осложнений беременности и родов, высокими перинатальными потерями, а также сложностью подбора медикаментозной терапии. Особого внимания требуют пациентки, у которых АГ осложняется присоединением преэклампсии.

Цель исследования – установить особенности динамики артериального давления (АД) по данным суточного мониторирования, а также изменение геометрии и гемодинамики левого желудочка (ЛЖ) у беременных с АГ и преэклампсией на фоне лечения. В исследование были включены 72 беременных. Средний возраст составил (31,7±0,9) года, срок беременности – (30,9±0,5) нед. Кроме общеклинического обследования, всем женщинам проводили суточное мониторирование АД. Дополнительно изучали геометрию и гемодинамику ЛЖ. 1-ю группу составили 37 пациенток с АГ, предшествующей беременности, 2-ю группу – 22 больных с АГ, осложнившейся преэклампсией, 13 соматически здоровых беременных составили 3-ю группу (контроля). Выявлено, что на фоне антигипертензивной терапии (включавшей препараты магния, метилдопу, антагонисты кальция), среднесуточный уровень АД у больных 1-й группы составил (128,5±11,4)/ (82,2±6,4) мм рт. ст., 2-й группы – (153±8,2)/(102±6,9) мм рт. ст. и 3-й группы – (108,2±3,7)/(71,5±2,6) мм рт. ст. (без лечения). Установлено, что у больных с неосложненной АГ отмечали достоверное ночное снижение АД – (115,6±6,4)/(75,0±5,1) мм рт. ст. по сравнению с дневным (136,9±8,1)/(88,7±4,5) мм рт. cт. (Р<0,05), в то время как у больных с АГ, осложнившейся преэклампсией, было зарегистрировано АД (158,3±3,8)/(105,6±3,1) мм рт. ст. днем и (145,6±2,7)/(98,4±2,3) мм рт. ст. ночью (Р>0,05).

При эхокардиографическом исследовании у 17 (45,9 %) больных 1-й и у 12 (54,5 %) 2-й группы (Р>0,05) выявлена диастолическая дисфункция 1-й стадии (замедленной релаксации), гипертрофия ЛЖ установлена у 18 (48,6 %) больных с неосложненной АГ и у 14 (63,6 %) с АГ, сочетавшейся с преэклампсией (Р>0,05). У больных 3-й группы изменений гемодинамики и геометрии ЛЖ не обнаружено.

Таким образом, не отмечено существенных различий в развитии диастолической дисфункции и гипертрофии ЛЖ у больных 1-й и 2-й групп. В то же время АГ, сочетающаяся с преэклампсией, хуже поддается коррекции, по сравнению с неосложненной АГ у беременных, о чем свидетельствуют результаты суточного мониторирования и отсутствие ночного снижения АД у больных 2-й группы. Поэтому профилактика и разработка новых подходов к лечению преэклампсии у больных с АГ приобретают особое значение.

Особливості циркадних змін артеріального тиску в дітей шкільного віку з АГ
Ю.В. Марушко, Т.В. Гищак, А.С. Злобинець, С.А. Пісоцька
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

Уточнення діагнозу артеріальної гіпертензії у дітей та розроблення оптимальних лікувально-реабілітаційних заходів потребують проведення добового моніторування артеріального тиску (ДМАТ).

З метою вивчення циркадних змін артеріального тиску (АТ) обстежено 42 дітей віком 7–17 років, що перебували на лікуванні в соматичному відділенні ДКЛ № 5 м. Києва з приводу анамнестичних даних про високі показники АТ. Для уточнення діагнозу всім пацієнтам проводили загально-клінічні лабораторні та інструментальні (ЕКГ, ехокардіографія) методи дослідження, а також ДМАТ.

За результатами ДМАТ було виявлено, що для хлопчиків більш характерною є систолічна гіпертензія (58 %). У дівчаток частіше спостерігали одночасне підвищення систолічного і діастолічного АТ (67 %).

Найбільші показники варіабельності АТ спостерігалися у хлопчиків із стабільною АГ (варіабельність систолічного АТ у денний період становила (15,29±0,67) мм рт. ст.). У хлопчиків також частіше виявляли недостатній ступінь нічного зниження АТ («non-dipper»). А саме систолічний тиск недостатньо знижувався вночі у 58 % хлопчиків, діастолічний тиск – у 42 %. У дівчаток, навпаки, в жодному випадку не виявлено варіант «non-dipper». У них у 87 % випадків вночі спостерігали надмірне зниження діастолічного АТ.

Таким чином, проведення добового моніторування АТ у дітей з АГ є необхідною складовою діагностичної програми для цих дітей. У хлопчиків шкільного віку виявлено за даними ДМАТ недостатній ступінь нічного зниження АТ у 42– 58 % пацієнтів, що є певним фактором ризику прогресування хвороби.

Вплив фозиноприлу та фозиноприлу Н на стан центральної гемодинаміки у хворих на гіпертонічну хворобу
О.О. Марченко
Запорізька медична академія післядипломної освіти

Вплив фозиноприлу (фозикарду) на показники центрального кровообігу вивчали у 30 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ), з них у 15 – ГХ I ступеня (1-ша група), у 15 – ГХ ІІ ступеня (2-га група). Фозиноприл (фозикард) призначали один раз на добу в дозі 5-20 мг, а при його недостатній ефективності в комплекс лікування включали фозиноприл у поєднанні з гідрохлоротіазидом (фозикард Н). Курс лікування становив 6 міс.

При дослідженні впливу фозиноприлу та фозиноприлу Н на показники артеріального тиску (АТ) відзначали істотний атигіпертензивний ефект при всіх варіантах геометрії лівого шлуночка (ЛШ) у хворих на ГХ І і ІІ ступеня. При цьому на тлі лікування фозиноприлом Н у хворих 2-ї групи зростав ударний індекс (УІ) ЛШ (на 4,7 %, Р<0,05), в обстежених 1-ї групи він мав тенденцію до зниження (4,5 %). В обох групах зміни УІ супроводжувались зменшенням індексу кінцеводіастолічного об’єму (ІКДО) ЛШ (відповідно на 6,9 % (р<0,01) і 4,1 % (Р<0,001)) та загального периферійного опору судин (ЗПОС) (на 30,8 % (Р<0,001) і 25,4 % (р<0,001)). При аналізі показників кровообігу залежно від типу ремоделювання ЛШ було відзначено, що у хворих з нормальною геометрією ЛШ УІ практично не змінювався порівняно з таким до лікування, у хворих з концентричною гіпертрофією – мав тенденцію до зростання, в обстежених з ексцентричною гіпертрофією – знижувався. Водночас ІКДО в усіх групах зменшувався, що, напевно, було наслідком розвантаження ЛШ шляхами відтоку і підтверджувалося достовірним зниженням ЗПОС. Позитивні зміни на тлі лікування фозиноприлом супроводжувалися і покращенням функ-ціонального стану міокарда та розвантаженням лівого передсердя.

Під впливом курсу лікування фозиноприлом та фозиноприлом Н зменшувалися індекс маси міокарда та кінцевосистолічний меридіональний стрес.

Частота і структура артеріальної гіпертензії у вагітних жінок
І.М. Мелліна, Л.Б. Гутман, Л.І. Тутченко,  А.А. Гудименко
ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України», м. Київ

З метою покращання організації надання медичної допомоги вагітним, що хворіють на первинну артеріальну гіпертензію (АГ), визначено частоту та структуру гіпертензивних розладів у вагітних в одному з районів м. Києва. Для цього проведено клініко-статистичний аналіз 1766 індивідуальних карт вагітних, які перебували на обліку в жіночих консультаціях і у яких вагітність закінчилася у 2005 р. З подальшого аналізу було вилучено 219 карт за відсутності даних про закінчення вагітності (202 випадки), а також у зв’язку із закінченням вагітності раннім або пізнім викиднем (17 випадків). Серед жінок з абортами не було жодної з АГ.

На підставі ретельного вивчення даних медичної документації наявність АГ під час вагітності та/або пологів було визнано у 104 (6,7 %) із 1547 жінок. У 55 (3,5 %) з них було встановлено хронічну АГ. У жодної з цих вагітних не було даних про вторинну АГ; у більшості жінок виявляли м’яку АГ, частіше І стадії, ніж ІІ стадії; вагітних з АГ ІІІ стадії не було. АГ, зумовлену вагітністю, було встановлено у 49 (3,2 %) жінок (спостерігали прееклампсію (ПЕ) різного ступеню тяжкості, випадків еклампсії не зафіксовано). Поєднана ПЕ обтяжила перебіг вагітності у 26 (47,3 %) жінок з хронічною АГ. Всього випадків ПЕ (включаючи ПЕ поєднану) було 75 (4,8 %).

Враховуючи значну кількість ускладнень вагітності, порушень стану плода і новонародженого у хворих з первинною АГ, визначено, що показник частоти захворювання серед вагітних є достатньо великим. У зв’язку з цим необхідно обов’язково якомога більш рано виявляти вагітних з хронічною АГ і в подальшому надавати таким жінкам розроблену нами патогенетично обґрунтовану спеціалізовану медичну допомогу.

Інтервальна нормабарична гіпокситерапія у хворих на артеріальну гіпертензію і хронічний гломерулонефрит без нефротичного синдрому
І.В. Мухін
Донецький національний медичний університет

Інтервальна нормабарична гіпокситерапія (ІНБГТ) є одним з нових сучасних безмедикаментозних методів лікування синдрому артеріальної гіпертензії (АГ).

Мета роботи полягала в аналізі гіпотензивної ефективності ІНБГТ у хворих на АГ і хронічний гломерулонефрит (ХГН) без нефротичного синдрому.

У дослідження включено 24 хворих на мезангіопроліферативний гломерулонефрит, Ig A нефропатію і мезангіокапілярний ХГН без нефротичного синдрому, із збереженою функцією нирок, у яких АГ відповідала 1-2-й стадії. Хворі були розподілені на дві групи, які не відрізнялися між собою за віком і статтю. До 1-ї увійшли 12 пацієнтів, яким проводили ІНБГТ за допомогою апарату «ГИП 10-1000-0» (фірма «Трейд Медикал», Росія) на тлі гіпотензивної терапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ), а до 2-ї – 12 хворих, які отримували тільки ІАПФ.

Проводили 10-хвилинну гіпоксичну пробу при 11 % концентрації кисню. При задовільній переносності пробної процедури в подальшому використовували різні модифікації ІНБГТ у вигляді лікувальних «циклів». Усього проводили 15–40 процедур. АТ контролювали за допомогою холтерівського моніторування тиску крові до та після лікування.

В 1-й групі середній систолічний АТ до ІНБГТ становив (163,50±5,08), а після – (140,10±8,12) мм рт. ст. (t=2,4, p=0,03), у 2-й групі – відповідно (165,50±7,25) і (153,20±6,10) мм рт. ст. (t=1,3, p=0,2).

Таким чином, додаткове застосування ІНБГТ у хворих на АГ і ХГН без нефротичного синдрому дозволяє отримати більш інтенсивне зниження (-13,1 мм рт. ст.) середнього систолічного АТ.

Является ли обучение фактором, повышающим эффективность контроля артериальной гипертензии?
И.В. Мухин
Донецкий национальный медицинский университет

Самая современная антигипертензивная терапия, рекомендованная квалифицированным врачом, будет эффективна в отношении контроля артериального давления (АД) только в том случае, если пациент мотивирован и настроен на лечение и ведение здорового образа жизни.

Неприверженность, или несоблюдение пациентами рекомендаций, является важной проблемой, фактором снижения контроля артериальной гипертензии (АГ) во всем мире. Терапевтическое обучение пациентов рассматривается ВОЗ как важная составная часть лечения многих хронических заболеваний. К категории больных с низкой приверженностью к лечению относятся мужчины молодого возраста.

Цель нашего исследования заключалась в повышении приверженности к лечению больных молодого возраста с АГ.

Для достижения поставленной цели были отобраны 18 мужчин молодого возраста, страдающих АГ 1-2-й степени, с низкой приверженностью к лечению. Методом случайной выборки больные распределены на две группы. В 1-ю включено 5 больных, которые проходили как индивидуальное «обучение», в том числе собеседование с врачом, так и при помощи видеоматериалов, которые пациенты могли просмотреть как в перерывах между обследованиями в холле отделения на видеомониторе, так и в непринужденной обстановке дома. Вторая группа (13 больных) – контрольная.

Через 3 мес от начала обучения при помощи повторного холтеровского мониторирования АД мы сопоставили частоту лечения (соответственно 80 и 53,8 %) и среднюю величину АД в группах (соответственно (129,2± 2,3) и (153,3±3,3) мм рт. ст.). Таким образом, индивидуальное обучение больных с АГ повышает эффективность лечения.

Ендотелій- та органопротективні властивості еналаприлу при лікуванні гіпертензивного синдрому у хворих на системну склеродермію
Є.М. Нейко, Р.І. Яцишин
Івано-Франківський державний медичний університет

Мета дослідження – вивчити можливість використання еналаприлу у якості ендотелій- та органопротективного агента у хворих на системну склеродермію (ССД).

Обстежено 60 хворих на ССД, які перебували на стаціонарному лікуванні у ревматологічному відділенні Івано-Франківської обласної клінічної лікарні. У всіх хворих було верифіковано діагноз ССД за допомогою критеріїв діагнозу, запропонованих Американською колегією ревматологів з доповненнями Н.Г. Гусєвої (1993). Окрім загальноклінічних, біохімічних та імунологічних обстежень, у всіх хворих визначали вміст ендотеліну-1 імуноферментним методом з використанням набору реагентів «Peninsula Laboratories Inc.» (США). Залежно від призначеної терапії хворі на ССД були розподілені на дві групи. Пацієнти І групи (n=30) отримували традиційну для ССД терапію. Хворі ІІ групи (n=30) на тлі такої ж терапії отримували еналаприл у дозі 5 мг двічі на добу (при необхідності дозу збільшували до 20 мг на добу). Тривалість спостереження – 6 та 12 міс.

Встановлено, що у хворих на ССД спостерігається вагоме достовірне зростання рівня ендотеліну-1 у сироватці крові, що вказує на пошкодження ендотелію судин. Разом з цим, у більшості пацієнтів виявлено патологію внутріш-ніх органів (нирок, серця, легень, шлунково-кишкового тракту). Призначення до комплексного лікування ССД еналаприлу призводить до достовірного зниження сироваткового рівня ендотеліну-1, особливо при мінімальній та середній активності патологічного процесу і при супутній вісцеральній патології. Спостерігається зменшення проявів синдрому Рейно, покращання функції нирок, серця та легень (зменшення явищ легеневої гіпертензії).

У хворих на ССД спостерігається виражена дисфункція ендотелію. Маркером цього патологічного стану є зростання сироваткового рівня ендотеліну-1. Для корекції ендотеліальної дисфункції необхідно призначати патогенетичне лікування. Еналаприл, використаний з цією метою, зменшує рівень ендотеліну-1, що вказує на його ендотелійпротективні властивості. Призначення еналаприлу супроводжується покращенням функції внутрішніх органів.

Залежність розвитку мікроальбумінурії від рівня В-типу натрійуретичного пептиду в крові у хворих з інсулінорезистентністю
В.Є. Нейко, О.С. Човганюк, І.О. Гаман, Н.Р. Артеменко
Івано-Франківський державний медичний університет

Мета роботи – визначити рівень В-типу натрійуретичного пептиду (ВНП) у плазмі крові у взаємозв’язку із типом інсулінемії та наявністю мікроальбумінурії у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з метаболічним синдромом (МС).

Під спостереженням перебували 37 хворих (11 чоловіків, 26 жінок) на АГ ІІ–ІІІ стадії, середній вік (57,61±12,54) року. Всі хворі мали 3 і більше ознак МС за критеріями АТР ІІІ (2001). За рівнем ендогенного інсуліну (ЕІ) хворі були розподілені на три групи. В 1-шу групу включено 11 хворих із нормальними натще та після навантаження глюкозою рівнями ЕІ. В 2-гу групу ввійшло 14 хворих із реактивною гіперінсулінемією. В 3-тю групу включено 12 хворих із спонтанною гіперінсу-лінемією. Методи дослідження включали оральний глюкозо-толерантний тест (ОГТТ) з паралельним визначенням рівня глюкози (глюкозооксидазний метод), ЕІ та ВНП у плазмі крові імуноферментним методом з використанням стандартних наборів. Наявність мікроальбумінурії визначали за тест-смужками. Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб відповідного віку.

Показник ВНП у плазмі крові хворих 1-ї групи виявився на рівні контролю – (103,76±11,28) пг/мл (Р>0,05), у хворих 2-ї групи – збільшений до (111,22±15,33) пг/мл (Р>0,05). У хворих 3-ї групи виявлено достовірне підвищення до (122,42±10,90) пг/мл порівняно з контролем (Р<0,05). У хворих 1-ї групи мікроальбумінурію виявлено в 4 (36,36 %) з 11 випадків, при цьому рівень ВНП коливався в межах норми і становив (96,55±5,16) пг/мл (Р>0,05). У хворих 2-ї групи мікроальбумінурію відзначали в 5 (35,71 %) з 14 випадків, причому концентрація ВНП виявилася підвищеною до (124,43±12,11) пг/мл (Р<0,05). У хворих 3-ї групи мікроальбумінурію спостерігали в 6 (50,0 %) з 12 випадків при достовірному підвищенні рівня ВНП до (131,63±16,74) пг/мл порівняно з контролем (Р<0,05).

Таким чином, мікроальбумінурія частіше розвивається з паралельним підвищенням показника ВНП у хворих із спонтанною гіперінсулінемією.

Вивчення взаємозв’язку величини артеріального тиску та рівня сечової кислоти у хворих різної статі з метаболічним синдромом
О.Г. Несукай, В.М. Коваленко, Г.Ю. Яковенко
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Метаболічний синдром (МС) – це широко розповсюджений комплекс клініко-біохімічних порушень, зумовлений зниженням чутливості тканин до інсуліну, одним із компонентів якого є артеріальна гіпертензія. Часто у хворих з МС виявляють підвищення рівня сечової кислоти (СК). Розповсюдженість гіперурикемії на тлі МС за даними різних авторів варіює від 22 до 60 %.

Метою дослідження було вивчення взаємо-зв’язку між систолічним (САТ), діастолічним (ДАТ) артеріальним тиском та рівнем СК у хворих з МС.

У дослідженні взяли участь 100 хворих з МС згідно з критеріями NCEP-ATP III (2001) віком 35–65 років (у середньому (52,23±0,81) року – 59 чоловіків та 41 жінка. Всім хворих вимірювали артеріальний тиск за стандартною методикою, рівень СК визначали в плазмі крові з використанням реактивів «BioSystem» (Іспанія). За нормальні рівні сечової кислоти вважали 0,21– 0,42 ммоль/л у чоловіків та 0,15–0,35 ммоль/л у жінок.

Всі хворі мали артеріальну гіпертензію. Величини САТ та ДАТ у чоловіків з МС становили відповідно в середньому (161,19±1,99) та (99,32±1,12) мм рт. ст. У жінок величини САТ та ДАТ становили відповідно в середньому (169,88±2,27) та (99,15±1,54) мм рт. ст. Згідно з отриманими даними, величина САТ у жінок з МС була вищою в середньому на 5 % порівняно з такою у чоловіків (Р<0,05), гендерна різниця величини ДАТ виявилася недостовірною. Порівнюючи рівень СК у жінок та у чоловіків з МС, ми виявили, що величина цього показника була в середньому на 12,5 % вищою у чоловіків порівняно з таким у жінок (Р<0,05) – відповідно (0,47±0,02) і (0,41±0,02) ммоль/л.

Аналіз кореляційних зв’язків між величинами САТ, ДАТ та рівнем СК виявив достовірні прямі зв’язки рівня СК з величиною САТ (r=0,82, p<0,05), ДАТ (r=0,67, p<0,05) у чоловіків з МС, достовірні прямі зв’язки рівня СК та величин САТ (r=0,28, p<0,05), ДАТ (r=0,44, p<0,05) у жінок з МС.

Таким чином, у хворих з МС та артеріальною гіпертензією реєструють підвищений рівень СК. За даними кореляційного аналізу виявлено пряму залежність рівня СК із САТ та ДАТ як у чоловіків, так і у жінок з МС.

Взаимосвязь ремоделирования миокарда с уровнем АД при нагрузочных тестах
Т.Н. Овдиенко
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Цель работы – изучение взаимосвязи ремоделирования миокарда с уровнем артериального давления при нагрузочных тестах: велоэргометрия (ВЭ), статическая изометрическая (ИН) и психоэмоциональная нагрузка (ПЭ).

Обследовано 82 пациента с гипертонической болезнью II стадии после 7-дневного периода отмены медикаментов. Всем пациентам была проведена эхокардиография с анализом толщины задней стенки (ТЗС) левого желудочка (ЛЖ), межжелудочковой перегородки (ТМЖП), конечно-систолического и конечно-диастолического размера ЛЖ (КСР, КДР), определение его массы (ММЛЖ), индекса массы миокарда ЛЖ (ИММЛЖ), индекса КДР и относительной толщины стенки ЛЖ (ОТС). ВЭ проводилась как непрерывно-ступенчатая субмаксимальная проба; ИН выполняли с использованием ручного динамометра (75 % от максимального сжатия в течение 1 мин); ПЭ – по модифицированной методике «информационная проба» с использованием компьютерной игры. Анализировали уровень АД и ЧСС в состоянии покоя, при нагрузке мощностью 100 Вт, на высоте ИН и 1 мин ПЭ.

Пациенты с ремоделированием ЛЖ имели достоверно более высокий уровень САД в покое (при концентрическом ремоделировании ЛЖ (КРЛЖ) – (159,0±7,1) мм рт. ст., при концен-трической гипертрофии ЛЖ (КГЛЖ) – (159,3±4,7) мм рт. ст., при эксцентрической гипертрофии ЛЖ (ЭГЛЖ) – (163,9±3,6) мм рт. ст.), чем больные с нормальной геометрией ЛЖ (НГЛЖ) – (142,7±2,7) мм рт. ст. Уровень ДАД был существенно выше у пациентов с эксцентрической гипертрофией ЛЖ по сравнению с лицами, имеющими нормальную геометрию и концентрическое ремоделирование ЛЖ. Выполнение нагрузочных тестов сопровождалось повышением АД во всех группах обследованных больных (таблица).

Таблица Прирост АД и ЧСС у больных гипертонической болезнью с разными типами ремоделирования левого желудочка

Примечание. Различия показателей достоверны по сравнению с таковыми: ° – при ЭГЛЖ; * – при НГЛЖ; D – при KГЛЖ (Р<0,05).

При корреляционном анализе мы выявили достоверные положительные корреляционные связи уровня САД в период покоя с ТЗС (r=0,5, p<0,01), ТМЖП (r=0,38, p<0,01), КДР (r=0,41, p<0,01), ИММЛЖ (r=0,51, p<0,01). ОТС положительно коррелировала с уровнем САД при нагрузочных тестах – при BЭ (r=0,37, p<0,05), ИН (r=0,24, p<0,05), ПЭ (r=0,26, p<0,05) и не коррелировала в покое.

Полученные результаты показывают взаимосвязь ремоделирования миокарда ЛЖ с уровнем АД: уровень АД при нагрузочных тестах в большей степени, чем уровень АД в покое, определяет тип его ремоделирования. Пациенты с концентрическим типом геометрии ЛЖ имеют больший прирост САД и ЧСС при выполнении стандартных нагрузок, что, по-видимому, обусловлено большей их реактивностью.

Взаємозв’язок між рівнем В-типу натрійуретичного пептиду в крові та типом інсулінемії у хворих на артеріальну гіпертензію
М.А. Оринчак, О.С. Човганюк, Н.Р. Артеменко, Д.П. Александрук, І.О. Гаман
Івано-Франківський державний медичний університет

Мета – визначити взаємозв’язок між рівнем В-типу натрійуретичного пептиду (ВНП) у плазмі крові та типом інсулінемії у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ).

Під спостереженням перебували 37 хворих (11 чоловіків, 26 жінок) на АГ ІІ–ІІІ стадії, середній вік (57,61±12,54) року. За рівнем ендогенного інсуліну (ЕІ) хворі були розділені на три групи. В 1-шу групу включено 11 хворих із нормальними натще та після навантаження глюкозою рівнями ЕІ; в 2-гу групу – 14 хворих із реактивною гіперінсулінемією; в 3-тю групу – 12 хворих із спонтанною гіперінсулінемією. Проводили добове моніторування артеріального тиску (АТ), ехокардіографію, оральний глюкозо-толерантний тест (ОГТТ) за ВООЗ (1999) з паралельним визначенням рівня глюкози (глюкозооксидазний метод), ЕІ та ВНП у плазмі крові імуноферментним методом. Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб відповідного віку.

За умови достатнього контролю АГ серед-ньодобовий АТ становив (127,00±10,00)/ (78,00±6,00) мм рт. ст. (Р>0,05). Фракція викиду в середньому складала (56,00±6,48) %. В умовах ОГТТ рівень глікемії натще та через 2 год після навантаження глюкозою у всіх хворих істотно не відрізнявся від показника в контролі (Р>0,05). Показник ЕІ у хворих 1-ї групи натще та після навантаження коливався в межах контролю – (12,16±2,16) мкОд/мл (Р>0,05); у хворих 2-ї групи до навантаження – на верхній межі норми, після навантаження – підвищений майже в 2,5 разу порівняно з контролем (Р<0,05); в 3-й групі – натще перевищував референтний рівень майже втричі, після навантаження виявився в 4 рази вище від рівня контролю (Р<0,05). Показник ВНП у хворих 1-ї групи виявився на рівні показника в контролі – (103,76±11,28) пг/мл, Р>0,05); у хворих 2-ї групи відзначено тенденцію до підвищення – збільшення на 7,19 % (Р>0,05), у той час як у хворих 3-ї групи – достовірне підвищення на 17,98 % порівняно з контролем (Р<0,05). У хворих із ознаками застійної серцевої недостатності (ЗСН) в 2-й і 3-й групах виявили істотне підвищення показника ВНП, що в середньому становило (241,43±37,50) пг/мл проти рівня в контролі (Р<0,05).

У хворих на АГ рівень ВНП у плазмі крові збільшується з наростанням тяжкості інсулінорезистентності та наявності ЗСН. Максимальне значення ВНП виявляється у хворих із спонтанною гіперінсулінемією та клінічними ознаками ЗСН.

Взаємозв’язок між мікроальбумінурією та типом інсулінемії у хворих на метаболічний синдром
М.А. Оринчак, О.С. Човганюк, І.О. Гаман, Н.Р. Артеменко, С.З. Краснопольський
Івано-Франківський державний медичний університет

Мета – вивчити взаємозв’язок між появою мікроальбумінурії та типом інсулінемії у хворих на метаболічний синдром (МС).

Під спостереженням перебували 37 хворих (11 чоловіків, 26 жінок) на артеріальну гіпертензію ІІ–ІІІ стадії, середній вік (57,61±12,54) року. Всі хворі мали 3 і більше ознак МС за АТР ІІІ (2001) критеріями. За рівнем ендогенного інсуліну (ЕІ) хворі були розділені на три групи. В 1-шу групу включено 11 хворих із нормальними натще та після навантаження глюкозою рівнями ЕІ; в 2-гу групу – 14 хворих із реактивною гіпер-інсулінемією; в 3-тю групу – 12 хворих із спонтанною гіперінсулінемією. Проводили оральний глюкозо-толерантний тест (ОГТТ) з паралельним визначенням рівня глюкози (глюкозооксидазний метод), рівень ЕІ в плазмі крові визначали за імуноферментним методом. Наявність мікроальбумінурії визначали за тест-смужками. Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб відповідного віку.

Усі хворі 1, 2-ї та 3-ї груп мали ознаки абдомінального ожиріння, про що свідчило збільшення не тільки індексу маси тіла (ІМТ), а й окружності талії (ОТ) порівняно з контролем (Р<0,05). Зокрема, надмірну масу тіла з ІМТ у межах 25–29,9 кг/м2 виявлено у 15 (40,54 %) випадках, серед яких ОТ у чоловіків становила (105,60±3,57) см, у жінок – (95,43±7,37) см. Ожиріння з ІМТ > 30 кг/м2 виявлено у 22 (59,46 %) випадках, в яких показник ОТ становив (115,67±8,29) см та (110,83±12,49) см відповідно у чоловіків та жінок. В умовах ОГТТ рівень глікемії натще та через 2 год після навантаження глюкозою істотно не відрізнявся від показника в контролі (Р>0,05) в усіх групах спостереження. Аналіз наявності мікроальбумінурії залежно від статі, ОТ та рівня ЕІ в крові свідчить, що серед хворих 1-ї групи у чоловіків мікроальбумінурія розвивалася частіше при ОТ і 112,0 см, у жінок – при ОТ і 105,0 см; в 2-й і 3-й групах – у чоловіків при ОТ і 107,0 см, у жінок – при ОТ і 95,0 см. У хворих 1-ї групи мікроальбумінурія розвивалася при збільшенні ОТ у чоловіків на 9,80 % (понад 102 см) та в жінок – на 19,32 % (понад 88 см), а у хворих 2-ї і 3-ї груп – із збільшенням ОТ на 4,90 та 7,95 % відповідно у чоловіків і жінок.

Отже, ймовірність розвитку мікроальбу-мінурії зростає у хворих з гіперінсулінемією при меншій інтенсивності приросту показника ОТ. Ожиріння із збільшенням ОТ, гіперінсулінемія сприяють розвитку мікроальбумінурії.

Корекція артеріальної гіпертензії у пацієнтів з малими структурними аномаліями серця
Н.Ю. Осовська
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Різноманітність, частота та вираженість вегетативних порушень у молодих пацієнтів з малими структурними аномаліями з боку серця визначають актуальність вивчення особливостей протікання та можливість корекції цих патологічних станів.

Метою роботи стало вивчення впливу бісопрололу на показники добового моніторування артеріального тиску (ДМАТ) пацієнтів з малими структурними аномаліями серця (МСАС).

Обстежено 31 хворого з МСАС у вигляді пролапсу мітрального клапана, аномальних хорд лівого шлуночка та їх поєднання, симптомами вегетосудинної дистонії за гіпертонічним типом та гіпертонічної хвороби I стадії. Середній вік пацієнтів становив (19,8±0,6) року. Основні методи дослідження: ехокардіографія, ДМАТ. Оцінку вегетативного балансу проводили за анкетою-опитувальником А.М. Вейна. Пацієнти приймали бісопролол у дозі 5–10 мг на добу. Термін дослідження становив 3 міс.

Сума балів за анкетою-опитувальником до лікування становила 35,1±1,1, через 3 міс – 19,5±0,8 (Р<0,05). Під впливом 3-місячного лікування бісопрололом середній систолічний артеріальний тиск (САТ) зменшився на 5 %, діастолічний (ДАТ) – на 8 %, що не досягло рівня достовірності, але ці показники не виходили за межі норми, визначеної у здорових молодих людей того ж віку. Достовірно (Р<0,05) зменшилися показники індексів часу (ІЧ): ІЧ САТ – на 19,5 %, ІЧ ДАТ – на 18 % (на початку лікування ці показники були достовірно вищими за такі групи контролю). Подібні зміни відбулися також зі швидкістю ранкового підйому тиску, яка достовірно (Р<0,05) зменшилася на 24,8 % (для САТ) та на 27 % (для ДАТ).

Таким чином, монотерапія бета-адреноблокатором бісопрололом позитивно впливає як на якість життя, зменшуючи ступінь вегетативного дисбалансу, так і на основні показники добового профілю артеріального тиску, призводячи до їх нормалізації.

Роль міксоматозної дегенерації стулок у розвитку ускладнень у пацієнтів із пролапсом мітрального клапана
Н.Ю. Осовська
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Практичний інтерес представляє визначення інформативних структурних маркерів, які б дозволяли виділити групи ризику серед молодих пацієнтів із пролапсом мітрального клапана (ПМК). Метою нашої роботи стало вивчення впливу наявності та ступеня вираженості міксоматозної дегенерації (МД) на структурно-функціональні показники серця та розвиток ускладнень у пацієнтів із ПМК.

У дослідження включено 145 пацієнтів віком 16–22 років з ехокардіографічно виявленим ПМК. Всі пацієнти за наявністю та ступенем вираженості міксоматозу або міксоматозної дегенерації (МД) стулок були розподілені на чотири основні групи: в 1-шу ввійшли 29 пацієнтів без міксоматозу мітрального клапана, в 2-гу – 43 па-цієнти з міксоматозом стулок 3–4 мм, в 3-тю – 5–6 мм, в 4-ту – 7–8 мм. Основний метод дослідження – ехокардіографія.

За отриманими даними найбільш вагоме ремоделювання лівого шлуночка було відзначено у пацієнтів з вираженим міксоматозом стулок, що, в першу чергу, стосувалося достовірного зменшення фракції викиду на фоні зростання кінцеводіастолічного об’єму: у пацієнтів без міксоматозу цей показник становив 60,4 % проти 47,9 % у пацієнтів з міксоматозом стулок 7–8 мм. Мітральну регургітацію ІІІ ступеня зареєстровано у 100 % пацієнтів з вираженим міксоматозом стулок. Виявлено досить тісний кореляційний зв’язок між ступенем вираженості МД та ступенем мітральної регургітації (r=0,53, p<0,05). Виявлений також тісний кореляційний зв’язок МД з наявністю шлуночкових екстрасистол III–IV градації за Лауном (r=0,67, p<0,05).

Таким чином, МД стулок мітрального клапана є однім з найважливіших факторів ризику таких ускладнень, як мітральна регургітація, порушення ритму, ремоделювання серця з розвитком його дилатації та зменшення його скоротливої здатності.

Вплив фіксованої низькодозової комбінації інгібітора АПФ та діуретика на функціональний стан серцево-судинної системи у хворих на ГХ
О.І. Паламарчук, З.В. Лашкул, А.І. Фуштей
Запорізька медична академія післядипломної освіти

Метою роботи було дослідження впливу фіксованої низькодозової комбінації інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) та діуретика на функціональний стан системи регуляції кровообігу (СРК) у хворих на ГХ ІІ стадії.

Обстежено 30 хворих (15 жінок та 15 чоловіків) на ГХ II стадії з м’якою та помірною гіпертензією, віком 33–75 років (у середньому 55 ро-ків), які протягом 6 міс до включення у дослідження зовсім не отримували антигіпертензивну терапію, або приймали гіпотензивні препарати нерегулярно. Функціональний стан СРК досліджували за запатентованою нами методикою, яка докладно викладена у наших попередніх роботах. Зміни показників кардіогемодинаміки вивчали за даними грудної реограми (ГРГ). В якості антигіпертензивного препарату було призначено фіксовану низькодозову комбінацію ІАПФ периндоприлу (2 мг) та тіазидного діуретика індапаміду (0,625 мг) (ноліпрел, «Servier», Франція). Повторне дослідження функціонального стану СРК проводили наприкінці 12-го тижня антигіпертензивної терапії.

До початку лікування у хворих на ГХ нами виділено тільки один основний – гіпертонічний тип реагування СРК, який характеризувався достовірним (Р<0,05) зменшенням реографічного індексу (РІ) та збільшенням дикротичного індексу (ДКІ), діастолічного індексу (ДСІ), ударного об’єму кровотоку (УОК), хвилинного об’єму кровотоку (ХОК) та частоти скорочень серця (ЧСС), що свідчить про низький функціональний резерв СРК та превалювання пресорних реакцій. Через 12 тиж на фоні антигіпертензивної терапії цільових рівнів АТ було досягнуто у 100 % пацієнтів.

При цьому виділено два основних типи реагування СРК – нормотонічний та гіпотонічний. Нормотонічний тип реагування (11 (57,9 %) чоловіків, 8 (42,1 %) жінок) характеризувався відсутністю достовірних змін показників ГРГ. Гіпотонічний тип реагування (6 (54,5 %) чоловіків та 5 (45,5 %) жінок) відзначався достовірним (Р<0,05) збільшенням РІ та зменшенням інших інтегративних показників ГРГ.

Таким чином, антигіпертензивна терапія фіксованою низькодозовою комбінацію ІАПФ та діуретика дозволяє досягти цільових рівнів АТ та позитивно впливає на показники кардіогемодинаміки і функціональний стан системи регуляції АТ. Розроблена функціональна проба може використовуватися для контролю адекватності антигіпертензивної терапії.

Дополнительные эффекты блокаторов рецепторов ангиотензина II в лечении гипертензии у пациентов с сахарным диабетом 2-го типа
Т.А. Перцева, О.Г. Черкасова, М.К. Рокутова, Н.О. Перцева
Днепропетровская государственная медицинская академия

Целью проведенного исследования было изучение антигипертензивного и нефропротекторных эффектов у больных с сахарным диабетом (СД) 2-го типа на фоне лечения фиксированной комбинацией лозартана (50 мг) и гидрохлоротиазида (12,5 мг) (лозап-плюс, «Zentiva»).

Исследование проведено у 14 больных (5 мужчин и 9 женщин в возрасте 55–63 лет, в среднем (59±4) года), страдающих артериальной гипертензией (АГ) на протяжении (13±2) года. Все больные имели СД 2-го типа, в стадии компенсации или субкомпенсации (по данным HbA1c), длительность СД 2-го типа составляла (8,4±2,0) года. В исследование включались больные мягкой и умеренной АГ с наличием микроальбуминурии (МАУ). После отмены предшествующей антигипертензивной терапии (5– 7 дней) больные начинали терапию. Исследование уровня МАУ проводили исходно и через 12 нед лечения с помощью тест-полосок Micral-test, Roche. Измерение АД проводили исходно, через 4, 8 и 12 нед исследования.

У 57 % (8 больных) имела место МАУ 100 мг/л, у 43 % (6 больных) – МАУ 50 мг/л. Через 4 нед лечения было выявлено, что в целом по группе АД cнизилось с (156,4±9,2)/(97,0±4,3) до (134±5,6)/(85±3,7) мм рт. ст., целевой уровень был достигнут у 78 % (11 больных). На 4– 8-й неделе лечения наблюдали усиление антигипертензивного эффекта проводимой терапии, при этом снизилось САД с (134,0±5,6) до (125,0±3,4) мм рт. ст. и ДАД с (85,0±3,7) до (72,8±2,8) мм рт. ст. Целевой уровень АД был достигнут у 12 (86 %) больных. Полной нормализации АД не удалось достигнуть у 2 пациентов с АГ 2-й степени. На заключительном визите исследовали также уровень МАУ, который снизился со 100 до 50 мг/л у 6 (43 %) больных, нормоальбуминурию наблюдали у 4 (28 %) больных. Побочные эффекты и нежелательные явления за 8 нед терапии не были отмечены. Все больные были привержены к лечению.

Таким образом, фиксированная комбинация лозартана и гидрохлоротиазида обладает не только эффективным антигипертензивным дей-ствием, но также способствует снижению уровня микроальбуминурии, что является наиболее востребованным эффектом антигипертензивных препаратов у больных с СД 2-го типа.

Липидный обмен у женщин с артериальной гипертензией: зависимость от срока повышения артериального давления
Н.И. Питецкая
Харьковский национальный медицинский университет

Артериальная гипертензия (АГ) – основной фактор риска развития атеросклероза и независимый предиктор смертности во всем мире. Цель нашего исследования – изучение влияния продолжительности повышения артериального давления (АД) на показатели липидного обмена у женщин.

Обследовано 220 женщин с АГ, которые были разделены на три группы в зависимости от срока повышения АД: 1-я группа (n=76) – до 5 лет; 2-я группа (n=71) – 5–10 лет; 3-я группа (n=73) – более 10 лет. Показатели липидного спектра – уровень общего холестерина (ОХС), холестерина липопротеинов высокой плотности (ХС ЛПВП), триглицеридов (ТГ) – определяли биохимическим методом с помощью наборов реагентов компании «Lachema» (Чехия). Кроме этого, рассчитывали уровень холестерина липопротеинов низкой плотности (ХС ЛПНП) и коэффициент атерогенности (КА). Результаты представлены в таблице.

Таблица Динамика липидного обмена в зависимости от продолжительности повышения АД

Анализ полученных данных свидетельствует о том, что у женщин вместе с продолжительностью АД возрастали уровни ОХС, ТГ, ХС ЛПНП, КА, при этом уровень ХС ЛПВП снижался. Таким образом, длительное повышение АД у женщин (более 5 лет), независимо от возраста, неблагоприятно влияет на липидный профиль и может служить маркером развития атеросклероза.

Вплив порушень дихання уві сні на перебіг ХСН у пацієнтів з ІХС у поєднанні з хронічним обструктивним захворюванням легень
В.А. Потабашній
Дніпропетровська державна медична академія

Відомо, що пацієнти з порушенням дихання уві сні (ПДС) – обструктивне апное уві сні, центральне апное або їх поєднання – схильні до ожиріння, розвитку артеріальної гіпертензії (АГ), ішемічної хвороби серця (ІХС), розвитку шлуночкових аритмій, фібриляції передсердь і хронічної серцевої недостатності (ХСН). Мета дослідження – вивчити особливості перебігу ХСН при наявності ПДС у пацієнтів з ІХС у поєднанні з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ). Обстежено 218 пацієнтів (133 чоловіки і 85 жінок) віком (59,2±9,7) року з ХСН, асоційованою з ІХС у поєднанні з ХОЗЛ, з них 114 (52,3 %) мали супутню АГ. Методи дослідження: клінічні критерії ПДС, доплерехокардіографія, спірометрія, бодиплетизмографія, пульсоксиметрія, ЕКГ і добове моніторування ЕКГ.

Встановлено, що частота ПДС при ХСН, асоційованій з ІХС у поєднанні з ХОЗЛ, становить 56,9 %, домінуючою є обструктивна форма ПДС (91,9 %). У всіх випадках ПДС спостерігалися при наявності абдомінального ожиріння, короткій і товстій шиї та індексі маси тіла понад 28 кг/м2. Статистичний аналіз довів, що ПДС доповнює і поглиблює обструкцію дихальних шляхів, сприяє розвитку бівентрикулярної та ізольованої правошлуночкової недостатності, а також прогресуванню стенокардії і АГ. На розвиток ХСН при супутній АГ впливає не лише рівень АТ і тривалість АГ, а й більший ступінь зниження ОФВ1, індексу Тиффно, гіпоксемії і активності ХОЗЛ. Висновок: отримані результати вказують на необхідність комплексного поглибленого дослідження ПДС як коморбідного стану в пацієнтів з ІХС і АГ у поєднанні з ХОЗЛ.

Безбольова ішемія міокарда у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда і супутньою АГ
Г.В. Світлик, О.Ю. Барнетт, М.О. Гарбар
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

За результатами добового моніторування ЕКГ (ДМ ЕКГ), у 34–66 % хворих з гострим коронарним синдромом реєструється «німа» недостатність кровопостачання міокарда.

Мета дослідження – виявити епізоди безбольової ішемії міокарда (БІМ) у хворих з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST, їх залежність від наявності артеріальної гіпертензії (АГ) і професійних шкідливостей, а також вплив безбольової ішемії міокарда на появу шлуночкових аритмій.

Обстежено 24 пацієнти з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST віком 45– 65 років, яким на 3–4-ту добу перебування в стаціонарі та перед випискою проводили ДМ ЕКГ.

Безсимптомні епізоди змін сегмента ST тривалістю 39–460 хв за добу виявлено у 13 (54,17 %) пацієнтів. У 2/3 випадків ці зміни реєстрували за наявності гіпертрофії лівого шлуночка, зумовленої АГ. Вони характеризувалися більшою тривалістю порівняно з пацієнтами без АГ. У цих же пацієнтів значно частіше виникали шлуночкові екстрасистоли, зокрема парні.

Наявність професійної шкідливості несприятливо впливала на перебіг захворювання: у таких пацієнтів АГ значно частіше супроводжувалася вираженою гіпертрофією міокарда лівого шлуночка і, крім того, частіше виникали екстрасистоли високих градацій, у тому числі епізоди нестійкої пароксизмальної шлуночкової тахікардії.

Результати повторного моніторування ЕКГ вказували на низьку ефективність антиангінальної і протиаритмічної терапії за наявності гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, зумовленої АГ, зокрема у поєднанні з професійно шкідливою працею: сумарна тривалість епізодів безбольової ішемії міокарда протягом доби і частота виникнення складних шлуночкових аритмій у цієї групи хворих під впливом лікування практично не змінювалися.

Таким чином, наявність АГ у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST сприяє виникненню більш тривалих епізодів безбольової ішемії міокарда та частішій появі екстрасистол високих градацій. Професійна шкідливість є суттєвим чинником розвитку безбольової ішемії міокарда і прогностично несприятливих шлуночкових порушень ритму при гострому інфаркті міокарда.

Оцінка ефективності комбінованої терапії амлодипіном і еналаприлом хворих на гіпертонічну хворобу
В.К. Сєркова, Н.В. Кузьмінова
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Необхідність ефективного зниження і більш жорсткого контролю артеріального тиску (АТ) нерідко потребує призначення комбінованої антигіпертензивної терапії.

Мета дослідження – оцінити ефективність комбінованої антигіпертензивної терапії блокатором кальцієвих каналів амлодипіном (норваском) в дозі 5 мг на добу та інгібітором АПФ еналаприлом (ренітеком) у дозі 20 мг на добу (в 2 прийоми).

Під спостереженням перебували 46 пацієн-тів (28 чоловіків і 18 жінок) віком 35–69 років (у середньому (52,3±3,4) року) з гіпертонічною хворобою II–III стадії. До початку лікування і через 4 тиж від його призначення проводили добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ). Серед обстежених 30 пацієнтів мали збережений добовий ритм АТ (тип «dipper»), недостатнє зниження нічного АТ («non-dipper») визначено у 12 пацієнтів, ознаки нічної гіпертензії («night-peaker») зареєстровано у 4 хворих. Через 1 міс терапії призначеною комбінацією амлодипіну і еналаприлу суттєво покращилися показники добового профілю АТ. Достовірно знизилися параметри систолічного та діастолічного АТ, без суттєвого впливу на частоту скорочень серця. «Навантаження тиском», яке оцінювали за індексом часу артеріальної гіпертензії, знизилося на 49,65 % вдень і на 45,57 % – вночі для САД і на 56,24 і 59,85 % для ДАД, відповідно. Цільового рівня АТ було досягнуто у 38 хворих (82,6 %).

Таким чином, призначення комбінованої терапії амлодипіном і еналаприлом призводить до нормалізації добового профілю АТ, достовірного зниження середньодобових показників АТ, а також зменшення «навантаження тиском».

Результати застосування квінаприлу у хворих на гіпертонічну хворобу
В.К. Сєркова, Н.В. Кузьмінова
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Метою роботи було вивчення впливу квінаприлу (аккупро, «Pfizer», США) на показники добового профілю артеріального тиску (АТ) та структурно-функціональні показники міокарда у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ).

Обстежено 32 хворих на ГХ II стадії (згідно з ВООЗ, 1999) з м’якою та помірною артеріальною гіпертензією (АГ), 18 чоловіків і 14 жінок. Середній вік становив (49,3±3,5) року. Середня тривалість ГХ – (6,8±3,5) року. Перед початком дослідження з метою верифікації діагнозу хворим проводили стандартне клінічне, біохімічне та інструментальне обстеження. Всім хворим до початку лікування, а також через 1, 3 і 6 міс після його призначення проводили добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ) в реальних життєвих умовах на апараті «ABPM-02» («Meditech», Угорщина), ЕКГ в 12 стандартних відведеннях та ехокардіографію за загальноприйнятою методикою. Критерієм гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) був індекс маси міокарда (ІММ) лівого шлуночка (ЛШ), що перевищує 116 г/м2 у чоловіків і 104 г/м2 у жінок. Квінаприл призначали після періоду відмивання (2 доби) в дозі 20–80 мг/добу, починаючи з мінімальних доз 10–20 мг, поступово їх збільшуючи під контролем АТ. У результаті проведеного дослідження виявлено, що монотерапія квінаприлом приводила до достовірного зниження систолічного і діастолічного АТ, як у денний, так і в нічний час (за результатами ДМАТ). Так, через 4 тиж лікування систолічний АТ (САТ) знизився з (163,8±2,9) до (136,5±3,2) мм рт. ст. (Р<0,05), діастолічний АТ (ДАТ) – з (99,6±2,8) до (83,5±3,4) мм рт. ст. (Р<0,05). Продовження терапії квінаприлом викликало подальше зменшення показників САТ і ДАТ: через 12 тиж лікування – відповідно (128,4±2,7) і (74,5±3,4) мм рт. ст. (Р<0,05, по відношенню до попередніх). «Навантаження тиском» для САТ в денний час зменшилося на 48,7 %, в нічний час – на 43,45 %, для ДАТ – відповідно на 54,5 і 58,2 % (Р<0,05). Визначено значне зниження середньої добової варіабельності САТ і ДАТ відповідно на 20,4 і 24,5 % (Р<0,05). Призначення квінаприлу не змінило добового профілю АТ в осіб з типом «dipper», у 7 пацієнтів з типом «non-dipper» нормалізувався добовий ритм АТ, а 3 па-цієнти з групи «night-peaker» перейшли в групу «non-dipper». Достовірний позитивний вплив на показники добового профілю АТ, зареєстрований через 1 і 3 міс від початку лікування, зберігався протягом усього періоду спостереження. Цільового тиску було досягнуто у 25 (78,1 %) пацієнтів. Через 6 міс від початку лікування у всіх 32 хворих відзначено стійку тенденцію до зниження ІММЛШ на 11,6 % (Р>0,05). Всі пацієнти відзначали добру переносність препарату, побічні явища не спостерігали.

Отже, монотерапія квінаприлом (аккупро) приводить до нормалізації добового профілю АТ, достовірного зниження середньодобових показників АТ і «навантаження тиском», а також зменшення ступеня структурно-функціональних порушень міокарда, що може, у свою чергу, суттєво зменшити кардіоваскулярний ризик у цієї категорії хворих.

Антигіпертензивний ефект інгібітора АПФ спіраприлу та антагоніста кальцію амлодипіну
В.К. Сєркова, Г.О. Мовчан, Г.К. Берко, О.І. Остапчук
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Медикаментозна корекція артеріальної гіпертензії (АГ) на сьогоднішній день залишається актуальною проблемою сучасної кардіології.

Метою дослідження стало вивчення особливості впливу антагоніста кальцію амлодипіну та інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) спіраприлу при їх застосуванні в режимі хронотерапії на показники добового профілю (ДП) артеріального тиску (АТ) у хворих з м’якою та помірною АГ.

У дослідження було включено 150 хворих на м’яку та помірну АГ, 68 жінок і 82 чоловіки (середній вік – (49,7±2,3) року). Хворим проводили добове моніторування АТ (ДМАТ) до початку і через 12 тиж безперервної комбінованої хронотерапії амлодипіном (10 мг/добу) та спіраприлом (6 мг/добу). До лікування обстежених хворих залежно від ступеня нічного зниження (СНЗ) АТ розподілили за типом ДП АТ: «dipper» (СНЗ 10–22 %) виявляли у 78 хворих, «non-dipper» (СНЗ менше 10 %) – у 54, «night-peaker» (СНЗ менше 0 %) – у 18 пацієнтів. Хронотерапія амлодипіном і спіраприлом сприяла достовірному зменшенню ступеня «навантаження тиском» протягом усіх часових періодів – індекс часу систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) АТ (Р<0,001), зменшенню величини ранкового підйому САТ і ДАТ (Р<0,001). Після проведеної хронотерапії за СНЗ АТ хворі розподілились так: ДП АТ «dipper» відзначали у 112 хворих, «non-dipper» – у 32, «night-peaker» – у 6 пацієнтів. Комбінована терапія спіраприлом і амлодипіном сприяла досягненню цільових показників АТ у підгрупі з традиційним прийомом у 73,1 %, а в режимі хронотерапії – у 79,6 %.

Таким чином, хронотерапія амлодипіном і спіраприлом з урахуванням даних ДМАТ підвищує ефективність антигіпертензивної терапії, сприяє нормалізації ДП АТ. Амлодипін і спіраприл позитивно впливають на якість життя пацієнтів. Частота виникнення побічних ефектів незначна, препарати добре переносяться хворими при тривалому їх застосуванні.

Клінічні випробування лікарських засобів для лікування артеріальної гіпертензії
О.В. Сілантьєва
Центральна комісія з питань етики МОЗ України

Артеріальна гіпертензія є фактором ризику ішемічної хвороби серця та цереброваскулярних захворювань і, таким чином, суттєво впливає на смертність від серцево-судинної патології населення України. Аналіз захворюваності та поширеності цих хвороб показує, що порівняно з 1996 роком, у 2006 поширеність зросла з 25672,1 до 51784,6, захворюваність – відповідно з 2764,48 до 5199,2 (на 100 тис. населення), а смертність зросла на 15 % і становила 1028,4 на 100 тис. населення.

Для зменшення ускладнень артеріальної гіпертензії та поліпшення якості життя необхідне формування адекватної медичної допомоги населенню України, однією зі складових якої є медикаментозне забезпечення – система забезпечення громадян високоефективними, якісними та безпечними лікарськими засобами. Впровадження нових препаратів у медичну практику можливе лише після проведення доклінічних досліджень і клінічних випробувань лікарських засобів за участю людини, що потребує контролю регуляторних органів і етичних комісій.

У 2006 р. Центральною комісією з питань етики МОЗ України було погоджено проведення 13 клінічних випробувань лікарських засобів для лікування і профілактики хвороб, які характеризуються підвищеним тиском, що становить 3,74 % від усіх досліджень. Серед них: 8 порів-няльних випробувань генеричних лікарських препаратів, 5 досліджень оригінальних препаратів ІІІ фази. Кількість пацієнтів, які взяли участь у цих випробуваннях становить 1111.

Відповідно в 2007 р. було погоджено 19 клі-нічних випробувань лікарських засобів для лікування і профілактики артеріальної гіпертензії (2 з них – дослідження в педіатричній практиці), що становить 5,7 % від усіх. Серед них: 12 порів-няльних випробувань генеричних лікарських препаратів, 1 дослідження біоеквівалентності, 5 досліджень оригінальних препаратів ІІІ фази. Кількість пацієнтів та добровольців, які взяли участь у цих випробуваннях, становить 1501.

Проведений аналіз показав, що клінічні випробування генеричних препаратів становили у 2006 р. 62 %, а в 2007 р. – 72 % від усіх клінічних випробувань лікарських засобів для лікування артеріальної гіпертензії, при цьому було проведено лише 1 дослідження біоеквівалентності, що потребує аналізу та уваги етичної комісії та регуляторних органів.

Таким чином, забезпечення здоров’я та безпеки пацієнтів і добровольців під час участі в клінічних випробуваннях потребує відповідного рівня етичної експертизи та експертизи з боку регуляторних органів, в іншому випадку це може призвести до збільшення ризику завдання шкоди пацієнтам та добровольцям під час їх участі у випробуваннях, а невідповідний рівень проведення клінічних випробувань може призвести до впровадження в медичну практику лікарських засобів із сумнівною ефективністю та безпечністю.
 

Особливості результатів відновлювального лікування хворих на інфаркт міокарда і артеріальною гіпертензією
І.К. Следзевська, Л.М. Бабій, А.М. Липовецький
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ;
ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», кардіологічний санаторій «Україна», м. Ворзель

Значна розповсюдженість артеріальної гіпертензії, в тому числі і при інфаркті міокарда (ІМ), при безумовному успіху в її лікуванні, потребує більш детального вивчення значення цієї патології для результатів реабілітації хворих на ІМ.

У дослідження включено 60 хворих (51 чоловік і 9 жінок) переважно з середнім ризиком перебігу ішемічної хвороби серця (ІХС). Усі хворі пройшли стаціонарний та санаторний етап реабілітації в санаторії «Україна» (Ворзель). Крім фізичної реабілітації, в лікування включали дезагреганти, нітрати, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, і у ряді випадків антагоністи кальцію та сечогінні. Досягнуті результати оцінювали за даними фізичного навантаження на велоергометрі, яке проводили після закінчення санаторного етапу, у зіставленні з досягненням оптимізації рівня артеріального тиску та станом внутрішньосерцевої гемодинаміки.

Фізичне навантаження при наявності артеріальної гіпертензії вимагає більшої потреби в постачанні кисню на одиницю виконаної роботи, тому критерії для повернення працездатності повинні перевищувати потужність 50 Вт (22,5 кДж виконаної роботи).

У 3/4 хворих через 2 міс після розвитку ІМ при досягненні оптимізації артеріального тиску на рекомендованому рівні і відсутності дилатації та порушень кінезу міокарда лівого шлуночка, відновлення працездатності відбувалося вище виконання рівня легкої роботи (75–125 Вт). 25 % хворих, які перенесли ІМ із супутньою артеріальною гіпертензією, але не досягли критеріїв для відновлення працездатності, повинні бути обстежені для проведення хірургічної реваскуляризації вінцевих судин.

Оптимизация медицинской реабилитации больных пожилого и старческого возраста с артериальной гипертензией
Л.П. Солейко, Е.В. Солейко, Т.В. Дерезюк, А.К. Откаленко
Винницкий национальный медицинский университет им. Н.И. Пирогова

Целью нашей работы явилось изучение состояния гемодинамики и оценка качества здоровья больных пожилого возраста в процессе длительного наблюдения. Изучали уровень артериального давления (АД), состояние центральной гемодинамики методом эхокардиографии, липидов крови в возрасте (69,2±1,7) г. Проводили диагностическое наблюдение и лечение антигипертензивными препаратами в индивидуально подобраной дозе с включением антиагрегантов. В качестве контроля взяты больные с АГ, отказавшиеся от регулярного наблюдения и лечения. Эффективность лечения оценивали по сохранению качества жизни (возможность самообслуживания, стабилизация АД, отсутствие кризов, мозговых атак, инфаркта миокарда). Длительность наблюдения составила 2 года. Обе группы были идентичны по возрасту, полу, уровню АД. К концу наблюдения 30,7 % больных оценили свое качество жизни как очень хорошее, 68,6 % сохранили активность, возможность самообслуживания. К началу лечения гипертрофия задней стенки левого желудочка (ГЗЛЖ) отмечена у 33,3 % больных, межжелудочковой перегородки (ГМЖП) у 23,3 %. К концу наблюдения у 16,7 % больных уменьшились размеры ГЗЛЖ, у 25 % ТМЖП, увеличился сердечный выброс. Средний уровень общего холестерина (ОХ) уменьшился на 21 %, липопротеидов низкой плотности (ЛПНП) – на 18 %. Недостоверно увеличился уровень липопротеидов высокой плотности. Показатели АД были практически стабильны после индивидуального подбора доз препаратов и составляли в среднем (139,7±11,6)/(87,4±9,6) мм рт. ст.

Таким образом, больные пожилого и старческого возраста с артериальной гипертензией благодаря индивидуально подобранному лечению и наблюдению сохранили качество жизни, выявлена профилактическая эффективность проводимого антигипертензивного лечения.

Особенности течения артериальной гипертензии у пациентов с метаболическим синдромом
Л.П. Солейко, Е.В. Солейко, В.П. Щербак
Винницкий национальный медицинский университет им. Н.И. Пирогова

Целью исследования послужило выявление особенностей клинического течения артериальной гипертензии у больных метаболическим синдромом. В исследование были включены 29 пациентов с метаболическим синдромом в возрасте 30–65 лет, из них 18 мужчин и 11 женщин с длительностью АГ в среднем (7,8±1,7) года. Средняя окружность талии (ОТ) у женщин составила (109,40±21,17) см, у мужчин (114,0±10,1) см. Средний индекс массы тела (ИМТ) составлял (33,5±5,2) кг/м2. Клиническое обследование: анамнез, функциональное обследование, антропметрические изменения, ИМТ, измерение АТ, оценивался 10-летний риск смерти от сердечно-сосудистых заболеваний по шкале «SCORE». Среднее АД составляло (156,3±9,5) и (98,6±6,2) мм рт. ст. Всем больным проводился суточный мониторинг АД. Лабораторно: биохимия крови, липиды крови. Артериальная гипертензия была у 89,3 % и носила систоло-диастолический характер. У 21,4 % пациентов выявлен суточный профиль с достаточным (нормалным) снижением АД (диппер). У 78,6 % отмечалось нарушение суточного ритма АД, из них 7,1 % пациентов – «night-dipper». У 28,5 % больных – «over-dipper». Таким образом, артериальная гипертензия выявлена у 89,3 % больных с метаболическим синдромом; отмечается систоло-диастолический характер артериальной гипертензии. Характерным является нарушение суточного профиля АД, главным образом, в виде недостаточного снижения АД в ночные часы, 43 % из пациентов – «non-dipper».

Применение магнитокардиографии в диагностике и лечении желудочковой экстрасистолии
А.Н. Соловьян, В.Н. Сосницкий, О.В. Срибная
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев;
Институт кибернетики им. В.М. Глушкова НАН Украины, г. Киев

Цель настоящего исследования – изучение возможностей магнитокардиографии (МКГ) в исследовании электрофизиологических механизмов желудочковой экстрасистолии (ЖЭ) при ишемической болезни сердца (ИБС), а также в оценке эффективности ее терапии.

Под наблюдением находилась пациентка (65 лет) ИБС со стабильной стенокардией напряжения в сочетании с артериальной гипертензией и прогностически неблагоприятной желудочковой экстрасистолией (II–III класс по классификации Лауна и Вольфа), с проявлениями диастолической сердечной недостаточности. С целью нормализации ритма больной был назначен антиаритмический препарат IС класса – пропафенон в адекватных дозах. В дальнейшем эффективность лечения аритмии оценивали по результатам повторных холтеровских мониторирований ЭКГ и МКГ-картирований сердца. МКГ-картирование проводили на 7-канальном магнитокардиографе «Кардиомагскан». На основании 36 синхронных усредненных МКГ-кривых строили мгновенные эквииндукционные карты распределения магнитного поля с помощью алгоритмов двухмерной интерполяции. После «решения обратной задачи» получали карты распределения векторов плотности токов (ВПТ). Для определения степени электрической гетерогенности реполяризации желудочков выделены следующие временные интервалы: 1) ST-Ta – 60 мс от точки j до вершины зубца Т, характеризующий региональную электрическую гетерогенность миокарда в «окне ишемии»; 2) Ta-Tend – использован для анализа трансмуральной электрической гетерогенности реполяризации в среднем слое миокарда, отражающей трансмуральную дисперсию рефрактерности, которая связана cо 2-й фазой re-entry. Для выделенных интервалов определяли угол направления вектора максимальной плотности тока (МВПТ), смещение МВПТ, среднюю девиацию МВПТ за каждые 10 мс реполяризации и взаимное расположение групп векторов, имеющих величины не менее 60–70 % от величины максимального вектора.

Результаты первого МКГ-исследования на фоне 7-дневной терапии пропафеноном в дозе 600 мг/сут показали высокую степень региональной электрической гетерогенности: аномальные направление и положение МВПТ выявлены на протяжении 100 мс в интервале ST-Ta с преимущественной локализацией в правых отделах сердца. На протяжении 20 мс наблюдали циркуляторное расположение ВПТ, свидетельствующее о формировании аритмогенного субстрата по типу «re-entry». Результаты повторного МКГ-картирования на фоне монотерапии пропафеноном в дозе 450 мг/сут в течение 3 мес выявили значительное усиление трансмуральной электрической гетерогенности: аномальное направление МВПТ и его смещение наблюдалось на протяжении 80 мс и 20 мс соответственно. Циркуляторное расположение ВПТ наблюдали в течение 120 мс с переходом из интервала ST-Ta в интервал Ta-Tend. Последующее назначение кардиоселективного бета-адреноблокатора бисопролола к проводимой терапии пропафеноном оказалось эффективным в лечении ЖЭ. Результаты третьего МКГ-исследования на фоне терапии бисопрололом в дозе 2,5 мг/сут и пропафеноном в дозе 450 мг/сут в течение 3 мес показали выраженную тенденцию к нормализации электрофизиологических процессов в правых отделах сердца. Наблюдали снижение региональной и нормализацию трансмуральной электрической гетерогенности. Аритмогенный субстрат в виде циркуляторного расположения ВПТ отсутствовал на всем протяжении временного интервала реполяризации.

На основании МКГ-изменений выявлена аномальная региональная и трансмуральная электрическая гетерогенность реполяризации желудочков, преимущественно в правых отделах сердца, у больной с прогностически неблагоприятной ЖЭ, возникшей на фоне ИБС. Наличие зон ишемии и циркуляторный характер распределения ВПТ по данным МКГ-картирования, свидетельствовали об анизотропном распределении рефрактерности в миокарде, что могло быть основным фактором в формировании механизма re-entry при данной аритмии. Установлено влияние антиаритмической терапии на изучаемые показатели электрической гетерогенности реполяризации желудочков, что позволило нам оптимизировать лечение желудочковой аритмии.

Фібриляція та тріпотіння передсердь: фактори ризику, асоційовані з їх виникненням
О.С. Срібна, І.М. Горбась, О.С. Сичов
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Мета дослідження – здійснити популяційний аналіз поширеності фібриляції-тріпотіння передсердь (ФП/ТП) у міській неорганізованій популяції та провести клінічне дослідження факторів ризику (ФР), асоційованих з цими порушеннями ритму.

Проаналізовані дані стандартизованого обстеження мешканців Солом’янського району м. Києва. Обстежено 1975 осіб віком 20–64 роки. Програма обстеження включала: опитування за стандартною кардіологічною анкетою ВООЗ, заповнення анкет, що містять анамнестичні і соціально-демографічні дані; реєстрацію ЕКГ спокою у 12 відведеннях з подальшим її кодуванням за Міннесотським кодом; офісне вимірювання АТ; антропометрію; забір венозної крові натще для визначення вмісту ліпідів у плазмі крові; опитування щодо куріння та фізичної активності. За відсутності порушень ритму та провідності на ЕКГ під час обстеження, але при наявності скарг в анамнезі, аналізували архівні ЕКГ, діагностуючи порушення ритму серця, зокрема, пароксизмальну та персистуючу форми ФП/ТП ретроспективно.

Стандартизований статево-віковий показник поширеності різних форм ФП/ТП у міській неорганізованій популяції України становить 2,9 %. Серед осіб з ФП/ТП відзначають велику поширеність таких чинників ризику, як надлишкова маса тіла (НМТ), артеріальна гіпертензія (АГ), гіперхолестеринемія (ГХС), куріння, недостатня фізична активність (НФА). Лише у 4,9 % обстежених з ФП/ТП не виявлено жодного з наведених ФР. У 9,8 % пацієнтів з цією патологією виявляють один ФР, а у 62,3 % – три або більше чинників ризику. АГ виявлено у 63,9 % пацієнтів з ФП/ТП. Для оцінки впливу ФР щодо виникнення ФП/ТП використовували поняття відносного ризику (ВР), що визначається як відношення частоти ФП/ТП при високих рівнях фактора до її частоти при низьких його рівнях. Так, імовірність розвитку порушень ритму при високому систолічному АТ (верхній квінтиль) у чоловіків у 3 рази вище, ніж при його низьких значеннях (нижній квінтиль). Для діастолічного АТ ризик розвитку ФП/ТП при високих значеннях у 5 разів вищий, ніж при його низьких значеннях. Для жінок ВР як для САТ, так і для ДАТ становить 11,7. Аналіз показав, що найчастіше ФП/ТП асоціюється зі змішаною АГ. Серед осіб з АГ поширеність ФП/ТП становить 6,7 %, тоді як у групі обстежених з нормальним АТ поширеність ФП/ТП майже вчетверо менша – 1,7 % (Р<0,0001). НМТ мають 95,1 % обстежених з цією патологією. ВР розвитку ФП/ТП залежно від ІМТ становить 8,0 для чоловіків і 7,2 для жінок. ГХС виявляють у 37,0 % хворих з ФП/ТП. Проведений поквінтильний аналіз свідчить, що ВР виникнення ФП/ТП залежно від рівня холестерину для чоловіків становить 3,0, а для жінок – 10,0. НФА визначається у кожного другого обстеженого з ФП/ТП (50,8 %), крім того, кожний четвертий хворий має в анамнезі куріння.

Оскільки поширеність ФР у групі хворих з ФП/ТП є високою, профілактичні втручання у таких пацієнтів повинні проводитися на популя-ційному рівні. Разом з тим, пильна увага лікарів первинних структур охорони здоров’я до хворих з наявністю даних порушень ритму серця сприятиме позитивним змінам у якості і тривалості їх життя, значно поліпшить прогноз таких пацієнтів.

Влияние аторвастатина на суточный ритм АД и особенности вазопротекции у лиц с артериальной гипертензией и дислипидемией
Т.А. Сулаева, В.В. Коломиец, Н.В. Ванханен, В.Ф. Беккер
Национальный медицинский университет им. М. Горького, г. Донецк

Цель исследования – изучить роль аторвастатина в коррекции дисфункции эндотелия (ДЭ) и нарушений суточного профиля артериального давления (АД) у больных артериальной гипертензией (АГ) с дислипидемией (ДЛЕ).

Обследовано 38 больных с гипертонической болезнью (ГБ) II стадии с АД – (159,00±4,07)/ (104±2,5) мм рт. ст., с плазменной концентрацией общего холестерина (ОХС) (7,2±0,3) ммоль/л и ХС липопротеидов низкой плотности (ХС ЛПНП) (4,5±0,8) ммоль/л (по методу L. Abell) до и после 3 мес приема аторвастатина в дозе 10–20 мг в сутки. Проводили суточное мониторирование АД, определяли суммарную концентрацию нитратов и нитритов крови (NOх), степень ДЭ оценивали на плечевой артерии (ПА) по эндотелийзависимой вазорелаксации с помощью допплерографии.

Пациенты с АГ и ДЛЕ по сравнению с пациентами, сопоставимыми по возрасту, полу, длительности АГ, офисному систолическому и диастолическому АД, но без ДЛЕ, имели достоверно более высокую частоту сокращений сердца и двойное произведение (Р<0,01), и более частые нарушения суточного профиля («non-dipper», «over-dipper», «night-peaker») АД на 30,4 %. В группе больных с ДЛЕ преобладал тип АД «non-dipper». Терапия аторвастатином, при снижении уровня ОХС на 28,9 % (р=0,008), а ХС ЛПНП на 37,5 % (р=0,021), способствовала уменьшению выраженности ДЭ. После лечения аторвастатином прирост диаметра ПА увеличился на (6,4±1,3) %. Аторвастатин обусловил активацию эндотелиального синтеза оксида азота. Уровень NOх в плазме крови увеличился с (1,21±0,07) мг/л до (1,44±0,10) мг/л (Р<0,05). Особенно важным представляется более раннее (через 1 мес) уменьшение выраженности ДЭ на фоне приема статина, чем существенное изменение уровней липидов плазмы (3 мес). Уменьшив ДЭ, аторвастатин способствовал отчетливому снижению АД в среднем на (7,9±2,1)/(4,5±1,6) мм рт. ст. (Р<0,05). Одновременно уменьшилось число пациентов с типом АД «non-dipper» на 8,9 %.

У больных АГ наличие дислипидемии ассоциируется с более частым нарушением суточного профиля АД. Терапия аторвастатином активирует эндотелиальный синтез оксида азота, уменьшает дисфункцию эндотелия, улучшает суточный профиль АД и клиническое течение артериальной гипертензии. Использование вазопротекторных эффектов статинов способствует оптимизации лечения больных АГ.

Особенности системного метаболизма у крыс со спонтанной артериальной гипертензией
Т.В. Талаева, М.И. Загородный, Н.А. Горчакова, В.В. Братусь
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев;
Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца, г. Киев

В последние годы показано, что в основе патогенеза атеросклероза и кардиоваскулярной патологии лежат не изолированные изменения содержания отдельных классов липопротеинов крови и даже не просто атерогенная дислипопротеинемия, а комплекс факторов, который обозначается различными авторами как «синдром инсулинорезистентности», «метаболический синдром» или «кардиометаболический риск». Этот комплекс включает нарушения системного метаболизма, которые являются следствием инсулинорезистентности, ожирение, артериальную гипертензию, провоспалительный и протромбогенный статус. Однако до настоящего времени не прекращаются споры относительно того, в какой степени этот комплекс отражает наличие патогенетической связи между отдельными факторами, или же он имеет искусственный характер и механически объединяет отдельные компоненты, имеющие отношение к патогенезу сердечно-сосудистых заболеваний. Накапливается все больше данных, свидетельствующих о неразрывной связи повышенного артериального давления с метаболическими нарушениями, характерными для инсулинорезистентности, тогда как первичные нарушения толерантности к глюкозе часто отмечаются в комплексе с артериальной гипертензией. Одну из возможностей для проверки гипотезы о патогенетическом единстве этих двух видов патологии представляет экспериментальная модель спонтанной гипертензии, воспроизведенная на крысах линии НИСАР, у которых через несколько недель после рождения спонтанно развивается артериальная гипертензия. В исследовании, проведенном на 7 крысах опытной группы и 10 нормальных крысах, определяли уровень артериального давления, основные показатели метаболизма липидов и углеводов, липидный спектр крови, активность системного воспаления, оксидантный статус. У животных опытной группы отмечен достоверно более высокий уровень артериального давления (160–170 по сравнению с 100–110 мм рт. ст.) при отсутствии достоверных изменений содержания в крови уровней холестерина и трглицеридов, липидного спектра крови. В то же время, у животных опытной группы эти изменения сочетались с признаками инсулинорезистентности, и содержание в крови гликозилированного гемоглобина было в 2 раза большим, чем у крыс опытной группы. Полученные данные свидетельствовали о наличии патогенетической взаимосвязи между гипертензией, воспалением, свободнорадикальными процессами и нарушениями обмена углеводов, в основе которой лежали возрастание на 62 % содержания свободных жирных кислот в крови, активация ренин-ангиотензиновой системы с возрастанием активности АПФ в 2,4 раза, активация системного воспаления и оксидантного стресса, которая проявлялась увеличением содержания С-реактивного протеина в крови в 2,1 раза, малонового диальдегида в 3,4 раза, снижением активности каталазы на 38 %.

Особливості добових коливань артеріального тиску у хворих на АГ та ІХС
В.К. Тащук, Т.О. Ілащук
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

З метою встановлення особливостей добових коливань артеріального тиску (АТ) залежно від впливу стрес-факторів, форми супутньої ішемічної хвороби серця (ІХС), стану коронарного резерву та коронарних артерій, ознак ремоделювання лівого шлуночка обстежено 342 па-цієнти з артеріальною гіпертензією (АГ), що перебігала без супутньої патології та у поєднанні з ІХС. Використовували добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ), черезстравохідну електрокардіостимуляцію, велоергометрію, ехокардіографію, селективну коронароангіографію (КАГ).

Згідно з даними ДМАТ, гіпертензія характеризується найбільш несприятливим перебігом у пацієнтів зі значним підвищенням АТ під впливом психоемоційних навантажень. Зі зменшенням толерантності до фізичного навантаження і збільшенням величини сумарного зміщення сегмента ST, відповідно до даних навантажувальних тестів, відбувається погіршення основних показників ДМАТ.

Встановлено, що реакція пацієнтів з ІХС та АГ в умовах проведення навантажувальних тестів відрізняється залежно від стадії АГ: зі збільшенням стадії захворювання зростає обмеження коронарного резерву. Показано, що у пацієнтів з АГ та ІХС в процесі дестабілізації ІХС та зі збільшенням стадії АГ зменшується частота виявлення прогностично сприятливого профілю АТ та збільшується частота реєстрації прогностично несприятливих типів добової кривої АТ. У пацієнтів з інфарктом міокарда домінантним типом кривої АТ є добовий профіль «non-dipper».

При проведенні ехокардіографії та ДМАТ встановлено, що нічне зниження АТ у пацієнтів з АГ зменшується при появі та прогресуванні вторинних змін у серцево-судинній системі, при паралельному зростанні середньодобових, середньоденних та середньонічних значень АТ та величин його добової варіабельності.

Оцінка результатів біохімічних методів дослідження та селективної КАГ у пацієнтів з ІХС та супутньою АГ показала, що ця категорія пацієнтів характеризується підвищеним вмістом ліпідів у крові, переважанням багатосудинного ураження коронарних артерій та гемодинамічно вагомих стенозів, погіршенням колатерального кровотоку, при цьому всі перераховані процеси прогресують з переходом добового профілю АТ з типу «dipper» в «non-dipper».

Типы отношения к болезни у юношей с первичной артериальной гипертензией
С.Р. Толмачева
ГУ «Институт охраны здоровья детей и подростков АМН Украины», г. Харьков

Цель исследования: изучить типы отношения к своему заболеванию у юношей с первичной артериальной гипертензией (ПАГ).

У 57 подростков 15–18 лет с ПАГ, поражением органов-мишеней и кризовым течением заболевания для определения типа отношения к своему заболеванию использовали «Личностный опросник Бехтеревского института», дифференцирующий 12 типов реагирования личности на болезнь.

В последние годы в детской кардиологии при разработке программ восстановительного лечения учитывается личностное реагирование больного на заболевание. Отношение к болез-ни – исходный, ключевой феномен, без понимания которого невозможно выстроить эффективный лечебный и реабилитационный процессы.

Для юношей с ПАГ характерны типы отношения к болезни, относящиеся к первому блоку шкал (63,15 %). Правильная оценка своего состояния, стремление активно содействовать успеху лечения (гармоничный тип) установлен у 17,54 % обследованных подростков. Эргопатический тип («уход от болезни в активную учебную деятельность и работу») выявлен у 24,56 % случаев, а анозогнозический («активное отбрасывание мыслей о болезни и ее последствиях») – у 15,79 % юношей. Смешанный тип отношения к своему заболеванию (сочетание эргопатического и анозогнозического типов) встречался в 5,26 % случаев. Эти типы характеризуются меньшей выраженностью социальной дезадаптации больного в связи с заболеванием.

Второй блок шкал включает типы реагирования с интрапсихической направленностью (тревожный, неврастенический). Эти типы свидетельствуют о наличии личностной дезадаптации больного в связи с заболеванием и установлены у 14,04 % юношей с ПАГ. Наиболее часто (12,28 %) выявлялся тревожный тип отношения к своему заболеванию («непрерывное беспокойство и мнительность в отношении неблагоприятного течения заболевания, возможных осложнений, неэффективности и даже опасности лечения»).

В 22,81 % случаев у подростков с первичной артериальной гипертензией установлен сенситивный тип отношения к своему заболеванию, который характеризуется «чрезмерной озабоченностью о возможном неблагоприятном впечатлении, которое может произвести на окружающих сведения о своей болезни». Этот тип относится к третьему дезадаптивному блоку шкал с интерпсихической направленностью.

Таким образом, в 36,85 % случаев у юношей с первичной артериальной гипертензией установлены дезадаптивные типы отношения к своему заболеванию с интер- и интрапсихической направленностью, что требует включения в индивидуальные программы восстановительного лечения подростков дифференцированных психокорригирующих мероприятий.

Вентиляційна функція легень у гірників з артеріальною гіпертензією у поєднанні з ішемічною хворобою серця
В.І. Фесенко
Дніпропетровська державна медична академія

 Мета роботи – вивчити стан вентиляційної функції легень у працівників гірничорудної промисловості, хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) та при її поєднанні з ішемічною хворобою серця (ІХС).

 Обстежено 169 гірників з артеріальною гіпертензією віком від 30 до 49 років. ГХ I стадії встановлена у 55 хворих, II стадії – у 46 хворих, у 68 гірників ГХ поєднувалася з ІХС, стенокардією напруження I–II функціонального класу. В якості контрольної групи обстежено 30 здорових гірників такого ж віку. Стан вентиляційної функції легень вивчали за допомогою спірографії.

Аналізувалися показники хвилинного об’єму дихання (ХОД), життєвої ємності легень (ЖЄЛ), частоти дихання (ЧД), дихального об’єму (ДО). У гірників, хворих на ГХ I стадії, виявлено достовірне збільшення ХОД і ДО та тенденцію до зменшення ЖЄЛ (Р>0,05), при цьому показник ЧД суттєво не відрізнявся від здорових. У хворих на ГХ II стадії реєстрували достовірне підвищення максимального ОД (Р<0,05), а ЖЄЛ у них була також достовірно (Р<0,05) зниженою порівняно з хворими на ГХ I стадії. Рівень ДО достовірно знижувався з хворими на ГХ I стадії, але практично не відрізнявся від здорових. При поєднанні ГХ та ІХС вираженість зазначених змін зростала і достовірно відрізнялася від хворих на ізольовану ГХ .

Таким чином, характер змін показників легеневої вентиляції у хворих на ГХ I стадії свідчить про компенсаторний характер гіпервентиляції. У гірників, які хворіють на ГХ II стадії гіпервентиляція є ознакою дизрегуляції зовнішнього дихання. Зміни вентиляційної функції у працівників гірничорудної промисловості з ГХ II стадії у поєднанні з ІХС свідчать про зрив компенсаторних механізмів.

Вплив різних режимів фізичних тренувань на рівень артеріального тиску в гірників
В.І. Фесенко
Дніпропетровська державна медична академія

Артеріальна гіпертензія (АГ) у гірників становить значну соціально-економічну проблему і потребує використання як медикаментозних, так і немедикаментозних методів профілактики та лікування.

Метою нашого дослідження було вивчення ефективності різних режимів фізичних тренувань (ФТ) у гірників з АГ, умови праці яких пов’язані з низькою фізичною активністю.

У дослідження було включено 165 гірників з гіпертонічною хворобою (ГХ) I та II стадії, які з тих чи інших причин не отримували регулярно антигіпертензивні засоби. Всі хворі були розподілені на три групи (25 чоловіків та 30 жінок у кожній) залежно від рекомендованих програм ФТ: у 1-й групі заняття складалися із загальнофізичних вправ, у 2-й – із загальнофізичних вправ і рівномірного дозованого бігу (50 % часу тренування), спрямованого на розвиток загальної витривалості. У хворих 3-ї групи загальнофізичні вправи становили близько 20 % часу тренування, а 80 % часу занять – дозований рівномірний біг. У всіх обстежених проводили оцінку фізичної працездатності (ФП). Заняття проводили двічі на тиждень по 45–50 хв протягом року.

Аналіз ефективності запропонованих програм ФТ показав, що серед гірників 1, 2, 3-ї груп з ГХ I стадії стійка нормалізація артеріального тиску (АТ) мала місце відповідно у 48,6; 64,8 та 86,4 % обстежених. Серед хворих на ГХ II стадії АТ нормалізувався у 11,1; 16,6 та 22,2 % хворих (відповідно 1, 2, 3-ї груп). При цьому в 1, 2-й та 3-й групах гірників відзначали достовірне зниження систолічного АТ на 4,2; 8,3; 14,4 %, а діастолічного АТ – відповідно на 4,8; 9,6; 27,4 % (Р<0,005). Покращання ФП та самопочуття відзначали у 74,5; 80 та 90,9 % обстежених відповідно 1, 2, 3-й груп. Таким чином, розроблені індивідуалізовані програми систематичних ФТ у гірників є достатньо ефективним засобом немедикаментозної корекції підвищеного АТ і можуть бути використані в комплексному лікуванні АГ.

Стан антиоксидантної системи у хворих на інфаркт міокарда з тривалим анамнезом артеріальної гіпертензії
М.В. Філоненко, М.М. Кишко
Ужгородський національний університет

Як відомо, важливу роль у патогенезі інфаркту міокарда (ІМ) відіграє надмірна активація процесів перекисного окиснення ліпідів за рахунок пошкодження кардіоміоцитів токсичними продуктами ліпопероксидації. В організмі людини прооксидантним факторам, що пошкоджують мембранний апарат кардіоміоцитів, протидіє складна багатокомпонентна антиоксидантна система, представлена ферментативною (супероксиддисмутаза, каталаза, церулоплазмін та ін.) і неферментативною (вітаміни Е, А, С, К; флавоноїди) ланками. Особливий інтерес становить вивчення стану ланок антиоксидантної системи у хворих на ІМ, що виник на тлі тривалого перебігу артеріальної гіпертензії (АГ).

Обстежено 64 хворих на ІМ (33 чоловіки, 31 жінка) віком 43–84 років (у середньому (59,68±3,17) року). У 32 пацієнтів анамнез АГ був тривалішим за 10 років. Активність супероксиддисмутази (СОД, од/мгHb) визначали за методикою H. Mistra, І. Fridovich, каталази (КАТ, мкмоль/хв·мгHb) – М.А. Королюка, Л.І. Іванової, церулоплазміну (ЦП, ммоль/л) – О.Б. Сіверіної, В.В. Басевича, рівень вітаміну Е (нмоль/л) – J. Emmery, G. Enhel.

У хворих на ІМ з перебігом АГ менше 10 років активність СОД становила 3,19±0,18, каталази – 824,38±43,15, церулоплазміну – 1,68±0,11, рівень вітаміну Е – 2187. У пацієнтів з ІМ на тлі тривалого перебігу АГ (більше 10 років) активність СОД становила 2,54±0,28, каталази – 675,38±63,65, церулоплазміну – 1,57±0,08, рівень вітаміну Е – 2053 (Р<0,05 для різниці між групами по всіх показниках).

Таким чином, у хворих на ІМ з тривалим перебігом АГ були виявлені нижчі показники активності антиоксидантної системи. Цей факт пояснюється тим, що на момент розвитку ІМ у таких пацієнтів фоновий стан процесів вільнорадикального окиснення вже є підвищеним за рахунок більш тривалого анамнезу АГ, відповідно ресурси обох ланок антиоксидантної системи є більш виснаженими і не дозволяють адекватно відновлювати потрібні концентрації металоферментів і вітамінів, що й призводить до пригнічення антиоксидантної системи.

Изменение суточного профиля артериального давления у пациентов с ХСН
Е.А. Фролова
Днепропетровская государственная медицинская академия

Нарушение показателей суточного профиля артериального давления (АД) у больных с хронической почечной недостаточностью (ХПН) ассоциируется с высоким риском развития сердечно-сосудистых осложнений.

Цель исследования – изучение особенностей суточного профиля АД у больных с хронической почечной недостаточностью ІІ стадии.

Обследованы 15 больных в возрасте 18– 45 лет с ХПН ІІ стадии (скорость клубочковой фильтрации 60–30 мл/мин) с умеренной АГ. Длительность АГ – (10,4±1,1) года, длительность ХПН – (3,4±0,7) года. С целью коррекции АГ у больных применяли ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента, сартаны, при необходимости – диуретики. Монотерапию получали 7 (46,7 %) пациентов, двойную терапию – 8 (53,3 %). Всем больным определяли офисное АД (по методу Короткова). Суточный профиль АД изучали по уровню систолического и диастолического АД (определяли по изменениям суточного индекса (СИ) – разнице АД в дневное и ночное время) и показателям десинхроноза АД: индексу равномерности ночной и дневной гипертензии (ИР АГ) на аппарате холтеровского мониторирования АД «АВР-01» (Украина).

Уровень офисного АД составил в среднем (151,6±2,7)/(100,2±2,4) мм рт. ст. Патологически измененный суточный профиль АД в виде недостаточного снижения систолического АД ночью («non-dipper») зарегистрирован у 10 (66,7 %) пациентов, 5 (33,3 %) – были отнесены к группе «night-рeaker» – с чрезмерно повышенным АД ночью. Согласно индексу равномерности АГ в этой группе преобладала ночная гипертензия. Ни в одном случае не был отмечен нормальный тип суточного профиля АД.

Недостаточное снижение уровня АД ночью в сочетании с другими патологическими изменениями суточного профиля АД в течение суток индуцирует повышенную прессорную нагрузку на почки и еще больше усугубляет патологические изменения в них, что требует коррекции гипотензивной терапии в вечернее время. Полученные результаты подтверждают более тяжелое течение АГ у пациентов с хронической почечной недостаточностью и свидетельствуют о более высоких рисках развития сердечно-сосудистых катастроф у данной категории больных.

Значение функционального состояния сердечно-сосудистой системы и генеалогических данных для диагностики предрасположенности к ГБ
И.М. Фуштей, А.И. Паламарчук, С.Л. Подсевахина, О.В. Ткаченко
Запорожская медицинская академия последипломного образования

Ранее нами сообщалось о разработанном способе стратификации практически здоровых людей на группы риска развития артериальной гипертензии (АГ) с учетом степени отягощенности семейного анамнеза (ОСА) по гипертонической болезни (ГБ) и выявленного типа реагирования системы регуляции артериального давления (АД) при компрессионном воздействии на переднюю брюшную стенку. Однако наличие дисбаланса со стороны системы регуляции АД и ОСА по ГБ еще не означает, что у практически здоровых обследованных, отнесенных к группам риска АГ, обязательно должно развиться это заболевание.

Цель работы – исследовать отсроченные по времени изменения АД у практически здоровых людей в зависимости от степени риска возникновения ГБ.

Через 7 лет после вышеописанных исследований был проведен телефонный опрос и клиническое обследование 25 лиц (13 мужчин и 12 женщин в возрасте в среднем соответственно (27,8±0,10) и (27,4±0,1) года), распределенных нами в группу низкого риска развития АГ и 25 лиц (12 мужчин и 13 женщин в возрасте в среднем соответственно (27,4±0,17) и (27,3±0,18) года) отнесенных к группе максимального риска развития АГ. Обе группы были полностью сопоставимы по возрасту, полу, антропометрическим показателям. При телефонном опросе среди респондентов низкого риска возникновение АГ отмечал только один опрошенный (4 %). В то же время, у респондентов в группе максимального риска АГ отмечали у 7 (28 %) человек. Полученные результаты телефонного опроса были подтверждены при амбулаторном обследовании респондентов. При этом показатели АД в группе низкого риска развития АГ были достоверно (P<0,001) ниже, чем таковые в группе максимального риска, и составляли соответственно (125,9±1,3) и (146,8±2,4) мм рт. ст. для систолического АД, а также (78,6±1,1) и 95,2 мм рт. ст. для диастолического АД.

Таким образом, полученные данные подтверждают правомерность разработанного нами способа стратификации практически здоровых людей на группы развития ГБ и позволяют рекомендовать данную методику для применения в клинической практике.

Особенности течения артериальной гипертензии у больных с инсулинорезистентностью
 И.М. Фуштей, С.Л. Подсевахина, О.В. Ткаченко, А.И. Паламарчук
 Запорожская медицинская академия последипломного образования

Цель исследования – изучение особенностей течения, биохимических и гемодинамических нарушений у больных с артериальной гипертензией (АГ) и наличием инсулинорезистентности (ИР).

Обследовано 37 больных с АГ II степени (по классификации ВООЗ/МОГ, 1999) с ИР (индекс HOMA > 3) – основная группа и 26 пациентов с АГ без ИР – контрольная группа. Больным проводили общеклиническое исследование, эхокардиографию, суточное мониторирование артериального давления (СМАД), определяли общий холестерин (ХС), липопротеиды низкой плотности (ЛПНП), липопротеиды высокой плотности (ЛПВП), триглицериды (ТГ), коэффициент атерогенности (КА) и индекс HOMA (уровень инсулина натощак ґ уровень глюкозы крови натощак).

По данным эхокардиографии, у пациентов основной группы отмечены достоверно более высокие показатели толщины миокарда задней стенки левого желудочка и межжелудочковой перегородки, диаметр левого предсердия по сравнению с контрольной группой (Р<0,05). По данным СМАД, у 73,5 % больных с ИР определены неблагоприятные профили АД (типы «non-dipper» и «night-peaker»), тогда как у больных без ИР такие типы регистрировались только в 38,4 % случаев. У больных основной группы выявлены более значительные изменения липидного профиля: повышение общего ХС у 55,2 % лиц, ЛПНП – у 45,3 %, ТГ – у 66,1 %, КА – у 48,4 % по сравнению с 32,5; 14,5; 33,7 и 21,7 % соответственно (Р<0,05), снижение ЛПВП у 27,5 % больных по сравнению с 6,8 %. Значение гликемии натощак в обеих группах достоверно не отличалось, но при пероральной нагрузке глюкозой в 78,9 % случаев выявлено нарушение углеводного обмена. В основной группе индекс HOMA был значительно выше, чем в контрольной, – соответственно (6,8±0,7) и (3,3±0,5).

Таким образом, больные с АГ и признаками ИР характеризовались неблагоприятным течением АГ, ранним формированием дислипидемии, скрытым нарушением углеводного обмена и ускоренным ремоделированием сердца, что свидетельствует о неблагоприятном прогнозе заболевания и необходимости ранней медикаментозной коррекции выявленных нарушений.

Влияние фиксированной комбинации периндоприла и индапамида на эндотелиальную функцию и маркеры воспаления у больных c ГБ в сочетании с ИБС
И.М. Фуштей, О.В. Ткаченко, С.Л. Подсевахина, З.В. Лашкул
Запорожская медицинская академия последипломного образования

Цель – изучение влияния фиксированной комбинации периндоприла 2 мг и индапамида 0,625 мг (нолипрел, «Servier», Франция) на структурно-функциональное состояние миокарда, маркеры воспаления и эндотелиальную дисфункцию у больных гипертонической болезнью (ГБ) в сочетании с ишемической болезнью сердца (ИБС).

Обследовано 45 больных ГБ II стадии со стабильной стенокардией II функционального класса. На фоне стандартной терапии ИБС в течение 12 нед назначали нолипрел по 1–2 таблетке в сутки. Проводили суточное мониторирование артериального давления (СМАД), эхокардиографию, ультразвуковое определение эндотелийзависимой вазодилатации плечевой артерии (ЭЗВД ПА) при пробе с механической стимуляцией кровотоком, концентрацию С-реактивного белка (СРБ) в плазме, содержание фактора некроза опухоли a (ФНО-a), интерлейкинов(ИЛ)-1b, ИЛ-6 и ИЛ-10 иммуноферментным методом.

Целевой уровень АД через 12 нед при офисном измерении достигнут у 92 % пациентов. По данным СМАД используемая фиксированная комбинация достоверно способствовала нормализации суточного профиля АД, снижению показателей «нагрузки давлением», вариабельности АД (Р<0,05). При анализе данных эхокардиографии отмечено, что препарат оказывал органопротекторное действие на морфо-функциональное состояние сердца и сосудов и способствовал достоверному снижению уровня СРБ на 68 %, снижению секреции ФНО-a на 71 %, ИЛ-1b на 45 %, ИЛ-6 на 33 % и повышению ИЛ-10 на

48 % (Р<0,001). ЭЗВД ПА возросла в 2,5 раза (Р<0,001). Таким образом, наряду с достаточным антигипертензивным эффектом и органопротекторным действием фиксированная комби-нация периндоприла 2 мг и индапамида 0,625 мг уменьшает проявления дисфункции эндотелия путем минимализации цитокин-индуцированного компонента, что свидетельствует о наличии у нее эндотелийпротекторного эффекта.

Вплив антигіпертензивних препаратів на масу міокарда і діастолічну функцію ЛШ в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з гіпертонічною хворобою
І.М. Хомазюк, Ж.М. Златогорська, В.А. Хомазюк
Науковий центр радіаційної медицини АМН України, м. Київ;
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

На цей час у більшості учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з тривалою гіпертонічною хворобою виявляють гіпертрофію лівого шлуночка (ГЛШ) серця і у 64,6 % – діастолічну дисфункцію. Структурно-функціо-нальна перебудова серця у них відбувається за моделлю поліпатологічного процесу. З огляду на це лікування не може обмежуватися досягненням антигіпертензивного ефекту.

Мета роботи – визначити, якою мірою лікування периндоприлом, індапамідом та їх комбі-нацією сприяє регресу ГЛШ і чи супроводжується регрес ГЛШ поліпшенням діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) серця.

Дослідження проведені у 178 хворих з м’якою та помірною первинною гіпертензією. З них у 55 хворих застосовували периндоприл у добовій дозі 4–8 мг, 93 – хворих індапамід у дозі 1,5 мг і 30 – хворих комплекс периндоприл–індапамід ретард. Контрольну групу становили 38 хворих, які лікувалися епізодично. При включенні у дослідження, через 4 тиж і протягом року контролювали результати оцінки клінічного стану, офісного і добового моніторування артеріального тиску (АТ), електрокардіографічного, еходоплеркардіографічного, велоергометричного досліджень.

При тривалому лікуванні з досягненням ці-льового рівня АТ відбувався регрес ГЛШ серця. Протягом року зареєстровано достовірне зменшення товщини задньої стінки ЛШ, індексу маси міокарда (ІММ), яке через 12 міс становило 21,6 г/м2 при лікуванні периндоприлом, 10,4 г/м2 – індапамідом ретардом, 19,2 г/м2 – комплексом периндоприл–індапамід ретард. У жодного з хворих, на відміну від контролю, не встановлено випадків прогресування гіпертрофії, діастолічної дисфункції ЛШ серця. Покращання діастолічної функції ЛШ серця проявлялося раніше, ніж регрес гіпертрофії. Через рік встановлено збільшення порівняно з вихідними даними відношення максимальних швидкостей раннього і пізнього дiастолічного наповнення під впливом периндоприлу на 17,5 %, індапаміду ретарду – на 9,1 %, комплексу периндоприл–індапамід ретард – на 30 % та зменшення часу ізоволюмічного розслаблення міокарда – відповідно на 7,3; 8 і 10,7 %.

Регрес ГЛШ серця та покращання діастолічної функції більш виражені під впливом периндоприлу та комбінації периндоприл-індапамід ретард і супроводжуються збільшенням порогової потужності та об’єму роботи при фізичному тестуванні. За умов прихильності до лікування протягом року не встановлено випадків прогресування стадії хвороби, серцево-судинних ускладнень і серцевої недостатності.

Артеріальна гіпертензія та фібриляція передсердь в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
І.М. Хомазюк, Н.В. Курсіна, В.А. Хомазюк
Науковий центр радіаційної медицини АМН України, м. Київ;
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

Фібриляція передсердь (ФП) стає одним із найбільш поширених порушень ритму серця в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (УЛНЧК). У 74 % випадків ФП її розвитку передує артеріальна гіпертензія (АГ). У час стрімкого поширення АГ серед УЛНЧК запобігання розвитку ФП заслуговує на особливо ретельну увагу.

Мета роботи – визначити фактори розвитку ФП та оцінити їх значення для запобігання ФП в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Із УЛНЧК, які перебувають на спостереженні з 1986 р., сформовано основну групу – 250 хворих з ФП, у яких до її виникнення була АГ, та контрольну групу (100 хворих без ФП), репрезентативну за всіма показниками. В динаміці вивчали фактори, що передували розвитку ФП, аналізували результати клінічних, електрокардіографічних з добовим моніторуванням, ехокардіографічних досліджень.

Закономірним було виникнення ФП при розвитку на тлі тривалої АГ ішемічної хвороби серця, обумовленого ними структурного та функціо-нального ремоделювання лівих камер серця. На момент розвитку ФП тривалість АГ становила кілька років, вік хворих перевищував 55 років. В основній групі індекс маси міокарда (ІММ) у середньому становив (210,0±12,6) г/м2 при даних в контролі – (173,2±7,0) г/м2 (Р<0,05). Потовщення задньої стінки лівого шлуночка перевищувало дані контролю на 0,9 мм (Р<0,05). Переважав ексцентричний тип геометричного ремоделювання. Збільшення передньозаднього розміру лівого передсердя (ЛП) зареєстровано у 81 % хворих основної групи – (47,00±1,60) мм проти (37,6±0,7) мм у контролі. Відношення ЛП до кінцеводіастолічного розміру (ЛП/КДР) лівого шлуночка серця у 85 % було більше 0,75. За наявності діастолічної дисфункції ФП маніфестувала частіше. У хворих з ФП закономірно формувалася серцева недостатність, особливо за наявності постінфарктного кардіосклерозу. Протягом 5 років кількість хворих із серцевою недостатністю зросла вдвічі.

Предикторами формування ФП є АГ, особливо при поєднанні з ІХС, постінфарктним кар-діосклерозом, збільшення ІММ понад 170 г/м2, лівого передсердя, відношення ЛП/КДР, ексцентричний тип геометричного ремоделювання лівого шлуночка серця. Фібриляція передсердь підвищувала ризик розвитку і прогресування серцевої недостатності, впродовж 5 років кіль-кість хворих із СН подвоювалася. З урахуванням предикторів ФП запропоновано формулу її попередження. Позитивний вплив на запобігання ФП мало раннє застосування антигіпертензивного лікування.

Часовий аналіз варіабельності серцевого ритму у хворих на гіпертонічну хворобу при тривалому антигіпертензивному лікуванні
І.М. Хомазюк, Г.В. Сидоренко
Науковий центр радіаційної медицини АМН України, м. Київ

Дослідження показників варіабельності ритму серця (ВРС) стало одним з доступних критеріїв прогностичної оцінки у хворих на гострий інфаркт міокарда та серцеву недостатність. Найменш вивчені їх зміни при тривалому перебігу гіпертонічної хвороби (ГХ). Викликає чимало питань використання показників ВРС для оцінки медикаментозної терапії

Мета дослідження – визначити зміни ВРС у хворих на ГХ при тривалому лікуванні блокаторами бета-адренорецепорів (БАБ) і інгібіторами агіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) та оцінити їх клінічне значення.

Обстежено 162 учасники ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з ГХ ІІ стадії. У 86 з них (основна група) протягом 3 років постійно застосовували метопролол і еналаприл. Контрольну групу становили 76 хворих, які обмежувалися госпітальним лікуванням. Систему «Dia-Card» («Солвейг», Україна) застосовували для реєстрації показників ВРС: стандартного відхилення інтервалу N-N (SDNN) і його індексу (SDNNі), стандартного відхилення середніх значень інтервалів N-N за кожні 5 хв (SDANN), різниці послідовних інтервалів N-N (rMSSD), відсотка послідовних інтервалів N-N, різниця між якими перевищує 50 мс (pNN50), коефіцієнту варіації (CV), індексу напруги регуляторних систем (ІН).

За час спостереження в основній групі реєстрували поступове підвищення SDNN і його індексу до 5,4 і 3,0 %, в контролі – зменшення відповідно на 7,6 і 9,7 %. За три роки зміни між групами становили 8,5 % (P<0,05) для SDNN та 11,9 % (P<0,05) – для SDNNі при зіставних даних вихідного дослідження. Відсоток хворих із SDNNі менше 35 мс в основній групі залишався на рівні 4,7 %, у контролі – зріс з 6,6 до 11,8 %. Змін SDANN в основній групі не реєстровано, в контролі зменшення становило 14,2 % (P<0,05), різниця між вихідними даними відповідно збільшилася на 13,5 % (P<0,05). Показники парасимпатичної активності поступово зменшувалися в обох групах, за термін лікування в основній групі становили для rMSSD – 5,8 %, (Р>0,05), pNN50 % – відповідно 22,0 % проти 16,0 % (P<0,05) і 44,6 % (P<0,05) у контролі. Різниця між вихідними значеннями в основній групі і контролі для rMSSD за 3 роки становила 16,9 % (P<0,05), pNN50 % – 41 % (P<0,05). В основній групі CV за термін лікування залишився на попередньому рівні – 5,7 ум. од., в контролі зміни становили 8,5 % (P<0,05). Підвищення ІН в основній групі за три роки лікування було недостовірним, в контролі становило за рік – 15,1 % (Р>0,05), два – 24,5 % (P<0,05), три – 37,5 % (P<0,05). Зміни ВСР асоціювалися з достовірним зниженням систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) артеріального тиску в основній групі та підвищенням у контролі. Різниця САТ і ДАТ між групами за термін спостереження становила 7,9 % (P<0,05) і 7,1 % (P<0,05) відповідно, при зіставних даних вихідного обстеження. Достовірного збільшення маси міокарда (ММ) і її індексу ММ (ІММ) в основній групі не встановлено. У контролі зростання ММ і ІММ становило відповідно 8,7 та 8,1 % (P<0,05).

Тривале застосування БАБ і ІАПФ поряд із забезпеченням адекватної корекції АТ та уповільнення процесу гіпертрофії міокарда лівого шлуночка серця сприяє позитивним змінам часових показників ВРС, збереженню парасимпатичної активності. Найбільш інформативними з них є SDNN, SDNNі, SDANN, підвищення яких можливо розглядати як маркери більш сприятливого перебігу тривалої ГХ.

Міокардіальна дисфункція та периферичні судинні реакції при гіпертонічній хворобі в осіб з різною масою тіла
Г.І. Хребтій
Вінницький обласний госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни

Метою дослідження було вивчення особливостей ендотелійзалежної вазодилатації (ЕЗВД) та міокардіальної дисфункції у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) із супутнім абдомінальним ожирінням (АО). На сьогоднішній день обстежено 52 хворих на ГХ ІІ стадії, віком 45–60 років, у середньому – (55,0±5,9) року. Ступінь АО визначали за індексом маси тіла (ІМТ). У 27 хворих встановлено супутнє АО І ступеня (ІМТ (33,1±0,34) кг/м2). Другу групу становили 25 хворих на ГХ ІІ стадії з нормальною масою тіла (ІМТ – (23,70±0,29) кг/м2). До третьої (контрольної) увійшли 24 особи з нормальним рівнем артеріального тиску та без ознак ожиріння (ІМТ (22,90±0,38) кг/м2).

За результатами проведеного аналізу структурно-функціональних змін міокарда у хворих з ГХ та АО виявлено схильність до розвитку переважно концентричної гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) – найбільш несприятливого виду ремоделювання, що свідчить про формування гіпертрофічного типу порушення діастолічної функції, більш глибокого у хворих із супутнім АО.

При проведенні ультрасонографії встановлено, що вихідний діаметр плечової артерії (ПА) у першій групі становив (4,4±0,2) мм (Р<0,01); у другій (4,1±0,2) мм (Р<0,05); у групі контролю – (3,9±0,2) мм (Р<0,01). ЕЗВД у першій групі становила (4,6±0,8) % (Р<0,01); у другій – (8,4±0,2) % (Р<0,05); у групі контролю – (10,3±0,6) % (Р<0,01). Величина ендотелійнезалежної вазодилатації (ЕНВД) у першій групі становила (16,5±2,1) % (Р<0,01); у другій – (14,0±1,5) % (Р<0,05); у групі контролю – (17,6±1,3) (Р<0,01). Таким чином, у хворих на ГХ ІІ стадії, за даними дослідження, виявлено порушення ЕЗВД ПА і зниження чутливості ПА до напруження зсуву, незалежно від наявності АО, хоча більш виражене у хворих з супутнім ожирінням. При цьому ЕНВД у відповідь на нітрати була збереженою.

Експериментальними та клінічними дослі-дженнями також встановлено взаємозв’язок між ступенем ГЛШ та дисфункцією ендотелію. Ендотеліальна дисфункція може проявлятися зменшенням синтезу оксиду азоту (NO). Результатом є індукція проліферативних процесів у серці та судинах і формування переважно концентричної ГЛШ у відповідь на підвищення загального периферичного опору судин та ударного опору. Якщо синтез NO залишається підвищеним, то на-слідком антипроліферативних властивостей NO є відсутність потовщення стінок ЛШ, що поряд із дилатацією камер серця є передумовою формування ексцентричної ГЛШ.

Полиморфизм гена ангиотензиногена Т+31С у больных с артериальной гипертензией, перенесших инфаркт миокарда
В.И. Целуйко, Е.И. Попова, Л.Н. Яковлева
Харьковская медицинская академия последипломного образования;
Центральная клиническая больница «Укрзалізниці»

Наличие одного или двух мутантных С-аллелей ангиотензиногена (АТГ) Т+31С ассоциируется с высоким уровнем АТГ в плазме и предопределяет большую склонность к развитию артериальной гипертензии (АГ) и инфаркта миокарда (ИМ).

Цель исследования – изучить связь полиморфизма гена АТГ Т+31С с уровнем артериального давления (АД) и развитием ИМ у больных с АГ.

Обследованы 60 больных, которые перенесли ИМ: 58,3 % мужчин и 41,7 % женщин в возрасте (51,8±2,6) года. I группу составили 42 больных с АГ, II – 18 человек без АГ, группу контроля – 10 больных с АГ без ИМ в анамнезе. Генотипирование Т +31С полиморфизма гена АТГ в образцах ДНК, выделенных из эпителия слизистой ротовой полости пациентов, проводили с использованием аллель-специфической ПЦР на амплификаторе «Терцик» («ДНК Технология», Россия), с последующим рестриктным анализом.

Носителями АТГ T+31C-CC, для которых характерна наиболее высокая продукция АТГ и, соответственно, ангиотензина II, были 76,2 % больных I группы и 27,7 % II группы (Р<0,05). Генотип АТГ T+31C-ТТ среди больных ИМ не обнаружен, тогда как в группе контроля выявлен в 60 % случаев. Гетерозиготы АТГ T+31C-CТ преобладали во II группе – 72,3 %, в I группе они составили 23,8 % (Р<0,05). Для носителей АТГ T+31C-CC характерно развитие АГ в более молодом возрасте ((48,6±2,7) года), тогда как для носителей АТГ T+31C-CТ – в возрасте (56,5±3,6) года (Р<0,05).

Средний уровень систолического АД у гомозигот АТГ T+31C-CC составил (158,3± 12,6) мм рт. ст. и был достоверно выше, чем у больных с АГ носителей АТГ T+31C-CТ (148,6±10,8) мм рт. ст. (Р<0,05). Уровень диастолического АД также был более высоким у гомозигот: соответственно (98,4±4,7) и (94,6±7,5) мм рт. ст. (Р>0,05).

Таким образом, наличие АТГ T+31C-CC предрасполагает к развитию АГ в более молодом возрасте, сопряжено с высоким уровнем систолической АГ. У больных АГ с генотипом АТГ T+31C-СС и АТГ T+31C-CТ развитие ИМ наблюдается чаще.
 

Гендерні особливості провідних факторів ризику у хворих, які перенесли інфаркт міокарда
В.Й. Целуйко, Л.М. Яковлева, С.О. Строкова
Харківська медична академія післядипломної освіти

Серцево-судинні захворювання є найбільш частою причиною смерті (третина летальних випадків) серед жінок у всьому світі. Суттєвий успіх щодо зниження смертності від ішемічної хвороби серця (ІХС) та інфаркту міокарда (ІМ), якого досягнуто у розвинених країнах за останні десятиріччя, пов’язують зі створенням реєстрів, визначенням провідних факторів ризику та розробкою концепції впливу з урахуванням визначених гендерних розбіжностей.

Мета дослідження – створити реєстр хворих, які перенесли ІМ, в Харківській області і визначити провідні фактори, які впливають на розвиток, перебіг та прогноз захворювання у чоловіків та жінок.

Опрацьовано 1920 «Повідомлень про хворого на ІМ», які надійшли у 2004–2007 рр. Чоловіків було 63,4 %, жінок – 36,6 % (Р<0,05). Середній вік жінок становив (67,8±5,2) року, чоловіків – (59,5±3,6) року, (Р<0,05). У середньому ІМ у жінок виникає на 10 років пізніше, ніж у чоловіків, коли зростає кількість та важкість супутньої патології. Можливо, це є однією з причин більш високого значення показника смертності у групі жінок (12,5 %), ніж у чоловіків (8,4 %) (Р<0,05) та більшої кількості сумарно зареєстрованих ускладнень у гострий період ІМ: відповідно 58,4 та 45,2 % (Р<0,05).

Аналіз поширеності провідних факторів ризику довів, що артеріальну гіпертензію (АГ) та ожиріння спостерігають достовірно частіше у жінок, тоді як куріння – у чоловіків.

Застосування непараметричного критерію Манна-Уїтні і коефіцієнта кореляції Спірмена дозволило встановити, що для чоловіків найбільш значущими щодо розвитку ІМ є куріння (Р<0,05), гіперліпідемія (Р<0,05) та АГ (Р<0,1), тоді як для жінок – гіперліпідемія (Р<0,05), АГ (Р<0,05) та ожиріння (Р<0,1).

Зміни структурно-функціонального стану лівих та правих камер серця у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією І–ІІ стадії
О.М. Червонописька, О.А. Матова
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад.  М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Мета роботи – виявити зміни структурно-функціонального стану лівих та правих камер серця у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією І–ІІ стадії.

Обстежено 40 пацієнтів з артеріальною гіпертензією І–ІІ стадії. Середній вік становив (51,3±4,6) року, систолічний артеріальний тиск – (170,6±5,8) мм рт. ст., діастолічний артеріальний тиск – (102,4±5,3) мм рт. ст. Групу контролю становили 15 практично здорових осіб. Проводили трансторакальну ехокардіографію. У режимі секторального сканування визначали об’єми та розраховували їх функціональні похідні для лівого шлуночка (LV), лівого передсердя (LA) та правого передсердя (RA). В імпульсно-хвильовому режимі оцінювали стан трансмітрального (tmf) і транстрикуспідального (ttf) потоків.

Хворих було розподілено на дві групи. До першої групи (n=19) увійшли пацієнти зі змінами діастолічного наповнення лівого шлуночка (E/Atmf<1, AFFtmf (43,50±4,56) %; E/Attf>1, AFFttf (34,60±2,68) %; EFLV (48,90±6,17) %; EDVLA (48,11±7,17) мл; EFLA (43,92±3,22) %; EDVRA (45,51±10,12) мл; EFRA (38,39±7,23) %). До другої групи (n=21) увійшли хворі зі змінами діастолічного наповнення лівого та правого шлуночків (E/Atmf<1, AFFtmf (45,50±2,59) %; E/Attf<1, AFFttf (40,50±3,18) %; EFLV (43,90±6,58) %; EDVLA (56,76±2,38) мл; EFLA (65,15±3,31) %; EDVRA (40,46±7,62) мл; EFRA (34,79±13,58) %).

Таким чином, у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією І–ІІ стадії порівняно з групою контролю в першу чергу реєструють зміни діастолічного наповнення LV за типом анормального розслаблення та, відповідно, збільшення кінцеводіастолічного об’єму і фракції викиду LA. Подібні зміни діастолічного наповнення правого шлуночка та скорочувальної функції RА виникають пізніше.

Особенности психологического статуса и качество жизни больных с АГ в зависимости от наличия сахарного диабета 2-го типа
О.Г. Черкасова, М.К. Рокутова, И.В. Тищенко, И.А. Есауленко
Днепропетровская государственная медицинская академия;
9-я городская клиническая больница, г. Днепропетровск

Цель исследования – изучение качества жизни и психологического статуса у больных с артериальной гипертензией (АГ).

Исследование проведено у 83 больных с АГ (37 мужчин и 46 женщин), возраст больных – 54–68 лет (в среднем (56,0±3,7) года). Сахарный диабет (СД) 2-го типа наблюдался у 43 больных. Для диагностики депрессии мы использовали шкалу Монтгомери–Асберга. Всем больным проводили исследование качества жизни по опроснику «Ноттингемский профиль здоровья». Больные заполняли тесты самостоятельно в присутствии исследователя. Данные исследования ранее в этой группе больных не проводились.

У 75 (90 %) больных с АГ выявлена депрессия, в том числе практически у всех (41 боль-ной) – с СД 2-го типа. Следует отметить, что у больных с СД 2-го типа выявлены большой и умеренный депрессивные эпизоды – соответственно 21 (51 %) и 20 (49 %) пациентов, у больных без СД 2-го типа – малый, умеренный и большой депрессивные эпизоды – соответственно 13 (40 %), 18 (54 %) и 3 (6 %). Выявлена прямая сильная корреляционная зависимость между тяжестью депрессии и наличием у пациентов с АГ СД 2-го типа. Средняя степень корреляционной зависимости между выраженностью депрессии определяется у пациентов мужского пола, с сопутствующим ожирением и прогрессирует с возрастом. У этих же пациентов были выявлены худшие показатели качества жизни. У лиц с ожирением – 78,3 балла, у лиц старше 60 лет – 72,8 балла, в то время как у лиц без ожирения – 47,2 балла, у лиц моложе 60 лет – 43,4 балла. У 79 (95 %) больных выявлено снижение качества жизни, прежде всего за счет физических, эмоциональных ограничений и социальной изоляции.

Таким образом, у большинства больных с АГ наблюдаются депрессивные расстройства, которые ухудшают качество жизни пациентов, особенно у больных с СД 2-го типа и ожирением. Данная категория больных нуждается в специальном лечении, которое может включать, как фармакологическое, так и немедикаментозное лечение, что позволит улучшить качество жизни больных, приверженность больных к лечению и полноценное социальное функционирование.

Ефективність антиоксидантної терапії у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень у поєднанні з артеріальною гіпертензією
Н.В. Чернюк
Івано-Франківський державний медичний університет

Протягом останніх років акцентується увага на вивченні особливостей діагностики і лікування хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ), поєднаного з артеріальною гіпертензією (АГ). При цьому відбувається кумуляція діючих факторів ризику та модифікація перебігу основного захворювання. Оскільки активація процесів перекисного окиснення ліпідів є одним з патогенетичних чинників розвитку і прогресування ХОЗЛ та АГ, метою дослідження було вивчення динаміки цитооксидантних маркерів у хворих з поєднаною патологією під впливом терапії тіотріазоліном.

Обстежено 86 хворих на ХОЗЛ І та ІІ стадій та 42 пацієнти з поєднанням ХОЗЛ та АГ, до курсу лікування яких додатково включено тіотріазолін. У процесі проведеної терапії аналізували динаміку респіраторних симптомів, маркери синдрому хронічної ліпопероксидації за показниками малонового діальдегіду (МДА), дані комп’ютерної спірометрії, показники доплерехокардіографії. Виявлено зменшення рівня МДА у пацієнтів з І та ІІ стадіями ХОЗЛ, поєднаного з АГ, які приймали тіотріазолін, відповідно в 1,16 та 1,18 разу. У контрольній групі осіб, які отримували базисну терапію, встановлено лише тенденцію до зменшення концентрації МДА через 2 тиж лікування. Порівняння динаміки концентрації МДА із показниками комп’ютерної спірографії виявило обернені середні кореляції (r=0,3, p<0,05), що відповідало тяжкості перебігу захворювання. Таким чином, застосування тіотріазоліну у хворих з поєднаною патологією сприяє зменшенню проявів оксидантного стресу, корекції порушень в системі оксиданти–антиоксиданти та оптимізації терапії основного захворювання.

Гіперурикемія і ремоделювання лівого шлуночка у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та артеріальною гіпертензією
М.І. Швед, С.Й. Гриценко
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

У серії великих епідеміологічних досліджень було визначено, що підвищений рівень сечової кислоти у сироватці крові асоціюється з ризиком розвитку серцево-судинних захворювань як у загальній популяції, так і серед пацієнтів високого кардіоваскулярного ризику. Зростання поширеності гіперурикемії (ГУ) безпосередньо пов’язують зі збільшенням частоти ожиріння і метаболічного синдрому.

Мета дослідження – оцінити вплив ГУ на структурно-функціональний стан лівого шлуночка (ЛШ) у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) у поєднанні з артеріальною гіпертензією (АГ).

Обстежено 127 пацієнтів на ІХС з після-інфарктним кардіосклерозом віком 39–79 років, з них у 86 відзначали ГУ, у 41 – нормоурикемію. АГ діагностовано у 76,7 % хворих з ГУ та 41,5 % – з нормоурикемією. Серед пацієнтів з підвищеним рівнем сечової кислоти переважала АГ «дуже високого ризику». Проведено ехокардіографічне дослідження серця в B- та доплеррежимах.

У пацієнтів із ГУ виявлено достовірне збільшення маси міокарда ЛШ (ММЛШ) – на 37,7 %, індексу маси міокарда ЛШ (ІММЛШ) – на 33,3 % (Р<0,01) порівняно з пацієнтами з нормальним рівнем сечової кислоти. При аналізі типів ремоделювання ЛШ у 33 (38,4 %) пацієнтів із ГУ виявлено ексцентричну гіпертрофію, у 50 (58,1 %) – концентричну, у 3 (3,5 %) – концентричне ремоделювання. Ексцентричну гіпертрофію діагностовано у 13 (31,7 %) хворих із нормоурикемією, концентричну – у 11 (26,8 %), концентричне ремоделювання – у 5 (12,2 %), нормальну геометрію ЛШ – у 12 (29,3 %). На підставі аналізу доплерехокардіографічних даних серед пацієн-тів з ГУ виділено такі типи дисфункції міокарда: у 5 (5,8 %) – систолічну дисфункцію, у 81 (94,2 %) – діастолічну, при цьому у 18 (22,2 %) – за типом порушення розслаблення, у 51 (63,0 %) – псевдонормальний тип, у 12 (14,8 %) – рестриктивний. Серед пацієнтів із післяінфарктним кардіосклерозом без порушення пуринового обміну систолічну дисфункцію виявлено в 1 (2,4 %) випадку, діастолічну – в 15 (36,6 %), при цьому порушення розслаблення – у 4 (9,7 %), псевдонормальний тип – в 11 (26,8 %). При проведенні кореляційного аналізу виявлено позитивний достовірний зв’язок рівня сечової кислоти з ІММЛШ (r=0,36, р<0,01), E (r=0,61, р<0,01), E/A (r=0,21, р<0,05), DTE (r=0,26, р<0,01).

Таким чином, гіперурикемія асоціюється з гіпертрофією ЛШ та діастолічною дисфункцією у хворих з ІХС у поєднанні з АГ.

Прогнозування віддалених наслідків післяінфарктного ремоделювання серця при хронічній бронхіальній обструкції у хворих на ГБ
М.І. Швед, М.В. Гребеник, Р.Р. Коморовський, С.М. Маслій
Тернопільський медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

Мета дослідження – вивчити розвиток серцево-судинних подій (ССП) у процесі формування післяінфарктного серця у 159 хворих з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) та артеріальною гіпертензією (АГ), за даними морфо-функціональних характеристик ремоделювання серця і показників вентиляційної здатності легень (РEF) у гострий період інфаркту міокарда (ІМ) для оцінки тривалого прогнозу та оптимізації тактики лікування і вторинної профілактики у групах ризику.

Незалежні провісники ССП визначали за допомогою одно- і багатофакторного регресійного аналізу, використовуючи моделі інтенсивних пропорційностей Кокса, а виживання – за методикою Каплана-Мейєра, з оцінкою різниці показників за допомогою логарифмічного рангового критерію (c2). У хворих на ІМ із супутнім ХОЗЛ незалежними предикторами кардіоваскулярного ризику і смертності від ССП встановлено наявність АГ (СШ – 3,03, 95 % ДІ – 1,04–8,78, P<0,0001), функціональний клас пацієнта (СШ – 2,43, 95 % ДІ – 1,03-5,71, P<0,001) і передсердно-шлуночкове відношення (СШ – 0,01, 95 % ДІ – 0,00–0,13, P<0,0001), достовірність моделі ССП – c2=16,09 (Р<0,001), а моделі смертності – c2=14,35 (Р<0,001).

В результаті аналізу чинників несприятливого прогнозу в загальній популяції хворих на ІМ із випадками мікст-патології встановлено, що при супутньому ХОЗЛ втрачається предикторне значення розмірів правого шлуночка і PEF, оскільки останні у них достовірно змінені, з огляду на сутність патогенезу бронхообструктивного синдрому. Звідси очевидна роль самого ХОЗЛ як фактора несприятливого прогнозу.

Стратифікація за віком, вживанням окремих груп препаратів (інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, b-адреноблокаторів та статинів) не ослабила модель і не вплинула на виділені предиктори ССП, що свідчить про їх незалежну предикторну властивість.

На матеріалі довготривалого (5–15 років) спостереження за процесами післяінфарктного ремоделювання серця у хворих на ХОЗЛ і АГ розроблено концепцію системного підходу до формулювання віддаленого прогнозу для вказаної категорії хворих, розраховано математичну формулу, яка дає можливість кількісно визначити прогноз на найближчі 5 років при мікст-патології, і створено комп’ютерну програму диференційованого вибору пролонгованої вторинної профілактики.

Вплив кандесартану на показники добового моніторування артеріального тиску у хворих із артеріальною гіпертензією у поєднанні з ХОЗЛ
М.І. Швед, О.П. Мазур
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

Метою дослідження було вивчити вплив тривалого застосування кандесартану на динаміку показників добового моніторування артеріального тиску (ДМАТ) при артеріальній гіпертензії (АГ) у поєднанні з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ).

ДМАТ проведено у 62 хворих (37 чоловіків та 25 жінок) на АГ ІІ–ІІІ ступенів тяжкості у поєднанні із ХОЗЛ до лікування, через 4 тиж та 6 міс після лікування. У контрольну групу ввійшли 20 практично здорових осіб. Початкова доза кандесартану становила 8 мг/добу протягом перших 2 тиж, з наступним титруванням до 16 мг/добу.

У вихідному стані в усіх хворих за даними ДМАТ було виявлено суттєве підвищення як систолічного артеріального тиску (САТ) до (147,8 ± 6,9) мм рт. ст., так і діастолічного артеріального тиску (ДАТ) – (89,56 ± 7,13) мм рт. ст. Через 4 тиж середній рівень АТ знизився до (135,7±12,8)/(78,5±9,2) мм рт. ст. і стабілізувався на рівні (130,8±13,6)/(80,0±8,0) мм рт. ст. протягом 6 міс лікування кандесартаном. Швидкість ранкового підйому САТ (ШРПСАТ) у хворих із мікст-патологією була у межах (18,99±0,91) мм рт. ст., ШРПДАТ – (11,95±0,56) мм рт. ст. Після лікування відзначено зниження ШРПСАТ до (16,78±0,81) мм рт. ст. та ШРПДАТ до (9,65±0,62) мм рт. ст. Окрім того, спостерігали тенденцію до зниження варіабельності САТ з (17,8±4,6) до (15,7±3,0) мм рт. ст. – через 4 тиж; ДАТ відповідно з (11,9±3,4) до (10,5±2,1) мм рт. ст. Одночасно відзначимо відсутність негативного впливу кандесартану на показники функції зовнішнього дихання за даними спірографії у хворих із поєднанням АГ та ХОЗЛ.

Таким чином, кандесартан можна рекомендувати як ефективний засіб моно- або комбінованої терапії при поєднанні у хворих АГ та ХОЗЛ.

Взаємозв’язок метаболічних розладів та стану ліпідів у хворих на метаболічний синдром з неалкогольним стеатозом
В.Л. Шкапо, В.А. Чернишов, М.М. Грунченко
ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої» АМН України, м. Харків

Порушення синтезу і метаболізму тригліцеридів (ТГ) часто спостерігаються при інсулінонезалежному цукровому діабеті (ЦД), пов’язаному з ожирінням (ОЖ), і супроводжуються розвитком жирової дистрофії печінки. Це дозволяє вважати інсулінорезистентність спільним метаболічним дефектом, що асоціюється зі стеатозом печінки і розглядати останній як компонент метаболічного синдрому (МС).

Мета роботи – дослідити вплив обтяженої за метаболічними розладами спадковості на стан ліпідного обміну та функцію печінки у хворих на МС з неалкогольним стеатозом.

Обстежено 48 пацієнтів (18 чоловіків і 30 жінок) віком 23–55 років (у середньому (40,4±2,8) року). У всіх залучених у дослідження осіб був неалкогольний стеатоз печінки на тлі метаболічних розладів – складових МС (абдомінального ОЖ, дисліпопротеїдемії (ДЛП) і гіперглікемії). Наявність у пацієнтів МС констатували на підставі критеріїв, оновлених Міжнародною діабетичною федерацією (2005).

Як свідчать отримані нами дані, на формування певного фенотипу ДЛП у хворих з неалкогольним стеатозом впливає спадковість, обтяжена такими метаболічними розладами, як ОЖ та ЦД 2-го типу. Так, у осіб з необтяженим спадковим анамнезом найбільш поширеними були випадки ізольованої дисліпідемії (гіперхолестеринемії (ГХС), гіпертригліцеридемії (ГТГ) та гіпоальфахолестеринемії (ГАХС) і меншою мірою – випадки змішаної ДЛП, при якій ГХС поєднувалася з ГАХС або з ГТГ і ГАХС. У пацієнтів з обтяженою метаболічними розладами спадковістю, поряд з поширеною ГХС, зростала частота випадків поєднання останньої з ГАХС та з ГТГ і ГАХС. Серед цих хворих також був поширений варіант змішаної ДЛП, при якому ГТГ поєднувалася з ГАХС.

При збиранні клініко-генеалогічного анамнезу такі прояви МС, як ОЖ та ЦД 2-го типу були більш поширеними серед матерів і сестер, ніж серед батьків та братів пробандів із стеатозом.

Таким чином, обтяжена метаболічними розладами (ОЖ і/або ЦД 2-го типу) спадковість впливає на наявність і вираженість дисліпідемії та порушення функції печінки при неалкогольному стеатозі.

Вплив артеріальної гіпертензії на відновлення функції ендотелію у хворих у післяінфарктний період
В.О. Шумаков, І.Е. Малиновська, Л.П. Терешкевич, І.А. Шкурат
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Розвиток дисфункції ендотелію асоціюється з факторами ризику ішемічної хвороби серця (ІХС) і прогресуванням атеросклеротичного ураження артерій. Можливість діагностики його порушень відкриває додаткові можливості для виявлення станів, що передують виникненню гострих коронарних синдромів, і проведення своєчасних корекцій цих змін. Артеріальна гіпертензія (АГ) часто не тільки супроводжує перебіг ІХС, а й передує її розвитку, зокрема інфаркту міокарда (ІМ). Метою дослідження стало вивчення відновлення функції ендотелію у хворих на ІМ та супутню АГ.

Обстежено 50 хворих, які були розподілені на дві групи залежно від наявності АГ. Першу групу становили 29 пацієнтів, у яких ІМ розвинувся на тлі існуючої АГ з максимальним рівнем систолічного тиску (177,0±3,3) мм рт. ст., тривалість якої була в середньому (8,3±1,5) року. Друга група представлена 21 хворим, у яких ніколи не реєстрували підвищення артеріального тиску. Пацієнти обох груп не відрізнялися за віком, локалізацією, розмірами ІМ, наявністю і тривалістю ІХС до ІМ. Всі хворі отримували базисну терапію, яка включала аспірин, статини, бета-адреноблокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ); нітрати, сечогінні та препарати інших груп призначали за показаннями. Крім загальноклінічного обстеження, оцінювали функ-ціональний стан ендотелію методом вимірювання впливу ендотелійзалежного стимулу на діаметр плечової артерії. Нормальною вважали реакцію плечової артерії, при якій збільшення її діаметра було понад 10 % порівняно з вихідними даними. Обстеження проводили тричі: на 12– 15-ту добу ІМ, через 3 і 6 міс після його розвитку. Встановлено, що через 3 міс після ІМ відновлення функції ендотелію відбулося у 56 % хворих без АГ і у 21 % з АГ. Лише через півроку після ІМ ступінь відновлення ендотеліальної функції став однаковим незалежно від наявності АГ (відповідно 78,6 і 73,3 %). Оцінка проведеного лікування свідчила про те, що через 6 міс у хворих з АГ, які отримували периндоприл, відбувалося подальше прогресивне зростання приросту діаметра плечової артерії у відповідь на реактивну гіперемію з (6,19±1,02) до (11,0±1,3) %, а в підгрупі з іншими інгібіторами АПФ – уповільнене збільшення з (6,99±0,99) до (8,9±1,5) %.

Таким чином, наявність АГ у хворих на ІМ навіть при нормалізації рівня артеріального тиску значно уповільнює відновлення функції ендотелію протягом 6 міс спостереження. При цьому застосування периндоприлу у хворих з АГ у постінфарктний період має переваги у відновленні ендотеліальної функції порівняно з іншими інгібіторами АПФ.

Порівняння ефективності контролю артеріальної гіпертензії після інфаркту міокарда та ішемічного інсульту
А.В. Ягенський, І.М. Січкарук, Л.П. Духневич, Н.О. Бєлікова, С.Я. Індика, Н.Д. Сидор
Луцька міська клінічна лікарня

Активна корекція факторів ризику, зокрема артеріальної гіпертензії (АГ) – основа вторинної профілактики у хворих після інфаркту міокарда (ІМ) чи інсульту. Метою дослідження була оцінка ефективності контролю АГ та чинників, які на нього впливають.

У рамках проекту з оцінки вторинної профілактики з 2229 мешканців Луцька, які перенесли ІМ та ішемічний інсульт у 2000–2005 рр., до репрезентативної вибірки булио стратифіковано 546 хворих – 234 після ішемічного інсульту (середній вік – (62,8±9,7) року; 53,0 % чоловіків) та 312 хворих після ІМ (середній вік – (62,9±9,6) року; 69,9 % чоловіків). Усім хворим проводили анкетування, вимірювання артеріального тиску (АТ) та антропометричних параметрів, лабораторні та інструментальні обстеження.

АГ дещо частіше реєстрували після інсульту (89,7 %) порівняно з хворими після ІМ (84,3 %) (Р=0,06). АГ виявилася контрольованою (АТ нижче 140/90 мм рт. ст.) у 56 (21,3 %) хворих після ІМ і лише у 25 (11,9 %) хворих після ішемічного інсульту (Р=0,03). Цільового рівня АТ, який рекомендується для хворих з високим ризиком (130/80 мм рт. ст.), було досягнуто відповідно у 51 (16,4 %) та 24 (10,3 %) хворих (Р=0,04). Гірший рівень контролю АГ у хворих після інсульту підтверджується і більшими середнім значеннями АТ – (157,9±29,3)/(93,8±14,6) мм рт. ст. порівняно з (150,5±28,3)/(90,3±15,2) мм рт. ст. у хворих після ІМ (Р<0,01). Пацієнти обох груп не відрізнялися за віком, антропометричними показниками, рівнем глюкози, ліпідів, С-реактивного білка, комплаєнсом. Отже ні вік, ні антропометричні показники не могли бути причиною відмінностей рівня АТ. Разом з тим хворі з АГ після ішемічного інсульту дещо рідше мали вищу освіту (Р=0,06), приймали в середньому (1,30±1,03) гіпотензивного препарата проти (1,57±1,15) (Р=0,008), а також рідше були під регулярним спостереженням лікаря порівняно з хворими після ІМ.

Пацієнти з контрольованою АГ характеризувалися вищим рівнем комплаєнсу до лікування (85,2 проти 69,6 %). Крім того, контроль АГ частіше досягався у працюючих – 29,4 % проти 14,2 % у непрацюючих та у молодших осіб (віком (60,1±10,5) проти (63,4±9,4) року; Р=0,005). Інші досліджувані параметри не впливали на контроль АГ. Така закономірність була характерна для обох груп.

Таким чином, контроль АГ у хворих після ішемічного інсульту та ІМ – на неналежному рівні і залежить від прихильності до лікування та певною мірою від віку. Гірший контроль АГ після інсульту може бути зумовлений недостатнім спостереженням у лікаря та меншою інтенсивністю лікування цієї категорії хворих.

Артериальная гипертензия и инсулинорезистентность у больных с метаболическим синдромом
Е.А. Якименко, Н.В. Башмакова, Л.Н. Ефременкова, В.В. Клочко, О.Е. Кравчук, О.Я. Тягай
Одесский государственный медицинский университет

Цель исследования – изучение взаимосвязи инсулинорезистентности и артериальной гипертензии у больных с метаболическим синдромом. Обследовано 68 пациентов – 45 женщин и 23 мужчины. Средний возраст составил (52,1±2,3) года. Диагноз метаболического синдрома определяли на основании критериев Международной диабетической федерации 2005 г. Всем пациентам перед началом исследования и через 3 мес проведено клиническое и лабораторно-инструментальное исследование, включавшее определение роста, веса, индекса массы тела, окружности талии, офисного артериального давления (АД), уровня глюкозы, инсулина крови, вычисление индекса НОМА (Homeo-stasis model assessment) (НОМА=(инсулинемия натощак (мМЕД/мл ґ гликемия натощак (ммоль/л)):22,5), толерантности к физической нагрузке при помощи велоэргометрии. Все пациенты получали гипотензивную терапию препаратами основных групп. В 1-ю группу вошли 38 пациентов, получавших медикаментозную терапию. Для коррекции инсулинорезистентности у 30 пациентов (2-я группа) дополнительно применяли физические нагрузки в виде ходьбы на протяжении 3 мес продолжительностью 40 мин 3 раза в неделю с достижением частоты сокращений сердца на уровне 60–70 % аэробной способности по данным велоэргометрии.

Исходный уровень офисного систолического АД составил (160,3±0,9) мм рт. ст. в 1-й группе и (158,8±1,1) мм рт. ст. во 2-й группе, диастолического – (95,50±0,62) мм рт. ст. и (93,60±0,95) мм рт. ст. соответственно, индекс НОМА – соответственно 4,45±0,30 и 4,48±0,40. После наблюдения в течение 3 мес уровень офисного систолического АД составил в 1-й группе (145,6±1,1) мм рт. ст. (снижение на 9 %), диастолического – (83,4±0,9) мм рт. ст. (снижение на 13 %), во 2-й группе – соответственно (133,5±1,0) мм рт. ст. (снижение на 16 %) и (80,2±1,1) мм рт. ст. (снижение на 14 %). Индекс НОМА в 1-й группе составил соответственно 4,05±0,40 (снижение на 9 %) и 3,85±0,30 (снижение на 14 %).

Таким образом, физические тренировки на уровне 60–70 % аэробной способности у больных с метаболическим синдромом снижают инсулинорезистентность и дают возможность добиться более выраженного снижения АД на фоне стандартной антигипертензивной терапии.

Кардіоселективні бета-адреноблокатори в лікуванні хворих жінок з есенціальною артеріальною гіпертензією і постменопаузальним остеопорозом
Н.І. Ярема, О.Г. Садлій, О.І. Ярема, Ю.С. Прохоровський, А.А. Дмитришин
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

Метою роботи було вивчення змін мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) у хворих жінок з есенціальною артеріальною гіпертензією (АГ) ІІ стадії і супутнім постменопаузальним остеопорозом при лікуванні кардіоселективними бета-адреноблокаторами.

У дослідження включено 73 жінки з есенціа-льною АГ ІІ стадії і постменопаузальным остеопорозом. Обстежені становили три групи: до І групи увійшли 28 хворих жінок, до ІІ – 27 і до ІІІ – 22 пацієнтки віком відповідно (56,4±3,7), (57,5±3,5) і (55,9±4,5) року. МЩКТ поперекового відділу хребта (ПВХ) і проксимального відділу стегнової кістки (ПВСК) визначали двохфотонним рентгенівським денситометром DXA фірми Lunar. Результати оцінювали за критеріями ВООЗ. Загальний холестерин (ХС) та ХС ліпопротеїдів високої густини (ХС ЛПВГ) визначали стандартизованими методами, з розрахунком коефіцієнта атерогенності (КА). Пацієнткам І групи призначали бісопролол (бісопролол-ратіофарм, «Ratiopharm»), 5–10 мг на добу, ІІ групи – небіволол (небілет, «Berlin-Chemie», Німеччина) 5–10 мг на добу. ІІІ групу (порівняння) становили хворі, які практично не приймали антигіпертензивних препаратів. Дослідження проводили до лікування і через 12 міс.

В І групі хворих жінок МЩКТ ПВХ становила (0,797±0,021) г/см2, ПВСК – (0,814±0,024) г/см2, в ІІ групі – відповідно (0,802±0,023) г/см2 і (0,816±0,027) г/см2, в ІІІ – (0,790±0,025) г/см2 і (0,809±0,024) г/см2. Середні значення ХС, ХС ЛПВГ і КА в трьох групах хворих також істотно не відрізнялися між собою. Через рік виявили такі результати дослідження МЩКТ: в І групі хворих, які приймали бісопролол, МЩКТ ПВХ становила (0,821±0,022) г/см2, ПВСК – (0,824±0,027) г/см2, в ІІ групі – відповідно (0,823±0,025) г/см2 і (0,828±0,027) г/см2, тобто дещо вищий від початкових значень (Р>0,05); у групі порівняння МЩКТ знизилася в середньому на 3,9 % (P<0,05) від початкового рівня, що свідчить про прогресування остеопорозу у цих хворих. Показники ліпідограми в І і ІІ групах практично не змінилися, в ІІІ групі відзначено підвищення ХС і зниження ХС ЛПВГ, що зумовило підвищення КА з (3,77±0,12) до (4,04±0,07) (P<0,05), і свідчить про посилення атерогенності ліпідів.

Таким чином, при лікуванні АГ кардіоселективними бета-адреноблокаторами бісопрололом або небівололом у жінок з есенціальною АГ у період постменопаузи відзначено тенденцію до покращання денситометричних показників, що свідчить про запобігання прогресування у них остеопорозу. В групі хворих, які практично не приймали ніяких антигіпертензивних препаратів, спостерігали підвищення атерогенності ліпідів і прогресування остеопорозу.