МЕТАБОЛІЧНІ ПОРУШЕННЯ

Распространенность ожирения в организованной популяции
Т.Н. Амбросова, Ю.Г. Савченко
Харьковский национальный медицинский университет

Одним из наиболее актуальных направлений современной медицинской науки является проведение широкомасштабных эпидемиологических и клинических исследований, оценивающих взаимосвязь ожирения и частоты в популяции артериальной гипертензии (АГ), ишемической болезни сердца, а также фатальных и нефатальных осложнений этих заболеваний. По данным Международной рабочей группы по проблеме ожирения, у более 300 млн человек в мире выявляют ожирение и около 800 млн имеют избыточную массу тела. Ожирение представляет собой обязательный компонент кластера метаболических нарушений. По данным классификации IDF (2005), такой компонент метаболического синдрома, как абдоминальное ожирение, наиболее тесно коррелирует с другими компонентами (инсулинорезистетностью, дислипидемией, АГ, повышением уровня глюкозы и др.). Поэтому целью нашего исследования стало проведение анализа распространенности ожирения в организованной популяции по данным скриниговых медицинских осмотров.

Для решения поставленной цели проанализированы данные медицинских осмотров сотрудников фармацевтической компании (г. Харьков), проведенных в течение 2007 г. Для выявления избыточной массы тела и ожирения проводили антропометрические исследования роста, веса, индекса массы тела (ИМТ), окружности талии (ОТ), бедер (ОБ), определяли отношение окружности талии к окружности бедер (ОТ/ОБ).

Обследован 471 работник компании: 307 женщин (65,2 %) и 164 (34,8 %) мужчины. У 248 (52,6 %) лиц ИМТ составил более 25 кг/м2. При этом избыточная масса тела была зарегистрирована у 146 (31 %) работников, 84 (26,7 %) женщин и 62 (37,8 %) мужчин. Наибольшее количество лиц с избыточным весом наблюдалось в возрастной категории старше 50 лет. Ожирение I степени выявлено у 81 (17,2 %) работника: 58 (18,9 %) женщин и 23 (14 %) мужчин в возрастной группе 41–60 лет. Ожирение II степени зарегистрировано у 12 (2,5 %) обследованных: 11 (3,6 %) женщин и 1 (0,6 %) мужчины. Ожирение III степени обнаружено у 9 (1,9 %) обследованных, из которых 6 (2 %) женщин и 3 (1,8 %) мужчин в возрастной категории 41–60 лет. Согласно классификации IDF (2005) у 57,1 % обследуемых отмечали увеличение ОТ: у 191 (62,2 %) женщины и 77 (47 %) мужчин. Отношение ОТ/ОБ превышало нормальные значения у 170 (36,1 %) человек, из них 100 (32,5 %) женщин и 70 (42,7 %) мужчин.

В организованной популяции работников фармацевтической компании увеличение ИМТ обнаружено у 52,6 % работников, а ожирение I–III степени – у 21,7 %. Наиболее часто избыточная масса тела и ожирение наблюдаются в возрастной категории 41–60 лет, при анализе распределения данного показателя по гендерному признаку отмечается одинаковое соотношение мужчин и женщин. У 57,1 % обследуемых работников зарегистрировано абдоминальное ожирение.

Варіабельність серцевого ритму у хворих на метаболічний синдром
О.В. Більченко
Харківська медична академія післядипломної освіти

Метаболічний синдром (МС) та артеріальна гіпертензія (АГ) є одними з найбільш важливих факторів ризику виникнення смерті від серцево-судинних захворювань. Значну роль у розвитку МС та АГ відіграє автономна нервова система, стан якої відображає варіабельність ритму серця (ВРС).

Мета дослідження – вивчення особливостей змін ВРС у хворих на МС та АГ. Обстежено 313 хворих з АГ I–II стадії віком 20–82 років. На підставі критеріїв IDF (2005) у 92 хворих діагностовано МС. У дослідженні ВСР на підставі ритмограми застосовували просторово-часові, статистичні, просторово-спектральні методи, методи теорії хаосу і математичного моделювання. Для визначення постуральних реакцій застосовували активний тилт-тест.

Зниження загальної потужності спектра ВРС (Р<0,01) у хворих на АГ порівняно зі здоровими асоційовано з частотою скорочень серця, віком і статтю хворих, відсутністю циркадного зниження артеріального тиску (АТ) в нічний час, стадією, перебігом АГ, зниженням систолічної функції лівого шлуночка. Зменшення ВСР у хворих на АГ відбувається на тлі зниження відносної активності високочастотної компоненти (у 1,7 разу, Р<0,05) і відносного, але не абсолютного підвищення активності низькочастотної, при зменшенні її реактивності на стресові впливи. В групі хворих з АГ та МС виявлено зниження загальної потужності спектра ВСР порівняно з хворими без МС, а також вірогідне підвищення низькочастотної компоненти ВСР, що може свідчити про збільшення активності симпатичного відділу автономної нервової системи.

Активность NO-синтазы у лиц с артериальной гипертензией и избыточной массой тела на фоне комбинации лацидипина с кандесартаном
Н.Н. Герасимчук, О.Н. Ковалева
Харьковский национальный медицинский университет

Цель работы – исследование синтеза и метаболизма оксида азота на основе определения активности эндотелиальной (e-NOS) и индуцибельной (i-NOS) NO-синтаз у больных с артериальной гипертензией (АГ) и избыточной массой тела на фоне терапии лацидипином в сочетании с кандесартаном.

В условиях стационара обследовано 30 пациентов в возрасте 40–68 лет (в среднем (56,16±7,19) года) с АГ 1–3-й степени. Группу контроля составили 16 практически здоровых лиц. Биохимическим методом определяли активность e-NOS и i-NOS.

В сыворотке крови больных снизилась активность e-NOS до (0,720±0,124) пмоль/(мин·мг белка), в контроле – (0,781±0,045), Р>0,05. При этом активность i-NOS увеличилась до (0,587±0,117) пмоль/(мин·мг белка), в контроле – (0,208±0,089), p<0,05. Анализ полученных результатов показал, что через 14 дней терапии (n=30) лацидипином (лаципил 2; 4 мг) в сочетании с кандесартаном (кандесар 4; 8; 16 мг) повысилась активность в сыворотке крови e-NOS на 6,5 % ((0,767±0,117) пмоль/(мин·мг белка)) по сравнению с уровнем до лечения (0,720±0,124) и снизилась активность i-NOS на 9,5 % ((0,531±0,07) пмоль/(мин·мг белка)) по сравнению с уровнем до лечения (0,587±0,08), Р<0,05. Через 2 мес терапии (n=11) продолжает повышаться активность e-NOS на 14 % ((0,802±0,145) пмоль/(мин·мг белка)) по сравнению с уровнем до лечения (0,704±0,123) и уменьшается активность i-NOS на 13,2 % ((0,513±0,09) пмоль/(мин·мг белка)) по сравнению с уровнем до лечения (0,591±0,109), где Р<0,05.

Антигипертензивный эффект исследуемой комбинации гипотензивных препаратов сопровождается активацией системы эндотелийрасслабляющего фактора (NO-системы).

Оцінка кардіоренальних взаємозв’язків у хворих з різними компонентами метаболічного синдрому, ускладненого хронічним захворюванням нирок
Л.В. Глушко, І.В. Козлова
Івано-Франківський державний медичний університет

Проблема метаболічного синдрому (МС) стоїть у центрі уваги сучасної медицини. Компоненти МС є клінічно значущими факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань, а поєднання кількох компонентів синдрому суттєво підвищує серцево-судинний ризик. Разом з тим, такі компоненти МС, як артеріальна гіпертензія (АГ), цукровий діабет (ЦД), ожиріння і дисліпідемія є незалежними факторами ризику, які асоціюються з розвитком хронічного захворювання нирок (ХЗН).

Мета – оцінити кардіоренальні взаємозв'язки у хворих з різними компонентами МС, ускладненого ХЗН.

Обстежено 98 пацієнтів з МС, ускладненим ХЗН (50 жінок, 48 чоловіків). Вік хворих – (53,1±1,7) року; ІМТ (33,1±1,07) кг/м2. Хворих поділили на три групи: І – 34 хворих з МС (компоненти – АГ, ЦД, дисліпідемія); ІІ – 30 хворих з МС (компоненти – АГ, ЦД, ожиріння); ІІІ – 35 хворих з МС (компоненти – АГ, ЦД, дисліпідемія, ожиріння). Всім хворим проводили добове моніторування систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) артеріального тиску (АТ), визначення глікозильованого гемоглобіну (НвА1с), інсуліну, розрахунок індексів інсулінорезистентності (НОМА-IR, QUICKI), визначення ліпідного профілю, мікроальбумінурії (МАУ), швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ), ступеня коронарного ризику (SCORE). Групу контролю становили 30 практично здорових осіб.

І група: САТ (152,9±5,6) мм рт. ст., ДАТ (87,5±3,6) мм рт. ст., НвА1с (8,41±0,27) %, інсулін (29,6±1,77) мод/мл, НОМА-IR (9,5±0,59), QUICKI (0,331±0,01), холестерин (5,91±0,12) ммоль/л, МАУ (157,6±12,3) мг/л, ШКФ (60,3±5,2) мл/хв. ІІ група: САТ (150,9±4,8) мм рт. ст., ДАТ (86,5±3,4) мм рт. ст., НbА1с (8,90±0,31), інсулін (31,09±2,04), НОМА-IR (9,75±0,43), QUICKI (0,304±0,007), холестерин (5,87±0,11), МАУ (189,6±14,7), ШКФ (58,3±4,12).

ІІІ група: САТ (159,7±5,12) мм рт. ст., ДАТ (89,5±3,6) мм рт. ст., НвА1с (9,01±0,38), інсулін (34,09±3,05), НОМА-IR (10,05±0,62), QUICKI (0,299±0,005), холестерин (5,99±0,20), МАУ (207,6±19,4), ШКФ (56,1±3,15). Отримані дані достовірно (р<0,05) відрізняються від показників у контролі.

У пацієнтів ІІІ групи, порівняно з І і ІІ групами, зафіксовано більш високі показники АТ, НbА1с, інсуліну, НОМА-IR, QUICKI, холестерину, що зворотно корелює із ШКФ і прямо корелює з рівнем МАУ та високим коронарним ризиком при проекції даних на шкалу SCORE.

Аналіз коронарного резерву та функціонального стану міокарда при метаболічному синдромі
С.І. Гречко, О.Ю. Поліщук, В.К. Тащук, П.Р. Іванчук
Буковинський державний медичний університет, м.Чернівці

Метаболічний синдром відомий накопиченням небезпечних серцево-судинних факторів ризику, що включають ожиріння, резистентність до інсуліну, підвищення артеріального тиску, збільшення вмісту ліпідів у крові, присутній майже у 25 % населення світу. Наявність метаболічного синдрому збільшує вдвічі ризик смерті, втричі – ймовірність серцевого нападу або інсульту. Розвиток метаболічного синдрому залежить від маси тіла і корелює з індексом маси тіла як у чоловіків, так і у жінок. У дослідження включено 84 пацієнти (44 чоловіки та 40 жінок) з артеріальною гіпертензією, ожирінням 1–2-го ступеня та метаболічним синдромом, верифікованим за критеріями АТП-ІІІ, 2001. Оцінку обмеження коронарного резерву здійснювали за допомогою використання парних тестів – черезстравохідної електрокардіостимуляції (ЧСЕС) та парних стрес-ехокардіографічних обстежень за загальноприйнятим протоколом обстеження. За умов використання парних стрес-тестів визначено вікову залежність значного обмеження коронарного резерву. Так, встановлено значне обмеження коронарного резерву на частоті ЧСЕС 120 імп./хв, яке не залежало від статі та переважало серед пацієнтів з надлишковою масою тіла (Р<0,05). При цьому сумарне зменшення сегмента ST переважало серед жінок зі збільшеною масою тіла ((7,5±0,50) та (8,94±0,43) мм, Р<0,05).

Враховуючи те, що артеріальна гіпертензія – складова частина метаболічного синдрому, застосування немедикаментозних засобів, спрямованих на зниження маси тіла, корекцію способу життя, застосування гіполіпідемічних засобів, призводить до зниження рівня систолічного і діастолічного рівня АТ.

Взаимосвязь между концентрацией адипонектина в сыворотке крови и структурно-функциональными особенностями ЛЖ сердца у пациентов с метаболическим синдромом
В.К. Гринь, Л.А. Кеденко
Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького;
Институт неотложной и восстановительной хирургии АМН Украины, г. Донецк

Дисфункция жировой ткани с нарушением баланса адипоцитокинов рассматривается как одна из возможных причин развития сердечно-сосудистых заболеваний у пациентов с метаболическим синдромом. В противоположность другим гормонам жировой ткани, концентрация адипонектина в крови снижается по мере прогрессирования инсулинорезистентности и абдоминального типа ожирения. Результаты экспериментальных работ свидетельствуют о способности адипонектина ингибировать гипертрофические сигналы в миокарде путем активации АМФ-активируемой протеинкиназы. В то же время, отдельными клиническими исследованиями показано, что снижение концентрации адипонектина ассоциировано с прогрессированием гипертрофии левого желудочка (ЛЖ) сердца и его диастолической дисфункцией.

Цель работы – изучение влияния концентрации адипонектина в сыворотке крови на структурно-функциональные особенности левого желудочка сердца у больных с метаболическим синдромом.

Обследовано 152 пациента с метаболическим синдромом (65 мужчин и 87 женщин) без нарушения систолической функции сердца. Диагноз метаболического синдрома выставляли на основании критериев Adult Treatment Panel III. Средний возраст пациентов составлял (62,5±4,8) года. Трансторакальное эхокардиографическое исследование выполняли на ультразвуковом аппарате «Acuson» («Aspen», США) с помощью импульсного датчика, имеющего частоту 2–4 МГц. Измерение камер сердца проводили в соответствии с рекомендациями Американского общества эхокардиографии. Особенности геометрии ЛЖ оценивали по значениям индекса массы миокарда ЛЖ и относительной толщины стенок ЛЖ. Определение концентрации адипонектина в сыворотке крови проводили с помощью наборов фирмы «BioCat» (Германия). Статистический анализ выполняли с использованием методов параметрической и непараметрической статистики.

Концентрический вариант гипертрофии ЛЖ был выявлен у 67 %, эксцентрический – у 17 %, концентрическое ремоделирование – у 4 % и нормальная геометрия ЛЖ – у 12 % пациентов с метаболическим синдромом. Поскольку повышение артериального давления имело место у большинства обследованных пациентов (85 %), то гипертрофия ЛЖ сердца во многом была обусловлена повышением постнагрузки на миокард ЛЖ. В остальных случаях гипертрофия ЛЖ могла быть обусловлена другими причинами – инсулинорезистентностью, гиперинсулинемией, активацией симпатоадреналовой и ренин-ангиотензиновой систем.

Масса миокарда и индекс массы миокарда ЛЖ имели положительную и статистически значимую корреляцию с уровнями систолического и диастолического давления, тощаковой глюкозой, индексом массы тела и возрастом пациентов (Р<0,05).

Наличие сахарного диабета среди компонентов метаболического синдрома ассоциировалось с более высоким индексом массы миокарда ЛЖ, концентрической гипертрофией ЛЖ и значительным снижением диастолической функции сердца. Отсутствовала корреляция между параметрами систолической функции и концентрацией адипонектина в сыворотке крови. В то же время, концентрация адипонектина имела обратную корреляцию с индексом массы миокарда ЛЖ и одним из параметров диастолической функции сердца – временем изоволюмического расслабления.

Уровень адипонектина был значительно ниже в группе пациентов с метаболическим синдромом в сочетании с сахарным диабетом 2-го типа, чем в группе пациентов с метаболическим синдромом без нарушения метаболизма глюкозы (Р<0,05).

Данное исследование показало, что снижение концентрации адипонектина в сыворотке крови пациентов с метаболическим синдромом ассоциируется с нарушением метаболизма глюкозы, прогрессированием гипертрофии ЛЖ сердца и его диастолической дисфункцией. Нормализация концентрации адипонектина в крови у пациентов с высоким сердечно-сосудистым риском может быть одним из факторов уменьшения сердечно-сосудистых осложнений. Требуется дальнейшее изучение гемодинамических, метаболических и нейрогуморальных особенностей формирования типов геометрии ЛЖ сердца при метаболическом синдроме.

Ранні потенціали передсердь у хворих з поєднанням гіпертонічної хвороби і цукрового діабету 2-го типу
Л.М. Єна, В.Є. Кондратюк
ДУ «Інститут геронтології АМН України», м. Київ

Мета дослідження – вивчити особливості порушень системної, інтракардіальної гемодинаміки та структурно-функціонального стану серця у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) із супутнім цукровим діабетом 2-го типу (ЦД) у разі виявлення ранніх потенціалів передсердь (РПП).

У дослідженні брали участь 93 хворих на ГХ II стадії з супутнім ЦД (69 жінок і 24 чоловіки віком у середньому (64,0±1,0) року), 75 із РПП (1-ша група) і 18 без РПП (2-га група). Хворим вимірювали рівень систолічного (САТ) та діастолічного (ДАТ) артеріального тиску, проводили допплерехокардіографію та ЕКГ високого підсилення (ЕКГ ВП).

РПП були виявлені у 80,7 % обстежених старшого віку. Групи хворих були зіставні за рівнем САТ і ДАТ. Гіпертрофію лівого шлуночка (ГЛШ) виявляли частіше у хворих 1-ї групи порівняно з хворими 2-ї групи – відповідно 93,3 і 66,7 % (l2=7,51, р<0,01). При аналізі структури ГЛШ у пацієнтів 1-ї групи достовірно частіше визначали концентричний тип ГЛШ (68 %), ніж ексцентричний (25,3 %). У пацієнтів 1-ї групи порівняно з хворими 2-ї групи був більший хвилинний об'єм кровообігу на 14,7 % (Р<0,05) за рахунок більшої величини ударного об'єму ЛШ на 24,8 % (Р<0,01), при меншій частоті скорочень серця на 8,4 % (Р<0,05). Індекс маси міокарда ЛШ у пацієнтів 1-ї групи перевищував такий у 2-й групі на 26,2 % (Р<0,001) за рахунок більшого кінцеводіастолічного об'єму ЛШ на 21,8 % (Р<0,01) і товщини задньої стінки ЛШ і міжшлуночкової перегородки відповідно на 6,7 і 9,4 % (Р<0,05). Діастолічні розміри лівого передсердя і правого шлуночка у хворих 1-ї групи були більшими, ніж у пацієнтів 2-ї групи, відповідно на 7,1 і 13,1 % (Р<0,01). При відсутності достовірних розбіжностей у величинах, що характеризують діастолічну функцію ЛШ, у пацієнтів 1-ї групи порівняно з пацієнтами 2-ї групи фракція викиду ЛШ і інтегральний систолічний індекс ремоделювання були менше відповідно на 4,4 і 9,9 % (Р<0,05). Часові параметри передсердної ЕКГ ВП (тривалість фільтрованої хвилі Р, тривалість низькоамплітудних (менше 5 мкВ) сигналів на початку та наприкінці хвилі Р у пацієнтів 1-ї групи були більшими, ніж у хворих 2-ї групи відповідно на 20; 76,4 та 49,5 % (Р<0,001), а середньоквадратичний вольтаж її початкових і кінцевих 20 мс був меншим відповідно на 44,9 і 43,6 % (Р<0,001).

Таким чином, для хворих на ГХ із ЦД 2-го типу характерна висока частота виявлення ранніх потенціалів передсердь (80,7 %), що асоціювалося зі змінами центральної гемодинаміки: підвищенням хвилинного об'єму кровообігу та з погіршенням морфо-функціонального стану серця: збільшенням розмірів усіх камер серця, потовщенням стінок та погіршенням систолічної функції ЛШ.

Роль гипергомоцистеинемии и активности острофазового воспаления в клиническом течении Q-инфаркта миокарда у больных с метаболическим синдромом
П.А. Каплан, Л.А. Щукина, Н.В. Шульга
Днепропетровская государственная медицинская академия

Метаболический синдром (МС) связан с высоким сосудистым риском, однако его влияние на течение и прогноз заболевания при развитии у пациентов инфаркта миокарда изучено недостаточно.

Цель – оценить влияние и взаимосвязь ряда тромботических и провоспалительных факторов на течение Q-инфаркта миокарда (Q-ИМ) в зависимости от наличия МС.

Обследовано 110 пациентов с Q-ИМ в возрасте старше 55 лет (в среднем (64,64±4,99) года). Все пациенты поступили в первые сутки от появления симптомов. Помимо общеклинического, ЭКГ и эхокардиографического обследования, у пациентов в крови методами иммуноферментного анализа определяли уровни гомоцистеина (ГЦ) и С-реактивного белка (СРБ) плазмы крови. В зависимости от наличия МС пациенты были разделены на две группы: 1-ю составили 26 больных с МС (наличие двух нелипидных критериев – преимущественно избыточная масса тела, артериальная гипертензия и гипергликемия – и 1–2 липидных), 2-ю – 84 пациента без МС. Группы были сопоставимы по частоте реперфузионной терапии, характеру и дозам базисной терапии, существенно не отличались по полу, возрасту и локализации ИМ. Также между группами не отмечалось существенных различий по показателям общего холестерина, холестерина липопротеидов низкой и высокой плотности, триглицеридов.

В 1-й группе оказалось большее количество пациентов со стенокардией в анамнезе, чем в 2-й (61,5 и 53,6 %). За 3 мес наблюдения отмечалась достоверно более низкая частота развития серьезных кардиальных событий (смерть, повторный ИМ, постинфарктная стенокардия) (7 (26,9 %) и 13 (15,5 %) случаев, р<0,05) в группе пациентов без МС. Отмечалась достоверная связь наличия МС с повышением уровня ГЦ в плазме крови при поступлении в стационар (соответственно (22,8±5,8) и (40,2±5,8) мкмоль/л, Р=0,042). У больных с МС при поступлении отмечался недостоверно более высокий уровень СРБ в плазме крови (соответственно (73,8±13,1) и (64,4±7,8) мг/л), что свидетельствует о большей активности острофазового воспаления у пациентов с МС и Q-ИМ.

Таким образом, МС достоверно ухудшает прогноз у пациентов с Q-ИМ старше 55 лет, в том числе и за счет большей активности острофазового воспаления, а также протромбогенного эффекта гипергомоцистеинемии. В качестве прогностических факторов у таких пациентов целесообразно определять СРБ и ГЦ плазмы крови и применять более агрессивную терапию статинами, а также специфическую коррекцию гипергомоцистеинемии у пациентов с МС и Q-ИМ.

Дисфункція нирок у хворих з різними компонентами метаболічного синдрому
О.М. Ковальова, І.Г. Юрченко
Харківський національний медичний університет

Метою нашого дослідження було вивчення взаємозв'язку між наявністю мікроальбумінурії (МА) та розвитком хронічної ниркової недостатності (ХНН) залежно від кількості складових метаболічного синдрому (МС).

Обстежено 52 хворих з різними ознаками МС. Усім хворим проведено антропометричне дослідження, визначено рівень імунореактивного інсуліну, глюкози та ліпідного спектра в плазмі крові, добової екскреції з сечею мікроальбуміну та рівень креатиніну, розрахована швидкість клубочкової фільтрації за формулою Cockroft-Gault.

МС був діагностований у 36,6 % хворих. Всі хворі основної групи мали хоча б один його компонент. Два компоненти МС виявлено у 51,9 % хворих, 4 компоненти – у 30,1 %. Всі 5 компонентів мали 13,5 % хворих. При аналізі наявності МА залежно від кількості компонентів МС були отримані такі дані: у пацієнтів з 5 компонентами МС наявність МА була достовірно (р<0,05) найбільшою (25 %), у пацієнтів з 4 компонентами – 15,4 %. Наявність 3 компонентів відповідала 9,6 %, 2 складових – 7,6 %. Відсоток пацієнтів з діагностованою МА був найменшим у тих хворих, що мали лише один компонент МС, та становив 3,8 %. ХНН діагностовано в 9,2 % пацієнтів з п'ятьма компонентами МС, що достовірно перевищує частоту виявлення цієї патології у хворих з чотирма, трьома, двома та одним компонентом. У цих групах хворих вона була відповідно 7; 2,4; 1,9 та 0,9 %. При проведенні кореляційного аналізу серед показників наявності МА та даних щодо ХНН нами були отримані щільні кореляційні зв'язки. Для хворих з п'ятьма компонентами кореляційний зв'язок був сильний: індекс кореляції становив r=0,48 (р<0,05), а з чотирма та трьома він був слабший (відповідно r=0,34 та r=0,17). Щодо взаємозв'язку між рівнем ШКФ та МАУ, то в цілому був отриманий достовірно негативний індекс кореляції (r=-0,78, р<0,05).

За отриманими даними ризик ХНН та появи мікроальбумінурії значною мірою залежить від кількості компонентів метаболічного синдрому.

Пізні потенціали шлуночків у хворих на гіпертонічну хворобу із супутнім цукровим діабетом 2-го типу
В.Є. Кондратюк
ДУ «Інститут геронтології АМН України», м. Київ

Мета дослідження – вивчити особливості порушень системної, інтракардіальної гемодинаміки, структурно-функціонального стану та біоелектричної активності серця у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) із супутнім цукровим діабетом 2-го типу (ЦД) у разі виявлення пізніх потенціалів шлуночків (ППШ).

Обстежені 93 хворих на ГХ II стадії з супутнім ЦД (69 жінок і 24 чоловіків, середній вік (64,0±1,0) року), 58 із ППШ (1-ша група) і 35 без ППШ (2-га група). Пацієнти обох груп були зіставні за тривалістю ЦД і ГХ. Хворим вимірювали рівень систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) артеріального тиску та проводили допплерехокардіографію, векторелектрокардіографію (ВЕКГ) та ЕКГ високого підсилення (ЕКГ ВП).

Електричну негомогенність шлуночків у вигляді ППШ виявлено у 62,4 % обстежених пацієнтів. Групи хворих були зіставні за рівнем САТ і ДАТ. Не відзначали вірогідної різниці у частоті виявлення гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) серед хворих 1-ї групи (89,7 %) і 2-ї групи (85,7 %). У пацієнтів 1-ї групи порівняно з 2-ю групою при зіставних рівнях хвилинного об'єму кровообігу була більшою величина ударного об'єму ЛШ на 13,1 % (Р<0,05) і меншим рівень загального еластичного опору артерій на 7,2 % (Р<0,05). Маса міокарда ЛШ (ММЛШ) у пацієнтів 1-ї групи була більшою, ніж у 2-й групі, на 15 % (Р<0,05) за рахунок більшої товщини міжшлуночкової перегородки на 6,6 % (Р<0,05) при зіставних значеннях індексів кінцеводіастолічного, кінцевосистолічного об'ємів ЛШ. Поздовжні і поперечні розміри ЛШ у хворих 1-ї групи були більшими, ніж у пацієнтів 2-ї групи, відповідно в діастолу на 5,6 і 5,7 % та в систолу на 5,4 і 9,4 % (Р<0,05). Діастолічні розміри лівого та правого передсердь, правого шлуночка у хворих 1-ї групи були більшими, ніж у пацієнтів 2-ї групи, відповідно на 4,6; 15 та 6,9 % (Р<0,05). При відсутності достовірних розбіжностей у величинах, що характеризують систолічну та діастолічну функцію ЛШ, у пацієнтів 1-ї групи порівняно з пацієнтами 2-ї групи фракція передньо-заднього скорочення лівого передсердя була меншою на 13,6 % (Р<0,05). У пацієнтів 1-ї групи порівняно з 2-ю групою збільшення ММЛШ супроводжувалося зменшенням біоелектричної активності міокарда шлуночків. Так, максимальний вектор QRS-петлі як парціальний (у горизонтальній, фронтальній площинах), так і інтегральний у пацієнтів 1-ї групи були меншими, ніж у хворих 2-ї групи, відповідно на 18 %, 21,6 % і 17,3 % (усі Р<0,01).

У хворих на ГХ із ЦД 2-го типу збільшення маси міокарда ЛШ і розмірів усіх порожнин серця супроводжувалося зменшенням біоелектричної активності шлуночків і погіршенням скорочувальної здатності лівого передсердя та визначали погіршення електричної гомогенності шлуночків у вигляді пізніх потенціалів шлуночків.

Возможности лечения больных с артериальной гипертензией с метаболическим синдромом и гиперурикемией на фоне ХСН
П.Г. Кравчун, Д.В. Ольховский
Харьковский национальный медицинский университет;
Городская клиническая больница № 27, г. Харьков

Главной целью лечения больных с метаболическим синдромом является максимальное снижение риска развития и смертности от сердечно-сосудистых заболеваний. В последнее время большинство исследований подтвердили роль мочевой кислоты как фактора риска сердечно-сосудистых заболеваний. Связь между уровнем и сердечно-сосудистой заболеваемостью наблюдалась, по крайней мере, в 20 эпидемиологических и клинических исследованиях, что включало свыше 100 000 пациентов. Однако накопленный объем данных о тесной связи гиперурикемии и сердечно-сосудистых осложнений предопределяет необходимость коррекции этого влиятельного фактора риска кардиоваскулярных заболеваний. Появление в Украине препарата магниевой соли оротовой кислоты открывает дополнительные перспективы в лечении больных с гиперурикемией.

Цель исследования – изучение эффективности препарата оротата магния в комплексном лечении больных с артериальной гипертензией и метаболическим синдромом с признаками хронической сердечной недостаточности.

На клинической базе кафедры госпитальной терапии, клинической иммунологии и аллергологии ХНМУ – в городской клинической больнице № 27 г. Харькова в терапевтическом и кардиологическом отделениях нами было обследовано 104 больных артериальной гипертензией, из которых 63 (60,58 %) женщины и 41 (39,42 %) мужчина, в возрасте 22–72 лет, средний возраст пациентов – (55,64±5,43) года: 18 (17,31 %) – с полным и 12 (11,54 %) – с неполным метаболическим синдромом. Нужно отметить, что 74 (71,5 %) пациента имели определенные признаки метаболического синдрома и хронической сердечной недостаточности. Выявленные пациенты с гиперурикемией (n=64) дополнительно получали препарат магния оротат.

Выявлено положительное влияние на показатели уровня мочевой кислоты, артериальной гипертензии и метаболического синдрома. Сделан вывод о целесообразности назначения препарата магния оротата больным артериальной гипертензией с метаболическим синдромом, гиперурикемией и хронической сердечной недостаточностью.

Уровни лептина и рецепторов к лептину у пациентов с метаболическим синдромом
О.Ю. Кулик, В.Ю. Романов, И.В. Чулаевская, А.Я. Илюшина, Л.В. Якушко, Е.И. Митченко
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Цель – изучить уровни лептина и рецепторов к лептину (sOB-R) у пациентов с метаболическим синдромом (МС) и нарушениями углеводного обмена.

Обследовано 70 пациентов с МС (средний возраст (51,5±1,9) года), которые составили 4 клинические группы (мужчины и женщины анализировались отдельно): 1-я группа – пациенты с МС и сахарным диабетом (СД); 2-я группа – с МС и нарушенной толерантностью к углеводам (НТГ); 3-я группа – с МС и инсулинорезистентностью (ИР) без СД и НТГ; 4-я группа – с МС. Методы исследования: индекс массы тела, окружность талии (ОТ), тощаковые уровни лептина, уровни sOB-R, глюкозы, инсулина, с определением индекса HOMA.

У мужчин и женщин 1-й группы были зарегистрированы более высокие уровни лептина, чем у пациентов 4-й группы: у женщин – соответственно (64,0±7,7) и (27,9±5,70) нг/мл, у мужчин – (47,7±5,5) и (8,1±0,9) нг/мл (Р<0,05). У пациентов нарушения углеводного обмена сопровождаются увеличением абдоминального ожирения, что ассоциируется с увеличением уровней лептина и уменьшением концентрации sOB-R. У женщин 4-й группы ОТ составила (87,4±3,9) см, что достоверно отличалось от таковой у пациенток 1-й группы (101,2±2,1) см. У мужчин 4-й группы ОТ составила (92,7±4,8) см, что достоверно отличалось от таковой ((109,9±4,6) см) у пациентов 1-й группы. Выявленная гиперлептинемия у пациентов с МС может рассматриваться как предиктор развития лептинорезистентности, вследствие возможного полиморфизма гена sOB-R, проявлением которого является снижение уровней данных рецепторов. Ухудшение углеводного обмена от ИР до СД сопровождалось уменьшением уровней sOB-R (с (17,5±0,1) нг/мл в 3-й группе до (15,0±0,4) нг/мл в 1-й группе) у женщин и (с (21,3±0,7) в 3-й группе до (15,8±0,5) нг/мл в 1-й группе) у мужчин.

Выявленная гиперлептинемия у пациентов с МС может рассматриваться как предиктор развития лептинорезистентности, вследствие возможного полиморфизма гена sOB-R, проявлением которого является снижение уровней рецепторов к лептину, что ассоциируется с прогрессированием нарушений углеводного обмена, с сохранением гендерных отличий.

Стандарти лікування і формуляри ліків для геріатричної кардіології
Л.П. Купраш, А.Ю. Петриченко, О.С. Гударенко, В.В. Зозуля
ДУ «Інститут геронтології АМН України», м. Київ

Мета – на підставі дослідження захворюваності та медикаментозної терапії хворих літнього віку з захворюваннями органів кровообігу розробити підходи до створення стандартів лікування і формулярів лікарських засобів для геріатрії.

Проведено ретроспективний аналіз 6357 історій хвороб пацієнтів віком понад 60 років із захворюваннями органів кровообігу, що перебували в лікарняних закладах України. Використано епідеміологічні, фармакоепідеміологічні, фармакоекономічні та статистичні методи.

У хворих похилого віку встановлено високий рівень поліморбідності ((6,40±0,27) хвороби на одного хворого), кількість яких збільшувалася з віком. За ознаками характеру та частоти поєднання захворювань сформовані нозологічно-споріднені групи, що відтворюють ситуаційні моделі хворих літнього віку в реальній клінічній практиці і можуть бути використані при розробці стандартів лікування в геріатрії. З використанням методів кореляційного та дисперсійного аналізу виявлено та оцінено фактори, що визначають характер та частоту призначення лікарських засобів хворим літнього віку в клініці. Проведений фармакоепідеміологічний аналіз ефективності та безпечності лікарських засобів і їх фармакоекономічна оцінка дозволи визначити препарати для включення в формуляри лікарських засобів для геріатрії.

Отримані дані обумовлюють необхідність розробки стандартів лікування хворих літнього віку з захворюваннями органів кровообігу диференційовано, в відповідності до клінічних ситуаційних моделей, з урахуванням можливого впливу фармакотерапії на перебіг супутніх захворювань та взаємодії лікарських засобів, які використовуються для лікування основної і супутньої патології, а також вікових особливостей фармакодинаміки і фармакокінетики ліків. До важливих критеріїв для включення лікарських засобів до формулярів для геріатрії, поряд з доведеною ефективністю і безпечністю, належить їх фармакоекономічна оцінка, оптимальне співвідношення вартості і ефективності ліків.

Метаболический синдром у пациентов с гипотиреозом
А.А. Логвиненко, В.Ю. Романов, Е.И. Митченко
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско», АМН Украины, г. Киев

Цель – изучить особенности развития метаболического синдрома (МС) у пациентов с гипертонической болезнью (ГБ) и субклиническим гипотиреозом (СГ).

Обследовано 95 женщин с ГБ II стадии, которые составили 4 группы: 1-я группа – 8 пациентов с МС и впервые выявленным гипотиреозом, до назначения заместительной гормональной терапии (ЗГТ): (тиреотропный гормон (ТТГ) (10,2±2,1) МЕ/мл; свободный тироксин (св. Т4) (0,3±0,2) нг/мл); 2-я группа – 25 пациентов с МС и гипотиреозом, компенсированным приемом ЗГТ: ТТГ (2,7±0,7) МЕ/мл; св. Т4 (1,4±0,1) нг/мл); 3-я группа – 30 пациентов с МС и СГ без приема ЗГТ: (ТТГ (7,9±2,1) МЕ/мл,; св. Т4 (1,0±0,2) нг/мл); 4-я группа – 32 пациента с МС и эутиреозом (ТТГ (2,4±1,0) МЕ/мл, св. Т4 (0,9±0,1) нг/мл). Определяли антропометрические данные, уровни глюкозы, инсулина крови натощак, липидов крови. Инсулинорезистентность (ИР) диагностировали при повышении НОМА-индекса > 2,77 усл. ед. МС определяли по критериям АТР III (2001) и JDF (2005).

Все больные имели сопоставимые значения ИМТ, соответствующие I степени ожирения, но проявления признаков абдоминального ожирения были больше в 1-й и 3-й группах (ОТ – (98,1±1,2); (96,5±1,0); (97,2±1,1); (95,2±1,1) см). Проявление как манифестной, так и субклинической гипофункции щитовидной железы сопровождается более выраженным проявлением абдоминального ожирения. Кроме этого, в 1-й и 3-й группах были наивысшие значения НОМА-индекса ((2,9±0,1) и (2,8±0,2) усл. ед.), в 50 и 40 % случаев отмечали признаки ИР, в то время как во 2-й и 4-й группах нарушение чувствительности к инсулину проявились только в 37 и 23 % случаях. Пациенты 1-й и 3-й групп, имели наиболее выраженные проявления дислипидемии по сравнению со 2-й и 4-й группами, что проявилось наивысшими значениями триглицеридов ((3,0±0,3) ммоль/л) и наименьшим уровнем липопротеидов высокой плотности ((0,8±0,1) ммоль/л). Во 2-й группе наблюдали нормализацию данных показателей ((1,7±0,3) и (1,1±0,1) ммоль/л), обусловленную компенсаторным влиянием ЗГТ.

Установлено, что сочетание МС и СГ ассоциировалось с большей выраженностью абдоминального ожирения, менее благоприятными показателями углеводного обмена, выраженностью ИР, более глубокими нарушениями липидного обмена, что возможно, определяет целесообразность назначений ЗГТ, в том числе и у пациентов с субклинической формой гипофункции щитовидной железы.

Динаміка рівня фактора некрозу пухлин a в крові під впливом комбінованого лікування з включенням метформіну у хворих з метаболічним синдромом
М.А. Оринчак, О.С. Човганюк, Н.Р. Артеменко, Д.П. Александрук, С.З. Краснопольський, І.О. Гаман
Івано-Франківський державний медичний університет

Мета – оцінити вплив комплексної антигіпертензивної терапії з включенням еналаприлу, лосартану, аторвастатину та метформіну на рівень фактора некрозу пухлини a (ФНП-a) залежно від рівня ендогенного інсуліну (ЕІ) в крові у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з метаболічним синдромом.

Обстежено 14 хворих на АГ ІІ–ІІІ ступеня (3 чоловіки та 11 жінок) віком (56,00±14,18) року, із спонтанною гіперінсулінемією (з підвищеним базальним та постпрандіальним рівнями інсуліну). Проведено добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ), оральний глюкозотолерантний тест (ОГТТ) з паралельним визначенням глюкози (глюкозооксидазний метод) та ЕІ (імуноферментний метод), рівня ФНП-a (імуноферментний метод) в плазмі крові до і після 2 міс лікування еналаприлом (берліприл, «Berlin-Chemie», Німеччина), лозартаном (лозап, «Zentiva», Словацька республіка), аторвастатином (торвакард, «Zentiva», Словацька республіка) та метформіном (сіофор, «Berlin-Chemie», Німеччина). Контрольна група – 10 практично здорових осіб.

На початку дослідження у всіх хворих відзначали підвищення середньодобових рівнів АТ: систолічного – (164,29±19,89) мм рт. ст., діастолічного – (99,64±14,21) мм рт. ст. Рівень ЕІ становив натще (38,00±12,88) мкОд/мл, після ОГТТ – (41,67±16,80) мкОд/мл, у контролі – (12,16±2,16) мкОд/мл (Р<0,05); рівень ФНП-a – (9,48±3,13) пг/мл, у контролі – (6,94±1,41) пг/мл (Р<0,05). Під впливом курсу лікування у 10 (71,43 %) випадках спостерігали позитивну динаміку показників ДМАТ (контроль АТ) (Р<0,05). У 13 (92,86 %) випадках спостерігали зниження рівня ЕІ на (41,77±23,14) % (Р<0,05), серед них у 4 (28,57 %) випадках досягнуто рівня в контролі. Лише в 1 (7,14 %) випадку рівень ЕІ залишився без динаміки. Аналогічну спрямованість змін під впливом лікування відзначили для показника ФНП-a: у 12 (85,71 %) випадках зниження на 63,82 % (Р<0,05), лише в 2 (14,29 %) випадках – показник не змінювався.

Включення метформіну в лікувальний комплекс сприяє покращанню антигіпертензивного ефекту за рахунок зниження інсулінорезистентності та нормалізації цитокінового профілю за показником ФНП-a у хворих з метаболічним синдромом.

Лікування пацієнтів з ІХС і супутньою артеріальною гіпертензією у поєднанні з ХОЗЛ та метаболічним синдромом
В.А. Потабашній, А.М. Василенко
Дніпропетровська державна медична академія

Мета роботи полягала у визначенні результатів комплексного медикаментозного лікування протягом 3 років у 114 пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) і супутньою артеріальною гіпертензією (АГ) у поєднанні з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) та метаболічним синдромом, яких поділено на дві рівні групи по 57 випадків у кожній залежно від домінуючої клініки ІХС

(група 1) або ХОЗЛ (група 2). Комплексне лікування включало інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (раміприл) або сартан (кандесартан), аспірин, індапамід, аторвастатин, небіволол, кардикет (за показаннями), серетид та спіриву. Протягом 3-річного спостереження у групі 1 виникло 6 (10,5 %) випадків повторного інфаркту міокарда (ІМ) і 19 (33,3 %) – нестабільної стенокардії, всього гострі коронарні події зареєстровано у 25 (43,8 %) пацієнтів, а в групі 2 за цей період зареєстровано 7 (12,3 %) випадків повторного ІМ і 16 (28,1 %) – нестабільної стенокардії, загальна кількість гострих коронарних подій становила 23 (40,4 %). Протягом 3 років померло 14 (24,6 %) пацієнтів у групі 1 і 20 (35,1 %) – у групі 2, котрі мали III–IV функціональний клас (ФК) за NYHA. Смертність між двома групами відрізнялася достовірно (р=0,04) і переважала у хворих з домінуючою клінікою ХОЗЛ з атиповим больовим синдромом чи «німою» ішемією міокарда або з клінікою поєднаного захворювання без чіткого переважання. У цілому рівень смертності становив 29,8 %, а в групі «реальної практики» – 36,8 %. Застосування розробленої програми призвело до достовірного зменшення відносної смертності на 19,0 %, покращенню якості життя за рахунок зменшення кількості загострень ХОЗЛ на 28,3 %, стійкого антиангінального ефекту на 22,7 %, покращення ФК ХСН і стенокардії в середньому на 1,2±0,5, дистанції 6-хвилинної ходьби і збільшення антигіпертензивного ефекту на 32,1 %.

Влияние симвастатина и аторвастатина на уровни свободных жирных кислот и фактора некроза опухоли a у больных c ИБС и сахарным диабетом
С.А. Серик, Т.А. Ченчик
ГУ «Институт терапии им. Л.Т. Малой АМН Украины», г. Харьков

Цель работы – сравнение влияния симвастатина и аторвастатина на уровни свободных жирных кислот (СЖК) и фактора некроза опухоли a (ФНО-a) у больных c ишемической болезнью сердца (ИБС) и сахарным диабетом (СД) 2-го типа.

Обследовано 39 больных с ИБС и СД. Пациентов включали в исследование после 4 нед лечения стабильными дозами бисопролола, аспирина, эналаприла. Больные с СД получали метформин или гликлазид MR или их комбинацию. 17 пациентам был назначен симвастатин в дозе 20 мг в сутки, 22 – аторвастатин в дозе 10–20 мг в сутки. До лечения, через 4 и через 12 нед терапии статинами определяли уровни липидов ферментативным методом, ФНО-a – иммуноферменным методом, СЖК – колориметрическим методом определения медных солей.

Достоверное снижение СЖК в группе аторвастатина отмечено к 4-й неделе ((-36,57±9,17) %, Р<0,05). У пациентов, получавших симвастатин, уменьшение СЖК выявлено после 12 нед лечения. Степень снижения СЖК к 12-й неделе была значимо больше в группе аторвастатина ((-44,17±8,67)% по сравнению с ((-18,23±4,45) %, Р<0,05). ФНО-a быстрее (к 4-й неделе на (29,14±4,06) %, Р<0,05) уменьшался под влиянием симвастатина. При терапии аторвастатином значимое снижение уровней ФНО-a происходило к 12-й неделе (на (32,2±3,78) %, Р<0,05), но от группы симвастатина ((36,4±3,29) % – 12-я неделя)) существенно не отличалось. Только у пациентов, получавших аторвастатин, к 12-й неделе отмечено значимое снижение уровней триглицеридов ((20,4±2,01), Р<0,05), тогда как различия в динамике других липидных фракций были недостоверны.

Таким образом, у больных ИБС с СД после 12 нед лечения аторвастатин был более эффективен, чем симвастатин, в уменьшении уровней СЖК. По степени влияния на уровни ФНО-a эти статины практически не отличались, хотя антицитокиновая активность симвастатина проявлялась раньше.

Маркери системного запалення та інсуліноподібний фактор росту у хворих на Q-інфаркт міокарда з метаболічним синдромом
В.Д. Сиволап, Н.С. Михайловська
Запорізький державний медичний університет

У 45 хворих (1-ша група) на інфаркт міокарда (ІМ) із зубцем Q та метаболічним синдромом (МС) (25 жінок та 20 чоловіків віком у середньому (67,1±9,2) року) та у 25 хворих (2-га група) на ІМ без метаболічного синдрому (15 жінок та 10 чоловіків віком у середньому (66,8±9,2) року) вивчена активність цитокінів, рівень С-реактивного білка та інсуліноподібного фактора росту. Контрольну групу становили 15 практично здорових осіб з нормальною масою тіла, зіставних за віком та статтю.

У гострий період ІМ у хворих з МС спостерігали підвищення рівня фактора некрозу пухлини a та інтерлейкіну-6: у 1,7 і 1,2 разу, відповідно, порівняно з контрольною групою; в 1,3 і 1,5 разу, відповідно, порівняно з групою хворих з ІМ без МС. Активність інтерлейкіну-1a в гострий період захворювання у хворих на ІМ з МС не відрізнялася від такої у пацієнтів з ІМ без МС та була на 36 % вищою порівняно зі здоровими особами. Рівень С-реактивного білка у хворих на ІМ з метаболічним синдромом був в 1,4 разу більшим, ніж у хворих на ІМ без МС. Ступінь підвищення цього показника достовірно більший у хворих на ІМ з МС (у 5,7 разу) та на ІМ без МС (у 4 рази) порівняно з контрольною групою. Отримані дані свідчать про високу активність запального процесу у хворих на ІМ та МС.

Концентрація інсуліноподібного фактора росту у хворих на ІМ з МС була достовірно меншою, ніж у контрольній групі (утричі) та в групі хворих без МС (на 25 %), що може спричиняти порушення репаративно-відновних процесів у серцевому м'язі.

Таким чином, гострий період у хворих на інфаркт міокарда із зубцем Q у хворих з метаболічним синдромом характеризується високою активністю запального процесу, що проявляється суттєвим збільшенням концентрації С-реактивного білка, активності інтерлейкіну-1 та -6, фактора некрозу пухлини a. Водночас спостерігається достовірне зменшення концентрації інсуліноподібного фактора росту, що впливає на ефективність репаративних процесів у міокарді.

Особливості вуглеводного обміну та лептинемія у хворих з артеріальною гіпертензією та ожирінням
І.В. Шоп, О.М. Ковальова
Харківський національний медичний університет

Метою роботи стало вивчення особливостей вуглеводного обміну у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) із супутнім ожирінням залежно від рівня лептину.

Обстежено 106 осіб (46 чоловіків та 60 жінок) віком у середньому (49,0±12,5) року, серед яких 71 (67 %) – хворі на АГ із супутнім ожирінням (основна група), 15 (14 %) – хворі на АГ ІІ ступеня (група порівняння) та 20 (19 %) – практично здорових осіб (група контролю). Усім пацієнтам було проведено антропометричне та ехокардіографічне дослідження. Також визначені рівні імунореактивного інсуліну, глюкози та лептину в плазмі крові, розраховано індекс Нома.

У хворих основної групи рівень інсуліну натще становив (25,6±13,9) мкЕд/мл, лептину – (21,78±10,59) нг/мл та достовірно (Р<0,05) відрізнявся від такого в групах контролю ((16,7±4,9) мкЕд/мл, (4,11±1,99) нг/мл) та порівняння ((19,3±7,9) мкЕд/мл, 18,47±10,09 нг/мл відповідно), що підтверджує можливу участь цих гормонів у патогенезі як артеріальної гіпертензії, так й ожиріння. У хворих основної групи рівень глюкози натще становив (4,84±1,08) ммоль/л, індекс НОМА – (5,72±3,50), що було достовірно вище ніж у здорових – (3,73±0,35) ммоль/л, (2,73±0,70) відповідно (Р<0,05), але майже не відрізнялося від групи порівняння – (4,83±0,94) ммоль/л, (4,0±2,3) відповідно. Також встановлені кореляційні зв'язки між рівнем лептину та інсуліну (r=0,39; р<0,05), рівнем лептину з рівнем глюкози (r=0,21; р<0,05) та індексом НОМА (r=0,42; р<0,05).

Таким чином, згідно з отриманими даними існує патогенетичний взаємозв'язок між рівнями лептину, інсуліну та змінами у вуглеводному обміні в хворих на АГ із супутнім ожирінням. Це, в свою чергу, може свідчити про існуючий тісний зв'язок між ступенем порушення дії лептину та розвитком інсулінорезистентності.

Предикторы метаболического синдрома у детей с артериальной гипертензией
Л.Р. Шостакович-Корецкая, Т.А. Гайдук
Днепропетровская государственная медицинская академия

В настоящее время имеются веские доказательства того, что естественная история эссенциальной гипертензии у взрослых начинается в детстве. Вопреки этим доказательствам в медицинской практике измерение артериального давления (АД) у детей и подростков обычно запаздывает, приводя к поздней диагностике и лечению артериальной гипертензии (АГ). Доказано, что гипертензия, в целом, не встречается изолированно, а в разной степени сосуществует с такими состояниями, как ожирение, инсулинорезистентность/гиперинсулинемия и дислипидемия, взаимосвязанными метаболическими нарушениями, характеризующими метаболический синдром (МС). С целью определения предикторов МС обследованы 56 детей со стабильной и лабильной формами АГ в возрасте 14–18 лет. Всем детям проведено суточное мониторирование АД, определение липидного профиля крови, исключена вторичная АГ. Результаты показали, что изолированную АГ без изменений в липидном профиле наблюдали только у 7 (12,5 %) детей. У 20 (35,7 %) детей был диагностирован МС, причем сочетание 3 компонентов наблюдали у 15 (26,8 %) детей, 4 компонентов – у 3 (5,4 %) детей, 5 компонентов – у 2 (3,6 %) детей. Наиболее часто АГ сочеталась с избыточной массой тела (53,6 %), гипертриглицеридемией (32,1 %), снижением уровня липопротеидов высокой плотности (19,6 % детей). Повышение уровня общего холестерина наблюдали у 19,6 % детей, липопротеидов низкой плотности – у 8,9 % и липопротеидов очень низкой плотности – у 3,6 % детей. Комбинацию двух компонентов МС (АГ в сочетании с избыточной массой тела) наблюдали у 17 (30,4 %) детей. Таким образом, частое сочетание АГ с метаболическими нарушениями свидетельствует о наличии феномена суммации рисков развития сердечно-сосудистых заболеваний и требует комплексного подхода к ведению детей с повышенным артериальным давлением.

Прогрессирование остеоартроза при метаболическом синдроме
Е.А. Якименко, Н.В. Башмакова, Л.Н. Ефременкова, В.В. Клочко, А.А. Коцюбко
Одесский государственный медицинский университет

Цель – изучение особенностей иммунного и зндокринного статуса у больных с остеоартрозом (ОА) коленных суставов с различной скоростью прогрессирования.

Обследованы 62 больных с ОА коленных суставов, 40 женщин и 22 мужчины, возраст на момент начала исследования – в среднем (63,3±1,7) года. Наблюдение за больными осуществляли на протяжении 3 лет. В начале и в конце исследования проводили клиническое и лабораторно-инструментальное исследование, включавшее определение содержания С-реактивного белка и антител к коллагену иммуноферментним методом, инсулина, тиретропного гормона, тироксина и трийодтиронина иммуноферментным хемилюминесцентным методом и рентгенографию коленных суставов в 2 проекциях с определением рентгенологической стадии заболевания. В конце исследования больных разделили на две группы: в 1-ю группу вошли 30 больных, у которых к концу исследования рентгенологическая стадия ОА изменилась в сторону увеличения. Во 2-ю группу вошли 32 больных, у которых за время наблюдения рентгенологическая стадия ОА не изменилась.

Сравнение содержания С-реактивного белка и титра антител к коллагену показало, что их содержание в 1-й группе было достоверно выше. Достоверно выше в 1-й группе содержание инсулина и тиреотропного гормона, а содержание тироксина и трийодтиронина ниже, но различия по этим показателям недостоверны.

Таким образом, прогрессирование ОА с изменением за 3 года рентгенологической стадии в сторону увеличения ассоциируется с более высоким содержанием С-реактивного белка и антител к коллагену, тиреотропного гормона и инсулина, что свидетельствует о наличии взаимосвязи между прогрессированием ОА и имунными и эндокринными нарушениями.