Украинская баннерная сеть

Різні проблеми кардіології

Ефективність профілактики серцево-судинної патології з позицій доказової медицини
Г.Л. Апанасенко, О.А. Каштелян, В.В. Макареня, О.Д. Солодовніков, О.В. Зеленюк
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ
Поліклініка сімейного лікаря «Русанівка»
Клінічна лікарня «Феофанія» Державного управління травмами
Київський університет ім. Бориса Грінченка

Трансформаційні процеси галузі охорони здоров’я України відбуваються на засадах пріоритетного розвитку закладів первинної медико-санітарної допомоги (ЗПМСД), що передбачає впровадження сучасних технологій організаційно-методичного забезпечення, насамперед профілактичного напрямку їхньої діяльності.

Мета – визначення динаміки рівня соматичного здоров’я та факторів ризику за програмою профоглядів певних категорій населення. Саме ці показники ми вважали об’єктивними критеріями ефективності профілактики серцево-судинних захворювань, що базується на формуванні у пацієнтів здоров’язберігаючої поведінки у форматі кардіопротективного способу життя (КПСЖ). У нашій інтерпретації КПСЖ, як важливий компонент превентивної реабілітації, включає мотиваційно детерміновану життєву поведінку, підпорядковану розумінню пацієнтом можливостей збереження і знищення здоров’я власними зусиллями, спрямованими на корекцію факторів ризику і підвищення резервів енергетичного потенціалу організму.

Дослідження включало контингент учасників віком 17– 60 років (студенти, працюючи відвідувачі районної поліклініки, пацієнти кардіологічного стаціонару) у кількості 674 особи (385 жінок). За авторською методикою (Г.Л. Апанасенко) визначали кількісно диференційовані за показником аеробного резервного забезпечення рівні здоров’я (1–5) від низького, нижче середнього, середнього, вище середнього та високого. Проводили експрес-скринінг факторів ризику на підставі заповнення Картки бальної оцінки представлених в неї показників, що дозволяло упродовж 10 хв визначити ступінь ризику кардіоваскулярної патології від низького до загрозливо підвищеного.

Результати. Частка осіб з 3–4 рівнем здоров’я становила у середньому (21,0±0,6) % у кожній групі обстежених, а рівень «високий» (5) було встановлено лише у 1,3 % пацієнтів віком до 30 років. Щодо факторів ризику, то їхня поширеність залежала від рівня здоров’я пацієнта: чим вищий цей рівень, тим менша кількість та вираженість факторів ризику.

Отже, висвітлена у нашому дослідженні можливість кількісної оцінки стану здоров’я та наявності факторів ризику може застосовуватися при диспансеризації населення, що дозволить зробити науково обґрунтованою та керованою профілактику серцево-судинних захворювань з акцентом на їхнє раннє виявлення і попередження шляхом модифікації способу життя.

Коронарна хвороба у молодому віці, спричинена впливом ракетного палива
О.І. Бохонко
Львівська обласна клінічна лікарня

Існує етіологічна концепція про те, що коронарна хвороба в молодому віці є наслідком дії різноманітних чужорідних речовин – ксенобіотиків (Д.Д. Зербіно, 1979–2004). Прикладом одного з таких ксенобіотиків може бути ракетне паливо, яке є потужним окислювачем та може провокувати виникнення васкулітів.

Мета – показати основні скарги і клінічну картину у хворих, які попередньо мали тривалий контакт з ракетним паливом та яким була виконана операція хірургічної реваскуляризації міокарда (мамарно-коронарне та аортокоронарне шунтування).

Матеріал і методи. Обстежено групу пацієнтів, до якої входили 7 осіб (період 2003–2007 рр.), всі чоловіки віком 41–47 років включно. Хворі звернулися з такими скаргами: нападоподібні тиснучі болі за грудниною при фізичних навантаженнях, що проходять після прийому нітратів, біль у лівій половині грудної клітки з іррадіацією в шию, ліву руку, ліву лопатку. Встановлено стандартний діагноз: ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія напруження та спокою IV функціонального класу, атеросклеротичний коронарокардіосклероз. Пацієнтам виконували лабораторні та інструментальні (ЕКГ, ЕхоКГ, допплер периферичних артерій, коронароангіографія) методи обстеження. Всім було виконано хірургічну реваскуляризацію міокарда.

Результати. На основі аналізу резульатів обстеження цієї групи молодих та середнього віку хворих прийшли до висновку, що перебіг захворювання та клінічна картина є дуже своєрідною і різко відрізняється від клінічної картини, яка спостерігається у хворих старшого віку, що не контактували з ксенобіотиками. За даними післяопераційного спостереження за хворими виявилося, що їх стан чітко свідчить про те, що процес запалення продовжується. Тобто, крім хірургічної коррекції, необхідна інтенсивна протизапальна терапія в післяопераційний період. Схема лікування таких хворих включала подвійну антитромбоцитарну терапію (ацетилсаліцилова кислота + клопідогрель) та призначення високих доз статинів (аторвастатин 80 мг/добу), які мають виражений протизапальний ефект.

Висновки. Гіпотетично визначено, що ракетне паливо є етіологічним стимулом, що викликає запальний процес у судинах. Можливо це системне запалення, а не тільки локальне. У деяких хворих також відзначено інші судинні зміни.

Амлодипина бесилат: изучение профиля безопасности в Украине
А.П. Викторов, В.И. Мамчур, О.Е. Базыка, В.В. Радионова, Н.Д. Чухриенко, Ю.С. Рудык, В.К. Серкова
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеска» АМН Украины, г. Киев
Днепропетровская медицинская академия ГП «Институт терапии им. Л.Т. Малой» АМН Украины, г. Харьков
Винницкий национальный медицинский университет им. Н.И. Пирогова
ГЦ «Институт геронтологии» АМН Украины, г. Киев

В рекомендациях ESC по диагностике и лечению артериальной гипертензии (АГ) последнего пересмотра (2009) препаратам антагонистов кальция (АК) по-прежнему отводится ведущая роль. Поэтому дальнейшее изучение этих лекарственных средств при модернизации фармацевтических и фармакотерапевтических технологий, их производства и применения является одной из актуальных задач клинической фармакологии в кардиологии. Амлодипина бесилат – его левовращающий изомер S(-)-эпантиолор, относительно недавно появившийся на фармацевтическом рынке Украины, относится к числу таких новаций последнего десятилетия в группе АК.

В связи с этим, с целью изучения профиля безопасности препарата из группы антагонистов кальция с действующим веществом амлодипина бесилат (семлопин, табл. по 2,5 и 5 мг, производства Kusum) при его медицинском применении в лечебных программах у 223 пациентов с гипертонической болезнью ІІ стадии, ХСН І–ІІ ФК по NYHA, с фракцией выброса более 45 % (по данным эхокардиографии), находившихся на амбулаторном или стационарном лечении в ННЦ «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, соответствующих клинических базах кафедр пропедевтики внутренней медицины, госпитальной терапии и профзаболеваний, семейной медицины ФПО Днепропетровской медицинской академии, Винницком государственном медицинском университете им. Н.И. Пирогова, ГУ «Институт терапии им. акад. Л.Т. Малой» АМН Украины, ГУ «Институт геронтологии» АМН Украины было проведено простое пострегистрационное, открытое, проспективное, несравнительное многоцентровое исследование по ограниченной программе.

Как показали первые результаты его проведения, высокая и умеренная эффективность препарата при указанных выше показаниях достигала у значительной части наблюдаемых пациентов высокого уровня (в некоторых группах до 96,7 % случаев); у незначительной части больных (3,3 %) отмечался незначительный антигипертензивный эффект.

Среди ожидаемых несерьезных побочных реакций (ПР) при медицинском применении ЛС чаще всего отмечались отеки голеней – составлявшие в среднем 20,1 %, устранявшихся у некоторых пациентов назначением петлевых диуретиков (торасемида); из других осложнений фармакотерапии отмечались в 3,03–6,6 % гипотензия, в 3,2 % случаев запоры, головокружение (3,3 %), повышение печеночных трансаминаз. Однако, развитие ПР ни у одного из пациентов не требовало отмены препарата или коррекции дозового режима.

Анализ полученных данных исследования профиля безопасности данного препарата свидетельствует, что амлодипина бесилат (семлопин) является достаточно эффективным и безопасным лекарственным средством у больных с АГ ІІ стадии, ХСН І–ІІ ФК по NYHA при длительной терапии и может быть рекомендован для дальнейшего медицинского применения в кардиологической практике в Украине.

Фармнагляд в Україні в 2009 році: серцево-судинні лікарські засоби
О.П. Вікторов, О.В. Матвєєва, І.О. Логвина
ДП «Державний фармакологічний центр» МОЗ України
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Контроль за безпекою лікарських засобів (ЛЗ) при їх медичному застосуванні є одним з найважливіших напрямків при здійсненні державної політики в галузі ліків. У зв’язку з домінуючим значенням серцево-судинної патології в структурі захворюваності та її медичних та соціальних наслідків в Україні актуальність післяреєстраційного нагляду за побічними реакціями (ПР) ЛЗ не викликає сумнівів.

За кількістю реєстрації ПР при медичному застосуванні ЛЗ у пацієнтів з серцево-судинною патологією в загальній структурі захворювань в Україні (відповідно до МКХ-Х) в 2009 р. займали другу позицію після хвороб органів дихання (27,1 %).

Розподіл ускладнень фармакотерапії за групами захворювань був такий: ІХС – 8,9 %; хвороби, що характеризуються підвищеним КТ – 5,5 %; цереброваскулярні хвороби – 3,5 %; хвороби вен, лімфатичних судин і вузлів, не класифіковані в інших рубриках – 1,0 %; хвороби артерій, артеріол і капілярів – 1,0 %; інші хвороби серця – 0,5 %; хронічні ревматичні хвороби серця – 0,3 %; легеневе серце і порушення системи кровообігу – 0,0 %; гостра ревматична лихоманка – 0,0 %.

Серед фармакотерапевтичних груп ЛЗ, які впливають на серцево-судинну систему, також посідали другу сходинку (15,9 %), в 2008 р. – 17,2 %, поступаючись лише антимікробним засобам для системного застосування – 32,9 % (2009), в 2008 р. – 31,2 %.

За системними проявами ПР при медичному застосуванні ЛЗ в Україні в 2009 р. препарати були на 4-й позиції (7,81 %) в загальній структурі системних порушень, які викликали фармакотерапевтичні заходи, поступаючись алергійним реакціям (60,58 %), порушенням з боку ШКТ (10,97 %), нервової системи (10,47 %).

Серед серцево-судинних ЛЗ (АТС, 1999) за частотою реєстрації ПР перше місце посідали препарати, що діють на ренін-ангіотензинову систему, 28,74 % (2008 р. – 26,67 %), друге – периферійні вазодилататори – 19,50 % (2008 р. – 17,83 %), третіми були кардіологічні (кардіотонічні) препарати – 18,56 % (2008 р. – 22,5 %), далі відповідно антагоністи кальцію – 12,66 % (2008 р. – 12,58 %), блокатори бета-адренорецепторів – 7,61 % (2008 р. – 7,0 %), сечогінні препарати – 2,57 % (2008 р. – 2,17 %), гіпотензивні засоби – 0,77 % (2008 р. – 1,0 %).

Разом з тим, слід зауважити, що наведені дані однак не враховують ПР, які виникають при комплексній фармакотерапії, в яку входять антитромботичні ЛЗ, кровозамінники та перфузійні розчини та ряд інших препаратів, які супроводжують базисну кардіоваскулярну фармакотерапію.

Крім того, активну, постійну роботу з контролю за ПР в Україні, на жаль, здійснюють лише трохи більше 40 % лікувально-профілактичних установ, а кількість лікарів, задіяних у цьому процесі, ще менша. Тому дані, які ми отримуємо шляхом спонтанних повідомлень, поки ще є «надводною частиною айсберга» об’єктивного рівня ПР. В умовах поки ще відсутності в нашій державі забезпеченої законодавством обов’язкової участі в цій діяльності виробників ліків, роль і участь системи охорони здоров’я в зазначеній діяльності залишається надзвичайно важливою.

Аналіз отриманих даних свідчить про необхідність подальшої розбудови системи фармнагляду в Україні, опанування та впровадження методів моніторування ПР при медичному застосування ЛЗ.

Особливості розвитку імунопатологічних реакцій у хворих з кардіомегалією
Т.І. Гавриленко, Л.В. Якушко, Д.В. Рябенко
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Дослідження останніх років виявили важливу участь імунопатологічних реакцій (аутоімунних, імунозапальних, імунодепресивних та ін.) в розвитку серцевої недостатності (СН) різного генезу. Причетність імунної системи до патогенезу СН визначається тим, що імунопатологічна реакція може проявлятися не тільки при інфекційних агресіях, а й при тривалій стресовій дії, в тому числі – при ішемії, гемодинамічному перевантаженні, що впливає на розвиток СН і є маркером несприятливого прогнозу та високого кардіоваскулярного ризику.

Мета – дослідження особливостей стану аутоімунної реакції та її зв’язок з медіаторами імунного запалення у хворих з кадіомегалією та симптомами хронічної серцевої недостатності (ХСН) коронарогенного та некоронарогенного генезу.

Обстежено 80 хворих віком від 20 до 65 років (середній вік (44,5±1,8) року) з кардіомегалією та симптомами ХСН ІІА–ІІБ стадій, ІІ–ІІІ функціонального класу. У 22 хворих ХСН та кардіомегалія були обумовлені дилатаційною кардіоміопатією (ДКМП), у 40 хворих – хронічним дифузним міокардитом (ХМ), у 18 пацієнтів – ішемічною хворобою серця (ІХС). Групу контролю становили 28 практично здорових осіб (донорів).

Імунологічне дослідження проводили після стабілізації клінічного стану хворих інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, петльовими та тіазидними діуретиками. Визначали: сенсибілізацію лімфоцитів (Лф) на антигени до тканин міокарда (Мк) і білка міозина (Мн) в реакції бласттрансформації; рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК); титр аутоантитіл проти антигенів до тканин здорового міокарда (ААТ Мк) в реакції споживання комплементу; спонтанну продукцію цитокінів мононуклеарними клітинами (МНК) крові – фактора некрозу пухлин (ФНП)-a, інтерлейкіну (ІЛ)-2, а також рівень С-реактивного протеїну (СРП) та IgE в сироватці крові методом імуноферментного аналізу; метаболічну активність нейтрофілів (Нф) в НСТ-тесті.

У загальній групі хворих з кардіомегалією виявлені ознаки аутоімунізації, як клітинного (високий відсоток сенсибілізації Лф до антигенів з тканин Мк та білка Мн), так і гуморального типу (високі рівні ЦІК та ААТ до тканин Мк). У цих хворих після стабілізації їх клінічного стану все ще залишалися прояви імунозапальної реакції, яка проявлялася значною секрецією МНК ФНП-a та ІЛ-2, активною метаболічною активністю Нф та високим рівнем СРП. Найбільш активна секреторна здатність МНК відносно ФНП-a та ІЛ-2, активація метаболічної здатності Нф, значно підвищенний рівень СРП та IgE мали місце при ХСН ІІБ стадії у хворих з ІХС та ДКМП. Підвищення цих факторів при зростанні стадії процесу може бути наслідком безпосередньої їх участі в розвитку ХСН. Тоді як при ХМ розвиток імунозапальної реакції спостерігався на більш ранній стадії ХСН та не залежав від прогресування СН, тобто початкове підвищення секреції цитокінів МНК, метаболічної активності Нф крові та маркерів системного запалення може бути пов’язано безпосередньо з патогенезом ХМ. Для встановлення можливих взаємозв’язків між факторами аутоімунної та імунозапальної реакцій провели кореляційний аналіз. Було встановлено пряму кореляцію між вмістом ЦІК та кількістю ААТ до тканин Мк (r=0,40), з рівнем ІЛ-2 (r=0,35) та з СРП (r=0,44); між метаболічною активністю Нф та рівнем IgE (r=0,50), що свідчить про взаємоіндукуючу дію факторів, які впливають на інтенсивність розвитку та формування імунопатологічних реакцій у хворих з кардіомегалією. Таким чином, виявлені зміни імунного статусу показали, що у хворих з кардіомегалією різного ґенезу відбуваються порушення імунологічної реактивності з розвитком аутоімунної та імунозапальної реакцій, що може призвести до подальшого ушкодження судин мікроциркуляторного русла серцевого м’яза, розвитку гіпоксії та ушкодженню кардіоміоцитів з утворенням мікронекрозів, що, в свою чергу, може посилювати міокардіальну дисфункцію.

Блокатори рецепторів вазоконстрикторів у комплексному лікуванні серцевої недостатності
А.К. Галицька, Н.О. Горчакова
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

Незважаючи на широке впровадження формулярної системи, продовжується пошук нових лікарських засобів для включення в схеми лікування серцевої недостатності, які зменшують навантаження на міокард та корелюють електролітний обмін.

Мета – визначити ефективність блокаторів рецепторів аденозину (А1) (дослідження проведені в Німеччині, фірма «Солвей Фармасьютікалз»), ендотеліну (Е1) (дослідження проведені у США «Пфайзер») та вазопресину (V2) (рандомізовані дослідження EVEREST ACTIV in CHF) у хворих з хронічною серцевою недостатністю.

Методи: аналітичні, клінічні.

Результати. 111 хворим із застійною хронічною серцевою недостатністю призначали селективний антагоніст рецепторів аденозину (А1), який є блокатором фосфодіестерази ІV – SLV320 у дозах 10–20 мг внутрішньовенно болюсно. Встановлено поліпшення гемодинамічних показників ниркового кровообігу, наявність діуретичного та салуретичного ефектів. Блокатор рецепторів ендотеліну 1 (Е1) ситаксентан вводили хворим із застійною серцевою недостатністю у дозах 1,5; 3; 6 мг/кг у вигляді швидкої внутрішньовенної інфузії. Препарат мав вазодилатуючу дію, нормалізував серцевий викид, знижував периферичний судинний опір. Блокатор рецепторів вазопресину толваптан, який вводили внутрішньовенно в дозах 30; 60; 90 мг на добу протягом 60 днів, не тільки мав благодійний вплив на показники діяльності серця і гемодинаміки, але також підвищував діурез, фракцію викиду лівого шлуночка, знижував легеневий капілярний тиск, тиск у правому передсерді; був ефективним при еу- та гіперволемічній гіпонатріємії. Позитивний ефект у 16 хворих з хронічною серцевою недостатністю ІІ–ІІІ ФК (NYHA) відзначали і після внутрішньовенного введення поліпептидного гормону релаксину 960 мкг/кг на добу, що попереджував або усував вплив таких вазоконстрикторів, як ангіотензин ІІ, ендотелін, при цьому знижував тиск заклинювання капілярів, системний судинний тиск, підвищував серцевий викид, поліпшував функцію нирок, нормалізував систолічний та діастолічний артеріальний тиск.

Висновки. Попередні дані клінічних досліджень свідчать про те, що блокатори рецепторів аденозину (А1), вазопресину (V2), ендотеліну (Е1) при хронічній застійній серцевій недостатності корегуютть показники кардіо- та системної гемодинаміки, відновлюють необхідний пул електролітів, поліпшують клінічний стан хворих, у тому числі при рефрактерності до діуретиків без негативного впливу на нейрогуморальний профіль, що передумовлює вивчення їх ефективності та безпечності.

Порушення моноцитарного кліренсу ліпідів у хворих на ХХН як фактор ризику розвитку серцево-судинної патології
В.Ю. Гальчінська, І.І. Топчій, П.С. Семенових, Г.В. Лісова, О.М. Кірієнко
ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України», м. Харків

Хронічна хвороба нирок (ХХН) асоціюється з надзвичайно високим ризиком розвитку серцево-судинної патології. Серед факторів ризику, що впливають на виникнення, клінічні прояви й прогноз серцево-судинних захворювань у хворих на ХХН принципове значення має порушення транспорту ліпідів лейкоцитами. У зв’язку з цим особливого значення набуває популяційний склад ліпіднавантажених лейкоцитів крові, який диференціюють за експресією на поверхні клітин певних антигенів. До останніх належить й маркер активації моноцитів CD14 – мультилігандний рецепторний комплекс, що відіграє істотну роль в імунних відповідях і функціонує як рецептор для ліпополісахаридів і як тригер клітинної відповіді.

Мета – встановлення зв’язку між ліпідним спектром крові, кількістю ліпіднавантажених лейкоцитів та рівнем експресії CD14 моноцитами хворих на ХХН.

Обстежено 48 хворих на ХХН віком від 36 до 78 років. Контрольну групу становили 10 здорових донорів, групу порівняння – 20 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) відповідного віку. Моноцити виділяли з периферичної крові шляхом градієнтного центрифугування. Кількість CD14+-клітин оцінювали непрямим імуногістохімічним методом з використанням моноклональних антитіл до антигену CD14 (ТОО «Сорбент», Москва). Вміст ліпіднавантажених лейкоцитів у периферичній крові визначали гістохімічним методом з використанням Судану чорного за Ліллі–Бартнером.

За результатами дослідження вмісту сироваткових ліпідів у крові обстежених пацієнтів порушення ліпідного обміну виявили у 79 % хворих на ХХН. Дисліпідемія проявлялася зниженням холестерину ліпопротеїдів високої щільності й гіпертригліцеридемією. Високі показники ліпідемії були виявлені і при ГХ, але характеризувалися порівняно з ХХН більш суттєвим підвищенням холестерину атерогенних ліпопротеїдів та відсутністю достовірних змін холестерину ліпопротеїдів високої щільності.

Найбільш високий вміст ліпіднавантажених лейкоцитів було виявлено в крові хворих на ХХН. Кількість ліпід-навантажених лейкоцитів у хворих на ГХ була вища, ніж у контрольній групі, але нижча, ніж при ХХН.

Було виявлено вірогідне превалювання CD14+-клітин у хворих на ХХН порівняно з контрольною групою та групою порівняння (Р<0,05). Хворі на ХХН – (84,7±3,2) %, контрольна група – (61,2±4,1) %. Хворі на гіпертонічну хворобу – (70,4±6,9) %. Крім того, у хворих на ХХН було виявлено прямий кореляційний зв’язок між кількістю CD14+-клітин та вмістом ліпіднавантажених лейкоцитів (r=0,76, Р<0,01).

Таким чином, при ХХН на тлі дисліпідемії підвищується вміст ліпіднавантажених лейкоцитів та зростає рівень експресії CD14. Не можна виключити, що велика поширеність серцево-судинних порушень у хворих на ХХН обумовлена не високим вмістом ліпідів у крові, а швидше за все проатерогенними порушеннями їх метаболізму, які пов’язані із процесами запалення й збоями в мінеральному обміні – основними ризик-факторами ХХН. Виявлені порушення мають прогностичне значення і можуть бути критерієм ефективності терапії та обумовлюють більш активне застосування у хворих на ХХН специфічної антиліпідної та протизапальної терапії.

Морфофункциональные изменения правого желудочка сердца у подростков с патологией миокарда
Т.А. Головко
ГУ «Институт охраны здоровья детей и подростков АМНУ», г. Харьков

Цель – установить характер изменений морфофункциональных параметров правого желудочка сердца у детей с патологией миокарда.

Под наблюдением находилось 14 детей в возрасте 11– 18 лет с невоспалительными заболеваниями миокарда, контрольную группу составили 4 человека. Проведено: УЗИ сердца в М- и В-режимах на аппарате SA-8000 Live.

Установлено, что фракция выброса правого желудочка в исследуемой группе составила (54,0±3,6) %, в контрольной – (43,9±3,9) % (Р<0,1). У 58,0 % детей отмечалось увеличение конечнодиастолического размера правого желудочка, который в среднем составил (2,5±0,2) см. У этих же детей выявлено увеличение диаметра его выходного тракта до (3,0±0,2) см. У 17,0 % детей отмечено снижение фракции выброса правого желудочка ниже 38,0 %, но при этом фракция выброса левого желудочка (ЛЖ) была не нарушена и составила (64,4±1,0) %. У 14,0 % детей выявлено снижение фракции выброса ЛЖ ниже 55,0 %, но оно не сопровождалось снижением фракции выброса правого желудочка и увеличением его размеров.

Таким образом, изменения морфофункциональных характеристик правого желудочка у детей с патологией миокарда не сочетаются с однонаправленными изменениями ЛЖ.

Похідні амінокислот: серцево-судинні властивості
Н.О. Горчакова
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

Амінокислоти мають специфічні рецептори, є регуляторами метаболізму цілеспрямованої дії, що дозволяє створювати на їх основі нові ефективні препарати.

Мета – встановити вплив похідних амінокислот на серцево-судинну систему в експерименті.

Матеріал і методи. Фармакологічні, біохімічні, фізіологічні, квантово-хімічні згідно з Методичними рекомендаціями ДФЦ МОЗ України. Експерименти проведені на щурах лінії Вістар та лінії НІСАГ масою 150–180 г; кролях породи шиншила масою 2,5–3 кг. Досліджувані сполуки вводили в терапевтичних дозах згідно шляху введення в клініці.

Результати. На кафедрі фармакології і клінічної фармакології НМУ квантово-хімічними дослідженнями визначали спектр дії сполук – похідних амінокислот. В експериментах на щурах, кролях зіставили кардіопротекторну дію аспаркаму, та суміші калієвої, магнієвої, кальцієвої солей глутамінової кислоти при гіпоксичній та гемічній гіпоксіях; таурину, цистеїну, ацетилцистеїну при гемічній гіпоксії та серцево-судинній недостатності гемодинамічного типу; гліцину, адеметіоніну при гемічній гіпоксії. Калієва сіль-N-сукцин dl-триптофану мала кардіо- та вазопротекторну активність; результати експерименту були стверджені в клініці. У складі координаційної сполуки АТФ-лонг є амінокислота гістидин з органопротекторною активністю. Встановлений захисний вплив АТФ-лонг щодо метаболізму і функції міокарда тварин при гемічній, гістотоксичній гіпоксіях, фторидних та доксирубіциновій інтоксикаціях. У нового похідного лізину виражені антигіпертензивні властивості в дослідах на щурах з генетично спонтанною гіпертензією. Надалі встановлена кардіопротекторна активність за показниками окислювального фосфорилювання, гліколізу, прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу, тіол-дисульфідної системи в умовах гемічної, гістотоксичної гіпоксії, доксорубіцинової, фторидної інтоксикації.

Висновки. Таким чином, наявність кардіопротекторної активності похідних амінокислот разом з нейро-, гепатопротекторним впливом, а для деяких сполук і вазопротекторним ефектом є підставою для рекомендації застосування як препаратів супроводження для лікування кардіологічних хворих.

Стан серця та судинної системи нирок у хворих на діабетичну нефропатію
В.П. Денисенко, І.І. Топчій
ДУ «Інститут терапії імені Л.Т.Малої АМН України», м. Харків

Діабетична нефропатія (ДН) є найбільш грізним ускладненням цукрового діабету, що приводить до цілого каскаду судинних та органних зрушень в організмі хворого.

Мета – визначення змін судинної системи основних органів-мішеней, а саме серця та нирок, у хворих на прогресуючу ДН похилого віку у їх взаємозв’язку та під впливом антигіпертензивної органопротекторної терапії.

Матеріал і методи. Обстежено 360 хворих на ДН I–V стадії та 20 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) ІІ–ІІІ стадії (група порівняння) у віці (54,2±12,8) року. Серцева гемодинаміка вивчалася методом кількісної ехокардіографії; нирковий кровоток вивчали методом доплерографії; функціональний стан нирок визначали за рівнем швидкості клубочкової фільтрації.

Терапію проводили з використанням інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) лізиноприлу чи периндоприлу та антагоніста кальцієавих каналів амлодипіну в монотерапії і в комбінації. Спостереження за хворими велося протягом від одного до дев’яти років.

Результати. В результаті дослідження з використанням регресивного аналізу встановлено, що для хворих на ДН на відміну від хворих на ГХ притаманно в першу чергу прогресуюче підвищення жорсткості міокардіального каркасу, та залежна від ступеня індексу жорсткості міокарда суттєва діастолічна дисфункція міокарда. На цьому тлі в подальшому розвивається дилатації порожнин серця і зниження його інотропної функції. Слід зазначити, що сроки виникнення та темпи прогресування систолічної дисфункції міокарда залежать від сроку існування та ступеня вираженості діастолічної дисфункції і практично не корелюють зі ступенем гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. При цьому індекс жорсткості міокарда не зменшується в динаміці довгострокової терапії інгібіторами АПФ, що свідчить про формування жорсткості міокардіального каркасу без участі ренін-ангіотензинової системи. Що стосується гіпертрофії лівого шлуночка серця, то встановлено, що вона виникає у більшості хворих на прогресуючу ДН навіть без артеріальної гіпертензії, а при наявності останньої має тенденцію до швидкого прогресування.

Нирковий кровоток у хворих на прогресуючу ДН поступово погіршуються за рахунок росту індексу резистентності, але не корелює з рівнем клубочкової фільтрації.

Терапія протягом не менше року приводять до деякої оптимізації анатомії міокарда та стану кардіальної кінетики, що виражається в зменшенні гіпертрофії лівого шлуночка серця, зменшенні розміру порожнин лівих відділів серця, покращення скоротливої функції міокарда, але мало впливає на рівень діастолічної дисфункції лівого шлуночка. Довгострокова терапія також позитивно впливає на стан судин нирок, що виражається в суттєвому зменшенні індексу резистентності, та покращує функціональний стан нирок (оптимізація швидкості клубочкової фільтрації у хворих на ДН). Відзначено, що комбінації інгібітор та антагоніст кальцію має вірогідно більш виражений як клінічний, так і органопротекторний ефекти, проте слід також зауважити, що на відміну від хворих на ГХ у хворих на ДН значно швидше розвивається рефрактерність до препаратів чи їх комбінацій.

Висновки. Таким чином, у хворих на прогресуючу ДН спостерігається суттєве ремоделювання серця та судинної системи нирок. Можливо, відправним пунктом ремоделювання міокарда є прогресуюче, не зв’язане з активністю ренін-ангіотензинової системи, підвищення жорсткості міокардіального каркасу. Фіброзування нирок невідривно пов’язане з анатомічними змінами їх судин, що проявляється поступовим підвищенням індексу резистентності судин нирок. Для ефективної корекції зрушень необхідна адекватна комбінована кардіо- та нефропротекторна терапія.

Діагностика та клінічне значення синдрому ранньої реполяризації шлуночків у молодих осіб
О.В. Дзекан
Вінницький національний медичний університет

Синдром ранньої реполяризації шлуночків (СРРШ) – електрокардіографічний феномен, вперше описаний в 1936 р. R. Shipley і W. Halloran, як варіант нормальної електрокардіограми, – предмет дискусій лікарів функціональної діагностики та кардіологів. Етіологія СРРШ остаточно не з’ясована досі. Деякі дослідники розглядають даний синдром як прояв аномалії передсердно-шлуночкового проведення з функціонуванням додаткових атріовентрикулярних або паранодальних шляхів, інші наголошують на гіперкальціємічній теорії виникнення СРРШ. Серед можливих причин виникнення СРРШ розглядаються дисфункція автономної нервової системи, негомогенність процесів де- і реполяризації міокарда, електролітні порушення. Ряд авторів до теперішнього часу розглядає його як доброякісний феномен без прогностичної цінності.

Мета – дослідження можливого взаємозв’язку між СРРШ, особливостями вегетативної регуляції серцево-судинної діяльності та можливими порушеннями серцевого ритму в умовах фізичного навантаження у молодих осіб чоловічої статі.

Матеріал і методи. Обстежено 26 чоловіків з СРРШ віком від 17 до 21 року (середній вік (19±2) роки) без супутньої серцево-судинної патології та 20 практично здорових юнаків без СРРШ. Методи дослідження: електрокардіографія (ЕКГ), варіабельність ритму серця (ВРС), велоергометрія (ВЕМ), методи статистичного аналізу.

Результати. Аналіз ВРС виявив достовірне збільшення показника спектра діапазону високих частот HF та зниження симпатовагального індексу LF/HF у осіб з СРРШ, порівняно з обстеженими без даного електрокардіографічного феномену. У чоловіків з СРРШ вихідна частота серцевих скорочень була нижче, ніж у обстежених без СРРШ ((64±5) та (83±5) за 1 хв відповідно, Р<0,05). Аналіз ЕКГ при виконанні ВЕМ виявив наявність лише одиничних суправентрикулярних екстрасистол у 5 % чоловіків без СРРШ на висоті субмаксимального навантаження, в той час як у обстежених з СРРШ одиничні суправентрикулярні екстрасистоли мали місце у 69 % осіб, у 23 % визначалися часті шлуночкові екстрасистоли на висоті субмаксимального навантаження, що стало підставою для зупинки проби, і у 30 % обстежених були наявні одиничні короткі епізоди суправентрикулярної тахікардії в період відновлення, які минали протягом 3 хв реституції.

Висновки. Згідно з отриманими результатами можна зробити висновок, що СРРШ у молодих осіб чоловічої статі асоціюється з підвищеним тонусом парасимпатичної нервової системи та порушеннями серцевого ритму в умовах фізичного навантаження, що не дозволяє розглядати його як суто електрокардіографічний доброякісний феномен.

Можливості корекції метаболічних порушень у пацієнтів з нейроциркуляторною дистонією
О.В. Дзекан, Л.В. Бурдейна
Вінницький національний медичний університет

Нейроциркуляторна дистонія (НЦД) – варіант вегето-судинної дисфункції, що характеризується розладами серцево-судинної діяльності внаслідок неадекватності її регуляції. Діагноз НЦД виставляється близько 25 % амбулаторних хворих терапевтичного та кардіологічного профілю. Недостатня увага до патогенетичних факторів НЦД зумовлює невисоку ефективність корекції функціональних порушень, можливість їх трансформування в соматичну патологію.

Мета – вивчення ефективності впливу кардіопротектора ритмокора на особливості вегетативної регуляції та процеси реполяризації міокарда, толерантність до фізичного навантаження, структурно-функціональні показники серцевого м’яза та серцевий ритм у молодих людей з НЦД. Обстежено 60 пацієнтів (38 чоловіків, 22 жінки) з НЦД за кардіальним типом, середній вік – (18,6±0,5) року. У дослідження не включали хворих із супутньою органічною патологією серця. Ритмокор призначали у дозі 2 таблетки 3 рази на добу протягом 3 міс.

Методи дослідження: варіабельність ритму серця (ВРС), анкетування вираженості вегетативних зрушень за допомогою опитувальника А. М. Вейна з визначенням кількості балів до та після лікування, електрокардіографія (ЕКГ) з автоматичним визначенням інтервалу QT та його дисперсії (dispQT), добове моніторування ЕКГ (ДМЕКГ), ультразвукове дослідження (УЗД) серця з доплерографією, велоергометрія (ВЕМ), методи статистичного аналізу.

Результати. На фоні лікування ритмокором у хворих на НЦД за анкетою Вейна відзначено достовірне зниження вираженості суб’єктивних проявів вегетативного дисбалансу (32,0 проти 21,0 бала, Р<0,05). Аналіз ВРС виявив збільшення спектральної величини HF (658 проти 601 мс2, Р<0,05), та зменшення спектра діапазону LF (658 проти 601 мс2, Р<0,05), LF/HF, (1,97 проти 2,3 ум. од., Р<0,05). Проявом антиаритмічного ефекту ритмокору було достовірне зменшення dispQ-T (40,1 проти 44,1 мс, Р<0,05) кількості екстрасистол (34 проти 50 %, Р<0,05), що свідчило про зменшення симпатичних впливів на серце. Динаміка порушень ритму за даними ДМЕКГ свідчить на користь антиаритмічного ефекту ритмокору у пацієнтів з НЦД: зменшилася як добова кількість шлуночкових (40,7 проти 42,9, Р<0,05), так і надшлуночкових екстрасистол (253,5 проти 342,7, Р<0,05). Метаболічний ефект ритмокору проявився у зменшенні середньої кількості епізодів депресії ST на добу до 1 мм (9 % проти 12 %), вираженості дифузних змін зубця Т. Через 3 міс лікування ритмокором у пацієнтів з НЦД виявлено достовірне зменшення серцевого індексу (3,7 проти 4,1 (мл·хв)/мс2). На фоні прийому ритмокору у хворих з НЦД відбулося підвищення показників ВЕМ: фізичної працездатності (1052 проти 900 кгм/хв, Р<0,05), максимального поглинання кисню (37 проти 28 мл/хв/кг, Р<0,05), часу педалювання (17 проти 14 хв, Р<0,05). Відзначено достовірне зменшення екстрасистол як під час виконання проби (4 проти 12 %, Р<0,05), так і в період відновлення (11 проти 23 %, Р<0,05). Це є свідченням зменшення гіперсимпатикотонії в умовах навантаження та нормалізації вегетативного забезпечення процесів відновлення в період реституції.

Висновок. Отримані результати дозволяють рекомендувати ритмокор у дозі 2 таблетки 3 рази добу протягом трьох місяців хворим на НЦД з метою зменшення суб’єктивних проявів захворювання і вираженості порушень серцевого ритму та покращення метаболічних процесів у міокарді і підвищення толерантності до фізичного навантаження.

Клінічне значення комплексного підходу у діагностиці нейроциркуляторної дистонії
О.В. Дзекан, Н.Ю. Осовська
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Серцево-судинні захворювання та їх ускладнення є основною причиною інвалідизації та смертності населення в усьому світі. Актуальним є питання щодо можливості розпізнавання та попередження серцево-судинної патології на етапі функціональних розладів. У зв’язку з цим інтерес представляє нейроциркуляторна дистонія (НЦД) – варіант вегетосудинної дисфункції, що характеризується розладами, в першу чергу, серцево-судинної діяльності.

Мета – вивчення особливостей вегетативної регуляції та процесів реполяризації міокарда, толерантності до фізичного навантаження, структурно-функціональних показників серцевого м’яза та серцевого ритму у молодих людей з НЦД.

У дослідження було включено 60 пацієнтів з НЦД за кардіальним типом, з них чоловіків – 38 (63,3 %), жінок – 22 (36,7 %) та 30 здорових осіб (група контролю).

Використовували такі методи наукових досліджень: анкетування за опитувальником А.М. Вейна, вегетативні проби (Вальсальви, з глибоким повільним диханням), варіабельність ритму серця (ВРС), електрокардіографія (ЕКГ) з визначенням інтервалу QT та його дисперсії (dispQT), добове моніторування ЕКГ (ДМЕКГ), ультразвукове дослідження (УЗД) серця, велоергометрія (ВЕМ), статистичний аналіз.

Результати. За анкетою Вейна у хворих на НЦД кількість балів була на 37 % вища порівняно зі здоровими особами (Р<0,05) за зменшення показників вегетативних проб (Р<0,05). Аналіз ВРС виявив у них нижчі показники HF, RMSSD, pNN50 (Р<0,05), та збільшення показників LF і LF/HF (Р<0,05) порівняно зі здоровими обстеженими. Подальший аналіз ЕКГ у пацієнтів з НЦД виявив дифузні зміни зубця Т у 57 %, появу хвилі U – в 16 %, депресію ST до 1 мм – у 19 %; dispQT перевищувала контрольну на 21,49 % (Р<0,05). При ДМЕКГ у 49 % мала місце синусова аритмія, в той час як у здорових осіб вона була зареєстрована лише у 2 % осіб. Достовірно підвищеними у хворих на НЦД, порівняно зі здоровими обстеженими, виявилися кількість екстрасистол, циркадний індекс, середня кількість епізодів депресії ST до 1 мм. Аналіз УЗД серця у осіб з НЦД виявив зменшення товщини міжшлуночкової перегородки, задньої стінки лівого шлуночка (Р<0,05) на фоні збільшення значення серцевого індексу (Р<0,05) порівняно зі здоровими особами. У пацієнтів з НЦД зареєстровано більшу кількість як суправентрикулярних, так шлуночкових екстрасистол, ніж у здорових осіб під час ВЕМ (Р<0,05). На фоні зниження сумарного об’єму виконаної роботи на 92,53 % (Р<0,05), індекс енергетичних затрат у хворих з НЦД був достовірно вищим, порівняно з контролем.

Висновки. У хворих на НЦД за наявний виражений вегетативний дисбаланс зі зниженням парасимпатичних впливів у нічний час та в умовах фізичного навантаження. У пацієнтів з НЦД наявні метаболічно-дистрофічні зміни в міокарді з розвитком компенсаторної гіперсимпатикотонії та, як наслідок, тенденція до ремоделювання лівого шлуночка. Виявлені зміни процесів реполяризації міокарда у осіб з НЦД можуть бути свідченням наявності у них аритмогенної готовності. У пацієнтів з НЦД мають місце порушення серцевого ритму як в спокої, так і в умовах навантаження, ймовірно, викликані надмірною гіперсимпатикотонією, яка може стимулювати активність ектопічних водіїв ритму. У хворих на НЦД знижена толерантність до фізичного навантаження та збільшені енергозатрати на його виконання. Виявлені зміни обумовлюють необхідність комплексного підходу до діагностики НЦД з метою їх успішної подальшої корекції.

Особенности гемодинамики в зависимости от степени тяжести бронхиальной астмы
Е.М. Доля, Г.Н. Паневская, О.Ю. Золотницкая
Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского, г. Симферополь

Цель – изучить особенности гемодинамики в зависимости от степени тяжести бронхиальной астмы (БА).

Материал и методы. Обследовано 48 больных с персистирующей БА в возрасте от 21 до 54 лет (средний возраст – (39,4±1,5) года), находившихся на стационарном лечении в период обострения. В зависимости от степени тяжести персистирующей бронхиальной астмы больные были разделены на две группы: 1-я группа (3-я ступень) – 31 больной и 2-я группа (4-я ступень) – 17 больных. До включения в исследование больные получали стандартную базисную терапию в соответствии с тяжестью БА. При отборе больных для обследования критериями исключения являлись: интермиттирующая и персистирующая легкой степени тяжести БА, период ремиссии БА, хроническое легочное сердце в стадии декомпенсации, хроническая сердечная недостаточность IIБ-III стадии, сахарный диабет, печеночная и почечная недостаточность. При обследовании применялись стандартные методики: общепринятое физикальное обследование больных, стандартный набор лабораторных анализов, электрокардиография (ЭКГ), эхокардиография (ЭХОКГ). Группу контроля составили 31 практически здоровых человека, сопоставимых по полу и возрасту.

Результаты. По сравнению с группой контроля отмечено достоверное увеличение показателей у пациентов обеих групп: диаметр правого желудочка (ПЖ) в 1-й группе больных (2,30±0,08) мм и во 2-й группе – (2,5±0,1) мм при Р<0,001. При оценке изменений левых отделов сердца отмечается достоверное (Р<0,05) увеличение толщины межжелудочковой перегородки (МЖП) в обеих группах – (0,87±0,03) и (0,9±0,03) мм соответственно. Достоверные изменения показателей (Р<0,01) отмечаются только у пациентов с тяжелым персистирующим течением бронхиальной астмы в виде изменений диаметра левого предсердия (ЛП) (3,50±0,08) см при Р>0,01, увеличения толщины задней стенки левого желудочка (ЗСЛЖ) (0,95±0,03) мм при Р<0,01, и массы миокарда левого желудочка (ММЛЖ) (185,6±12,2) г при Р<0,05. Выявленные изменения могут расцениваться как ремоделирование миокарда вследствие длительно существующей гипоксии, обусловленной основным заболеванием. При исследовании частоты структурных изменений миокарда у больных БА выявлены достоверные изменения по сравнению с группой контроля. С возрастанием тяжести заболевания отмечается нарастание структурных изменений ПЖ, что подтверждается выявлением признаков гипертрофии и дилатации ПЖ, которые встречаются в 2 раза чаще у пациентов 2-й группы, чем у пациентов 1-й группы. Изменение левых отделов сердца в виде гипертрофии и дилатации ЛЖ, отмечаются только у пациентов 2-й группы (35 и 11,7 %). Полученные результаты противоречат литературным данным, отмечающим более раннее развитие дилатации ЛП по отношению к правым отделам сердца. Нарушение диастолической функции ЛЖ также в 3,5 раза чаще регистрируется у больных 2-й группы. В отношении нарушения диастолической функции ПЖ и легочной гипертензии такой же тенденции не наблюдалось.

Выводы. У больных БА выявлены структурные и функциональные изменения сердечно-сосудистой системы. У больных БА со среднетяжелым и тяжелым персистирующим течением выявлены достоверные изменения правых отделов сердца в виде расширения полости ПЖ и начальной гипертрофии только у пациентов с тяжелым персистирующим течением. У больных БА с тяжелым персистирующим течением отмечаются признаки ремоделирования миокарда в виде увеличения размера ЛП, утолщения стенки и увеличения объема ЛЖ, ММЛЖ. У пациентов этой группы нарушение диастолической функции ЛЖ встречается в 3,5 раза чаще.

Медико-соціальні наслідки передчасної смерті населення України при хворобах системи кровообігу
А.П. Дорогой
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Серед найважливіших проблем охорони здоров’я населення країни є хвороби системи кровообігу (ХСК), серед яких соціально значущими вважаються ішемічна хвороба серця (ІХС) та цереброваскулярні хвороби (ЦВХ). У загальній структурі смертності вони відповідно складали в 2009 р. 65,2; 44,0 і 14,2 %. В структурі смертності працездатного населення (чоловіки 16–59 років, жінки 16–54 роки) ХСК досягають 29,4 %, ІХС – 15,9 %, ЦВХ – 5,9 %. Доведено, що збільшення смертності від ХСК у працездатному віці на 1 % знижує показники зростання доходів на душу населення приблизно на 1 %. Через це економічні втручання з метою зменшення смертності працездатного населення є скоріше інвестицією, ніж витратами, але потрібно оцінювати вигоди такої інвестиції, наприклад, за показниками втрат трудового потенціалу (ВТП).

Передчасною смертю вважають смерть у працездатному віці як основу медико-соціального навантаження в суспільстві. У кінці XX ст. була запропонована концепція «запобіжної» смерті, тобто смерті, яку можна уникнути при відповідному розвитку суспільства та медицини. До переліку причин смерті, яким можна запобігти, відносять зокрема ХСК.

Мета – розрахунки ВТП при ХСК та визначення структури таких втрат. Розрахунки проводили серед працездатного населення з визначенням середньої тривалості життя, не дожитих років в пенсійному віці і ВТП в роках (потенційно втрачені роки життя).

Матеріалами дослідження були дані про смертність Державного комітету статистики України та Центру медичної статистики МОЗ України за 2009 рік.

Результати. Загальні ВТП від передчасної смерті (смерті в працездатному віці) за 2009 рік в Україні становили 2 002 856 потенційно втрачених років життя (ПВРЖ), серед яких чоловічий потенціал становив 81,2 %, жіночий – 18,8 %. Смертність чоловіків в працездатному віці досягала 35 % (!), жінок – 9,3 %. У науковій літературі такий феномен називають «надмірною смертністю чоловіків України», що не характерно для розвинених країн світу і Євросоюзу.

У загальних ВТП травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин 639 481 ПВРЖ (31,9 %), ХСК – 415 693 (20,8 %), новоутворення – 221 921 (11,1 %). Ці дані засвідчують високий рівень травматизму в нашій країні, який за своїми медико-соціальними наслідками посідає 6-те–8-ме місце в країнах Євросоюзу.

При ХСК (дані таблиці) перше місце за ВТП посідає ІХС 48,1 %, потім ЦВХ – 18,3 % та алкогольна кардіоміопатія (АКМП) – 13,2 %. На ці хвороби припадає 79,6 % всіх ВТП. ВТП серед чоловіків при ХСК перевищують жіночі в шість разів!

Таблиця. Втрати трудового потенціалу при хворобах системи кровообігу

Примітка.* n – абсолютне число померлих, Тж – тривалість життя.

При ІХС серед чоловіків найбільші медико-соціальні збитки за оцінкою ВТП приносить так звана атеросклеротична хвороба серця (АТХС) – 45,5 %, далі ідуть гострі коронарні синдроми (ГКС) – 26,5 % і всі форми інфаркту міокарда (ІМ) – 10,5 %. У жінок при ІХС на АТХС припадає 46,6 % ВТП, на ГКС – 31,7 %, на ІМ – 8,1 %. Ми привертаємо увагу на АКМП у чоловіків, яка за своїми наслідками перевищує ВТП при ІМ в 2,5 разу, при ішемічних мозкових інсультах (ІМІ) – в 2,8 разу і прирівнюється до втрат при ГКС та геморагічних мозкових інсультах (ГМІ). Не менші медико-соціальні важелі АКМП посідають і серед жіночого населення. Звідси можна стверджувати, що алкоголізм і його наслідки при ХСК за ВТП перевищують втрати при гострих формах ІХС. ВТП при ЦВП у чоловіків більші, ніж у жінок, в чотири рази, при ГМІ – в 3,5 разу, при ІМІ – в п’ять разів. На ревматизм припадає 1–2 % ВТП при ХСК.

Висновки. ХСК за ВТП посідають друге місце після травм, отруєнь та деяких інших наслідків дії зовнішніх причин. Найбільші медико-соціальні втрати в результаті передчасної (запобіжної) смерті при ХСК припадають на чоловічу популяцію. Серед других соціальних важелів при ХСК останніми роками чітко виділяється алкогольна кардіоміопатія, яка прирівнюється за рівнем ВТП до гострих коронарних синдромів і геморагічних мозкових інсультів як у чоловіків, так і у жінок.

Динаміка структури і показників смертності населення України при провідних класах хвороб
А.П. Дорогой
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

За медико-соціальним значенням до провідних класів хвороб відносять 1-й клас (деякі інфекційні та паразитарні хвороби), II (новоутворення), IX (хвороби системи кровообігу), Х (хвороби органів дихання), ХI (хвороби органів травлення) і ХIХ (травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин). На їх долю в 2009 р. в Україні приходилося 94,0 % всіх випадків смерті (чоловіки – 94,7 %, жінки 93,3 %), в працездатному віці – 92,8 % (чоловіки – 93,3 %, жінки – 92,8 %). Виходячи з цього моніторинг показників смертності і динаміка структури при цих хворобах мають вирішальне значення для короткострокової і довгострокової глобальної стратегії в галузі охорони здоров’я населення країни.

Інформація про смертність необхідна для планування діяльності і управління в секторі охорони здоров’я, для розподілу ресурсів, для оцінки ефективності виконання галузевих і загальнодержавних програм, для наукових досліджень, для вивчення смертності від окремих причин тощо.

Мета дослідження полягала в аналізі показників смертності при провідних класах хвороб за останні п’ять років (2005–2009 рр.) і структури смертності в динаміці за 10 років (1999–2009 рр.).

Матеріалами дослідження були дані Державного комітету статистики України та Центру медичної статистики МОЗ України за відповідні роки.

Результати. В попередні роки показники смертності при вказаних класах хвороб неухильно збільшувалися. Згодом появилася тенденція до їх зменшення. Дані про смертність за останні п’ять років містяться в табл. 1. Показник загальної смертності серед всього населення країни зменшилися на 7,6 % (серед чоловіків на 10,8 %, серед жінок – на 4,1 %). Зменшення рівнів смертності мало місце при всіх наведених класах хвороб, за винятком деяких інфекційних та паразитарних хворобах (ДІПХ), при яких показники смертності серед жінок за останні п’ять років збільшилися на 4,1 %, а у чоловіків, навпаки, зменшилися на 13,8 %. Найбільше зменшення показників смертності мало місце при травмах, отруєннях (ТО) та деяких інших наслідках дії зовнішніх причин (28,4 %), потім при хворобах органів дихання (23,0 %). Наступну позицію по зменшенню показників смертності займають хвороби системи кровообігу (-3,6 %), хвороби органів травлення (-2,9 %) і новоутворення (-1,3 %).

Таблиця 1. Динаміка показників смертності населення України при провідних класах хвороб

Характерною особливістю динаміки показників смертності буле те, що зареєстроване зменшення рівнів показників у чоловіків значно більше, ніж у жінок. При хворобах системи кровообігу (ХСК) у чоловіків показники зменшилися на 6,1 %, у жінок – на 1,6 %, при новоутвореннях (НУ) відповідно 2,8 і 0,6 %, при хворобах органів травлення (ХОТ) – 6,6 і 2,4 %, при хворобах органів дихання (ХОД) – 26,1 і 13,9 %.

Структура загальної смертності населення досить стабільна, тому для відстеження можливих змін ми взяли термін для аналізу за останні 10 років (1999–2009). Дані про зміни в структурі смертності населення при провідних класах хвороб містяться в табл. 2.

Таблиця 2. Динаміка структури смертності населення України при провідних класах хвороб

За останні 10 років в структурі смертності серед всього населення відбулися суттєві зміни. ХОТ з п’ятої позиції в 1999 р. перейшли на четверту сходинку в 2009 р. і становили 4,3 % від всіх померлих, тобто відносне збільшення досягало 53,6 % (у чоловіків 52,7 %, у жінок 50,0 %). Першу позицію традиційно займають ХСК 65,2 %, другу НУ (12, 5 %), третю – ТО (6,9 %). Питома вага померлих у загальній структурі зросла при ХОТ – на 53,6 %, при ДІПХ – на 37,5 %, при ХСК – на 7,2 %. Зменшення цього показника мало місце при ХОД – на 38,0 %, при ТО – на 27,4 % і НУ – на 6,7 %. У чоловіків у структурі смертності на другу позицію замість ТО в 1999 р. (15,3 %) в 2009 р. вийшли НУ (14,0 %), ХОТ помінялися місцями з ХОД (5,5 і 4,2 % відповідно). У жінок в структурі смертності на третю сходинку замість ТО в 2009 р. вийшли ХОТ (2,9 і 3,0 % відповідно). У структурі смертності працездатного населення з 2005 р. ХСК зайняли перше місце, потіснивши показник смертності від ТО (29,4 і 22,7 % відповідно), збільшилася питома вага смертності при ХОД (від 6,1 до 11,4 %) і при ДІПХ (від 5,7 до 8,5 %).

Висновки. За останні п’ять років має місце зменшення показників смертності при провідних класах хвороб. Серед чоловічого населення показники смертності зменшилися в більшій мірі, ніж серед жінок. В структурі смертності за останні 10 років значно зросла питома вага померлих від ХОТ (на 53,6 %) та ДІПХ (32,5 %). У структурі смертності працездатного населення ХСК в 2009 р. посіли перше місце (29,4 %), потіснивши показник при ТО (22,7 %).

Тривалість життя населення України при провідних класах хвороб
А.П. Дорогой
Національний науковий центр «Інституту кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України, м. Київ

Серед основних критеріїв здоров’я населення провідне місце займають показники тривалості життя. Серед розвинених країн світу в Україні, після Росії, вони одні з найнижчих з найбільшою різницею між тривалістю життя чоловіків та жінок – 12,5 року (табл. 1). Соціальні аспекти тривалості життя населення будь-якої країни полягають в тісних взаємозв’язках з валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Міжнародним досвідом доведено, що збільшення тривалості життя на 1 рік призводить до зростання ВВП на 4 %. Отже, ВВП впливає на здоров’я населення такою ж мірою, як здоров’я на ВВП, тобто, зв’язок взаємний.

Таблиця 1. Середня очікувана тривалість життя при народженні

*Примітка: «Населення України, 2008». Демографічний щорічник. К., 2009. – 449 с.

Мета полягала в проведенні розрахунків тривалості життя населення України при провідних класах хвороб.

Матеріалами дослідження були дані Державного комітету статистики України та Центру медичної статистики МОЗ України за 2009 рік.

Результати. В табл. 2 містяться розрахункові дані про тривалість життя населення при різних класах хвороб. Для всього населення середня очікувана тривалість життя при народженні збільшилася за вказаний період від 67,975 до 69,202 року, тобто на 1,227 року. З врахуванням померлих в 2009 р. соціальна складова або соціальна ефективність в цілому для країни становить 867 112 додаткових років життя. Потенційний економічний ефект стає очевидним, якщо перемножити додаткові роки життя на частку ВВП за 1 рік. У чоловіків тривалість життя зросла на 1,77, у жінок – на 0,689 року. Соціальний ефект досягав відповідно 621 909 і 244 824 додаткових років життя.

Таблиця 2. Динаміка середньої тривалості життя населення України при провід них класах хвороб

При хворобах системи кровообігу (ХСК) тривалість життя була найбільшою – 73,958 року життя в 1999 р. і 74,958 – в 2009 р., наступну сходинку займали хвороби органів дихання (ХОД), потім новоутворення (НУ). Найменша тривалість життя населення відзначалася при деяких інфекційних та паразитарних хворобах (ДІПХ) та при травмах, отруєннях та деяких інших наслідках дії зовнішніх причин (ТО).

Найбільші показники збільшення тривалості життя за останні 10 років були при ХСК – 1,175 року (соціальна складова – 541 207 додаткових років життя), потім при ТО – 1,517 року (соціальна складова 74 215 додаткових років життя) і при НУ – 1,013 року (соціальна складова – 89 755 додаткових років життя). Від’ємні показники тривалості життя мали місце при ДІПХ – на 2,723 року (чоловіки – на 2,372, жінки – на 3,526 року), потім при ХОТ – на 2,581 року (чоловіки – на 1,865, жінки – на 3,919 року) і при ХОД – на 2,201 року ( у чоловіків – на 1,312, у жінок – на 3,774 року). Скорочення тривалості життя у жінок було значно більшим, ніж у чоловіків.

Характерною особливістю тривалості життя населення країни за останні роки було зменшення показників гендерної різниці за рахунок більшого зростання показників тривалості життя чоловіків, ніж жінок при ХСК і НУ, та скорочення тривалості життя жінок порівняно з чоловіками при ХОД, ХОТ і ДІПХ.

Висновки. За останні 10 років відзначається позитивна тенденція зростання середньої очікуваної тривалості життя населення країни в цілому на 1,2 року, особливо при ХСК, ТО і НУ на 1–1,5 року. При ДІПХ, ХОТ та ХОД тривалість життя населення зменшилася на 2,2–2,7 року. На тендерні відмінності тривалості життя в останні роки впливали менші показники збільшення тривалості життя жінок та більші при його скороченні.

Прогнозування ішемічної хвороби серця за результатами визначення еритроцитарних антигенів і гаптоглобінів
О.Х. Дубовий, В.В. Колесник, В.І. Паламарчук, М.М. Тарасюк
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

На сьогоднішній день актуальним є виявлення індивідуальної схильності до ішемічної хвороби серця (ІХС), що значною мірою полегшить проведення профілактичних заходів.

Метою роботи було виділення груп осіб, у яких велика ймовірність захворіти на ІХС. Для досягнення цієї мети вивчені асоціації еритроцитарних антигенів (ЕА)системи АВО, резус-фактор, М, N, P, Lewis з застосуванням анти сироваток, а також гаптоглобіни крові (Нр). Фенотипи Нр визначалися методом електрофорезу в крохмально-агаровому гелі. Фракції Нр виявляли по пероксидазній активності комплексів з гемоглобіном в системах, які містять в собі бензидин і перекис водню. ЕА досліджені у 214 хворих на ІХС: стабільна стенокардія напруження І–ІV функціонального класу встановлена у 108 хворих віком 48–67 років, чоловіків 59, жінок – 49 (І група), хворих з постінфарктним кардіосклерозом було 106, вік хворих від 52 до 73 років, чоловіків 54, жінок 52 (ІІ група). У 82 хворих вивчені гаптоглобіни крові. Контрольна група була з 80 здорових осіб у віці 48–70 років.

Із 40320 можливих асоціацій ЕА нами виявлено найбільш часті. У хворих І групи Rh+M-N+P+Lea-Leb- i Rh+M+N+P-Lea-Leb-. B II групі Rh+M+N-P+Lea-Leb+. Розподіл фенотипів Нр у здорових осіб був таким: Нр 1-1-14,2 %, Нр 2-1-48,3 %, Нр 2-2-37,5 %. В загальній групі хворих на ІХС частіше зустрічалися власники Нр 2-2 порівняно з контрольною групою (Р<0,05).

Виявлення факторів ризику ІХС в групі осіб з великою ймовірністю розвитку хвороби дозволяє своєчасно здійснювати їх корекцію і попереджувати прогресування коронарного атеросклерозу.

Моніторинг ефективності та безпечності лікарських засобів
Т.М. Думенко, А.В. Степаненко, А.М. Морозов, О.В. Матвєєва
ДП «Державний фармакологічний центр» МОЗ України, м. Київ
Центральний формулярний комітет МОЗ України

Мета – дослідження фармакотерапевтичних груп лікарських засобів, що є предметом моніторування, тобто викликають підвищений професійний інтерес лікарів України.

Методи дослідження: медико-соціологічне дослідження проведене методом анонімного опитування лікарів у кожному регіоні України. Аналіз отриманих результатів проводився абстрактно-логістичним та статистичним методами. Статистичний аналіз здійснювався з використанням програмного пакету SPSS, побудова графічних зображень здійснювалася з використанням програми Exсel.

Результати. Генеральною сукупністю дослідження є лікарі загальної мережі Північно-Східного, Південно-Східного, Центрального, Південного, Західного регіонів України відповідно до даних статистичного звіту МОЗ України за 2008 р. [1]. Для більшості регіонів була розрахована вибіркова сукупність у кількості 400 осіб, окрім Південно-Східного регіону, для якого розмір вибірки склав 398 осіб. Дослідження проведене у серпні-листопаді 2009 р. методом анонімного письмового опитування (анкетування) лікарів різних спеціальностей трьох рівнів надання медичної допомоги Івано-Франківської, Тернопільської, Полтавської, Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Херсонської, Житомирської області (в тому числі обласні центри), АР Крим та м. Києва. Всього було розповсюджено 2700 анкет, повернено заповненими 2417 анкет ((89,5±0,6) % від кількості анкет, що розповсюджено). Анкети, що були заповненні менше ніж на 25 %, виключалися з подальшої обробки – 108 анкет ((4,47±0,4) % від кількості анкет, що повернуто). Анкети, які виявилися заповнені більше ніж на 25 %, були відібрані для подальшої обробки відповідей (2309 анкет).

З метою визначення професійного інтересу лікарів до застосування окремих фармакотерапевтичних груп ЛЗ до анкети було включено питання «Чи проводиться у Вашому закладі моніторинг раціонального застосування лікарських засобів (окрім наркотичних анальгетиків)?», яке передбачало отримання дихотомічних даних. Для детальнішого вивчення даного питання респондентам було запропоновано надати відповідь на відкрите питання «Які лікарські засоби моніторувалися у Вашому закладі протягом останнього року?». Відповіді на відкриту частину питання містили як назви окремих ЛЗ, так і цілі фармакологічні групи. Всі відповіді були згруповані за належністю ЛЗ до фармакотерапевтичної групи відповідно до груп Анатомо-Терапевтично-Хімічної (АТХ) класифікація ВООЗ, 2009 [3].

Всі респонденти, які взяли участь у медико-соціологічного дослідженні, розподілені за віком таким чином: до 29 років – (13,9±0,5) %, 30–39 років – (25,9±0,9) %, 40–49 років – (28,2±0,9) %, 50–59 років – (22,0±0,9) %, 60 і старше – (9,7±0,6) %. Також респонденти були розподілені за критерієм стажу роботи. Найбільшу кількість за вищевказаним критерієм склали лікарі із стажем роботи 26 років та старше – (26,9±0,9) %. Респонденти з іншим стажем роботи представлені у рівних пропорціях – від (13,8±0,7) % у групі 21–25 років до (15,1±0,7) % у групах 6–10 років та 11–15 років. Слід зазначити, що такі характеристики вибірки як дані за рівнем службової посади, яку займає респондент, за кваліфікаційною категорією, за профілем спеціальності респондента, є характерними для всіх п’яти регіонів, де проводилося дослідження. В опитуванні взяли участь (78,9±0,8) % лікуючих лікарів, (17,0±0,8) % завідувачів відділення, (4,1±0,4) % головних лікарів та їх заступників. Інструмент опитування передбачав збір номінальних даних респондентів щодо кваліфікаційної категорії. Вибірка за даним критерієм представлена лікарями з такими категоріями: вищою – (36,8±1,0) %, першою – 30,8±1,0 %, другою – (16,4±0,8) %, відсутня категорія у (16,0±0,8) % опитаних лікарів.

В проведеному медико-соціологічному дослідженні взяли участь лікарі різних спеціальностей, які за профілем останньої розподілені за такими групами: лікарі терапевтичного профілю – (48,5±1,0) %, хірургічного – (32,0±1,0) %, педіатричного – (7,4±0,5) %, акушерсько-гінекологічного – ( 7,8±0,6) %, стоматологічного – (4,3±0,4) %. За рівнями медичної допомоги респонденти розподілені наступним чином: первинну допомогу надають (35,5±1,3) %, вторинну – (30,9±1,0) %, третинну – (19,7±0,8) % опитаних у даному медико-соціологічному дослідженні лікарів.

З метою визначення професійного інтересу лікарів терапевтичної, хірургічної, педіатричної, акушерсько-гінекологічної, стоматологічної спеціальностей первинного, вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги до застосування окремих фармакотерапевтичних груп ЛЗ до анкети було включено питання про наявність моніторингу раціонального застосування ЛЗ (окрім наркотичних анальгетиків), на яке позитивну відповідь надали (28,2±0,9) % респондентів, з них (67,0±1,8) % вказали, які саме препарати вони моніторують. Відповіді на відкриті питання містили як назви окремих ЛЗ, так і цілі фармакологічні групи. Всі відповіді були згруповані за належністю ЛЗ до фармакотерапевтичної групи. Після систематизації відповідей, що містили назву ЛЗ або групи препаратів, які моніторуються щодо раціональності їх застосування, встановлено, що у (20,1±1,5) % випадках моніторуються ЛЗ, що впливають на серцево-судинну систему; (16,9±1,4) % – протимікробні засоби для системного застосування; (16,4±1,4) % – засоби, що впливають на нервову систему; (15,2±1,4) % – засоби, що впливають на систему крові та гемопоез; (8,8±1,1) % – засоби, що впливають на ШКТ та метаболізм; (8,0±1,0) % – засоби, що впливають на респіраторну систему; (5,5±0,9) % – засоби, що впливають на опорно-руховий апарат; (5,2±0,8) % – антинеопластичні та імуномодулюючі засоби; (3,8±0,7) % – препарати гормонів для системного застосування.

Серед ЛЗ, що впливають на серцево-судинну систему, окремі фармакотерапевтичні групи розподілилися наступним чином: 61,7 % усіх кардіологічних засобів припадає на групу С02 «Антигіпертензивні засоби» (з них 39,2 % – група С09А «Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту», 29,7 % – група С07А «b-блокатори», 12,2 % – група С09С «Антагоністи ангіотензину ІІ»), 21,6 % – група C01EB «Інші кардіологічні засоби», до якої входять засоби протекторної дії.

Отримані результати збігаються із структурою поширеності хвороб в Україні за основними класами хвороб у 2008 р., яка розподіляється таким чином – хвороби системи кровообігу – 30,5 %, хвороби органів дихання – 19,9 %, хвороби органів травлення – 9,7 %, хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини – 5,5 %, хвороби сечостатевої системи – 5,4 %, інші хвороби – 29,0 %. В той самий час лідерами продажу фармацевтичного ринку України є препарати Актовегін, Ессенціале, Мезим, Мілдронат, Натрію хлорид, Но-шпа, Предуктал, Кетанов, Цетріаксон, Енап, Лінекс, Канефрон, Лазолван, Вітрум, Аугментин, Диклоберл, Карсил, Тіотриазолін, Колдрекс, Простамол Уно [2]. Розподіл цих препаратів за належністю до відповідних груп лікарських засобів за Анатомо-Терапевтично-Хімічною (АТХ) класифікацією ВООЗ [3] демонструє їх невідповідність до реальних потреб галузі – поширеністю хвороб в країні. Лікарі є безпосередніми учасниками в системі обігу ліків і теоретично мають можливість впливу на формування попиту на ліки, проте, судячи з переліку лідерів продажу, лікарі не мають достатніх важелів для реалізації такого професійного впливу на структуру фармацевтичного ринку.

Висновки. Відповідність між препаратами-лідерами продаж фармацевтичного ринку та реальними потребами населення країни в ліках залежить від чіткої взаємодії всіх учасників обігу ЛЗ – виробників, дистриб’ютерів, провізорів, лікарів та пацієнтів. На сьогодні в Україні відсутня належна взаємодія вищевказаних сторін. Проте в умовах недостатньої кількості об’єктивної інформації щодо раціонального застосування ліків та агресивної маркетингової політики фармацевтичних виробників ініціативний професійний інтерес лікарів спрямований на хвороби та стани, лікування яких є найбільш важливими для збереження здоров’я населення України. В той самий час не встановлено взаємозв’язку між ЛЗ, що самостійно моніторуються лікарями для забезпечення раціональної фармакотерапії, та препаратами-лідерами продажу фармацевтичного ринку.

Дотримання сучасних стандартів лікування серцево-судинних захворювань на амбулаторно-поліклінічному етапі
Д.Д. Дячук, М.Ю. Коломоєць, А.М. Кравченко
ДУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, м. Київ

Світовий досвід, узагальнений ВООЗ, свідчить про те, що розвиток первинної допомоги є одним з найбільш ефективних механізмів підвищення результативності роботи закладів охорони здоров’я і передбачає постійне удосконалення заходів щодо діагностики, лікування та профілактики захворювань з урахуванням вимог доказової медицини. Метою роботи було визначити відповідність надання медичної допомоги хворим на артеріальну гіпертензію (АГ) Рекомендаціям Української асоціації кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії після впровадження локальних протоколів медичної допомоги в практику роботи поліклініки. Проведено аналіз медикаментозного лікування 188 хворих на АГ. Гіпотензивні препарати були призначені всім хворим на АГ. При цьому препарати І ряду були призначені 96,81 % хворих, монотерапія – у 31,38 % і комбінована – у 68,62 %. Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту або блокатори рецепторів ангіотензину були призначені у 83,5 %, бета-адреноблокатори – у 49 %, діуретики – у 46 %, а антагоністи кальція – у 14 % пацієнтів. Аналіз записів у медичних книжках амбулаторного хворого (МКАХ) щодо прийому медикаментозних препаратів та контролю АТ показав, що в 83,51 % МКАХ зроблені відмітки про прийом медикаментів та в 97 % МКАХ внесені записи щодо контролю АТ. Цільовий рівень АТ досягнуто у 61,7 % хворих на АГ, що значно перевищує показники в Україні, при цьому частота досягнення цільового рівня АТ не відрізнялася у чоловіків і жінок. Статини призначені 53,2 % хворих на АГ, в т.ч. у пацієнтів, які мають високий та дуже високий ризик серцево-судинних ускладнень, статини були призначені у 67,5 %. Цільовий рівень холестерину був досягнутий тільки у 23,4 % хворих на АГ, і ці показники є набагато нижчими, ніж у країнах Європи (EUROASPIRE 2000 – 51 %). Призначення аспірину було у 62,23 % хворих на АГ, а причини непризначення аспірину були вказані лише в 8 МКАХ. Організаційні заходи по впровадженню в роботу терапевтичної служби локальних протоколів позитивно вплинули на якість лікування хворих з АГ, перш за все, щодо контролю АТ. Разом з тим, результати дослідження підтверджують необхідність постійної освітньої роботи серед лікарів первинної ланки по освоєнню сучасних стандартів надання медичної допомоги та продовження пошуку шляхів впровадження їх у практику.

Особливості розвитку оксидантного стресу в умовах експериментального імунного ушкодження серцевого м’яза
І.Н. Євстратова, Л.С. Мхітарян, О.Ю. Короткоручко
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеско» АМН України, м. Київ

Метою дослідження було вивчення інтенсивності вільно-радикального окислення білків та ліпідів, стану антиоксидантних ферментних систем та показників тканинного дихання в умовах експериментального імунного ушкодження серцевого м’яза мишей.

Протягом чотирьох місяців досліджували гомогенати серця у мишей, які були імунізовані підшкірним введенням людського міозину, що був виділений із кардіоміоцитів померлих хворих на ДКМП через прогресуючу серцеву недостатність в дозі 100–150 мкг дворазово з інтервалом у два тижні (з додаванням повного ад’юванта Фрейнда). Визначали вміст 2,4-дінітрофенілгідразонів, дієнових кон’югат, малонового діальдегіду, активність каталази, цитохромоксидази спетрофотометрично, супероксиддисмутази спектрофлуорометрично, активність креатинфосфокінази та її МВ-фракції з використанням відповідних тест-систем (Biosystems, Іспанія), вміст убіхінону (коензиму Qio).

Було показано чітку динаміку збільшення активності МВ-фракції креатинкінази та показника її співвідношення з загальною активністю фермента протягом чотирьох місяців експерименту, що свідчило про поступове зростання вираженності ушкодження міокарда. Експериментальне імунне ушкодження міокарда вже на ранніх етапах розвитку супроводжувалося вираженими ознаками окислювального стресу. Протягом чотирьох місяців після імунізації спостерігався хвилеподібний характер вираженності оксидативного стресу, який досягав максимуму до четвертого місяця спостереження. Найбільш раннім і чітким проявом окиснювального стресу в умовах імунного ураження міокарда була значна активація вільнорадикального окислення білків міокарда, вже через два тижні після імунізації, яку слід віднести до важливих факторів їх модифікації та набуття ними антигенних властивостей. Цей факт дав можливість припустити, що первинною ланкою, яка підлягає вільно-радикальній модифікації, при деяких патологічних станах можуть бути білкові компоненти. На тлі розвитку оксидативного стресу експериментальне імунне ушкодження міокарда супроводжувалося ознаками порушень компонентів системи тканинного дихання серцевого м’язу, що зокрема проявлялося поступовим зниженням вмісту коензима Q10 та зменшенням активності ферменту цитохромоксидази в серцевому м’язі протягом всього часу спостереження.

Диагностика хламидийной инфекции у больных с ишемической болезнью сердца
Л.В. Журавлева, И.А. Ильченко, В.В. Кутовая
Харьковский национальный медицинский университет
Институт дерматологии и венерологии АМН Украины, г. Харьков

Помимо дислипидемии в атерогенезе ведущая роль принадлежит воспалительным реакциям в эндотелии, возникновению которых могут способствовать инфекционные агенты, такие как герпевирусы, цитомегаловирус, Helicobacter pylori, Clamidia pneumoniae (СР) и Chlamydia trachomatis (CТr), а также дефицит эстрогенов и пожилой возраст. Многие исследования на основе морфологических данных биоптатов атеросклеротических бляшек, результатов полимеразной цепной реакции, подтверждают гипотезу о возможной патогенетической роли возбудителя персистирующей или активной хламидийной инфекции в атеросклеротическом поражении сосудов. Углубление понимания патофизиологии атеросклероза обеспечивает новые направления для его профилактики и лечения.

Цель – изучение серологических показателей титров специфических антител к видам СР и CТr у больных с ИБС для оптимизации диагностики и выбора рациональной терапии.

Материал и методы. Группу обследования составили 64 больных с атеросклерозом, хронической формой ИБС – стабильной стенокардией (Сст) II –III функционального класса (ФК) – 30 мужчин и 34 женщины. Средний возраст больных был (53,0±4,5) года. Длительность ИБС составляла: до 10 лет – 8 больных (12,6 %), от 10 до 15 лет – 14 больных (21,9 %), более 15 лет – 42 больных (65,7 %). Среди обследованных больных со Сст II было 42 пациента (65 %), со Сст III – 12 больных (35 %). Перенесенный инфаркт миокарда в анамнезе был у 36 больных (56,4 %). В исследование не включались пациенты с острыми респираторными и инфекционными заболеваниями (не менее 4 нед до госпитализации), ревматическими заболеваниями, хронической почечной и печеночной недостаточностью. Всем пациентам проводилось общеклиническое и физикальное обследование согласно протоколу. Специфическая диагностика хламидийной инфекции – наличие антител к Ig G CTr и CР в сыворотке крови больных – проводилась с помощью метода иммуноферментного анализа (ИФА). Группу доноров составили 52 практически здоровых человека.

Результаты. В результате проведенных исследований установлено, что из 64 обследованных больных IgG к виду CТr в положительных диагностических титрах (1:10 – 1:40) выявлено у 6 (9,84 %) пациентов. Наличие IgG к виду СР в диагностических титрах (1:10 – 1:40) установлено у 17 (26,98 %) больных.

В группе доноров наличие IgG к виду СР в диагностических титрах (1:10 – 1:40) обнаружено у 12 (23,08 %) пациентов.

Выводы. Наличие у больных ИБС лабораторных признаков хламидийной инфекции на сегодняшний день не является диагностическим маркером. Но, по-видимому, наличие у больных генерализованных вариантов инфицирования, а также сочетание хламидийной инфекции с гиперхолестеринемией, артериальной гипертензией, сахарным диабетом может быть предиктором начала процесса и более тяжелого течения атеросклероза. Кроме того, само обострение хламидийной инфекции может индуцировать усугубление течения ИБС. Вероятно, присутствие хламидийной инфекции является индуктором для иммуновоспалительных реакций в стенке артерий.

Патология соединительнотканного матрикса в генезе нейроциркуляторной дистонии
Е.А. Захарьян
Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского

Актуальность изучения в терапевтической клинике функциональных нарушений органов и систем связана с медико-социальным аспектом проблемы, так как функциональные заболевания широко распространены среди лиц наиболее трудоспособного возраста. Нейроциркуляторная дистония (НЦД) проявляется в виде разнообразных форм, характеризующихся сочетанием многочисленных субъективных жалоб и клинических проявлений.

При рассмотрении вопросов этиологии и патогенеза НЦД становится очевидным наличие полиэтиологичности и мультифакторности механизмов развития болезни, в основе которых принимают участие генетические и приобретенные факторы, имеющие как предрасполагающее, так и пусковое значение. Среди них: хронические и острые психические перегрузки, физическое перенапряжение, техногенные факторы современных коммуникационных систем, хронические и острые инфекции, сенсибилизация и др. Существенный вклад в формирование НЦД вносит нейроэндокринный дисбаланс в периоды гормональной перестройки (пубертатный период, беременность) и наследственно-конституциональный фактор.

Мы считаем, что для НЦД характерен единый патогенез развития, связанный с изменением функциональных свойств соединительно-тканного матрикса (СТМ), которое сопровождается клинически значимой дисфункцией одного или нескольких внутренних органов. Выделение в качестве патоморфологического субстрата НЦД изменения свойств СТМ позволяет характеризовать данную функциональную патологию как результат накопления экзо- и эндопатогенов в матриксе при вторичном усилении действия различных биологически активных веществ, сопровождающих реализацию в организме психоэмоциональных, физических, микробных, токсических и прочих воздействий. Такой подход к оценке роли СТМ в развитии патологического процесса позволяет объяснить прослеживаемую в литературе устойчивую общность заболеваний, обусловленных поражением соединительной ткани и обозначенных как «дисплазия соединительной ткани» (ДСТ). Часто встречающаяся вегетативная патология у пациентов с ДСТ по мнению ученых носит конституциональный характер, что вызвано влиянием гипоталамуса на синтез коллагена.

Целью данного исследования явилось исследование роли структурных нарушений в соединительно-тканном матриксе (СТМ) организма как локусе первичных нейрососудистых и нейроэндокринных взаимодействий. Нами обследовано 211 больных с целью выявления признаков ДСТ и вегетативных дисфункций. Склонность к вегетососудистым нарушениям отмечена у 64 больных (30,3 %). У 44 больных (20,9 %) выявлена артериальная гипотония. Наличие кардио-респираторных синдромов, исходная детренированность сердечно-сосудистой, дыхательной, опорно-двигательной системы организма, лабильность вегетативной нервной системы лежат в основе формирования астенического синдрома, встречающегося у абсолютного большинства пациентов с ДСТ.

Наличие астении часто сочеталось с диспластикозависимыми косметическими синдромами: короткая шея была выявлена у 6 человек (2,8 %), искривление носовой перегородки – 17 человек (8,1 %), миопия – 25 человек (11,8 %), близко расположенные глаза – 15 человек (7,1 %), высокое «готическое» небо – 19 человек (9,0 %), нарушение прикуса и роста зубов – 108 человек (51,1 %), низкое расположение ушных раковин – 9 человек (4,3 %), приросшие мочки – 40 человек (19,0 %), очень маленькие ушные раковины – 11 человек (5,2 %), лопоухость – 32 человека (15,2 %), диагональная бороздка на мочках – 14 человек (6,6 %), клинодактилия – 41 (19,4 %) человек, арахнодактилия – 21 пациент (10 %), нарушения осанки – 58 человек (27,5 %), «сандалевидная щель» – 32 больных (15,2 %), деформация грудной клетки – 15 человек (7,1 %). Данные обстоятельства формируют психологические особенности больных с ДСТ: сниженное настроение, потеря ощущения удовольствия и интереса к деятельности, эмоциональная лабильность, пессимистическая оценка будущего, нередко с идеями самобичевания и суицидальными мыслями, депрессивность, алекситимия, повышенная тревожность. Закономерным следствием психологического дистресса является ограничение социальной активности, ухудшение качества жизни и значительное снижение социальной адаптации.

Куріння сигарет – етіологічний стимул ураження артерій
Д.Д. Зербіно, Т.М. Соломенчук
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Більшість дослідників і практичних лікарів ставляться до куріння, як до абстрактного фактора ризику ішемічної хвороби серця (ІХС). В дійсності ж курець і оточуючі його люди перебувають під постійним впливом значних концентрацій небезпечних хімічних речовин, які є стимулами ураження інтими коронарних артерій та виникнення ІХС.

Мета – з’ясувати хімічний склад деяких часто вживаних на Україні сортів сигарет.

Матеріал і методи. Для оцінки надходження в організм людини ксенобіотиків – компонентів сигаретного диму методом рентген-флуоресцентної спектрометрії нами проведене дослідження елементного складу часто вживаних на Україні чотирьох сортів сигарет: Magna classic (виробник – Джей Ті Інтернешнл Україна), Chesterfield lights, Bond lights і Marlboro lights (виробник – АТ Філіп Морріс Україна). Дослідження проводилося в науково-технічному центрі Віріа-LTD на рентгено-флуоресцентному аналізаторі Elva X виробництва фірми Елватех (м. Київ).

Результати. В досліджених нами зразках сигарет і димі, що виділяється при їх курінні, виявлено такі хімічні елементи, як сірка, хлор, калій, кальцій, бром і практично весь спектр важких металів: свинець, кадмій, хром, марганець, залізо, мідь, стронцій, нікель, цинк. Аналіз елементного складу диму класичних сигарет показав, що найбільша частка в ньому належить кальцію (45 %), калію (42,5 %), сірці (9,5 %) і хлору (1,6 %). В димі легких сигарет їх вміст є менший приблизно на 35–40 %. Концентрація інших хімічних елементів, зокрема, – важких металів, виявилася практично однаковою в обох видах сигарет. Загальна частка важких металів в димі однієї сигарети становить 1,1 % у класичних та 1,7 % – у «легких» сортах сигарет. Серед виявлених нами металів найбільшу концентрацію в сигаретному димі має залізо (57,6 %), друге місце поділяють марганець (14,7 %) і стронцій (15 %). На третьому місці – цинк (7,3 %), мідь (3 %), хром (1,2 %) і свинець (0,5 %).

За даними наших спостережень, переважна більшість курців, у яких виявлено гострі форми ІХС в молодому і середньому віці, викурювали протягом десятків років не менше 20 сигарет на добу. Враховуючи цю обставину, ми спробували оцінити, яка кількість хімічних елементів може потрапити в організм курця з димом двадцяти сигарет за один день, один рік, десять років, двадцять років. При викурюванні не менше двадцяти сигарет на день за двадцять років в організм курця у складі різних хімічних сполук може потрапити близько 886 грам кальцію, 835 грам калію, 187 грам сірки, 32 грами хлору. Сумарна кількість виявлених в сигаретному димі важких металів (свинець, кадмій, хром, марганець, залізо, мідь, стронцій, цинк, нікель) досягає за цей період часу 23 грам і є однаковою як для класичних, так і для легких сортів сигарет.

Висновки. Наявність в сигаретному димі великої різноманітності хімічних елементів, надходження їх в організм у вигляді аерозолю, здатність окремих ксенобіотиків до кумуляції, потенціювання дії внаслідок їх поєднаного, комбінованого впливу зумовлює його високу токсичність. Все це лежить в основі ушкодження інтими артерій серця, мозку, периферичних судин тощо і зумовлює розвиток ІХС та цереброваскулярної патології у осіб молодого і середнього віку.

Проблеми раціональності фармакотерапії в кардіотерапевтичній практиці
А.Б. Зіменковський, Т.Б. Ривак, Ю.С. Настюха
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

За даними доступних сучасних інформаційних потоків, одночасне застосування 2–4 лікарських засобів (ЛЗ) збільшує ризик розвитку побічних ефектів до 4 %, 15–20 ЛЗ – до 54 %. Доволі тривало в стаціонарах вітчизняних лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) склалася традиційна практика застосування, так званих, «коктейлів» – екстемпорально приготовлених ін’єкційних розчинів із сумісно застосованих разом декількох ЛЗ в одному об’ємі (флаконі).

Мета – вивчення безпечності та доцільності застосування в реальній кардіо-терапевтичній практиці екстемпорально приготовлених комплексів із декількох ЛЗ, зібраних разом у одному об’ємі («коктейлів»).

Методи та матеріали. Науково-клінічною базою дослідження були відділення кардіо-терапевтичного профілю одного з ЛПЗ м. Львова. Об’єкт дослідження: листки лікарських призначень фармакотерапії (ФТ) (n=100), інструкції для медичного застосування (ІМЗ) всіх призначених найменувань ЛЗ (за торговими назвами) (n=159). Дизайн дослідження: ретроспективне, нерандомізоване. Використано методи системного аналізу, експертно-аналітичний, клініко-фармацевтичний та клініко-фармакологічний.

Результати. ФТ проводилася з метою корекції симптомів та лікування нозологій в розрізі кардіо-терапевтичного профілю пацієнтів: ішемічна хвороба серця, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, синусова брадикардія, шлуночкова екстрасистолія, постінфарктний та дифузний кардіосклероз, миготлива аритмія, гіпертонічний криз, дилатаційна та токсична кардіоміопатія, цукровий діабет, а також пептична виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гастрит, панкреатит, бронхіальна астма. «Коктейлі» застосовано у 54 випадках. У 18 хворих сумісно в одному флаконі застосовано 5 ЛЗ, у 14-ти – 4 ЛЗ, у 9-ти – 6 ЛЗ, у 6-ти – 3 ЛЗ, у 4-х – 7 ЛЗ, у 3-х – 8 ЛЗ. Отже, переважно застосовуються комбінації з 4-6 ЛЗ. Виявлено 154 несприятливих взаємодій (за даними ІМЗ), зокрема: засоби глюкози не можуть бути носієм (розчином) для деяких гепатопротекторів, які дестабілізуються при кислому рН (30 ЛЛП); змішування в одному об’ємі інсуліну з іншими ЛЗ, наприклад, із тими, що містять тіоли чи сульфіти, може викликати руйнування інсуліну, тому його не рекомендовано додавати до інфузійних розчинів (23); не допускається змішування гепарину в одному флаконі з іншими ЛЗ (12); еуфілін не застосовують з іншими ЛЗ у зв’язку з фармацевтичною несумісністю (5); гепатопротектори не слід призначати разом із розчинами електролітів (3) тощо.

Висновки. Застосування, так званих, «коктейлів» із ЛЗ вважаємо нераціональним через небезпеку несприятливої взаємодії ліків та несумісності між ними, а їх призначення – нерідко порушенням ІМЗ ЛЗ, що, в свою чергу, може бути наслідком недостатніх знань клініцистів та відсутністю їх настороженості щодо сумісного застосування ліків. Наявність готових лікарських форм на вітчизняному фармацевтичному ринку, в тому числі, й для парентерального застосування, вироблених із дотриманням усіх сучасних вимог належної виробничої практики (GMP), є, на нашу думку, безперечною альтернативою «творчого» підходу клініцистів до екстемпоральних комбінацій ЛЗ в одному об’ємі, які нерідко виявляють небезпечну взаємодію, загрожуючи негативними побічними ефектами та відповідними ускладненнями ФТ. Впровадження формулярної системи в стаціонарні ЛПЗ та професійна діяльність клінічного провізора щодо підвищення безпеки ФТ – на нашу думку, пріоритетні напрямки вирішення проблеми, що вивчається.

Неінвазивна оцінка локальної скоротливості серцевого м’яза
П.Р. Іванчук, О.С. Полянська, М.В. Шилов
Буковинський державний медичний університет, м.Чернівці

При ішемічному пошкодженні міокарда загальна фракція викиду (ЗФВ), котра позиціонується як інтегральний показник роботи серця, не завжди адекватно відображує його стан. Визначення регіонарної фракції викиду (РФВ) і локальної скоротливості міокарда дозволяє вивчити ступінь та локалізацію ураження, прогнозувати перебіг захворювання.

Нами було запропоновано власну модель розрахунку РФВ на базі персональної ЕОМ, котра дозволяє розраховуввати РФВ у 12 сегментах. Метод базується на комп’ютерному анализі зоображення камери серця у систолу та діастолу з подальшим поділом на 12 сегментів. Розрахунок РФВ базується на визначенні площі даного сегмента в систолу та діастолу.

Обстежено 40 хворих з есенціальною гіпертензією, з яких 10 пацієнтів приймали амлодипін в якості тривалої антигіпертензивної терапії (5 мг/добу, повторна оцінка гемодинаміки через місяць), з визначенням змін регіонарної скоротливості за результатами ехокардіографії (ЕхоКГ).

20 пацієнтам з есенціальною гіпертензією, які не отримували лікування впродовж декількох діб до обстеження, амлодипін призначався в гострому тесті з аналізом стану скоротливості міокарда в умовах ЕхоКГ. Групу порівняння склали 10 пацієнтів з есенціальною гіпертензією, які приймали ніфедипін у вигляді монотерапії, визначення регіонарної скоротливості міокарда проводили в умовах гострого медикаментозного тесту також з ніфедипіном.

Як свідчать отримані результати, застосування амлодипіну вже в гострому тесті призвело до покращання РФВ, яке набувало вірогідних відмінностей для РФВ8 (Р<0,05), в інших ділянках ЛШ відзначена тенденція до зростання регіонарної скоротливості міокарда. Вихідні параметри регіонарної скоротливості в умовах 10-денного лікування амлодипіном характеризувалися тенденцією до зміни профілю регіонарної скоротливості із зменшенням для РФВ3-5 і зростанням РФВ1-2, РФВ6-12, зміни для РФВ1 були вірогідними (Р<0.05). На висоті повторного обстеження з призначенням амлодипіну порівняно з першим обстеженням зареєстрована тенденція до аналогічних змін із зростанням вихідної РФВ1-2 і РФВ6-12 при зменшенні РФВ3-5.

Несприятливий результат було отримано у пацієнтів, які використовували для лікування есенціальної гіпертензії ніфедипін – вихідний профіль скоротливості ЛШ був вірогідно зміненим (для РФВ3-5 і РФВ9-11 Р<0,05) порівняно з 10-денним вживанням амлодипіну, а зростання скоротливості на висоті прийому препарату було недостовірним і меншим, ніж для амлодипіну.

Проведене обстеження свідчить, що у всіх пацієнтів з есенціальною гіпертензією із використанням амлодипіну в якості антигіпертензивного засобу, досягнуто стійкий ефект, який пов’язується з стабілізацією артеріального тиску.

ЕхоКГ-обстеження не виявило суттєвої динаміки кінцевого діастолічного об’єму, кінцевого систолічного об’єму і ЗФВ в умовах гострого медикаментозного тесту з призначенням амлодипіну, однак аналіз динаміки регіонарної ФВ свідчить про її позитивні зміни як в гострому тесті, так і при 10-денному лікуванні з нормалізацією профілю скоротливості лівого шлуночка і зменшенні гіперфункції із зворотним впливом на гіпофункціонуючі ділянки міокарда в спокої та тенденцією до зростання на висоті гострого медикаментозного тесту.

Застосування в лікуванні стабільної стенокардії еферентної корекції порушень ентерогепатичної циркуляції жовчних кислот
Ю.М. Казаков, О.В. Катюхін, Н.І. Чекаліна, Е.Е. Петров, В.М. Костіна, Т.В. Настрога
Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини з доглядом за хворими ВДНЗУ
Українська медична стоматологічна академія, м. Полтава

Мета – вивчення у хворих з стабільною стенокардією (СС), ІІ–III ФК, з супутньою холестатичною патологією жовчних шляхів і порушеннями ентерогепатичної циркуляції жовчних кислот (ЕГЦЖК) ефективності одночасного застосування еферентного ліпід-селективного жовчогінного комплексу (ЕЛСЖК) та фізіотерапевтичних лікувальних засобів (ФЗЛ) – лазерної рефлексотерапії, електрофореза з бішофітом, дуоденального зондування.

Методи дослідження: перекисне окислення ліпідів (ПОЛ), антиоксидантний захист (A3), показники гемокоагуляції, ехокардіоскопія (ЕхоКС), УЗД жовчовивідних шляхів, індекс атерогенності, фіброгастроскопія, біохімія крові, білірубін, лужна фосфатаза (ЛФ), загальні жовчні кислоти. ЕЛСЖК емульсія вазелінової олії в 25 % розчині магнію сульфату – призначалася двічі на день до їжі протягом 12 днів. Лікування проводилося у 26 хворих на СС з супутньою патологією жовчних шляхів, що приймали базисну традиційну терапію, протягом 2 тиж. Групу порівняння склали 25 хворих на СС з супутньою патологією жовчних шляхів, які на фоні базисної терапії приймали еферентний жовчогінний комплекс.

Результати. У хворих після проведення курсу терапії відзначалася стабілізація клінічних проявів ішемічної хвороби серця – зникнення або значне зменшення частоти серцевих нападів, зниження середньодобового рівня артеріального тиску, зникнення дискомфорту в правому підребер’ї та диспептичних явищ, підвищилася працездатність. Динаміка клінічних ознак корелювала з інструментально-біохімічними показниками досліджень. При ЕхоКС виявлене достовірне збільшення фракції викиду та збільшення кінцевого діастолічного об’єму, спостерігалося достовірне зменшення атерогенних ліпідів крові, продуктів ПОЛ та індексу атерогенності. Відбувалося достовірне подовження часу рекальцифікації плазми, тромбінового та протромбіного часу, зниження фібриногену. При УЗД жовчовивідних шляхів відзначалося покращення показників дренажної функції, зникнення або зменшення ознак застою жовчі. Достовірно змінилися показники пігментного обміну, зменшився вміст ЛФ і жовчних кислот у крові.

Висновки. Застосування еферентного ліпід-селективного комплексу у хворих на ІХС з холестатичною патологією, на фоні проведених нормалізуючих жовчовиділення процедур, покращує клінічний стан, показники кардіогемодинаміки пацієнтів, приводить до нормалізації ліпідного обміну, процесів пероксидації, а також має суттєвий вплив на згортальну систему крові. В катамнезі ремісія захворювань жовчовивідних шляхів у дослідженій групі спостерігалася протягом 3 міс. Регрес скарг та фізикальних проявів ІХС відзначався у 77 % хворих, з них стабілізація показників серцевої гемодинаміки та ліпідного обміну визначалася у 18 хворих. У 12 хворих даної групи, що повторно приймали 14-денний курс лікування протягом року, настала стійка клініко-лабораторна ремісія патології жовчовивідних шляхів, спостерігалося зменшення маси тіла в середньому на 20 %, відбулася стабілізація артеріального тиску, зменшилася доза гіпотензивних засобів та пролонгованих нітратів.

Кардіопротективний спосіб життя у структурі профілактичної діяльності закладів первинної медико-санітарної допомоги
О.А. Каштелян, В.В. Макареня, Т.Р. Воробей, Н.В. Буглак
Поліклініка сімейного лікаря «Русанівка», м. Київ

Європейський конгрес кардіологів (2008 р.) визначив пріоритетним напрямком боротьби з кардіоваскулярною патологією створення превентивної системи їхньої профілактики шляхом залучення пацієнтів до кардіопротективного способу життя (КПСЖ), адже парадигма сучасної пігулково-ін’єкційної медицини вже не забезпечує ефективного лікування соматичної патології.

Цей термін логічно та семантично пов’язаний із сучасною стратегією профілактики серцево-судинних захворювань, що базується на науковій концепції усунення факторів ризику (вони мають місце у 80–90 % хронічно хворих) шляхом модифікації способу життя пацієнта.

Ми вважаємо не зовсім коректним використання терміну «здоровий спосіб життя» при спілкуванні з пацієнтами, що страждають як від кардіоваскулярної патології, так і інших хронічних захворювань, у яких рівень здоров’я вже значно втрачений (у сенсі повноти життєдіяльності).

У прийнятому нами дискурсі дефініція кардіопротективний спосіб життя – це мотивований індивідуальний стиль поведінки, що формується на усвідомленні пацієнтом можливості збереження і зміцнення здоров’я власними зусиллями, спрямованими перш за все на корекцію факторів ризику, що модифікуються (тютюнопаління, гіподинамія, надмірна вага, зловживання алкоголем тощо).

Нам видається, що з огляду на постулати медичної етики, термін КПСЖ є більш доцільним, оскільки він несе змістовно-асоціативний та енергетичний потенціал, мотивує хронічно хвору людину до активної участі у лікувальному процесі й закликає до боротьби за покращення здоров’я власними зусиллями.

Саме з цих позицій було розроблено та апробовано алгоритм дій медичних працівників закладів первинної медико-санітарної допомоги щодо визначення факторів ризику та надання консультативної допомоги пацієнтам стосовно необхідності залучення до кардіопротективного способу життя як дієвого немедикаментозного засобу сучасної терапії серцево-судинної патології.

Адаптована нами до умов поліклінічного прийому пацієнтів сімейним лікарем Картка експрес-скринінгу факторів ризику дозволяла упродовж 10 хв визначити за бальною системою ступінь ризику розвитку кардіоваскулярної патології від низького до загрозливо підвищеного.

Ця інформація повідомлялася пацієнту, і він отримував конкретні поради щодо модифікації наявних факторів ризику та залучення до КПСЖ.

Таким чином, орієнтація хворих із серцево-судинною патологією на необхідність поведінки, що спрямована на збереження здоров’я, має стати важливою складовою профілактичної діяльності закладів первинної медико-санітарної допомоги.

Провоспалительные факторы и гемодинамические изменения у больных со стенокардией и ожиреним
Ю.А. Ковалева
Харьковский национальный медицинский университет

Цель – провести комплексное исследование лабораторных и инструментальных показателей у больных со стабильной стенокардией (СС) и ожирением с учетом определения гемодинамических показателей, цитокинов, нарушений липидного и углеводного обменов.

Материал и методы. Обследовано 43 больных со стабильной стенокардией и ожирением от II до IV функциональных классов (ФК); инструментальное обследование включало ЭКГ и ЭХО-кардиографию (определялась степень гипертрофии миокарда левого желудочка и ремоделирование миокарда). Биохимические исследования: определение теста толерантности к глюкозе, как один из составляющих синдрома инсулинорезистентности; определение липидного спектра крови и провоспалительных цитокинов – интерлейкина 1b (ИЛ-1b и фактора некроза опухолей a (ФНО-a) иммуноферментативным методом с помощью наборов фирмы «Укрмедсервис» (Украина). Клинически определялся индекс массы тела (ИМТ) и показатель соотношения объёма талии к объему бедер (Т/Б) для определения типа ожирения.

Результаты. При сопоставлении антропометрических показателей – ИМТ ((30,6±1,7) кг/м2) и соотношения Т/Б (0,9±0,02) больных со СС выявлено достоверное превышение ИМТ ((27,3±0,6) кг/м2), P<0,05) и Т/Б (1,7±0,3, P<0,05) у больных с СС и ожирением II–III степени. ЭХО-КГ показатели массы миокарда ЛЖ ((177,0±5,4) г) у больных со СС и ожирением характеризовались более высокими значениями по сравнению с показателями больных без ожирения (162,4±5,1 г). Величина фракции выброса была ниже ((48,2±2,4) %) у больных со СС и ожирением II–III степени по сравнению с группой без ожирения. Активность провоспалительных цитокинов ИЛ-1b больных со СС и ожирением была выше ((71,3±12,5) пг/мл) в сравнении с больными без ожирения ((52,6±9,4) пг/мл). Аналогичные изменения отмечали и с ФНО-a.

Выводы. Установлено комплексное воздействие активности провоспалительных цитокинов ИЛ-1b и ФНО-a и нарушения углеводного обмена (ожирения, артериальной гипертензии и ухудшения чувствительности тканей к инсулину) на развитие и прогрессирование ФК СС, а также гемодинамических расстройств – развитие гипертрофии ЛЖ и ремоделирования миокарда, что свидетельствует о патогенетической обусловленности указанных изменений.

Контурирование границ сердца при магнитокардиографическом картировании
В.И. Козловский
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Целью работы явилась разработка методики контурирования сердца для точной локализации патологических изменений электрофизиологии миокарда.

Проведен анализ 250 записей магнитокардиографического(МКГ)-картирования пациентов с различной кардиологической патологией, которым было проведено МКГ-картирование.

МКГ-картирование проводилось по методике, разработанной в Институте кардиологии совместно с НИИ кибернетики. Измерялось магнитное поле сердца в 36 точках прямоугольной сетки шагом 4 см с помощью многоноканальной МКГ-установки, адаптированной к условиям клиники. Длительность регистрации магнитного сигнала в каждой точке составила 30 с. С помощью оригинальных компьютерных программ сохранялась информация об изменениях магнитного поля на протяжении одного кардиоцикла для каждой точки измерения. Для периодов деполяризации и реполяризации строились динамические МКГ-карты с промежутком в 2 мс, а также регистрировались количественные показатели, характеризующие электрофизиологические особенности каждого из процессов.

Одним из первых результатов МКГ-картирования является прямоугольная сетка, состоящая из 36 ячеек, в каждой из которых зафиксирован МКГ-сигнал. Графика этого сигнала похожа на графику ЭКГ-сигнала. По разработанной нами методике, выбираются ячейки, в которых находятся «пограничные» сигналы, что позволяет определить контур сердца, а это, в свою очередь, позволяет определить расположение сердца в грудной клетке, а также расположение правого и левого предсердия, правого и левого желудочка сердца. Это дает возможность врачу увидеть расположение МКГ-сигналов и, соответственно, может быть проведен целенаправленный выбор МКГ-сигнала для последующей математической обработки.

Просторове положення серця за даними магнітокардіографії
В.І. Козловський, О.В. Овсієнко, О.Ю. Манжула, М.М. Будник
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України, м. Київ

На сьогодні кардіологічні захворювання є однією із головних причин смертності та інвалідизації працездатного населення у всьому світі і Україні. Для надійної діагностики методом магнітокардіографічного (МКГ) картування важливо локалізувати зони порушень у міокарді. Для цього потрібно розробити алгоритм суміщення анатомічного розрізу серця з МКГ картою.

Методи. Для суміщення анатомічного розрізу з сіткою 6х6 МКГ відведень розроблено такий алгоритм:

Обробка даних особи без кардіальної патології та виділення на всіх МКГ кривих QRS комплексу

Побудова сітки 6х6 QRS комплексів.

Визначення на сітці 2 точок, де QRS комплекси досягають мінімуму та максимуму методом «ковзного вікна» 3х3, для якого обчислюють середнє значення.

Побудова трапеції, яка описує зовнішній контур серця.

Визначення реперних ліній та точок (А і B) трапеції.

Суміщення трапеції з мінімумом та максимумом виконують на основі 3 геометричних перетворень:

  1. Паралельний переніс на вектор Pmin–PA, де Pmin(PA) – координати в пікселях точки мінімуму (точки А трапеції).
  2. Поворот на кут між векторами L1 та L2, де L2 (L1) – вектор між реперними точками трапеції (екстремумами сітки).
  3. Масштабування (розтягнення чи стиснення) зображення серця на фактор K=||L1||/||L2,||, де ||…|| – довжина вектора.

Результати. Суміщення зображення анатомічного розрізу серця з МКГ-кривими має такий вигляд.


Рис. 1. Контур серця, суміщений з сіткою МКГ-кривих

Висновок. Розроблено алгоритм суміщення анатомічного розрізу серця з просторовою сіткою МКГ кривих, який дає можливість локалізувати відділи серця, тобто знайти їх координати. З рисунку видно, що розміри (довжина 16 см, ширина 12 см) та орієнтація зображення відповідають даним, відомим з анатомії; лінія, проведена з вершини трапеції на її основу, проходить через міжшлуночкову перегородку; лінія, яка ділить бічні сторони трапеції, відділяє шлуночки від передсердь, точка перетину цих ліній відповідає AV вузлу, зазначені лінії ділять прямокутну частину трапеції на 4 квадранти, які відповідають 4 основним відділам серця – передсердям та шлуночкам, верхівка трапеції відповідає верхівці міокарда.

Зв’язок електричної негомогенності передсердь з показниками системної гемодинаміки у післяінсультних хворих
В.Є. Кондратюк, Л.М. Єна, С.М. Кузнєцова
ДУ «Інституг геронтології АМН України», м. Київ

Мета – дослідити зв’язок електричної гетерогенності передсердь з параметрами системної гемодинаміки, структурно-функціонального стану серця та магістральних артерій у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ), що перенесли ішемічний інсульт.

Матеріал і методи. Обстежені 85 пацієнтів з ГХ, які перенесли в минулому (у середньому (28±5) міс) ішемічний інсульт у каротидному (правій або лівій середній мозковій артерії, відповідно ПСМА і ЛСМА) і вертебробазилярному басейнах (ВББ) (43 чоловіків і 42 жінок, середній вік (63±1) рік), тривалість ГХ (11±1 рік). Проводили вимірювання артеріального тиску (AT), ехокардіографію, ЕКГ високого підсилення (ЕКГ ВП), дуплексне сканування загальної сонної артерії (ЗСА), кореляційний аналіз.

Результати. Виявлена залежність між амплітудно-часовими показниками передсердної ЕКГ ВП (тривалістю фільтрованої хвилі Р (DFiP), тривалістю низькоамплітудних (< 5 мкВ) сигналів на початку та у кінці хвилі Р, середньоквадратичною амплітудою частотного спектра за перші 20 мс хвилі Р і віком післяінсультних хворих (відповідно r=0,28, r=0,30, r=0,31 і r=-0,22, усі Р<0,05), що відображає погіршення електричної гомогенності передсердь у пізньому онтогенезі, та може призводити до погіршення прогнозу.

У загальній групі післяінсультних хворих DFiP збільшувалася зі зростанням рівнів систолічного AT і міокардіального стресу (МС) (відповідно r=0,22 і r=0,30, обидва Р<0,05), зі збільшенням індексу маси міокарда лівого шлуночка (ЛШ), діастолічного розміру лівого передсердя (ЛП) (відповідно r=0,22, r=0,26, r=0,29, усі Р<0,05) і зі збільшенням товщини інтими-медії ЗСА (r=0,25, Р<0,05). При проведенні аналізу кореляцій залежно від локалізації вогнища ураження мозку у групах ЛСМА і ВББ, на відміну від групи хворих ПСМА, простежується залежність стану електричної гомогенності передсердь від ступеня дилатації ЛП. Визначений додатний зв’язок між параметром передсердної ЕКГ ВП: DFiP – з одного боку, і діастолічним розміром ЛП, з іншого боку, відповідно в групі пацієнтів ЛСМА і ПСМА (відповідно r=0,33 і Т=0,49, обидва Р<0,05). У групі ВББ величина DFiP залежала від розмірів ЛШ як в систолу, так і в діастолу, ступеня гіпертрофії ЛШ, а також рівня МС (відповідно r=0,49, r=0,63, r=0,54, r=0,64, усі Р<0,05). Це свідчить про те, що стан електричної однорідності передсердь значною мірою залежить від особливостей структурних змін лівих відділів серця. Разом з цим, у постінсультних хворих зростання частоти виявлення пізніх потенціалів передсердь (ППП) супроводжується зростанням рівня діастолічного AT (r=0,27, Р<0,05), подовжнього розміру ЛШ у діастолу (r=0,38, обидва Р<0,05). Схожі кореляції отримані для ранніх потенціалів передсердь (РПП): зростання частоти реєстрації РПП асоціюється зі зростанням рівня діастолічного і середньогемодинамічного AT (відповідно r=0,25 і r=0,26, обидва Р<0,05). На відміну від ППП, частота виявлення РПП збільшувалася при збільшенні товщини задньої стінки (ЗС) ЛШ, маси міокарда ЛШ, збільшенні діаметра ЗСА, товщини її стінки та їх співвідношення (відповідно r=0,22, r=0,25, r=0,22, r=0,29 і r=0,29, усі Р<0,05) і зменшенні швидкості розслаблення ЗС ЛШ (непрямого маркера діастолічної дисфункції ЛШ) (r=-0,24, Р<0,05). На відміну від ППП, частота появи РПП зростала при збільшенні ступеня гіпертрофії ЛШ, відносної та абсолютної товщини стіни ЗСА, а також погіршенні діастолічної функції ЛШ.

Висновок. У післяінсультних хворих розлад електричної гомогенності передсердь, що відображається зростанням частоти виявлення ранніх і пізніх потенціалів передсердь, стає більш вираженим з віком, зі зростанням рівня артеріального тиску, зі збільшенням ступеня гіпертрофії лівих відділів серця, асоціюючи з погіршенням діастолічної функції лівого шлуночка та збільшенням товщини стінок магістральних артерій.

Кроссовые возможности новобранцев, годных к строевой службе
В.И. Конев
Хмельницкая областная больница

Существующая система отбора молодежи в силовые структуры не позволяет определить отдельно долю сердца в обеспечении кроссового норматива.

Цель исследования – используя запатентованный нами способ (Бюллетень № 4 от 15.04.2005 г.) определить долю сердца у новобранцев в обеспечении кроссового норматива.

Материал и методы. В исследовании участвовали 156 новобранцев из учебной воинской части центрального региона Украины, которые признаны годными к строевой службе. Использованы электрокардиография, велоэргометрия, определение давления в легочной артерии реографическим методом с расчетом по нашему способу прогностического показателя времени (ППВ), т. е. времени преодоления 1 км при условии, что сердце будет работать при аэробном энергообеспечении и частоте сердечных сокращений не выше 168 в 1 мин.

Результаты. Имели физическую работоспособность (ФР) и ППВ:

4 % – низкую (38 мл/мин/кг и <) и > 6,1 мин
8 % – пониженную (39–41) и 5,96 – 5,41
61 % – среднюю (44–51) и 5,28 – 4,56
15,5 % – высокую (52–56) и 4,47 – 4,15
11,5 % – очень высокую (57 и >) и 4,08 и <

Из данных следует, что при нормативе 1 км – 4,08 мин:

11,5 % преодолеют 1 км практически без волевого усилия;
15,5 % применят незначительное волевое усилие;
61 % вынуждены улучшать возможности сердца на 0,5 мин за счет силы воли;
8 % вынуждены будут применить чрезмерное волевое усилие;
4 % новобранцев не смогут выполнить норматив потому, что улучшение ППВ на 2 мин и более за счет волевого усилия, по нашим данным, невозможно.

Выводы. Таким образом, 12 % новобранцев обречены на чрезмерные кроссовые перегрузки из-за низкой насосной функции левого желудочка, в результате воспалительно-дистрофических поражений его. Прогностический показатель времени должен определяться перед призывом, чтобы избежать кроссовых перегрузок.

Распространенность воспалительно-дистрофических поражений миокарда среди молодежи
В.И. Конев
Хмельницкая областная больница

Цель – определить распространенность воспалительно-дистрофических поражений миокарда среди молодежи и физическую работоспособность (ФР) при этом.

Материал и методы. Лицам молодого возраста проведены электрокардиография (ЭКГ) и велоэргометрия (ВЭМ) для определения уровня физической работоспособности (ФР).

Результаты. Выше указанные обследования проведены: 1) в условиях горно-пустынной местности инфекционным больным (n=4588). Выявлены признаки реполяризационных изменений обменно-дистрофического характера в 24 % случаев и нарушений проводимости, как последствий воспалительно-дистрофических поражений – в 28 %; при выписке по случаю выздоровления и только у лиц, перенесших среднетяжелую и тяжелую формы инфекции (n=1554) соответственно в 29 и 34 %, несмотря на проведенную коррекцию панангином. ФР в группе вышеуказанных была, за редким исключением, «низкой»; 2) кандидатам в летные учебные заведения и испытательный Центр (n=6000). ЭКГ-изменения выявлены соответственно в 10,3 и 33,3 % случаев и являлись проявлением миокардиодистрофии и миокардиосклероза, как результат перенесенных острых и хронических инфекций при клинических признаках нейроциркуляторной дистонии (НЦД). При ВЭМ достигнута ФР в среднем (1058±12) кгм/мин. Она была достоверно ниже у лиц с НЦД; 3) юношам лицея в возрасте до 17 лет (n=30), считавших себя здоровыми. ЭКГ-изменения выявлены соответственно в 5 и 3 случаях. ФР была на уровне «средняя – понижена». Прогностический показатель, определяемый нашим способом, составил в среднем (5,24±0,75) мин при нормативе пробега 1 км за 4,08 мин. Следовательно, для выполнения норматива они будут прилагать чрезмерное волевое усилие.

Выводы. Дистрофия миокарда в разных ее стадиях, в том числе скрытой, – наиболее распространенное поражение сердца у молодежи и за счет низких возможностей сердца сопровождается снижением физической работоспособности.

Роль сімейного лікаря в реалізації стратегії превентивної терапії серцево-судинних захворювань
О.М. Корж, С.В. Краснокутський, Н.М. Васьків
Харківська медична академія післядипломної освіти

Наявність високого рівня захворюваності і смертності хворих на серцево-судинну патологію, не дивлячись на застосування ефективних технологій первинної і вторинної профілактики, обумовлюють необхідність вивчення якості надання медичної допомоги, відповідності лікування, що надається в першу чергу лікарями первинної ланки, прийнятим рекомендаціям.

Мета – вивчення прихильності лікарів амбулаторної ланки і пацієнтів сучасним рекомендаціям по діагностиці і профілактиці серцево-судинного ризику.

Матеріал і методи. Для досягнення поставленої мети було проведене анонімне анкетування лікарів загальної практики-сімейної медицини і дільничних терапевтів з питань діагностики і профілактики серцево-судинного ризику. Крім того, були проаналізовані амбулаторні карти хворих  з гіпертонічною хворобою II–III стадії і ішемічною хворобою серця в первинній ланці амбулаторно-поліклінічної мережі м. Харкова.

Результати. Більшість учасників анкетування усвідомлювали важливість діагностики і корекції чинників серцево-судинного ризику і вважали, що цей вид втручань дозволяє поліпшити перебіг основного (76 %) і супутніх захворювань (52 %), якість життя (64 %). 83 % респондентів повідомили, що вони рекомендують своїм пацієнтам відмову від паління, гіполіпідемічну дієту, нормалізацію маси тіла, дещо рідше (80 %) призначалися фізичні тренування. Проте, помітно гірше опинилася ситуація з профілактичною фармакотерапією. Так статини і антиагреганти рідко розглядалися респондентами в числі найважливіших засобів профілактики. Крім того, призначення цих препаратів не завжди було з урахуванням рекомендованих адекватних доз. Важливою проблемою виявилося застосування лікарями амбулаторної ланки лікарських засобів з недоказаною ефективністю. Наш досвід показав, що обговорення вибору препарату серед лікарів і їх участь в оцінці ефективності лікарського засобу в процесі повсякденної роботи є важливим стимулом для підвищення знань і сприяє впровадженню сучасної методології корекції дисліпідемій в практичну охорону здоров’я. Гіполіпідемічна ефективність доступніших за вартістю статинів-генериків вимагає клінічного підтвердження, оскільки недорогий препарат може бути і менш ефективним.

Висновки. Виявлена низька обізнаність лікарів амбулаторної ланки в питаннях діагностики і профілактики серцево-судинного ризику, проаналізовані бар’єри на шляху реалізації концепції профілактики патології серцево-судинної системи, проблеми прихильності хворих до виконання рекомендацій немедикаментозної і медикаментозної терапії. У багатьох країнах в даний час розробляються адаптовані до локальних умов програми профілактики серцево-судинних захворювань із залученням лікарів загальної практики, що мають справу з пацієнтами помірного і високого ризику, які на відміну від хворих з клінічними проявами не знаходяться на динамічному спостереженні у кардіологів і до того ж менш мотивовані.

Епідеміологія інсульту в Україні
В.М. Корнацький, І.Л. Ревенько
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Інсульт є однією з основних медико-соціальних проблем, оскільки посідає друге місце серед причин смертності і перше – серед стійкої втрати працездатності населення в усіх країнах світу.

Матеріал і методи. Проведено аналіз показників захворюваності та смертності внаслідок інсульту за період 1999–2008 рр. Розглянуто 128374 випадків смертей внаслідок гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК) за період 2006–2008 рр. та визначено питому вагу різних форм інсультів у загальній структурі смертей внаслідок цієї нозології.

Результати. Захворюваність на інсульт в Україні за 1999–2008 рр. має спадаючо-зростаючу динаміку. З 1999 по 2004 р. включно спостерігається зменшення захворюваності, а з 2005 р. – зростання. Незважаючи на збільшення показників в останні роки, щороку за період 1999–2008 рр. захворюваність на інсульт зменшувалася в середньому на 939 осіб, а у розрахунку на 100 тисяч населення – на 7 %.

Питома вага захворюваності на інсульт у структурі загальної захворюваності цереброваскулярними хворобами (ЦВХ) зменшилася в 2003–2005 рр. порівняно з 1999–2002 рр. від (29,03±0,04) % до (26,27±0,04) % з наступним її підвищенням в 2006–2008 рр. до (28,30±0,04) %.

За останні 10 років в Україні відбувалося стабільне зростання смертності внаслідок інсультів (усі форми). Середній абсолютний приріст смертності за десятирічний період становить 1051 особа. Наведені цифри не значно перевищують показники розвинених країн світу, але у західних державах смертність від ЦВХ означає смертність від інсульту, у той час як в нашій країні ці поняття розрізняються і смертність внаслідок ГПМК у загальній структурі смертності від судинно-мозкових уражень становить 42 %.

Динаміка показників смертності внаслідок субарахноїдального крововиливу (САК), ішемічного, геморагічного інсультів та інсульту, не уточненого як крововилив або інфаркт, наведена у таблиці.

Таблиця. Смертність від інсульту на 100 тисяч населення

У структурі смертності внаслідок усіх типів гострих порушень мозкового кровообігу за період 2006–2008 рр. смертність, внаслідок ішемічного інсульту ствновила 49,29 %, геморагічного – 31,78 %, САК – 3,38 %, інсульту, не уточненого як крововилив або інфаркт – 15,55 %.

Висновки. Спостерігається зменшення захворюваності інсультом з 1999 р. по 2004 р. включно, а з 2005 р. – зростання. Смертність внаслідок мозкових інсультів в Україні зросла, при цьому показники смертності від САК збільшувалися повільно, від ішемічного інсульту – стабільно зростали, від геморагічного – зменшувалися поступово, а смертність від інсульту, не уточненого як крововилив або інфаркт, за десятирічний період стрімко знизилася.

Етичні питання проведення клінічних досліджень в Україні
В.М. Корнацький, Т.В. Талаєва, О.В. Сілантьєва
Центральна комісія з питань етики МОЗ України

Дотримання етичних та морально-правових принципів проведення клінічних випробувань лікарських засобів є однією з найактуальніших проблем сучасної медичної науки, оскільки участь в них може супроводжуватися ризиком для здоров’я та благополуччя досліджуваних. Створення етичних комісій та розробка морально-правових принципів проведення клінічних випробувань за участю людини відбулася у відповідь на неприпустимі порушення прав людини, етичних та моральних принципів, що відбулися в ХХ ст.: жахливі досліди фашистської Німеччини, 40-річне дослідження природного перебігу сифілісу на чорношкірому населенні містечка Таськеги, талідомідова трагедія тощо.

Відповідно до національного законодавства (наказ МОЗ України від 23.09.2009 р. № 690, Закон України «Про лікарські засоби» та ін.) та міжнародних директив (Гельсінкська декларація, ICH GCP, Директива Європейського Парламенту та Ради 2001/20/ЄС, міжнародних етичних принципів біомедичних досліджень із залученням людини та ін.) в Україні передбачається наявність двох типів комісій з питань етики: Центральної комісії з питань етики при МОЗ України та комісій з питань етики при лікувально-профілактичних закладах – місцях проведення клінічних випробувань. При цьому схвалення проведення випробувань в Україні забезпечується Центральною комісією, а здійснення моніторування дотримання етичних та морально-правових принципів проведення клінічних випробувань проводиться локальними та Центральною комісіями з питань етики під організаційно-методичним керівництвом останньої.

З 2006 р. по 2009 р. спостерігається зростання кількості матеріалів випробувань в 1,5 разу (з 754 до 1127), при цьому зросла кількість зауважень Центральної комісії з питань етики до них в 24,8 разу (з 6 до 149). Під час проведення експертизи важливими етичними питаннями є обґрунтованість плацебоконтрольованих досліджень, забезпечення безпеки досліджень за участю дітей та недієздатних, осіб в критичних та невідкладних станах, дослідження окремих типів лікарських засобів (імунобіологічних препаратів тощо), питання адекватності і повноти письмової інформації, що передбачається надавати досліджуваним, належної підготовки дослідника і допоміжного персоналу, якості устаткування і приміщень. Окремою етичною проблемою є страхування учасників клінічних досліджень.

У процесі проведення клінічних випробувань Центральною комісією з питань періодично (не рідше 1 разу на рік) оцінюються очікувана користь та можливі його ризики з метою вирішення питання можливості подальшого проведення дослідження в Україні.

Таким чином, головним завданням етичних комісій різного рівня є забезпечення максимально можливого захисту прав та безпеки учасників на всіх етапах клінічних випробувань та мінімізація його ризиків.

Динаміка VEGF під впливом аторвастатину та фенофібрату у хворих на стабільну стенокардію напруження та рак молочної залози
В.І. Кошля, О.О. Голобородько
Запорізька медична академія післядипломної освіти

Мета – дослідити вплив терапії аторвастатином та фенофібратом у хворих на стабільну стенокардію напруження II та III функціонального класу у сполученні з раком молочної залози, на рівень VEGF як маркера ефективності лікування хворих та стану неоангіонезу.

Матеріал і методи. Вплив аторвастатину та фенофібрату був вивчений у 22 пацієнтів з стабільною стенокардією напруження II (12 пацієнтів – 1-ша група) та III (13 пацієнтів – 2-га група) функціонального класу. Аторвастатин призначався у добовій дозі 20–40 мг, а фенофібрат – у добовій 20–30 мг. Хворим 1-ї групи призначався лише аторвастатин, а хворим 2-ї групи – комбінована терапія фенофібратом з аторвастатином. Курс лікування – 3 міс.

Результати. Вихідні показники рівня VEGF до лікування були достовірно вище у обох групах: 1-ша – (286,54±32,14) нг/мл (Р<0,05); 2-га група –(342,86±12,05) нг/мл (Р<0,001) відносно здорових (205,74±16,45) нг/мл), що у процентному відношенні становило 39,3 і 66,6 %. Лікування аторвастатином у першій групі та комбіноване лікування аторвастатином і фенофібратом у другій приводила до нормалізації ліпідограми. Водночас відзначалося достовірне зниження рівня VEGF, яке у пацієнтів 1-ї групи становило 20,3 % (228,45±26,12) нг/мл), а у хворих 2-ї групи – 25,7 % (254,91±14,21) нг/мл).

Висновки. Таким чином, зниження експрессії VEGF на тлі лікування аторвастатином і фенофібратом може свідчити про гальмування процесів неоангіогенезу при застосуванні статинів, що є дуже важливим у запобіганні процесів метастазування у прооперованих онкологічно хворих з ішемічною хворобою серця.

Епідеміологічні аспекти артеріальної гіпертензії у молодих та стратегія зниження кадіоваскулярного ризику
А.М. Кравченко
ДУ «Науково практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, м. Київ

Проблема зниження кардіоваскулярного ризику, під яким розуміють наявність модифікованих і немодифікованих факторів ризику, зокрема артеріальної гіпертензії (АГ), залишається однією із найважливіших у сучасній кардіології. Очевидним є той факт, що для зниження смертності від серцево-судинних захворювань необхідно застосовувати більш ефективну профілактику і як можна раніше ідентифікувати пацієнтів високого ризику. Метою цієї роботи було вивчення рівнів артеріального тиску (АТ) та поширеності АГ у організованої групи молодого населення (середній вік обстежених (36,5±0,1) року) та визначення груп для здійснення первинної та вторинної профілактики і лікування. Проведено триразове вимірювання артеріального тиску у 22 012 осіб, серед них було 16 206 чоловіків та 5806 жінок. Кожне обстеження складалося із 2–3 вимірювань артеріального тиску, середня величина яких бралася за остаточний результат. Підвищений АТ (>140/90) у чоловіків відзначався у 19,5 %, що більше, ніж у жінок (16,8 %), хоча середній вік у групі чоловіків був (35,0±0,1), а жінок – (41,0±0,2) року. Вивчення поширеності АГ в різних вікових групах показало чітку залежність частоти артеріальної гіпертензії від віку як у чоловіків, так і у жінок з високим коефіцієнтом кореляції (0,408 САТ і 0,344 ДАТ). Кількість осіб з високим нормальним АТ (130–139/85–89) становила 18,2 % у чоловіків і 14 % у жінок і також суттєво збільшувалася залежно від віку. Вибірковий аналіз даних диспансеризації чоловіків (n=2334, вік (41,8±0,2) року) про поширеність інших факторів ризику показав, що гіперхолестеринемія (> 5,2 ммоль/л) зустрічалася у 54 %, паління у 47,4 %, надмірна вага у 26 %, малорухомий спосіб життя у 40 % обстежених. Отримані результати вказують на значну поширеність факторів ризику і несприятливий прогноз у значної кількості молодого населення України, необхідність розширення та включення в скринінгові програми, окрім традиційних досліджень, таких маркерів, як мікроальбумінурія, гіпертрофія лівого шлуночка, зниження еластичності аорти та ін. з метою удосконалення ідентифікації осіб високого кардіоваскулярного ризику. Стратегія прогнозування найближчого ризику для молодої популяції повинна бути замінена на прогнозування ризику протягом всього подальшого життя, а модифікація стилю життя та своєчасне лікування будуть сприяти профілактиці розвитку серцево-судинних захворювань та запобіганню їх ускладнень.

Досвід одномоментного лікування поєднаної патології серця в умовах електрофізіологічної лабораторії
Б.Б. Кравчук, І.О. Дітківський, Д.О. Кузьменко, Б.В. Бацак, С.О. Сіромаха
Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України, м. Київ

Мета – оцінка ефективності та безпечності одномоментного лікування поєднаної патології серця в умовах електрофізіологічної лабораторії.

Матеріал і методи. У 2009–2010 рр. в лабораторії електрофізіологічних та гемодинамічних досліджень з рентгенопераційною було проліковано двоє пацієнтів. Кожному пацієнту було проведено в одну сесію два втручання, які в стандартній практиці виконуються окремими операціями.

1 пацієнт – жінка 35 років з діагнозом: вроджена вада серця – вторинний дефект міжпередсердної перетинки, шлуночкова екстрасистолія високих градацій (клас 4), з періодами короткочасної шлуночкової тахікардії. Першим етапом, за стандартною методикою, доступом через стегнову вену була виконана радіочастотна катетерна абляція вогнища шлуночкової ектопії у вихідному тракті правого шлуночка, другим – закриття вторинного дефекту міжпередсердної перегородки оклюдером.

2 пацієнт – чоловік 65 років з діагнозом: ішемічна хвороба серця, стенокардія напруження, функціональний клас по NYHA ІІ , СН 2А та персистуюча форма тріпотіння передсердь. Першим етапом доступом через стегнову артерію було виконано коронарографію із подальшим стентуванням середньої третини передньої міжшлуночкової коронарної артерії, другим етапом через стегнову вену проведено радіочастотну катетерну абляцію каво-трикуспідального істмуса з метою вилучення тріпотіння передсердь.

Обидва втручання проводили в умовах місцевої анестезії в поєднанні з внутрішньовенним введенням транквілізаторів та наркотичних анальгетиків короткої дії.

Результати. У першої пацієнтки загальна тривалість операції становила 1 год 40 хв, час флюороскопії – 25 хв. Пацієнтку було виписано зі стаціонару на наступний день після втручання. В ранньому післяопераційному періоді ускладнень не спостерігалось. За даними холтерівського моніторування на другий день після втручання утримувався стійкий синусовий ритм. У другого пацієнта загальна тривалість операції становила 2 год 45 хв, час флюороскопії – 37 хв. Пацієнта було виписано зі стаціонару на 3 день. В ранній післяопераційний період ускладнень не спостерігалося. За даними холтерівського моніторування, на третій день після втручання утримувався стійкий синусовий ритм.

Висновки. Отримані результати свідчать про те, що одномоментне катетерне лікування поєднаної патології серця в умовах електрофізіологічної лабораторії є технічно можливою та ефективною процедурою. Окрім цього, впровадження комплексного одномоментного лікування поєднаної серцевої патології призведе до зменшення часу перебування хворих у стаціонарі, зниження вартості лікування та зменшення ризику інфекційних ускладнень.

Особливості змін морфометричної структури і функції лівого шлуночка у хворих на хронічну ниркову недостатність
А.П. Кузьміна, В.А. Рассоха, О.І. Свищ, Т.В. Хакімова, О.П. Кравченко, І.В. Яковлєва
Дніпропетровська державна медична академія, м. Кривий Ріг

Відомо, що хронічна ниркова недостатність (ХНН) визначає розвиток гами кількісних і якісних змін серцевого м’яза, що реалізуються на різних рівнях – від ультраструктурного до органного [Amann K., Tyralla K., Gross M.L. і співавт., 2004]. Дані про поширеність гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) в інтервалі між початковою і термінальною ХНН малочисленні і досить суперечливі. Згідно з опублікованими даними, її частота коливається від 25 до 87 % при додіалізній ХНН і від 50 до 70–95 % при діалізній ХНН.

Мета – визначення особливостей морфометричної структури й функції лівого шлуночка у хворих на хронічну ниркову недостатність.

Матеріал і методи. У роботі детально досліджені особливості регіональної структури і функції лівого шлуночка (ЛШ). Оцінку змін геометрії (ремоделювання) ЛШ відповідно до рекомендацій Американського ехокардіографічного суспільства (ASE) проводили на підставі принципу R. Devereux с використанням критеріїв індексу маси міокарда ЛШ і відносної товщини стінки. Причинами ХНН у 15 пацієнтів був хронічний гломерулонефрит, у 10 – полікістозна хвороба нирок.

Результати. У пацієнтів у термінальній стадії ХНН стосовно умовної норми середні значення параметрів, що характеризують кінцевосистолічний ((4,3±0,32) см) і кінцеводіастолічний розміри ((4,3±0,24) см) і обсяги ЛШ (відповідно (77,02±9,60); (175,12±14,8) мл), мали тенденцію до збільшення. Кінцеводіастолічне значення товщини серцевої стінки відповідало помірному ступеню гіпертрофії. Виходячи з величини фракції вигнання, скорочувальна здатність серцевої тканини в цілому була знижена ((55,6±2,1) %), порівняно з особами контрольної групи (діапазон 60–75 %). Товщина міжшлуночкової перегородки досягала величини (1,43±0,07) см (у контролі діапазон 0,7–1,0 см), задньої стінки ЛШ – (1,45±0,08) см (в контролі 0,8–1,1). Маса міокарда становила – (385,6±42,2) г (в контролі діапазон 90–150 г), а індекс маси міокарда – 210,9±36,7 (у контролі <120), що значно перевищує верхню межу діапазону для умовної норми. З урахуванням специфіки діалізної терапії й різноманітних комбінацій гемодинамічного навантаження концентрична модель гіпертрофії міокарда в пацієнтів з ХНН трансформується в ексцентричну модель із активним (тоногеним) компенсаторним розширенням порожнин серця. Іншими словами, у пацієнтів у термінальній стадії ХНН ступінь патологічних змін у міокарді перебуває за тією межою, де компенсаторні можливості концентричної гіпертрофії вже вичерпані.

Таким чином, у хворих на ХНН у процесі прогресуючого зниження функції нирок відзначається зростання ступеня гіпертрофії лівого шлуночка. До факторів ризику ГЛШ відносяться систолічна та діастолічна артеріальна гіпертензія, анемія. Переважною моделлю ГЛШ була концентрична гіпертрофія міокарда. У хворих без ГЛЖ змінюється геометрія лівого шлуночка за типом концентричного ремоделювання міокарда.

Комбінована антигіпертензивна терапія у хворих з високим кардіальним ризиком
Н.В. Кузьмінова, В.К. Сєркова, О.М. Біловол
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Харківський національний медичний університет

В основі сучасної медикаментозної терапії артеріальної гіпертензії (АГ) лежить підбір оптимальної комбінації препаратів, що патогенетично впливають на найбільший перелік критеріїв стратифікації ризику, ефективних і безпечних, в тому числі при їх одночасному використанні. При цьому вибір раціональної комбінації препаратів дозволяє досягнути основної мети антигіпертензивної терапії, що позиціонують всі сучасні стандарти: зниження сумарного серцево-судинного (СС) ризику. На сьогодні дещо змінилося розуміння терапевтичної ролі бета-адреноблокаторів (БАБ) в лікуванні пацієнтів з АГ, що знайшло своє віддзеркалення в нових Європейських рекомендаціях. Проте БАБ зберігають своє значення як високоефективні препарати для лікування хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) високого кардіоваскулярного ризику.

Мета дослідження – визначення ефективності та безпечності довготривалої комбінованої терапії з одночасним використанням інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ), антагоністів кальцію (АК) і БАБ з оцінкою її додаткових плейотропних ефектів у хворих на ГХ високого кардіального ризику.

Узагальнені результати спостереження над 28 хворими на ГХ ІІ–ІІІ стадії, АГ 2–3 ступеня, що асоційована з ішемічною хворобою серця (ІХС), 16 чоловіків і 12 жінок, середній вік 54 (49; 61) роки. Хронічну серцеву недостатність (ХСН) І стадії І–ІІ ФК діагностовано у 10 (35,7 %) хворих, ІІА стадії, ІІ–ІІІ ФК – у 18 (64,3 %). Тривалість АГ становила 11,5 (6,0; 17,0) року. Всім хворим було призначено потрійну комбіновану терапію в індивідуально підібраних дозах, до складу якої входили препарат з групи ІАПФ – еналаприлу малеат в добовій дозі 20–40 мг, що була розподілена на два прийоми, дигідропирідиновий антагоніст кальцію ІІІ покоління лерканидипін в дозі 10–20 мг/добу та високоселективний b1-адреноблокатор зі здатністю модулювати метаболізм ендогенного оксиду азоту (NO) – небіволол у добовій дозі 5–10 мг. Спостереження тривало протягом 1 року. Оцінку ефективності лікування проводили на підставі клінічних проявів, динаміки величин офісного артеріального тиску (АТ), параметрів добового моніторингу АТ (ДМАТ), холтерівського моніторування ЕКГ (ХМЕГ), структурно-функціональних показників міокарда за даними ехокардіографії та біохімічних маркерів дисфункції ендотелію. Статистичні розрахунки проводили з використанням пакетів прикладних програм Microsoft Excel, Statistica for Windows 6.0.

Застосована потрійна комбінована терапія призводила до достовірного зниження систолічного артеріального тиску (АТ) (на 15,9 %, Р<0,05), діастолічного АТ (на 20,9 %, Р<0,05) та пульсового АТ (на 26,2 %, Р<0,05) протягом доби, зниження підвищеної варіабельності АТ (на 31,6 %, Р<0,05), зростання добового індексу та сприяла нормалізації добового профілю АТ (тип dipper по САТ і по ДАТ через 12 міс мали 76,3 і 71,0 % пацієнтів, відповідно). Оцінка структурно-функціональних параметрів серця за даними ЕхоКГ виявила регрес гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) про що свідчило достовірне зниження величин індексу маси міокарда ЛШ (ІММЛШ) на -36,4 % (Р<0,01). Зменшення ІММЛШ відбувалося внаслідок зменшення товщини стінок ЛШ та зниження кінцево-систолічних та кінцево-діастолічних об’ємів та розмірів ЛШ. Спостерігалося зменшення не тільки ЛШ, але і тенденція до зменшення правих відділів серця. Зареєстровано зростання фракції викиду (ФВ) на 19,5 % (Р<0,001). Нами не виявлено будь-яких метаболічних порушень під впливом довготривалої потрійної комбінованої терапії.

Рівень ендотеліну-1 (ЕТ-1) зменшився під впливом лікування на 50,0 % (Р<0,001), активність фактора Віллебранда (фВ) на 18,2 % (Р<0,05), рівень мікроальбумінурії (МАУ) – на 56,2 % (Р<0,01). Таким чином, потрійна комбінація ІАПФ+АК+БАБ добре сприймалася хворими, призводила до нормалізації АТ, позитивно впливала на процеси ремоделювання міокарда і покращання його функціональної здатності, сприяла зниженню вазоконстрикції та нормалізації функції ендотелію, що в свою чергу знижує загальний СС ризик.

Взаємодія та безпечність кардіологічних лікарських засобів за умов вікової поліморбідності
Л.П. Купраш, Ю.О. Гріненко, С.О. Гударенко
ДУ «Інститут геронтології АМН України», м. Київ Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни, с. Циблі

Високий рівень поліморбідності у людей похилого і старечого віку обумовлює необхідність призначення лікарських засобів різних фармако-терапевтичних груп, взаємодія яких значно збільшує ризик розвитку побічних реакцій у даної категорії хворих.

Мета – вивчити характер взаємодії лікарських засобів, що використовуються для лікування основної і супутньої патології у людей похилого і старечого віку з захворюваннями органів кровообігу, і визначити шляхи її оптимізації.

Матеріал і методи. Проведено ретроспективний фармакоепідеміологічний аналіз 1306 історій хвороб хворих віком понад 60 років, що лікувалися в кардіологічних відділеннях Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни (УДМСЦВВ) протягом 2006–2009 рр. Використано фармакоепідеміологічні, епідеміологічні та статистичні (описова статистика, кореляційний, дисперсійний, коваріаційний аналізи) методи дослідження.

Результати. У обстежених хворих встановлено високий рівень поліморбідності (більше 5 хвороб у одного хворого), серед яких переважали ішемічна хвороба серця (96 на 100 хворих), хронічна серцева недостатність (83 на 100 хворих), артеріальна гіпертензія (57 на 100 хворих). З супутніх хвороб найбільш частими були захворювання органів кістково-м’язової системи, органів травлення, органів дихання, ендокринної системи. Медикаментозна терапія включала комбінації лікарських засобів (ЛЗ) різних фармако-терапевтичних груп, кількість яких становила (8,4±0,9) на одного хворого. Побічні реакції (ПР), що стали причиною відміни ліків, зареєстровано у 4,7 % хворих. Частота ПР зростала з віком хворих від 3,1 % в 7-му десятилітті до 5,9 % – в 9-му. Визначено поєднання кардіологічних засобів з ЛЗ інших фармако-терапевтичних груп, які найбільш часто викликали побічні реакції у обстежених хворих літнього віку (інгібітори АПФ та нестероїдні протизапальні засоби, бета-адреноблокатори та бронхолітичні засоби), а також супутні захворювання, наявність яких сприяла розвитку ПР на кардіологічні засоби (порушення функції печінки і нирок). Виявлена кореляція між дозами кардіологічних засобів та частотою розвитку ПР. Показано, що включення в схему лікування захворювань органів кровообігу засобів метаболічної терапії (мексикор, кораргін, триметазидин, корвітин) сприяло підвищенню ефективності та зменшенню ПР на ліки у обстежених хворих літнього віку. За допомогою дисперсійного аналізу встановлено основні фактори ризику розвитку ПР на кардіологічні засоби у хворих похилого і старечого віку: кількість захворювань, кількість та характер призначених парепаратів, доза ЛЗ, тривалість курсу лікування, вік хворих.

Висновки. Раціональний вибір лікарських засобів з урахуванням характеру поліморбідності, вікових особливостей фармакодинаміки, фармакокінетики та взаємодії ліків підвищить безпеку медикаментозної терапії захворювань органів кровообігу у хворих похилого і старечого віку.

Оценка изменений структурно-функционального состояния сердца при занятиях спортом
А.В. Легконогов, Е.А. Сосновская
Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского, г. Симферополь

Цель – оценка изменений структурно-функционального состояния сердца спортсменов с учетом электрокардиографических данных и уровня спортивной квалификации.

Материал и методы. Проведен анализ результатов обследования 238 спортсменов (209 мужчин и 29 женщин, средний возраст (17,6±0,3) года в возрастном диапазоне 12–30 лет) с использованием допплерэхокардиографии, ЭКГ в динамике, холтеровского мониторирования ЭКГ.

Результаты. Какие-либо функциональные нарушения или органическая патология сердца были установлены у 147 спортсменов, что составило 61,8 %; у 91 атлета (38,2 %) патологии сердечно-сосудистой системы не было выявлено. Синдром «спортивного сердца», диагностированный у 39 пациентов (16,4 % обследованных), по сравнению со здоровыми спортсменами характеризовался относительной брадикардией (ЧСС в покое (50,2±1,1) в 1 мин против (65,7±1,2)), увеличением размеров полости левого желудочка (ЛЖ) по данным допплерэхокардиографии (конечнодиастолический размер (5,85±0,03) см против (5,00±0,04) см), относительным увеличением размеров полостей левого предсердия и правого желудочка (соответственно (3,89±0,05) см против (3,36±0,04) см и (2,41±0,05) см против (20,40±0,03) см), толщины задней стенки ЛЖ и межжелудочковой перегородки (соответственно (0,85±0,01) см против (0,77±0,01) см и (0,89±0,02) см против (0,77±0,01) см) (различия показателей между группами достоверны при Р<0,001). У пациентов со «спортивным сердцем» наблюдались разнообразные нарушения ритма (частая желудочковая и суправентрикулярная экстрасистолия соответственно в 9 и 4 наблюдениях, миграция водителя ритма – в 6) и проводимости сердца (атриовентрикулярная блокада I степени у 5 спортсменов, II степени – у 2, полная блокада правой ножки пучка Гиса – 2, синдром ранней реполяризации желудочков – в 2 наблюдениях). Среди 39 пациентов со «спортивным сердцем» преобладали спортсмены высокой квалификации (15 мастеров и кандидатов в мастера спорта – 38,5 %) , тогда как без патологии сердца их было всего 16 из 91, что составило 17,6 % (Р<0,001). В остальных наблюдениях были диагностированы нейроциркуляторная дистония по кардиальному типу (22 пациента), аномалии хордального аппарата сердца (17), пролапс передней створки митрального клапана I ст. (7), латентный синдром WPW (3 наблюдения). У 14 спортсменов были впервые выявлены врожденные пороки сердца с минимальными нарушениями внутрисердечной гемодинамики, в том числе в 9 наблюдениях незначительный стеноз легочной артерии, открытое овальное окно межпредсердной перегородки (3), двустворчатый аортальный клапан (2 пациента).

Выводы. Регулярные занятия спортом способствуют увеличению размеров полостей сердца и появлению брадикардии в покое, сочетание которых принято обозначать как «спортивное сердце». Спортсмены, как правило, уделяют повышенное внимание собственному здоровью и нередко обращаются к врачу по поводу сердцебиения, головокружения, утомляемости, болей в области сердца, одышки. Если же при рутинном клинико-электрокардиографическом обследовании обнаруживаются отклонения от нормы, то, с учетом широко распространенного мнения о повышенном риске внезапной сердечной смерти среди спортсменов, появляются поводы для тревожных ожиданий. Таким образом, состояние сердечно-сосудистой системы спортсменов может варьировать в широких пределах, что требует тщательного и продуманного врачебного подхода перед окончательным заключением об отстранении спортсмена от тренировок и состязаний, тем более когда спортивная профессия дает перспективу карьерного роста и/или является источником дохода.

Порушення білкового обміну, як провідний маркер дестабілізації метаболізму при експериментальному стресі
О.В. Лисенко
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ

Білковий обмін – джерело поліфункціональних сполук, які мають пластичні, імунні, регуляторні, протизапальні, регенеруючі, транспортні, детоксикуючі інші властивості. Один з найважливіщих детоксикантів білкової природи в організмі – альбумін, який відіграє ключову роль у процесах детоксикації при стресовому ендотоксикозі. Метою дослідження було вивчення особливостей білкового обміну (рівень загального білку, альбуміну) у щурів в умовах хронічного і комбінованого імобілізаційного стресу (ІС).

На моделях комбінованого хронічного з гострим стресом (28-денний стрес з 18-годинним гострим стресом на 28-й день) та хронічного (28-денного) ІС у білих половозрілих щурів (n=30) досліджувалися у плазмі крові рівні загального білка, альбуміну. Дослідження проводилося на тест-наборах фірми Хьюмен (Германія). Щури були розподілені на 3 групи: інтактна (n=10), та 2 групи, що зазнавали вплив ІС: 1 група – щури, які знаходилися під впливом 28-денного імобілізаційного стресу (n=10), 2 група – щури, які зазнавали вплив 28-денного імобілізаційного стресу з 18-годинним гострим ІС на 28-й день (n=10).

Отримані данні свідчать про значний вплив хронічного та комбінованного ІС на білковий обмін щурів. При порівнянні змін білкового обміну у стресованих щурів двух дослідних груп виявлені більш значні порушення у щурів з комбінованим стресом. Так, рівень загального білка у щурів з комбінованим стресом знижується набагато більше (65,0 г/л; Р<0,001)) порівняно зі щурами з хронічним стресом (90,6 г/л). Порівняно з інтактною групою рівень загального білка (94,5 г/л) у щурів з хронічним стресом знижується не значно (90,6 г/л), тоді як у щурів з комбінованим стресом рівень загального білка знижується у 1,5 разу, або на 31,2 % (65,0 г/л; Р<0,001). Аналогічна тенденція у змінах рівня альбуміну. Рівень альбуміну у щурів з хронічним стресом (29,8 г/л) зменшується у 1,3 разу порівняно з інтактною групою (38,6 г/л; Р<0,01) і менш суттєво порівняно з щурами з комбінованим стресом. У щурів з комбінованим стресом рівень альбуміна зменьшується у 1,4 (27,6 г/л) разу порівняно з інтактними щурами (38,6 г/л; Р<0,01).

Представлені данні свідчать про кореляційний зв’язок між ступенем напруги стресу і глибиною дисбалансу білкового обміну, що обумовлює цілий комплекс порушень, пов’язанних з білковим синтезом: пластичний обмін, процеси регенераціїї, детоксикації (глутамін), протизапальні процеси, кровотворення, ферментних, гормональних процесах. Порушення білкового обміну безпосередньо впливають на патогенез гемодинамічних, гемокоагуляційних, реологічних порушень, які пов’язані з підвищенним ризиком гострих серцевих, церебральних, ниркових, легеневих катастроф.

Крім того, показники балансу білкового профілю стресованного організму є маркерами не тільки глибини порушень, а і ступеня активності самовідновлювальних і компенсаторних процесів.

Критерії встановлення груп інвалідності у хворих на ішемічну хворобу серця після реваскуляризації міокарда
О.М. Лисунець, І.Я. Ханюкова, О.В. Танцура, Ю.В. Ткаченко, С.В. Літвєкова
Український НДІ медико-соціальних проблем інвалідності, м. Дніпропетровськ

Проведений аналіз медико-експертних справ цієї категорії хворих з ряду областей України показав, що в закладах медико-соціальної експертизи (МСЕ) на сьогодні не існує єдиних експертних підходів щодо огляду таких хворих. Мета дослідження – розробка науково обґрунтованих підходів до проведення МСЕ у даної категорії хворих, методологічною основою яких служить Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності і здоров’я (2001) та діюча Інструкція про встановлення груп інвалідності (2004). Для виконання поставленної мети було проведено експертно-реабілітаційне функціональнальне обстеження (118 хворих на ІХС після аортокоронарного шунтування та 120 хворих після стентування; середній вік становив (52,30±4,11) року), яке базувалося на результатах клініко-функціональної, психологічної і соціальної діагностики, зіставленнях результатів комплексної діагностики із змістом і вимогами окремих категорій життєдіяльності і ступенем їх значущості. Підставою для визначення інвалідності хворим на ІХС після реваскуляризації міокарда були помірні, виражені і значні обмеження життєдіяльності, що викликані порушеннями, в першу чергу, функцій серцево-судинної системи (ССС) та зберігалися на фоні адекватного підтримуючого лікування.

Для використання в практиці МСЕК запропоновані такі підходи до визначення груп інвалідності. Інвалідність III групи визначають хворим: після ефективної реваскуляризації, з незначними порушеннями стану ССС за наслідками клініко-функціонального обстеження, зайнятими в професіях з протипоказаними видами праці (обмеження працездатності 1-го ступеня); після ефективної реваскуляризації, з помірними порушеннями стану ССС за наслідками клініко-функціонального обстеження та з обмеженими можливостями трудової діяльності в доступних професіях (обмеження працездатності 1-го ступеня, обмеження до пересування 1-го ступеня); Інвалідність II групи визначають у хворих з обмеженням здатності до пересування та/або самообслуговування, та/або участі в трудовій діяльності 2-го ступеня в наступних випадках: при виражених і значно виражених порушеннях функції ССС на фоні постінфарктного ремоделювання серця, наявності значних зон асинергії, у тому числі після резекції, пластики постінфарктної аневризми з прогресуванням СН, коли здатність до виконання трудової діяльності можлива тільки у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів чи за допомогою інших осіб; у хворих при відсутності динаміки клінічного поліпшення на фоні ускладненого перебігу ІХС, прогресуванні СН після неповної реваскуляризації чи дисфункції шунта або стента, та необхідності в реоперації; після тромбоемболічних ускладнень з вираженими наслідками; при післяопераційних ускладненнях, що вимагають тривалого лікування у тому числі і повторних операцій, гнійних ускладненнях (остеомієліт, медіастиніт, перикардит). У хворих, яким була визначена II група, при сприятливому перебігу пізнього постінфарктного ремоделювання і при відсутності повторних коронарних подій, після ефективного реперфузійного втручання ступінь обмеження життєдіяльності і реабілітаційний потенціал повинні бути переглянуті.

Ухвалення експертного рішення базується як на оцінці кожної категорії обмеження життєдіяльності, так і їх сукупності. При цьому обов’язково враховується ступінь впливу супутньої патології на ступінь вираженості обмежень життєдіяльності в рамках кожної категорії. Як правило, інвалідність 1-ї групи у цієї категорії хворих не встановлюється.

Особливості варіабельності серцевого ритму у дітей пубертатного віку з вегето-судинними дисфункціями за гіпотензивним типом
Ю.В. Марушко, Т.В. Гищак, Т.В. Мошкіна
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

Одне з провідних місць в структурі серцево-судинних захворювань у дітей займають вегето-судинні дисфункції (ВСД), розповсюдженість яких серед дітей, згідно з даними літератури, становить 32–50 % (Казак С.С., 2003; Буряк В.Н., 2007). Більш ніж у половини дітей ВСД перебігає із зниженням артеріального тиску (Прохоров Е.В., 2001; Майданник В.Г., 2005), супроводжується різноманітними скаргами, що потребують уваги педіатрів, кардіологів та неврологів. Це потребує ретельного обстеження, перш за все, стану серцево-судинної системи.

Мета – вивчення особливостей варіабельності серцевого ритму у дітей з ВСД за гіпотензивним типом на підставі даних моніторування ЕКГ за Холтером.

Матеріал і методи. Обстежено 58 дітей віком 11– 16 років, що проходили лікування в ДКЛ № 5 м. Києва.

У 28 з них було діагностовано ВСД за гіпотензивним типом. Контрольну групу склали 20 дітей із нормальними показниками артеріального тиску (АТ) і відсутністю ознак вегетативної дисфункції. Моніторинг ЕКГ здійснювався протягом 24 год у стаціонарі за стандартною методикою з використанням кардіомонітора Lifecard CF (Великобританія).

Результати. У всіх дітей основної групи було виявлено скарги на підвищену стомлюваність та слабкість. Головний біль спостерігався у 20 (71,4 %) дітей, головокружіння та відчуття нестачі повітря – у 11 (39,3 %) пацієнтів. На кардіалгії та перебої в роботі серця скаржилися 9 (32,1 %) дітей, 4 (14,3 %) хворих відзначали підвищену пітливість. Другу групу скарг склали абдомінальні болі різної локалізації та диспептичні явища, які спостерігалися у 14 (50 %) та 13 (46,4 %) дітей відповідно. В анамнезі у 5 (17,9 %) пацієнтів були синкопальні стани.

У 14,3 % дітей основної групи при аналізі даних моніторингу ЕКГ за Холтером було виявлено посилення циркадного профілю (ЦІ більше 1,44). Зниження циркадного індексу менше, ніж 1,24, спостерігалося у 7,1 % дітей.

У дітей з гіпотензією було виявлено тенденцію до зниження середніх значень показників SDNN, SDANNi, SDNNi, RMSSD, PNN50 у всіх вікових групах (більш окреслено у дітей 13-16 років). Так, приміром, у дівчат 13–16 років показник PNN50, що характеризує вплив парасимпатичної нервової системи на регуляцію серцевого ритму, становив (18,98±2,02) %, що було майже вдвічі менше порівняно з значеннями в контрольній групі (35,7±5,3 %). Загалом, він виявився нижчим за норму у 78,6 % дітей основної групи. У хлопчиків 13–16 років найбільш суттєвим визначалося зниження показників SDNN, SDANNi, SDNNi (Р<0,05).

Висновки. Таким чином, в результаті досліджень було виявлено, що у дітей з ВСД за гіпотонічним типом у пубертатному віці спостерігаються загальні різного ступеня зміни показників варіабельності, циркадного профілю серцевого ритму, що необхідно враховувати при розробці лікувально-реабілітаційних заходів цим дітям.

Показатели липидного спектра крови у больных с перекрестным синдромом
К.В. Михеева, О.Л. Рековец, С.Н. Кушнир, М.Н. Рейко, Г.Ф. Примак, И.И. Калиниченко
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Синдром ночного апноэ (СНА), ХОЗЛ, перекрестный синдром, общий холестерин (ОХ), триглицериды (ТГ), холестерин липопротеидов высокой плотности (ХЛВП), холестерин липопротеидов низкой плотности (ХЛНП), холестерин липопротеидов очень низкой плотности (ХЛОНП), индекс атерогенности (ИА), индекс десатурации (ИД), индекс апноэ (ИА), индекс дыхательных расстройств (ИДР).

Цель – выявление частоты нарушений обмена липидов у больных с диагностированным СНА без кардиальной патологии в анамнезе.

Материал и методы. Материалом для исследования была сыворотка крови 54 больных с ПС, среднего возраста (58,69±1,43) года, 31 мужчина и 23 женщины и контрольной группы из 10 здоровых лиц. ПСГ проводилася на аппарате SleepLab, Erich Jaeger.

Результаты. Нарушения липидного обмена наблюдали у 71 % пациентов с ПС. В группе больных с ПС ОХ был (5,38±0,18) ммоль/л, в группе контроля – (4,90±0,02) ммоль/л; ТГ в группе ПС – (1,82±0,35) ммоль/л, в группе контроля – (1,11±0,01) ммоль/л; ХЛВП в группе ПС – (1,39±0,05) ммоль/л, в группе контроля – (1,43±0,02) ммоль/л; ХЛНП в группе ПС – (3,23±0,14) ммоль/л, в группе контроля – (2,25±0,08) ммоль/л; ХЛОНП в группе СНА – (0,78±0,11) ммоль/л, в группе контроля – (0,4±0,05) ммоль/л; ИА в группе СНА – (3,04±0,15), в группе контроля – (2,8±0,07).

Были найдены достоверные корреляции между показателями липидного обмена и расстройствами сна: положительная корреляция между ТГ и ИД, отрицательные корреляции между ХЛВП и ИД, ИА и ИДР, положительные корреляции между ХЛОНП и ИД и ИДР.

Больные были поделены на 2 группы в зависимости от тяжести ХОЗЛ как компонента ПС. Нарушения липидного обмена в первой группе обнаружились у 63 % больных, а во второй группе – у 77 % больных. ОХ в первой группе составил (5,31±0,19) ммоль/л; во второй – (5,25±0,50) ммоль/л; ТГ в первой группе – (1,48±0,16) ммоль/л, во второй группе – (2,48±1,31) ммоль/л; ХЛВП в первой группе – (1,36±0,06) ммоль/л, во второй группе – (1,28±0,04) ммоль/л; ХЛНП в первой группе – (3,33±0,16) ммоль/л, во второй группе – (3,40±0,33) ммоль/л; ХЛОНП в первой группе – (0,81±0,14) ммоль/л, во второй группе – (0,88±0,06) ммоль/л; ИА в первой группе – (3,05±0,16), во второй группе – (3,60±0,27).

Выводы. В нашем исследовании найдены связи между показателями ПСГ и липидного спектра крови у пациентов с перекрестным синдромом, что вероятно связано с влиянием часто повторяющихся эпизодов ночной гипоксемии и персистирующей гипоксемии на липидный обмен. По мере утяжеления ПС прослеживается тенденция к ухудшению показателей обмена липидов. Патологические изменения показателей липидограммы при тяжелом ПС выявлены у большего на 14 % количества больных, чем при ПС низкой степени тяжести.

Оцінка прихильності до рекомендацій лікаря у пацієнтів в амбулаторних умовах
Г.З. Мороз, Е.П. Ольховська
Українська військово-медична академії МО України
Головний військово-медичний клінічний центр  «ГВКГ», м. Київ

Виконання пацієнтом рекомендацій лікаря в умовах амбулаторного лікування значною мірою впливає на його ефективність і є актуальною медико-соціальною проблемою. Впровадження доказової медицини та підвищення ефективності лікування не можливе без активної участі пацієнта. Підвищення прихильності до лікування є актуальною проблемою і для військової медицини.

Мета – провести комплексну оцінку прихильності до лікування кардіологічних пацієнтів Клініки амбулаторної допомоги Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» та факторів, які впливають на виконання рекомендацій лікаря.

Матеріал і методи. В Клініці амбулаторної допомоги Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» методом випадкової вибірки було проведено анонімне анкетне опитування пацієнтів, які прийшли на прийом до кардіолога – 136 осіб, середній вік (63,4±2,9) року. Для проведення дослідження і стандартизації результатів була розроблена спеціальна анкета соціологічного опитування. Питання анкети були зведені в інформаційні блоки: загальні відомості, поінформованість щодо стану здоров’я, виконання рекомендацій щодо здорового способу життя, прийому ліків та причин, які обумовлюють нерегулярний прийом ліків. Були запропоновані такі варіанти відповідей на питання «Чому Ви нерегулярно приймаєте ліки?»: 1) забуваю прийняти ліки; 2) забуваю придбати ліки; 3) добре себе почуваю; 4) боюся звикнути; 5) дорого коштує лікування; 6) боюся побічних ефектів; 7) маю сумніви щодо ефективності ліків; 8) виникають незручності в повсякденному житті; 9) інше (вкажіть).

Результати. Аналіз результатів анкетного опитування показав, що переважна більшість пацієнтів знають свій рівень артеріального тиску – 124 з 136 пацієнтів (91,2 %). Щодо рівня холестерину, то цей показник знали тільки 40 пацієнтів (26,7 %), що вказує на недостатній рівень знань пацієнтів щодо необхідності контролю цього важливого показника. Пацієнтам було запропоновано провести самооцінку за п’ятибальною шкалою виконання рекомендацій лікаря щодо здорового способу життя та прийому ліків. На 4 і 5 балів щодо виконання здорового способу життя оцінили себе 72 (52,9 %) пацієнтів, щодо лікування – 88 (64,7 %) пацієнтів. Разом з тим, за результатами анонімного анкетного опитування, було визначено, що регулярно і, у відповідності до рекомендацій лікаря, препарати приймають тільки 26 % хворих. Ми проаналізували причини, які на думку пацієнтів, обумовлюють нерегулярний прийом ліків: 1) забуваю прийняти ліки – 28 %; 2) добре себе почуваю – 24 %; 3) забуваю прийняти ліки + добре себе почуваю – 12 %; 4) боюся звикнути + боюся побічних ефектів – 14 %; 5) виникають незручності в повсякденному житті – 8 %; 6) боюся звикнути + дорого коштує лікування – 4 %. Таким чином, серед основних проблем неприхильності пацієнтів кардіолога щодо медикаментозного лікування – проблеми, пов’язані з недостатньою мотивацією пацієнта та недостатня поінформованість щодо хвороби та її негативного впливу на стан здоров’я .

Висновки. Пацієнти Клініки амбулаторної допомоги ГВМКЦ «ГВКГ» недостатньо поінформовані щодо рівня холестерину в крові: цей показник знали тільки 26,7 % хворих, які прийшли на прийом до кардіолога, що вказує на відсутність знань у значної частини пацієнтів щодо необхідності контролю цього важливого показника. Причини неприхильності мають різноплановий характер, тому і підхід до корекції має бути комплексним. Основними причинами, які на думку хворих, обумовлюють нерегулярний прийом ліків, є забудькуватість та добре самопочуття, що потребує підвищення поінформованості пацієнтів, розробки індивідуальних систем нагадування та регулярного контролю з боку лікаря.

Анализ ангиографических результатов и диагностика синдрома Х
Ю.М. Мостовой, В.В. Распутин, Л.В. Распутина
Винницкий национальный медицинский университет им. Н.И. Пирогова
Городская клиническая больница № 1, г. Винница

По данным литературы у 10–30 % больных, которым проводилась диагностическая коронарография, коронарные артерии оказываются интактными. Среди возможных причин интактных коронарных артерий при наличии болевого синдрома в грудной клетке, депрессии ST, положительного стресс-теста рассматривают несколько теорий, наиболее распространенными из них является спазм коронарных сосудов, который диагностируется во время коронарографии, гипертоническая болезнь, с признаками гипертрофии миокарда, подтверждающийся признаками гипертрофии левого желудочка, а также кардиальный синдром X, в патогенезе которого лежат многие факторы, в частности эндотелиальная дисфункция, хроническое воспаление, жесткость артерий и другие.

Целью нашей работы было проанализировать частоту случаев интактных коронарных артерий, структуру больных, клинико-анамнестические данные и изучить вероятные причины таких изменений. Проведен анализ 263 диагностических коронаровентрикулографий. У 33 больных (12,6 %) не обнаружено видимых изменений коронарных артерий. Среди них 23 мужчины (67,7 %), средний возраст (61,3±2,4) года, 10 (30,3 %) женщин, средний возраст (60,9±3,6) года. 8 (24,2 %) больных имели перенесенный ранее острый инфаркт миокарда, 24 (72,7 %) – гипертоническую болезнь, 5 (15,2 %) – ожирение, 5 (15,2 %) – хронические заболевания желудочно-кишечного тракта, 4 (12,1 %) – заболевания щитодидной железы. У всех исследуемых изменений углеводного обмена не было. У 10 (30,3 %) больных диагностировано дислипидемию. По данным эхокардиографического обследования у 8 (24,2 %) больных обнаружены признаки гипо- и акинезии, диастолическую дисфункцию левого желудочка установлено у 16 (48,4 %) больных. Среди всех больных без атеросклеротических изменений коронарных артерий у 7 (21,2 %) – спазм артерии на ведение контрастного вещества.

Таким образом, на основе проведенного анализа есть основания полагать, что в 21,2 % больных имели вазоспастическую стенокардию, в 72,7 % больных кардиальный синдром вероятнее возникал в результате гипертонической болезни и гипертрофии миокарда, в 6,1 % больных – отсутствуют любые другие факторы, поэтому, возможно, именно эта группа больных составляет синдром X, что нуждается в последующем изучении, наблюдении и дополнительных диагностических методах.

Вплив статинів на ліпідний спектр у пацієнтів з комбінованою серцево-судинною патологією
Ю.М. Мостовой, Н.С. Слепченко, А.А. Сидоров
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Систематичний прийом ліпідзнижувальних препаратів (статинів) достовірно покращує прогноз у переважної більшості кардіологічних хворих, прихильність пацієнтів щодо цієї групи медикаментів залишається низькою. Так, 75–90 % пацієнтів, яким статини показані, приймають їх нерегулярно та безсистемно.

Мета – оцінити вплив довготермінового безсистемного прийому статинів на ліпідний спектр у пацієнтів, що хворіють на артеріальну гіпертензію (АГ) у поєднанні з ішемічною хворобою серця (ІХС) у разі супутнього цукрового діабету (ЦД) чи за його відсутності.

Методи. У дослідження було включено 2 групи пацієнтів. Першу групу (n=30) складали пацієнти з АГ та ІХС без ЦД, середній вік (64,8±7,3) року. У другу групу (n=30) входили пацієнти з АГ, ІХС та ЦД, середній вік – (63,8±8,0) року. Співвідношення чоловіків та жінок було 1:1 у кожній групі. Пацієнти приймали статини безсистемно, загалом протягом 4–5 міс на рік протягом 5–7 років. Доза статинів була еквівалентною 20 мг симвастатину. Було визначено індекс маси тіла (ІМТ) та ліпідний спектр крові.

Результати. Індекс маси тіла незначно відрізнявся у обох групах – (29,8±4,4) кг/м2 і (30,3±3,5) кг/м2 відповідно. Рівень загального холестерину становив (5,91±0,84) ммоль/л у пацієнтів без ЦД та (5,56±0,96) ммоль/л у пацієнтів з ЦД. Рівень ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) у двох групах достовірно не відрізнявся та перебував у межах норми – (1,16±0,31) і (1,20±0,22) ммоль/л відповідно. Рівень ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) значно перевищував нормативний показник (<2,6 ммоль/л) і достовірно не відрізнявся в обох групах (3,98±0,57) і (3,54±1,06) ммоль/л відповідно). Рівень тригліцеридів був достовірно вищим у разі супутнього ЦД, ніж за його відсутності ((2,35±0,61) і (1,84±0,53) ммоль/л, р=0,03).

Висновки. Безсистемний нерегулярний прийом статинів не забезпечує нормалізації показників ліпідного спектра крові. Рівень загального холестерину достовірно не відрізнявся у разі ЦД та за його відсутності і дещо перевищував нормативний показник. Рівень ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) залишається у межах норми. Найбільш значним є підвищення рівня ліпопротеїнів низької щільності в обох групах. Рівень тригліцеридів у разі супутнього ЦД перевищував норму і був достовірно вищим, ніж за відсутності діабету.

Показники реактивно-запального синдрому у хворих на хронічний пародонтит із супутньою ішемічною хворобою серця
Н.В. Нейко, Н.О. Стасюк, С.В. Федоров
Івано-Франківський національний медичний університет

Мета – вивчити показники ендогенної інтоксикації і деяких лейкоцитарних індексів при генералізованому пародонтиті у хворих із супутньою ІХС та без вінцевого атеросклерозу.

Матеріал і методи. Було обстежено 130 хворих на генералізований пародонтит різного ступеню (І ступінь – 43 особи, ІІ – 45 осіб, ІІІ – 42 особи) із супутньою стабільною стенокардією напруження, ФК ІІ–IV. Групу порівняння склали 65 пацієнтів із генералізованим пародонтитом без клінічних проявів ІХС та іншої вісцеральної патології (І ступінь – 23 особи. ІІ – 21 особа, ІІІ – 21 особа). Підраховували число лейкоцитів периферійної крові, їх субпопуляцій, обчислювали імунологічні індекси співвідношення – співвідношення кількості нейтрофілів до моноцитів (ІНМ), лімфоцитів до моноцитів (ІЛМ), нейтрофілів до мононуклеарів (ІН/ЛМ).

Ступінь ендогенної інтоксикації визначали за тестом сорбційної здатності еритроцитів (СЗЕ). Статистичну обробку результатів проводили за допомогою стандартного пакету програм Statistica 6.0.

Результати. Загальна кількість лейкоцитів периферійної крові у хворих на генералізований пародонтит із супутньою ІХС була достовірна вищою, ніж у групі контролю (Р<0,05). При цьому, найбільше число білих кров’яних тілець відзначали при ІІ ступені розвитку пародонтиту. Недостовірне зменшення в динаміці прогресування недуги, очевидно, є свідченням виснаження захисно-пристосувальних механізмів організму.

Відсутність супутньої ІХС чинила менший вплив на приріст лейкоцитів периферійної крові. Їх достовірне збільшення відзначали тільки при ІІІ ступені генералізованого пародонтиту у пацієнтів без супутньої вісцеральної патології (Р>0,05). Порівняння величини лейкоцитів серед подібних ступеней пародонтиту показало достовірно більшу їх кількість при І та ІІ ступенях процесу за умови супутньої ІХС: (6,46±0,13)x109/л та (7,46±0,21)x109/л відповідно проти (5,51±0,13)x109/л, (6,11±0,17)x109/л (Р<0,05).

У хворих на генералізований пародонтит такі лейкоцитарні індекси, як ІНМ та ІЛМ, достовірно вищі від аналогічних показників у осіб контрольної групи. При цьому, супутня ІХС обумовила вищі величини зазначених індексів (Р<0,01). Відсутність стенокардії напруження характеризувалася дещо нижчими значеннями ІНМ: (14,98±0,75) – при І ступені, (15,85±1,15) – при ІІ ступені, (16,08±1,07) – при ІІІ ступені (Р<0,05).

Співвідношення кількості лімфоцитів до моноцитів у обстежених пацієнтів із супутнім вінцевим атеросклерозом відповідно ступеню пародонтиту було: (7,26±0,55), (7,51±0,55), (7,26±0,43) проти (4,39±0,12) – у групі контролю (Р<0,01). Менш достовірною була різниця між групою практично здорових осіб та хворих на пародонтит без вісцеральної патології (Р<0,05): (5,26±0,43) – при І ступені, (5,26±0,55) – при ІІ ступені, (6,36±0,67) – при ІІІ ступені.

Порівняння ІНМ у одностадійних хворих на генералізований пародонтит показало більш достовірне зростання за умови супутньої ІХС при І та ІІ ступенях захворювання (Р<0,05). Подібні зміни стосувалися також лімфоцитарно-моноцитарного співвідношення (Р<0,05).

Генералізований пародонтит спричиняє зростання величини ендогенної інтоксикації порівняно з групою контролю. Причому, супутня ІХС паралельно чинить вплив на зазначений показник (Р<0,05). СЗЕ більша у групи обстежених пацієнтів, в анамнезі яких було два чи більше інфаркти міокарда. При проведенні кореляційного аналізу між числом лейкоцитів периферійної крові та величиною СЗЕ у хворих на генералізований пародонтит із супутньою ІХС відмітили прямий слабкого ступеня зв’язок між показником ендогенної інтоксикації та числом сегментоядерних нейтрофілів (r=0,25; Р<0,05). Дещо слабший прямий кореляційний зв’язок (r=0,21; Р<0,05) існує між показником СЗЕ та числом нейтрофілів у хворих на генералізований пародонтит без супутньої ІХС.

Висновки. Таким чином, у хворих на генералізований пародонтит із супутньою ІХС більш виражені прояви запалення, ніж у пацієнтів без вінцевого атеросклерозу, що може бути черговим свідченням зв’язку пародонтиту та атеросклерозу через лейкоцити периферійної крові та ряд факторів запалення, які обумовлюють ендогенну інтоксикацію.

Аритмогенна дія надмірних доз алкоголю в осіб молодого і зрілого віку
Ю.І. Онищук
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Захворюваність, зумовлена зловживанням алкоголю, неухильно зростає. Смертність, пов’язана з надмірним вживанням алкоголю (у вихідні дні та свята і в наступні 2–3 дні), – критично велика. Світове медичне товариство застерігає від зловживання алкоголем і виражає стурбованість з приводу значної поширеності цієї шкідливої звички.

Мета – з’ясувати вплив надмірних доз алкоголю на виникнення аритмій у пацієнтів, які поступили в інфарктне або кардіологічне відділення комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (КМК ЛШМД).

Матеріал і методи. Обстежено 50 пацієнтів віком 33–60 років, які поступили в КМК ЛШМД в 2009–2010 рр. зі скаргами з боку серця після зловживання алкоголем. Були проведені загальноклінічні та фізикальні методи дослідження, а також ЕКГ обстеження, ехокардіографічне дослідження та холтерівське моніторування. Більшість з них протягом декількох днів напередодні захворювання і госпіталізації вживали надмірні дози алкоголю в розмірі від 100 до 800 мл на добу.

Результати. У 19 пацієнтів було виявлено фібриляцію передсердь, з них – у 7 осіб вперше виникла миготлива аритмія, а у 12 пацієнтів – діагностовано пароксизм персистуючої ФП. Синдром подовженого або вкороченого інтервалу QT, який короткотривало спостерігався після вживання алкоголю, виявлено у 20 пацієнтів. У 10 осіб спостерігалася часта шлуночкова і групова екстрасистолія, яка відносно швидко знялася аміодароном або бета-адреноблокаторами. Гострий інфаркт міокарда, ускладнений раптовою смертю від фібриляції шлуночків (з наступною успішною дефібриляцією) виник в одного пацієнта після вживання 500 мл горілки напередодні ввечері. Артеріальну гіпертензію ІІ–ІІІ ступеня, ІІ стадії було діагностовано у 12 пацієнтів з 50 обстежених.

Висновки. Надмірні дози алкоголю найчастіше призводять до шлуночкової екстрасистолії та фібриляції передсердь, а також вкорочення або подовження інтервалу QT, що є потенційно небезпечним для виникнення життєво небезпечних аритмій та раптової смерті. Тригером розвитку аритмій був алкоголь (горілка) в надмірній дозі у осіб, що не мали алкогольної залежності.

Чинники виникнення аневризми висхідного відділу аорти у молодих людей
Н.Ю. Осовська, О.О. Кавацюк
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

В Україні, як і в більшості країн світу, неухильно зростає захворюваність та смертність від хвороб серцево-судинної системи та їх ускладнень. Одним з найнебезпечніших ускладнень є аневризма аорти та її розшарування.

Аневризма аорти у 70–90 % характеризується неухильним збільшенням розмірів, що може призводити до збільшення тиску на оточуючі органи, тромбозів, відносної недостатності аортального клапану з суттєвими змінами внутрішньосерцевої гемодинаміки, порушень ритму та розвитком серцевої недостатності. Найгрізнішим ускладненням аневризм є розшарування та розриви аорти.

Метою роботи стало визначення основних причинних факторів розвитку аневризми висхідного відділу аорти та предикторів її ускладнень у пацієнтів молодого віку.

У дослідження було включено 79 пацієнтів з аневризмою кореня та висхідного відділу аорти від 17 до 37 років різної етіології, в тому числі 72 чоловіки та 6 жінок. Термін спостереження становив 2,5 року.

Основні методи дослідження: комплексне клінічне обстеження з поглибленим вивченням сімейного анамнезу та антропометричними вимірюваннями, УЗД серця з кольоровим картуванням, ЕКГ, УЗД внутрішніх органів, лабораторне визначення ліпідного спектра крові та показників системного запалення, патологоанатомічне дослідження.

За даними проведеного аналізу було отримано наступні дані: у пацієнтів молодого віку (17–37 рік) серед причин аневризми аорти домінувала вроджена генетична патологія – синдром Марфана (29 %), синдром недиференційованої сполучнотканинної дисплазії (21 %). Вроджена вада серця в вигляді двостулкового клапану та його варіантів спостерігалася у 14 % пацієнтів. Неоперована коарктація аорти стала причиною аневризми висхідної аорти у 7 % пацієнтів. Ревматичне походження аневризми (на тлі набутої аортальної вади) спостерігалося у 10 % пацієнтів. Синдром Гзеля–Ертгейма було визначено у 8 % пацієнтів. Атеросклеротичне враження аорти стало причиною аневризми та розшарування у 7 % пацієнтів. Системні васкуліти було розцінено причинними факторами аневризми у 4 %.

Артеріальну гіпертензію різного ступеня та походження було визначено у 55 % пацієнтів. За період дослідження від розшарування вмерло 3 пацієнти. Прооперовано з приводу розшарування 3 пацієнти, в плановому порядку проведене протезування 2 пацієнтам.

Таким чином, у молодих людей з ехокардіографічно визначеною аневризмою кореня та висхідного відділу аорти основними причинами її розвитку є генетично обумовлені дефекти сполучної тканини в вигляді диференційованих та недиференційованих синдромів, а також вроджена патологія аортального клапану та самої аорти. На запальні захворювання стінки аорти різного походження, а також аортосклероз в цій віковій категорії приходиться порівняно невелика кількість випадків. Більша половина молодих пацієнтів страждають на артеріальну гіпертензією, яку можна розглядати як асоційований та ускладнюючий перебіг аневризми фактор.

Міофасціальний синдром у пацієнтів із серцевою патологією без атеросклеротичних звужень коронарних судин
О.К. Откаленко, Л.П. Солейко, О.Л. Сергійчук, А.Г. Степанюк, Т.О. Откаленко
Вінницькій національний медичний університет ім. М.І. Пирогова
Вінницька міська клінічна лікарня №1

Мета – розробити ефективний економічний та доступний метод лікування кардіалгій у пацієнтів, яким був встановлений діагноз «ішемічна хвороба серця» на підставі клінічних ознак, навантажувальних проб та «типових» електрокардіографічних змін, але при цьому під час коронарографії (КГ) не було виявлено атеросклеротичних звужень коронарних артерій.

Дослідження проводили у Вінницькій міській клінічній лікарні № 1. У кардіоренгенопераційному блоці кардіологічного відділення № 1 за 2009 рік проведено КГ 265 пацієнтам. Вік хворих коливався від 29 до 78 років (середній – 58,9). Наші показання до проведення КГ ґрунтувалися на рекомендаціях Українського кардіологічного товариства.

Аналіз ангіограм пацієнтів показав, що у 35 (13,2 %) осіб не виявлено стенозуючих уражень коронарних артерій. Середній вік – 52,4 року. Під час мануального обстеження хворих вказаної групи в парастернальних ділянках, на грудині, в малому та великому грудних м’язах виявили значну кількість тригерних точок (ТТ).

ТТ є спинальним рефлекторним розладом, який відображає безперервну циркуляцію нейрональної активності в окремих сегментах спинного мозку.

Лікування міофасціального синдрому потребує багатоаспектних підходів, основним завданням якого є руйнування ТТ, що призводить до редукції болю.

Хворим, у яких були виявлені ТТ, нами проведені 3–4 курси новокаїн-гідрокортизонових інфільтрацій ТТ, на тлі стандартної терапії. Цукровий діабет був критерієм виключення пацієнтів з групи дослідження. Хворі були поділені на дві групи. В першій (основній, n=16) проводилася новокаїн-гідрокортізована інфільтрація ТТ. Пацієнти другої групи (контрольної, n=12) отримували стандартне лікування.

Аналіз суб’єктивної оцінки результатів лікування в обох групах виявив редукцію больового синдрому переважно в основній групі.

Таким чином, проведення новокаїн-гідрокортизонової інфільтрації у пацієнтів з кардіалгіями при наявності ТТ на грудній стінці може бути рекомендована до стандартного підходу даної категорії хворих.

Особенности клинического течения миокардитов у больных с микст-инфекцией
Ю.В. Павлова
Днепропетровская государственная медицинская академия, г. Кривой Рог

Актуальной проблемой кардиологии является диагностика миокардитов у больных с микст-инфекцией. По анализу последних публикаций и исследований (Бойко С.А., 2001, Воронин С.В., 2003, Максимов В.А., 2005, Семенов В.М., 2004) самыми вероятными возбудителями воспаления в миокарде являются вирусы герпетической группы и внутриклеточные возбудители – хламидии. Инфицированность этими возбудителями у населения достигает 50 % (Дерюгин М.В., Бойцов С.А, 2005). Выявление возбудителя улучшает диагностику и эффективность лечения миокардитов.

Цель – изучить распространенность и особенности клинического течения миокардитов у больных с сопутствующей ТORCH-инфекцией (хламидийной, герпесной и цитомегаловирусной).

Методы. Обследовано 46 больных миокардитом в возрасте от 18 до 50 лет. Средний возраст 34 года. Из них 18 мужчин и 28 женщин. Всем больным проведен иммунноферментный анализ крови (ИФА). Анализировалось наличие антител класса IgG, IgМ к Herpes simplex 1–2-го типа, цитомегаловирусу и хламидиям. Наблюдаемые больные разделены на 2 группы. Первая группа – 34 человека (73,9 %), с позитивным IgМ к антигенам Торч-инфекций, т. е. активным инфекционным процессом. Вторая группа – 12 человек (26,1 %), больные с хроническим инфекционным процессом с позитивным IgG к хламидиям, цитомегаловирусу, Herpes simplex 1–2-го типа.

По данным нашего наблюдения, у больных 1-й группы 15 человек (44,1 %) миокардит был вызван вирусом Неrpes simplex, 11 больных (32,35 %) цитомегаловирусом (ЦМВ), 8 человек (23,53 %) микроорганизмами группы Сhlamydia.

У больных 2-й группы, у 8 человек (66,6 %) воспалительный процесс в миокарде поддерживался за счет инфицирования хламидиями. У 3 больных (25 %), за счет герпетической инфекции. У 1 больного (8,3 %), за счет присутствия хронической цитомегаловирусной инфекции. Кроме того, наблюдались комбинации инфицирования двумя и тремя возбудителями одновременно, что вызывало более выраженные воспалительные и аутоиммунные реакции организма. В наших наблюдениях, такими были комбинации цитомегаловирусной и герпетической инфекций (4 случая).

Присутствие инфекционного начала при развитии миокардита непосредственно влияет на клиническое течение заболевания. Сократительная способность левого желудочка при сопутствующей ТОRСH-инфекции снижается. По нашим наблюдениям, фракция выброса левого желудочка на 2,4 % ниже у больных миокардитом с хронической инфекцией, чем у пациентов с острой микст-инфекцией.

При хронической герпетической, ЦМВ и хламидийной инфекции, течение миокардита чаще осложняется развитием сердечной недостаточности с явлениями гидроторакса, гидроперикарда, расширением полостей сердца, увеличением кардиоторакального индекса.

Повторное длительное персистирование хламидий и вирусов приводит к более частым рецидивам миокардита. Повторно госпитализировано в течение года из 1-й группы 20,5 % (7 человек), из 2-й группы 75 % (9 человек) больных. У больных с присутствием хронического инфекционного антигена (JgG pos), чаще развиваются диффузные миокардиты, а при наличии (IgM pos)-очаговые миокардиты.

В обеих группах наблюдаемых больных, количество нарушений ритма сердца находится на одном уровне. Однако, при диффузных миокардитах аритмии носят более тяжелый характер, в виде фибрилляции предсердий и групповых желудочковых экстрасистол. При очаговых миокардитах, более часто наблюдается наджелудочковые и одиночные желудочковые экстрасистолы.

Выводы. По данным наших наблюдений, у больных миокардитом, и сопутствующей инфекцией хламидиями, вирусом простого герпеса и цитомегаловирусом, клиническое течение миокардита приобретает более тяжелый и рецидивирующий характер.

Безопасность и эффективность катетерной радиочастотной абляции в левом предсердии у больных в возрасте старше 60 лет
С.А. Правосудович, Л.Л. Бельмас, О.Б. Бондаренко, Д.А. Мисюра, Л.Д. Сущенко
Днепропетровский областной клинический диагностический центр

Цель – оценить безопасность и эффективность применения катетерной радиочастотной абляции у больных в возрасте 60 лет и старше, проводимой в левом предсердии для элиминации нарушений ритма сердца.

Материал и методы. Ретроспективно был проанализирован 10-летний период с 1999 по 2009 год включительно. Выделена группа пациентов, которым была произведена радиочастотная катетерная абляция в левом предсердии. Возраст 60 лет и старше имели 94 человека (38 женщин), что составило 42 % от общего количества. Эти пациенты включены в 1-ю группу. Для сравнения выделена сопоставимая по численности в 115 человек (41 женщина) вторая группа в возрасте от 40 до 59 лет включительно, что составило 51 % от общего количества. У всех больных была персистирующая фибрилляция предсердий, стаж которой составил (5,25±5,00) года. В первой группе у 63 % была артериальная гипертензия, у 51 % – ИБС, у 0,9 % – постмиокардитический кардиосклероз. Во второй группе у 60 % была артериальная гипертензия, у 32 % – ИБС, у 23 % – постмиокардитический кардиосклероз. По данным ЭхоКГ объем левого предсердия в первой группе составил – систолический 68,45 (13–155) мл, диастолический – 52,98 (12–127) мл, во второй группе – систолический 67,75 (20–115) мл, диастолический – 47,97 (11–97) мл. 44 (47 %) пациентам в первой группе и 66 (57 %) во второй группе выполнена «лабиринтизация» левого предсердия, остальным – модификация проведения в области устьев легочных вен. Катетерная радиочастотная абляция выполнялась с использованием электрофизиологической установки CardioLab и системы флюороскопического контроля фирмы Siemens.

Результаты. Средняя длительность процедуры для первой группы составила 4,06 (1,25–10) ч, для второй – 4,46 (1,5–10,75) ч. Среднее время рентген-нагрузки в первой группе было 43,15 (7–122,2) мин, во второй – 46,56 (8,1–136,5) мин. Количество выполненных аппликаций за одну процедуру в среднем равнялось 75 для первой группы и 110 для второй. В обеих группах результатом всех процедур был синусовый ритм. В 4 % случаев в первой группе и в 3 % случаев во второй для восстановления синусового ритма в конце процедуры потребовалось проведение электрической кардиоверсии. Уровень осложнений в первой группе был 8,5 %, из них – гемоперикрад 7,4 %, ОНМК – 1,1 %. Во второй группе осложнения составили 5,2 % и состояли в равной степени из ПНМК (1 %), ОНМК (1 %), ТЭЛА (1 %), гемоперикард (1,2 %), арест САУ (1 %). Смертность в первой группе на 0,6 % была выше, нежели во второй.

Выводы. С увеличением возраста эффективность катетерной радиочастотной абляции не снижается. По данным представленного анализа она одинаково эффективна у пациентов обеих групп. Причем у пациентов старшей возрастной группы эффект, в среднем, достигается несколько быстрее и, соответственно, затрат рентген-времени и количества нанесенных повреждений меньше. Однако уровень осложнений у пациентов старше 60 лет несколько выше и преобладает гемоперикард, что, вероятно, связано с меньшей механической прочностью стенки предсердий. Несмотря на большее количество осложнений в первой группе, уровень смертности в ней незначительно превысил таковой во второй группе.

Клінічні предиктори інтактних вінцевих артерій
М.В. Рішко, Т.В. Чендей, С.О. Лінчевська, Н.М. Демко, О.О. Куцин
ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
Закарпатський обласний клінічний кардіологічний диспансер, м. Ужгород

Мета – встановити демографічні, клінічні, ехокардіографічні та лабораторні предиктори, що асоціюються з інтактними вінцевими артеріями у пацієнтів, яким була виконана коронарна ангіографія (КАГ).

Матеріал і методи. У клініці Закарпатського обласного клінічного кардіологічного диспансеру обстежено 147 пацієнтів, котрим послідовно була виконана КАГ у період з січня до листопада 2008 р. При попарному аналізі підгруп пацієнтів з інтактними та ураженими вінцевими артеріями враховували такі показники: вік, стать, дані електрокардіографії – ЕКГ (нормальна чи патологічна); наявність клінічно діагностованого інфаркту міокарда у минулому, дані ехокардіографії (фракція викиду лівого шлуночка – ФВ, товщина міжшлуночкової перегородки – МШП та задньої стінки – ЗС, розмір лівого передсердя – ЛП, відношення Е/А), наявність мікроальбумінурії або протеїнурії, показники клінічної біохімії, гематологічних та коагулологічних досліджень. Статистична обробка даних проведена за допомогою SPSS Statistics 17.0. Результати подані у вигляді відсотків та середніх значень із стандартними відхиленнями. У остаточну регресійну модель включені фактори з Р<0,1.

Результати. Ангіографічних ознак ураження вінцевих артерій не було виявлено у 31 пацієнта (21,08 %), відповідно, уражені коронарні артерії мали 116 хворих (78,92 %). Хворі з неураженими вінцевими артеріями були істотно молодшими ((50,2±8,9) проти (55,04±8,8) року, Р<0,05), серед них було менше чоловіків (51,6 проти 89,7 %, Р<0,05) та пацієнтів з анамнезом гострого інфаркту міокарда (19,35 проти 63,79 % Р<0,001). ФВ у пацієнтів з інтактними вінцевими артеріями була суттєво вищою ((57,3±8,2) проти (52,1±8,5) %, Р<0,01), знижені показники ФВ спостерігалися у 35,48 % хворих з неураженими артеріям та 61,21 % хворих з патологічною ангіограмою (Р<0,01). Хворі з нормальними коронарними артеріями мали більшу товщину МШП ((1,21±0,24) проти (1,10±0,19) см, Р<0,05), вище значення Е/А (25,81 % випадків з E/A<1 проти 46,55 % у підгрупі хворих з ураженими артеріями, Р<0,05) та менші розміри ЛП ((3,9±0,46) проти (4,20±0,48) см, Р<0,01). Не було виявлено відмінностей щодо частоти патологічної ЕКГ, рівнів загального холестерину, креатиніну сироватки та показників коагулограми. Серед хворих з інтактними вінцевими артеріями було істотно менше осіб з підвищеним гематокритом (35,48 % проти 68,1 %, Р<0,01). У остаточну регресійну модель предикторів інтактних вінцевих артерій увійшли вік, стать, анамнез гострого інфаркту міокарда, ФВ, Е/А та ЛП.

Висновок. Жіноча стать, молодший вік, негативний анамнез щодо гострого інфаркту міокарда, збережена ФВ лівого шлуночка, відсутність гіпертрофії лівого шлуночка за даними ехокардіографії, нормальна діастолічна функція серця, нормальні розміри ЛП, асоціюються з інтактними вінцевими артеріями за даними КАГ, відтак відбір цієї категорії пацієнтів для проведення КАГ має проводитися особливо ретельно, з урахуванням симптомів, профілю серцево-судинного ризику та даних навантажувального тестування.

Статины: фокус на безопасность
Ю.С. Рудык
ГУ «Институт терапии им. Л.Т. Малой АМН Украины», г. Харьков

С позиций доказательной медицины, к настоящему времени накоплена достаточная критическая масса данных, которые свидетельствуют о пользе применения статинов у больных ИБС или ее эквивалентами безотносительно исходного уровня холестерина и степени его снижения. Вместе с тем, в медицинской среде появлялись различные страхи по поводу безопасности длительной статинотерапии. Хорошая переносимость и доказанная в ходе различных фаз клинических испытаний безопасность статинов внезапно была подвержена сомнению после серии смертельных исходов вследствие рабдомиолиза. Оказалось, что смертельные случаи были связаны в основном с применением церивастатина. Почему он стал причиной смертельных случаев от рабдомиолиза? Для объяснения различий по возможному негативному влиянию церивастатина и остальных статинов приводятся различные аргументы. В частности, указывается, что церивастатин метаболизируется через систему цитохрома Р-450 (CYP3A4) печени и совместное применение с ним иных лекарств, также метаболизирующихся с помощью цитохрома (например, циклоспорин А, мибефрадил, нефазодон и др.), может привести к усилению возможности рабдомиолиза (R. Paoletti и соавт., 2002; T. Jakobson, 2002). Флувастатин, правастатин метаболизируются через систему СУР2С9 и, вероятно, в связи с этим обладают наименьшей способностью к рабдомиолизу (R. Paoletti и соавт., 2002). Розувастатин также в основном метаболизируется через систему цитохрома CYP2C9, приближаясь, таким образом, по профилю безопасности к правастатину. После снятия с рынка церивастатина число сообщений о рабдомиолизе существенно сократилось. Проблема безопасности статинов перестала быть актуальной, но теоретически она существует. Сейчас, по данным FDA и системы мониторинга нежелательных явлений в США, случаи смерти вследствие лечения статинами крайне редки (0,15 случая на 1 млн выписанных рецептов). Одной из наиболее основательных работ по сравнительной оценке безопасности различных статинов является исследование, выполненное J.Shepherd и соавт. (2007). У всех групп больных, получавших статины, частота отмеченных нежелательных явлений достоверно не различалась, была достаточно низкой и не превышала частоту этого явления в группе плацебо. Отмена лечения произошла при приеме статинов у 2,4–2,7 % больных, а у получавших плацебо – в 4,6 % случаев. Впечатляют результаты исследования PHARMO (2006) по изучению безопасности статинов, предпринятого голландскими авторами. Сопоставлялись 3 когорты больных, наблюдавшихся в 2003–2004 гг.: принимавшие не менее 1 года розувастатин (10 147 человек), другие статины (37 396 человек) и больные, не принимавшие статины (99 935 человек). Ставилась также цель сопоставить показатели безопасности при применении нового статина (розувастатина) по сравнению с уже используемыми. Частота различных осложнений у получавших статины была крайне низкой; случаи миопатии (0,03 случая при наблюдении за 1000 больными в течение 1 года) были ничтожно редки, а рабдомиолиз вообще не встречался (W.G. Goettsch, 2006). При назначении одинаковых доз симва-, права- и аторвастатина и сравнении частоты отрицательных эффектов на этих статинах и при лечении сопоставимыми дозами розувастатина результаты оказались одинаковыми. Увеличение активности АЛТ более 3 раз и креатинфосфокиназы (КФК) более 10 раз выше верхней границы нормы наблюдалось очень редко в группе розувастатина и сравниваемых статинов (в среднем 0,2 %). Миопатия (КФК>10 раз) в сочетании с мышечными болями во всех группах не превышала 0,03 %. Таким образом, терапия статинами является безопасным вмешательством, которое в настоящее время рассматривается как долговременная стратегия первичной и вторичной профилактики сердечно-сосудистых заболеваний и тяжелых ишемических исходов.

Оцінка змін рівня маркерів серцевої недостатності та індукторів апоптозу під впливом лікування хворих на декомпенсоване хронічне легеневе серце
Н.М. Середюк, І.П. Вакалюк, В.Н. Середюк
Івано-Франківський національний медичний університет

Мета – дослідження впливу тривалого застосування інгібітора ангіотензинперетворюючого фермента (АПФ) еналаприлу та блокатора рецепторів ангіотензину ІІ (БРА ІІ) кандесартану на рівень у крові N-термінального фрагмента мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) та туморнекротичного фактора a (TNF-a) у хворих на декомпенсоване хронічне легеневе серце (ХЛС).

Матеріал і методи. Обстежено 74 хворих (11 – жінки, 63 – чоловіки) на декомпенсоване ХЛС з ХСН ІІА стадії (НК ІІ), середній вік – (62,8±3,7) року. Всі пацієнти отримували базову терапію ХЛС та еналаприл (енап, КRКА, Словенія) по 10 мг/добу. Хворі були були розподілені на дві клінічні групи: І (основна) – 39 пацієнтів, які додатково отримували кандесартан (кандесар, RANBAXY, Індія-США-Канада) методом титрування від 4 до 32 мг/добу, в середньому – (13,7±2,3) та ІІ (контрольна) група – 35 хворих, що отримували лише базову терапію та еналаприл. Групу референтних лабораторних показників склали 27 здорових осіб, середній вік (28,4±2,9) року. Проводили визначення концентрації у крові NT-proBNP (Peninsula, США) та TNF-a (Diaclone, США) на початку дослідження і через 6 міс лікування.

Результати. Встановлено, що на стадї декомпенсації ХЛС відзначається зростання вмісту у крові NT-proBNP до (598,3±19,1) фмоль/мл проти (95,2±7,4) фмоль/мл у здорових осіб (Р<0,05) та індуктора апоптозу TNF-a до (24,8±5,6) пг/мл проти референтного значення (4,5±2,1) пг/мл (Р<0,05). Після 6 міс лікування у основній групі констатовано зниження концентрації у крові NT-proBNP з (603,2±15,7) до (324,6±10,5) фмоль/мл (Р<0,001), а індуктора апоптозу TNF-a – з (26,3±4,1) до (13,6±3,9) пг/мл (Р<0,001). У контрольній групі відзначалася позитивна, але менш виражена динаміка змін вказаних показників. Так, через 6 міс знизилися рівні у крові NT-proBNP з (591,9±12,6) до (435,7±11,8) фмоль/мл (Р<0,05), а TNF-a – з (21,4±3,8) до (15,8±2,5) пг/мл (Р<0,05). Упродовж 6-місячного періоду спостереження констатовано зменшення середнього функціонального класу NYHA у основній групі з (2,5±0,6) до (1,6±0,4) (Р<0,05) та у контрольній групі – з (2,3±0,5) до (1,7±0,4) (Р<0,05). Проте 1 хворий основної групи та 3 контрольної групи були госпіталізовані з приводу появи ознак декомпенсації серцевої недостатності протягом періоду спостереження.

Висновки. Комбіноване застосування інгібітора АПФ еналаприлу та БРА-ІІ кандесартану упродовж 6 міс сприяє зниженню рівня маркерів серцевої недостатності та індукторів апоптозу, що веде до сповільнення прогресування серцевої недостатності у хворих на декомпенсоване ХЛС.

Индивидуализация подхода в оценке функционального состояния и физической реабилитации больных с сердечно-сосудистыми заболеваниями
В.В. Сыволап, Е.Л. Михалюк
Запорожский государственный медицинский университет

Проведение велоэргометрических исследований рекомендуется с целью определения функционального класса стенокардии напряжения и/или индивидуальной толерантности к физической нагрузке. Существующие критерии позволяют по величине физической работоспособности (ФР) распределить больных, перенесших инфаркт миокарда, на 3 класса: ФР более 700 кгм/мин – I класс, более 500 кгм/мин – II класс, около 300 кгм/мин – III класс. Однако рекомендуемые величины ФР, выраженные в кгм/мин, не учитывают ни возраст, ни пол, ни массу тела больного.

В клинической и спортивной медицине, при выражении многих показателей, находят применение не абсолютные величины, а относительные, т. е. относительно массы тела (кг) или площади поверхности тела (м2).

Б.П. Преварский и Г.А. Буткевич (1985) считают, что при выборе схемы проведения нагрузочного теста следует учитывать физиологические особенности обследуемых лиц: возраст, пол, степень физической подготовленности, а у спортсменов – вид спорта и уровень тренированности. Мы предлагаем, для расчета индивидуальной ФР, дополнительно использовать еще один критерий – массу тела.

Результаты. В основу предлагаемого деления больных со стабильной стенокардией на функциональные классы положена зависимость величины индивидуальной физической работоспособности от пола, возраста, массы тела.

Критерии I функционального класса (ФК) для женщин 30–39 лет составляют 2,0 Вт/кг, 40–49 лет – 1,7 Вт/кг, 50–59 лет – 1,3 Вт/кг, 60–69 лет – 1,0 Вт/кг, 70–79 лет – 0,8 Вт/кг. Для мужчин, соответственно 2,2; 1,9; 1,5; 1,1 и 0,8 Вт/кг.

Критерием II ФК является снижение физической нагрузки на 25 % по отношению к I ФК и для женщин составляет, соответственно 1,5; 1,3; 1,0; 0,8 и 0,6 Вт/кг, для мужчин, – соответственно 1,7; 1,4; 1,1; 0,8 и 0,6 Вт/кг. Критерием III ФК является снижение физической нагрузки на 25 % по отношению ко II ФК и для женщин составляет, соответственно 1,1; 1,0; 0,8; 0,6 и 0,5 Вт/кг, для мужчин, – соответственно 1,3; 1,2; 0,8; 0,6 и 0,5 Вт/кг. Критерием IV ФК является снижение физической нагрузки на 25 % по отношению к III ФК и для женщин составляет, соответственно 0,9; 0,8; 0,6; 0,5 и 0,4 Вт/кг, для мужчин, – соответственно 1,0; 0,8; 0,6; 0,5 и 0,4 Вт/кг.

При проведении физической реабилитации больных с заболеваниями сердечно-сосудистой системы применение данной классификации позволяет индивидуализировать выбор нагрузки при выполнении физических тренировок на велоэргометре или велотренажере.

Поєднання факторів ризику серцево-судинних та бронхолегеневих захворювань у осіб молодого віку
А.А. Сідоров, Н.С. Слепченко
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Серцево-судинні та бронхолегеневі захворювання мають деякі спільні фактори ризику: надмірна маса тіла (НМТ), паління, гіподинамія. Поєднання цих факторів ризику у осіб молодого віку створює передумови для виникнення комбінованої кардіореспіраторної патології у зрілому віці.

Мета – встановити поширеність надмірної маси тіла серед осіб молодого віку та частоту її поєднання з іншими факторами ризику.

Матеріал і методи. Проведено активне анкетування та клініко-антропометричне обстеження 511 осіб молодого віку (18–25 років).

Результати. НМТ виявлено у 14,3 % осіб обстеженого контингенту (ІМТ=25–29,9 кг/м2), ожиріння І ст. – у 2 % (ІМТ=30–34,9 кг/м2). Порівняно з молодими людьми, що мають нормальну масу тіла, особи з надмірною масою частіше палять (32 % проти 13 %, Р<0,05), мають обтяжений сімейний анамнез за серцево-судинними захворюваннями (56 % проти 41 %, Р<0,05) та відсутність регулярної фізичної активності (71 % проти 64,3 %). У 4,7 % обстежених молодих людей виявлено комбінацію НМТ/ожиріння І ст., нікотинової залежності середнього/важкого ступеня і гіподинамії.

Висновки. Комбінація трьох перерахованих факторів ризику зустрічається відносно рідко. Проте особи молодого віку, у яких виявлено таке поєднання, вимагають прискіпливої уваги у зв’язку з підвищеним ризиком розвитку серцево-судинної і бронхолегеневої патології, лікування якої вимагатиме значних коштів.

Оцінка ефективності корекції вмісту фібриногену при комбінованій терапії статинами та фібратами
О.В. Соломко
Одеський державний медичний університет

Встановлено, що підвищення рівнів фібриногену плазми крові асоційоване з підвищеним ризиком розвитку атеросклерозу, фібриноген є незалежним чинником ризику ішемічної хвороби серця (ІХС). У ряді досліджень показано, що фенофібрат зменшує рівень фібриногену як у осіб з нормальними показниками ліпідів, так і у хворих з дісліпідеміями. В ході інших досліджень були отримані суперечливі дані про вплив статинів, зокрема аторвастатину, а також фібратів на рівень фібриногену.

Також є дані про вищу ефективність комбінованої терапії статинами та фібратами у контролі атерогенної дісліпідемії. Можна припустити, що подібне поєднання виявиться більш ефективним у зниженні рівня фібриногену.

Мета – дослідити порівняльну ефективність корекції рівня фібриногену плазми крові при монотерапії аторвастатином та комбінованій терапії з фенофібратом у хворих на ІХС.

Матеріал і методи. Предметом дослідження були дві групи, по 12 осіб у кожній, хворих на стабільну стенокардію І–ІІІ функціонального класу з лабораторно підтвердженою дисліпідемією змішаного типу, віком 35–75 років. Лікування першої групи хворих містило терапію аторвастатином в дозі 20 мг на добу. Друга група отримувала комбінацію фібрату і статину в більш низьких дозах (10 мг на добу аторвастатину та 145 мг на добу фенофібрату). Середній термін лікування становив 6 тижнів.

Результати. Групи хворих, що включені до дослідження, у початковому стані були статистично однорідними за рівнем значущості 0,05 – рівень фібриногену становив (4,42±0,72) та (4,35±0,65) г/л у першій та другій групі відповідно. По завершені курсу лікування середній рівень фібриногену в першій групі змінився до (4,84±1,17) г/л, в другій – до (3,37±0,64) г/л. Зміна рівня фібриногену у першій групі після лікування в умовах дослідження виявилася статистично незначущою. Навпаки, відповідна зміна цього показника у другій групі статистично обґрунтована.

Висновки. В межах проведеного дослідження показана ефективність застосування комбінованої терапії аторвастатином та фенофібратом у хворих на ІХС для зниження рівня фібриногену плазми крові. Навпаки, монотерапія аторвастатином виявилася неефективною відносно корекції цього фактора ризику.

Магнитное картирование сердца в неинвазивной электрофизиологии
В. Сосницкий
Институт кибернетики им. В.М. Глушкова НАН Украины, г. Киев

Эффективная работа сердца обеспечивается тесным взаимодействием двух сигнальных систем – электрической и химической. Локальным инструментом такого взаимодействия являются ионы, которые, с одной стороны, являются носителями определенных свойств химических элементов, а с другой стороны, переносят электрические заряды. Потоки этих зарядов через ионные каналы формируют «токи действия», которые создают электрические и магнитные поля вокруг сердца. Одним из самых иновационных методов неинвазивного исследования электрофизиологического субстрата является метод магнитного картирования. Объединение магнитного картирования с решением обратной электродинамической задачи, которая в обобщенном понимании заключается в оценке характеристик электрических источников внутри миокарда по картам напряженности магнитного поля, создаваемого этими источниками, позволило создать новый диагностический метод – магнитокардиографию (МКГ). Очевидно, что анализируя карту магнитного поля сердца человека и решая «обратную задачу» можно восстановить картину распределения плотностей источников тока действия в миокарде. МКГ информационная технология позволяет визуализировать электрофизиологический субстрат и анализировать его состояние путем последовательного решения трех информационных задач: визуализация электрически активного электрофизиологического субстрата в терминах 2D распределения векторов плотности тока ддя каждого момента кардиоцикла; выявление областей (локальных участков) электрофизиологического субстрата с аномальным распределением плотностей токов в разные моменты кардиоцикла; анализ динамики изменений во времени и пространстве выбранных нами геометрических и электрических параметров этих аномальных областей.

Стан імунітету у хворих на хронічний пародонтит на тлі ішемічної хвороби серця
Н.О. Стасюк, Н.В. Нейко, С.В. Федоров
Івано-Франківський національний медичний університет

Мета – вивчити особливості окремих показників загального та місцевого імунітету при генералізованому пародонтиті у хворих із супутньою ІХС та без вінцевого атеросклерозу.

Матеріал і методи. Було обстежено 130 хворих на генералізований пародонтит різного ступеня (І ступінь – 43 особи, ІІ – 45 осіб, ІІІ – 42 особи) із супутньою стабільною стенокардією напруження, ФК ІІ–IV. Групу порівняння склали 65 пацієнтів із генералізованим пародонтитом без клінічних проявів ІХС та іншої вісцеральної патології (І ступінь – 23 особи, ІІ – 21 особа, ІІІ – 21 особа). В ротовій рідині визначали вміст IgА, IgМ, IgG, секреторного IgА (sIgA) методом імуноферментного аналізу з використанням тест-систем ЗАО «Вектор-Бест» (Росія) на аналізаторі Stat Fax 303 Plus (США). Статистичну обробку результатів проводили за допомогою стандартного пакета програм Statistica 6.0.

Результати. Генералізований пародонтит спричиняє зміни з боку гуморальних чинників місцевого імунітету порожнини роти. Це проявляється зменшенням рівнів в ротовій рідині Ig A, найбільше виражене в третьому ступені хвороби. Так, концентрація зазначеного імуноглобуліну при першому ступені пародонтиту становила (145,75±18,36) мг/л (Р<0,05), при другому – (150,28±16,50) мг/л (Р>0,05), при третьому – (127,34±3,38) мг/мл (Р<0,05) проти (174,750±15,680) мг/л у групі контролю. Рівні секреторного імуноглобуліну А достовірно не відрізнялися від його титрів у ротовій рідині практично здорових осіб (Р>0,05) і становили відповідно до ступеня процесу – (417,56±54,33), (471,22±64,27) та (367,42±70,53) мг/л проти (391,63±56,13) мг/л у контролі. Поряд з цим, відзначили наростання концентрації IgM, яке було найвищим при початковому пародонтиті, а зі ступенем хвороби наближалося до аналогічних показників у контролі. Зокрема, при І ступені – (24,82±4,12) мг/л (Р<0,01), при другому – (14,74±4,73) мг/л (Р>0,05), при третьому – (13,62±4,12) мг/л (Р>0,05) проти показників у осіб без клінічних ознак пародонтиту – (9,62±2,12) мг/л. Подібні тенденції були щодо IgG, де відзначали більш достовірне наростання титрів зазначеного імуноглобуліну, яке пов’язане також із ступенем хвороби: (266,72±22,14) мг/л при І ступені, (267,34±14,16) мг/л – при II та (330,22±22,15) мг/л – при III проти (94,80±12,05) мг/л у групі контролю (Р<0,01).

Більш виражені зміни відзначали за умови супутньої ІХС. Зменшення величин імуноглобуліну А в ротовій рідині залежало від ступеня недуги: (146,47±19,16) мг/л на початковому етапі, (143,31±17,11) мг/л – при ІІ ступені, (121,81±9,11) мг/л – при третьому. Контрольна величина – (174,75±15, 68) мг/л (Р<0,05). Достовірна різниця (в бік зменшення концентрації) щодо секреторного імуноглобуліну А відзначена при третьому ступені пародонтиту у хворих на супутню ІХС: (223,4±34,65) мг/л проти аналогічного показника в пацієнтів без вінцевого атеросклерозу (367,42±70,53) мг/мл (Р<0,05) та контрольного значення (391,63±56,13) мг/л (Р<0,05). Найбільші значення величин IgM в ротовій рідині хворих на генералізований пародонтит із супутньою стенокардією відзначали при першому ступені хвороби – (19,32±2,12) мг/л (Р<0,01). По мірі прогресування хвороби його концентрація наближалася до показників у групі контролю: (17,65±5,34) мг/л (Р<0,05) – при ІІ ступені, (12,45±3,45) мг/л – при III (Р>0,05). Натомість, величини Ig G були стабільно високими та зростали зі ступенем: (271,34±24,66) мг/л – І ступінь, (279,67±32,11) мг/л – ІІ ступінь, (332,57±34,23) мг/л – ІІІ ступінь (Р<0,01).

Висновок. Наявні зміни з боку місцевого імунітету ротової порожнини хворих на генералізований пародонтит більш виражені за умови супутньої ІХС.

Трансформуючі фактори росту, їх роль у пошкодженні інтими артерій
Р.С. Стойка, Д.Д. Зербіно
Інститут біології клітини НАН України, м. Львів
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Реакція інтими артерій на хімічні стимули є досить різноманітною. Умовно її можна визначити збірним терміном «артеріосклероз». Інтима реагує на ушкодження різними ксенобіотиками шляхом формування бляшок або більш-менш рівномірною «відповіддю». Вогнищеві зміни (бляшки) це: вогнищева м’язово-еластична гіперплазія інтими; м’язово-фіброзні бляшки – з перевагою гладеньком’язових клітин; фіброзні та гіалінізовані (пошарові) бляшки; фіброзні бляшки можуть мати в своєму складі «незначну кількість ліпідів».

Рівномірна «відповідь» – циркуляторна м’язово-еластична гіперплазія інтими – дифузні потовщення інтими без утворення вогнищевих уражень.

Чим же викликається така бурхлива реакція? Численні клініко-патологоанатомічні дослідження показали, що в основі лежить стимул, що ушкоджує, – ксенобіотики (чужорідні хімічні речовини). Клітини інтими – це мішені їх дії. Їхній ріст контролюється різноманітними поліпептидними факторами росту, зокрема трансформуючими. Ці біорегулятори діють через специфічні рецептори на поверхні клітин-мішеней. Вони здатні, зокрема, стимулювати проліферацію ендотеліоцитів. У морфогенетичні зміни, що відбуваються під час системного склерозу артерій (артеріосклерозу), залучені клітини різних типів: фібробласти, ендотеліальні клітини, тромбоцити, лімфоцити, гладеньком’язові клітини. Тромбоцити є основним джерелом трансформуючих факторів росту.

Отже, неконтрольоване чи викликане дією ксенобіотиків вивільнення поліпептидних факторів росту, здатних стимулювати проліферацію фібробластів, м’язових та ендотеліальних клітин, може бути центральним пусковим механізмом, що лежить в основі пошкодження інтими артерій.

Применение двухэтапной внутриперикардиальной химиотепрапии при онкологических заболеваниях органов переднего средостения, сопровождающихся экссудативным перикардитом
В.В. Телепов, В.В. Попов, С.В. Сало, Е.М. Трембовецкая, Е.В. Руденко
Национальный институт сердечно-сосудистой хирургии им. Н.М. Амосова АМН Украины, г. Киев

Среди онкопатологии (ОП) непосредственно связанной с экссудативным перикардитом (ЭП), ведущее место занимают онкологические заболевания органов переднего средостения и молочных желез. Причем, из всех перикардиальных выпотов, ЭП связанный с ОП имеет наиболее тяжелое течение и неблагоприятный прогноз, но при определенных и своевременных методах лечения неблагоприятный прогноз проявляется в более отдаленном периоде.

Цель – изучить непосредственные и отдаленные результаты по внедрению и применению двухэтапной внутриперикардиальной химиотерапии (ДЭВПХТ).

Материал и методы. Обследовано 15 пациентов, у которых развился ЭП с накоплением различного количества жидкости в полости перикарда с обнаружением атипичных клеток во внутриперикардиальном экссудате, и/или прорастанием перикарда опухолью и/или метастазированием (mts) в перикард.

 У всех больных имела место III – 5 (33,3 %) или IV – 10 (66,7 %) стадия онкоинтоксикации (ОИ). Из них женщин было 9 (60 %), мужчин – 6 (40 %). Средний возраст больных составил (54,0±6,2) года. Всем пациентам внутриперикардиально вводился цитостатик (ЦТС): цисплатин или карбоплатин, в расчете 0,5–1,0 мг на 1 кг веса тела или 25–50 мг/м2.

Результаты. На госпитальном этапе выжили все пациенты, которые были выписаны после проведения манипуляций и ЭхоКГ-контроля. За это время начинался процесс склерозирования перикарда и прекращение накопления жидкости в его полости.

В отдаленный период ((6±3) мес) мы наблюдали образование спаечного процесса в полости перикарда без накопления жидкости.

Медиана выживаемости больных (Ме) на последних стадиях ОИ в нашем случае составила (9,8±2,3) мес. В контрольную группу вошли 15 пациентов с аналогичными диагнозами за период 2006–2008 гг., к которым данная методика не применялась. Их Ме составила (3,4±1,4) мес с повторными перикардиоцентезами.

Выводы. Предложенная и внедренная методика применима для непосредственно близкого воздействия  выбранного ЦТС на клетки определенного онкологического процесса, а так же для предупреждения дальнейшего накопления жидкости, путем образования спаечного процесса и прекращении экссудации ее в полость перикарда за счет склерозирования последнего и перехода ЭП в слипчивый, но не в сдавливающий (констриктивный), перикардит.  Учитывая то, что после ДЭВПХТ больные отправляются на дальнейшее лечение в специализированное учереждение для прохождения внутривенной и/или внутриартериальной, и/или внутриплевральной ХТ можно прийти к выводу, что при тяжелом протекании онкозаболевания и позднем его диагностировании, а также при крайней степени ОИ, проявляющейся ЭП, Ме больных увеличивается. Это является хорошим прогнозом для продления жизни пациентам с данной патологией.  Материал требует дальнейшего накопления и получения отдаленных результатов, чтобы сделать окончательные выводы о результативности методики.

Синдроми ураження серцево-судинної системи в профпатології
В.С. Ткачишин
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

У професійній патології не виділяється окремо група шкідливих виробничих факторів, що переважно впливають на серцево-судинну систему (ССС). Однак ураження ССС в даному випадку часто мають супутній характер і ускладнюють перебіг основного патологічного процесу і є безпосередньою причиною смерті пацієнта.

Метою проведеного дослідження є встановлення синдромів ураження ССС, які трапляються в профпатології. Основними з них є: ангіодистонічний синдром; аритмії (синдром порушення ритму і провідності); артеріальна гіпертензія (гіпертензивний синдром); артеріальна гіпотензія (гіпотензивний синдром); больовий синдром; геморагічний синдром може обумовлений капіляротоксикозом або слабкістю судинної стінки; гіпоксичний синдром (гіпоксія); дегенеративно-дистрофічний синдром у вигляді міокардіодистрофії, кардіоміопатії, облітеруючого ендартеріїту та варикозної хвороби; емболічний синдром: газова емболія або тромбоемболія; запальний синдром;  ішемічний синдром; легеневе серце; нейроциркуляторна дистонія (нейроциркуляторна астенія, вегетосудинна дисфункція); серцево-судинна недостатність.

Усі перераховані синдроми мають неспецифічний характер. Підводячи підсумки, слід зазначити, що при виникненні симптоматики з боку ССС у працюючого в шкідливих умовах праці, важливе значення має постановка діагнозу основного захворювання і встановлення професійного походження патологічного процесу відповідно до критеріїв їх діагностики. В наступному проводиться виявлення симптомів ураження міокарда, як супутніх при професійних захворюваннях, на основі клінічних, лабораторних, інструментальних і додаткових методів обстеження.

Особливості стану серцево-судинної системи у працівників локомотивних бригад залежно від професійного стажу
Н.Ю. Ткачишина
ДЗ ДКЛ № 2 ст. Київ ДТГО ПЗЗ

Мета – виявити особливості стану серцево-судинної системи (ССС) у працівників локомотивних бригад залежно від професійного стажу.

Матеріал і методи. Проводився попередній аналіз ряду показників: вік, зріст, вага, об’єм талії, визначення артеріального тиску, стаж роботи за спеціальністю, звичка до тютюнопаління (кількість сигарет за день, стаж тютюнопаління).

А також проводилися: біохімічний аналіз крові (визначення рівня загального холестерину (ЗХС), ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), глюкози крові (ГК)), ехокардіоскопія (ЕхоКС), визначення товщини комплексу інтима-медіа (КІМ).

Особи (всього 142 особи чоловічої статі), яких на цей час було обстежено, були поділені за віком на три групи:
1-ша – до 30 років (26 осіб зі стажем роботи до 10 років);
2-га – 30–45 років (47 осіб зі стажем роботи 15–20 років);
3-тя – 45–58 років (69 осіб зі стажем роботи 25–30 років).

Результати. При зіставленні фізіологічних параметрів по групах виявилось, що надлишок ваги з абдомінальним типом ожиріння більш характерний для осіб старшого віку, причому якщо в 1-й групі обхват талії > 94 cм мали 11,5 %, то в 2-й групі – 20 %, а в 3-й групі – майже 44 % осіб. Що стосується тютюнопаління, то в 1-й групі палить майже половина, а в 2-й і 3-й групах палять близько 70 % в кожній.

При проведенні аналізу крові виявлено, що рівень ЗХС > 4,5 ммоль/л встановлено в 1-й групі у 34,6 % обстежених, в 2-й групі – у 53 %, в 3-й – у 42 %; рівень ЛПНЩ > 2,5 ммоль/л: в 1-й – у 8 %, в 2-й – у 19 %, в 3-й – у 33 %; рівень ГК > 5,5 ммоль/л: в 1-й – у 4 %, в 2-й – у 11 %, в 3-й – у 39 %.

Отримані дані вказують на ризик розвитку метаболічного синдрому вже в наймолодшій групі, особливо з урахуванням умов роботи даного контингенту. Причому цей ризик підвищується зі стажем роботи та з віком.

При функціональному дослідженні ССС за допомогою ЕхоКС отримані наступні дані: поперекові розміри правого шлуночка (ПШ) > 2,6 см у осіб 1-ої групи зустрічається у 50 %, причому у половини з них вже ПШ > 3 см; у осіб 2-ї групи – у майже 80 % ПШ > 2,6 см (у 2/3 з них > 3 см); у осіб 3-ї групи – у 90 % ПШ > 2,6 см (у 2/3 з них > 3 см). Тож при аналізі даних показників звертає на себе увагу збільшення правого шлуночка за даними ЕхоКС, причому у тих осіб, які палять. Має місце зростання з віком кількості осіб із збільшенням діаметра висхідної аорти > 3,8 см (в 1-й групі – у 11 % осіб, в 2-й – у кожного п’ятого, в 3-й – майже у 44 %), причому ця тенденція йде паралельно зі зменшенням коефіцієнта Е/А (в 1-й групі – у всіх норма, в 2-й – Е/А<1,07 у 8,5 % осіб, в 3-й – Е/А<1,07 майже у 35 %), який вказує на наявність діастолічної дисфункції лівого шлуночка. А також характерною ознакою для обстежених осіб є потовщення комплексу інтима-медіа більше 0,9 мм (в 1-й групі у кожного п’ятого, в 2-й – у кожного третього, в 3-й – у 2/3 з цієї групи), причому цей показник підвищений навіть у молодшій групі, але знов-таки у групі, яка палить.

Висновки. Отримані результати дозволяють спостерігати певну закономірність зв’язку віку та професійного стажу з погіршенням ряду параметрів, що потребує подальшого вивчення та корекції стану здоров’я працівників локомотивних бригад. Вивчення шкідливих звичок націлює на профілактичну роботу з даним контингентом осіб для подовження їх активного професійного віку.

Виникнення побічних реакцій при застосуванні фітопрепаратів у комплексній терапії серцево-судинної патології
В.А. Туманов
Київський медичний університет УАНМ

Застосування фітопрепаратів у комплексній терапії серцево-судинної патології з метою оптимізації базисної терапії обумовлено їх нормалізуючим впливом на клітинний метаболізм, підвищенням рівня гуморального і клітинного імунітету, прискоренням тканинної регенерації. Враховуючи, що для більшості фітопрепаратів властива висока біодоступність, пролонгована дія і відносна безпечність, рослинні препарати раціонально використовувати в геріатричній практиці при комплексному лікуванні хронічних серцево-судинних захворювань. Проте, при сумісному чи послідовному введенні ліків базової терапії і фітопрепаратів можливе виникнення феномену зменшення фармакодинамічного ефекту ліків чи поява небажаних реакцій організму в разі їх несумісності. Ця несумісність вже може проявитися на початкових етапах фармакокінетики ліків. Наприклад, препарати кореню алтеї лікарської та рослин, що вміщують фітостерини, при сумісному застосуванні з іншими лікарськими засобами затримують їх всмоктування, знижують їх біодоступність і очікувану терапевтичну дію. На етапі біотрансформації ліків базової терапії, які каталізуються переважно за рахунок ізоферментів цитохрому Р450, рослинні препарати можуть втручатися в ці процеси. Так, препарати звіробою вміщують флавоноїди, які є індукторами ізоферментів цитохрому Р450, прискорюють біотрансформацію лікарських засобів, що переважно метаболізуються цими ферментами. Тому при сумісному застосуванні таких лікарських засобів з препаратами звіробою їх концентрація в плазмі крові зменшується, а терапевтична ефективність знижується. Таке явище має місце при одночасному застосуванні препаратів звіробою з лікарськими засобами, що використовуються в лікувальній практиці серцево-судинних захворювань: блокатори кальцієвих каналів, похідні дигідропіридину, непрямі антикоагулянти, серцеві глікозиди, кортикостероїди. Фітозасоби, які гальмують біотрансформацію лікарських засобів базової терапії за участю ізоферментів цитохрому Р450, сприяють значному підвищенню їх концентрації в плазмі крові, що зумовлює виникнення побічних реакцій. Особливо це стосується ліків з вузькою терапевтичною широтою, таких як непрямі антикоагулянти, серцеві глікозиди та ін. Механізм такої дії обумовлений тим, що флавоноїди рослинних препаратів можуть безпосередньо інактивувати чи зменшувати активність ізоферментів цитохрому Р450. В той же час флавоноїди певних рослинних препаратів, маючи значно вищий афінітет (спорідненість) до окремих ізоферментів цитохрому Р450, ніж синтетичні препарати, метаболізуються першочергово. Внаслідок біотрансформація ліків-ксенобіотиків затримується, а їх концентрація в плазмі крові підвищується до критичних показників. Наприклад, препарати гінкго білоба, женьшеня підсилюють геморагічні ефекти варфарину та інших непрямих коагулянтів, кислоти ацетилсаліцилової, кеторалана. Існуюча можливість виникнення побічної дії при сумісному застосуванні зазначених рослинних препаратів з ліками базової терапії, обумовлює визначення доцільності такого призначення. У випадках необхідності підключення до традиційної терапії серцево-судинних захворювань рослинних препаратів, які можуть змінити їх фармакокінетичні параметри, виникає потреба в дозовій корекції ліків.

МСКТ-вентрикулографія, як метод візуалізації структур серця
С.В. Федьків
Національний науковий центр «Iнститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

В зв’язку з впровадженням в клінічну практику сучасних променевих методів дослідження стало можливим проведення діагностики серцево-судинних захворювань за допомогою методу МСКТ. Перед тим, як проводити оцінку стану структур серця, необхідно зупинитися на питанні вивчення анатомічних та морфо-метричних характеристик структур серця і вінцевих судин в МСКТ-зображенні. Це дозволить визначити нормативні МСКТ-показники внутрішньосерцевої гемодинаміки й проводити правильну інтерпретацію даних, отриманих під час МСКТ-кардіологічних досліджень.

Мета – вивчити анатомічні та морфо-метричні характеристики структур серця за допомогою методу МСКТ-вентрикулографії у пацієнтів, що не мають ознак ІХС.

Матеріал і методи. Для вивчення МСКТ-візуалізації структур серця та їх морфо-метричних характеристик проведено МСКТ-вентрикулографію 109 пацієнтам (віком від 18 років до 62 років), які не мали ознак ІХС. Всім пацієнтам проводилося МСКТ-кардіологічне дослідження на 16-, 32- та 64-зрізових комп’ютерних томографах Light Speed, 16, Light Speed Рro, 32 та Light Speed VСТ, 64 (General Electric Company) з обробкою даних на кардіологічних робочих станціях – Advantage Workstation 4.2, 4.3 та 4.4. Проводилося вивчення структурно-функціональних показників лівого шлуночка (ЛШ) та скоротливої функції ЛШ.

Результати. За даними дослідження в групі 109 обстежених осіб, які не мали ознак ІХС, структурні та функціональні параметри серця були в нормі у 75 пацієнтів (69 %). При МСКТ-вентрикулографії, у цих пацієнтів було виключено серцеву патологію, що було підтверджено даними МСКТ-вентрикулографії/коронарографії, а також результатами клініко-інструментального дослідження (фізикальні обстеження, лабораторна діагностика, ЕКГ, ЕхоКГ та інші). При цьому структурно-функціональні характеристики серця отримані у пацієнтів при МСКТ-вентрикулографії корелювали з даними ЕхоКГ-дослідження цієї групи обстежених (r=0,83, Р>0,05). Сьогодні «нормативні показники» серця в МСКТ-зображенні визначені на досвіді європейських та американських вчених. В цих дослідженнях доведено, що показники МСКТ-вентрикулографії збігаються з показниками отриманими при ЕхоКГ-дослідженнях серця та рентгенівській вентрикулографії.

За МСКТ-даними у 34 (31 %) пацієнтів виявлено зміни структурно-функціональних показників ЛШ. В цій групі обстежених виявлено МСКТ-ознаки некоронарогенних захворювань: у 8 пацієнтів – дилатаційної кардіоміопатії, у 15 – набутих вад серця, у 4 – міокардиту, у 3 – аритмогенної дисплазії правого шлуночка. Також, у 4 пацієнтів виявлено вроджені вади серця (у 3 – незрощений овальний отвір та у 1 – аневризматичне випинання міжпередсердної перегородки в проекції овальної ямки). Під час оцінки лівих відділів серця у 18 пацієнтів виявлено збільшення розмірів, в яких було виявлено ознаки дилатаційної кардіоміопатії, набутих вад серця, міокардиту. Проводячи аналіз правих відділів серця у 5 пацієнтів встановлено збільшення їх розмірів. В цій групі обстежених було виявлено: у 3 – недостатність трьохстулкового клапану, у 1 – синдром Марфана та ще у 1 – запідозрена аритмогенна дисплазія правого шлуночка.

Висновки. Стандартизовані ЕхоКГ-показники виміру порожнин серця слід брати за основу при обробці даних МСКТ-вентрикулографії. Це дозволить зіставити «нормативні МСКТ-показники» з МСКТ-результатами, отриманими у кардіологічних хворих. Метод МСКТ-вентрикулографії дозволяє проводити аналіз структурно-функціональних показників ЛШ та вивчати стан внутрішньосерцевої гемодинаміки, що має важливе значення для своєчасного виявлення серцево-судинних змін різного генезу.

Комбінована антиішемічна і метаболічно-активна терапія в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з ішемічною хворобою серця
І.М. Хомазюк, О.С. Ковальов, Н.В. Курсіна
ДУ «Науковий центр радіаційної медицини АМН України», Київ

Ішемія міокарда, особливо безбольова, значно погіршує прогноз хворих з хронічною ішемічною хворобою серця (ХІХС), збільшуючи ризик виникнення інфаркту міокарда, раптової коронарної смерті. Зменшення її проявів стає вагомим фактором зниження ризику серцево-судинних ускладнень.

Мета – визначити особливості ішемії міокарда та можливості комбінованого антигіпертензивного та метаболічно-активного лікування у зменшенні проявів ішемії міокарда в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (УЛНЧК) з ХІХС.

Матеріал і методи. Обстежено 128 УЛНЧК з ХІХС, серед яких у 102 зі стенокардією ІІ функціонального класу (ФК) застосовували стандартну антиішемічну терапію, у 26 з ІІІ ФК додатково призначали триметазидин в дозі 35 мг 2 рази на добу. Групи були зіставні за віком, статтю, рівнем артеріального тиску. Проводили добове моніторування ЕКГ (CardioSoft Holter Ambulatory ECG Sistem, Version 1.20, США), ехокардіографію (Aloka SSD-630, Японія) в динаміці чотиритижневого лікування.

Результати. За даними добового моніторування ЕКГ, в УЛНЧК переважала безбольова ішемія міокарда. Частота і тривалість епізодів ішемії збільшувалася при зростанні ФК стенокардії на 10,2 %. Безбольова ішемія при ФК ІІІ становила 83,2 % від загальної, що було більше, ніж при ФК ІІ на 13,2 % (Р<0,05). Глибина депресії сегмента ST була (1,74±0,2) та (1,23±0,10) мм відповідно (Р<0,05). Середня тривалість епізоду ішемії при ФК ІІІ в 2,4 разу, тривалість ішемії за добу – в 2,1 разу переважала дані при ФК ІІ (Р<0,05) і становила  (45,5±12,3) та (142,2±30,1) хв відповідно. Епізоди ішемії в 94 % випадках асоціювалися з гіпертрофією лівого шлуночка серця. Індекс маси міокарда при тривалості ішемії більше 20 хв за добу становив (200,7±8,1) г/м2 при даних у хворих з тривалістю ішемії менше 20 хв за добу (179,8±6,2) г/м2 (Р<0,05), кінцевий діастолічний та систолічний об’єми перевищували на 14,3 та 26,2 % відповідно (Р<0,05). За результатами лікування відбулося зниження частоти епізодів ішемії міокарда при ФК ІІІ в 1,9 разу, при ФК ІІ – в 1,5 разу. Відповідне зменшення середньої тривалості епізоду ішемії становило 36,1 і 8,9 хв (Р<0,05), тривалості ішемії за добу – 86,4 і 11,2 хв. В жодному разі не відбувалося прогресування гіпертрофії лівого шлуночка серця та збільшення його порожнин.

Висновки. Таким чином, показана можливість посилення антиішемічного ефекту при комплексному застосуванні антиішемічних та метаболічно-активних засобів в УЛНК з ХІХС при госпітальному лікуванні. Враховуючи зв’язок вираженості ішемії зі структурним ремоделюванням серця, застосування медикаментозних засобів, спрямованих на його регрес сприятиме зниженню ризику серцево-судинних ускладнень.

Ефективність застосування метаболічної цитопротекції при ішемічній хворобі серця в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
І.М. Хомазюк, О.М. Настіна, О.С. Ковальов, Н.В. Багнюк, А.Б. Зайцева
ДУ «Науковий центр радіаційної медицини АМН України», м. Київ

У лікуванні ішемічної хвороби серця (ІХС) все більшу увагу приділяють застосуванню препаратів, що дозволяють поряд із стандартною терапією безпосередньо впливати на метаболізм міокарда.

Мета – визначити ефективність застосування мілдронату у лікуванні ішемічної хвороби серця в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи

Матеріал і методи. Обстежено 49 учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (УЛНК) з доказово доведеною стабільною стенокардією II–III функціонального класу (ФК) у віці 45–69 років. У 27 із них (І група) протягом 12 міс застосовували мілдронат по 500 мг двічі на добу в комбінації із стандартною терапією, що включала бета-адреноблокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, статини, ацетилсаліцилову кислоту, у інших 22 хворих (ІІ група) – тільки базисну терапію. Як критерії ефективності поряд із клінічними даними враховували показники добового моніторування електрокардіограми, еходопплеркардіограми. Всім хворим проводили велоергометрію (ВЕМ) із визначенням порогового навантаження, тривалості виконання фізичного навантаження (ФН), тривалості ФН до появи нападу стенокардії та депресії сегмента ST не менше ніж на 1 мм. Для автоматизованого аналізу застосовували програму Excel 2003.

Результати. Позитивні зміни у клінічному стані контрольованих показників встановлено в обох групах, утім у хворих І групи достовірним було більш суттєве зменшення тривалості і кількості епізодів ішемії, і, як наслідок, загальної тривалості ішемії за добу. Зменшення тривалості нападу стенокардії в І групі становило 2,3 хв (Р<0,05), при несуттєвих змінах у ІІ групі. За даними ВЕМ після лікування різниця тривалості виконання ФН між групами склала 17,4 % (Р<0,05). Порогова потужність (Wп) в І групі досягла (112,5±11,8) Вт, що перевищило вихідні дані на 8,4 %. Різниця з даними без підтримки метаболічного цитопротектора склала 15,6 % (Р<0,05). Загальний об’єм виконаної роботи (ЗОВР) після лікування в І групі досяг (48,7±5,4) кДж і перевищив вихідні дані на 12,1 %. Зростання ЗОВР у хворих цієї групи відбувалося переважно внаслідок приросту тривалості навантаження за рахунок збільшення часу до виникнення ознак депресії сегмента ST, екстрасистолічної аритмії, м’язової втомлюваності. Різниця між середніми показниками ЗОВР в групах через 12 міс досягла 27,5 % (Р<0,05). Середня тривалість ФН до виникнення нападу стенокардії в І групі склала (8,75±0,9) хв, в ІІ – (9,1±1,0) хв (Р>0,05). Встановлена достовірна різниця між середньою тривалістю ФН до виникнення нападу стенокардії між групами після 12 міс лікування (Р<0,05). Середній час до появи депресії сегмента ST в І групі становив (8,9±0,9) хв, в ІІ – (9,4±1,7) хв. Через 12 міс його приріст в І групі перевищив дані у ІІ групі на 1,3 хв (Р<0,05).

Висновок. Комбіноване застосування метаболічної цитопротекції мілдронатом із базисною терапією дозволяє більш суттєво зменшувати тривалість і кількість епізодів ішемії, загальну тривалість ішемії за добу, підвищувати толерантність до фізичного навантаження, його порогову потужність, тривалість фізичного навантаження до виникнення депресії сегмента ST. В реалізації цього ефекту суттєве значення має зменшення енергетичних витрат на одиницю навантаження.

Связь показателей внутрисердечной гемодинамики по данным трансторакальной эхокардиографии и показателей ЭКГ в фазовом пространстве
И.А. Чайковский, Е. Крот, Л.С. Файнзильберг
Международный научно-учебный центр ИтиС НАНУ
Национальный научный центр «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Цель – изучение связи основных показателей внутрисердечной гемодинамики по данным эхокардиографии (ЭхоКГ) и симметрии волны Т электрокардиограммы (ЭКГ) в фазовом пространстве.

Материал и методы. В отделении функциональной диагностики консультативной поликлиники ННЦ «Институт кардиологии им Н.Д. Стражеско» АМНУ обследовано 36 здоровых добровольцев и 70 больных с хронической ишемической болезнью сердца и гипертонической болезнью (67 мужчин, 39 женщин). Всем пациентам проводили ЭХОКГ на ультразвуковом аппарате Toshiba Aplio XG (Toshiba, Япония) с расчетом 14 основных показателей и индексов. Одновременно проводили регистрацию ЭКГ в фазовом пространстве с помощью программно-технического комплекса ФАЗАГРАФ с определением индекса симметрии зубца Т. Проводился как полуколичественный так и полностью количественный анализ полученных данных. Результаты как электрокардиографического, так и эхокардиографического исследования были разделены на 4 категории – норма, минимальные патологические изменения, умеренные изменения, выраженные изменения. Рассчитывался процент совпадений категорий по данным ЭКГ и ЭхоКГ. Кроме того рассчитывался коэффициент линейной корреляции между показателями ЭхоКГ и индексом симметрии зубца Т.

Результаты. У 87 (82 %) обследованных обнаружено совпадение категорий по данным ЭКГ и ЭхоКГ. При объединении в один класс 1-й и 2-й категорий (норма и условная норма) а также 3-й и 4-й категорий (патология) количество совпадений увеличилося до 95 (90 %). Выявлена статистически достоверная корреляция средней силы между симметрией зубца Т и площадью левого предсердия (Sлп) см2, иКДО мл/м2, отношением скорости раннего наполнения ЛЖ в импульсно-волновом допплеровском режиме к скорости движения боковой части фиброзного кольца МК в импульсно-волновом режиме ДВТ (Е/Еа).

Выводы. Имеется определенная взаимосвязь между размерами камер сердца, его механической функцией и симметрией зубца Т электрокардиограммы. Улучшение функции миокарда сочетается с уменьшением симметрии зубца Т, а ухудшение функции – с увеличением симметрии. Индекс симметрии зубца Т может использоваться как скриннинговый показатель, дающий представление о состоянии внутрисердечной гемодинамики.

Серцево-судинні засоби: нанофармакологічний аспект
І.С. Чекман
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, г. Киев
Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона

Дослідження останніх років стверджують доцільність застосування досягнень наномедицини для лікування серцево-судинних захворювань, що отримали назву нанокардіологія. Нанорозмірні частинки призначають для ранньої діагностики патології серця і судин, з метою посилення втручання в процес збереження ліпопротеїнового матриксу, захоплення ліпопротеїнів клітинами при розвитку атеросклерозу, створення за допомогою наноконструювання хімічних сполук-наноблокаторів для застосування завдяки впливу на атеросклеротичні бляшки, які містять ліпопротеїни низької щільності. Встановлено, що продукти нанобіотехнологій поліпшують результати клітинної терапії при інфаркті міокарда, відновленню та заміні кровоносних судин, ділянок міокарда та серцевих клапанів, покращувати регенеративні процеси, такі як ангіогенез при ішемічній хворобі серця. Функція клітин невід’ємно пов’язана з морфологією, тому контроль за формою клітин є суттєвим для відновлення клітинної функції. Нановолокна у вигляді сітки мають добрі механічні властивості і відрізняються від інших волокон, тому що не мають недоліків, притаманних різним синтетичним матеріалам. Цитокіни, фактори росту можна вмістити в мікрокапсули або наночастинки з метою вживляння в тканини і субстрати. Саме ці наночастинки можуть імітувати клітинні матрикси, щоб стимулювати ріст нової тканини міокарда та реваскуляризацію. Недостатня ефективність існуючої фармакотерапії атеросклерозу зумовила пошук нових методичних підходів на основі досягнень нанотехнологій. Одним із напрямком застосування нанотехнологій у кардіології можна вважати створення стінок судин, що будуть стійкими до атерогенних та спазмогенних впливів. Для створення ідеальної судинної стінки необхідно, щоб матеріал відповідав вимогам: вкритим атромбогенними ендотеліальними клітинами і, як наслідок, був стійким до тромбозів; мати біомеханічні властивості, а саме протистояти звуженню отвору судини при потовщенні інтими, що може призвести до небажаних наслідків, таких як втрата форми, протеолітична деградація екстрацелюлярного матриксу та розвиток аневризми, що пов’язано з деградацією судинної стінки. Незважаючи на те, що нанотехнології включають частинки розміром від 1 до 100 нм, навіть великі судини можна створити завдяки наноструктуризації та наномоделюванню біоматеріалів. Для створення атромбогенних і тромборезистентних поверхонь судинної стінки проводять імобілізацію атромбогенних молекул та створення позаклітинних тромборезистентних структур. Застосування наночастинок оксиду заліза сприяло ендотелізації, формуванню ендотеліальних моношарів. В останні часи продовжують створювати тканини судин, які розташовані в органах і мають атромбогенні властивості. Крім електроспінового методу, існують й інші технології для створення штучних судин. Оксид азоту має багато аспектів фармакологічної дії, включаючи пригнічення агрегації тромбоцитів, хемотаксис лейкоцитів, проліферацію і міграцію клітин гладеньких м’язів і апоптозу ендотеліальних клітин. Разом з тим, перспективним є пошук нових наномедикаментів на підставі антиоксидантів, включаючи біометали й інші природні сполуки. Доцільно створювати нановолокна з включенням наступних метаболічних речовин: амінокислот (аланін, лейцин, гліцин, лізин, аргінін), солей хлористоводневої кислоти. Комбінація NO та нанотехнології дозволили отримати нановолокнистий гель, що підтвердив ефективність в дослідах на щурах при пошкодженні каротидної артерії. Кардіологи застосовують препарати нанорозмірів: ліпосоми та створені на їх основі нові медикаменти, зокрема, ліпофлавон, корвітин.

Нанокардіологія буде сприяти не тільки покращенню діагностики серцево-судинних захворювань, але і персоналізації лікування, тобто прописування лікарських засобів з урахуванням розміру препаратів, стану пацієнта, його обміну речовин.

Зниження холестерину ліпопротеїдів низької щільності як побічний ефект прийому аторвастатину
О.О. Чернобривенко, О.Г. Гаврилюк, В.І. Коваленко
Антигіпертензивний центр (поліклініка № 1) Дарницького району м. Києва

Мета – вивчення частоти та ступеня зниження холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) при тривалому прийомі аторвастатину у осіб з дисліпідемією та/або ішемічною хворобою серця (ІХС), а також можливості корекції вказаного негативного ефекту шляхом заміни аторвастатину на симвастатин.

Матеріал і методи. Проведено ретроспективний аналіз динаміки рівнів загального холестерину (ХС), холестерину ліпопротеїдів високої (ХС ЛПВЩ), низької (ХС ЛПНЩ) та дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ) та тригліцеридів у 223 осіб (125 з яких – жінки) з дисліпідемією та/або ІХС, що лікувалися амбулаторно у Антигіпертензивному центрі Дарницького району м. Києва протягом 2008–2010 рр. та не менше 3 міс отримували генеричні препарати аторвастатину європейського виробництва без одночасного прийому гормональних, нестероїдних протизапальних, цитостатичних та цукрознижуючих препаратів, індукторів печінкового метаболізму, а також фібратів та сорбентів. Початкова доза аторвастатину складала 10 мг/добу та при недостатньому ефекті збільшувалася кожен місяць на 10 мг/добу до досягнення 40 мг/добу. Показники ліпідограми та рівні аспартатамінотрансферази (АСТ) і аланінамінотрансферази (АЛТ) визначалися до призначення аторвастатину, а також кожен місяць після призначення до досягнення цільових рівнів ліпідів, далі – кожні 3–6 міс. Для аналізу результатів використано власну комп’ютерну базу даних пацієнтів DATACARD 1.0 та пакет аналізу програми MS Excel 2002. У випадку зменшення рівня ХС ЛПВЩ менше 1,0 ммоль/л на фоні прийому аторвастатину останній замінявся на симвастатин (один з генериків європейського виробництва) у співвідношенні дози 2:1 з наступним контролем ліпідограми, АСТ та АЛТ за наведеною вище схемою.

Результати. Протягом до 6 міс після початку прийому аторвастатину разом із достовірним зниженням ХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ та тригліцеридів відзначено зниження ХС ЛПВЩ менше 1,0 ммоль/л у 51 пацієнта (22,9 %), з них у 33 жінок та 18 чоловіків. Частота та ступінь зниження ХС ЛПВЩ зростала при збільшенні добової дози аторвастатину з 10 до 20 мг/добу. У жодного з пацієнтів із зниженням ХсЛПВЩ доза аторвастатину не перевищувала 20 мг/добу. Достовірної залежності описаного впливу аторвастатину від віку та статі пацієнтів не знайдено. Всім таким пацієнтам аторвастатин було замінено на симвастатин у дозах 20–40 мг/добу, при цьому через 3–6 міс спостереження збільшення рівня ХС ЛПВЩ спостерігалося у 44 (86,3 % від підгрупи осіб із зниженням ХС ЛПВЩ) пацієнтів, при цьому з досягненням цільових значень (>1,1 ммоль/л для чоловіків та >1,2 ммоль/л для жінок) у 39 (76,5 %) пацієнтів. У 7 (13,7 %) пацієнтів, незважаючи на заміну статину, рівні ХС ЛПВЩ суттєво не збільшилися.

Висновки. Аторвастатин при прийомі протягом 3–6 міс у дозі 10–20 мг/добу викликає зниження рівня ХС ЛПВЩ до < 1,0 ммоль у 22,9 % пацієнтів з дисліпідемією та/або ІХС, причому частота та ступінь зниження не залежать від віку та статі хворих. Заміна аторвастатину на симвастатин у дозі 20–40 мг/добу дозволяє скоригувати цей негативний ефект і досягнути цільових рівнів ХсЛПВЩ у 76,5 %. Необхідні подальші дослідження для визначення клінічного значення зниження рівня ХС ЛПВЩ під впливом терапії аторвастатином.

Морфофункціональна характеристика системи кровообігу залежно від факторів ризику у чоловіків працездатного віку
В.А. Шаповалова, В.М. Коршак, Л.І. Гончаренко
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

При вивченні факторів ризику захворювань системи кровообігу завжди існують складності, одні з них пов’язані з визначенням їх кількісної характеристики, інші – з комбінацією різних факторів у одного і того ж досліджуваного. Проте, можна визначити кількісні морфофункціональні зміни системи кровообігу залежно від дії конкретно визначеного фактора ризику у практично здорових чоловіків та у чоловіків, у яких ці фактори вже проявилися хронічною ішемічною хворобою серця.

Мета – визначення кількісних параметрів морфо-функціональних показників системи кровообігу для оцінки загально визнаних факторів ризику захворювань системи кровообігу у чоловіків працездатного віку.

Матеріал і методи. Дослідження проведені у 104 чоловіків працездатного віку, в тому числі: у студентів-медиків, у курсантів військової академії України та у пацієнтів з ішемічною реакцією на пробу з дозованим фізичним навантаженням на велоергометрі, які зверталися до кардіолога з нападами кардіалгії різної інтенсивності. Серед практично здорових чоловіків: 29 – не мали факторів ризику серцевих захворювань і були наймолодшими ((26,7±0,5) року), 36 – мали мінімальний рівень ризику і були суттєво старшими за віком ((33,2±0,7) року; Р0,001), 20 – мали явний рівень ризику і були не суттєво старшими від попередніх ((35,5±1,2) року; Р0,05). Обстежені чоловіки з захворюванням на хронічну ішемічну хворобу серця були суттєво старшими від груп практично здорових чоловіків, їх середній вік становив (55,2±1,6) року (Р0,001). Фактори ризику захворювань системи кровообігу визначали і оцінювали за допомогою спеціально розробленої нами анонімної анкети, яка включала в себе 9 питань (вік, стать, стресовий характер життя, спадковість по кардіоваскулярним катастрофам, куріння, характер харчування, рівень артеріального тиску (АТ), масу тіла, фізичну активність) з варіантами відповідей в балах. Морфофункціональний стан системи кровообігу об’єктивізували пульсометрією, тонометрією, електрокардіографією та методами одномірної і двомірної ехокардіографії (ЕхоКГ) і імпульсної доплеркардіографії на апараті ALOKA SSD-1700, Японія. Для об’єктивізації «динамічного» здоров’я обстежених використовували пробу з дозованим фізичним навантаженням на велоергометрі.

Результати. За результатами проведених досліджень встановлено, що товщина міокарда зростала по мірі зростання рівня ризику захворювань системи кровообігу. При цьому найбільшу вагу мали такі фактори ризику, як артеріальна гіпертензія, надлишкова вага, стресовий характер життя та обтяжена спадковість обстежених чоловіків. Показники систолічної функції серця були в межах фізіологічних коливань, проте, по мірі зростання рівня ризику, спостерігалося достовірне зниження відносно стабільного показника фракції викиду. Найбільший вплив на неї мала величина маси тіла обстеженого. Взаємозв’язку показників систолічної функції серця з фізичною активністю обстежених не виявлено. По мірі зростання рівня ризику показник діастолічної функції серця за величиною співвідношення Е/А закономірно погіршувався. З окремими факторами ризику взаємозв’язку діастолічної функції серця не виявлено (r<0,1). Адаптивні зростання потреби міокарда в кисні (за даними подвійного добутку) на стандартне велоергометричне навантаження інтенсивністю 50 % аеробних можливостей досліджуваного в групах порівняння були майже однаковими і не залежали від рівня ризику захворювань системи кровообігу.

Отже, думку про те, що можна попередити захворювання системи кровообігу через самокорекцію свого способу життя і фізичну підготовленість, за даними проведених нами досліджень, не можна визнати незаперечною. Ці проблеми потребують подальшого наукового дослідження.

Особливості порушення пуринового обміну у хворих з артеріальною гіпертензією, ускладненою інфарктом міокарда та інсультом
І.Л. Якименко, О.М. Костюкевич
ДУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, м. Київ

Поєднання артеріальної гіпертензії (АГ) з метаболічним синдромом (МС), який включає абдомінальне ожиріння, атерогенну дісліпідемію (гіпертригліцеридемію) та зміни вуглеводного обміну є важливою медичною проблемою, перш за все, в плані раннього розвитку атеросклерозу, ІХС, цукрового діабету та їх ускладнень – інфаркту міокарда (ІМ) і інсульту (ГПМК). Останні роки все більше уваги приділяють взаємозв’язкам АГ та МС з порушеннями пуринового обміну (подагрою та гіперурикемією). Вважають, що гіперурикемія є незалежним фактором ризику серцево-судинних захворювань, суттєво ускладнює лікування АГ, сприяє прогресуванню атеросклерозу та ІХС (M.H. Alderman, 2001; C.J. Wer, 2003; І.В. Мухін, R. Jonson, 2005). Разом з тим, питання про необхідність лікування «асимптомної» гіперурикемії залишається нез’ясованим, оскільки одностайної думки експертів нині немає.

Метою нашого дослідження було вивчення особливостей пуринового обміну у хворих з АГ, які мали ускладнення і перенесли гостре порушення мозкового кровообігу або інфаркт міокарда. Проведено аналіз медичних карт 94 амбулаторних хворих з АГ, середній вік (69,50±1,16) року, які протягом поточного року захворіли на ГПМК або ІМ і після виписки з стаціонару перебувають на диспансерному обліку в поліклініці. Встановлено, що рівень сечової кислоти більше 360 ммоль/л зустрічався у 58 (61,7 %), що значно перевищує середні показники гіперурикемії у популяції (від 2 до 20 % за даними літератури в різних країнах). У 11 (11,7 %) із них було діагностовано подагру, у 16 (17,0 %) – ожиріння, у 22 (23,4 %) – цукровий діабет. Дісліпідемія спостерігалася у 49 (84,5 %) хворих з підвищеним рівнем сечової кислоти. Практично всі хворі мали поєднання 2–3 факторів ризику серцево-судинних захворювань. Аналіз якості та ефективності лікування хворих з гіперурикемією на амбулаторно-поліклінічному етапі показав, що цільових рівнів АТ досягнуто у 68 % хворих, тільки 32 (55,2 %) із них приймали статини, хоча у 17 (29,3 %), яким статини не призначалися, були підвищені загальний холестерин та/або тригліцериди. Незважаючи на виявлені порушення вуглеводного та пуринового обміну лікарями первинної ланки поряд з ІАПФ, антагоністами кальція, блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ, призначалися як бета-адреноблокатори, так і діуретики (53,4 %). Як видно, наші дані збігаються з результатами тих клінічних і епідеміологічних досліджень, в яких показано наявність тісного взаємозв’язку між порушенням пуринового обміну, метаболічним синдромом та АГ і асоційованими з ними ускладненнями, такими як ГПМК і ІМ. Питання впливу гіперурикемії на патогенетичні механізми патологічних змін, що супроводжують АГ, ІМ та ГПМК потребують подальшого вивчення. Безперечно, що хворі з АГ, метаболічним синдромом та гіперурикемією необхідно відносити до групи дуже високого ризику, які потребують динамічного нагляду і активної вторинної профілактики. При проведенні гіпотензивної терапії слід враховувати, що препарати, які використовують для лікування АГ (діуретики, бета-адреноблокатори), можуть негативно впливати на обмін вуглеводів та сечової кислоти.

Фармакоекономічні аспекти фармакотерапії серцево-судинних захворювань
Л.В. Яковлєва, О.Я. Міщенко, Н.В. Бездітко
Національний фармацевтичний університет, м. Харків

Збільшення частоти серцево-судинних захворювань – характерна риса сьогодення. Питома вага ішемічної хвороби серця (ІХС) у структурі смертності від хвороб системи кровообігу становить до 65 %. Щороку з приводу ІХС звертаються до лікарів у середньому близько 6 млн хворих. Причому первинно реєструють понад 500 тис. випадків ІХС на рік. До 35–40 % хворих з ІХС страждають на стенокардію. Показники розповсюдженості та смертності від ІХС в Україні залишаються одними з найвищих у Європі. Економічні збитки внаслідок тимчасової непрацездатності та передчасної смерті від ІХС та її ускладнень, цереброваскулярних захворювань та артеріальної гіпертензії перевищують 2 млрд грн. Суттєвими є також витрати на лікування та реабілітацію зазначеної категорії пацієнтів.

У комплексному лікуванні ІХС, поряд з препаратами базової терапії (інгібіторами АПФ, антагоністами кальцію, b-адреноблокаторами, антиагрегантами, нітратами), значне місце займають метаболічні засоби, такі як триметазидин, аденозин, інозин, кверцетин, триметилгідразинію пропіонат, магнію оротат, івабрадин, мексидол, тіатріазолін і інші. Ці препарати істотно нормалізують метаболічні порушення в міокарді, що безпосередньо пов’язані з патогенезом ІХС, мають не тільки виражений терапевтичний ефект, але й добре переносяться більшістю пацієнтів. У загальній вартості лікування вартість засобів метаболічної терапії становить 10–15 %, тому доцільним є вибір оптимальних метаболічних засобів на основі результатів фармакоекономічного аналізу.

Метою наших досліджень було проведення АВС-аналізу кардіологічних препаратів у аптеці, в ЛПЗ і фармако-економічного аналізу схем терапії ІХС з використанням триметазидину за методом «витрати-ефективність».

Згідно з результатами АВС-аналізу кардіологічних препаратів у аптеці і ЛПЗ метаболічні препарати групи триметазидину і мексидолу сьогодні є найбільш використовуваними (лідерами продаж) серед інших кардіологічних засобів, а також складають значну частину витрат при лікуванні серцево-судинних захворювань. Результати проведеного аналізу «витрати-ефективність» трьох схем реабілітаційної терапії пацієнтів на ІХС з постінфарктним кардіосклерозом з використанням триметазидину (1-ша схема: базова терапія і лікувальна фізкультура (БТ+ЛФ); 2 схема: базова терапія і триметазидин (БТ+Тр); 3 схема: базова терапія, триметазидин, лікувальна фізкультура (БТ+Тр+ЛФ) показав, що за кількістю попереджених приступів стенокардії у одного хворого протягом шести місяців найбільш ефективною і економічно доцільною є третя схема лікування.

Таким чином, результати проведених фармакоекономічних досліджень свідчать про широке використання у комплексній терапії ішемічної хвороби серця засобів метаболічної дії, зокрема групи триметазидину і мексидолу, на які приходиться значна частина витрат. При цьому економічна доцільність використання цих засобів обумовлена рядом факторів, а саме, тяжкістю захворювання, складом поєднаної базової терапії, терміном лікування й іншими.

Ехокардіографічні особливості у хворих з ідіопатичними інтерстиціальними пневмоніями
А.І. Ячник, Є.О. Меренкова
ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України», м. Київ

Серед захворювань органів дихання особливе місце посідають ідіопатичні інтерстиціальні пневмонії (ІІП), для яких характерний ранній розвиток змін кардіогемодинаміки, зокрема лівошлуночкова (ЛШ) дисфункція спостерігається у понад 10 % хворих із тяжким перебігом ідіопатичного фіброзуючого альвеоліту (ІФА), а її поєднання із ПШ недостатністю має місце у 66 % цих пацієнтів. Однак, в літературі відсутні дані щодо особливостей змін у хворих з різними формами ІІП – неспецифічною інтерстиціальною пневмонією (НІП) і ІФА, а також від тривалості захворювання.

Мета – вивчення стану гемодинаміки у хворих ІІП залежно від форми та тривалості захворювання. Робота виконана за кошти держбюджету.

Матеріал і методи. Обстежено 42 пацієнти (19 чоловіків та 23 жінки, середній вік – (46,1±1,6) року), із яких у 20 був діагностований ІФА, у 22 – НІП. У 19 % випадків діагноз було підтверджено морфологічно, в інших випадках діагноз ІІП було встановлено із урахуванням клінічних, рентгенологічних, інструментальних даних відповідно до консенсусу 2008 року. Середня тривалість захворювання становила (3,13±0,30) року. Артеріальний тиск: сист. – (132,7±2,3) мм рт. ст., діаст. – (82,2±1,5) мм рт. ст., ЧСС – (82,2±1,5) за 1 хв. Контрольна група – 8 здорових осіб, середній вік (33,7±3,6) року, серед них 6 чоловіків та 2 жінки. ЕхоКГ дослідження виконували в допплерівському, М- та В-режимах стандартним способом на апараті Loqig-5 (США). Рентгенологічні зміни за даними спіральної комп’ютерної томографії відповідали даним літератури і дозволили встановити, що для ІФА більш характерним є превалювання ретикулярних змін у вигляді «стільникової легені», при НІП – запальні зміни у вигляді «матового скла».

Результати. Згідно з отриманими даними для хворих на ІІП характерними є ознаки формування ХЛС – гіпертрофія міокарда правого шлуночка (ПШ), а також збільшення його КДР, що може бути наслідком як підвищеного рівня кровообігу, так і тиску в системі ЛА на тлі зниження функціональних резервів міокарда внаслідок гіпоксемії. Тенденція до зменшення, порівняно із контрольною групою, (відповідно (63,3±1,9) і (68,8±4,1) %), фракції вигнання ПШ (ФВпш) є наслідком впливу цих факторів. Достовірне зменшення швидкості транстрикуспідального потоку крові у хворих може бути обумовлене зменшенням резервів міокарда правих відділів серця, а також віковою характеристикою обстежених хворих. Результати свідчать про достовірно більшу гіпертрофію ПШ серця у хворих на ІФА, а також значне збільшення кінцевих об’ємів ПШ, головним чином КСР, що є відображенням негативних змін судинного русла внаслідок структурної перебудови легень, яка більш характерна для ІФА порівняно із НІП. Проявом гемодинамічних порушень при ІФА є суттєве зниження ФВпш серця, а також гіпертрофія міжшлуночкової перетинки, підвищення середнього тиску в легеневій артерії – (22,3±6,67) мм рт. ст. у хворих НІП та (28,8±7,83) мм рт. ст. – при ІФА. Розміри лівого шлуночка (ЛШ) серця у обох груп не різнилися. Збільшення тривалості захворювання приводить до поступового наростання гіпертрофії стінки ПШ, збільшення його розмірів, розвитку ознак ПШ недостатності, особливо протягом перших 4 років після встановлення діагнозу, в подальшому тенденція наростання їх (збільшення ТМПШ, а також КДРпш) призупиняється. Значного збільшення через 5 років захворювання зазнає КСР, що при незмінному КДР приводить до зменшення УО і ФВпш і є відображенням початкових ознак систолічної дисфункції ПШ. Функціональний стан ЛШ не зазнає істотних змін.

Таким чином, для хворих ІІП характерною є тенденція до погіршення показників функціонального стану ПШ серця, більше при ІФА, ніж при НІП; зниження ефективності функції ПШ серця простежує пряму залежність від тривалості захворювання.

Correlation between respiratory coefficient and parameters of ecg in phase space during exercises in high-class athletes
I. Chaikovsky, L. Fainzilberg
International Research and Training Center of NAS of Ukraine, Kyiv

Modern computerized methods of ECG analysis open new fields for electrocardiography application. Aim of this work is to investigate the link between subtile changes of T- wave and the basic index of functional state in sport medicine – respiratory coefficient.

Methods. 19 top athletes (members of national teams on swimming and boar-racing) were examined. Spiro-ergometry during exercise on specific swimming ergometer was done for each person. Respiratory coefficient (CO2 produced/O2 consumed) was computed. End-point criterion for exercise was fatigue. In parallel, ECG was registered and analysis of the electrocardiogram in phase space was carried out. Parameter вt, reflecting symmetry of Т-wave of the electrocardiogram in the phase space was calculated. Difference of вt at the initial state and at the end of exercise (Dвt ) in percentage was counted. Then Pirson coefficient (R) of linear correlation between respiratory coefficient at the end of exercise was estimated.

Results. The mean value of D was 6.5±4.1 %, mean value of respiratory coefficient – 1.05±0.09, R was 0.87 (Р<0.05).

Conclusion. Changes of T-wave symmetry after exercise seems to be useful indicator of functional state of top athletes, which has a correlation with respiratory coefficient. Correlation between respiratory coefficient and parameters of ECG in phase space during exercises in high-class athletes.

b1-but not b2-adrenergic receptors activation enhance cardiac automaticity: role of phosphodiesterases
C. Gonzalez-Munoz, T. Fuente, S. Medin-Aguerre, J. Hernandez
Departamento Farmacologia
Universidad de Murcia and Servicio de Radiofarmacia
Hospital UCSV Arrixaca; Murcia Spain

The effects of the b-adrenoceptors agonist salbutamol were investigated, in the absence and in the presence of the non selective phosphodiesterases (PDE) inhibitor theophylline or selective PDE3-4 inhibitors, on cardiac automaticity and cAMP levels, in the isolated right ventricle of rat.

Salbutamol (1–100 µM) produced a concentration dependent increase in ventricular automaticity which was not affected by 50 nM of the b2-adrenergic receptor antagonist ICI 118,551. This effect was enhanced by theophylline (100 µM) or by the selective PDE4 inhibitor rolipram (1 µM), but not by the selective PDE3 inhibitor cilostamide (0.3 µM). The effects of salbutamol, alone and in the presence of either theophylline or rolipram, were virtually abolished by 1 µM of the b1-adrenergic receptor antagonist CGP20712A. Salbutamol (10 µM) increase cAMP concentration and this effect was antagonized by CGP20712A (1 µM) but enhanced by theophylline (100 µM) or rolipram (1 µM). Cilostamide (0.3 µM) fails to modify the effect of salbutamol on cAMP concentrations.

These results indicate that the increase of ventricular automaticity elicited by salbutamol is mediated through b1-, but not b2-adrenoceptors and enhanced by a non selective PDE inhibition with theophylline or a selective inhibition of PDE4 with rolipram. However, PDE3 doesn’t appears to regulate the effect of salbutamol on cardiac automaticity in this tissue.

Magnetocardiography in the diagnosis of the Ca2+ overload to an area of the heart in patients presenting with delayed afterdepolarizations
V.N. Sosnytskyy, M.P. Boichak, G.V. Miasnikov, A.R. Sapognikov, L.A. Stadnyuk, T.V. Sosnytska
MCG Laboratory, Glushkov Institute of Cybernetics, Kyiv
Main military and medical clinical center, Kyiv
P.L. Shupik Medical Academy for Postgraduate Education of UH Ministry, Kyiv

Purpose. Human ventricular cells studies have shown that the Na+/Ca2+ exchange current (INa/Ca) contribute to the transient inward current (Iti). Iti is responsible for the proarrhythmic delayed afterdepolarizations (DADs). Although DADs are generally accepted to be Ca2+-dependent, the relationship between sarcopasmic reticulum Ca2+ release and DAD amplitude has not been measured, partly because the underlying Ca2+-activated currents are hard to control. The overall objective of the present study was to demonstrate the efficacy of magnetocardiography (MCG) in the diagnosis of the Ca2+ overload to an area of the heart in patients presenting with DADs.

Methods. Standard clinical examination (e.g. Tissue Doppler echocardiograms, 12-channel ECG, 24-h Holter monitoring) and MCG were performed in 24 patients (age 27.0±1.9) affected by DADs and 22 (age 25.0±2.5) healthy controls. MCG was recorded by means of 4x3–channel MCG system (Kyiv Medical Group Ltd, Ukraine) in an unshielded setting. Current density vector (CDV) maps were plotted by the magnetic moments method of the «inverse problem solution». MCG based indices, namely direction of the largest CDV, its deviation and shift, current density total sum and maximum value of current density vectors during Tpeak-Tend and electric diastole intervals were performed utilizing an automated MCG analysis program.

Results. Two MCG based parameters showed a significant difference between DADs patients and the control group. Although Ta-e interval was shortened in patients presenting with DADs they had additional current density peak during electric diastole interval. We localized and visualized the current source distribution corresponding to the Ca2+-activated currents successfully. If such current reaches threshold, it induces the onset of a focal extrasystole. We also found effect of verapamil, the prototype calcium-channel blocker, on these parameters in DADs patients.

Conclusion. We conclude MCG is a promising procedure for a non-invasive testing as well as screening method as for localization of an area of the heart with the Ca2+ overload which provides a substrate that favors electrical abnormalities and might initiate a focal extrasystole.