Украинская баннерная сеть

Метаболічні порушення

Ефективність різних схем немедикаментозного лікування у хворих на есенціальну АГ на тлі МС
Т.М. Бенца, М.П. Бойчак, Г.В. М’ясніков, О.О. Фогель
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ
Головний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», м. Київ

Мета – вивчити вплив різних схем комплексного немедикаментозного лікування на показники антропометрії і стан вуглеводного, ліпідного та пуринового обмінів у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією (ЕАГ) на тлі метаболічного синдрому (МС).

Матеріал і методи. У дослідженні взяли участь 76 пацієнтів з ЕАГ І–ІІ стадії на тлі МС без цукрового діабету 2-го типу (46 жінок та 30 чоловіків), середній вік (55,5±0,8) року. Усі хворі були рандомізовані у 3 групи: особам групи 1 (n=24) рекомендували модифікацію стилю життя згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів (низькожирова гіпокалорійна дієтотерапія + помірне фізичне навантаження (ходьба) протягом 30–45 хв 3–5 днів на тиждень); особи групи 2 (n=25) дотримувалися дієтотерапії з низьким глікемічним індексом (НГІ) (глікемічний індекс продуктів харчування < 40 %) + помірне фізичне навантаження (ходьба) протягом 30–45 хв та виконання комплексу фізичних вправ (аеростатичних, ізотонічних та ізометричних); особам групи 3 (n=27) рекомендували низьковуглеводну (НВ) дієтотерапію + помірне фізичне навантаження (ходьба) протягом 30–45 хв та виконання комплексу фізичних вправ (аеростатичних, ізотонічних та ізометричних). Всім хворим призначали медикаментозну терапію: раміприл 5–10 мг/добу у поєднанні з амлодипіном 5–10 мг/добу, аторвастатин 10–20 мг/добу, ацетилсаліцилову кислоту 75 мг/добу.

Тривалість спостереження – 12 міс. Усім пацієнтам визначали індекс маси тіла (ІМТ), обхват талії (ОТ), проводили добове моніторування артеріального тиску, ехокардіографію, електрокардіографію. Стан пуринового обміну оцінювали за рівнем сечової кислоти (СК), вуглеводного обміну – за рівнем глюкози крові натще (ГН) та постпрандіальної (ППГ), ліпідного обміну – за рівнем загального холестерину (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїдів низької (ХС ЛПНЩ) та високої щільності (ХС ЛПВЩ).

Результати. В групі 1 ІМТ і ОТ достовірно не змінилися, на відміну від інших груп, де ці показники зменшилися на 9,5 і 11,3 % (P<0,05) у групі 2 та на 19,5 і 15,5 % відповідно (P<0,05) у групі 3, що достовірно перевищує результати групи 1 (P<0,05).

При порівняльному аналізі результатів, отриманих у групах 1, 2 і 3, встановлено, що у хворих групи 2 і 3 спостерігали суттєві позитивні зміни показників ліпідного профілю порівняно з результатами лікування в групі 1. Запропоновані нами схеми немедикаментозного лікування (групи 2 і 3) привели до значного покращання показників ліпідного обміну: рівень ЗХС зменшився на 31,7 і 34,2 %, ХС ЛПНЩ – на 45,6 і 48,4 %, ТГ – на 30,1 і 31,8 % відповідно. У групі 1 рівень ЗХС зменшився на 28,8 %, ХС ЛПНЩ – на 44,1 %, ТГ – на 28,1 %. Окрім цього, в групах 2 і 3 суттєво підвищився вміст ХС ЛПВЩ – на 13,5 % (P<0,05) проти 9,3 % (P>0,05) в групі 1. Поряд з позитивними змінами показників ліпідного профілю відзначали достовірне покращання показників вуглеводного профілю. В групі 2 рівні ГН і ППГ зменшилися на 4,4 і 10,6 %, в групі 3 – на 7,3 і 10,1 % проти 5,4 і 6,7 % відповідно в групі 1 (P<0,05). Крім того, спостерігали покращання показників пуринового обміну. Так, рівень СК у групі 1 зменшився на 8,6 % (P>0,05), а у групах 2 і 3 цей показник зменшився на 14,3 і 13,0 % (P<0,05) відповідно, що було достовірно більше порівняно з даними групи 1.

Висновки. Порівняно з немедикаментозною терапією, рекомендованою Європейським товариством кардіологів, запропоновані нами схеми комплексного немедикаментозного лікування (дієтотерапія з НГІ або НВ дієта у поєднанні з комплексом фізичних вправ) на тлі медикаментозної терапії більш ефективно впливали на антропометричні та метаболічні показники у хворих з есенціальною артеріальною гіпертензією та МС.

Фенотипічна характеристика лімфоцитів у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень із МС
С.А. Бичкова
Українська військово-медична академія МО України, м. Київ

Мета – вивчити вміст основних та активованих субпопуляцій лімфоцитів у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) із метаболічним синдромом (МС).

Матеріал і методи. Обстежено 96 хворих, середній вік яких становив (51,3±4,2) року, з них 78 чоловіків та 18 жінок, які перебували на обстеженні у лікувальних закладах Міністерства оборони України. Контрольну групу становили 40 здорових осіб, зіставних за віком та статтю. Перша група (n=32) – пацієнти з МС без наявності ХОЗЛ. Друга група (n=31) – пацієнти з ХОЗЛ ІІ стадії у фазі ремісії. До третьої групи обстежених увійшли 33 пацієнти з ХОЗЛ ІІ стадії у фазу ремісії захворювання із супутнім МС. Вміст основних та активованих популяцій та субпопуляцій лімфоцитів вивчали непрямим імунофлюоресцентним методом за допомогою моноклональних антитіл на аналізаторі Facscan (Beckton Dikinson).

Результати. Встановлено, що у хворих всіх трьох груп вміст CD3+ лімфоцитів та NK-клітин не мав вірогідних відмінностей ні між групами, ні від показників здорових осіб. В групі хворих із ізольованим МС спостерігався дисбаланс основних імунорегуляторних субпопуляцій, який проявлявся зростанням (P<0,05) імунорегуляторного індексу на 52,5 % порівняно з аналогічним показником у здорових осіб, явищами В-лімфоцитозу, відносна кількість яких була збільшеною (P<0,05) на 65,2 % порівняно з контрольною групою. В групі пацієнтів з ХОЗЛ без проявів МС кількість Т-, В-лімфоцитів та NK-клітин не мала вірогідних відмінностей (P>0,1) від показників контрольної групи, також не було виявлено дисбалансу основних імунорегуляторних субпопуляцій. В той же час, в групі хворих, які мали поєднання ХОЗЛ та МС, були наявні виражені зміни у кількісному складі лімфоцитів периферичної крові: на тлі збереженого відносного вмісту Т-лімфоцитів та CD16+-клітин спостерігався виражений В-лімфоцитоз (P<0,05) – вміст CD19+-клітин перевищував контрольні показники на 74,7 % та дисбаланс хелперно-супресорних субпопуляцій лімфоцитів – імунорегуляторний індекс був вищим за значення контрольної групи на 24,1 %.

У хворих на МС в імунній системі спостерігаються зміни, характерні для аутоімунних процесів. Так, рівень СD25+-лімфоцитів у першій групі хворих перевищував значення контрольної групи на 50 % (P<0,05), а в третій – у 2,1 разу (P<0,05), що свідчить про значне переважання в периферичній крові Т-лімфоцитів, а саме Т-хелперів 1 типу, вміст HLA-DR+ лімфоцитів перевищував показники контрольної групи на 43,9 % (P<0,05), а в третій – у 1,85 разу (P<0,05). Відносна кількість CD54+ лімфоцитів не мала статистично значимих відмінностей від показників контрольної групи у хворих з ізольованим ХОЗЛ ІІ стадії у фазу ремісії, однак у пацієнтів із МС та поєднанням МС із ХОЗЛ була вірогідно (P<0,01) вищою від значень контрольної групи, що може бути обумовлено дією прозапальних агентів ФНП-a та ІФН-g, завдяки яким дані молекули міжклітинної адгезії швидко транспортуються на поверхню клітини.

Висновки. Виходячи з отриманих даних, можна констатувати, що причиною активації Т- і В-лімфоцитів периферичної крові є основне захворювання – МС, основним чинником якого є феномен інсулінорезистентності, однак у міру його прогресування і приєднання інших захворювань, а саме ХОЗЛ, в патогенезі якого також велику роль відіграють імунологічні порушення, активація клітин імунної системи підсилюється з найбільшою ймовірністю за рахунок появи в крові аутоантигенів при порушенні природніх бар’єрів.

Вплив гіпотиреозу на сурогатні маркери атеросклерозу у хворих з ГХ та МС
М.В. Гвоздик, В.Ю. Романов, О.І. Мітченко
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України, м. Київ

Мета – вивчити вплив гіпотиреозу на стан сурогатних маркерів атеросклерозу у хворих з гіпертонічною хворобою (ГХ) та метаболічним синдромом (МС).

Матеріал і методи. Обстежено 37 пацієнтів (середній вік (53,6±8,9) року) з ГХ та МС. Всім пацієнтам проводилиь: антропометрію, оцінку вуглеводного обміну, ліпідного профілю та функції щитовидної залози (рівень тиреотропного гормону (ТТГ), вільного Т4 та Т3, УЗД щитовидної залози). В якості сурогатних маркерів атеросклерозу використовували визначення за допомогою УЗД товщини комплексу інтима–медіа загальної сонної артерії (КІМ ЗСА), кісточково-плечового індекса (КПІ) та функціонального стану ендотелію плечової артерії.

Результати. 37 пацієнтів з ГХ та МС сформували дві клінічні групи: 1-ша – з еутиреозом (n=26, вік – (54,9±9,8) року); 2-га – з гіпотиреозом (n=11, вік – (52,4±7,7) року).

До 2-ї групи увійшли пацієнти як з маніфестним, так і субклінічним гіпотиреозом. У 2-й групі спостерігали достовірно (P<0,01) вищі показники загального холестерину – (7,06±1,36) ммоль/л та ХсЛПНЩ – (4,96±1,14) ммоль/л, в той час як у 1-й групі – (5,98±0,96) ммоль/л та (3,83±0,81) ммоль/л відповідно. Середні рівні тригліцеридів та ХС ЛПВЩ у обстежених групах достовірно не відрізнялися.

Виявлено переважання товщини КІМ ЗСА у хворих 2-ї групи – (0,96±0,17) мм порівняно з пацієнтами 1-ї групи – (0,9±0,24) мм (P=0,33). Середні показники ендотелійзалежної вазодилатації в групі з гіпотиреозом були достовірно (P<0,01) нижчими порівняно з еутиреоїдною групою – (6,9±0,05) та (12,5±0,07) % відповідно (при нормі показника >10 %). Середні показники ендотелійнезалежної вазодилатації також були достовірно (P<0,05) нижчими в 2-й групі – (7,5±0,06) % проти (12,7±0,06) % в 1-й групі (при нормі показника >15 %). Дослідження кісточково-плечового індекса виявило високодостовірну (P<0,001) різницю показника – 0,95±0,12 в 1-й групі та 1,16±0,1 в 2-і групі (при нормі індекса >0,9).

Висновки. У пацієнтів з ГХ та МС на тлі гіпотиреозу спостерігаються достовірно вищі показники загального холестерину та ХсЛПНЩ в порівнянні з еутиреоїдними пацієнтами. Наявність гіпотиреозу у хворих з ГХ та МС асоціювалася з маніфестацією сурогатних маркерів атеросклерозу: потовщенням КІМ ЗСА, погіршенням показників ендотеліальної функції та зниженням КПІ.

МС у жінок перименопаузального віку з ГХ: роль абдомінального ожиріння та гіпоестрогенемії
Г.Я. Ілюшина, В.Ю. Романов, О.І. Мітченко
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України, м. Київ

Мета – вивчення захисної функції естрогенів у розвитку метаболічного синдрому (МС) серед жінок перименопаузального віку з гіпертонічною хворобою (ГХ) та абдомінальним ожирінням (АО).

Матеріал і методи. Досліджено 31 хвору перименопаузального віку з ГХ та АО 1–2-го ступеня, які склали дві клінічні групи: 1-ша – 16 пацієнток (середній вік – (45,1±1,3) року) з ГХ, АО, діабетом або порушеною толерантністю до глюкози, 2-га група – 15 пацієнток (середній вік (43,7±0,6) року) без порушень вуглеводного обміну. Всі групи були порівняні за індексом маси тіла (ІМТ>30 ) та окружністю талії (ОТ>88) Усім хворим проводилось визначення рівня глюкози, інсуліна, естрогенів та визначення ліпідного профілю. Стан інсулінорезистентності (ІР) було визначено за допомогою розрахунку індекса HOMA (індекс оцінки ІР, ІР +: НОМА> 3).

Результати. При обстеженні виявлено що у 1-й групі пацієнток абдомінальне ожиріння (ІМТ=(34,14±0,75) та ОТ (100,3±1,2) см) поєднувалося з ознаками дисліпідемії (підвищення рівнів холестерина і тригліцеридів ((6,68±0,46) та (4,37±1,03) ммоль/л)), меншим вмістом ліпопротеїнів високої щільності ((0,43±0,10) ммоль/л), порушеннями вуглеводного обміну з маніфестацією ІР (індекс НОМА був 5,94±0,75) на тлі дефіцита естрогенів. У 2-й групі ознаки абдомінального ожиріння (ІМТ – (34,14±0,75) та ОТ – (100,3±1,2) см) були поєднані з ізольованою гіпертригліцеридемією ((2,94±0,63) ммоль/л), не супроводжувалися порушеннями вуглеводного обміну (індекс НОМА був 2,34±0,24) та не відзначалися істотними змінами в рівнях естрогенів.

Висновки. Встановлено, що гормональний статус, зокрема дефіцит естрогенів, а не абдомінальне ожиріння є домінуючим чинником розвитку МС у жінок перименопаузального віку з гіпертонічною хворобою.

Терапія пентоксифіліном у комбінації з еналаприлом у хворих із серцевою недостатністю, обумовленою ІХС та МС
М.І. Кожин, О.М. Шелест, Н.В. Шумова, О.Ю. Борзова
Харківський національний медичний університет

Прогресування серцевої недостатності (СН) супроводжується підвищенням у плазмі крові прозапальних цитокінів у цілому контексті порушень нейроендокринної регуляції, що сприяють ще більш посиленій дисфункції лівого шлуночка.

Мета обумовлена поліпшенням діагностики і лікування СН, у хворих з ішемічною хворобою серця (ІХС): дифузним і постінфарктним кардіосклерозом на тлі проявів метаболічного синдрому – МС (цукровий діабет 2-го типу, артеріальна гіпертензнія, дисліпідемія), а також у напрямі корекції вказаних порушень з підбором курсової терапії пентоксифілін-ретардом з еналаприлом порівняно з традиційним поєднанням індопамід + дигоксин.

Матеріал і методи. Обстежено 63 хворих з серцевою недостатністю і деякими проявами МС. Рівень прозапальних цитокінів, концентрація альдостерону, інсуліну крові досліджувались імуноферментним методом, ліпідний спектр крові – пероксидазним методом; досліджувався тест толерантності до глюкози. Ефекти медикаментозної терапії оцінювались при курсовій терапії опісля 6–8 тиж проведеного обстеження та лікування.

Результати. При СН II ФК та III ФК пентоксифілін-ретард (400 мг/на добу за схемою зниження дози) у комбінації з еналаприлом у дозі 20 мг на добу порівняно з контрольною групою та групою порівняння хворих з СН, що одержують дигоксин + індапамід, коригував дисбаланс у системі прозапальних цитокінів у бік їх зниження (таблиця).

Таблиця. Показники концентрації цитокінів (пг/мл) при СН, обумовленій ІХС: дифузний і постінфарктний кардіосклероз з провідними проявами МС до і після лікування пентоксифіліном у комбінації з еналаприлом

Примітка. Різниця показників достовірна порівняно з такими до лікування: * – Р<0,05; ** – Р<0,001.

Висновки. У хворих з СН, обумовленою дифузним і постінфарктним кардіосклерозом з МС підвищені концентрації прозапальних цитокінів: ФНО-a, ІЛ-6, ІЛ-1b і ІЛ-1a. Показники прозапальних цитокинів підвищені залежно від функціонального класу СН. Виявлені клінічні і гемодинамічні кореляції з цитокінами – ФНО-a і ІЛ-6. Під впливом терапії пентоксифіліном та еналаприлом, як модуляторами імунозапальної відповіді відбувалося достовірне зменшення прозапальних цитокінів чотирьох груп, що підтверджує роль цитокінів у патогенезі прогресування СН у хворих дифузним і постінфарктним кардіосклерозом у поєднанні з провідними проявами МС.

Нефропротекторні можливості блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ у хворих із МС і хронічною хворобою нирок
І.В. Козлова, Л.В. Глушко
Івано-Франківський національний медичний університет

Широкий спектр судинних ускладнень метаболічного синдрому (МС) обумовлює високу зацікавленість цією проблемою і участь у його лікуванні широкого кола лікарів усіх медичних напрямків. Постійне зростання поширеності МС у популяції вимагає пошуку нових і вдосконалення існуючих засобів профілактики та безпосередньої корекції як основних компонентів синдрому, так і його ускладнень, зокрема – хронічного ураження нирок. Тому вивчення нефропротекторних можливостей блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ (БРА ІІ) у цієї категорії осіб є важливим для лікування та сповільнення прогресування ураження нирок.

Мета – вивчити нефропротекторні можливості БРА ІІ – лозартану – в хворих із МС і хронічною хворобою нирок (ХХН).

Матеріал і методи. Обстежено 150 пацієнтів. Хворих поділили на три групи: І – 48 хворих із МС (компоненти – артеріальна гіпертензія (АГ), цукровий діабет 2-го типу (ЦД), ожиріння) і ХХН; ІІ – 45 хворих із МС (компоненти – АГ, ЦД, дисліпідемія) і ХХН; ІІІ – 57 хворих із МС (компоненти – АГ, ЦД, дисліпідемія, ожиріння) і ХХН. Діагноз МС і ХХН верифікували згідно з чинними критеріями. Хворі кожної з груп були розділені на підгрупи: пацієнти ІА, ІІА, ІІІА підгруп отримували базову терапію (гіпоглікемізуючі препарати, статини, ацетилсаліцилову кислоту) та лозартан 50 мг/добу; ІВ, ІІВ, ІІІВ – базову терапію та лозартан 100 мг/добу. Обстеження хворих проводили до лікування та через 3 міс. Нефропротекторні властивості лозартану оцінювали на основі динаміки показників гемоглобіну (НВ), еритропоетину (ЕПО), мікроальбумінурії (МАУ), швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ), відношення альбумін/креатинін сечі (А/К) та АТ. Групу контролю становили 30 практично здорових осіб.

Результати. Найбільш виражені порушення функції нирок спостерігали в ІІІ групі: частка осіб із 2-ю стадією ХХН становила 31,0 %, із 3-ю стадією – 62,0 %, із 4-ю стадією – 7,0 %. У І групі частка осіб із 1-ю стадією ХХН становила 19,0 %, із 2-ю стадією – 33,0 %, із 3-ю стадією – 48,0 %; пацієнтів із 4-ю і 5-ю стадією ХХН у цій групі не виявлено.

В осіб ІІІ групи спостерігали найнижчий рівень еритропоетину, який позитивно корелював із низьким рівнем гемоглобіну (r=0,86, P<0,01) та ШКФ (r=0,57, P<0,01). Через 3 міс: ІА підгрупа – рівень НВ підвищився на 7,1 % (P<0,05), ЕПО – на 16,9 % (P<0,05), МАУ знизилась на 21,1 % (P<0,01), ШКФ зросла на 15,8 % (P<0,05), А/К зменшилося на 14,2 % (P<0,05). ІВ – рівень НВ підвищився на 8,4 % (P<0,05), ЕПО – на 19,8 % (P<0,05), МАУ знизилася на 24,0 % (P<0,01), ШКФ зросла на 18,6 % (P<0,05), А/К зменшилося на 13,1 % (P<0,05). ІІА підгрупа – рівень НВ підвищився на 16,1 % (P<0,05), ЕПО – на 20,6 % (P<0,05), МАУ знизилась на 27,1 % (P<0,01), ШКФ зросла на 19,9 % (P<0,05), А/К зменшилося на 22,3 % (P<0,01). ІІВ – рівень НВ підвищився на 15,9 % (P<0,05), ЕПО – на 23,0 % (P<0,05), МАУ знизилася на 29,02 % (P<0,01), ШКФ зросла на 19,5 % (P<0,05), А/К зменшилося на 25,4 % (P<0,01). ІІІА підгрупа – рівень НВ підвищився на 10,1 % (P<0,05), ЕПО – на 23,2 % (P<0,05), МАУ знизилася на 28,7 % (P<0,01), ШКФ зросла на 22,0 % (P<0,05), А/К зменшилося на 31,0 % (P<0,01). ІІІВ – рівень НВ підвищився на 9,3 % (P<0,05), ЕПО – на 22,9 % (P<0,05), МАУ знизилася на 30,0 % (P<0,01), ШКФ зросла на 19,1 % (P<0,05), А/К зменшилося на 29,3 % (P<0,01). В усіх групах антипротеїнуричний ефект лозартану практично не залежав від величини зниження АТ (r=0,14, P>0,05).

Висновки. Формування ХХН при МС залежить від його структурних компонентів, поєднання чотирьох компонентів МС погіршує перебіг ХХН. Нефропротекторний ефект лозартану практично не залежить від застосовуваної дози препарату та величини зниження АТ. Використання БРА ІІ у комплексному лікуванні хворих із МС та ХХН оптимізує функціональні ниркові параметри і сповільнює прогресування ХХН.

Особенности течения ИБС в сочетании с СД 2-го типа
П.Г. Кравчун, А.Н. Шелест, П.П. Кравчун, Ю.А. Ковалёва
Харьковский национальный медицинский университет

В настоящее время наблюдается усиление тенденции к ухудшению состояния здоровья населения Украины, уменшения средней продолжительности жизни. На особенное внимание заслуживает сердечно-сосудистая патология, которую выявляют в 3/4 населения Украины, у 2/3 она является причиной смертности. Распространение сердечно-сосудистых заболеваний определяется наличием факторов риска, к которым принадлежит серия метаболичческих нарушений (ожирение, дислипопротеидемия, инсулинорезистентность, гиперинсулинемия и др.). По сравнению с общей популяцией у больных сахарным диабетом 2-го типа (СД) в 3 раза чаще возникает поражение коронарных сосудов. Доказано, что повышение уровня гликозилированного гемоглобина на 1 приводит к росту заболеваемости ишемической болезни сердца (ИБС) на 11 %. Несмотря на большое количество работ по влиянию СД на развитие ИБС, остается ряд нерешенных вопросов: взаимосвязи и компенсации углеводного обмена, роли диабетической нефропатии, а также существенного влияния осложнений СД на течение ИБС.

Цель – изучить гемодинамические показатели и взаимосвязь состояния углеводного обмена, дислипидемии, уровней цитокинов у больных ИБС на фоне СД 2-го типа.

Материал и методы. Обследовано 82 больных с ИБС в возрасте от 42 до 83 лет. Из них у 72 пациентов выявлен СД, у 65 больных диагностирована стенокардия разного функционального класса (ФК), у 63 обследованных определялась артериальная гипертензия. Структурные параметры сердца изучались на аппарате «Т1228 Радмир» (Украина) и Philips HD11ХЕ (СШA) по стандартной методике с определением: конечносистолического и диастолического размеров и объема (КСР и КСО, КДР и КДО), фракции выброса (ФВ), массы миокарда левого желудочка (ММЛЖ), индекса относительной толщины стенки ЛЖ (2H/D). Определяли фактор некроза опухоли a (ФНО-a), интерлейкин-1b и 6 (ИЛ-1b, ИЛ-6) иммуноферментным методом. Также исследованы гликемический профиль, гликозилированный гемоглобин (HbAIc), иммунореактивный инсулин (ИРИ). Контрольную группу составили 19 практически здоровых лиц без признаков ИБС и СД.

Результаты. Обнаружена связь систолической функции левого желудочка с состоянием углеводного обмена у больных СД при ИБС. Определялась корреляционная связь ММЛЖ и ее индекса с уровнем систолического и диастолического артериального давления (САД и ДАД), индекса массы тела (ИМТ) и ИРИ плазмы. Выявлена связь ИРИ как натощак, так и после пероральной нагрузки глюкозой с ММЛЖ и ее индексом. По-видимому, связь уровня ИРИ, ММЛЖ и ИММЛЖ зависит от нескольких факторов: ИМТ, возраста больных, артериальной гипертензии и длительности ее в анамнезе, что играет роль в развитии гипертрофии миокарда ЛЖ и ремоделировании сердца. У больных с СД общий холестерин (ОХС), ИМТ, окружность талии/окружность бедра (ОТ/ОБ), САД и ДАД, триглицериды (ТГ), глюкоза натощак, ИРИ, HbAIc, ИММЛЖ, ФНО-a и ИЛ-6 коррелировали с увеличением показателей в группе больных СД без ИБС. До лечення активность провоспалительного цитокина ФНО-a у больных с ИБС и СД составляла (82,3±12,5) пг/мл, а после курсового лечения наблюдалось его снижение до (64,3±16,4) пг/мл (P<0,05). Уровень ИЛ-1b при ИБС с СД составлял (42,2±20,3) пг/мл, после лечения – (33,2±5,3) пг/мл, а уровень ИЛ-6 – (68,4±18,6) пг/мл до лечения и (56,2±11,3) пг/мл после него.

Выводы. Гиперлипидемия, инсулинорезистентность и адаптивная гиперинсулинемия способствуют развитию метаболических и иммунных нарушений, более выраженных у больных СД с повышенным ИМТ и могут участвовать в прогрессировании атеросклероза и ИБС. Снижение уровня провоспалительных цитокинов в динамике лечения ИБС с СД сопровождается более выраженным улучшением функционального состояния больных и целесобразностью терапевтического влияния на систему провоспалительных цитокинов.

Порушення вуглеводного обміну у хворих на АГ з МС
О.А. Красюк
Українська військово-медична академія, м. Київ

Мета – вивчити особливості вуглеводного обміну у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з метаболічним синдромом (МС) залежно від стадії АГ.

Матеріал і методи. Обстежено 247 хворих з АГ І–ІІ стадії віком від 35 до 60 років (середній вік (46,9±7,4) року) чоловічої статі, які звернулися за медичною допомогою у лікувальні заклади Міністерства оборони України. Всі хворі були розподілені на дві групи: перша (n=123) – хворі на АГ без МС, друга (n=124) – пацієнти з АГ та МС. У групах хворі були розподілені на підгрупи за стадією АГ (І та ІІ). Усі показники, які визначали у хворих на АГ за наявності або відсутності МС порівнювали з даними контрольної групи здорових осіб без АГ та МС (n=30). Дослідження вуглеводного обміну проводили із застосуванням перорального глюкозотолерантного тесту за методикою рекомендованою ВООЗ із визначенням вмісту глюкози та інсуліну у венозній крові та інсулінорезистентності за величиною індексу НОМА.

Результати. Аналіз отриманих даних показав, що у пацієнтів з АГ І стадії без ознак МС всі показники не мали вірогідних відмінностей від значень контрольної групи (P>0,1), внаслідок чого розрахований індекс HOMA не перевищував нормативне значення 3,0, тобто явищ інсулінорезистентності у цієї категорії пацієнтів не було виявлено. В підгрупі хворих на АГ І стадії із МС показники вуглеводного обміну статистично перевищували аналогічні дані у хворих на АГ І стадії без МС: рівень глюкози натще був більшим на 13,5 % (P<0,001), рівень постпрандіальної глюкози – на 10,1 % (P<0,001), рівень інсуліну натще – на 36,9 % (P<0,001), індекс HOMA – на 46,9 % (P<0,001).Індивідуальна оцінка показників показників вуглеводного обміну в підгрупі хворих на АГ І стадії із МС показала, що у 7 (11,1 %) пацієнтів відзначено гіперглікемію натще (> 6,1 ммоль/л), а у 4 (6,4 %) із них виявлено рівень постпрандіальної глікемії > 7,8 ммоль/л – (7,96±0,15) ммоль/л, що свідчить про наявність порушення толерантності до вуглеводів, хоча в цілому по групі показники глікемії, інсуліну та індексу HOMA не перевищували нормативні значення. Рівень глюкози натще в підгрупі хворих на АГ ІІ стадії без МС не мав вірогідних відмінностей від показників контрольної групи і становив (5,52±0,28) ммоль/л (P>0,1), за наявності МС перевищував його на 23,2 %, а показник підгрупи без МС – на 14,3 %. Середня величина постпрандіальної глікемії в цілому у хворих на АГ ІІ стадії без МС була (6,62±0,39) ммоль/л, не відрізнялася від показника здорових осіб, а у хворих на АГ ІІ стадії із МС – перевищувала рівень контрольної групи на 31,5 % (P<0,001), показник підгрупи без МС – на 24,6 % (P<0,001). Достовірні відмінності виявлені в рівні базального інсуліну, у хворих на АГ ІІ стадії із МС він був статистично вищим на 31,8 % (P<0,001) і становив (9,56±0,49) мкОд/мл проти (7,26±0,42) мкОд/мл Це привело до того, що в підгрупі пацієнтів з АГ ІІ стадії та МС індекс НОМА був статистично вищим на 51,1 % (P<0,001), ніж показник третьої підгрупи, та на 73,5 %, ніж рівень здорових осіб. Аналіз всіх досліджуваних показників вуглеводного обміну по підгрупах виявив вищенаведені відмінності, проте слід зауважити, що при здавалося би збережених рівнях глюкози та інсуліну у пацієнтів з АГ ІІ стадії без МС, уже були пацієнти з першими ознаками порушення толерантності до глюкози. Так, у 5 хворих (8,3 %) було виявлено гіперглікемію натще; у 12 пацієнтів (20 %) – порушення толерантності до глюкози незважаючи на її нормальний базальний показник. У підгрупі хворих на АГ ІІ стадії із МС особливо вираженими були: гіперглікемія натще – у 7,8 % осіб, наявність порушення толерантності до глюкози – у 22 хворих (34,4 %), гіперінсулінемія натще – 19 хворих (29,7 %) проти 7 (11,7 %) у підгрупі без МС. Індекс НОМА > 3,0 був виявлений у 2 (3,3 %) осіб з АГ ІІ стадії без МС та у 13 (20,3 %) пацієнтів із АГ ІІ стадії та МС.

Висновки. Порушення вуглеводного обміну у хворих на АГ І стадії із супутнім МС виявлялися гіперглікемією натще та підвищенням рівня постпрандіальної глікемії. У пацієнтів із АГ ІІ стадії та супутнім МС порушення вуглеводного обміну встановлені у більшої частини хворих і виявлялися гіперглікемією натще, порушенням толерантності до глюкози, гіперінсулінемією натще та інсулінорезистентністю.

Ураження органів-мішеней та оцінка показників системного запалення у хворих на АГ з МС
О.А. Красюк, С.А. Бичкова
Українська військово-медична академія, м. Київ

Мета – вивчити рівень про- та протизапальних цитокінів і показник товщини комплексу інтима–медіа сонних артерій (ТКІМ) у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) із метаболічним синдромом (МС).

Матеріал і методи. Обстежено 203 хворих на АГ І–ІІ стадії віком від 35 до 55 років (середній вік (43,9±5,6) року). Всі хворі були розподілені залежно від наявності МС: 101 пацієнт із АГ без МС, 102 – із АГ та МС; крім того, хворі були розподілені за стадією АГ (І та ІІ). Контрольну групу становили 30 осіб, зіставних за віком та статтю. Рівень про- та протизапальних цитокінів оцінювали за допомогою імуноферментних наборів «Вектор Бест» (Росія) за методикою, розробленою фірмою, при цьому визначали концентрацію фактора некрозу пухлин a (ФНП-a), інтерлейкіну-1b (ІЛ-1b), інтерлейкіну-6 (ІЛ-6), інтерлейкіну-8 (ІЛ-8), інтерлейкіну-4 (ІЛ-4). ТКІМ оцінювали за допомогою УЗД сонних артерій на апараті Phillips in Visor C (Данія). Визначали ТКІМ правої та лівої сонної артерії та підраховували середнє значення.

Результати. Аналіз отриманих даних показав, що в групі хворих на АГ І стадії із наявністю МС дисбаланс цитокінів носив глибокий характер: вміст ФНП-a перевищував рівень здорових осіб в 2,34 разу (P<0,001), ІЛ-1b – в 1,9 разу (P<0,001), ІЛ-6 – в 4,41 разу (P<0,001). Отримані дані свідчать про те, що інсулінорезистентність та атеросклеротичне імунне запалення є потужними факторами, які провокують дисбаланс цитокінів імунної системи, що в подальшому призводить до формування хибного кола, коли до порушень ліпідного обміну, нейрогормонального дисбалансу приєднуються зміни в імунній системі, що значно обтяжує перебіг захворювання. Величина показника ТКІМ у хворих на АГ І стадії не мала вірогідних відмінностей між групами (P>0,1) і становила (0,73±0,05) та (0,72±0,02) мм.

Аналіз сироваткових маркерів запалення показав, що у хворих на АГ ІІ стадії без супутнього МС виявлено вірогідне порівняно з показниками здорових осіб зростання вмісту ФНП-a в 2,01 разу (P<0,001), ІЛ-1b – в 2,18 разу (P<0,001) та ІЛ-6 – в 2,18 разу (P<0,001). У пацієнтів із АГ ІІ стадії та МС нами виявлено виражений дисбаланс цитокінового статусу за рахунок переважання прозапальних ІЛ, при цьому всі показники мали статистично значущу відмінність від показників у хворих на АГ ІІ стадії без МС: вміст ФНП-a був вищим за аналогічну величину здорових осіб в 2,66 разу (P<0,001) та на 32,9 % вищим (P<0,001), ніж у групі хворих бз МС; ІЛ-1b – відповідно в 2,65 разу (P<0,001) та на 21,9 % (P<0,001); ІЛ-6 – в 6,33 разу (P<0,001) та в 2,95 разу; ІЛ-8 – в 2,19 разу (P<0,001) та в 2,14 разу. В цій групі пацієнтів виявлено компенсаторне зниження протизапального ІЛ-4 в 1,93 разу (P<0,001) порівняно з його рівнем у здорових осіб. Дослідження величини ТКІМ у групі хворих на АГ ІІ стадії виявило вірогідне підвищення даного показника як у групі хворих без МС – до (1,13±0,03) мм, так і у групі пацієнтів із АГ ІІ стадії та МС – до (1,17±0,02) мм. Індивідуальний аналіз показника ТКІМ у хворих із МС встановив, що за наявності порушення толерантності до вуглеводів або цукрового діабету 2-го типу виявляється асиметрія ТКІМ справа та зліва.

Висновки. Для пацієнтів із АГ та МС характерним є підвищення вмісту прозапальних цитокінів сироватки крові, яке має прямо пропорційну залежність від стадії АГ. Відзначено вірогідну кореляцію між показниками ТКІМ та рівнем прозапальних цитокінів.

Досвід застосування небівололу в пацієнтів з АГ та МС
О.А. Красюк, О.О. Федорова
Українська військово-медична академія, Київ
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ

Мета – дослідження антигіпертензивних та метаболічних ефектів високоселективного бета-адреноблокатора з вазодилатуючими властивостями небівололу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) та метаболічним синдромом (МС).

Матеріал і методи. Протягом 1 року під спостереженням перебували 57 пацієнтів (середній вік (51,03±1,28) року) з АГ І–ІІ ступеня та МС без цукрового діабету згідно з критеріями АТР ІІІ, з них 30 чоловіків і 27 жінок. Усім пацієнтам проводили біохімічний аналіз крові з визначенням рівня глюкози натще та після перорального тесту на толерантність до глюкози (ПТТГ) з розрахунком індексу інсулінорезистентності (НОМА–IR), загального холестерину, тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїдів високої та низької щільності. Функцію нирок оцінювали за рівнем мікроальбумінурії (МАУ) вранці та швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ). Пацієнтам вимірювали офісний артеріальний тиск (АТ), проводили ехокардіографію в М-режимі, добовий моніторинг АТ (ДМАТ) перед початком та кожні 6 міс від початку лікування небівололом у дозі 5–10 мг 1 раз на добу.

Результати. У результаті застосування небівололу цільового рівня офісного АТ досягнуто у 52 (91,2 %) пацієнтів вже через 6 міс від початку ліквання. Також у обстежених відбулося зниження середніх рівнів САТ і ДАТ в усі періоди доби (зокрема САТсд знизився на 28,5 %, ДАТсд – на 20,1 %) та достовірне зниження середньодобових індексів «навантаження тиском» (САТ – на 73,8 %, ДАТ – на 76,5 %). Після тривалого застосування небівололу в обстежених пацієнтів з патологічними типами добового профілю АТ відбулася зміна їх на нормальні типи – dipper, знизилася підвищена варіабельність САТ і ДАТ в усі періоди доби (ВарСАТсд – на 25,9 %, ВарДАТсд – на 21,7 %, P<0,05), покращився структурно-функціональний стан міокарда (недостовірно зменшилася товщина стінок лівого шлуночка, зменшився об’єм лівого передсердя на 7,4 % (P<0,05) і кінцеводіастолічний розмір лівого шлуночка на 7,3 % (P<0,05), достовірно підвищилася фракція викиду на 5,8 %); відбулося зниження інсуліну натще на 39,5 % (P<0,05) та показника НОМА на 31,1 % (P<0,05); зменшився рівень ТГ на 23 % (з (1,78±0,15) до (1,37±0,12) ммоль/л, P<0,05) та індекс атерогенності на 22,5 % (з (4,54±0,22) до (2,52±0,25) ум.од., P<0,05). МАУ, яка спостерігалася у 30 (52,6 %) пацієнтів, через 1 рік визначена тільки у 3 (5,2 %) пацієнтів і становила менше ніж 20 мг/л. Частота побічних ефектів при застосуванні небівололу була невисокою і не потребувала відміни препарату. Головні болі спостерігали у 2 (3,5 %) хворих, синусову брадикардію – у 1 (1,8 %) хворого.

Висновки. Небіволол є ефективним антигіпертензивним препаратом у пацієнтів з АГ І–ІІ ступеня та МС, у зв’язку з досягненням цільового рівня АТ, нормалізацією добового профілю АТ. При лікуванні небівололом у пацієнтів з АГ І–ІІ ступеня та МС відбулося поліпшення чутливості тканин до інсуліну та покращився ліпідний спектр крові. Лікування небівололом характеризується доброю клінічною ефективністю і переносністю, сприятливим впливом на добовий профіль АТ, ліпідний та вуглеводний обмін, що сприяє зменшенню ризику серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з АГ та МС.

Антиаритмическая терапия у больных с МС
О.Д. Кучеренко, В.В. Брек, Д.О. Кучеренко
Харьковский национальный медицинский университет

Цель – изучить влияние карведилола на течение желудочковой экстрасистолии у больных с метаболическим синдромом (МС).

Материал и методы. Обследовано 14 больных с МС и сопутствующей желудочковой экстрасистолией I–II градации по Lawn. Все обследованные – мужчины в возрасте 48–59 лет. Карведилол назначали в дозе 25 мг два раза в сутки. В динамике 12-недельного лечения препаратом регистрировали ЭКГ, проводили ее суточное мониторирование на аппарате «Кардиотехника-4000». В плазме крови определяли уровень глюкозы крови, липидный профиль, эндотелин-1, ангиотензин II и цГМФ с использованием коммерческих тест-систем.

Результаты. Лечение карведилолом сопровождалось значимым антиаритмическим эффектом, о чем свидетельствовало снижение числа желудочковых экстрасистол с 856±9 до 324±11 (P<0,05) в течение суток. Уровень ангиотензина II уменьшился с (23,4±1,3) до (17,1±1,2) пг/мл (P<0,05); показатели гликемии существенно не изменились ((7,29±0,12) ммоль/л – до лечения, (7,21±0,19) ммоль/л – после лечения, P>0,05); уровень эндотелина-1 уменьшился с (8,22±0,21) до (6,81±0,22) нг/мл после лечения; уровень цГМФ возрос с (6,28±0,31) до (8,94±0,29) нмоль/л; препарат не оказывал существенного влияния на показатели липидного обмена.

Выводы. Лечение карведилолом сопровождается снижением числа желудочковых экстрасистол, снижением активности системы ренин-ангиотензин-альдостерон. Препарат не оказывал значимого влияния на показатели углеводного и липидного обмена, способствовал снижению эндотелина-1 и увеличения уровня цГМФ.

Качество жизни у больных с СД 2-го типа в сочетании с ГБ и с изолированной ГБ
Ю.В. Левадная, И.Г. Березняков
Харьковская медицинская академия последипломного образования

Качество жизни (КЖ) характеризуется состоянием физического, психологического, эмоционального и социального функционирования, основанным на его субъективном восприятии.

Цель – изучить влияние сахарного диабета 2-го типа (СД2) в сочетании с гипертонической болезнью (ГБ) и изолированной ГБ на показатели качества жизни.

Материал и методы. Обследованы 102 больных с СД2 и ГБ и 42 пациента с ГБ (контрольная группа), госпитализированных в терапевтическое и кардиологическое отделения городской многопрофильной клинической больницы г. Харькова (67 мужчин и 63 женщины). Возраст обследованных – от 26 лет до 81 года, в среднем – (60,8±11) года у мужчин и (59,2±10,4) года у женщин. КЖ обследованных больных изучено с помощью адаптированного русскоязычного варианта опросника SF-36, включающего в себя 8 шкал. Опрос проводили методом самозаполнения. В опроснике SF-36 различают следующие шкалы: физическое функционирование (PF), роль физических проблем в ограничении жизнедеятельности (RP), боль (BP), общее здоровье (GH), жизнеспособность (VT), социальное функционирование (SF), роль эмоциональных проблем в ограничении жизнедеятельности (RE), психическое здоровье (MH). Первую группу составили больные СД2 в сочетании с ГБ, вторую группу – больные изолированной ГБ.

Результаты. Согласно результатам обследования установлены статистически значимые различия при сравнении обследованных групп по следующим шкалам опросника SF-36: BP (36,77±1,86) в первой группе по сравнению с (28,10±3,33) – во второй группе и GH (55,20±0,76) и (49,76±1,75) соответственно в первой и второй группе– в пользу больных с сочетанной патологией, PF (43,48±1,55) и (59,64±3,59) соответственно, VT (42,89±1,52) и (51,55±3,08) соответственно (P<0,05) и MH (53,29±1,56) и (62,95±2,62) в первой и второй группе соответственно – в пользу больных с изолированной ГБ. В обеих группах наиболее низкая субъективная оценка отмечена по шкале боли (BP). При этом выраженность негативного влияния болевых ощущений была статистически значимо меньшей в основной группе. Пациенты с сочетанной патологией хуже, чем больные из контрольной группы, оценивали свою способность выполнять повседневную физическую нагрузку (шкала PF), жизненный тонус (шкала VT) и эмоциональное состояние (шкала MH), При определении исходных параметров КЖ установлены статистически значимые различия по нескольким шкалам – как в пользу больных основной, так и в пользу пациентов контрольной группы. В последующем динамика КЖ значительно различалась в этих группах. Если в контроле статистически значимые различия при повторном тестировании отсутствовали, то в основной группе документировано статистически значимое снижение КЖ по шкалам RP и RE.

Выводы. Показатели КЖ в обследованных группах больных с изолированной ГБ и с ГБ и СД2 не различались и за последующие 2–3 года у больных ГБ и СД 2 выявлено снижение КЖ по сравнению с лицами с изолированной ГБ. Субъективная оценка общего состояния здоровья и психического здоровья у больных с изолированной ГБ возросла. СД2 оказывает выраженное негативное влияние на разные стороны КЖ людей.

Гіперурикемія та деякі структурно-функціональні показники ЛШ у хворих з МС при ХСН
О.В. Ломакіна, П.Г. Кравчун, Д.В. Ольховський
Харківський національний медичний університет
Міська клінічна лікарня № 27, м. Харків

Гіпертрофія міокарда лівого шлуночка є незалежним фактором розвитку серцевої недостатності. Розуміння прогностичного значення гіперурикемії у пацієнтів з гіпертрофією міокарда лівого шлуночка в групах високого ризику кардіоваскулярних ускладнень зумовлює необхідність визначення взаємозв’язку рівня сечової кислоти з структурними показниками лівого шлуночка цих пацієнтів, зокрема і з ознаками метаболічного синдрому.

Мета – вивчення структурно-функціональних показників лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію, ожиріння при хронічній серцевій недостатності на тлі гіперурикемії.

Матеріал і методи. Обстежено 104 хворих, з яких 63 (60,58 %) жінки і 41 (39,42 %) чоловік, у віці від 22 до 72 років, середній вік пацієнтів – (55,64±5,43) року з артеріальною гіпертензією та ожирінням (n=18, 17,31 %) або артеріальною гіпертензією та надлишковою масою тіла (n=12, 11,54 %). Потрібно відзначити, що 74 (71,5 %) пацієнти мали певні ознаки артеріальної гіпертензії, ожиріння ті хронічної серцевої недостатності. Ехокардіографічне дослідження проводили в одно- і двомірному режимах за допомогою апарата Radmir Ultima PRO 30 (Україна). Сканування здійснювали датчиком з частотою 3,5 МГц з парастернальної та апікальної позиції. Визначали такі показники: кінцеводіастолічний розмір, кінцевосистолічний розмір, товщина міокарда задньої стінки, лівого шлуночка в діастолу, товщина стінки міжшлуночкової перегородки, маса міокарда лівого шлуночка і індекс маси міокарда лівого шлуночка.

Результати. Разом із зростанням середніх величин гіперурикемії у пацієнтів основної групи достовірно відрізнялися показники товщини задньої стінки лівого шлуночка, товщини міжшлуночкової перегородки (P<0,05), відносної товщини стінок лівого шлуночка, індексу маси міокарда лівого шлуночка (P<0,01) від показників груп порівняння. Вивчені дані свідчать про початок гіпертрофії міокарда лівого шлуночка як про компенсаторний механізм для забезпечення киснем периферичних тканин пацієнтів, що в свою чергу є наступним незалежним фактором ризику розвитку серцевої недостатності.

Висновки. Гіперурикемія у хворих на артеріальну гіпертензію та ожиріння при хронічній серцевій недостатності асоційована з прогресуванням гіпертрофії міокарда лівого шлуночка.

П’ятирічна виживаність хворих на інфаркт міокарда із зубцем Q з МС
Н.С. Михайловська
Запорізький державний медичний університет

Смертність від інфаркту міокарда залишається на високому рівні і становить 18,5 на 100 тис. населення України (Коваленко В.М., 2009). Факторами ризику ішемічної хвороби серця та її гострого прояву інфаркту міокарда є кластер метаболічних порушень: ожиріння, артеріальна гіпертензія, дисліпопротеїнемія, інсулінорезистентність, цукровий діабет (Маньковский Б.Н., 2006; Мітченко О.І., 2007; Grundy S. та ін., 2008). На сьогодні актуальним є вивчення особливостей перебігу інфаркту у хворих з метаболічним синдромом (МС) та вплив його окремих складових на віддалений прогноз.

Мета – проаналізувати п’ятирічну виживаність пацієнтів, що перенесли інфаркт міокарда із зубцем Q (Q-ІМ), залежно від наявності МС та дослідити вплив його складових на віддалений прогноз.

Матеріал і методи. У дослідження включено 317 хворих на Q-ІМ у віці від 40 до 85 років (середній вік (62,5±0,90) року): 256 хворих з МС (середній вік (64,55±0,49) року), чоловіки 44,14 % (n=113), жінки – 55,86 % (n=143), та 61 пацієнт без МС (група порівняння) (середній вік (62,96±1,30) року), чоловіки – 65,57 % (n=40), жінки – 34,43 % (n=21). Діагноз гострого Q-ІМ встановлювали відповідно до рекомендацій ВООЗ (World Health Organization, 1979) та Європейського товариства кардіологів (Van de Werff F., 2003). МС було діагностовано за критеріями Міжнародної федерації з діабету (International Diabetes Federation, 2005) за принципом «1 основний + 2 додаткових критерії». Результати тривалого спостереження хворих оцінювали через 5 років від моменту включення в дослідження. Аналізували кінцеву точку – смерть та комбіновану кінцеву крапку «смерть / нефатальний ІМ / госпіталізація з приводу НС / коронарні втручання». Статистичну обробку даних здійснювали з використанням пакета програм Statistica. Для оцінки функції виживання використовували метод множинних оцінок Каплана–Мейєра. Для порівняння виживаності в групах використовувався варіант непараметричного критерію Вілкоксона–Гехана, F-критерій Кокса, критерій Кокса–Мантела.

Результати. Аналіз п’ятирічної виживаності пацієнтів, що перенесли Q-ІМ, виявив негативний вплив МС на розвиток кінцевої точки (коронарна смерть) та комбінованої кінцевої точки (смерть / нефатальний ІМ / госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії / коронарні втручання). Через 5 років померло 73 (28,52 %) хворих, які перенесли Q-ІМ на тлі МС, та 8 (13,11 %) хворих на Q-ІМ без МС. Виявлена відмінність між групами за показником виживаності (Gehan’s Wilcoxon Test – P<0,05; Cox’s F-Test – P<0,05; Log-Rank Test – P<0,01, Сox-Mantel Test – P<0,05). Розвиток комбінованої кінцевої точки (смерть/нефатальний ІМ / госпіталізація з приводу НС / коронарні втручання) через 5 років спостерігався у 119 (46,48 %) хворих на Q-ІМ з МС та у 12 (19,67 %) хворих на Q-ІМ без МС. Встановлено статистично значущу відмінність у розвитку комбінованої кінцевої точки між хворими на Q-ІМ з МС та без МС (Gehan’s Wilcoxon Test – P<0,01; Cox’s F-Test – P<0,01; Log-Rank Test – P<0,001; Сox-Mantel Test – P<0,001). При цьому, частота виникнення кардіоваскулярної смерті та комбінованої кінцевої точки найвища у хворих з багатокомпонентним МС та наявним цукровим діабетом (Cox-Mantel Test – P<0,05).

Таким чином, наявність супутнього МС негативно впливає на віддалений прогноз й асоціюється зі збільшенням кардіоваскулярної смертності протягом п’яти років після перенесеного Q-ІМ у 2,2 разу. Розвиток комбінованої кінцевої точки найчастіше спостерігається у хворих з багатокомпонентним МС та наявним цукровим діабетом.

Вплив омега-3-поліненасичених жирних кислот на показники гемостазу у хворих з МС та фібриляцією передсердь
М.А. Оринчак, М.М. Василечко
Івано-Франківський національний медичний університет

Мета – дослідити стан системи гемостазу у хворих з метаболічним синдромом (МС) та фібриляцією передсердь (ФП) під впливом лікування омега-3 поліненасиченими жирними кислотами залежно від рівня ендогенного інсуліну (ЕІ) в крові.

Матеріал і методи. Обстежено 33 хворих (14 чоловіки, 19 жінки) з МС та ФП. Всі хворі мали 3 і більше ознаки МС за критеріями ATP III (2001), ВООЗ (1999). Середній вік хворих – (71±7) року. За рівнем ЕІ хворих розділено на три групи: 1 група – 10 хворих з нормальним рівнем ЕІ натще та після навантаження глюкозою; 2 група – 9 хворих з реактивною гіперінсулінемією; 3 група – 14 хворих із спонтанною гіперінсулінемією. Контрольну групу склали 20 здорових осіб. Проведено загальноклінічне обстеження, пероральний глюкозотолерантний тест з паралельним визначенням рівня глюкози, ЕІ, лабораторне дослідження з визначенням протромбінового індексу, рівня фібриногену, розчинних фібрин-мономерних комплексів (РФМК). Всі хворі протягом 2 тиж отримували в комплексному лікуванні препарат омега-3 «Омакор» (Солвей Фармацеутікалс, Німеччина) 1000 мг 1 раз на добу. Обстеження проводили до і через 2 тиж лікування.

Результати. До лікування рівень ЕІ натще та через 2 год після навантаження глюкозою у хворих 1 групи коливався в межах (12,40±1,70) мкОД/мл, в контролі (12,40±1,70) мкОД/мл. (P<0,05); у 2 групі – (12,20±3,33) та через 2 год – (28,97±4,35) мкОД/мл (P<0,05); у 3 групі – (35,92±21,11) та (42,88±24,69) мкОД/мл відповідно порівняно з контролем (P<0,05). При оцінці стану гемостазу протромбіновий індекс у хворих 1 групи становив (94,22±4,44) % (P<0,05); у 2 групі – (97,25±4,78) % (P<0,05); у 3 групі – (100,11±3,68) % в контролі (95,04±1,12) % (P<0,05). Рівень фібриногену у хворих 1 групи коливався в межах (3,1±1,05) г/л (P<0,05); у 2 та 3 групах – (3,72±1,03) та (4,61±1,54) г/л відповідно, в контролі – (3,04±0,5) г/л (P<0,05). Рівень РФМК у хворих 1 групи коливався в межах норми і становив (4,0±1,33) г/л (P<0,05); в 2 та 3 групах – підвищений на 27,27 % та 42,42 % порівняно із контролем (3,80±1,05) г/л і становив (4,93±2,40) та (7,82±0,84) г/л відповідно (P<0,05). Після лікування рівень ЕІ натще та після навантаження у хворих 1 групи не змінився (P<0,05). Троє осіб (33 %) 2 групи перейшли до групи з нормальним ЕІ з рівнями ЕІ (10,25±4,80) – (14,95±5,75) мкОД/мл (P<0,05). У 3 групі показники ЕІ складали (29,88±8,72) – (35,73±9,74) мкОД/мл (P<0,05) відповідно. Показник протромбінового індексу мав тенденцію до зниження (P>0,05). Рівень фібриногену у 1 групі становив (3,1±0,035) г/л (P<0,05). У 6 (66,66 %) випадках хворих (2 група) та у 9 (64,29 %) випадках (3 група) показники фібриногену досягли рівнів у контролі (P<0,05). Показник РФМК у 1 групі досягнув рівня в контролі і становив (3,7±0,22) г/л (P<0,05). У хворих 2 та 3 груп рівень РФМК знизився і становив (4,32±1,02) та (5,33±0,42) г/л відповідно (P<0,05).

Висновки. Омега-3-поліненасичені жирні кислоти сприяють зниженню ступеня інсулінорезистентності та покращують показники гемостазу у хворих з МС та ФП.

Профилактика сердечно-сосудистых заболеваний у больных с МС
Н.О. Перцева, Т.С. Турлюн, Н.А. Мищенко
Днепропетровская государственная медицинская академия

Цель – изучение эффективности препарата аторвастатин 20 мг у больных с метаболическим синдромом (МС).

Материал и методы. Включено 60 пациентов с МС, которые находились под наблюдением на базе в течение 12 мес. Основная группа включала: 12 мужчин (30,0 %), 28 женщин (70,0 %), средний возраст которых составил от 41 до 80 лет ((58,21±0,32) у мужчин и (57,65±0,26) года у женщин). Индекс массы тела составил 31,53±0,64. Окружность талии: (102±0,85) см у мужчин и (105±0,45) см у женщин. Средняя длительность сахарного диабета 2-го типа составила (7,78±0,72) года, длительность артериальной гипертензии в среднем (11± 0,15) года. Группа сравнения включала 20 человек: 8 мужчин (40 %), 12 женщин (60 %). Обе группы сопоставимы по общеклиническим (рост, возраст, индекс массы тела, окружность талии, длительность артериальной гипертензии, сахарного диабета) и лабораторным данным. Все пациенты принимали базовую сахароснижающую и антигипертензивную терапию, находились в состоянии относительной компенсации сахарного диабета и артериальной гипертензии. Препаратом выбора при лечении гиперхолестеринемии в основной группе был выбран аторвастатин в дозировке 20 мг в течение 12 мес. В группе сравнения пациенты были привержены к немедикаментозным методам лечения. Контроль лабораторных данных осуществлялся каждые 6 мес. Всем пациентам были даны рекомендации по модификации образа жизни, режиму физических нагрузок и диете.

Результаты. Женщины более склонны к избыточному весу ((30,98±0,66) кг), чем мужчины ((30,02±0,18) кг). При измерении окружности талии у женщин и у мужчин эти показатели значительно превышают границы допустимых показателей ((105±0,45) см у женщин и (102±0,85) см у мужчин) – на 8 и 35 % соответственно. На протяжении всего срока исследования в основной группе наблюдалось снижение уровня общего холестерина (ОХС) на 28 %, подъем липопротеидов высокой плотности на 12 %, снижение липопротеидов низкой плотности и триглицеридов на 36 и 26 % соответственно. Отмечается достоверность отличий всех показателей липидного спектра между собой в начале и в конце исследования, пациенты основной группы достигли целевых уровней липидного профиля. Это указывает на эффективность проведения с пациентами бесед по первичной и вторичной профилактике сердечно-сосудистых заболеваний, а также об адекватной гиполипидемической терапии. В группе сравнения в ходе наблюдения имеется тенденция к снижению уровня ОХС и его фракций, но нет достоверности различий между показателями в начале и по окончании исследования, и пациенты в данной группе не достигли целевых уровней липидного профиля. Можно предположить, что данная тенденция связана с данными ранее рекомендациями по диетотерапии, но корелляции данных параметров не наблюдалось.

Выводы. Гиперхолестеринемия является составляющей частью МС, требующей медикаментозной коррекции. Немедикаментозная терапия гиперхолестеринемии не позволяет достичь целевых уровней ОХС и его фракций и соответственно снизить риск сердечно-сосудистых заболеваний. Аторвастатин является препаратом выбора при лечении гиперхолестеринемии у пациентов с МС. Медикаментозная терапия статинами, в частности, аторвастатином 20 мг/сут, направлена на снижение риска развития сердечно-сосудистых событий.

Стан системи прозапальних цитокінів у хворих на АГ з ожирінням та бронхообструктивним синдромом
К.О. Ситник
Харківський національний медичний університет

Ожиріння є незалежним фактором ризику та пусковим механізмом розвитку артеріальної гіпертензії (АГ). Адипоцити здатні синтезувати медіатори запалення, що реалізують свої ефекти одночасно в нейроендокринній та імунній системах (лептин, резистин, ФНП-a, IL-6, IL-1). Концентрація IL-6 в крові підвищується пропорційно зростанню маси жирової тканини, а активність IL-6 взаємопов’язана з синтезом С-реактивного білка (СРБ), які в сукупності сприяють прогресуванню запальних процесів та ендотеліальної дисфункції у хворих на АГ з ожирінням.

Мета – вивчення ролі СРБ у формуванні вентиляційних порушень у хворих на АГ з ожирінням.

Матеріал і методи. Обстежено 55 хворих на АГ, з них 19 хворих на АГ з нормальною масою тіла та 36 хворих на АГ з ожирінням. Залежно від індексу маси тіла хворі були розподілені на три групи: до I групи увійшли 19 хворих на АГ з нормальною масою тіла, до II групи – 17 осіб з АГ та ожирінням і показником ОФВ1 > 80 %, а до ІІІ групи – 19 хворих на АГ з ожирінням та бронхообструктивним синдромом. Усім хворим було проведено дослідження функції зовнішнього дихання (ФЗД) та визначення концентрації СРБ за допомогою імуноферментного аналізу.

Результати. Концентрація СРБ становила в I групі (1,73±1,3) мг/л, в ІІ групі – (5,21±0,3) мг/л, в ІІІ групі – (7,85±1,1) мг/л. Найвищі рівні СРБ спостерігаються в групі хворих на АГ з ожирінням та бронхообструктивним синдромом, і це підвищення є достовірним при порівнянні з хворими, які увійшли до складу І та ІІ груп, P<0,05. Для виявлення кореляційних зв’язків між досліджуваними показниками нами проведено кореляційний аналіз. Так, у групі пацієнтів з ожирінням та обструктивними змінами ФЗД ОФВ1 корелював з активністю СРБ r=-0,96, P<0,05 та зі значенням ІМТ r=-0,95, P<0,05.

Висновки. Отримані нами дані демонструють підвищення рівнів СРБ у хворих на АГ з ожирінням, що досягають найвищих значень у хворих на АГ з ожирінням у поєднанні з обструктивними змінами функції зовнішнього дихання. Результати кореляційного аналізу свідчать про можливість залучення СРБ до розвитку обструктивного типу вентиляційних порушень у хворих на АГ з ожирінням.

Фактори серцево-судинного ризику в жінок із синдромом полікістозу яєчників
О.В. Сопко, О.І. Мітченко, В.Ю. Романов, А.Г. Корнацька
Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України, м. Київ

Серед популяції жінок молодого віку, серцево-судинний ризик у яких є відносно низьким, особливу увагу слід приділяти когорті хворих з синдромом полікістозу яєчників, що характеризується наявністю інсулінорезистентністі та гіперандрогенемії, що провокує виникнення та розвиток серцево-судинних захворювань у таких пацієнток частіше та в більш молодому віці, ніж у загальній популяції жінок.

Мета – дослідити фактори серцево-судинного ризику у жінок репродуктивного віку з синдромом полікістозу яєчників.

Матеріал і методи. Проведено ретроспективний аналіз 987 історій хвороб пацієнтів, що перебували на лікуванні у відділі реабілітації репродуктивної функції жінки ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології», серед яких було відібрано 131 історію хвороби пацієнток з діагнозом синдром полікістозу яєчників (СПКЯ). Всі пацієнтки були розділені на три групи залежно від ІМТ: 1-шу групу склали 49 (37,5 %) пацієнток з нормальною масою тіла (ІМТ 18,5–24,9 кг/м2), 2-гу групу склали 28 (21,2 %) пацієнток з надлишковою масою тіла (ІМТ 25–29,9 кг/м2), 3-тю – 54 (41,3 %) пацієнтки з ожирінням (ІМТ > 30 кг/м2). Усім хворим проводилось визначення антропометричних даних, рівнів глюкози, за необхідності перорального глюкозотолерантного тесту, вимірювання артеріального тиску (АТ). Для верифікації діагнозу СПКЯ жінкам проводили УЗД органів малого тазу та визначення жіночих статевих гормонів.

Результати. Середній вік жінок 1-ї групі склав (30,8±3,9) року, 2-ї – (31,1±5,52) року, 3-ї  – (33±5,2) року, достовірної різниці в трьох групах за віком не виявлено, P>0,05. Середній ІМТ в 1-й групі був (21,1±1,7) кг/м2, в 2-й – (27,6±1,1) кг/м2, в 3-й – (33,2±2,9) кг/м2. В групі пацієнток з ожирінням у 37 (68,6 %) жінок виявлено ожиріння І ступеня, у 14 (25,9 %) – ожиріння ІІ ступеня і у 3 (5,5 %) – ожиріння ІІІ ступеня. Частота виявлення порушення вуглеводного обміну прогресувала із зростанням ІМТ та становила відповідно 13,3 % в 1-й групі, 24,9 % в 2-й групі і 44,9 % в 3-й групі. Середній рівень глюкози був тим вищим, чим більшим був ІМТ пацієнток – 4,8±0,65 в 1-й групі проти 5,1±0,7 в 2-й та 5,5±0,54 в 3-й групі. Відсоток виявлення артеріальної гіпертензії та середні показники систолічного та діастолічного АТ виявились достовірно вищими в групах жінок з надлишковою вагою та ожирінням та прогресували із зростанням його ступеня, так в 1-й групі артеріальна гіпертензія спостерігалась у 3 (6,7 %) жінок, в 2-й групі у 5 (18,6 %), 3-й групі у 15 (27,3 %), а середній показник систолічного АТ (САТ) в 1-й групі був (123,3±1,8) мм рт. ст., діастолічного АТ (ДАТ) – (73±11,2) мм рт. ст., в 2-й групі середній показник САТ становив (130,9±16,8) мм рт. ст., ДАТ – (80,3±11,1) мм рт. ст., в 3-й групі середній показник САТ – (138,8±11,1) мм рт. ст., ДАТ – (84,8±6) мм рт. ст. Різниця між всіма показниками достовірна, P<0,05.

Висновки. У жінок репродуктивного віку з СПКЯ спостерігається значна поширеність серцево-судинних факторів ризику, зокрема ожиріння, артеріальної гіпертензії, порушення вуглеводного обміну. Аналіз груп засвідчив достовірне прогресування цих факторів ризику, що модифікуються, із зростанням ІМТ.

Гендерні відмінності у зв’язках між ожирінням і структурно-функціональними параметрами серця
О.Я. Томашевська, Є.І. Дзісь, Л.Я. Міклош
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Львівський обласний клінічний діагностичний центр

Ожиріння асоціюється з підвищеним серцево-судинним ризиком, зокрема, з ним пов’язують розвиток гіпертрофії лівого шлуночка (ЛШ) та інших структурних змін серця. Вплив ожиріння на серце відрізняється в чоловіків і жінок, але ці зв’язки вивчено недостатньо.

Мета – виявити асоціації між ожирінням і структурно-функціональними змінами серця залежно від статі.

Матеріал і методи. Обстежено 144 пацієнти з надмірною масою тіла й ожирінням абдомінального типу, з індексом маси тіла (ІМТ) 25,9–50,0 кг/м2, серед них 59 чоловіків і 85 жінок віком 21–75 років (медіана – 54 роки в обох статей). Вимірювали ІМТ, обвід талії (ОТ), обвід стегон (ОС), співвідношення ОТ/ОС, сагітальний діаметр живота (СДЖ), відсоток жиру в тілі (ВЖТ) методом біоелектричного імпедансу, товщину вісцерального жиру (ТВЖ) ультразвуковим методом. Визначали рівні глюкози й ліпідів у крові. Ехокардіографічне дослідження проводили у В- і М-режимах, індекс маси ЛШ (показник його гіпертрофії) вираховували як відношення маси ЛШ до площі поверхні тіла. Кореляційні зв’язки оцінювали за критерієм t Кендалла, зв’язок між якісними характеристиками – за точним критерієм Фішера.

Результати. У групах чоловіків і жінок хворіло на артеріальну гіпертензію, відповідно, 53 (90 %) і 74 (87 %) пацієнти, цукровий діабет 2-го типу – 10 (17 %) і 15 (18 %) осіб, хронічну ішемічну хворобу серця – 29 (49 %) і 22 (26 %, P=0,005) особи. Групи не відрізнялися за ІМТ (медіана ІМТ 31,9 і 32,9 кг/м2 відповідно). У 52 чоловіків (88 %) і 65 жінок (76 %) встановлено метаболічний синдром за критеріями Міжнародної федерації діабету. За виявленими значущими кореляційними зв’язками встановлено, що з діаметром кореня аорти прямо пов’язані ІМТ в жінок (t=0,15, P=0,044) та ОТ, ОТ/ОС в чоловіків (t=0,30, P=0,043; t=0,26, P=0,028, відповідно). З діаметром лівого передсердя прямо корелювали ОТ, ОТ/ОС, ТВЖ в жінок (t=0,16, P=0,040; t=0,15, P=0,048; t=0,21, P=0,008, відповідно) та ІМТ, ОТ, ОТ/ОС, ВЖТ в чоловіків (t=0,19, P=0,034; t=0,23, P=0,028; t=0,26, P=0,034; t=0,36, P=0,022, відповідно). З діастолічним діаметром ЛШ прямо пов’язані ІМТ, ОТ, ОС, СДЖ і ТВЖ в жінок (t=0,26, P=0,0003; t=0,25, P=0,001; t=0,19, P=0,012; t=0,23, P=0,011 і t=0,17, P=0,029, відповідно). З фракцією викиду ЛШ обернено корелювали ІМТ, ОТ, ТВЖ і ВЖТ в чоловіків (t=-0,18, P=0,043; t=-0,32, P=0,002; t=-0,33, P=0,010 і t=-0,41, P=0,012, відповідно). З масою ЛШ прямо корелювали показники загального (ІМТ, ВЖТ), абдомінального (ОТ, ОТ/ОС, СДЖ) і вісцерального ожиріння (ТВЖ) у жінок та показники абдомінального, вісцерального й периферичного (ОС) ожиріння в чоловіків. З індексом маси ЛШ прямо пов’язані ОТ/ОС і ТВЖ, як у жінок, так і в чоловіків (t=0,18, P=0,027 і t=0,18, P=0,028; t=0,25, P=0,042 і t=0,26, P=0,036, відповідно). Між діаметром правого шлуночка й ІМТ в чоловіків виявлявся прямий кореляційний зв’язок (t=0,26, P=0,003).

Висновки. Вплив ожиріння на структурно-функціональні параметри серця має гендерні особливості. Зокрема, абдомінальне ожиріння сприяє в чоловіків розширенню кореня аорти, а в жінок – дилатації лівого передсердя. В жінок наростання ожиріння призводить до дилятації ЛШ (без впливу на фракцію викиду), а в чоловіків – до зниження систолічної функції ЛШ (без зміни його діаметра). Абдомінальне й вісцеральне ожиріння має значення для виникнення гіпертрофії ЛШ в обох статей. Ці відношення відображають зв’язок структурно-функціональних змін серця з метаболічним синдромом, який характеризується черевним типом ожиріння.

Уровни адипонектина крови и ремоделирование сердца у больных с МС при различных вариантах кардиоваскулярной патологии
А.В. Ушаков, М.И. Стилиди, А.А. Гагарина
Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского, г. Симферополь

Цель – определить взаимосвязи между уровнями адипонектина крови и характером ремоделирования сердца у больных метаболическим синдромом (МС) с различными вариантами кардиоваскулярной патологии.

Материал и методы. В общей сложности в исследование включено 150 больных МС. Пациенты были разделены на три группы. Первую группу составили 53 больных с артериальной гипертензией (АГ) без ишемической болезни сердца (ИБС) (18 мужчин и 35 женщин, средний возраст (48,43±0,84) года), во вторую группу вошли 50 больных со стабильной ИБС, не имевших в анамнезе инфаркта миокарда (24 мужчины и 26 женщин, средний возраст (60,96±1,41) года), в третью группу было включено 47 больных ИБС с постинфарктным кардиосклерозом (ПИКС) (34 мужчины и 13 женщин, средний возраст (59,30±1,18) года). Контрольная группа была представлена 22 лицами (10 мужчин и 12 женщин, средний возраст (51,96±1,32) года), не страдающими сердечно-сосудистой патологией и не имеющими признаков МС. Для изучения структурного и функционального состояния сердца применялся эхокардиографический метод. При этом определяли следующие показатели: диаметр аорты, диаметр левого предсердия, конечный диастолический и конечный систолический размеры левого желудочка (ЛЖ), толщину задней стенки ЛЖ, толщину межжелудочковой перегородки, диаметр правого желудочка в диастолу, фракцию выброса ЛЖ, массу миокарда ЛЖ, индекс массы миокарда, относительную толщину стенок. Определение сывороточной концентрации адипонектина проводилось методом твердофазного иммуноферментного анализа с использованием набора Human adiponectin ELISA (Biovendor, Чехия).

Результаты. Средние концентрации адипонектина сыворотки крови составили: для группы АГ (10,80±0,92) мкг/мл, для группы ИБС (15,60±1,77) мкг/мл, для группы ПИКС (20,65±2,93) мкг/мл, для контрольной группы (22,58±3,02) мкг/мл. По уровням адипонектина крови каждая группа пациентов была разделена на три подгруппы (терцили), условно обозначенные как подгруппы с высоким, средним и низким адипонектином. Было установлено, что в группе АГ у больных с низкими уровнями адипонектина наблюдалось достоверное увеличение относительной толщины стенок при снижении концентрации адипонектина (r=-0,54; P=0,048). Эти результаты свидетельствуют о наличии возможного антигипертрофического действия адипонектина в отношении миокарда ЛЖ и подтверждают данные, полученные в экспериментах на животных, подтверждающие способность адипонектина замедлять процессы гипертрофии ЛЖ. Однако данных за увеличение фракции выброса ЛЖ в зависимости от концентрации адипонектина в группе АГ выявлено не было. При рассмотрении группы больных ИБС было установлено, что у лиц с высоким содержанием адипонектина толщина задней стенки ЛЖ достоверно уменьшается, в отличие от лиц с АГ (r=-0,64; P=0,026). В группе больных с ПИКС имели место обратные корреляции сывороточных концентраций адипонектина с массой миокарда ЛЖ (r=-0,66; P=0,020) и с конечным диастолическим размером ЛЖ (r=-0,93; P=0,001).

Выводы. Повышение концентрации адипонектина сыворотки крови ассоциируется с уменьшением выраженности гипертрофии ЛЖ у больных с МС при АГ, ИБС и ПИКС, а также со снижением выраженности дилатации ЛЖ у больных с МС и ПИКС.

Дисфункция эндотелия у больных с ГБ и МС
И.М. Фуштей, С.Л. Подсевахина, О.В. Ткаченко, А.И. Паламарчук
Запорожская медицинская академия последипломного образования

Цель – изучить развитие эндотелиальной дисфункции у больных с гипертонической болезнью (ГБ) и метаболическим синдромом (МС).

Материал и методы. Обследовано 90 пациентов с ГБ I–II стадии – 64 женщины и 26 мужчин (средний возраст (63,8±1,7) года). Уровень АД измеряли в положении больного сидя после 5-минутного отдыха. Наличие и степень выраженности ожирения оценивали по величине индекса массы тела (ИМТ). Больные с ГБ и МС были разделены на три группы: 1-я (n=28) с ГБ без МС, 2-я (n=32) с ГБ и трехкомпонентным МС (абдоминальное ожирение (АО); артериальная гипертензия (АГ); гипертриглицеридемия (ГТГ)) и 3-я (n=30) с ГБ и четырехкомпонентным МС (АО; АГ; ГТГ; гипергликемия). Определяли содержание: общего холестерина (ХС), ХС липопротеинов низкой (ЛПНП), очень низкой (ЛПОНП) и высокой (ЛПВП) плотности, свободных жирных кислот (СЖК), рассчитывали коэффициент атерогенности (КА), содержание глюкозы натощак, гликозилированного гемоглобина (HbA1c), уровень инсулина. Наличие инсулинорезистентности (ИР) оценивали с помощью гомеостатической модели или индекса НОМА. Для изучения функции эндотелия использовали допплерографию плечевой артерии (ПА) в средней трети по методу D.S. Celermajer до и после окклюзии манжетой тонометра и сублингвального приема 500 мг нитроглицерина с определением диаметра ПА, показателей эндотелийзависимой (ЭЗВД) и эндотелийнезависимой (ЭНВД) вазодилатации.

Результаты. При сравнении в группах наблюдения отмечено повышение в крови ТГ и ХС ЛПОНП во 2-й и 3-й группах по сравнению с 1-й группой (на 21,2 и 29,4 %, P<0,01 соответственно), в сочетании со снижением уровня ХС ЛПВП (на 13,2 и 18,1 %, P<0,05 соответственно). КА во 2-й группе был увеличен на 10,5 %, а в 3-й – на 17,6 %, P<0,05. Содержание СЖК в крови у больных 2-й группы было выше чем в 1-й на 12,5 %, в 3-й – на 20,4 %, P<0,01. Проатерогенные изменения обмена липопротеинов крови сочетались с нарушением метаболизма углеводов. Уровень глюкозы крови натощак у больных 1-й и 2-й групп не имел достоверных изменений (5,2±0,1) и (5,6±0,2) ммоль/л соответственно, содержание HbA1c было достоверно увеличено во 2-й группе (7,21±0,04) % по сравнению с (5,56±0,02) % (P<0,001). В 3-й группе отмечено достоверно высокое содержание и глюкозы и HbA1c: (6,4±0,1) ммоль/л и (8,32±0,02) %, P<0,001 соответственно. Показатель индекса ИР (НОМА) у пациентов 2-й и 3-й групп (4,18±0,23 и 6,36±0,34) достоверно превышал таковой в 1-й группе (1,51±0,36) (P<0,01). При проведении корреляционного анализа установлена достоверная позитивная зависимость между ИМТ и уровнями инсулина (r=0,45, P<0,01), HbA1c (r=0,46, P<0,001) и индексом НОМА (r=0,38, P<0,01). Содержание ТГ и СЖК прямо зависело от HbA1c (r=0,46, P<0,01 и r=0,62, P<0,001, соответственно).

Исходно диаметр ПА у 32,2 % больных 1-й группы был больше контрольных значений, тогда как во 2-й группе – у 54,5 % лиц, а в 3-й – у 72, % (P<0,001). У пациентов 1-й группы снижение ЭЗВД ПА отмечалось в 56,8 % случаев, во 2-й – в 62,3 % и в 3-й группе – в 81,5 % (P<0,01). Мы не отметили значительного ухудшения ЭНВД ПА у пациентов, которые принимали участие в исследовании, то есть прирост диаметра ПА в ответ на прием нитроглицерина был больше 15 %. При проведении корреляционного анализа отмечены негативные связи между показателями ЭЗВД ПА и СЖК (r=–0,42, P<0,01), ХС ЛПНП (r=–0,36, P<0,01), индексом НОМА (r=–0,56, P<0,01), ЭНВД ПА и суточным САД (r=–0,36, P<0,01).

Выводы. Сочетание гипертонической болезни с МС существенно влияло на функцию эндотелия и выражалось в ухудшении вазорегулирующей функции, которое зависело от выраженности МС.

Корекція гомоцистеїнемії у хворих на ІХС у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу
Н.І. Швець, М.В. Гульчій, О.О. Федорова
Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ
Київський міський клінічний ендокринологічний центр

Дослідження, проведені останніми роками, показали, що підвищений рівень гомоцистеїну є незалежним фактором ризику розвитку хвороб серцево-судинної системи та їх ускладнень. Гіпергомоцистеїнемія несприятливо впливає на механізми, що беруть участь у регуляції судинного тонусу, обміну ліпідів і коагуляційного каскаду.

Мета – підвищення ефективності лікування хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) у поєднанні з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу на основі вивчення рівня гомоцистеїну (ГЦ) в плазмі крові та його корекції за допомогою комбінованого застосування вітамінів групи В та омега-3-поліненасичених жирних кислот (омега-3-ПНЖК).

Матеріал і методи. Обстежено 43 хворих на ІХС зі стабільною стенокардією напруження ІІ–ІІІ функціонального класу у поєднанні з ЦД 2-го типу віком від 50 до 65 років, у середньому (60,5±2,5) року. Хворі були розподілені на дві групи: 1-ша група – 20 хворих, яким було призначено тільки стандартну комплексну терапію із застосуванням антиангінальних, пероральних цукрознижувальних препаратів, статинів, ацетилсаліцилової кислоти; 2-га група – 22 хворих, яким до комплексної стандартної терапії додатково призначено фолієву кислоту 1,5 мг/добу, вітамін В6 – 1,5 мг/добу, вітамін В12 – 3 мкг/добу, а також омега-3-ПНЖК 1 г на добу. Крім загальноклінічних досліджень, хворим проводилось дослідження глікемічного профілю, ліпідного спектра крові, фібриногену, глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), С-пептиду. Рівень ГЦ визначали методом імуноферментного аналізу. Інструментальне обстеження включало: електрокардіографію, ехокардіографію в одно- та двомірному режимах з дослідженням внутрішньосерцевої гемодинаміки, скоротливої функції міокарда, маси міокарда лівого шлуночка. Пацієнти були обстежені до початку лікування та через 6 міс від початку лікування.

Результати. До початку лікування в обох групах хворих було визначено підвищення середнього рівня ГЦ (в 1-й групі – (22,7±0,42) мкмоль/л; в 2-й – (23,3±1,8) мкмоль/л). Також встановлено, що суттєво більший рівень ГЦ відзначався за наявності підвищеного вмісту в крові фібриногену. Через 6 міс від початку лікування в обох групах хворих нормалізувалися рівні глюкози натще та постпрандіальної глюкози. Але в 2-й групі хворих спостерігалося більше позитивних змін: достовірно знизилися рівні загального холестерину, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів, фібриногену, HbA1c. Рівень ГЦ знизився із (23,3±1,8) до (13,8±1,2) мкмоль/л (P<0,05). Також у 2-й групі хворих відзначено зменшення кінцеводіастолічного об’єму (КДО) лівого шлуночка (ЛШ) на 4,1 % (P< 0,05), збільшення фракції викиду (ФВ) на 4,9 % та швидкості циркулярного скорочення волокон міокарда (Vcf-1) на 4,1 % (P<0,05), зменшився індекс маси міокарда лівого шлуночка (ІММ ЛШ) на (3,45±0,12) % (P<0,05). В 1-й групі хворих також відбулось покращення структурно-функціональого стану міокарда, але ФВ достовірно не підвищилась, а зменшення КДО ЛШ на 1,8 %, ІММ ЛШ на 2,3 % також було недостовірним. В 1-й групі хворих не було відзначено зниження ГЦ, HbA1c, фібриногену, а зменшення загального рівня холестерину було недостовірним.

Висновки. У результаті проведеного дослідження виявлено, що у хворих на ІХС та ЦД 2-го типу виявляється виражена гіпергомоцистеїнемія, а комплексне лікування із застосуванням антиангінальних, цукрознижувальних препаратів, статинів та ацетилсаліцилової кислоти у комбінації з фолієвою кислотою, вітамінами В6, В12, омега-3-ПНЖК, приводить до нормалізації рівня гомоцистеїну.

Корригирующее влияние физических тренировок и диадинамотерапии на инсулинорезистентность у больных с МС
Е.А. Якименко, Н.В. Башмакова, Л.Н. Ефременкова, А.А. Коцюбко, В.В. Клочко, О.Я. Тягай
Одесский национальный медицинский университет

Изучали влияние комплексного лечения с включением преформированных физических факторов (диадинамотерапии на область передней и боковой брюшной стенки) и лечебной физкультуры (аэробные упражнения на уровне 50–60 % максимального потребления кислорода – ходьба) на иммунный статус и инсулинорезистентность больных с метаболическим синдромом (МС).

Материал и методы. Обследовано 35 больных с МС, 17 мужчин и 18 женщин, средний возраст (54,3±1,2) года. Изучали динамику массы тела, содержание в крови лимфоцитов, Т-лимфоцитов и их субпопуляций – хелперов и супрессоров, В-лимфоцитов, иммуноглобулинов (Ig) А, М и G, циркулирующих иммунных комплексов (ЦИК), С-реактивного белка, содержание глюкозы, инсулина и индекс НОМА. Контрольную группу по биохимическим и иммунологическим показателям составили 30 клинически здоровых доноров. 20 больных (1-я группа) на протяжении 3 мес давали себе аэробные нагрузки на уровне 50–60 % максимального потребления кислорода (ходьба с контролем частоты сердечных сокращений), 15 больных (2-я группа) – дополнительно к нагрузкам получили 10–12 процедур диадинамотерапии на область передней и боковой брюшной стенки. Изучение указанных показателей проводили перед началом и через 3 мес после начала программы.

Результаты. Индекс массы тела у больных МС составил 31,2±1,6. По сравнению с контрольной группой у больных с МС наблюдалось снижение содержания Т-лимфоцитов, повышение содержания С-реактивного белка, ЦИК, инсулина и индекса НОМА.

После применения аэробных физических нагрузок самостоятельно или в сочетании с диадинамитерапией наблюдалось снижение индекса массы тела в обеих группах, более значительное во 2-й, не достигшее однако, уровня достоверности. Сравнение инсулинорезистентности и показателей иммунного статуса до и после лечения показало, что в обеих группах наблюдалось снижение повышенных уровней С-реактивного белка, ЦИК, инсулина и индекса НОМА. При этом у больных 2-й группы наблюдали более значительное снижение повышенных уровней ЦИК и С-реактивного белка, снижение инсулинорезистентности (снижение индекса НОМА), по сравнению с 1-й группой.

Выводы. Применение комплексной программы с включением диадинамотерапии и физических упражнений у больных с МС приводит к снижению массы тела, содержания С-реактивного белка, являющегося маркером неблагоприятного прогноза при различной патологии, инсулинорезистентности и обладает иммуномодулирующим эффектом.

Динаміка ліпідного спектра крові, стану імунітету у хворих з МС за наявності у них стенокардії напруження
О.О. Якименко, О.Я. Тягай, Л.Н. Єфременкова, Н.В. Башмакова, О.Є. Кравчук, Г.О. Коцюбко, Л.І. Данильченко, В.М. Пехова, С.Г. Хотіна, В.В. Тбілелі, Н.М. Антипова, М.Д. Стоянова, О.Г. Гукович
Одеський національний медичний університет

Мета – з’ясувати зв’язок між станом імунітету, динамікою показників ліпідного спектра крові, доказовою наявністю стенокардії напруження у пацієнтів з метаболічним синдромом (МС).

Матеріал і методи. Досліджували 56 хворих (26 чоловіків та 30 жінок), віком (53,2±2) року з МС, які мали ішемічну хворобу серця (ІХС) у формі стенокардії напруження І–ІІІ функціонального класу (ФК). Контрольну групу становили 42 хворих (22 чоловіки і 20 жінок). Діагноз МС ставили на підставі критеріїв Міжнародної діабетологічної федерації (2005).

Досліджено такі показники ліпідного стану (ЛС): загальний холестерин, b-ліпопротеїди (БЛП), тригліцериди (ТГ), ліпопротеїди низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїди дуже низької щільності (ЛПДНЩ), ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ). Розрахунковими були індекс атерогенності та рівень ЛПДНЩ (норма до 3).

Стан імунної системи вивчали шляхом дослідження кількості лейкоцитів, нейтрофілів, їх функціональної активності (нестимульований та стимульований НСТ-тест), імуноглобуліни (Ig) A, M, G. Ідентифікацію лімфоцитів здійснювали за допомогою моноклональних антитіл серії CD у проточному цитометрі Dako (Galaxy, США). Рівень інсуліну визначали імуноферментним хемілюмінесцентним методом з реагентом фірми «Хоффмарк–Ля Рош», і відзначали інсулінорезистентність при індексі НОМА вищому за 3. Усім пацієнтам були проведені загальноклінічне, лабораторне та інструментальне (ЕКГ, ЕхоКГ, декому – велоергометрія) дослідження.

Результати. У хворих з МС, порівняно з контролем є дефіцит Т-ланки імунітету, що виражається зменшенням вмісту Т-лімфоцитів, а також – співвідношення Т-хелпери/Т-супресори (P<0,05), що веде до зниження ефекторної ланки імунної системи. Рівень інсуліну та індекс НОМА у досліджуваній групі достовірно вищий, порівняно з контролем (11,5±0,6 і 15,8±0,7 та 2,5±0,1 і 4,8±0,2 відповідно, P<0,01). Дослідження початкового стану хворих підтверджує наявність у всіх наднормативного рівня атерогенних компонентів ЛС (БЛП, ЛПНЩ, ЛПДНЩ) та, як наслідок, загального розрахункового показника індексу атерогенності 5,35±0,76. Такі показники здебільшого були у хворих з ІІІ ФК стенокардії напруження.

Висновки. 1. У хворих з МС, які мають стенокардію напруження, порівняно з контролем є наднормативний рівень атерогенних компонентів ліпідного спектра – b-ліпопротеїдів, ліпопротеїдів низької щільності, ліпопротеїдів дуже низької щільності, а також спостерігається дефіцит Т-ланки імунітету: зниження вмісту Т-лімфоцитів, а також співвідношення Т-хелпери/Т-супресори, що веде до падіння активності ефекторної ланки імунної системи. 2. МС, який створює порушення взаємозв’язків різних ланок імунної системи при наявності у хворих наднормативного рівня атерогенних компонентів ліпідного спектра, погіршує прогноз ішемічної хвороби серця і потребує адекватної терапії для спільного результату боротьби з порушенням гомеостатичного балансу в організмі.

The role of hyperurikemy on progress of chronic heart failure in patients with metabolic syndrome
D.V. Olkhovsky, P.P. Kravchun, A.V. Naryzhna
The Kharkiv National Medical University
City clinical hospital № 27, Kharkiv

Lately most of researches confirmed the role of uric acid, as a risk factor of cardio-vascular diseases. The amount of information is however accumulated the close connection of hyperuricemia (HU) and cardio-vascular complications, predetermines the necessity of correction of this influential risk factor of cardio-vascular diseases.

Purpose. This thesis is devoted to examining the role of uric acid in the development and progression of chronic heart failure (CHF) in patients with arterial hypertension (AH) and obesity (OB) and the identification of modern methods of drug correction through an integrated treatment of AH, OB and CHF with the additional designation of drug of magnesium orotat.

Materials and methods. On the city clinical hospital № 27 Kharkov in therapeutic and cardiologic departments it was inspected by us 104 patients with AH, were examined of 22–72 years, middle ages of patients (55.64±5.43) years with a complete (n=18; 17.31 %) or not complete metabolic syndrome (n=12; 11.54 %). It is needed to mark that the certain signs of metabolic syndrome and CHF had 74 (71.5 %) patients. The lipid spectrum of blood, level of systolic and diastolic blood pressure and number of heart-throbs, a level of uric acid and FNT-a of blood were determined in patients.

Results. Peculiarities of clinical course, intracardial hemodynamic, carbohydrate and lipid metabolism, the activation of antiphlogistic cytokine FNT-a during – HU in patients with AH with signs of CHF in the presence of OB. It is shown that the HU be considered as early negative metabolic factor, which increases the risk of occurrence and/or progression of CHF in patients with AH and OB.